Анотація

Самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом на заняття та поза аудиторної навчальної роботи.

Самостійна робота студентів – це організаційно і методично спланована пізнавальна діяльність, направлена на досягнення результату, яка здійснюється без прямої допомоги викладача.

Ціль самостійної роботи студентів – розвиток творчих здібностей та активізація розумової діяльності студентів, формування потреби безперервного самостійного поповнення знань і самостійне опрацювання літератури.

Навчальний час для самостійної роботи визначається робочим навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 від загального обсягу навчального часу, відведеного студенту для вивчення конкретної дисципліни.

ЗМІСТ

Перелік тем для самостійної роботи з дисципліни

«Основи ринкової економіки, менеджменту та маркетингу»

Рекомендована література

Основна:

1.     Гірняк О.М., Лазановський П.П. Менеджмент. – Львів, 2004.

2.           Кісельов Л.П. Основи бізнесу: Підручник. – К.: Вища школа, 1997.- 191 с.

3.     Мочерний С.В., Устенко О.А., Чеботар С.І. Основи підприємницької діяльності. : Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 280 с.

4.     Павленко А.Ф., Войчак А.В. Маркетинг. – Київ.: КНЕУ, 1999.

5.     Шипунов В.Т.,  Кишкель Е.Н. Основы упраленческой деятельности: Учебник для сред.спец.учеб.заведений – М.: Высшая школа, 1996. –271 с.

6.     Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть/ Філіпено А.С., Будкін В.С., Гальчинський та ін.. – К.: Либідь, 2002.

Додаткова:

1.     Баркам Д.И. Маркетинг для всех: Беседы для начинающих – Лененград.: РИЦ Культ-информ-пресс совместно с социально-коммерческой фирмой «Человек», 1991 – 256 с.

2.     Евдокимов Ф.И., Гавва В.М. Азбука маркетинга.: Учебное пособие. 3-е изд., перер.и доп. – Донецк: Сталкер, 2002 – 432 с.

3.     Іванова І.В. Менеджмент – професійний керівник: Навч.посіб. –К.,2001.

4.     Жиляев И.Б., Щур А.В. Первые шаги в бизнесе.: Практическое пособие – К.: Либра, 1994 – 67 с.

5.     Кабушкин Н.И. Основы менеджмента: Учебник. – Минск.: ЗАО «Экономпресс, НПЖ, ФУА», 1998 – 284 с.

6.     Крамаренко В.І. Управління персоналом фірми: Навчальний посібник: ЦУЛ, 2003.

7.     Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер.с англ. – М., 1992.

8.     Вопросы экономического развития Украины: (Сборник)/ Одес.гос.экол.ун-т; Науч.ред.Ковалёв В.Г.. – Одесса, 2004.

Самостійна робота № 1 Загальна положення підприємницької діяльності

План

1.1 Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності в ринкової економіки:

1.1.1  Суб'єкти підприємницької діяльності

1.1.2  Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності

1.1.3  Порядок ліцензування підприємницької  діяльності

1.1.4  Припинення підприємницької діяльності

Перелік питання

1 Охарактеризувати основні функції підприємництва.

2 Назвіть основних суб’єктів підприємницької діяльності.

3 Для чого необхідно ліцензувати підприємницьку діяльність?

4 Як здійснюється припинення підприємницької діяльності?

Література

1               Варналій З.С., Сизоненко В.О. Основи підприємницької діяльності. – К.: Знання України, 3003.

2               Кісельов Л.П. Основи бізнесу: Підручник. – К.: Вища школа, 1997.

3        Мочерний С.В., Устенко О.А., Чеботар С.І. Основи підприємницької діяльності. : Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001.

У результаті вивчення теми студент повинен:

ЗНАТИ: основні терміни та поняття , основні функції, які присутні підприємництву, основні методи, якими користується підприємець у своєї діяльності.

ВМІТИ: визначати предмет та суб'єкти підприємницької діяльності; відрізняти такі поняття, як методологічна основа науки; системний аналіз; метод абстракції, історичне і логічне; аналіз і синтез; принцип суперечності.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

Самостійна робота № 1 Загальна положення підприємницької діяльності

1 Суб'єкти підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність здійснюється від імені і під майнову відповідальність певними суб'єктами. Хто ж може в Україні здійснювати підприємницьку діяльність?

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: - громадяни України, інших держав, особи без громадянства,

не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; - юридичні особи всіх форм власності, встановлених Зако­ном України «Про власність»; - об’єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції. Не допускаються до здійснення підприємницької діяль­ності такі категорії громадян: військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внут­рішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійс­нення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабар­ництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстро­вані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприєм­ницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні по­сади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

2 Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності

У Конституції України записано, що «кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом» (ст. 42). Тобто підприємці мають право без обмежень приймати рі­шення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству. Разом з тим законодавчими актами передбачено обмеження у здійсненні підприємницької діяль­ності, зокрема, законодавче встановлено перелік видів діяль­ності, підприємництво в яких не передбачено.

Так, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалі­зацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобуванням бурштину, охороною окремих особ­ливо важливих об'єктів державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами й організаціями.

Діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (крім супутникових систем телефон­ного зв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та ство­рюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів), пересиланням грошових переказів, листів до 20 грамів, поштових карток, ви­платою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабез­печеним громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку.

Окремі види потребують спеціального дозволу (ліцензії). Ліцензуванню підприємницької діяльності підлягають лише ті види підприємницької діяльності, які безпосередньо впли­вають на здоров'я людини, навколишнє природне середовище та безпеку держави. Для здійснення підприємницької діяль­ності, що ліцензується, необхідно отримати відповідну ліцен­зію та дотримуватись певних умов і правил здійснення даного виду діяльності (ліцензійні умови), які встановлює Кабінет Міністрів України або уповноважений ним орган.

Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуван­ню, порядок їх ліцензування визначається Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який було ухвалено 1 червня 2000 р.

Ліцензія — це документ, що видається Кабінетом Мініс­трів України або уповноваженим ним органом виконав­чої влади, згідно з яким власник ліцензії має право займатися певним видом підприємницької діяльності.

3 Порядок ліцензування підприємницької  діяльності

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити пев­ний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу, звертається до відповідного .органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

1)       відомості про суб'єкта господарювання — заявника:

♦    найменування, місцезнаходження, банківські реквізити,
ідентифікаційний код — для юридичної особи;

♦    прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер
паспорта, ким і коли виданий, місце проживання),    
ідентифікаційний номер фізичної особи — платника   
податків та інших обов'язкових платежів — для фізичної особи;

2)  вид господарської діяльності, вказаний згідно з статтею 9 Закону України «Про ліцензування певних видів госпо­дарської діяльності» (повністю або частково), на провад­ження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на під­ставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаход­ження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабі­нетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваже­ного органу з питань ліцензування.

Органу ліцензування забороняється вимагати від суб'єктів господарювання інші документи, не вказані у цьому Законі, крім документів, передбачених частиною п'ятою цієї статті.

Заява про видачу ліцензії та документи, що додатися до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцен­зування та підписом відповідальної особи.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень, якщо документи оформлені з порушенням вимог цієї статті.

Про залишення заяви щодо видачі ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії.

Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви щодо видачі ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається у порядку, встановленому цим Законом.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та доку­ментів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяль­ності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Повідомлення стосовно прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (ви­дається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про від­мову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

- недостовірність даних у документах, поданих заявником,

- для отримання ліцензії; - невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного у заяві про видачу ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником щодо видачі ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду госпо­дарської діяльності, вказаного в заяві про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву щодо видачі ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскар­жено у судовому порядку.

4 Припинення підприємницької діяльності

Підприємства можуть припинити свою діяльність не тільки з причини нерентабельності, а й тому, що змінюють форму функціонування, об'єднуються з іншим підприємством, відокремлюються з розподілом майна і т. ін. Проте в усіх цих випадках порушуються інтереси як власників, так і найманих працівників, які потребують допомоги, захисту і можуть розраховувати у цих випадках на державу.

Для припинення діяльності суб'єкта підприємництва існують два шляхи — реорганізація та ліквідація.

Підприємство реорганізується у таких випадках: - злиття з іншим підприємством та утворення в результаті

нового підприємства, до якого переходять усі майнові

права та обов'язки обох підприємств; - приєднання одного підприємства до іншого. В результаті

до останнього переходять усі майнові права та обов'язки

підприємства, що приєднується; - поділу підприємства. Новим підприємствам, що виникли,

переходять за домовленістю сторін у відповідних частинах

(частках) майнові права і обов'язки розділеного під­приємства; - виділення з підприємства одного або кількох нових, яким

переходять за актом (балансом) у відповідних частинах (частках) майнові права і обов'язки реорганізованого під­приємства;

    перетворення одного підприємства в інше. До нового під­приємства переходять усі майнові права і обов'язки реорга­нізованого.

Ліквідація підприємства (фірми) здійснюється: - з власної ініціативи підприємця; - у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання; - за рішенням вищого органу підприємства (фірми); -на підставі рішення суду або арбітражного суду: за клопо­танням банківських органів у разі неплатоспроможності та визнання його банкрутом; контролюючих органів за систе­матичне або грубе порушення чинного законодавства; - за іншими підставами, передбаченими засновницькими документами та законодавчими актами України. Ліквідація підприємства (фірми) здійснюється ліквідацій­ною комісією, яка створюється власником або уповноваженим ним органом, а у випадку банкрутства — судом або арбітражним судом. За рішенням судових органів ліквідація може прова­дитися і органом управління підприємством (фірмою).

Ліквідаційна комісія або орган, який провадить ліквідацію, публікує в офіційній пресі інформацію про ліквідацію під­приємства (фірми); повідомляє порядок і строк прийняття претензій; оцінює наявне майно підприємства; виявляє дебі­торів і кредиторів (розраховується з ними); здійснює заходи щодо сплати боргів третім особам; складає ліквідаційний ба­ланс і подає його власнику або органу, який призначив лікві­даційну комісію.

Майно підприємства (фірми) та його кошти після розра­хунків з бюджетом, кредиторами, оплатою праці працівників розподіляються між засновниками (учасниками) пропорційно до частки 'їх у майні підприємства в порядку та за умов, перед­бачених засновницькими документами і законодавчими ак­тами України. Претензії, не задоволені у зв'язку із відсутністю майна, а також не визначені ліквідаційною комісією, вва­жають погашеними. Спори, що виникають у процесі ліквідації між фізичними та юридичними особами, розглядають у судо­вому порядку.

Самостійна робота № 2 Ринкова економіка та підприємництво. Правове регулювання та організаційні форми підприємництва

План

2.1 Основи організації фінансів підприємств

2.2 Фінансова діяльність в підприємницькому управлінні

2.3 Зміст управління фінансами підприємств

Перелік питання

1 Що покладено в основу фінансів підприємства?

2 Як принципи комерційного розрахунку визначають організацію фінансової роботи на підприємстві?

3 У чому залежить фінансова незалежність підприємства?

4 За якими напрямами здійснюється фінансове забезпечення управлінських рішень?

Література

1  Кісельов Л.П. Основи бізнесу: Підручник. – К.: Вища школа, 1997.

2 Мочерний С.В., Устенко О.А., Чеботар С.І. Основи підприємницької діяльності. : Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001.

3        Шипунов В.Т.,  Кишкель Е.Н. Основы упраленческой деятельности: Учебник для сред.спец.учеб.заведений – М.: Высшая школа, 1996.

У результаті вивчення теми студент повинен:

ЗНАТИ: що покладено в основу фінансів підприємств; як принципи комерційного розрахунку визначають організацію фінансової роботи на підприємстві.

ВМІТИ: визначати – у чому полягає фінансова незалежність підприємства, у яких випадках підприємці несуть економічну відповідальність за результати своєї діяльності та аналізувати – за якими напрямами здійснюється фінансове забезпечення управлінських рішень.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

1  

2

3 

ЛІТЕРАТУРА

Самостійна робота № 2 Ринкова економіка та підприємництво. Правове регулювання та організаційні форми підприємництва

Успіх підприємницької діяльності значною мірою визначається вмінням і знанням з багатьох питань управління виробничою, збутовою, маркетинговою діяльністю за допомогою фінансів. Термін «фінанси» (від латинського finantia — платіж, fino — плачу) означає сукупність усіх грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні підприємства. Водночас це система формування, розподілу і використання грошових коштів для втілення в життя підприємницьких задумів, управлінських рішень. З'ясування основ організації фінансів підприємств, форм фінансового забезпечення підприємницької діяльності і становить центральну ідею теми.

1 Основи організації фінансів підприємств

Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі підприємницького управління. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються добре налагодженою організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства повинна сприяти підвищенню ефективності прийнятих підприємством управлінських рішень. Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а за допомогою цілеспрямованої їх організації.

Організація фінансів підприємств — це сукупність форм, методів, способів формування та використання ресурсів, контролю за їх кругообігом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок, який базується на принципах само­регулювання, самоокупності та самофінансування. Сутність комерційного розрахунку полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку при міні­мальних витратах капіталу та мінімально можливому ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого вироб­ляти у ринкових умовах для підприємця визначається основ­ним орієнтиром — прибутком.

Комерційний розрахунок в ринкових умовах значно впливає на організацію фінансів підприємств. Він передбачає зміну взаємовідносин держави і підприємця. Фінансові від­носини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами — за допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки, що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодо­вані відповідними органами.

Кожен суб'єкт підприємницької діяльності має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати як і що виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсут­ності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроб­лено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.

Суб'єкти підприємницької діяльності несуть реальну еко­номічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, спожи­вачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями під­приємство відповідає власним майном і доходами. За невико­нання зобов'язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових ре­зервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції, виконаних робіт та наданих послуг. Економічна відповідальність під­приємств настільки велика, що його можуть оголосити банкру­том у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами.

