Окупаційний режим в Харківській області.

Тема. Окупаційний режим в Харківській області. Мета:  ознайомити учнів з політикою   окупантів на території України, розробкою та реалізацією плану "Ост" під час окупації в Харківській області;  розвивати вміння аналізувати події, робити висновки на основі фактологічного матеріалу, об’єктивно оцінювати історичні події, а також  аргументовано, на основі історичних фактів обстоювати власні думки.  виховувати почуття патріотизму та гордості за своїх земляків, які ціною неймовірних жертв, мужності і героїзму перемогли фашизм і забезпечили мир майбутнім поколінням. Обладнання:  мультимедійне   обладнання,   кадри   документальної   хроніки,   фото   воєнних   років, тексти документів, магніти, кольоровий папір, маркери, великий лист паперу, скотч. Епіграф: “Пам’ятайте!                                                      Крізь століття, крізь роки –                                                                  Пам’ятайте!                                                      Про тих, хто не прийде вже ніколи –                                                                   Пам’ятайте! Р. Рождественський І. Організаційний момент. ІІ. Актуалізація опорних знань, умінь та уявлень учнів. Проблемне питання: 1. Як ви розумієте вислів Альберта Ейнштейна: „Світ занадто небезпечний, щоб у  ньому жити,– і Хід уроку не  з  вини  тих,  хто  творить  зло,  а  через  тих,  хто стоїть поруч і нічого не робить “. 2. З чим у Вас асоціюються поняття «війна», «мир».  ІІІ. Мотивація навчальної діяльності. Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. Це важко усвідомити. Смерть однієї людини ­ це трагедія. А коли Мільйони ... загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів,   які   втратила   своїх   друзів­однополчан,   рідних   і   близьких,   душі,   які   простріляні похоронки, у рано посивілих дітей Війни, які НЕ побачили своїх батьків і пережили пекло окупації. Війна торкнулася кожної сім’ї, війна в одну мить змінила життя мільйонів людей, перекреслила їх мрії, забрала юність, щасливе дитинство. Воювала вся країна – від малого до великого. Воювали чоловіки, діти, жінки. І перемогли. Звільнив Харківщину  в 1943 році від німецьких окупантів. 24 жовтня 1941 року почався новий відрахунок часу для Харкова. Територія Харківської області знаходилася   фактично   під   німецьким   воєнним   контролем,   входила   в   оперативний   район   групи армій   «Південь».   Харківщина   була   частиною   рейхскомісаріату   «Україна»,   на   чолі   якого   стояв гауляйтер Пруссії Еріх Кох. Нацистську політику геноциду на окупованій території Харківщини втілювали в життя як військові, так і цивільні окупаційні органи влади.  ІV. Оголошення, представлення теми та очікуваних результатів. Робота над епіграфом. Обговорення (з’ясувати розуміння учнями слів). 1 V. Вивчення нового матеріалу.     Повідомлення учня про план «Ост»,  «Новий порядок» (додаток А). Робота в групах:  опрацювати матеріал та визначити методи встановлення «нового порядку» на окупованій Харківщині, використовуючи краєзнавчий матеріал свого населеного пункту (додаток Б). Робота з відеоматеріалами: 1. Фрагменти спогадів очевидців з відеофільму «Харків. Від жовтня 1941­го до серпня 1943­ го» (youtube.com) 2. Відеофільм «Харків. Перший суд над фашистами» (youtube.com). Бесіда з учнями про їхні враження після перегляду відео. Слово   вчителя.  Після   звільнення   Харкова   продовжувалося   вигнання   окупантів   і   з   районів області. До кінця вересня 1943 року вся територія Харківщини була звільнена, і вже остаточно. У кровопролитних оборонних і наступальних боях 1941­1943 років на території  Харківщини віддали своє життя 206 765 захисників Батьківщини.  