МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ДОНЕЦЬКИЙ ТРАНСПОРТНО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ»

 

 

 

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

виховної години

Любові всевишній присвячується

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичну розробку виховної години за темою: «Любові всевишній присвячується» підготувала Поворознюк І.В., викладач української мови та літератури, голова циклової комісії філологічних дисциплін ДВНЗ «Донецький транспортно-економічний коледж», 2014р.

 

 

У методичній розробці виховного заходу запропоновано сценарій за темою: «Любові всевишній присвячується». Основною метою виховної години є виховувати любов до рідної мови та літератури.

 

 

 

 

Для викладачів, класних керівників, студентів коледжу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розглянуто та затверджено на засіданні циклової комісії філологічних дисциплін

Протокол № _______ «______» ______________2014р.

 

Заступник директора  з виховної роботи                                                             О. Г. Денісова

 Любові                        

           всевишній

                   присвячується

 

                                                         

 

                                                                                                           

               

 

 

 

                       

 

 

 

 

 

                                                                                                                  

 

 

              

 

 

План проведення

Дата проведення: 07.05.2014 р.

Місце проведення: аудиторія № 221

Групи: 1-ОРДР-13, 1-ОРАД-13, 2-ОРАД-13, 1-ПЕ-13, 1-ОПУА-13, 1-ЕП-12, 1-ПЕ-12

Кількість студентів: 16

Тема виховної заходу: «Любові всевишній присвячується»

Мета:

·        відсунути таємничу завісу над чудесними почуттями, які живили уяву та творчість, які наповнювали життя відомих поетів;

·        навчити правильно освідчуватись у коханні, поважати один одного, робити шляхетні вчинки;  

·        розвивати навички  вміло декламувати вірші і поглибити знання з літератури;

·        розвивати творче мислення студентів, вміння чітко формулювати свої думки;

·        сприяти вихованню в студентів почуття кохання, вірності, шляхетності у стосунках;

·        прищеплювати естетичний смак, розуміння виховного та пізнавального значення літературної спадщини.

    Види діяльності:

·        пізнавальна;

·        ціннісно-орієнтаційна;

·        художньо-творча.

Форма проведення: літературний вечір.

Час проведення: 45  хвилин.

Обладнання: столи, підсвічники, свічки, скринька з «коштовностями», старовинні речі — дзеркальця, віяла, книги, намиста; написи висловлювань про кохання, комп’ютер, спокійна музика.

Святково прибрана зала. Столики для кожної пapи. На них — запалені у підсвічниках свічки, скриньки з „коштовностями ", старовинні речі — дзеркальця, книги, віяла, намисто...

Пари (після оголошення ведучим наступної сторінки вечора) заходять, взявшись попід руки (хлопець — обов’язково з квіткою в руці) у супроводі легкої класичної музики.

На дошці, стінах, при вході — оформлені у вигляді „ сердечок" висловлювання про кохання:

 

1. „Благословенні будьте, серця рани... " (Ф.Петрарка)

2. „Нехай святиться ім’я твое... "(О.Купрін)

3. „ Твоїм ім’ям на тебе я молюся... "(М. Вінграновський)

4. „ Така любов буває раз в ніколи! "(Ліна Костенко)

5. „Десь на дні мого серця

Заплела дивну казку любов... "(Л.Г. Тичина)

6. „ Так ніхто не кохав!.. "(В. Сосюра)

На деяких  „сердечках "— надписи різними мовами:

 „Я тебя кохаю " (укр.),

„Я тебе люблю " (рос.),

,.Ich lieble dich " (нім.),

„ I love you " (англ.). .

Вечір ведуть 2 пари.

Методичне забезпечення: методична розробка.

Попередня підготовка: робота пошукової групи, репетиції, презентація.

Література:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пролог

3вучить мелодія „Місячної сонати" Бетховена

 Ведучий 1: Небагато свят має людське серце, і найбільше з них «кохання», — так ніжно, щемливо і щиро сказав колись український прозаїк Михайло Стельмах.