У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками, фінансовими посередниками, страховими компа­ніями. Підприємства і банки є рівноправними партнерами, які організують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за збе­рігання коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Фінансові посередники допомагають краще залучити та використовувати грошові кошти підприємств. Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприєм­ницькою діяльністю суб'єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.

У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. У разі необхідності підприємствам виділяють бюджетні асигнування у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можли­вість паразитування за рахунок державних коштів.

На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми,  сфера та характер  підприємницької діяльності. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, а також у внутрішньовідомчому розподілі засобів, взаємовід­носинах  з  бюджетом  тощо.   Ринкова  економіка  зовсім не виключає присутності поряд з іншими і державної власності. До державного сектора належать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються із державного бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою влас­ності, у статутному фонді яких держава є основним власником. Так, на малих підприємствах управління фінансами найчастіше здійснює підприємець-власник (власники) фірми. Бухгалтерія здійснює збір та первинну обробку інформації, але управлінські рішення приймає власник.

2 Фінансова діяльність в підприємницькому управлінні

В управлінській роботі підприємця фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своє­часність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, вико­нання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Фінансова діяльність — це система використання різних форм і методів фінансового забезпечення щодо функціону­вання підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує жит­тєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансове забезпечення управління здійснюється за та­кими основними напрямами:

- фінансовим прогнозуванням та плануванням;

- аналізом та контролем підприємницької діяльності;

- поточною фінансово-економічною роботою.

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважли­віших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господар­ської діяльності та можливість одержання таких коштів.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає на­прями використання та розмір прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою скла­дання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фі­нансових показників: власних оборотних коштів, амортиза­ційних відрахувань, прибутку, суми податку.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції або виконаних робіт, наданих послуг, визначення суми планових платежів у бюджет. Від об­ґрунтованості та правильності розрахунку виручки значною мірою залежить також реальність основного джерела надход­ження коштів та розмір запланованого прибутку.

Мета планування витрат — визначення можливості най економнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат вироб­ництва то обігу — важливий фактор збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування, приведення в дію конку­рентних переваг. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак — прискорення обертання оборотних коштів, зро­стання можливостей розширення підприємницької діяльності. Підприємці та менеджери, спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та опе­ративні фінансові плани. Так, поточний фінансовий план скла­дається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів. Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутріш­ньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування, визначення потреб залучення зовнішніх джерел фінансування.

4        Зміст управління фінансами підприємств

Як було з'ясовано у попередніх темах, в умовах переходу до ринкової системи господарювання зароджується конку­ренція — важливий механізм регулювання економічних процесів. Однак у перехідний період вона ще незначна, не охоплює усі сфери економічного життя. Це дає змогу продавцям установлювати й підтримувати більш високі ціни, ніж вони могли б дозволити собі за розвинутої конкуренції, що призво­дить до зменшення попиту, застою у виробництві, безробіття, а в кінцевому підсумку — до соціально-економічної та політичної нестабільності, блокування розвитку підприємництва.

Конкурентоспроможність підприємства можна забезпе­чити правильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів та фінансовими відносинами. Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному викорис­танні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства.

Фінансовий механізм підприємства — це система управління фінансами,  призначена для організації , взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з ме­тою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати діяльності підприємства.

Взаємодія фінансових відносин досягається завдяки вико­ристанню усіх фінансових категорій (виручки, прибутку, амортизації, оборотних коштів, кредиту, бюджету, податків), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.

Як нам вже відомо, на підставі маркетингового дослід­ження підприємство вирішує такі три проблеми: які товари, роботи, послуги слід виробляти та в якій кількості? Як мають бути вироблені ці товари? Хто отримає, придбає чи зможе використати ці товари та послуги?

Підприємці зобов'язані визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів, необхідних для виробництва і реалізації продукції, виконання фінансових зобов'язань перед бюд­жетом, банками, партнерами по бізнесу.

Процес виробництва відбувається в певній технологічній послідовності, коли безперервно повторюється стадія прид­бання сировини, матеріалів та підготовки їх до виробництва, стадія перетворення сировини на напівфабрикати, незавершене виробництво, готову продукцію, тобто відбувається оборот, рух ресурсів. Потреба в коштах у підприємства виникає на кожній із цих стадій ще до відшкодування виробничих витрат з виручки  від реалізації продукції. Саме тому кожен підприємець, фор­муючи свій капітал (статутний фонд), мусить передбачити необ­хідну суму оборотних коштів. Вкладені оборотні кошти на кож­ній стадії виробничого процесу, переходячи з однієї функціо­нальної форми в іншу, зміщуються після реалізації продукції.

Дуже важливим у процесі управління фінансами під­приємств є визначення такої потреби в оборотних коштах, яка забезпечувала б мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової про­дукції для виконання виробничої програми. За браком влас­них виробничих коштів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позичкових коштах.

Брак оборотних коштів у окремих підприємств виникає саме через те, що надходження та використання грошей не збігаються у часі і здійснюються в різних обсягах. Внаслідок цього в одних підприємствах на певний момент з'являються тимчасово вільні кошти, а в інших — виникає тимчасова потреба в них. Ця суперечність процесу відтворення вирішується комерційними банками через кредитування підприємств. За тимчасового дефіциту власних оборотних коштів під­приємство звертається в банк з метою одержання кредитів.

Отже, цінова діяльність забезпечує втілення управлінських рішень у життя. Фінанси пов'язані й з іншими напрямами підприємницького управління — виробничим менеджментом, збутом, маркетингом.

Цей взаємозв'язок може бути проілюстрований прикладом послідовності складання річного бюджету компанії «Крафт Якобз Сушар Україна».

1. Загальна частина включає характеристику загальної еконо­мічної ситуації в країні і компанії, конкретизує основні цілі фінансового планування на рік.

2.       Виробнича частина визначає кількість продукції за катего­ріями, яку планується виробити в наступному році.

3.       Маркетингова частина складає прогноз продажу продукції по кожній торговій марці.

4.      Комерційна частина планує обсяг продажу за категоріями і
регіонами.

5.      Фінансова частина (підсумкова) — це розрахунки прибутків  і збитків (надходжень і витрат) на основі запланованого обсягу продажу.

Безпосереднім завданням управління фінансами під­приємств є забезпечення формування та правильного роз­поділу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного фонду, вало­вого та чистого доходу. Кожне підприємство прагне забез­печити ліквідність оборотних активів для своєчасної сплати короткострокової кредиторської заборгованості. Тому своє­часне та повне надходження виручки від реалізації продукції постійно контролюється фінансовими менеджерами.

Амортизаційні відрахування нині є найважливішим еле­ментом витрат на виробництво та основним джерелом від­творення основних фондів. Управління формуванням та використанням амортизаційних відрахувань, особливо у разі застосування прискореної амортизації, є важливою стороною фінансового менеджменту. Першочерговим завданням є також своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, державними цільовими фондами, банками, стра­ховими компаніями та іншими суб'єктами господарювання.

Чинним законодавством та нормативними актами вста­новлено конкретні строки платежів з кожного виду податків та інших обов'язкових внесків. Несвоєчасне та неповне перера­хування таких платежів у бюджет спричиняє застосування фінансових санкцій до підприємств-неплатників. Ці санкції можуть стати причиною значних додаткових витрат, чого в жодному разі не повинен допускати фінансовий менеджер, а підприємець повинен здійснювати своєчасний контроль.

Управління фінансами підприємств включає також сферу формування, розподілу та використання прибутку, який зали­шається в розпорядженні підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників процесу відтворення. Так, у результаті фінансово-господар­ської діяльності підприємств держава одержує свою частку у вигляді податків, підприємство — у вигляді чистого при­бутку, а працівник — від розподілу і використання частини прибутку. Від регулювання розподілу чистого доходу залежить мотивація підприємницької діяльності, можливість дальшого збільшення прибутку.

Самостійна робота № 3 Етика підприємництва та соціальна відповідальність у бізнесі

План

3.1   Правовий статус підприємця

3.2   Засновницькі документи та їх підготовка

Перелік питання

1 Які необхідні документи для отримання ліцензій?

2 Хто може бути суб’єктом підприємницької діяльності?

Література

1  С.Ф. Покропивний, ВМ Колот  навчальний посібник. Підприємництво:
стратегія, організація. ефектність.-Київ. 1998.

2                С.В.    Мочерний,    О.А     Чеботар:    посібник     Основи
підприємницької діяльності. - К. 2O01.

ЕТИКА ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА СОЦІАЛЬНАЯ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У БІЗНЕСІ

У результаті вивчення даної теми студент повинен:

ЗНАТИ: основні терміни та поняття теми; що для організації власного бізнесу потрібен початковий капітал, розміри якого неоднакові у різних сферах та галузях народного господарства, при створенні певних організаційно-правових форм підприємництва; які необхідні документи для отримання ліцензій - хто може бути суб'єктом підприємницької діяльності.

ВМІТИ: визначити. що після порівняльної ефективності різних видів підприємницької діяльності та процесу вибору організаційно-правової форми підприємства виникає потреба у з'ясуванні способів організації власного бізнесу, обмежень у його діяльності та підставі її припинення.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

1  

2  

ЛІТЕРАТУРА

Самостійна робота № 2 Етика підприємництва та соціальна відповідальність у бізнесі

1  Правовий статус підприємця.

1.1 Підприємець — ключова фігура ринкової економіки

Успіх у підприємництві базується на здатності підприємця приймати правильні (обґрунтовані) рішення. Підприємець є визначальною особистістю у підприємництві, ключовою (центральною) фігурою в ринковій економіці. Будь-який під­приємець працює як ділова людина, але не будь-яку ділову людину можна назвати підприємцем. Хто ж такий підприє­мець? Чим він відрізняється від інших суб'єктів господарської діяльності?

Підприємцем прийнято вважати ділову людину, котра привносить щось нове або покращує щось вже існуюче і реа­лізує його в практичній діяльності. Зміст самостійного прий­няття інноваційного рішення підприємцем зводиться до організації виробництва і поставки на ринок товарів та послуг з певним зиском для себе. Таким чином, ми можемо дати визна­чення поняття підприємець.

Підприємець — це людина, яка здійснює самостійну, систематичну, ініціативну, ризикову діяльність, що спря­мована на виробництво товарів та надання послуг з ме­тою одержання прибутку або особистого доходу і перед­бачає здійснення нововведень.

Отже, підприємець — це суб'єкт, котрий поєднує в собі комерційні, організаторські та новаторські здібності для по­шуку і розвитку нових видів і методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу.

Саме ініціатива, самостійність, творчість та динамізм до­зволяють енергійним людям, якими і є підприємці, перетво­рювати цікаві ідеї в реальність. Успіх підприємницької діяль­ності багато у чому залежить від здібностей і таланту людини, яка нею займається. Це, власне, й робить підприємця централь­ною постаттю ринкової економіки в цілому.

Поняття «підприємець» часто вживають як синонім таких понять, як «господар», «власник», «новатор», «бізнесмен». Людину, яка організувала свою справу і веде її, називають саме одним із цих понять. Але виникає запитання: чи можна назвати підприємцем суб'єкта, який має свою майстерню або ферму, де виробляється певна продукція, реалізація якої дає йому змогу лише існувати? Ясна річ, що ні. Це поняття більш широке, ніж підприємець. Підприємця від інших суб'єктів господарювання відрізняють специфічні функції, які він виконує (повинен виконувати), та визначальні (характерні) ділові якості його особистості.

Які ж основні функції виконує підприємець?

Підприємець виконує чотири функції, характерні саме для даного виду діяльності, а саме: ресурсну, управлінську, іннова­ційну, ризикову (рис. 1).

Ресурсна функція полягає в тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання фінансових, виробничих, матеріаль­них, сировинних, людських, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів у процесі виробництва товару чи надання послуг, організовує виробництво, розподіляє засоби вироб­ництва і трудову діяльність.

Управлінська функція підприємця — це прийняття управ­лінських рішень на всіх стадіях виробничої та збутової діяль­ності, здійснення організації, планування, мотивації та конт­ролю виробництва.

Інноваційна функція передбачає здійснення інновацій (нововведень), освоєння нової продукції, нових технологій та нових форм організації виробництва і праці, пошук нових ринків збуту, нових засобів задоволення потреб споживача, перехід від традиційних до нових форм господарювання, які не мають аналогів у господарській діяльності.

Ризикова функція (функція ризику) полягає у необхідності прийняття рішень, які спрямовані на досягнення успіху, але не гарантують його через невизначеність та мінливість еконо­мічної ситуації. Підприємець ризикує не лише власним май­ном, своєю власністю, вкладеними коштами, а й своєю працею, своїм часом, діловою репутацією.

Рис. 1-  Основні функції підприємця

Функції підприємця є підставою для виділення підприєм­ницької діяльності у самостійний фактор виробництва. Ось чому ми наголошуємо на тому, що існує чотири фактори вироб­ництва: земля, праця, капітал, здатність до підприємництва. Кожний фактор виробництва дістає винагороду. Так, земля — земельну ренту, праця — заробітну плату, капітал — відсоток, а підприємець за підприємницьку здатність — підприємниць­кий дохід.

Підприємницький дохід складається з двох частин: нор­мального (звичайного) прибутку та економічного прибутку (надприбутку).

Нормальний (звичайний) прибуток — це відшкодування під­приємцю за його працю з організації ресурсів та управління виробництвом, що пов'язано з ресурсною та управлінською функціями. Він визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції та витратами на її виробництво.

Економічний прибуток (надприбуток) — це специфічна час­тина підприємницького доходу, одержання якого пов'язане з функціями ризику і особливо інновації. Це — винагорода за інноваційно-підприємницьку діяльність (рис. 2).

