Усний журнал " Народні свята"

Усний журнал Усний журнал – своєрідна форма, робота по моральному вихованню, яка дозволяє яскраво, емоційно до нести до вихованців важливу інформацію з галузі політики, науки, техніки, літератури, мистецтва, спорту... Особливість цієї форми роботи в тому, що проводиться вона безпосередньо самими учнями. Частину   журналу,   який   висвітлює   яке­небудь   одне   питання,   умовно прийнято називати “сторінкою” журналу. Загальний обсяг його – 3­5 “сторінок”. Кожна “сторінка” являє  собою коротке  усне повідомлення учнів,  яке,  в залежності   від   змісту,  може   бути   проілюстроване   експонатами,  діафільмами, короткими фільмами, записами на магнітну стрічку. “Сторінки”   розміщують   по   ступеню   їх   значущості:   перша   висвітлює найбільш важливе питання, інші конкретизують його або висвітлюють якісь інші самостійні питання. Щоб викликати інтерес до журналу, можна зробити його своєрідний макет із твердого паперу, відповідно оформивши його обкладинку і кожну сторінку. Усний журнал може мати тематичний або оглядний характер. Тематичні усні журнали можуть присвячуватись життю і діяльності громадських діячів, творчості письменників, композиторів, вчених, яким­небудь визначеним подіям. На окремих сторінках усного журналу може бути представлена творчість самих   учнів:   зачитування   власних   віршів,   виконання   пісень,   замальовки, карикатури та інше.  Для   підготовки   і   проведення   усного   журналу   необхідно   створити “редакцію”   (редколегію)   в   складі   5­6   чоловік.   Очолює   її   відповідальний редактор журналу. В обов’язки редколегії входить: визначення тематики усного журналу,   називання   його   сторінок,   складання   плану   і   програми   випуску чергового номеру; підбір основного і ілюстративно­художнього матеріалу для сторінок   журналу;   називання   ведучих   кожної   сторінки   і   художників­ оформителів   журналу.   Необхідно   чітко   визначити   термін   випуску   журналу (підготовка зазвичай займає 2­3 тижні), місце його проведення. Відкривають і проводять журнал учні (ведучі). Ведучі повідомляють назви сторінок і пояснюють їх, використовуючи для цього афоризми, виразні віршовані рядки.  Проводячи журнал потрібно в темпі, відводячи на кожну сторінку 10­20 хвилин, на ввесь журнал не більше години. Після проведення журналу корисно разом з учнями проаналізувати успіхи і недоліки   в   його   підготовці   і   проведенні.   Усний   журнал   корисно   показувати іншим класам, батькам. Варіантів   оформлення   усного   журналу   багато.   Так,   в   одних   випадках сторінки журналу збирають як би в перепліт зовнішньо являють собою форму журналу.   На   кожній   сторінці   чітко   великим   шрифтом   написана   її   назва.   І ведучий, відкриваючи ту чи іншу сторінку, ніби пере листує журнал. В   других   випадках   на   сцені   встановлюється   рухлива   на   осі   вітрина   із відповідного   по   програмі   числа   сторінок,   і   ведучий,   повертаючи   вітрину, виходить як би із­за сторінок, відкриваючи їх зміст. Третій   варіант   оформлення:   позаду   сцені   вивішують   широку   стрічку   з назвою журналу, нижче приклеюють назву місяця і номер випуску. Ось ще один варіант. Чергову сторінку, проходячи через сцену із куліси в кулісу, несе учень. Ці сторінки можуть бути у вигляді листка або щитка, на якому написаний номер сторінки і її назва. Журнал можна побудувати так. Після відкриття занавіси на сцену один за другим виходять учні з щитками­сторінками в руках. У направляючого щит з надписом   “Сьогодні   в   номері”.   Дійшовши   до   рампи   учні   зупиняються. Направляючий голосно говорить: “Усний журнал – “Народні символи України”, випуск перший” і іде за куліси. Учень, який несе сторінку, повідомляє про те, що побачать і почують глядачі в журналі, і теж іде. Після чого ведучий запрошує на   сцену   першого   виступаючого   і   надає   йому   слово.   Так   представляють   всі сторінки. В кінці журналу учні з своїми сторінками виходять на сцену і говорять: “Наш випуск закінчений. Наступний номер усного журналу вийде через місяць. Все що ви хотіли б побачити, повідомте редакції усного журналу в своїх листах у вигляді пропозицій, побажань”. Проведення   усного   журналу   потребує   організаторських   умінь   з   сторони класного   керівника.   Він   повинен   викликати   в   учнів   інтерес   до   цієї   роботи, бажання підготувати і провести журнал. Особливо велика допомога з сторони класного   керівника   необхідна   на   початку.   Учням   слід   допомогти   підібрати редакційну колегію, назву, емблему, девіз, обгортку журналу, дати пораду, як краще   відібрати,   розподілити   і   подати   зібраний   матеріал,   яких   гостей   і   як запросити. Характер допомоги класного керівника змінюється по мірі того, як учні   оволодівають   методикою   проведення   усного   журналу:   вона   більше відноситься до визначення його змісту, ніж до техніки проведення. Робота учнів стає більш самостійною. Щоб розширити актив учасників усного журналу, склад редколегії можна поновлювати,   створювати   змінні   редколегії.   Можна   підібрати   постійних консультантів усного журналу з числа викладачів різних предметів. Удачі   і   недоліки   кожного   номеру   усного   журналу   слід   обговорювати   з учнями,  підтримуючи   в  них   прагнення   до   творчості,   проявлення   ініціативи   і активності,брати участь в інформаційно­дослідницьких проектах,висвітлювати традиції нашої місцевості. «Народні свята»                                     Усний журнал Мета. Створити умови для збагачення індивідуального досвіду учнів про зимові свята   в   Україні   (Різдво   Христове,   Святого   Василя,   Святого   Миколая, Святого Водохреща), про обряд колядування і щедрування. Довести до свідомості   дітей   велич   і   красу   народних   традицій,   викликати   бажання дотримуватися   їх.   