Ведучий 2: «Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов», — лірично признався молодий Павло Григорович Тичина.

Ведучий 3: «Так ніхто не кохав! Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання!» - переконував усіх юний серцем Володимир Сосюра.

Ведучий 4: А російський поет Олександр Серrійович Пушкін на увесь світ оповістив:

Я помню чудное мгновенье –

Передо мной явилась ты!

Ведучий 1: Про кохання, найкраще із почуттїв, дарованих людині Богом, сказано багато щирих, захоплюючих слів, створено найчудовіші картини, складено найліричніші мелодії.

Ведучий 2: Кохання одухотворює людину, робить кращим ї змістовнішим їі житrя, наповнює світлою, ніжною радістю, дарує красу почуттів.

Ведучий 3: Кохання - це той прекрасний цвіт папороті, який шукають усі, тa, на жаль, знаходить далеко не кожний...

Ведучнй 4: Вічна загадка любові, жиrтя люблячого серця, різні відтінки людських стосунків завжди були в центрі уваги поетів і поезії. Чому? Мабуть, тому, що поети відчувають світ набагато тонше, набагато гостріше, ніж будь-хто інший. Кохання - це та таїна, що давала їм, поетам, поштовх до творчості, силу і живлющу наснагу творити справжні шедеври...

Ведучий 1: Данте і Беатріче, Лаура і Петрарка, Шекспір і Смаглява леді, Блок і Таємнича Незнайомка, Пушкін і Наталія Гонцарова, Іван Франко і Ольга Рошкевич, Леся Українка і Сергій Мержинський... Ці закохані пари відомі, мабуть, усьому світові. Адже саме їхне кохання і народило всесвітньо відомих літератyрних героїв, таких як Ромео і Джульетта, Лукаш і Мавка, Онегін і Тетяна...

Ведучий 4: Їх імена стали символами

·                  Відданості та вірності – Пенелопа

·                  Краси і жіночності – Єлена

·                  Натхнення і поваги – Лаура і Беатріче

·                  Мудрості та державного розуму – Ольга та Роксолана

·                  Святої любові до людей – Марія

Ведучий 2: І ось хотілося б сьоrодні хоч троки відсунути таємничу завісу над тими чудесними почутгями, які живили уяву і творчість, які наповнювanи життя відомих поетів.

Ведучий 3: А ще дуже хотілось би, щоб усі закохані пари, яким, можливо, у реальному житті не завжди судилося бути разом, бути щасливими, - відчули себе сьогодні знову юними закоханими, щасливими і щиро розказали нам про свої почуття рядками своїх поезій.

Ведучнй 4: Отже, розгорнімо наш альманах, який має назву «Любові всевишній присвячується», погортаймо обережно його сторінки, на яких записано історії закоханих сердець, вслухаймося у рядки ніжності та кохання, — і задумаймося, яке це все-таки велике і сильне почутгя, як його треба терпляче чекати, берегти, леліяти, цінувати, охороняти; як збагачує воно душу людини, яке воно світле і прекрасне...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сторінка 1

                                                                                                                                                         

                                                                                               

      «Його кохана…»

      Тарас Шевченко і Ганна Закревська

                                                                                                                             

Ведучий 1: Тисячі сторінок написано, сотні архівів вивчено, щоб відтворити образи тих, кого кохав Пушкін... На „любовному небосхилі" Гете не залишилося жодного нерозкритого сузір'я — всі знайдено, названо, видруковано. Чим зумовлений цей вражаючий постійний інтерес до особистого житгя видатних людей? Хіба не мають права вони на таємницю? І хіба не мають рації людн, які кажуть: „Яке кому діло до мого кохання?".

Ведучий 2: Ні, ці люди не мають рації. У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкриваеться історія цілого покоління, атмосфера часу. Окрім того, у митців це один з ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, до розгадки життєвих ідеалів.