Рис. 2- Складові підприємницького доходу

Характер підприємницької діяльності висуває певні ви­моги до особистості підприємця. Тому підприємець повинен мати не лише бажання або нахил до підприємництва, а й певні ділові якості й риси характеру. Згідно з даними п'ятирічного проекту виявлення «профілю підприємця», організованого аме­риканською фірмою «Мак-Бер енд Компані», існує 21 найваж­ливіша риса «оптимального типу підприємця». Найбільш важ­ливі серед них такі:

- організаційно-господарське новаторство;

- готовність та здатність до ризику;

- пошук нових можливостей та ініціативність;

- орієнтація на ефективність та якість продукції й обслуго­вування;

- майнова відповідальність та цілеспрямованість;

- висока інформованість та постійне вивчення ринків товарів;

- здатність до «жертв» в інтересах справи;

- чіткість та планомірність у роботі;

- здатність переконувати людей, комунікабельність, чесність, надійність тощо.

Найважливіші характерні риси підприємця зати схематично (рис. 3).

Отже, деякі найважливіші риси підприємця є результатом навчання та досвіду, а інші — продукт розвитку природних даних людини. Звичайно, перелік позитивних ділових якостей підприємця можна було б продовжувати. Але висновок єдиний: підприємцем не народжуються — підприємцем стають. Тому підприємцем має і мусить бути людина не лише з яскраво вираженими рисами лідера, зі здатністю впливати на інших людей, а й професійно підготовлена. А для цього треба вчитися основам підприємництва і збагачуватись практичним досвідом постійно. Саме такі люди досягають підприєм­ницького успіху.

Рис. 3-Найважливіші характерні риси підприємця

1.2 Права, обов'язки та відповідальність підприємця

До підприємницької діяльності висуваються багатогранні економічні, соціальні, правові і навіть політичні вимоги. Під­приємець має успішно вести справи на своїй фірмі, тобто його призначення — наповнювати ринок весь час новими товарами і послугами, до того ж за можливо низькими цінами. Це вимагає від нього новаторського підходу.

Діяльність підприємців повинна бути ефективною і корис­ною. По-перше, підприємець особисто зацікавлений у своїй справі, тому він використовує свої знання для розширення масштабів власного бізнесу і завдяки цьому має більше шансів досягти успіхів. По-друге, підприємець може швидше і з мен­шими зусиллями задовольняти суспільні потреби і ринковий попит, оскільки завжди намагається передбачити цей попит ще на стадії формування і завдяки цьому отримати певний зиск раніше, ніж його конкуренти. По-третє, діяльність під­приємця сприяє тому, що задоволення ринкового попиту відбу­вається з меншими витратами для суспільства. Отже, підприє­мець виконує важливу суспільну функцію, його діяльність необ­хідна будь-якому суспільству.

Важливим у цьому зв'язку є чітке визначення правового статусу підприємця, тобто його прав, обов'язків і відповідаль­ності. Особливого значення визначення правового статусу підприємця набуває в умовах формування підприємницького сектора. Зокрема, це передусім стосується України, де підприєм­ництво робить лише перші кроки, а нинішні українські під­приємці ще не досягли світового рівня. Більш того, підприєм­ництвом часто називають діяльність, далеку від підприєм­ництва, наприклад таку, що пов'язана з шахрайством, протизаконними діями тощо. Все це потребує розроблення законодавчих актів, в яких були б визначені права, обов'язки та відповідальність підприємців.

Сьогодні в Україні з метою забезпечення свободи розвитку підприємництва, встановлення правових гарантій його функ­ціонування окреслені певні права, обов'язки і відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності.

Розглянемо більш детально правовий статус підприємця, тобто його права, обов'язки та відповідальність.

Права підприємця. Право — це нормативна форма виразу принципу формальної рівності господарюючих суб'єктів в економічних відносинах, а також система встановлених або санкціонованих державою загально­обов'язкових правил (норм) поведінки.

З метою реалізації господарської ініціативи підприємець

має право на такі дії:

- створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

- купувати повністю або частково майно та набувати майно­вого права;

- самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни і тари­фи, вільно розпоряджатися прибутком;

- укладати з громадянами трудові договори щодо викорис­тання їхньої праці (контракти, угоди);

- самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом;

- отримувати будь-який необмежений за розмірами влас­ний дохід;

- брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійс­нювати валютні операції;

- користуватися державною системою соціального забезпе­чення і соціального страхування.

Обов'язки підприємців. Обов'язки — це правові норми (правила), що підлягають обов'язковому виконанню.

Основні обов'язки підприємців полягають у тому, щоб: - укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадя­нами, які приймаються на роботу за наймом; - здійснювати оплату праці осіб, котрі працюють за наймом, на рівні, не нижчому за мінімальні розміри, встановлені законодавством;

забезпечувати відповідні умови і охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

- дотримуватися прав з метою реалізації законних інтересів споживачів, забезпечуючи надійну якість вироблених това­рів (послуг);

- отримувати ліцензії на види діяльності, що підлягають ліцензуванню, відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність  підприємця. Відповідальність — це

правові та етичні відносини підприємців до суспільства (господарюючих суб'єктів, споживачів тощо), які харак­теризуються виконанням своїх правових норм (правил).

Відповідальність підприємця зводиться до того, що він відповідає:

- за зобов'язання, пов'язані з цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законо­давчих актів не може бути звернене стягнення; - за охорону навколишнього середовища; - за додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці,

виробничої гігієни та санітарії; -за заподіяну шкоду і збитки.

Суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом або арбітражним судом банкрутом, якщо майна, яке йому належить, не вистачає для покриття заборгованості й немає перспектив для фінансового оздоровлення підприєм­ства. Найманому працівникові, який втратив працездатність, підприємець забезпечує відшкодування витрат у випадках і порядку, передбачених законодавством.

Як бачимо, підприємництво спрямоване на ефективне ведення господарства, сприяє вияву і розвитку особистості людини, її здібностей і потреб, передбачає персональну еконо­мічну та адміністративну відповідальність підприємця. Воно несумісне з втратами, некомпетентністю, шахрайством. У під­приємницькій діяльності повною мірою використовується комерційний талант людини, її честолюбство. Особливе місце в цивілізованому підприємництві у партнерських відносинах займають чесність і порядність. Тому не варто займатися під­приємницькою діяльністю людині, яка не схильна до сумлінної праці, яка ігнорує свої права, не виконує відповідні обов'яз­ки, не несе ніякої персональної відповідальності, не відчуває необхідності постійно вчитися і поповнювати свої знання, не має особистого тяжіння до творчої праці та ініціювання нових ідей і проектів, не готова до самопожертви. Справжній і відчутний підприємницький успіх не прийде до людини, котра не вірить у.себе, свою підприємницьку ідею; ставиться з підоз­рою до людей і не здатна на повагу, партнерство і дружбу; не утруднює себе виваженою аналітичною діяльністю; не сприй­має чужих думок і пропозицій.

Отже, ще раз підтверджується об'єктивна необхідність щодо надзвичайно великих вимог до підприємця, що обумов­лює високу професійну та морально-етичну підготовку людей, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність. З ін­шого боку, це можливо лише за умов активної діяльності держави стосовно сприяння підготовці підприємницьких кадрів, навчанню майбутніх підприємців, інформованості їх з питань підприємництва, що, в свою чергу, вимагає відкриття спеціальних навчальних закладів, організації інформаційних центрів, бізнес-інкубаторів. Підготовка і підвищення кваліфі­кації підприємницьких кадрів набувають особливого значення на етапі активного реформування економіки України на рин­кових засадах. Саме висококваліфікований, економічно та юри­дично підготовлений майбутній підприємець і повинен стати ключовою постаттю (фігурою) ринкової економіки.

Для входження у світ підприємництва для підприємців-початківців необхідні знання, ентузіазм, велике вміння та ба­жання знайти своє місце в цьому складному світі бізнесу. Велике значення мають і знання головних заповідей під­приємця. Ось основні з них:

- Постійно генеруйте ідеї.

- Умійте збагачувати власність.

- Не бійтесь конкуренції.

- Працюйте на споживача, задовольняйте його вимоги.

- Не бійтесь зменшити ціну, бійтесь її збільшити.

- Створіть команду на довірі.

- Складіть бізнес-план.

- Рекламуйте не стільки товар, скільки імідж своєї фірми.

- Не бійтесь брати кредити (якщо їх дають).

- «Не тримайте всі яйця в одному кошику».

- Будьте доброзичливі.

- Безперервно вчіться і творіть.

- Пам'ятайте, найголовніший ваш капітал — це ви самі.

2 Засновницькі документи та їх підготовка

Відправною точкою, з якої починається власна справа, є ідея, закладена в її основу. Заздалегідь слід знати, хто може здійснювати підприємницьку діяльність, а кому забороняється. Крім того, необхідно також бути обізнаним з існуючими обме­женнями у здійсненні підприємницької діяльності. Всі ці під­готовчі (попередні) вимоги щодо створення власної справи ми розглянули  в попередніх темах. Тепер, вибравши вид діяль­ності, визначивши найбільш ефективну форму організації, ще раз добре поміркувавши, усе зваживши і прийнявши остаточне рішення, можна переходити до наступного етапу — підготовки засновницьких документів для державної реєстрації фірми.

До засновницьких документів, що підтверджують статус юридичних осіб і без яких неможливо заснувати фірму, відносять статут та установчий договір. Створення малих підприємств, товариств, асоціацій, об'єднань підприємств та інших під­приємницьких структур без цих основних документів немож­ливе. Для тих, хто створює приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу, необ­хідним документом є статут підприємства, а для підприємств із колективною формою організації бізнесу (товариства, об'єднан­ня підприємств тощо) — необхідні статут та установчий договір.

Що ж таке статут підприємства?

Статут підприємства — це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства й розподілу прибутку, порядок реорганізації підприємства та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи.

Статут підприємства — це його мала конституція, його основний закон.

Завдання статуту — дати найбільш повне уявлення про пра­вовий статус підприємства (фірми) як самостійного суб'єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування та розпорядження його коштами і при­бутком. Таке призначення статуту виявляється і в його струк­турі, яка, як правило, складається з таких розділів (статей), як:

- найменування та місцезнаходження фірми;

- загальні положення;

- предмет, цілі та напрямки діяльності фірми;

- юридичний статус фірми;

- зовнішньоекономічна діяльність;

- майно фірми;

- фонди фірми;

- виробничо-господарська діяльність;

- прибуток фірми та його розподіл;

- відшкодування збитків;

органи управління та контролю фірми;

- організація й оплата праці;

- компетенція і повноваження органів трудового колективу;

- облік та звітність;

- припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація). Усі ці розділи повинні міститися в статутах усіх видів під­приємств, незалежно від їх організаційних форм власності. Водночас вони можуть об'єднуватися, а «наповнення» цих роз­ділів конкретними положеннями залежить від виду підприєм­ства, вимог та бажань власників-засновників.

Організація підприємства, якщо кількість осіб, які бажають

його заснувати, двоє або більше, починається з розробки та

прийняття установчого договору.

В установчому договорі визначаються предмет угоди, назва та юридична адреса підприємства (фірми), статутний фонд, відповідальність засновників та інші умови функціо­нування підприємства (фірми). Зміст установчого договору — об'єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з ме­тою отримання прибутку. Тому головним для установчого договору є окреслення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, передусім майнового та організаційного характеру. Все це визначає відповідну структуру установчого договору, яка має такі розділи:

- преамбулу;

- предмет договору;

- назву та місцезнаходження фірми;

- загальні положення договору;

- юридичний статус фірми;

- статутний фонд і вклади учасників (засновників);

- права та обов'язки учасників (засновників);

- майно фірми. Розподіл прибутку,

-порядок виходу зі складу учасників;

- форс-мажор;

- розв'язання суперечок;

- умови припинення (розірвання) договору;

- умови та строки набуття договором чинності;

- інші умови.

Установчий договір набирає чинності з моменту його підписання всіма засновниками (учасниками) фірми.

Засновницькі документи — важливий атрибут підприєм­ницького бізнесу. Вони підтверджують юридичний статус під­приємства і через те потребують професійного підходу до укладання. Тому таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Користуючись кваліфікованими до­відковими матеріалами, а також ознайомившись з основними положеннями законодавчих актів щодо підприємницьких структур, можна провести цю роботу самостійно.

Процес укладання засновницьких документів передбачає: - підготовчу роботу, в ході якої визначають цілі, завдання,

методи організації підприємства;

- попередні переговори з потенційними засновниками (учасниками) для підприємств з колективною формою власності;

- збирання й узагальнення необхідних матеріалів; - створення робочої групи для розробки статуту та установ­чого договору;

- юридичні та економічні консультації щодо змісту заснов­ницьких документів; - підготовку і проведення установчих зборів.

На установчих зборах розглядають: - питання створення (заснування) підприємства (фірми),

форми власності та функціонування; - проекти найменування фірми та її юридичну адресу; - склад засновників;

- строки розробки засновницьких документів; - питання щодо вибору керівних органів фірми та інші орга­нізаційні питання.

Рішення зборів оформлюють протоколом, який підписують усі засновники. У разі позитивного рішення фірму вважають заснованою. На чергових зборах розглядають та затверджують підготовлені засновницькі документи. Цей факт підтверд­жується протоколом. Статут та установчий договір підписують усі засновники (учасники), тиражують необхідною кількістю примірників, засвідчують державним нотаріусом і подають на реєстрацію. Тільки після реєстрації підприємство (фірма) дістає право на функціонування.

Самостійна робота №4 Міжнародний менеджмент

План

4.1       Рівні управління

4.2       Основні моделі менеджменту

4.3       Зміст організації керівної праці менеджера

Перелік питання

1 Охарактеризуйте рівні управління.