Спонукати   учнів   до   збирання   народознавчого матеріалу,   вчити   систематизувати   його.   Вдосконалювати   артистичні здібності,   збагачувати   словниковий   запас   дітей   історичною   лексикою. Виховувати любов і повагу до національних традицій. І. Підготовчий етап. 1. Бесіда на тему «Народні свята». Чи потрібно нам знати і дотримуватися їх? Мета. Виявити знання учнів про народні свята. Розвивати вміння збирати  народознавчий матеріал, вчити систематизовувати його. Викликати  потребу у здобутті нових знань, розширювати уявлення учнів про шляхи і  способи їх набуття. 2. Мотивація діяльності.   ­ Діти, як ви думаєте, що таке «Народний календар»? ­ Чи хотіли б ви більше дізнатися про народні свята, які святкують взимку,  влітку, навесні та восени? ­ Звідки ми можемо про це дізнатися? ­   Я   пропоную   вам   провести   екскурсію   в   музей   національного   побуту, поспілкуватися зі своїми родичами, відвідати бібліотеки, відшукати народні зимові прикмети, колядки, щедрівки. Систематизувати свої знання, склавши народний календар, і підготувати вертеп. 3. Розбір дітьми завдань (питань, на які потрібно знайти відповідь, написання рефератів, підготовка до вертепу. ІІ. Практичний етап.                                 Пошуково­дослідницька робота                        Спільна                                             Індивідуальна * екскурсія в музей національного                 * пошук відповідей на поставлені     національного побуту;                                     запитання;  * виготовлення масок для колядок                 * збір інформації;     і щедрівок на уроках трудового                   * систематизація матеріалів.    навчання та образотворчого     мистецтва; * цікаві завдання, ребуси, кросворди    з використанням народознавчого    матеріалу на уроках читання,       української мови, Я і Україна; * вивчення колядок та щедрівок    на уроках музики. ІІІ. Заключний етап Прають діти групами.Поділ дітей на групи: «Журналісти»,»Пізнайки»,»Помічники»,»Колядники»,»Фольклористи». 1. Складання і оформлення народного календаря (Зимові  свята) Група « Журналісти».    Перша сторінка .  Опис новорічно­різдвяних обрядів Ми живемо в XXI столітті зі своїми звичаями та традиціями. Але чого варта  людина, яка не знає свого коріння? Сучасна школа і держава докладають багато  зусиль, аби відродити те, що було втрачено роками. Ми всі знао, що кожен день року християнська церква присвячує спогадам про  якусь важливу подію в житті Ісуса Христа, Його святих апостолів або з життя  святих. Деякі з них святкуються дуже урочисто, люди до них готуються  заздалегідь, а в день самого свята вже не працюють. До таких великих свят  належать різдвяні свята і в ці дні багато уваги приділяється дотриманню  народних звичаїв, пов’язаних з їх святкуванням. Із плином часу нащадки забувають традиції своїх пращурів. Але ж існує давня  легенда, згідно з якою суспільство буде покаране Богом, якщо забуде свою  історію та звичаї предків. На сучасному етапі розвитку нашого суспільства  починають якоюсь мірою відроджуватися деякі народні святкові звичаї. Навіть  якщо на перший погляд у них немає нічого особливого, залучившись до таїнств,  кожна людина відчуває, що від них віє магією рідної землі, це бальзам для душі,  який надає сил і наснаги. Рік за роком життя веде свій відлік: одна пора року змінює іншу, день змінює ніч,   сонце заходить, а місяць виходить… Життя іде, не зупиняючись навіть  на хвилину, щоб хоч трохи перевести подих і згадати тих, кого нема та  привітати тих, що будуть…  Саме 7 січня за григоріанським календарем в християнські родини приходить  Різдво – одне з найбільших релігійних свят, яке щиро вшановує не лише Україна, а й Білорусія та Росія, які офіційно  святкують його як державне свято.      Майже кожна область України по­різному святкує народження Ісуса. Всюди  звичаї та обряди  бувають різними. Десь колядують на Святий вечір та Різдво, а  десь лише на Різдво, але одне, що є незмінним та обов’язковим – це весела  коляда, бо ж яке Різдво без неї? На Закарпатті Різдво святкують по­особливому, адже до цього великого свята  люди готуються насамперед постом та щирою молитвою. Протягом сорока днів  православні та греко­католики утримуються від спиртного, намагаються не  куштувати м’яса та молока, також заборонені всілякі веселощі і танці. Але цей  піст не вважають строгим, адже він є символом народження Божого Сина –  початком Господнього життя на землі.   Після свята Миколая Чудотворця дітям можна вчити колядки або згадувати  призабуті за рік.       У селах за тиждень до свят ріжуть порося та іншу худобу щоб наготувати  всіляких страв для гостей та родини. Господиня прибирає в хаті аби коляду  зустріти в чистоті та порядку. Ґазда готує корми для худоби, бо не можна щоб  на свята у  хліві  хтось був голодний. Дітлахи замінюють пошкоджені частини  зірки чи вертепу, репетирують колядку­виставу, найстарші хлопці шиють маски.  В такий час перед Різдвом , ніхто без діла не сидить. Група   » Пізнайки»    Друга сторінка.         Традиції   Святого    вечора Різдвяний цикл свят, обрядодій та усього життя селянина грунтувався колись на кругообігу землеробський робіт. Найголовнішими святами в зимовому та  річному циклі були різдвяно­новорічні, про які співалося в колядці: ... перший празник – Святеє Рожество... ... другий празник – Святого Василя...                                                                          ... третій празник – Святеє Водохреща... 