Ведучий 3: Шевченків ідеал коханої — це класична українська красуня, кароока, чорноброва, з гнучким станом, легкою ходою. lдеал кохання як почуття — вірність і щирість взаємин, ніжність і незрадливість. Шевченко: Саме такими рисами наділив Бог перше, дитяче кохання Шевченка — його подругу дитячих літ Оксану Коваленко. Їй поет і присвятив вірш „Ми вкупочці колись росли".

Ведучий 4: Все житгя Шевченко шукав у інших ту, «справжню» кохану — подругу, дружину, порадницю, — якою в дитинстві ввижалася йому Оксана.

Ведучий 1: Варвара Репніна, Ликера Полусмакова, Катериня Піунова... Із жодною з них йому не пошастило одружитися, створити сім'ю. А він пpo це так мріяв!

Ведучий 2: У 1843 році, під час поїздки на Україну, Шевченко познайомився із дружиною поміщика Закревського — красунею Ганною Закревською. Це було щире, але невзаємне кохання...

Ганна Закревська: Перед портретом Ганни Закревської, який намалював Тарас Шевченко, зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка. Здається, що очі жінки невідступно переслідують їх. На жодному з портретів Шевченка немає таких очей, нема такого трагічного, душевного життя очей, такого слізно-ніжного, промовистого погляду, як на портреті Ганни Закревської. Її очі тільки на перший погляд здаються чорними, але, якщо придивитися, можна побачити, як Шевченко витримав у них справжній їхній колір — сяючу навколо великих зіниць глибоку синяву, тому що очі у Ганни Закревської були синіми...

Ведучий 3: Але вирішальне свідчення про те, що саме Ганна Закревська — його справжнє, єдине велике кохання, — це вірш Шевченка „Якби зустрілися ми знову", присвячений їй, в якому поет називає Ганну „сном", „святим дивом"

Шевченко читає Ганні Закревській.

„Якби зустрілися ми знову"

Ведучий 4: Печаль душі, зажура серця чується у цих щирих рядках любові — великої, справжньої, але нещасливої...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сторінка 2

                                                                                       

                                      «Тричі мені являлася любов...»

                                      Іван Франко і Ольrа Рошкевич

                                                                               

Ведучий 1: «Тричі мені являлася любов...»  Іван Франко і Ольга Рошкевич

Звучить музика.

Ведучий 2: У кінці 19 ст. власний варіант ліричної драми кохання представив світові і великий українець Франко, 60 поезій, у яких ліричний герой розповідає про муки свого нерозділеного почуття, він об'єднав у три  цикли — ,,жмутки — і дав своїй збірці назву „Зів'яле листя".

Ведучий 3: Історія його кохання була сумною і хвилюючою…

Ольга. Колись давно, у дні юності, він вперше побачив ії - Ольгу Рошкевич - свою „несмілу білу лілею". Ніжне кохання до неї тривало 10 років.

Франко. Батьки Ольги спочатку були прихильні до Франка, надіючись, що він зробить блискучу кар'єру.

Ольга. Однак після арешту Франка йому було заборонено бувати у домі священика Рошкевича, а Ольгу заставили вийти заміж за іншого.

 Франко. Пізніше Франко закохався у Юзефу Дзвонковську - молоду привабливу дівчину, польку за походженням. На жаль, Юзефа була хвора на туберкульоз. Вона не хотіла ставати на його дорозі і сказала про своє нещастя чесно і відкрито... .

Ведучий 4: Найфатальнішим було захоплення панночкою Целіною Журовською, яка так ніколи і не зуміла оцінити ні таланту, ані сили поетових почуттів до неї...

Ведучий 1: Про усі ці почуття - до Ольги Рошкевич, Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської - розповідає нам поезія-сповідь ,,Тричі мені являлася любов...".