2 Які моделі менеджменті ви знаєте?

3 Визначити сутність керівної праці менеджера.

Література

1 Гірняк О.М., Лазановський П.П. Менеджмент. – Львів, 2004.

2 Кісельов Л.П. Основи бізнесу: Підручник. – К.: Вища школа, 1997.- 191 с.

3 Мочерний С.В., Устенко О.А., Чеботар С.І. Основи підприємницької діяльності. : Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 280 с.

4  Іванова І.В. Менеджмент – професійний керівник: Навч.посіб. –К.,2001.

5  Кабушкин Н.И. Основы менеджмента: Учебник. – Минск.: ЗАО «Экономпресс, НПЖ, ФУА», 1998 – 284 с.

МЕНЕДЖМЕНТ – НАУКА, МИСТЕЦТВО ТА ПРАКТИКА. ФУНКЦІЇ ТА РІВНІ УПРАВЛІННЯ

У результаті вивчення теми студент повинен:

ЗНАТИ: основні поняття менеджменту; методи та форми управління виробництвом; переваги та недоліки основних структур управління побудованих як за організаційними, так і за горизонтальними ознаками; суть керівної праці менеджера; методи організації роботи з колективом.

ВМІТИ: відрізняти та характеризувати рівні управління – інституційний, функціональний, операційний; визначати організаційні та горизонтальні структури управління.

.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

1.

2.

3

ЛІТЕРАТУРА

3 Зміст організації керівної праці менеджера

* Керівна праця - специфічний вид виробничої діяльності. Предметом керівної праці є людина та її діяльність, а безпосередньою метою є координація зусиль колективу щодо забезпечення його узгоджених дій у досягненні поставлених цілей.

Ефективність (результативність) керівної праці в значній мірі залежить від особистих ділових якостей керівника та його вміння використовувати існуючі методи організації роботи з колективом.

Організацію особистої праці керівника й підпорядкування йому фахівців потрібно починати з опису їхніх робочих місць і закріплення цього опису в посадових інструкціях. Опис робочого місця в апараті керівництва повинен містити чотири елементи:

- перелік завдань (функцій), для вирішення яких існує або створюється робоче місце;

-опис обов 'язків, які покладаються на працівника й випливають із завдань (функцій) на даному робочому місці;

-опис прав і повноважень, які забезпечують виконання завдань (функцій) і обов 'язків;

- відповідальність, яка матиме місце у випадку невиконання обов'язків та перевищення прав.

На практиці нерідко спостерігається невідповідність між названими елементами. Наприклад, в одних випадках працівник, який має складні обов'язки, не має необхідних для їхнього виконання повноважень, а в інших випадках - навпаки: самовільно присвоїв повноваження. Тому часто диспропорція в обов'язках і правах менеджера стає причиною злочинної діяльності.

Таким чином, впорядкування посадових обов'язків та повноважень керівника є основою організації його особистої праці.

У практиці діяльності керівника важливе місце посідає вміння планувати свою роботу, як щоденну, так і перспективну. Наприклад, кожної п'ятниці доцільно визначати завдання на майбутній тиждень і вносити їх у календар. Дрібні роботи доцільно згрупувати.

Організація робочого дня менеджера повинна відповідати основному принципові: «Робота повинна підкорятися мені, а не навпаки».

Важливо, щоб кожен менеджер знайшов свій особистий стиль. Для нього цей стиль - найкращий. Л.Зайверт наводить 25 організаційних принципів в часовому аспекті, які поділяє на три групи:

-    початок дня (1 )-(8)

-    основна частина дня (9)-(20)

-    кінець дня (21)-(24)

Правила початку дня

1. Починати день з позитивним настроєм

Намагайтесь для кожного дня знаходити який-небудь позитивний початок, оскільки той настрій, з яким Ви приступаєте до тих завдань, які Вам належить виконати, має важливе значення для успіхів і невдач. Щоденно ставте собі три запитання:

• Що я повинен зробити, щоб здобути від цього дня якомога більше радощів?

• Як цей день може наблизити мене до моїх цілей?

• Що я можу сьогодні зробити (потренуватися, розслабитися тощо) в якості
компенсації за сидячу роботу для свого здоров'я?

Продумайте також наступні моменти:

• 3 ким я сьогодні зустрінусь?

• Кого я міг би порадувати, кому принести користь?

• Які труднощі та проблеми може мені підготувати цей день? Як їх подолати
позитивним чином?

Зранку знаходьте завжди для себе декілька хвилин займатись «стандартною ранковою зарядкою».

2. Добре поснідайте, не поспішаючи на роботу

Не виспавшись, знехотя, без нормального сніданку, якомога скоріш на роботу -такий початок може легко зіпсувати Ваш день. Дозволяйте собі добрий сніданок (це ж заряд енергії на цілий день!) і відправляйтесь, по можливості не поспішаючи на роботу. Не потрібно говорити, що для цього немає часу.

3. Починайте свою роботу, по можливості, в один і той же час
Людина - полонянка своїх звичок. Тому для багатьох дуже важливо в точно

визначений час бути на роботі. Ви зможете, таким чином, підтримувати самі себе «в кондиції» і приступати до роботи в один і той же час дня.

4. Перепровірка плану дня

Перегляньте свій складений напередодні план, оцінивши ступінь важливості та терміновості зафіксованих завдань і цілей дня, внесіть необхідні корективи. Сформулюйте реалістичний план на весь день!

5. На початку - ключові завдання

Менеджери, які мають успіх, читають свою кореспонденцію не в першу чергу, а лише тоді, коли виконано цілий ряд важливих справ. У вхідній денній пошті рідко мова йде про справи, які повинні бути виконані терміново.

Тому починайте з найважливіших завдань дня перед читанням газет, кореспонденції і, по можливості, до початку робочого дня Ваших колег і підлеглих!

6. Розпочинати без «розкачки»

Відмовтесь від такого ранішнього ритуалу, як багаторазові привітання, обговорення останніх новин або вчорашньої телевізійної програми. Перенесіть ці соціальні контакти на менш напружений час, після обіду. Тим самим Ви виграєте час для подальших відволікань і непередбачених справ.

7. Узгоджувати план дня з секретарем

«Добрий секретар подвоює ефективність свого шефа. Поганий секретар зменшує її наполовину» (Томас Конеллан).

Ваш секретар є Вашим важливим партнером, коли мова йде про створення оптимальних умов для Вашої діяльності. Йому потрібно присвятити перший час Вашого робочого дня, навіть якщо це декілька хвилин. Узгодьте з ним усі терміни, пріоритети та цілі дня. Тоді він буде ефективніше працювати і зменшить наявність непотрібних для Вас перешкод.

8. Вранці займатися складними і важливими справами

Коли Ви виконаєте основне завдання дня, переходьте до наступних за важливістю завдань. Адже потім Ви будете настільки зайняті поточними справами і різного роду відволіканнями, що навряд чи зможете приділити достатньо часу важливим питанням. Почавши з найскладніших і важливіших завдань, Ви зможете виконати найважливіші справи.

Правила, які стосуються ходу дня

9. Добра підготовка до роботи

Необхідність і переваги достатньої підготовки до роботи (ПР) на виробництві не викликають сумніву. З допомогою доброї підготовки до роботи можна віднайти додаткові суттєві резерви раціоналізації і зекономити загальний час за рахунок скорочення часу на виконання. Скорочуйте свій власний робочий час за рахунок підготовки до роботи і планування.

10. Впливати на фіксацію термінів

Встановлені раніше терміни дуже часто приймають беззастережно. Намагайтесь, обговорюючи терміни, які погано вкладаються у Ваші плани, пристосовувати до своїх інтересів і «виторговувати» альтернативні варіанти. Що ж до регулярних зустрічей (щоденних або щотижневих), то звертайте увагу, перш за все, на те, щоб був вибраний зручний для Вас час їх проведення.

11. Уникайте дій, які викликають зворотню реакцію

Активні й комунікабельні керівники схильні займатися все новими та новими справами, проблемами, ідеями, і викликають тим самим відповідну реакцію на свої дії, а разом з цим негативні наслідки для часового розпорядку.

Перепровіряйте всі свої акції (узгодження термінів, візити, телефонні розмови, листи тощо) з точки зору їх необхідності і безпеки зворотньої реакції.

12. Відхиляйте додатково виникаючі невідкладні проблеми

На кожному підприємстві, в кожному підрозділі виникають які-небудь невідкладні обставини або непередбачені ситуації.

Пам'ятайте завжди про те, що відволікання на термінові обставини призводять до забуття на більш чи менш довготривалий час запланованих важливих завдань ідодаткових затрат часу і засобів. Старайтесь, по можливості, відхиляти додаткові термінові справи. Перевіряйте справи за наступними критеріями:

 -      з якими витратами Ви повинні будете рахуватися, якщо відкладете ту чи іншу справу чи взагалі нічого не зробите?

 -      чи необхідна Ваша особиста участь?

 - чи не можна вирішити проблему іншим шляхом, доручивши її іншій особі?

13. Уникайте незапланованих імпульсивних дій

Якщо Ви під час роботи захотіли зробити що-небудь інше (зателефонувати кому-небудь), обдумайте добре, чи потрібно це відволікання для Вашої поточної роботи, чи має воно значення. Як правило, імпульсивне відхилення від розробленого плану знижує продуктивність, оскільки не дотримуються встановлені пріоритети.

Але часто буває, що при виконанні завдань Ви наштовхнулись на цікаву ідею чи важливу інформацію. У цьому випадку робіть короткий запис і обробляйте його пізніше, в зручніший час.

14. Своєчасно робіть паузи, дотримуйтесь розміреного темпу
Розглядайте паузи не як втрату часу, а як підзарядку енергією під час відпочинку.

• Передбачайте регулярні, але короткі паузи.

• При розслабленні старайтесь рухатися, постачаючи, по можливості, організм киснем.

• Під час подовжених пауз підвищуйте свою працездатність в рамках Вашої денної тренувальної програми.

• Робіть перерви і при проведенні зборів.

Відповідні медичні обстеження показали, що краще всього робити перерву після одної години роботи. Пауза повинна тривати не більше 10 хвилин. Саме протягом 10 хвилин наступає оптимальний ефект, а потім має місце тенденція до його зниження. Отже, паузи потрібно переривати через 10 хв. і робити їх частіше.

На японських підприємствах успішно практикується система коротких переривів з груповою виробничою гімнастикою.

Завжди повинен бути розмірений робочий ритм.

/5. Невеликі однорідні завдання — виконувати серіями

Внаслідок телефонних дзвінків, повідомлень, непідготовленого проведення нарад і читання кореспонденції втрачається маса часу. Розправляйтесь з рутинною роботою і, так званим дріб'язком, об'єднуючи однорідні завдання в робочі блоки.

Даний метод має ту перевагу, що Ви лише один раз проводите відповідну підготовку, а потім протягом певного часу займаєтесь однорідною діяльністю. Завдяки сконцентрованості і безперервності процесу Ви економите час. Шість блоків по 10 хв. на диктування листів, телефонні дзвінки, короткі збори займають, як це не парадоксально, більше часу, ніж один блок в 60 хв.

Збирайте також в один блок весь той матеріал для читання, який Вам потрібно тільки переглянути.

Робочий блок не повинен бути надто довгим (від ЗО до 60 хв.), бо в іншому випадку Ваш телефон буде довго зайнятий.

Навіть якщо виграються окремі хвилини, за день вони складають півгодини часу або годину!

16. Раціонально завершувати почате

Відволікання від основного завдання «коштує» немало часу, адже до повернення до нього Вам доводиться знову повторювати вже зроблене. Внаслідок порушення систематичності в роботі суттєво обмежуються можливості до творчості та вирішення проблем.

Уникайте «стрибків в роботі» і завжди старайтесь почате доводити до кінця.

Передбачайте для своєї роботи достатньо часу, в паузах або в останні хвилини перед тим, як встати з-за столу, намічайте завдання, яке можете встигнути завершити за час, який залишився.

Якщо перервати роботу необхідно, коротко запишіть ідеї, які Ви не встигли проробити до кінця, пропозиції щодо їх вирішення і все інше, що допоможе Вам якомога можна швидше поновити незакінчену справу.

17.  Використовуйте часові проміжки

Не залишайте незаповненими незаплановані проміжки часу, які йдуть на очікування. Використовуйте також останні хвилини перед обідньою перервою, або перед кінцем робочого дня для підготовчої, планової або рутинної діяльності.

Ставте перед собою "часове" запитання Лакейна: "Як я можу використати ці хвилини з найбільшою користю?"

18.  Працювати анти циклічно

Виконуйте важливі завдання по можливості зранку. З ними вигідно розрахуватися ще до того, як наступить пік активності в інших співробітників і напруження в роботі досягне свого апогею. Враховуйте в своєму розпорядку дня спокійні і «неспокійні» періоди.

Чим більше Ви будете звертати увагу на робочі звички Ваших колег і ділових партнерів, тим менша небезпека прийняття спонтанних рішень і тим менше Вас будуть відривати від роботи.

Через це працюйте анти циклічно, тобто:

• протягом більш спокійного дообіднього періоду старайтесь вирішити найважливіші
із запланованих завдань;

• «неспокійний» період використовуйте для виконання менш важливих справ, тобто
як заплановане «про запас» (40 % часу);

• не беріться зранку відразу за перегляд пошти, відкладіть це на потім;

• старайтесь приходити вранці раніше і раніше йти ввечері.

19.  Викроюйте спокійний час

Для виконання важливих справ вимагається спокійна обстановка - це азбучна істина. Але як впровадити її в життя? Добре себе зарекомендувало щоденне резервування одного спокійного, або закритого, часу, протягом якого Вам ніхто не зможе перешкодити. Таким чином, Ви визначите час - можливо найбільш важливий для Вас.