7 січня за новим стилем або 25 грудня за старим стилем святкуємо ми Різдво  Господа нашого і Спаса Ісуса Христа. Святкування розпочинає Святвечір або  багата кутя, коляда – вечір напередодні Різдва. Цього дня до вечора нічого не їли, поки не з’явиться перша зірка на небі: адже саме в цей час народився Ісус  Христос. На покуті під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщик з  кутею та глек з узваром. На покуті ставили сніп із жита, пшениці або вівса (його  називали дідухом, колядником, колядою). Усе це нагадувало, що Ісус Христос  народився не в царському чертозі, а в овечому хліві  і був покладений у ясла на  солому. За Святвечором надходить Різдво Христове. Свято Різдва – найкрасивіше  зимове свято, що приходить до людей морозної ночі в годину опівнічної  храмової служби в чистому сяйві свічок та ясному світлі зірок, супроводжується воно гучним співом хору. Дитячі голоси, що славлять Бога, як ангельський глас,  наповнюють торжеством Всесвіт. Небо та Земля славлять Різдво Христове.  Колядувати колядки можуть і діти, і парубки й дівчата, інколи навіть і солідні  господарі. Величальні пісні релігійного змісту зазвичай виконуються для  хазяїна , хазяйки, літній людей. У колядках чітко простежуються і хліборобські,  і мисливські, і весільні, і військові, і фантастичні мотиви.    Зранку, перед Святим вечором менші діти  (до десяти років) готуються йти  колядувати. І так від десятої години ходять  від хати до хати, аж доти, поки не  стемніє. Це перша група, в яку входять малі діти. Іноді дитина так шепеляє, що   колядку можна й не розібрати, але дуже приємно чути з таких юних вуст святі  слова.  У різдвяний час добрий ґазда прочищає сніг  біля дому та хвіртки щоб  колядники охоче заходили й не мали перешкод. Господиня ж готує різні страви,  найбільше пахнуть котлети… Першого колядника найбільше частували, особливо, якщо це був хлопець.  Здавна вважалось, якщо першим гукне хлопець: «Ци веселити, пане ґаздо, на  сись Святий вечір!?», то цей рік для родини буде вдалим та багатим, добро не  обминатиме хату. Коли надворі вечоріє, найменші  колядники повертаються додому. Змучені,  мокрі, захриплі та виснажені, поспішають до теплої домівки.       Як з’явилась перша зірка, старші хлопці, яким уже минуло десять років,   беруть вертеп чи бетлегем і рушають в дорогу сповіщати людям, що Божий Син  народився. До такої ватаги належить троє чи двоє хлопців з яких один є  пастирем, а два інші носять Божий вертеп. Від хати до хати в мороз, сніг чи,  іноді, в дощ колядники прославляють народження маленького Ісуса. Коли  приходять під хату, то просять дозволу від господарів щоб занести вертеп до  хати. Починає виставу пастир, в руках якого бота з хрестом та маленьким  дзвіночком. Ці атрибути для пастиря  обов’язкові, адже він грає роль пастуха,  який  разом з ангелами, прийшов сповістити про веселу новину. Господарі, на  знак подяки щиро нагороджують хлопців ласощами і грошима.          Після шостої години вечора колядувати йде третя група, але це вже не  діти, а неодружені хлопці й дівчата,  іноді й дорослий люд. Вони одягають різні  маски та змінюють голос щоб господарі хати не впізнали. До такої групи можуть належати хлопці, які йдуть колядувати до дівчат, чоловік з дружиною, що може  йти до сусіда чи родича в гості. Поки господиня чи господар не впізнає хто є  хто, від хати ніхто не піде. Колись,   ще   в   дохристиянські   часи,   наші   прадіди   в   той   час   мали   свято «Корочуна»   —   день   привітання     —   цілком   хліборобське,   було   натхнення людини   надією   і   вірою   у   щасливий   рік   урожаю,   приплоду   худоби,  здоров’я, добробуту та радісного життя». Наші пращури вірили, що у грудневі й січневі дні народжується чудодійна сила, що переливається у душі людей, у землю, у воду,  у  рослини  і  тварини, тому  так  чекали   та  радісно  відзначали   це свято. Християнство   наповнило   давні   традиції   новим   змістом,   християнськими ідеалами, ідеями правди, любові, всепрощення Слова, щедрості, удосконалення         Закриватися від колядників не можна. Це означає, що та хата не визнає н.ародження Христа і до неї скоро прийде біда На Святий вечір господиня готує кутю та дванадцять пісних страв. Невдовзі вся родина збирається на Святу вечерю, після якої всі дружно йдуть до церкви. Після того як задзвонять церковні дзвони, ніхто вже не колядує, бо в церкві правиться велика Всеношна  службу.   Наступного   дня   молодші   діти   знову   колядують   першими.   Тільки   вже   інші колядки,   з   вертепом   також   ходять,   а   от   маски   ніхто   не   одягає,   бо   хлопці збираються в гуртки з чотирьох­десяти осіб та йдуть колядувати до дівчат. За одну ніч до дівчини може прийти і по десять таких груп.        На третій день Різдвяних свят вже під хатами ніхто не колядує: дітлахи  рахують те, що заробили, хто в силах, іде до церкви, а хто ні, то сидить вдома,  але при Службі Божій спати заборонено будь­кому. Поколядуємо? Коли ясна звізда з неба засвітила, Тоді пречистая Діва Сина породила. Сина породила, в ясла положила: “Чучай, белай, Сине Божий, бо я би вже спала.” “Почекай ня, мамко, лиш одну годину, Доки я тобі принесу із раю перину.” “Ой , Сину мій, Сину, як би Ти то зробив, Ще лише пройшла година, як Ти ся народив.” “Мамко моя, мамко, Ци бись то вірила, Же я створив небо й землю і все сотворіння.” Возьми, Петре, трубу, затруби по всюду, Вже ся Син Божий народив, слава пану Богу.  Група « Фольклористи» Третя   стор    і  нка     .      Тр  АДИЦІЇ НАДВЕЧІР’Я         ХРИСТОВОГО РІЗДВА Свято Христового Різдва належить до найбільших християнських свят,  які Церква відзначає особливо урочисто. Кульмінацією святкового  приготування є надвечір’я Різдва – день чування, молитви й посту.  