Франко. Та з часом Франко зрозумів, що лиш Ольга Рошкевич - то його найперша і найголовніша у житті любов, яку він проніс через усе життя, до якої прирівнював усі наступні - і не знаходив ні тієї щирості, ані тієї самовідданості, що в Ользі Рошкевич...

Ведучий 2: Чесність душі, усю печaль, гіркоту і журбу вилив поет у вірші-монолозі     «Чого являєшся мені у сні?».

Франко, повернувшись до Ольги, під мелодією читає їй свою поезію. Цілує руку, дарує троянду.

Ольга. Ольга Рошкевич теж через усе життя пронесла те перше кохання і, вмираючи, сказaла покласти їй у домовину ті листи від Франка, які ми вже ніколи не прочитаємо, ті, що не дала прочитати нікому...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сторінка 3

                                                                                                                               

                      «Твої листи завжди ,пахнуть зів'ялими трояндами»

Леся Українка і Сергій Мержинський

 

Ведучий 3: «Твої листи завжди, пахнуть зів'ялими трояндами» Леся Українка і Сергій Мержинський.

Звучить музика ( пісня Скорика М. «Мелодія» )

Ведуча 4: Струни поетичної ліри Лесі Українки не раз озивалися ніжними, сокровенними тонами, — була вона не тільки „співачкою досвітніх огнів". Інтимна поезія Лесі складає цілий цикл. 3 яких же сердечних імпульсів народжувалися Лесині любовні поетичне одкровення?

Ведучий 1: Адресат цілої низки віршів Лесі Українки — Сергій Мержинський — її сильне, велике, перше й останнє кохання, безжально обірване смертю коханого.

Ведучий 2: Познайомились вони влітку 1897-го у Ялті.

Леся Українка і Сергій Мержинський виходять назустріч один одному

Мержинський. Мержинський був професійним революціонером. У  його рисах і духовній поставі було щось чаруюче: «тонке скорботне лице, прекрасний, тонкий, обрамований чорною бородою профіль, з блідим матовим, що часто палало нездоровим рум'янцем, лицем, з чорною хвилястою шевелюрою". Таким малювали портрет Сергія Мержинського його друзі. Був він людиною лагідної вдачі, інтелігентною, висококультурною.

Цілує руку Лесі, дарує троянду.

Ведучий 3: Після Ялти вони листувалися. Саме із цього щемливого почуття трагічної невідворотності долі народилась прекрасна Лесина поезія в прозі «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами…»

Звучить тиха мелодія 

Під її акомпанемент Леся читає уривок.

 С. Мержинський сідає за стіл, щось пише.

Леся. «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу...».

Леся сідає за стіл, схилившись у задумі.

Леся сидить у задумі, учень читає вірш,  розкидає аркуші паперу – листи

«Твої  листи  не  пахнуть  вже  трояндами»

Ведучий 4: Не хотілося вірити, що 30-літній (!) Сергій помирає. Згадувала зустріч з ним — у Криму, в Києві, на хуторі Зелений Гай, де якось разом фотографувалися... Кілька разів бачилися в Мінську...

Леся. Але зустрічі ті були короткі і обривалися, як нескінченна розмова. Залишалося продовжувати їх подумки, на самоті, в кімнатці, де поруч — його подарунки: томик Гете німецькою мовою, «Сікстинська мадонна» Рафаеля, 4-томник поезій Гейне...

Перебирає на столі книги. Восени 1900-го вона отримала лист від лікаря, який опікувався Мержинським: її другові зовсім погано...

Леся. Леся пише до сестри Ольги: «Тепер нема й розмови про те, чи їду я, чи ні. Звичайно, їду...»

Ведучий 1: Між нею і ним стали його родичі. Та й Олена Пчілка (її мати) відмовляла доньку — як-не-як, а в Сергія сухоти.

Ведучий 2: Проте Леся у січні 190І-го року їде у Мінськ — доглядати за тяжкохворим Мержинським.