Час для себе (І год.)!

Занесіть цей час в свій план дня, оскільки Ви відводите час на збори або візити відвідувачів. Використайте цей час для важливих (але не термінових справ), які носять довготривалий характер, для підвищення рівня кваліфікації, або для інших завдань, які часто тонуть в суєті дня.

Відгородіть себе на цей час від зовнішнього світу - краще за допомогою секретаря або просто зачиніть двері, попередивши, що Вас немає на місці.

20. Контролювати час і плани

Підчас зборів і при інших видах діяльності нерідко спочатку марнується час, а в останні 20 % часу обговорюють 80 % питань, які підлягають розгляду.

Перепровіряйте свої плани дня з точки зору виконаних завдань, встановлення нових пріоритетів. Перевірка необхідна для пристосування до нових умов, які виникають протягом дня.

Правила завершення робочого дня

21. Завершуйте незроблене

Всі початі невеликі справи, такі, як перегляд кореспонденції, диктування листів і пам'ятних записок старайтесь закінчити протягом одного дня. Всяке від термінування їх виконання може призвести до додаткових витрат праці, коли Ви знову займаєтесь

незавершеними справами і будете ліквідовувати завали, які утворилися 22. Контроль за результатами і самоконтроль

Порівняння об'єму роботи, який намічений у Вашому розпорядку дня, з реально виконаним, врахування поставлених цілей та відхилення від них, є важливою складовою частиною організації праці як самостійної функції самоменеджменту.

23.  План на наступний день

План на наступний день складайте ще напередодні ввечері!

24.  Додому - з добрим настроєм

Радійте заслуженому відпочинку після трудового дня! Насолоджуйтесь дорогою додому. Старайтесь потрошку, але регулярно займатися спортом. 10 хвилин руху на свіжому повітрі щоденно - цього достатньо, на думку медиків, щоб якось підтримувати фізичну форму.

25. Кожен день повинен мати свою кульмінацію

Кожен прожитий день, по можливості, треба робити вцілому днем, який вдався.

Спеціалісти встановили, що працездатність кожної людини піддається певним коливанням, які проходять в межах природного ритму. Говорять про «людину ранку», або «жайворонка», і про «людину вечора», або «сову». Перші можуть особливо добре працювати зранку, але швидко стомлюються в другій половині дня і мають відповідно більшу потребу в ранньому закінченні роботи. Другі входять у форму тільки ближче до полудня,їм краще всього працюється вечорами (до глибокої ночі).

Ні один із цих основних типів не працює краще або гірше іншого, просто вони працюють по-різному. Пік працездатності у них припадає на різні періоди дня. Середньостатистичні коливання працездатності протягом доби можна описати з допомогою наступної кривої (графік коливання працездатності) (рис.  1.). Вісь «100 %» на графіку завдає середнє значення денної фізіологічної працездатності, причому заштриховані зони зверху і знизу від осі приблизно однакові за площею.

Абсолютні значення піку і спаду продуктивності індивідуально розрізняються, але є спільне для всіх людей - це відносні, ритмічні коливання.

До фаз вищої активності примикають відповідно двогодинні паузи, підчас яких організм працює в «економному режимі» і не повинен надмірно перевантажуватися.

Пік працездатності, як правило, припадає на першу половину дня, коли шлунок, підшлункова залоза, селезінка і серце функціонують найбільш активно. Цей рівень протягом дня більше не досягається. Тому першочергові завдання слід виконувати на початку дня.

Після обіду, коли активно працює тонка кишка, наступає відомий спад продуктивності, який багато хто хоче побороти з допомогою кави. В цей час не потрібно працювати наперекір своєму ритму. Краще розслабитися з чашкою чаю і використати перерву для соціальних контактів та рутинної діяльності.

Кожен із нас може пристосуватися до цих коливань своєї працездатності. Не намагайтесь працювати проти свого природного денного ритму (який Ви якщо і зможете поміняти, то незначно), а використайте ці закони у своєму розпорядку дня!

При порушенні денного ритму виникають брак, помилки в роботі, нещасні випадки. Досліджено, що найбільше число нещасних випадків в нічний час припадає на період між 2 і 4 годинами.

У кожного із нас спостерігаються більш або менш суттєві відхилення від норми в індивідуальному графіку працездатності. Такі засоби, як кава, чай, нікотин або медикаменти можуть прискорити ранній підйом, але потім наступить більш глибокий спад.

У відповідності до коливань працездатності чергуйте напружену, відповідальну діяльність та менш важливу і ненапружену діяльність та менш відповідальні справи.

Робіть щоденно що-небудь для підтримання працездатності (зарядка, заняття спортом). Пам'ятайте завжди про те, що разом з працездатністю змінюється якість виконуваної Вами роботи.

Найважливіші справи і справи, які вимагають найбільшої сконцентрованості, повинні знаходитись на найвищій точці Вашого графіка продук­тивності, припадати на найкращі години.

Працюйте і живіть не всупереч, а у відповідності до біологічних ритмів.

Самостійна робота №4 Міжнародний менеджмент

1 Рівні управління

Вищий рівень управління (інституційний) ТОР — вирішує питання стратегічного менеджменту — управління фінансами, вибору ринків збуту, розвитку підприємства.

Середній рівень управління (функціональний) MIDDLE — ви­рішує питання оперативного (поточного) управління відпо­відно до функцій менеджменту.

Нижній рівень управління (технічний або операційний) LOWER — менеджери знаходяться у безпосередньому контакті з працівниками-виконавцями, вирішують конкретні питання. Виший рівень управління розробляє довгострокові плани, формулює завдання для середнього рівня. Значне місце в інституційному рівні управління займає адаптація фірми до змін ринкового середовища, управління відносинами між підприєм­ством та зовнішнім середовищем. Вища керівна ланка може бути представлена президентом, генеральним директором, ін­шими членами правління.

Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших управлінців. Вони визначають проблеми виробничого, організаційного, фінансового характеру, розроб­ляють творчі пропозиції, готують інформацію для управлінських рішень, що приймаються менеджерами вищої ланки. Це — керівники окремих підрозділів, служб, відділів підприємства.

Нижній рівень управління підпорядкований середньому. До управлінців нижнього рівня належать виробничі майстри, бригадири, керівники груп. Це вузькоспеціалізовані професійні менеджери, котрі виконують чітко регламентовані обов'язки з виробництва, збуту, маркетингу, управління матеріальним постачанням тощо. Вони відповідальні за раціональне вико­ристання виділених їм матеріальних ресурсів, робітників, обладнання.

Така побудова організаційної структури забезпечує чіткість управління, використовує переваги вузької, поглибленої спе­ціалізації менеджерів. Проте водночас вона ускладнює визна­чення внеску кожного менеджера в загальний результат підприємництва, його відповідальності за прийняті рішення.

На малих та середніх підприємствах управління має дещо іншу організаційну структуру. Менеджери таких підприємств більшою мірою стикаються з проблемами нестабільного зовнішнього середовища, з непередбачуваними результатами діяльності. Тому в малому та середньому бізнесі припускається виконання менеджерами одночасно декількох функцій управління, взаємозамінність окремих керівників.

Побудова організаційної структури управління в цій групі підприємств залежить від організаційно-правової форми підприємницької діяльності, відносин між власниками та управлінцями. За цих умов від підприємницьких здібностей менеджерів, їхнього вміння працювати як одна злагоджена команда залежить ефективність управління. Тому організаційна структура управління в малому та середньому підприємництві будується за горизонтальним принципом.

Характерною рисою горизонтальної структури управління є зосередження зусиль усіх без винятку менеджерів на вирі­шенні конкретної задачі, на успіхові фірми як єдиної системи. Це означає, що в малому та середньому підприємництві може не існувати суворого розмежування між управлінцями за рівнем їх повноважень та відповідальності. Лише декілька менеджерів вищої ланки мають у розпорядженні фінансові й трудові ресурси. Інші працюють спільно над вирішенням кардиналь­них питань. Завдяки цьому стає можливим досягнення таких переваг:

<$> зниження витрат на управління;

<S> скорочення виробничого циклу;

<$> підвищення ступеня реагування на вимоги споживачів і ринкові потреби.

Окремі групи управлінців можуть нести відповідальність за певні напрямки діяльності. У межах цих груп особистий успіх визначається вмінням працювати на стику різних функ­ціональних процесів, із фахівцями різних профілів. Це озна­чає, що підприємницьке управління має між функціональний характер.

2 Основні моделі менеджменту

Як загальносвітове явище менеджмент поєднує спільні риси із регіональними та національними особливостями. Згідно з таким поділом розрізняють три основні моделі: американ­ську, західноєвропейську та японську. Визначимо характерні риси кожної з цих моделей.

Американська — спрямована на особистий успіх у досяг­ненні результатів підприємницької діяльності, схильна до ризику, практицизму.

Західноєвропейська — цінується вміння використовувати інституційні основи побудови системи управління, індивідуа­лізм, обмежений певними структурними ланками.

Японська — спирається на індивідуальний успіх, що ба­зується на колективних зусиллях, постійних нововведеннях.

Початковий період ринкових перетворень в Україні свід­чить, що діяльність менеджерів у підприємницьких структурах характеризується як позитивними рисами, так і негативними. Спостерігається демократизм взаємин між партнерами з управління, взаємодопомога. Водночас відчувається брак гли­боких знань із сучасного менеджменту, слабка соціальна від повідальність за стан справ не лише в окремій фірмі, а й у суспільстві в цілому.

Слід звернути увагу на відмінність менеджера від під­приємця. Якщо підприємець бере на себе ризик, пов'язаний з організацією нової справи або розробкою нової ідеї, техно­логії, продукції чи нового виду послуг, то менеджер передусім вирішує, чи буде досягнутий запланований результат. Він визначає, що необхідно для досягнення успіху, який шлях є найбільш оптимальним для реалізації підприємницької ідеї.

Мистецтво управління в підприємництві знаходить свій прояв у творчому відношенні до справи, здатності менеджера до аналізу, оцінки, прийняття ефективних рішень. Вміння досягати поставлених цілей залежить від знань конкретних форм впливу керівника на об'єкт управління.

Отже, менеджмент у підприємництві має складний, багато­плановий характер, пов'язаний із виконанням окремими менед­жерами певних обов'язків з управління. Ці визначені сфери і напрямки зосередження зусиль менеджерів на виконанні поставленої мети чи запобіганні певній непередбачуваній ситуації мають назву функції управління.

Самостійна робота № 5 Організаційні структури управління та методи управління менеджменту

План

5.1 Суть процесу керівництва та лідерства

5.2 Стилі керівництва та типи менеджерів

5.3 Шляхи вдосконалення керівництва колективом

Перелік питання

1 Чим відрізняється процес керівництва від лідерства?

2 Назвіть основні стилі керівництва, охарактеризуйте спільні та відмінні їх риси.

3 Що таке тип темпераменту і як він впливає на шляхи вдосконалення керівництва колективом?

Література

1   Варналій З.С., Сизоненко В.О. Основи підприємницької діяльності. – К.: Знання України, 3003.

2   Кісельов Л.П. Основи бізнесу: Підручник. – К.: Вища школа, 1997.

3  Мочерний С.В., Устенко О.А., Чеботар С.І. Основи підприємницької діяльності. : Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001.

У результаті вивчення теми студент повинен:

ЗНАТИ: основні терміни та поняття, демократичний, ліберальний та автократичний стилі керівництва; стадії процесу керівництва колективом; основні типи темпераменту.

ВМІТИ: визначати різницю між поняттями керівництво та лідерством; відрізняти такі поняття, як стиль керівництва; тип менеджерів; решітка ГРИД, аналізувати основні шляхи вдосконалення керівництва колективом.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

  1    .

 2     .

 3     .

ЛІТЕРАТУРА

Самостійна робота № 5 Організаційні структури управління та методи управління менеджменту

1  Суть процесу керівництва та лідерства

Центральною фігурою в менеджменті будь-якої організації є менеджер-керівник, який керує нею або окремим її підрозділом. Процес керівництва є неодмінною умовою функціонування організації.

*Керівництво — це цілеспрямований вплив осіб, наділених функціями й компетенцією керівників, на колективи, тобто взаємодія керівників і виконавців.

Керівництво — не лише необхідний, але й основний елемент процесу управління. Зміст процесу керівництва розкривається через його функції: -планування, -організацію, -контроль, -мотивацію й -виховання. Перші чотири розкривають зміст процесу керівництва в системі "керівник -виробництво", а остання — одну з важливих сторін керівництва — формування особистості у сфері трудової діяльності.

Цікавим є розподіл затрат робочого часу лінійними керівниками різних рівнів управління на основні функції керівництва. Витрати часу на розробку різних планів зменшуються в міру зниження рівня управління. Функція організації вимагає порівняно однакової уваги з боку керівників усіх рівнів управління. Основне навантаження щодо реалізації функції контролю припадає на вищу та середню ланку управління. Реалізація функції стимулювання здійснюється на низових рівнях, рівнозначно як і функції виховання.

Стадії процесу керівництва колективом

·          визначення цілей, які повинні бути досягнуті за певний відрізок часу;

·          інформування колективу про завдання, методи їхнього виконання, ресурси тощо;

·          проведення аналітичної роботи з метою вивчення резервів підвищення ефективності трудової діяльності колективу.

♦Таким чином, враховуючи зміст основних стадій керівництва, можна сказати, що керівництво — це процес неперервного обміну інформацією між: його суб'єктом та об'єктом із метою впливу один на одного, тобто це "робота з людьми ".

♦ Лідерство - це здатність індивіда впливати на інших людей з метою досягнення деяких цілей.