Святвечір має не тільки глибокі змістом церковні відправи, але  передусім він багатий у нашому народі на cповнені символіки обряди і  звичаї, деякі з яких сягають ще дохристиянських часів. «Час нашого спасення вже настав.  Готуйся, вертепе, бо Діва надходить, щоб родити»  (Стихира вечірні надвечір’я) Історія   святкування   надвечір’я   перед   празником   Христового   Різдва   сягає перших віків християнства. Надвечірня празника Різдва має окрему богослужбу, що   зветься   Великі,   або   Царські   часи,   які   уклав   Єрусалимський   Патріарх Софроній, де в псалмах та читаннях пророків зі Старого Завіту зібрано основні пророцтва   відносно   обіцяного   Месії.   Зі   святого   Євангелія   читають   події, пов’язані з Христовим Різдвом, а стихири оспівують воплочення Божого Сина, місце   й   обставини   Різдва.   Під   час   відправи   Царських   часів   святе   Євангеліє лежить на тетраподі як символ Христа, що вже прийшов і голосить нам Божу науку. Походження назви Царські часи пояснюється тим, що колись у Візантії на цій відправі завжди були присутні цісарі зі своїм двором. При кінці служби в їхню честь співали окремо многолітню. День надвечір’я завершує Пилипівський піст   перед   Різдвом,   тому   цього   дня   є   строгий   піст.  Колись,   ще   в   дохристиянські   часи,   наші   прадіди   в   той   час   мали   свято «Корочуна» — день привітання сонця. «Свято „Корочуна”, — каже проф. С. Килимник, слова якого наводить у своїй книзі „Пізнай свій обряд” о. Юліян Катрій,   —   цілком   хліборобське,   було   натхнення   людини   надією   і   вірою   у щасливий   рік   урожаю,   приплоду   худоби,   здоров’я,   добробуту   та   радісного життя».   Наші   пращури   вірили,   що   у   грудневі   й   січневі   дні   народжується чудодійна сила, що переливається у душі людей, у землю, у воду, у рослини і тварини,   тому   так   чекали   та   радісно   відзначали   це   свято.   Християнство наповнило   давні   традиції   новим   змістом,   християнськими   ідеалами,   ідеями правди, любові, всепрощення Слова, щедрості, удосконалення. Четверта  група « Промінчики»     Четверта сторінка  .     Приготування до Святвечора  (історичні відомості) „До Різдва в Україні готувалися ще з літа. Під час жнив перший, а в деяких місцевостях   –   останній   сніп   збіжжя   (жита   або   пшениці)   залишали необмолоченим. До нього додавали також по кілька стеблин з інших злаків і перев’язували одним двома, а інколи трьома перевеслами. Цей сніп вносили до хати в навечірня Різдва Христового. Називали його по­різному: «дідух», «дід», «коляда» на Волині, «кріль» (король) на Холмщині, «зажин» на Чернігівщині, «баба» в Чорткові на Тернопільщині”, — розповідають у книзі „Обряди і страви Святого   Вечора”   Ольга   Вербенець   і   Віра   Манько *.   В   деяких   місцевостях «бабою»   називали   сіно,   яке   також   вносилося   до   хати.  Приготування   до   Різдва   охоплювало   всі   сторони   життя   української   родини. Готувалося   доволі   їжі,   варився   мед,   виготовлялися   різні   наливки,   вишняки, сливняки, тощо. Господиня купувала нові горщики, ложки, миски, дбала про нове дорослих.  вбрання дітей для і           Традиційні в наш час ялинки в хатах українців з’явилися переважно аж у першій половині   ХХ  ст.  Спочатку   їх   підвішували   до   сволока  і   лише  згодом   почали ставити   на   підлогу.   Прикрашали   ялинку   свічечками,   горішками,   яблучками, медівниками  або домашніми тістечками. Звичай прикрашати різдвяну ялинку поширився з Німеччини. Легенда свідчить, що традицію прикрашати дерева на честь   Різдва   запровадив   відомий   богослов­реформатор   Мартін   Лютер   (1483­ 1546). У 1500 році, напередодні Різдва, він, гуляючи лісом, побачив декілька ялинок,   покритих   снігом.   Вони   яскраво   виблискували   в   місячному   сяйві   і вразили Лютера своєю красою. Повернувшись додому, він поставив маленьку ялинку   посеред   кімнати, їх.    прикрасив     свічками     запалив   її і На Лемківщині і в деяких районах Львівщини виготовляли так званих «павуків», що символізують павутиння, яке, за легендою, врятувало Христову родину від Іродових   воїнів.   Виготовляли   павуків   із   соломи   або   із   тонких   дерев’яних прутиків чи з дроту, а у місцях з’єднання чіпляли квіти, свічечки або скляні ялинкові прикраси.  До свята мав бути наведений порядок і на подвір’ї, і в господі. Всі знаряддя   повинні бути на своєму місці. Все, що було позичене, потрібно було повернути додому, але також і самому повернути позичене. До свят, за традицією, мали бути полагодженні і вози, і сани.       Цікаві     брядові відомості             Страви, приготовані на Вечерю.Для святкування Святвечора та Різдва випікали багато різновидів хліба, який мав різні назви (корун, крачун, крайчун, керечун, книш, калач, струцля і просто хліб) та форми, залежно від місцевості, і випікався з різного   борошна,   міг   бути   прісним   або   скоромним   (його   під   час   вечері   не споживали,   а   просто   клали   на   столі).   Різдвяний   хліб   був   символом новонародженого   Ісуса,   і   в   деяких   місцевостях   до   нього   додавали   трішки свяченої води. Обов’язковим на святковому столі мав бути „книш” – кругла паляниця з малесеньким хлібенятком зверху – для душ померлих. Подекуди перед випіканням цей хліб позначали голівкою маку або відтиском склянки зі змоченими   в   олії   краями.   Книші   символізують   єдність   поколінь   роду   і заступництво­опіку предків.    На   Лемківщині   й   у   Галичині   посеред   столу   клали   «струцлю»   —   плетенку, посипану   маком,   яку   ще   називали   «кукелкою».   