Мержинський. У Мінську йшов мокрий сніг, вітер рвучко жбурляв великими сніжинками, і вони танули, не долітаючи до землі... Тануло й Сергієве життя...

Ведучий 3: Сергія Мержинського не стало 3 березня 1901 року. На пам'ять про нього у Лесі залишилася репродукція «Мадонни» Рафаеля, подарована Сергієм у пору їхнього кохання.

Ведучий 4: Біль щойно пережитої драми вилився у Лесину найпечальнішу поезію...

Леся встає, виходить на середину.

Читає напам'ять — тихо, сумно — вірш «Уста говорять».

Знову звучить сумна мелодія.

Ведучий 1: Поети частіше пишуть про любов, як про троянди квітучі й духмяні, а в Лесі вона  -  зів'яла троянда.

Ведучий 2: У деякого любов - як сонячний ранок, як весна барвоцвітна, а в Лесі - як розпачливий зойк пораненого птаха, як осінній шелест опалого листя...

Ведучий 3: Щастя... Хто знає, що це таке? Для Лесі ж це коротке, як спалах, кохання було щастям, нехай трагічним, болючим, - але все-таки щастям...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сторінка 4

                                                             

«Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов»

Павло Тичина і Наталя Коновал.

 

Ведучий 1: У житті Павла Григоровича Тичини було велике, хоча й трагічне кохання до Наталі Коновaл. Це ж про неї, сестру Інни Коновал, поет написав у вірші «О панно Інно» такі рядки:

Сестру я вашу так любив –

Дитинно, золотоцінно...

Ведучий 2: Але імені Наталії поет не називав, як не дивно, у жодному зі своїх віршів, опублікованих за життя. Поезії, присвячені Наталії Коновал, були надруковані лише посмертно.

Тичини. Навчаючись у гімназії, П. Г. Тичина не одразу звернув увагу на мовчазну і несміливу гімназистку Наталю, а спочатку запримітив її сестер - говірких і веселих Інну та Поліну Коновал. Коли ж змушений був перервати навчання у Київському комерційному інституті через хворобу серця в 1915 році та оселитись у Добрянці на Чернігівщині, знову зустрівся з Наталією, яка приїхала у ці чорні бори ніби на вчительську практику, aле насправді невиліковно хвора дівчина прибула, щоб подихати сосною і хоч трохи зміцнити рештки легенів. Павло так і не довідався про її недугу. Скільки радощів, натхнення подарувала молодому поету зустріч з коханою! Наталя була для нього Музикою, Мадонною, Сонцем - усім на світі!

Поет, цілуючи руку дамі, дарує троянду.

Наталя. Але скоро вони розлучились. Того ж року Тичина поїхав у Київ, восени поховав свою матір, а взимку його попросила приїхати Інна Коновaл.  Довrо їхав по снігу й морозу, а потім біля грубки, до якої всадовила його Інна, приголомшений юнак читав страшний лист від Наталії, який складався із чотирьох слів: „Прощай. Вмираю. Люблю. Наталя.". Перечитував знову і знову, а в серці - біль, і розпач, і любов... 

Ведучий 2: Тоді народилися відомі рядки поезії «О панно Інно».

Звучить мелодія «Innocent»

Тичина читає вірш „О панно Інно".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сторінка 5

                                                      

                                                    «Так ніхто не кохав...»

Володимир Сосюра і Віра Берзіна

 

Ведучий 3: «Так ніхто не кохав...» Володимир Сосюра і Віра Берзіна

Ведучий 4: Володимир Сосюра у своїй поетичній творчості - ні на когo не схожий. Такі його поезії, як «Так ніхто не кохав», «Білі акації будуть цвісти», «Коли потяг у даль загуркоче», «Васильки» та інші давно увійшли у класичннй фонд інтимної лірики.