Лідер             Менеджер

Рис.  1. Основні якості лідера та менеджера

В останні роки з'явилося багато публікацій про відмінності між управлінням і керівництвом. І керівництво і лідерство однаково важливі для організацій. Так, як правило, керівництво випливає з організаційної структури, воно сприяє стабільності, порядку й вирішенню проблем всередині організації. З іншої сторони, право лідерства витікає з таких особистих якостей індивідів, як зацікавленість, цілі та цінності, й сприяє розвитку бачення перспектив, креативності й змін в організації. На рис.  1 перераховані різні якості, які властиві лідерам і менеджерам, хоча необхідно пам'ятати, що деякі індивіди володіють і тими й іншими якостями.

Велике значення в менеджменті має співвідношення керівництва та лідерства. Лідерство має місце у всіх сферах професійної діяльності керівника будь-якого рангу. Менеджер, займаючи певну посаду на відповідному рівні управління, стає формальним лідером колективу, оскільки отримує повноваження керувати ним. Однак він може й не бути дійсним лідером колективу, якщо не володітиме відповідними якостями. У такому випадку функція лідерства може перейти до неформальних керівників-лідерів, найбільш авторитетних членів колективу. За такої ситуації лідерство стає процесом стихійного, спонтанного керівництва колективом і може носити негативний вплив на нього, якщо формальний керівник не звертатиме на це уваги. Неформальними лідерами стають найбільш ініціативні, енергійні, інформовані працівники. У різних ситуаціях життєдіяльності колективу лідерами можуть бути різні працівники.

Всі найбільші досягнення людства результат діяльності великих особистостей:
послідовники ж, що складанні, переважну більшість, тільки наслідують великих людей.

                               Г.Тард і Г.Лебон

Рис. 2- Соціоматриця

Безлідерні колекіиви менш ефективні. Найбільшої ефективності у своїй діяльності досягають ті колективи, де керівник є одночасно й лідером. Керівник повинен уміти впливати на колектив через його неформальних лідерів, а не протиставляти себе їм і боротися з ними.

Одним із методів діагностики, яка дозволяє виявити дійсного лідера колективу, є метод соціометрії. Він полягає в тому, що члени колективу виражають своє ставлення один до одного, заповнюючи спеціально створену таблицю-шахматку - соціоматрицю (див. рис. 2.). Роблять вони це інкогніто. Число рядків та стовпчиків у соціоматриці дорівнює числу членів групи. По горизонталі відзначається ставлення певного члена колективу до колективу в цілому, а по вертикалі - ставлення інших членів колективу до

даного члена колективу. При цьому позитивні оцінки таких взаємин позначаються знаком "+", негативні — "-", відсутність оцінок позначається "0". Самовибір не передбачається, тому клітки по діагоналі не заповнюються.

Для спрощення обробки даних соціоматриць прізвища членів групи шифруються, у найпростішому випадку — кодуються номером згідно зі списком групи, або їм відповідає певна буква (див. соціоматрицю).

За результатами обробки даних соціоматриці можна встановити наступні характеристики членів досліджуваного колективу:

- лідер -"зірка" — член групи, який отримав максимальну кількість позитивних оцінок

(найбільш популярний); - "бажаний" — член групи, який отримав не менше половини позитивних оцінок "лідера- зірки ";

-        "відокремлений " — член групи, який отримав всього одну-дві позитивні оцінки;

- "ізольований" — член групи, який не отримав ні позитивних, ні негативних оцінок і одночасно залишився байдужим до решти членів групи;

-        "ігнорований" — член групи, який отримав лише негативні оцінки.

Для того, щоб керівника вважали лідером колективу, він повинен володіти певними якостями.

Якості, якими повинен володіти керівник       

ділові ( ♦ компетентність,   ♦ економічне мислення,  -знання основ науки управління);

організаторські ( -контактність,  - психологічний такт,  -емоційно-вольова стриманість);

особисті (- енергійність,  - ініціативність,  -вимогливість,  - рішучість, Ф оптимізм);

морально-політичні (- відданість інтересам держави,  - трудовому колективу, - інтелігентність. - широке коло захоплень).

Лідер в імя прогресу повинен боротися  і відталістю рби.

______________________                     Г. Гард)

Важливими характеристиками керівника-лідера є його висока інтелектуальна та емоційно-вольова стресостійкість. Інтелектуальна стрксостійкість означає бажання керівника набувати нових знань, прагнути до них. Емоційно-вольова стресостійкість характеризує здатність особи приймати компетентні рішення в умовах нестачі інформації, дефіциту часу, ділових протирічь і власних конфліктів.

Перераховані властивості створюють авторитет керівника, його модель, приклад якої може бути наступним:

►    уміння організовувати діяльність колективу з дотриманням вимог господарського, адміністративного й трудового права;

►   націлювати колектив на все нове, прогресивне;

►  користуватися наділеною владою в керівництві колективом таким чином, щоб інтереси підприємства та особистості та інтереси працюючих забезпечувалися в однаковій мірі;

► контролювати свої вчинки й володіти власними емоціями;
        ►      намагатися бути справедливим і доброзичливим;

        ► чітко виконувати обіцянки, дані колективу чи окремим працівникам.

Отже, в основі керівництва лежать такі категорії менеджменту, як лідерство, вплив та влада.

 -Лідерство — це здатність впливати на окремих працівників та їхні групи з метою зосередження зусиль на досягненні цілей організації.

-Вплив — це будь-яка поведінка одного індивіда, яка вносить зміни

в поведінку іншого індивіда.

Уміння змінити стан речей - основна властивість керівника. А змінювати його раніше'! від інших с ознакою творчої особистості.

                                          Перший закон керівництві) Джея

Сильне та ефективне керівництво сприяє створенню атмосфери участі та колективної підтримки цілей діяльності організації, в якій її члени отримують стимул для усунення перешкод і досягнення максимальних результатів.
                                                                     Р.Блейк і Дж. Моутон

♦ Влада — це можливість впливати на поведінку інших людей згідно з певними повноваженнями.

Джерело влади знаходиться не в людях, що її мають чи піддають накази, а у прийнятгі чи нприйнятті влади іпідлеглими.

Ч.Бернард

2  Стилі керівництва та типи менеджерів

Особливості взаємодії членів колективу з приводу прийняття й реалізації рішень формують стиль керівництва. Стиль керівництва обумовлюється особливостями розпоряджувально-владних взаємин у колективі, в залежності від співвідношення яких він може бути: - директивним (авторитарним), - демократичним і -анархічним.

Для директивного стилю керівництва характерне усунення підлеглих від участі у виробленні та прийнятті рішень, відсутність у них можливості проявляти власну ініціативу й самостійність. Він базується на тому, що авторитарний керівник має достатню владу, щоб нав'язати свою волю виконавцям. Цей стиль керівництва більше влаштовує "людину X" згідно із теорією Д. Мак Грегора. Автократ централізує повноваження, структурує роботу підлеглих, здійснює психологічний тиск на них, використовує погрози. Якщо він використовує винагороди, то його називають "доброзичливим автократом".

Для демократичного стилю керівництва є характерною участь членів колективу в обговоренні важливих питань його життєдіяльності. Існує інтерес керівника до думки підлеглих. Демократичний керівник вміє залучати до прийняття рішень членів колективу та інтегрувати їхні думки. Демократичне керівництво апелює до "людини У" згідно теорії Д.Мак Грегора. Демократичний стиль характеризується високим рівнем децентралізації повноважень, вільним прийняттям рішень, оцінкою роботи після її завершення.

Різновидом демократичного стилю виступає ліберальне керівництво, яке базується на майже повній свободі у визначенні своїх цілей і контролі своєї власної роботи. Демократичний стиль необхідний там, де колектив знаходиться на високому рівні зрілості, де встановилися порядок і дисципліна.

Анархічний стиль керівництва має місце тоді, коли керівник самовідмежовується від процесу керівництва. Цей стиль може бути доречним у тому випадку, якщо колектив "доріс" у своєму розвитку до того, що може ефективно діяти на засадах самоуправління.

Вибір стилю керівництва обумовлюється дією ряду різноманітних факторів. Серед них головну роль відіграє ситуація. Частота застосування відзначених стилів керівництва різна. Найбільш розповсюдженим вважається демокра­тичний стиль. Менеджер повинен уміти відчувати ситуацію і вибирати такий стиль у своїй діяльності, потребу в якому відчувають його підлеглі.

Американський дослідник Лайкерт дійшов висновку, що стиль керівництва може бути орієнтованим або на роботу, або на людину. Причому більш продуктивною є орієнтація на людину. Однак пізніше було виявлено, що є керівники, які одночасно орієнтуються і на роботу, і на людину, тобто роблять спробу створити певний інтегральний стиль керівництва.

Так, американські дослідники Роберт Блейк і Джейн Моутон, спостерігаючи за діяльністю менеджерів, переконалися, що вона проходить у "силовому полі" між вектором "виробництво" (націленість на виробництво товарів) і вектором "людина" (націленість на гуманне ставлення до людей). Між цими векторами існують певні протиріччя:

- якщо прагнути всіма силами підвищити продуктивність праці, не звертаючи уваги на потреби людини, то результат буде негативним;

- якщо всю увагу приділити людині, то з цього також нічого доброго не вийде. Блейк і Моутон розкреслили "силове поле " на дев 'ять граф за кожним з векторів і отримали своєрідну "решітку" (див. рис.  3).

Дана "решітка" дає можливість визначити п'ять характерних типів управлінської поведінки, яким відповідають типи менеджерів: - диктатор; - демократ; - песиміст;- маніпулятор;- організатор. Кожному типу поведінки відповідає цифровий код "решітки".

Код 9 : 1 означає таке керівництво, яке максимально зорієнтоване на виробництво й мінімум уваги приділяє конкретним працівникам. Це жорсткий курс адміністратора, для якого результат—усе, а людина у кращому випадку — виконавець, а по суті ніхто. Робота за таких умов не приносить задоволення нікому. Стиль роботи жорсткого адміністратора (диктатора) — повсюдний

Рис.  3-"Решітка"менеджменту     виробництва контроль. Менеджер такого типу — поганий керівник.

Що ж являє собою керівник із абсолютно Протилежним типом управлінської поведінки, яка має код 1 : 9?

Продуктивність праці в такого менеджера знаходиться на задньому плані, а в центр уваги ставляться людські стосунки. Працівникам подобається такий підхід до справи. Користь же від цього невелика, бо керівництво має демократичні перекоси.

Звернемося до центру решітки (код 5 : 5). Менеджерів такого типу задовольняють успіхи середнього рівня. їхній девіз: "Не хапати зірок з неба". Характерна риса менеджерів такого типу — половинчаста зацікавленість як у виробництві, так і в людях.

У лівий нижній кут "решітки" (код 1:1) слід помістити тих керівників, які ні до чого не прагнуть — ні до виробничих результатів, ні до розвитку гуманних умов виробництва. Як правило, люди з такими поглядами на керівництво (песимісти) — це або випадкові люди в менеджменті, або призначені на посади впливовими особами. Користь від них дуже мала.

Правий верхній кут "решітки" (код 9:9) займають менеджери-організатори — найбільш продуктивний тип керівників, які максимально враховують потреби виробництва та працівників. Це свого роду ідеал менеджера, еталон сучасного управлінця, для пошуків якого провідні фірми розвинутих країн докладають чималих зусиль. Чи можна досягти цього ідеалу? Блейк і Моутон впевнені в цьому. Ключ до цього—в реальних людських потребах, у мотивації. Як емпірично довів Герцберг, успіх, визнання, раціональна організація праці й перспективи росту — основні з можливих мотивів. Якщо побудувати роботу так, щоб співробітники бачили в ній можливості самореалізації, значущість власної праці в досягненні мети, створити умови роботи, які б дозволяли їм найкращим чином використати свої можливості, то ідеал позиції 9:9 здається не таким уже й недосяжним.

Важливою характеристикою даного типу керівника є націленість на інно­вації, розвиток організації. Підприємства, де діють менеджери типу 9 : 9, як правило, процвітають.

3  Шляхи вдосконалення керівництва колективом

Оскільки керівництво — це взаємодія керівників і виконавців, шляхи його вдосконалення полягають у вдосконаленні саме цих двох складових: об'єкту та суб'єкту керівництва. Сьогодні у всьому світі прийшли до висновку, що у керівництві провідне місце належить людському фактору. Особливо велике значення приділяється цьому в Японії, і необхідно відзначити, що сьогодні тут найбільш успішно вирішується це завдання.

Головне у керівництві—це управлінські кадри, які будують взаємини керівник - виконавець. Умови попереднього досвіду нашої історії були такими, що в апараті керівництва повсюдно були чиновники, які беззаперечно виконували всі вказівки, що надходили зверху. Сьогодні ж потрібні ініціативні керівники, які вміють самостійно приймати правильні рішення й цілком відповідати за них. А це вимагає їхньої психологічної перебудови. Не секрет, що багато людей не здатні приймати рішення і тому можуть бути лише хорошими виконавцями. Для цього, по-перше, необхідно мати певні задатки до творчої роботи, настирливість характеру, а, по-друге — відповідні знання та навички.

* Отже, перший шлях до вдосконалення керівництва полягає в
перепідготовці діючих кадрів та підготовці нових на принципово інших
засадах.                                                                 

Вирішити це одразу дуже складно. Для цього потрібен час.

Другий шлях у вдосконаленні керівництва—це відбір "потенційно хороших" керівників і надання їм права керівництва на відповідних ієрархічних рівнях управління, які найбільше їм підходять. Справа тут у тому, що за допомогою системи підготовки кадрів можна навчити людину керівництва, але лише до певного рівня (якщо в людини від природи не має голосу, то скільки не вчи її, співак із неї не вийде). Тому справжнім керівником може бути лише той, хто має для цього й великі природні дані. Проблема пошуку таких людей — світова проблема, на яку витрачаються мільярди доларів.