На   Поділлі   випікали   три обрядові хліби, які на Святвечір клали на столі один поверх іншого. Нижній (його   називали   «Хазяїном»),   прісний,   пекли   з   житнього   борошна,   другий (називався   «Василь»)   –   з   пшеничного,   верхній   («Йордан»),   менший   також   з пшеничного. «Хазяїна» розрізали і їли на перший день Різдва, «Василя» — на Новий рік, а «Йордан» — на Водохрестя. В Козові на Тернопільщині теж клали на стіл три хліби — два нижні житні й зверху – круглий пшеничний калач, в який вставляли воскову свічку. Цей калач був особливим, бо складався з багатьох шишок, які скручувалися з пасочків тіста і щільно вкладалися у круглу форму. Вважали, що сіно під обрусом символізує стаєнку, перший житній хліб – ясла, другий житній – колиску, калач – Ісусика, бо дуже він був солодкий і смачний.  Обов’язково пекли на свята калачі – круглі обрядові хліби з білого пшеничного борошна, замішані на молоці з додаванням яєць. З двох валків тіста скручували джгут, з якого формували коло з діркою всередині. На півдні Поділля калач виплітали з восьми валків тіста. На Черкащині печуть прямокутний хліб, який «Господар».  має Обов’язково   на   столі   мали   бути   пиріжки   з   різною   начинкою   –   капустою, назву     горохом, сливами, вишнями, маком тощо. Бабусі роздавали їх онукам, і кожен мав запам’ятати з якою начинкою пиріжок. Казали, що коли дитина заблукає, варто згадати з якою начинкою пиріжок на Святвечір, і Господь зразу допоможе пригадати дорогу. Окремо, господині пекли хліб для пригощання худоби. На Поділлі цей хліб називали «Рожество» і мав дуже цікаву форму. Виробляли його з двох валків тіста, які скручували джгутом, надавали йому форми підкови, клали кутею.  Щоб   устигнути   приготувати   страви   на   святкову   вечерю,   господиня   вставала горщик на з       дуже рано, о 1­2 годині ночі. Ця вечеря, хоч пісна, але багата, бо має аж 12 традиційних кутя.    Багата  Звідси страв. назва її         Чому на цю вечерю готують саме 12 страв? Етнографи кажуть, що це може бути пов’язано   з   12­ма   місяцями.   У   наш   час   число   12   трактують   як   згадку   про дванадцять  Христа.  Господиня   розпалювала   піч,   добуваючи   живий   вогонь   при   допомозі   шматків апостолів Ісуса     дерева, або кресала (цей звичай ще донедавна зберігався на Гуцульщині). У піч клала сім або дванадцять полін. Для приготування страв набиралася досхідня вода, нею заливали пшеницю, сушені фрукти, і ставили в піч варити дві головні страви узвар.  кутю та –         Між   стравами   Святої   Вечері   на   першому   місці   стоїть   кутя,   або   коливо.   Це варена пшениця з медом. Кутя з’явилася ще в дохристиянську добу. З тих часів вона   зберегла   символізм   поминальної   страви.   Пшениця,   як   зерно,   щороку оживає, тому є символом вічності, а мед — символ вічного щастя святих у небі. Варили кутю у спеціальному горщику, в якому нічого іншого не варилося, або купували   щораз   новий.   У   різних   регіонах   кутю   готували   по­різному.   На Лемківщині варили кутю з ячмінної каші (панцаку), оскільки пшеницю в горах не сіяли. Звичай варити пшеницю туди принесли із собою священики та вчителі з Галичини,   однак   цей   звичай   прижився   не   у   всіх   селах.   У   тих   селах   на Лемківщині,   де   кутю   варили   з   пшениці,   її   подавали   лише   з   медом.   Кутю   з ячмінної крупи також варили на Чернігівщині – там її заправляли тільки узваром (компот зі сухофруктів). У різних місцевостях кутя мала різну консистенцію –   як   юшка.  вона   могла   бути   Узвар варився з сушених яблук, грушок, слив, вишень. На Тернопільщині його   або   ж   рідкою, густою, сушеницею.  ще Окрім   цих   головних   страв,   господині   ставили   варити   голубці,   капусняк   із називали     пшоном   і   квасолею,   затертий   олією,   який   на   Вінниччині   та   на   Гуцульщині називали «шупенею», горох, борщ пісний з карасями, кашу гречану, пшоняну, вареники з капустою, картоплею. Також смажили рибу, пекли млинці з кислого тіста  (на   Поділлі),  варили   страви   з   грибами.  Голубці,  як   правило,   робили   із заквашеними   головками   капусти,   і   начинка   у   них   була   різною.  Традиційно вважається, що страв має бути 12, але їх кількість і складники дещо відрізняються – залежно від місцевості і заможності родини. Так, Лемківщина вирізнялася низкою особливих страв, які більше ніде не готували. Наприклад, «бобальки»   —   подовгасті,   посередині   потовщені,   розкачані   в   руках   шматки тіста, що їх варили або пекли і мастили розтертим маком з медом і олією. Інша страва   —   «киселиця»   —   сьогодні   зовсім   забута.   Напередодні   Святвечора замочували   мелений   овес,   потім   переціджували   той   заквас   через   сито,   щоб відділити востюги. Очищену густу рідину варили, постійно помішуючи, щоб не пригоріла.   часником   та   лляною   олією.    Заправляли     кмином, її На   Тернопільщині   робили   напій,   який   мав   назву   «голопас».   Його   готували заздалегідь із відвару сушених фруктів, до якого додавали житню закваску або дріжджі, карамель.  Поки   господиня   порається   в   хаті,   господар   приводить   до   порядку   обійстя, також а       напуває худобу.  Цікавий звичай зафіксований на Лемківщині. Коли вже все в хаті було готове, годує і       ціла родина йшла до потоку і там старанно милася крижаною водою, а втиратися поспішали до хати. Останньою йшла митися господиня. П’ята група: «Щедрувальники» ′    П ята сорінка    .        дідуха і приготування стола  Екскурс в минуле .Традиція внесення Наступним   кроком   є   традиція   внесення   дідуха.   