В оборонних і наступальних боях у місті та його околицях загинули понад 150 тисяч воїнів Червоної Армії 50 національностей. На місцях поховань установлено пам’ятні знаки, до яких приходять тисячі харків’ян, віддаючи шану пам’яті полеглим. Як дорого коштує Перемога! У цього свята три кольори. Перший  колір – червоний, колір крові гарячої, якою полито кожний клаптик  землі. Другий   колір – розквітлого саду. Біло пінний його прибій як найсвітліші сни солдатські, що ожили! Третій колір – колір  удовиних хусток. Як би вітром  зірвало їх раптом зі сивих голів  матерів і дружин солдатських, закрили б вони  усе небо чорними  птахами неперебутнього горя. VІ. Підбиття підсумків уроку Проблемне запитання: ­ Як ви розумієте вислів Альберта Ейнштейна: „Світ занадто небезпечний, щоб у   ньому жити,– і  не  з  вини  тих,  хто  творить  зло,  а  через  тих,  хто стоїть поруч і нічого не робить “. Відповіді учнів (метод «Прес»: Я вважаю…тому що…наприклад…таким чином). Демонстрація відеофільму «Дробицький яр» (youtube.com),  прослуховування пісні про війну.        Слово вчителя:  Летять і летять роки. Летять і летять, мов журавлині ключі, у далекій вирій. Летять і відлітають у вічність. Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за Батьківщину. «Мечту пронесите через года и жизнью наполните! Но о тех, кто уже не придет никогда –                                                            Р. И. Рождественский, «Реквием» Заклинаю – помните!»                       2 гітлерівці На   окупованій   теріторії Додаток А   знущаліся   над   мирним   населенням   та військовополоненімі. Вони масово розстрілювалі жітелів міст і сіл, не жаліючі ні старих, ні малих, піддавалі  нелюдськім  тортура полонених солдатів  і  офіцерів, партізанів, підпільніків,  тисячами примусово вівозілі працездатне громадян на каторжні роботи до Німеччіні, руйнувалі пам'ятники національної   культури,   Житлові   будинки,   підприємства,   розкрадалі   майно   громадян   та загальнонаціональні цінності. Ідеологі фашизму проповідувалі надумані расову теорію про віщість арійської раси ­ раси господарів, покликань керуваті іншімі народами. Гітлерівський   план   «Ост»   передбачав   перетворення   України   на   колоніальну   країну, аграрно­сировинний придаток рейху, «життєвий простір» для колонізації представниками «вищої раси». Місцеве населення, в тому числі українці, росіяни, євреї та інші, підлягали витісненню і навіть   фізичному   винищенню.   Сотні   тисяч   жителів   великих   міст   України   стали   жертвами організованого окупантами голоду. Нацистський   «новий   порядок».  Окупаційні   власті   спиралися   на   каральні   органи   — державну таємну поліцію (гестапо), озброєні загони націонал­соціалістичної партії Німеччини (СС), службу  безпеки (СД) тощо. Крім окупаційних воєнної і цивільної  адміністрацій,  на захоплених територіях   створювалася   допоміжна   адміністрація   із   представників   місцевого   населення,   які виявили бажання співробітничати з окупантами: бургомістри у містах, голови у районах, старости в селах, допоміжна поліція.. На власній території українці та інші жителі республіки перетворилися на людей «третього гатунку»,  їхнє життя регламентувалося наказами і правилами, порушення яких каралося концтаборами або розстрілом. Окупанти заборонили їм користуватися кафе, ресторанами, стадіонами, іншими громадськими закладами. Навіть біля деяких криниць і колодязів вивішувалися попередження: німців». «Тільки     для   3 Додаток Б Завдання 1       А які звірства чинили фашисти в концентраційних таборах! Всьому світу відомі Бухенвальд, Дахау, Освенцім…. Але ж не менші звірства вони творили і на території України. Взяти хоча б німецького   губернатора     «дистрикту   Слобожанщини»,   до   якого   входила  Харківська   область, доктор Вехтер і генерал­майор СС Кацман в листопаді 1941  року у Вільшанах, на Харківській вулиці, створили так званий «табір  примусових робіт». Він був обгороджений цегляною стіною і колючим  дротом.  Сюди   німці   зганяли   мирних   громадян   і   військовополонених.   