Третій шлях у вдосконаленні керівництва — це оптимізація кількості управлінського персоналу. На сьогодні ні один метод кількісного аналізу не дає можливості встановити цю оптимальну кількість, оскільки справа тут не в кількості, а в якості керівників (часто в одному випадку 10 керівників мало, а в іншому і 5 забагато). Тому в цьому питанні не можна підходити з позицій чисто вольових рішень: назначати чи обирати ту чи іншу кількість керівників без урахування їхніх ділових якостей. Практика рекомендує для вирішення цієї задачі інколи використовувати американський метод—метод проб та помилок.

Цікавими є міркування щодо керівництва українського економіста, доктора економічних наук Валерія Терещенка. Він, на основі вивченого та власного досвіду керівництва, виділив десять якостей людини, здатної до культурної, ефективної управлінської праці.

-Перша якість: будь завжди керівником, а не погоничем. Відмінність між стилем роботи керівника та "погонича" за В. Терещенком полягає в наступному. Дійсний керівник вчить своїх підлеглих, не підкреслюючи своїх знань; ніколи не шукає винуватих у недоліках, а старається виправляти їх; завжди достатньо інформує свій колектив; уміє зацікавити людей роботою. "Погонич" же діє принципово іншими методами.

-Друга якість: впевненість у собі. Це віра керівника у свої сили, у здатність виконати покладені на нього обов'язки.

- Третя якість: суворість та вимогливість. Керівник повинен поєднувати в собі доброту з певною суворістю, яка пов'язана з дисципліною праці. В.Терещенко вважає, що не існує більшого зла для організації, як відсутність дисципліни.

- Четверта якість: завжди критикуй своїх підлеглих позитивно. Будь-яка критика повинна обов'язково закінчуватися позитивними настановами. Тоді вона досягне мети.

-П'ята якість: вміння заохочувати й наказувати. Будь-які види заохочень та стягнень повинні враховувати стать, вік, освіту, соціальний стан працівника тощо. Слід пам'ятати, що "найвища міра покарання" - це критика підлеглих при сторонніх людях.

-Шоста якість: вміння керівника цінувати час своїх підлеглих. Керівником високої культури вважається лише той, хто вміє раціонально організувати свій робочий день, прийом відвідувачів.

- Сьома якість: ввічливе й доброзичливе ставлення керівника до підлеглих. Якщо керівник із повагою ставиться до своїх підлеглих, то й у колективі створюється атмосфера взаємоповаги та хороший морально-психологічний клімат.

-Восьма якість: вміння говорити й уміння мовчати. За кордоном при підготовці людей до управлінської праці використовують методику ораторського мистецтва, освоєння якої дозволяє керівнику по-діловому, доступно й швидко висловлювати свої думки. Керівник також повинен уміти мовчати, даючи можливість висловлюватися своїм підлеглим.

-Дев'ята якість: почуття гумору. Людина, яка не вміє сміятися, жартувати ускладнює цим свої стосунки з іншими людьми, ускладнює їхню роботу.

-Десята якість: цікався та вивчай своїх підлеглих. У житті не існує нічого цікавішого за людину.

Врешті-решт В.Терещенко зазначає, що перелічені якості не є вичерпаними й до них можна було б додати ще багато інших. Але, все ж таки, він вважає, що володіння ними забезпечує менеджеру ефективне керівництво й дає чималу віддачу.

Завдання керівника - диригувати, підібрати хороший персонал, розробити організаційну структуру підприємства, вибрати загальний напрям його діяльності, координувати всю оботу, боротися з непродуктивними витратами часу.  

Самостійна робота № 6 Основні поняття маркетингу. Маркетингові дослідження

План

6.1  Управління маркетингом

6.2 Контроль маркетингової діяльності

Перелік питання

1 Охарактеризувати концепції управління, які використовуються на підприємстві

2 Визначити основні критерії ефективності діяльності служби маркетингу

Література

1                                       Кісельов Л.П. Основи бізнесу: Підручник. – К.: Вища школа, 1997.

2             Мочерний С.В., Устенко О.А., Чеботар С.І. Основи підприємницької діяльності. : Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001.

3                    Павленко А.Ф., Войчак А.В. Маркетинг. – Київ.: КНЕУ, 1999.

4                    Евдокимов Ф.И., Гавва В.М. Азбука маркетинга.: Учебное пособие. 3-е изд., перер.и доп. – Донецк: Сталкер, 2002.

У результаті вивчення теми студент повинен:

ЗНАТИ: основні поняття управління; концепції управління, які використовуються на підприємстві; основні види маркетингового контролю, прийоми та методи контролю; основні показники успішної діяльності підприємства на ринку.

ВМІТИ: відрізняти уніфіковані схеми – структури управління фірмою; визначати службу маркетингу підприємства та її функції; характеризувати критерії ефективності діяльності служби маркетингу.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

1

2

ЛІТЕРАТУРА

Самостійна робота № 6 Основні поняття маркетингу. Маркетингові дослідження

1 Управління маркетингом

1       Управління – цілеспрямована дія на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку зі зміною обставин.

До основних функцій управління відносять:

1.     планування

2.     організація

3.     мотивація

4.     контроль

Ефективне управління потрібно:

ü для аналізу поточних справ

ü прогнозування

ü прийняття управлінських рішень

ü пошук шляхів використання обмежених ресурсів

ü підвищення продуктивності праці найманих робітників

На виробництві, як правило використовується 2 концепції управління:

1.                 Раціональна – передбачає формальне використання з жорстким контролем обов’язків працівників

2.                 Гнучка – базується на основі довіри та заохочення

Використання цієї чи іншої концепції залежить від рівня професійної підготовки менеджера, його досвіду та стосунків з підлеглими. Перехід підприємства чи фірми до маркетингової орієнтації має певні проблеми.

Маркетингова орієнтація                                   Збутова орієнтація

Виробляється і продається

Тільки те, що буде куплено                               Те, що вдається виготовляти

Асортимент продукції

Широкий                                                            Вузький

Цінова політика

Бере за основу ціни на ринку                             Бере за основу витрати в-ва

Враховує дії конкурентів                                   Ціна має головне значення

Ціна має підпорядковану роль                                  

Розробка нових товарів

На основі аналізу потреб споживачів                На основі існуючих виробів

Упакування товарів

Як прийом активізації продажу                         Як засіб збереження товарів

Філософія управління

Задоволення потреб споживачів                        Даємо споживачам те, що маємо

2       З метою ефективного управління маркетингом підприємства розроблено і використано декілька уніфікованих схем-структур управління фірмою, а саме 3:

1.       Лінійно-функціональна схема управління підприємством за видами маркетингової діяльності

2.      Лінійно-функціональна схема управління підприємством при роботі на внутрішніх ринках (по товарна схема)

3.       Лінійно-функціональна схема управління підприємством при роботі на

 зовнішніх ринках.

Схема  1

Президент фірми

Управляючий        Управляючий     Управляючий    Управляючий   Управляючий

по виробництву     по маркетингу    по постачанню      по кадрам       по фінансам

Відділ вивчен-     Відділ плануван-      Відділ реклами і                Відділ каналів    

   ня ринку              ня продукту           стимулювання збуту           товароруху

Наведена схема як правило використовується для малих та середніх підприємств, асортимент продукції яких не великий і не вимагає від маркетологів широкої підготовки щодо великої кількості товарів.

На великих підприємствах з великим асортиментом як правило використовується лінійно-функціональна структура керівництва. Ця схема побудована на продуктовому принципі, що передбачає наявності спеціального відділу по кожному товарі, така схема має наступний вигляд:

Схема 2

Президент фірми

   Керуючий            Керуючий           Керуючий          Керуючий            Керуючий

підприємством       маркетингом       постачанням         кадрами              фінансами

    Відділ                      Відділ                        Відділ                                   Відділ продукту 1               продукту 2               продукту 3                           продукту 4

     Сектор                        Сектор                       Сектор               Сектор каналів

вивчення ринку       планування продукту          реклами                 товарообігу    

Очевидною перевагою цієї структури є глибока спеціалізація маркетологів за певними продуктами, дозволяє розробляти та реалізувати товарні проекти з додатково високим рівнем вірогідності їх реалізації. До недоліків схеми можна віднести її громіздкість та пов’язані з цим фінансові витрати. Така схема є найбільш поширеною при роботі на внутрішні ринки. У випадку коли підприємство працює і на зовнішні ринки використовується специфічна лінійно-функціональна структура управління фірмою і маркетингом, яка має зображена на схемі  3

Формування секторів або структури обслуговування регіонів може бути запозиченим з двох попередніх схем по товарної або за видами маркетингової діяльності.

Схема 2

Президент фірми

   Керуючий             Керуючий           Керуючий          Керуючий            Керуючий

підприємством       маркетингом       постачанням         кадрами              фінансами

Відділ експортного маркетингу                              Відділ внутрішнього маркетингу                  

     Сектор                        Сектор                       Регіон А                     Регіон Б

Європейських          не європейських

      країн                            країн                           - Сектор 1                   - Сектор 1

                                                                              - Сектор 2                   - Сектор 2

А       Б       В              Г        Д         Е                    - Сектор 3                   - Сектор 3

3       Наведені вище схеми управління маркетингом є для керівника дорадчими і можуть бути змішані або трансформовані в залежності від цілей та мети, які стоять перед підприємством. Тому практично кожне підприємство особливо промислового призначення створює власну структуру служби маркетингу, яка в загальному вигляді включає такі підрозділи:

1.      Сектор досліджень маркетингу

-                     група ринкових дослідників

-                     група аналізу нових товарів

-                     група аналізу маркетингу

-                     група інформації

2.      Сектор збуту

-                     бюро документації

-                     бюро складів та транспорту

-                     регіональна група збуту №1

-                     регіональна група збуту №2

3.     Рекламне бюро

-                     група реклами

-              група технічного забезпечення

4.     Група сервісу

-        сервіс №1  

-        сервіс №2

-        сервіс №3  

-        сервіс №4

Служба маркетингу підприємства виконує такі основні функції:

R Здійснює вибір привабливих ринків

R Аналізує ринкові ситуації

R Вивчає кон’юктури ринків

R Здійснює прогнозування товарних ринків

R Здійснює сегментування та вивчення покупців і споживачів

R Досліджує рівні і канали збуту

R Створює і реалізує інноваційні методи продажу товарів

R Здійснює координацію роботи технічних служб підприємства

R Здійснює аналіз доцільності прийняття технічних рішень

R  Займається розробку бюджету маркетингу

R  Виконує пов’язані із створенням іміджу підприємства

4       Знання справжнього маркетолога включають:

·        цінова політика

·        формування попиту та стимулювання збуту

·        дослідження ринків

·        прогнозування та концепції

2 Контроль маркетингової діяльності

         Працюючи на внутрішніх, а особливо на зовнішніх ринках керівництво підприємства повинно регулярно контролювати як діяльність підприємства так і служби маркетингу з метою визначення ефективності роботи та коригування стратегій підприємства на ринку. В ринковій практиці мають місце 3 види маркетингового контролю:

1.                Контроль за виконанням планів

2.                Контроль прибутковості

3.                Стратегічний контроль

Кожен з них має певну мету та прийоми реалізації, які зображені в таблиці 2.1:

Таблиця 2- Кількісні критерії ефективності діяльності служби маркетингу

2       Одним з основних показників успішної діяльності підприємства на ринку є контроль виробництва та реалізації продукції.

Контроль за реалізацією передбачає:

1.                      контроль фактичного обсягу реалізації продукції

2.                      контроль частин або сегментів ринку на яких працює підприємство

3.                      контроль ціни на продукцію

4.                      контроль умов купівлі –продажу товарів

5.                      контроль умов транспортування товарів з точки зору можливої втрати частини продукції

6.                      контроль асортименту

Особливістю контролю за реалізацією є та обставина, що він може здійснюватися як вибірково так і за повною контролінг програмою, але навіть за умови вибіркового контролю обов’язковим є контроль двох показників: кількості оборотів товарних запасів та тривалості обороту товарних запасів у днях.

                                                                     (1)

КО – кількість оборотів товарних запасів

МЗ – матеріальні запаси

                                                              (2)

Отз – обсяг товарних запасів

          При великій кількості обертів з найменшою їх тривалістю бізнес буде більш успішніший.

3       При контролі прибутковості в першу чергу визначається норма прибутку.

                                                  (3)

НП – норма прибутку на вкладений капітал

ЧП – чистий прибуток

О – обсяг продажу

     Як засвідчує світовий досвід норма прибутку залежить від частки ринку, яку контролює підприємство, при чому характер залежності зображено на таблиці 2.3

Таблиця 3-Залежність норми прибутку від частки прибутку

         Таким чином наведена статистика засвідчує, що обчислення обґрунтованою нормою прибутку може бути норма в межах 10-15%. Отримання вищої норми потребує мотивації та обґрунтування.

         У зв’язку з тим, що більшість підприємств в Україні планують отримання значно більшої норми прибутку, здійснюється державний вплив на них шляхом указів Президента України.

4       У випадку нульового рівня прибутковості або збитків за результатами фінансового року здійснюється ревізія маркетингової діяльності підприємства.

         Стандартний план ревізії включає 6 розділів:

1.     Ревізія маркетингового середовища

1.1.  Макро середовище

 При цьому аналізуються

Ø Економічні фактори ринку або сегменту – можливі економічні кризи, падіння виробництва, нерегулярність виплати ЗП, введення додаткових податків, зборів, підвищення цін або тарифів тощо

Ø Правові фактори – змінна чинного законодавства, введення додаткових обмежень, введення додаткового контролю за діяльністю

Ø Науково-технічні фактори  - можлива зміна технологій, стандартів, нормативів та вимог до товарів, введення додаткового ліцензування.