Господар,   здійнявши   шапку, перехрестившись, брав дідуха і в’язку сіна, а син – дві в’язки. Сіно при цьому розтрушували, а батько приговорював: «Хай труситься сіно, хай годує худібку. Хай м’яко буде душечкам, хай м’яко буде Святому Дитяті та худібці на сіні лежати!».  Повільно і урочисто батько з сином підходили до хати і ставали перед порогом, де їх вже чекала господиня з книшем в руках. Входили в хату і батько говорив такі слова: „Святки йдуть!” „Святки прийшли!” – відказував після батька син. „Шануємо і просимо дідуха й вас завітати до господи!”, – відповідала мати. Так відбувалось на Східній Україні, а на Галичині газда (господар) промовляв такі слова:   «Дай   Боже,   добрий   вечір,   ті   свята   упровадити,   других   дочекати   в здоровлю, щастю до другого року, на многая літа». Опісля, сім’я заходила до хати, хрестилася, розстеляли в’язочку сіна на покутті й ставили на нього дідуха, другу в’язку сіна клали на стіл, а третю – під стіл. Під час того, як на підлогу стелили   солому,   діти   під   столом   квокали:   «Кво­кво   –   завтра   Різдво».  На Тернопільщині та Львівщині на стіл укладали сіно тонким шаром, господиня клала на чотири кути зілля і часник. Зверху стелили білий обрус, а поверх нього часто другий.  стелився     На святково застелений стіл клали хліб, і в ньому робили дірку, в яку вставляли високу   воскову   свічку.   На   Лемківщині   і  в   Галичині   свічку   ставили   в   горня, наповнене ярим зерном, яке згодом підмішували до посівного зерна. Запалену свічку ніхто не мав права погасити весь вечір і старалися запалити так, щоб вона випадково не погасла, бо це не є доброю прикметою, бо віщувала смерть когось з родини.   Після   цього   господар   клав   у   сіно   під   столом   сокиру,   косу,   серпа, частину рала, частину граблів – щоб добре оралося, жалося, косилося та щоб було, що жати і косити в Новому році. Тільки опісля господар брав горщик з кутею,   а   господиня   з   узваром.   Вони   урочисто   несли   їх   на   покуття.  Поки   мати   ставила   страви   на   стіл,   господар   йшов   у   хлів   годувати   худобу шматочком   хліба   з   застромленим   у   нього   часником,   посипаним   сіллю, починаючи з найстаршої, закінчуючи наймолодшою. Символізм цього звичаю у тому, що худоба своїм диханням зігрівала новонародженого Ісусика. Потім вся родина ставала до спільної молитви. Спочатку моляться за померлих, а потім за присутніх.  всіх  Після господар змішував ложку куті та всіх інших страв з борошном і знов йшов у хлів пригощати худобу, щоб й та могла приймати участь у святкуванні. Потім виходив на подвір’я, щоб запросити на вечерю всі праведні й не праведні душі, сонце й місяць. Запрошення повторював тричі. Не отримавши відповіді, голосно говорив:   «Як   не   йдете,   то   щоб   повіки   віків   не   приходили».   Господар, повернувшись до хати, зачиняв двері. Після цього вже ніхто з дорослих у цей вечір   не   міг   виходити.   На   Прикарпатті   збереглася   ще   досі   традиція   перед вечерею йти з кутею та свічкою на цвинтар і запрошувати померлих родичів на спільну трапезу. Група : « Пізнайки» Шоста сторінка    .               Різдвяна зірка   Коли на небі з’являлася перша зірка, аж тоді родина могла сідати до столу після дня суворого посту, під час якого ніхто не мав права їсти, окрім малих дітей, яким давали трішки вареної картоплі. Проте перед тим як сісти, кожен дмухав на місце на лаві, щоб бува не придушити душі, які, вважалося, на Святвечір хати.  приходили  Починали вечерю з куті. Їли всі з спільних мисок і пили з одного кухля, що до   символізувало  мир і злагоду в сім’ї впродовж року. Окремі тарілки і ложки ставили лише для покійних родичів, або того з родини, кого не було в цей вечір вдома. Несподіваний гість віщував щастя на цілий рік, тому йому старалися догодити.   Також   вважалося   доброю   прикметою   запрошувати   на   вечерю одиноких, бездомних та убогих людей. Вечеряли довго і ніхто не мав права страви.  вставати, господині, підносила окрім яка           В кінці вечері батько, а за ним і вся родина вставали з­за столу та дякували Господові   за   прожитий   рік   і   просили   про   долю   на   наступний.  Після вечері на столі залишали кутю, інші страви, ложки, бо вірили, що вночі вечерю.  померлі прийдуть раз ще на           В   центральній   та   східній   частині   України   після   Святовечора   існував   звичай носити вечерю дідусю і бабусі (якщо вони мешкали окремо), хрещеним батькам та   добрим   знайомим.   «Нести   вечерю»   —   то   значить   шанувати   старійшину,   ділити померлих.  Після Вечері у деяких регіонах молодь починала колядувати. Дехто йшов на згадувати надію, добро,     долю,     Всеношне Богослужіння, яке завершувалося  святковою  Різдвяною Літургією.  Загалом традиції святкування надвечір’я Різдва носять однаковий характер по всій   Україні,   а   відмінність   у   південних   та   північних   областях   пояснюється впливом   інших   культур.   Багато   із   самобутніх   звичаїв   втратилися   або призабулися внаслідок масових депортацій українців з їх етнічних земель або через радянську атеїзацію. Попри все, українці сьогодні по­новому відкривають нi звичаї та себе для Бога, рідних традицій і обрядів. Група  :  « Журналісти»  Сьома сторінка.     Народні   обряди. Святий вечір Кожна нацiя, кожен народ має свої звичаї, обряди, що усталились протягом  багатьох столiть i освяченi вiками. Звичаї народ ­ це тi прикмети, за якими  вирiзняється народ не тiльки в сучасному, а i в його iсторичному минулому.  З давнiх­давен у слов'янських народiв першим рiчним святом вважалася весна.  Як тiльки­но сходив снiг, люди виходили в поля i спiвали веснянки.  