Ведучий 1: Вірш „Так ніхто не кохав" Володимир Сосюра присвятив своїй дружині - Вірі Берзіній. Поет настільки романтизує своє почуття, що воно за своєю глибиною і щирістю видається йому незвичайним, єдиним за всю історію людства. Мабуть, у цьому немає нічого дивного, - адже кожний закоханий вважає, що так, як кохає він, ще не кохав ніхто й ніколи у світі...

В. Сосюра читає вірш ,, Так ніхто не кохав".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сторінка 6

                                                   

«Моя любов - лише тобі»

Олена і Михайло Теліги

Ведучий 2: «Моя любов - лише тобі» Олена і Михайло Теліги 

 Ведучий 1: «Поетесою вогняних меж», «лицарем духу»  називали О. Телігу.

«Вітрами й сонцем

Бог мій шлях намітив», - писала про свою долю.

Ведучий 4: А ще Бог обдарував у короткому, мов спалах, житті, зустріччю з прекрасною людиною, другом, з яким перейде усе життя, аж до останньої межі, - Михайлом Телігою.

Ведучнй 1: Олена Шовгенів і Михайло Теліга познайомились на студентській вечірці 1926 року у містечку Подєбрадах. Чарівна дочка ректора Подєбрадської академії ще раніше звернула увагу на стрункого юнака, який тримався впевнено й водночас скромно.

Михайло дарує квітку.

Олена. Товариш пояснив, що це — студент лісового відділу Української Господарської Академії, старшина Української армії, бандурист і співак Михайло Теліга.

Михайло. Коли Олена звернулася до нього російською мовою із запитанням, чи він, бува, не галичанин, почула переконливу відповідь українською: „Ні, я — кубанець!". Олена. Для юної Олени кубанський козак Михайло став символом мужнього шляхетного українця. Михайло гордився своїм козацьким родоводом, міг годинами переказувати сімейні легенди про переселення предків-запорожців на Тамань...

Михайло. А ще Михайло Теліга мав дуже гарний голос, ніколи не розлучався з бандурою, заворожував усіх виконанням українських народних пісень.

Ведучий 2: У взаєминах цього подружжя вражає безмежна довіра і відданість.

Ведучий 3: Ким був Михайло для Олени, промовисто скажуть рядки з її листа, датованого 30 червня 1926 року:

Олена читає лист.

Олена: «Михайле, єдиний, зустріч моя найсвітліша! Яке ж щастя, що я зустрілася з вами... Тільки така любов гарна, як у нас, коли вона не каторга египетська", не обов'язок, а світле, радісне, вільне щастя! Любов неможлива без повного цілком довір'я, а я вам вірю безмежно! Тільки будьте завжди щирим, а я знаю, що я для Вас Єдина...»

Михайло бере Олену під руку.

Михайло. Михайло Теліга чесно й стійко пройшов поруч зі своєю обраницею крізь усі важкі випробування.

Ведучий 4: Коли гестапо почало заарештовувати українських патріотів, членів УПА, Олена отримaла наказ покинути столицю.

Олена. Проте вона не втекла. Вона твердо стояла на своєму: «Треба, щоб слова моєї поезії не розходилися з ділом».

Михайло. На допомогy коханій дружині приїхав у Київ Михайло, і вони в голоді й холоді підтримували один одного...

Олена. Щоранку Олена знаходила в собі сили з'являтися у Спілці усміхненою, елегантно одягненою, з вишуканою зачіскою. Такою ж пішла туди й у той фатальний день. Там ії уже чекали...

Михайло. Через годину з'явився гнаний тривожним передчуттям серця й Михайло.

Ведучий 1: А дaлі - арешт, допити, катування. Михайло добровільно зголосився на смерть разом з нею, щоб його кохана Олена не почувалася самотньою в останні хвилини життя...

Ведучий 2: Олена перед смертю видряпала на стіні камери тризуб і «лист-послання у вічність»:  «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».