Ув'язнених   в таборі   морили  голодом,   примушували   виконувати   важкі   роботи,   по­звірячому   били   палками, заражали тифом і дизентерією. Раціон денного харчування складався з двох склянок «чорної кави», виготовленої з тирси, 100 грамів хліба з домішкою тієї самої тирси, тарілки супу з картопляного лушпиння. Ув'язнені тисячами вмирали з голоду, тифу, дизентерії. Гауптштурмфюрер СС Гебауер встановив у Вільшанському таборі систему винищення людей, що підтверджуються спогадами колишнього в’язня табору Крітченко Самійла Пантелеймоновича, який особисто бачив, як   гауптштурмфюрер СС Фріц Гебауер душив жінок і дітей, а чоловіків узимку заморожував у бочках з водою. Бочки наповнювались водою, жертвам зв'язували руки й ноги і спускали у воду. Приречені перебували в бочці, доки зовсім не замерзали. Після  переведення   на   нову   посаду     гауптштурмфюрер   СС   Гебауер,   роботу     табору «удосконалювали» нові коменданти оберштурмфюрер СС Густав Вільгауз і гауптштурмфюрер СС Франц Варцок. Останній любив підвішувати в’язнів за ноги до стовпів і так залишав їх до настання смерті.   Оберштурмфюрер   Рокіта   особисто   розпорював   ув'язненим   животи;   начальник   слідчої частини табору Гайне просвердлював тіла ув'язнених палкою, плоскогубцями виривав у жінок нігті, потім роздягав свої жертви, підвішував їх за волосся, розгойдував і стріляв по «рухомій мішені». Комендант   табору   оберштурмфюрер   Вільгауз   заради   спорту   і   для   розваги   дружини   та   дочки систематично   стріляв   з   автомата   з   балкону   канцелярії   табору   в   ув'язнених,   які   працювали   в майстернях, потім передавав автомат своїй дружині, і вона також стріляла. Іноді, щоб розважити свою 9­річну дочку, Вільгауз примушував підкидати в повітря 2−4­річних дітей і стріляв у них. Дочка аплодувала і кричала: «Тату, ще, тату, ще!», і він стріляв. А потім стріляв в « живі мішені». Ув'язнених у таборі знищували без всякої причини, часто заради спору. Свідок Кіршнер Р. С. розповідала, «що комісар гестапо Вепке поспорив з іншими катами табору на те, що він одним ударом   сокири   розрубає   хлопчика.   Ті  йому   не  повірили.  Тоді  він  зловив  на  вулиці  10­річного хлопчика, поставив його на коліна, примусив скласти руки долонями вкупі й нахилити до них голову, націлився, поправив голову хлопчика і ударом сокири розрубав його вздовж тіла. Гітлерівці гаряче поздоровляли Вепке, міцно потискували йому руки, хвалили…» (Спогади Крітченка С.П., Кіршнера Р.С. із матеріалів краєзнавчого музею при Мереф’янській загальноосвітній школі І­ІІІ ступенів №6). Нам розповідала, Гнітко Алла Яківна  (колишній вчитель хімії), що під час німецької окупації в Артемівці Харківської області, по вулиці Комінтерн були забиті двері та вікна усіх домівок разом з Завдання 2 4 людьми, і німці підпалювали ці дома, і люди згорали в своїх домівках живцем. А Михайлик Ю. І. розповідав, що під час війни він був дитиною, коли німці відступали, то в м. Мерефа Харківської області,   по вулиці   Дніпропетровській,  їхали  на  машинах і  з огнеметів  палили   домівки  разом  з мешканцями. Але їх родину попередив німець, який жив у їхній хаті, бо пожалів їх, тому що у нього теж   були   діти.  (Спогади   Гнітко   А.Я.   із   матеріалів   краєзнавчого   музею   при   Мереф’янській загальноосвітній школі І­ІІІ ступенів №6). Завдання 3 Фізичному   знищенню   також   підлягали   цигани,   психічно   хворі   люди.   Нацисти   постійно вдосконалювали методи та засоби знищення людей, запровадили цілу індустрію смерті. У січні 1942 року на вулицях Харкова з’явився спеціальний автомобіль, пристосований для знищення людей – «газваген», названий у народі «душогубкою». Отруєні в ньому відпрацьованим газом люди гинули у страшних муках. У них було знищено близько 30 тисяч жителів міста і області, у тому числі  1000 хворих.  (Вовк К.В. Окупація і звільнення міста Харкова під час Великої Вітчизняної війни. – Х., 2006). Завдання 4 Визначте, навіщо використовувалися листівки такого змісту? Розстрілювали і в Дробицькому яру. Розстрілювали людей за те, що вони євреї. Воздавши різдвяні почесті єврею Ісусу.  26 грудня 1941 року німці приступили до ліквідації 15 тисяч євреїв. І вже в середині січня єврейське питання у Харкові було вирішено « Усім жидам міста Харкова з речами   та   коштовностями   з’явиться   до   бараків   Станкостроя»   −   це   з   приказу   військового коменданта   міста   Харкова   від   14   грудня   1941   року.     