Людинi хотiлося якнайшвидше прогнати зиму з її лютими морозами, довгими  ночами i наблизити бажану пору ­ весну. Коли хлiбороб вiдчував радiсний  неспокiй, викликаний початком польових робiт, майбутнiм врожаєм, приплодом  худоби. Для цього з куля соломи робили опудало, що iмiтувало зиму ­ смерть,  спалювали його, а потiм кидали у воду. За народними вiруваннями це мало  прискорити прихiд весни i втечу зими. Такий звичай дуже давнiй, вiн був  поширений у всiх регiонах України. В такий день на вигонах гуртами збиралася молодь, спiвала, танцювала,  жартувала. З усiх куточкiв села линув, нiби перегукуючись, чарiв­ний мотив  весняної пiснi:     Ой весна, весна, днем красна     Що ти нам, весно, принесла?  Окремий цикл величальних пiсень, приурочених до зимових свят складають  колядки та щедрiвки. Колядки виконувались пiд час Рiздва. Молодi люди,  переважно хлопцi, збиралися "дружиною", вибирали ватага ­ "березу",  запрошували музики i обходили всi хати села з пiснями i величаннями  господарiв, за що одержували подарунки. Разом iз спiвом колядок вiдбувалися i  народнi iгрища та вистави ­ "Коза", "Плуг", "Зiрка". Щедрiвки спiвали перед  Новим роком дiвчата i дiти перед вiкном односельчан. Основний змiст зимових  обрядових пiсень полягає в пропонуваннi доброго майбутнього врожаю. Деякi  новорiчнi обряди безпосередньо вiдтворювали хлiборобську працю: хлопцi  вносили в хату плуг i показували нiби орють ниву i сiють зерно, що також  пророкувало добрий врожай. Особливо яскраво виступає аграрно­магiчна  основа в обрядових дiях, що супроводжували зимовi свята. Водiння кози,  ведмедя, тура, ряження в маски i перевдя­гання мають правдиво тотемiчну  снову i свiдчать про глибоку архаїчнiсть обряду.   ВИСНОВОК: Святий вечiр. Так називають новорiчне свято, сповнене мудрої народної  фiлософiї, щирої доброзичливостi, чарiвної загадкової краси. Воно й нинi,  незважаючи на науково­технiчний прогрес, не застарiло у своїх основних  виражальних формах ­ колядках та щедрiвках та несе в собi глибокi благороднi почуття пошани до людини, її працi, до хлiба, народної пiснi. Саме цим i  зумовлена увага нашої громадськостi до новорiчних свят. Воно виражається у  вiдповiдних державних документах, у закликах дiячiв культури вiдродити  незамуленi джерела народознавства.  13 січня ми святкуємо Щедрий вечір. За християнським календарем він збігається з днем преподобної Меланії. Цього дня батько ховається від своїх дітей за символом багатства та щедрості – за пирогами. Діти повинні вдавати, що в цю мить батька не бачать – так велить традиція. Вони мусять запитувати в матері, де ж тато подівся. А “здивована” мати бажає, аби й наступного року діти за пирогами батька не помічали. Після цього господар хреститься та запрошує родину до столу – до Щедрої куті.  Незвичайний   урок «Народний календар. Зимові свята та обряди в Україні». Мета: Розширити знання учнів про давні звичаї, традиції, обряди українського народу.   Розвивати   бажання   відтворювати   їх   у   сьогоднішньому   житті, виховувати повагу до культурної спадщини минулих поколінь, любов до рідної землі.                                                         Хід уроку.  І. Організаційний  момент.    ­ Діти, як ми готувалися до цього проекту? Чи цікаво вам було? Для чого це нам потрібно? Девіз сьогоднішнього уроку:              Земля ти наша, краю мій коханий!              До болю рідний нам і дорогий.              Яким ти був колись7              Якими йшов шляхами?                  Словами правди з нами поділись! ­ Сьогодні ми з вами будемо говорити про зимові свята. А що ви знаєте про них, ми дізнаємось прямо зараз. ­ Як називається вечір напередодні Різдва? (Святвечір) ­ Скільки страв повинна приготувати господиня на Святвечір? (7, 9 або 12) ­ Як називався популярний пересувний ляльковий театр, з яким виступали на ярмарках, міських та сільських майданах? (Вертеп) ­ Коли святкуємо Старий Новий рік? (14 січня) ­ Як по іншому називається свято Старого Нового року? (Василя) ­ Як називається новорічний обряд із використанням масок? (Маланна) ­ Який святий має для слухняних дітей подарунки, а для непослухів – різочку? (Миколай) ­ Коли кусають калиту? (на Андрія, 13 грудня) ­ Як називається обрядовий хліб, який використовують під час усіх Новорічних свят? (Калачі) ­ Як називається традиційний атрибут різдвяного обряду колядування? (Зірка) ­ Яке свято ми святкуємо 7 січня? Поділ дітей на групи. Проводиться гра «Щидорувальник». І група. ­ Як називається свято, яке пов’язане з народженням Ісуса Христа? (Різдво) ІІ група. ­ Як називається сніп із жита, пшениці, який за звичаєм ставили на покуті на Святвечір? (Дідух)  ІІІ група ­   Як   називається   в   Україні   давній   звичай   із   використанням   величально­ поздоровчих пісень взимку? (Колядування) IV група ­ Як називались традиційні учасники народних свят і обрядів, що змінювали свій зовнішній вигляд за допомогою масок? (ряджені) V  група ­ Як називаються традиційні учасники народних свят, які щедрують,оспівуючи Народні свята України? Запитання для всіх учнів. ­ Переддень Різдва – Святвечір – припадав на піст. Але, незважаючи на це, вечерю називали Щедрою, бо на стіл слід було подати 7, 9, 12 страв. І серед цих страв була одна обов’язковою. Як називається ця страва? (Кутя) А хто знає, як її готувати? ­ Діти, готуючись до цього уроку, ви багато про що дізналися. Вивчили колядки, щедрівки,   виготовляли   маски.   Я   пропоную   закінчити   наш   урок   вертепним дійством. Учні обирають Козу, Звіздаря, Міхоношу, Ряджених і починається дійство, основане на колядках, щедрівках, що відшукали учні. Святково прибрана оселя. На столі – кутя, узвар, вареники, керечун… Господиня: Старий, злазь уже з печі, бо скоро колядники прийдуть.   Чути стукіт у двері. ­ Пане господарю, пусти нас до хати,    ми там будемо українську колядку співати.     