Ведучий 3: Їх розстріляли 21 лютого 1942 року у Бабиному Яру.

Ведучий 4: Один з катів після розстрілу признався, що «ще не бачив мужчини, який би так гeроїчно вмирав, як ця молода гарна жінка».

Ведучий 1: На місці трагедії, у Бабиному Яру, нині височить дубовий хрест. Біля підніжжя - 34 жовті троянди - за числом прожитих нею літ…

Ведучий 2: І здається, крізь шелест листя і трави долинає чийсь голос. Це - голос Олени Теліги.

Олена читає вірш „Вечірня пісня ".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Епілог

Звучить мелодія «Одинокий пастух».

Учитель: „Любові всевишній присвячується", — такий заголовок нашого вечора. Ви почули сьогодні з живих уст, як гаряче б'ється людське серце у поезії, який біль, яке страждання, яку ніжність, яке щастя може передати поетичне Слово.

Що ще додати?

Мабуть, такі рядки:

Читайте вірші про любов.

Хоч, кажуть, все придумали поети, —

І почуття, в яких нуртує кров,

І ніжності, і вірності тенета.

Не вірте! Є любов така в житті,

Що може навіть душу спопелити!

Знайдіть для себе ці слова святі,

Що змусять вас і плакать, і радіти.

Знайдіть найкращі на землі слова —

І подаруйте їх своїм коханим.

Читайте вірші — в них любов жива!

Тож хай вона у вас в душі не в'яне.

 

Звучить вальс.

 

 

 

 

 

 

Додаток 1. Тексти поезій

Тарас Шевченко

Якби зустрілися ми знову

Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: — Снилося дурній. -
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Іван Франко

Чого являєшся мені у сні?..

Чого  являєшся  мені  
У  сні?  
Чого  звертаєш  ти  до  мене  
Чудові  очі  ті  ясні,  
Сумні,  
Немов  криниці  дно  студене?  
Чому  уста  твої  німі?  
Який  докір,  яке  страждання,  
Яке  несповнене  бажання  
На  них,  мов  зарево  червоне,  
Займається  і  знову  тоне  
У  тьмі?  
Чого  являєшся  мені  
У  сні?  
В  житті  ти  мною  згордувала,  
Моє  ти  серце  надірвала,  
Із  нього  визвала  одні  
Оті  ридання  голосні  —  
Пісні.  
В  житті  мене  ти  й  знать  не  знаєш,  
Ідеш  по  вулиці  —  минаєш,  
Вклонюся  —  навіть  не  зирнеш  
І  головою  не  кивнеш,  
Хоч  знаєш,  знаєш,  добре  знаєш,  
Як  я  люблю  тебе  без  тями,  
Як  мучусь  довгими  ночами  
І  як  літа  вже  за  літами  
Свій  біль,  свій  жаль,  свої  пісні  
У  серці  здавлюю  на  дні.  
О  ні!  
Являйся,  зіронько,  мені!  
Хоч  в  сні!  
В  житті  мені  весь  вік  тужити  —  
Не  жити.  
Так  най  те  серце,  що  в  турботі,  
Неначе  перла  у  болоті,  
Марніє,  в'яне,  засиха,  —  
Хоч  в  сні  на  вид  твій  оживає,  
Хоч  в  жалощах  живіше  грає,  
По-людськи  вільно  віддиха,  
І  того  дива  золотого  
Зазнає,  щастя  молодого,  
Бажаного,  страшного  того  
Гріха!

Леся Українка

Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами

Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю в дикому бажанні загинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись... А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так .....

 

Уста говорять: він навіки згинув!…

Уста говорять: «він навіки згинув!»

А серце каже: «ні, він не покинув!»

Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,

Тут в глибині і б’ється враз зі мною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Так завжди, чи в піснях забути хочу муку,

Чи хто мені стискає дружньо руку,

Чи любая розмова з ким ведеться,

Чи поцілунок на устах озветься,

Струна бринить лагідною луною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи я спущусь в безодні мрій таємні,

Де постаті леліють ясні й темні,

Незнані й знані, і наводять чари,

І душу опановують примари,

А голос твій бринить, співа з журбою:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи сон мені склепить помалу вії,

Покриє очі втомлені від мрії,

Та крізь важкі, ворожії сновиддя

Я чую голос любого привиддя,

Бринить тужливо з дивною журбою:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

І кожний раз, як стане він бриніти,

Тремтять в моєму серці тії квіти,

Що ти не міг їх за життя зірвати,

Що ти не хтів їх у труну сховати,

Тремтять і промовляють враз зо мною:

«Тебе нема, але я все з тобою!»

Твої  листи  не  пахнуть  вже  трояндами,
Мій  любий…  дорогий…  незламний  друже.
Міські  балкони  все  ще  звеш  верандами,
Хоча  вони  різняться  більш  ніж  «дуже».

Твої  листи…  Терпкі  зів’ялі  спогади.
Коли  вони  нарешті  самознищаться?!
Давно  немає  «ми».  Є  «я»  і  «ти».
Вогнем  згорять,  у  пам’яті  ж  залишаться.

Старі  листи…  Сліди  від  сліз  залишились
Десь  між  минулим  і  майбутнім  днем…
Колись  давно  клянулись  Богом:  «Спишемось…» (підходить до свічки, запалює аркуш)
Колись  згорять  листи  палким  вогнем…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тичина

О, панно Інно, панно Інно!..

О,  панно  Інно,  панно  Інно!  
 Я  —  сам.  Вікно.  Сніги…  
Сестру  я  Вашу  так  любив  —  
 Дитинно,  злотоцінно.  
 Любив?  —  Давно.  Цвіли  луги…  
О,  панно  Інно,  панно  Інно,  
Любові  усміх  квітне  раз  —  ще  й  тлінно.  
 Сніги,  сніги,  сніги…  

Я  Ваші  очі  пам'ятаю,  
 Як  музику,  як  спів.  
Зимовий  вечір.  Тиша.  Ми.  
 Я  Вам  чужий  —  я  знаю.  
 А  хтось  кричить:  ти  рідну  стрів!  
І  раптом  —  небо…  шепіт  гаю…  
О  ні,  то  очі  Ваші.  —  Я  ридаю.  
 Сестра  чи  Ви?  —  Любив…  


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Володимир Сосюра

Так ніхто не кохав.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...

В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною...
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою...

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я - поет робітничої рані...

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...

 

 

 

Олена Теліга

Вечірня Пісня

За вікнами день холоне,
У вікнах -- перші вогні ...
Замкни у моїх долонях
Ненависть свою і гнів.

Зложи на мої коліна
Каміння жорстоких днів,
І срібло свого полину
Мені поклади до ніг.

Щоб легке, розкуте серце
Співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся,
Спочив на моїх устах.

А я поцілунком теплим,
М'яким, мов дитячний сміх,
Згашу полум'яне пекло
В очах і думках твоїх.

Та завтра, коли простори
Проріже перша сурма --
В задимлений, чорний морок
Зберу я тебе сама.

 

 

Не візьмеш плачу з собою --
Я плакати буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий як ніж.

Щоб мав ти в залізнім свисті --
Для крику і для мовчань --
Уста рішучі як вистріл,
Тверді як лезо меча.

Моя душа й по темнім трунку
Не хоче слухатись порад,
І знову радісно і струнко
Біжить під вітер і під град.

Щоб заховавши мудрий досвід
У скринці без ключа і дна,
Знов зустрічати сірий розсвіт
Вогнем отрути чи вина.

Щоб власній вірі непохитній
Палить лямпаду в чорну ніч
І йти крізь січні в теплі квітні
Крізь біль розлук -- у радість стріч.

Скачано с www.znanio.ru