За   кожного   виданого   владі   єврея вірнопідданому  міському  жителю давали четвертушку горілки, а за саботаж чи допомогу євреям − розстріл.                               15 та 16 грудня 1941 року почалося знищення євреїв. Згадує  Борис Генріхович Печерський: «Со   всего   Харькова   и   области   стекались   евреи   к   проспекту   Сталина   и   тянулись   по   нему   на «постоянное» место жительства в гетто. Никто тогда не знал, что это была прямая дорога в ад. А на   тротуарах,   как   на   первомайской   демонстрации,   стояли   любопытные   люди,   не   евреи.   Одни смотрели на нас с сочувствием, другие со злорадством. Никакого конвоя не было, переселение ­ дело добровольное, но иначе бы расстреляли или повесили с табличкой «жид». только и всего». Згідно німецької переписі, в місті було близько 10500 євреїв. Усі вони були розстріляни. Згідно 5 акту судово­медицинської експертизи у  Дробицькому яру, в двох ямах на відстані 350 метрів одна від одної, було знайдено 15 тисяч трупів...». (Матеріал мереф’янського краєзнавця Бородіної Т.Б.). Завдання 5 Умови життя простих харків’ян були надзвичайно тяжкими. Чи не головною загрозою їх життю у першому півріччі окупації став страшенний голод. Люди їли все: лушпайки картоплі і кормовий буряк, казеїновий клей, домашніх тварин тощо. Але це не допомагало. Люди почали опухати, ледь тягли ноги. Були випадки, коли на базарі продавали людське м’ясо, хоча за такі злочини карали на повішання. Це був голод, якого місто ще не бачило. Померлих людей навіть не ховали, і вони залишалися в будинках, на вулицях. Харків називали мертвим містом.(Скоробогатов А.В. Харків у часи Німецької окупації (1941­1943). – Х., 2006). Військова влада вводила закон, який передбачав знищення від 50 до 100 місцевих жителів за кожного   вбитого   німецького   військовослужбовця.   У   Харкові   цей   наказ   почали   широко застосовувати з листопада 1941 року. Така практика діяла протягом усього окупаційного періоду. (Вовк К.В. Окупація і звільнення міста Харкова під час Великої Вітчизняної війни. – Х., 2006). Завдання 6 Визначте, яким чином люди врятувались під час «нового порядку» на окупованій Харківщині. Завдання 7 Серед   тисяч   в'язнів   напівзруйнованих   бараків   ХТЗ   була   і   Р.   Беркович  з   родиною.   «Не пам'ятаю точно, ­ розповідала вона, ­ скільки днів ми прожили в бараках, коли вийшов наказ: у зв'язку з виїздом усі коштовні речі винести у двір. До бараків почали під'їжджати вантажівки. Зовсім випадково від одного знайомого я довідалася: не в Ромни і не в Полтаву возять людей, а в яр, що неподалік. «Рятуй дітей! ­ сказав мені чоловік. ­  Якщо зможеш, прийди потім на мою могилу».   Багато   довелося   пережити.   Скажу   одне:   якби   не   добрі   люди,   з   якими   ми зустрічалися на своєму важкому шляху, лежати б мені з дітьми в тім яру. Але, видно, зірка в нас щаслива... В одній селянській хаті на Чугуївському шосе  врятувала нас від поліцаїв якась літня   людина.   У   поліклініці   ХТЗ,   повз  яку   ми   проходили,   тікаючи   з   бараків,   жінка­лікар змазала вазеліном приморожені ніжки моїх маленьких дочок. В іншім місці нам дала притулок незнайома дівчина. І ще багато разів за війну відчувала я тепло щирої людської солідарності». Деякі єврейські  діти були прийняті в російські, українські  та білоруські  родини.  «У юрбі євреїв,  ­  згадує  С.  С.  Ушакова,  ­  йшла  молода  єврейка і несла на руках хлопчика 2­3 років. Скориставшись секундою,  коли німці відвернулися..., вона кинула своє маля в кювет під ноги російським жінкам. Жінка, що стояла біля моєї мами, підхопила малятко і стала в другий ряд. Перед нею стали жінки і моя мама зі мною на руках. Маля­єврей заплакало. Німець, що йшов позаду, щось запідозрив і підскочив до російських жінок... Другий німець смикнув мене за руку, я повернулася до нього обличчям. Я явно не схожа на єврейку, німець  плюнув собі  під ноги. Російська  жінка закрила рот хлопчику рукою,  він перестав кричати. Юрба євреїв з німцями пройшла...». (Скоробогатов А.В. Харків у часи німецької окупації (1941­1943). – Х., 2006) 6