Засвіти нам свічку, постав на віконці.     Хай засяє Україна, як роса на сонці. ­ Ой чи є, чи нема пан­господар вдома?    Щедрий вечір, добрий вечір,     Пан­господар вдома.    Ой нема, ой нема, та й поїхав до млина    Та й муки спетлювать.    Меду­пива купувать.    Щедрий вечір, добрий вечір    Меду­пива купувать.    Меду­пива купувать, колядників частувать    Щедрий вечір, добрий вечір колядників частувать    Добрий вечір!!! (кричать діти)    З Різдвом Христовим, будьте здорові!     ­ Дозвольте колядувати! ­ Заходьте, заходьте до хати, колядуйте, порадуйте нас.   Добрий вечір тобі, пане господарю! Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився! Застеляйте столи, та все килимами. Радуйся, ой радуйся, земле,  Син Божий народився! Бо прийдуть до тебе три празники в гості Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився! А той перший празник – Рождество Христове, Радуйся, ой радуйся, земле,  Син Божий народився! А той другий празник – святого Василя, Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився! А той третій празник – святе Водохреща, Радуйся, ой радуйся, земле,  Син Божий народився! А що перший празник зішле тобі втіху,  Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився! А що другий празник зішле тобі щастя,  Радуйся, ой радуйся, земле,  Син Божий народився1 А що третій празник зішле всім нам долю,  Радуйся, ой радуйся, земле,  Син Божий народився! ­   Ми   не   самі   прийшли,   ми   й   козу   привели.  (Коза   виходить   наперед, пританцьовує)  Го­го­го, коза, го­го сірая, Го­го кудлата, го­го рогата. Ой розходися, розвеселися, По сьому дому, по веселому­у­у. Козо­небого, поскавчи немного. Де коза ходить, там жито родить, Де не буває, там вилягає. Де коза ногою, там жито стогом. В нашому сільці  всі хлопці стрільці Встрелилили козу в правеє вушко, в саме сердушко­о­о. Упала коза, стала нежива, Протягла ніжки, витягла ріжки. А міхоноша бере дудочку надима козі Та й у жилочку­у­у. Козо­козуню, ти пробудися, Та господарям низько вклонися. Уставай, коза, вставай сірая, господар іде, Ковбасу несе. Ковбасу несе  та ще й голубців На цьому кінець. Дай, Боже, добрий вечір! Господарі пригощають колядників.                                                                                                                         Додаток. 1. Підберіть спільнокореневі слова до слова родина – рід, рідня, народ, родичі, народжується.    2.Прикмети.  НАРОДНІ ПРИКМЕТИ ПРО ПОГОДУ З давнiх­давен люди не в ладу з погодою, бо ж дощ, як правило, йде не тодi,  коли просять, а коли косять: i тепло й холод настають не в пору. І влiтку  траплялося кожух одягати: нiби все наперекiр людинi. Ослiпленi  яскравою блискавкою, приголомшенi громовицею, нашi далекi предки у  вiдчайдушному поривi кидали в небо списи, стрiли. Пробували небесний  вогонь “залякати” вогнем земним – запалювали лiси. Напротязі тисячі  рокiв їм був конче потрiбен “прогноз” на завтра, на мiсяць, на рiк: i люди помiтили, що природа сама пiдказує, коли яка буде погода. За  тисячолiття скарбниця народної мудростi поповнилася перевiреними  досвiдом прикметами, що мають не лише практичну, а й наукову цiннiсть С І Ч Е Н Ь • Якщо січень холодний, то липень – сухий і спекотний. • Глибокий сніг у січні – будуть дощі влітку. • Якщо січень сухий, морозяний, то буде сухе спекотне літо. • Вечірній зіркопад – на нічний мороз. • У вечері в ясну погоду дроти виграють, наче струни – на негоду. • Взимку ліс без вітру шумить – бути хуртовині. • Якщо вдень свійська птиця відсиджується в курнику – неодмінно  збільшиться мороз. • Якщо у січні часто будуть снігопади та завірюхи, то в липні часто йтимуть  дощі. • Місяць яскравий – до ясної погоди, а блідий, покритий туманцем – до снігу. • Сіра ворона при заході сонця самотиною сидить на верхівці найвищого  дерева – чекай лютого морозу. • Якщо дерева в січні часто покриваються інеєм – на щедрий врожай. • З’являються коло сонця чи місяця райдужні кола – в найближчу добу  погода погіршиться. • Якщо січень мокрий та з відлигами – жди холодного літа. • Снігур заспівав – на хуртовину. • Сорока під стріху лізе – на хуртовину. • Яскраві присмерки – до холоднечі. • Пес на снігу згортається калачиком – на моро Л Ю Т И Й • Лютий багатий снігом – квітень буде щедрий на воду. • Ворона під крило ніс ховає – до холоду. • Тяга сильна в печі – на мороз, слабка – на вологу погоду. • Притихли кімнатні птахи – на мороз. • Снігурі туляться до оселі – на великий снігопад. • Вранці сорока стрибає з гілки на гілку – на відлигу. • Якщо вербові двері туго відчиняються – чекай відлиги. • Сонце сходить червоне і в червоній зорі – чекати хуртовини. • Корова п’є багато води – на мороз. • Віконниці риплять – на мороз. • Свиня рохкає, хоч і сита – на мороз. • Зимовий туман стелеться по землі – на відлигу. • Глибокий сніг узимку – на дощове літо. • Півень хвоста волочить – буде снігопад 3. Розібрати слово колядка за будовою, дібрати споріднені . (Коляда,  колядники, колядування, коляди…)  Прикмети, пов’язані з Водохрещем: На водохрещі день теплий – буде хліб темний. Якщо похмуро – хліба буде вдосталь.  Йде лапатий сніг – на врожай. Якщо зоряна ніч – вродяться горіхи і ягоди.    Зимові народі свята. 13 грудня – свято Калити (Святого Андрія Первозванного). 17 грудня – День Варвари Великомучениці. 19 грудня – Святого Миколая. 6 січня – Святвечір. 7 січня – Різдво Христове. 13 січня – День Маланки. 14 січня – Святого Василя, перший день Нового року за старим стилем. 19 січня – закінчувався дванадцятиденний період святок ­  Водохреща. Останній тиждень перед Великоднім постом – Масляна. (07 грудня – Катерини, 18 грудня – Сави, 22 грудня – Ганни, 25 грудня –  Спиридона, 2 січня – Гната, 4 січня – Анастасії.)