Ø Політичні фактори – політична нестабільність в державі або регіонах

Ø Фактори культурного рівня – освіта, професія, місце проживання, національність або приналежність до національних меншин.

1.2. Мікро середовище

При цьому аналізуються

Ø Ринки, сегменти та вікна в яких працює підприємство

Ø Споживачі та покупці

Ø Конкуренти

Ø Система збуту на підприємстві

Ø Постачальники сировини та комплектуючих

2.     Ревізія стратегії маркетингу

При цьому аналізуються

Ø    Програма виробничої діяльності фірми (асортимент, конкурентно спроможність кожного товару, взаємозв’язки між виробничими підрозділами та службою маркетингу)

Ø    Завдання та цілі маркетингу (відхилення та їх причини)

Стратегія маркетингу (можлива зміна стратегії, інтернаціоналізації, диференціації, диверсифікації)

3.     Ревізія організації маркетингу

При цьому аналізуються

Ø Структура управління маркетингом (найчастіше це призводить до впровадження по товарної лінійно-функціональної схеми управління)

Ø Ефективність структури управління (успішність виконання функціональних обов’язків усіх посадовців структури)

Ø Взаємодія виробництва НДР (у разі відсутності досліджень товарів, ринків, споживачів)

4.     Ревізія системи маркетингу

При цьому аналізуються

Ø   Системи маркетингової інформації

Ø   Система планування маркетингу (відхилення від раніше складених планів та програм)

Ø   Система розробки товарів

Ø   Система контролю маркетингу

5.     Ревізія результативності маркетингу

При цьому аналізуються

Ø   Прибутковість

Ø   Ефективність витрат

6.     Ревізія складових маркетингу

При цьому аналізуються

Ø   Товарів та послуг

Ø   Ціни на товари і послуги

Ø   Системи розподілу та товароруху

Ø   Реклама

Ø   Професійний рівень збутового персоналу

Ревізія як правило здійснюється в такій послідовності:

ö   Визначається хто має здійснювати ревізію – власними силами чи з залученням експертів або аудиторних фірм

ö   Встановлюються терміни її проведення

ö   Визначається сфера ревізії (вибіркова чи загальна)

ö   Визначаються форми проведення (співбесіди з працівниками, анкетування, документальна перевірка)

ö   Проведення ревізії

Передача результатів керівництву підприємства.

Самостійна робота № 7 Маркетинг у підприємницької діяльності

План

7.1 Система«потреба - товар - ринок»

7.2 Організація маркетингу

7.3 Реклама в маркетинговій діяльності

Перелік питання

1 Чим обумовлена необхідність використання маркетингу в підприємницької діяльності?

2 Назвіть основні властивості, які характеризують товар.

3 Яки види реклами вам знайомі?

Література

1               Кісельов Л.П. Основи бізнесу: Підручник. – К.: Вища школа, 1997.

2   Мочерний С.В., Устенко О.А., Чеботар С.І. Основи підприємницької діяльності. : Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001.

3        Павленко А.Ф., Войчак А.В. Маркетинг. – Київ.: КНЕУ, 1999.

4      Евдокимов Ф.И., Гавва В.М. Азбука маркетинга.: Учебное пособие. 3-е изд., перер.и доп. – Донецк: Сталкер, 2002.

У результаті вивчення теми студент повинен:

ЗНАТИ: чим обумовлена необхідність використання маркетингу в підприємницької діяльності; основні властивості, які характеризують товар; визначення споживацької поведінки.

ВМІТИ: аналізувати фактори, які впливають на формування потреб підприємства; відрізняти організацію маркетингу в умовах скорочення платоспроможного попиту від інших, більш сприятливих періодів.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

1

2

3

ЛІТЕРАТУРА

Самостійна робота № 7 Маркетинг у підприємницької діяльності

1 Система«потреба - товар - ринок»

З'ясування суті маркетингу (англ. market — ринок) як виду підприємницької діяльності, спрямованої на задоволення потреб споживачів, вимагає розкриття функціонування системи «потреба — товар — ринок».

Коли та чи інша людина витрачає власні кошти на задово­лення своїх потреб, підприємець повинен їх вивчити, зрозу­міти, спрогнозувати, надати споживачеві потрібний товар або послугу, задовольнити його побажання.

Практика маркетингу базується на використанні класи­фікації індивідуальних потреб. Вона слугує інструментом ана­лізу потреб споживачів у будь-якому товарі чи послузі, а також інструментом визначення перспектив підприємницької діяльності.

Проте в реальному житті часто виникають ситуації, коли купує товар одна людина, а споживає його — інша. Наприклад, на фірмі комп'ютерною технікою користуються багато людей — менеджер, фінансисти, співробітники. Але конкретні рішення щодо закупки комп'ютерів приймає керівник фірми,, який спирається на розрахунки, думки фахівців.

Підприємець, який намагається продати комп'ютери, повинен за цих умов знати, хто є кінцевим споживачем товару, які запити і потреби при цьому задовольняються. Крім того, для ефективної організації всебічного вивчення потреб треба з'ясувати, хто виступає конкретним покупцем, хто приймає рішення про купівлю, яким чином на це рішення впливають експерти, фахівці, інші менеджери фірми.

На формування потреб впливають також національні, історичні, географічні, природно-кліматичні, вікові та інші фактори. Наприклад, потребу в їжі відчувають люди в будь-якій країні. Але в різних країнах ця потреба задовольняється шляхом споживання різних продуктів харчування або принаймні з урахуванням національних, природно-кліма­тичних та інших ознак. З цього підприємцю доцільно для себе сформулювати задачу: як знайти і оцінити фактори потреби, котра аналізується, зробити прогнози їх впливу на потреби в перспективі.

Потреби задовольняються товарами і послугами, при цьому послуга має особливість — відсутність уречевленого, натураль­ного змісту. Товар як елемент системи «потреба — товар — ринок» може бути охарактеризований такими властивостями: * здатний задовольняти певні потреби; * виготовляється певним виробником для продажу; * набувається споживачем шляхом купівлі.

Водночас слід додати, що товар не лише задовольняє певні потреби, а й породжує нові. Це насамперед стосується нових товарів, поява яких пов'язана з інноваціями, науково-техніч­ним прогресом.

Якщо у підприємця виникає ідея створення товару, то передусім необхідний ринковий аналіз з метою пошуку від­повіді на питання: чи потрібен цей товар споживачеві і як ринок відреагує на появу нового товару? І тільки після того, коли підприємець буде впевнений у комерційному успіхові своєї ідеї, її можна втілювати в життя.

Не менш важливим для підприємницького успіху є знання корисних властивостей товару, які треба враховувати, аби його купували. До таких властивостей можуть бути віднесені економічність товару і його оцінка в інтересах споживача, гнучке реагування на важливі для споживача параметри товарів, їх модифікація для певних регіонів, популярність у покупців. Отже, підприємець повинен знаходити ринкові можливості товару або послуги.

Ефективність оволодіння ринковими можливостями не може бути досягнута без знань ринку, без уміння орієн­туватися в дії ринкового механізму.

Головними суб'єктами ринку споживчих товарів висту­пають продавці та покупці, між якими знаходиться товар або послуга. Кожен учасник використовує на ринку в своїй діяльності певні інструменти. Для продавця — це товар, ціна, реклама, сервіс, збутові мережі; для покупця — методи оцінки й вибору товару або послуги. Крім того, активну роль у дії ринкового механізму відіграє держава, заклади ринкової інфраструктури — банківські установи, органи контролю, товарні біржі тощо.

З метою кращої орієнтації в ринковому середовищі під­приємець аналізує структуру товарних ринків, виявляє наси­ченість ринку товарами та послугами, потенціал попиту та пропозиції. Важливим елементом ринкової стратегії фірми є сегментація ринку — структурування споживачів, зацікавлених у відповідних товарах та послугах.

У разі просування на ринок нового товару підприємці можуть скористатися пробним ринком. Це певна частина ринку, що використовується фірмою з метою експеримен­тальної перевірки реакції споживачів на новий товар.

Таким чином, уся маркетингова діяльність підприємця спрямована на формування достатнього уявлення про те, що подобається споживачеві. За умов розпізнавання уподобань покупців система «потреба — товар — ринок» починає працю­вати, поєднуючи свої елементи в цілісну сукупність дій з орга­нізації маркетингу.

2 Організація маркетингу

Ми з'ясували, що якість ринкової стратегії фірми значною мірою залежить від її орієнтації на споживача. Це відповідає сутності маркетингу як системи заходів з організації управ­ління виробничо-збутовою діяльністю. Вона ґрунтується на вивченні ринкових потреб з метою максимально можливого задоволення потреб покупців.

Маркетинг виступає сучасною формою управління, яка охоплює різні сторони діяльності підприємства і впливає на них. Завдяки маркетингу стає можливим вивчення обсягу попиту та пропозиції, передбачення тенденцій змін цін на товар та послуги, можливих дій конкурентів.

Маркетингова діяльність вимагає створення на підприєм­стві спеціалізованої структури. Це може бути група маркетологів аналітиків, відділ або сектор у складі іншої управлінської структури. Діяльність маркетологів має пошуковий, дослід­ницький характер. Тому вона тісно пов'язана із підприєм­ницькими здібностями, вмінням правильно проводити до­слідження і приймати управлінське рішення.

У підприємницькій практиці широковідома діяльність маркетологів у формі досліджень — збирання, обробка та аналіз даних з проблем маркетингу. Згідно з визначеними цілями маркетингових досліджень послідовними кроками діяльності виступають такі:

* всебічне дослідження ринку і економічної кон'юнктури — визначення місткості ринку, його характерних ознак, виявлення запитів споживачів, їх мотивації;

*оцінка виробничо-збутових можливостей підприємства,

його конкурентоспроможності;

* сегментація ринку, вияв груп потенційних споживачів то­варів та послуг, що виробляються і надаються підприєм­ством; * пристосування виробництва і збуту до вимог попиту; * планування та організація контролю маркетингової діяль­ності, оцінка її ефективності.

Організація практичної роботи може бути побудована з ура­хуванням особливостей системи «потреба — товар — ринок» за критеріями і ознаками, наведеними в табл1.

Таблиця 1 Особливості системи «потреба — товар — ринок»

Ознаки

Кількість ринків і видів товарів невелика і вони виступають

як однорідні________

Товарів багато і вони вимагають спеціальних умов випуску, збуту,

обслуговування_____

Окремі ринки збуту мають значні відмінності, власну специфіку Наявність суттєвих відмінностей за демографічними, культурними та іншими ознаками споживачів

Організація маркетингу становить основу для розробки комплексу маркетингу — сукупності засобів, які підприємець використовує для впливу на споживачів з метою створення попиту на свій товар або послугу.

Основні складові комплексу маркетингу: продукт, ціна,

збут, просування.

Продукт — це характеристика властивостей товару, його споживчих якостей, що цікавлять покупця. Ціна — сума грошей, яку споживач готовий платити за товар чи послугу. Ціни поділяються на оптові та роз­дрібні, цінові залишки тощо.

Збут — це рух товару від виробника до споживача (оптові та роздрібні посередники, транспортування, складування).

Просування — це інформування покупців про товари і послуги, фірму, що їх виробляє або надає.

До просування відносять і стимулювання збуту шляхом реклами, пропаганди, матеріальних, грошових та інформа­ційних вигод для покупця.

У схематичному вигляді комплекс маркетингу для реалізації підручників та навчальної літератури представлений у табл. 2.

Таблиця 2-Комплекс маркетингу

Організація маркетингу пов'язується зі станом економіки, ситуацією на ринках збуту. Зміни в ринково-конкурентному середовищі вимагають від підприємця вміння швидко зорієн­туватися в ситуації, діяти рішуче й винахідливо. На думку відомого фахівця у сфері маркетингу Ф. Котлера, передусім необхідно враховувати зміни в поведінці споживача, які здатні вплинути на кон'юнктуру ринку. Наприклад, під час кризи падає платоспроможний попит населення, загострюється конкурентна боротьба за ринки збуту, відбуваються інші зміни, наприклад:

* падає попит на товари, що не належать до предметів пер­шої необхідності, визначальним фактором стає ціна; * зникає інтерес до престижних торгових марок — як для

кризи, вони занадто дорогі;

* покупець менше уваги приділяє зовнішній привабливості товару, його упаковці, рекламі та іншим деталям, що не пов'язані з ціною;

* змінюється структура каналів надходження товарів до споживача — домінують ринки; супермаркети пережи­вають скрутні часи.

За таких несприятливих умов перед кожним підприємцем постає дилема — зберегти свою частку прибутку, чи зберегти своїх клієнтів-покупців? Правильним рішенням буде збере­ження кількості покупців за рахунок зниження ціни. В перс­пективі це дасть змогу повернути і примножити втрачені прибутки. Тому потрібна оптимізація співвідношення «ціна — якість», доповнена зусиллями з визначенням найперспективніших для себе ринків, аби втриматися на них.

Одночасно підприємці застосовують такий маркетин­говий захід, як оптимізація структури споживачів. Він дося­гається шляхом зменшення чисельності не дуже «цінних» споживачів з одночасним збереженням клієнтів, які здатні забезпечити високорентабельну діяльність підприємства. З огляду на це, для останньої категорії споживачів варто запровадити знижки, пільги, додаткові послуги.

Дійовим заходом може стати звуження асортименту шляхом виявлення найбільш рентабельних товарів та зосе­редження уваги на них. У поєднанні з оптимізацією цінової політики та каналів просування продукції це дозволяє під­приємцю протистояти кризі й забезпечити фірмі надійні ринкові позиції у довготривалій перспективі.

Таким чином маркетинг визначає загальну спрямованість підприємницької діяльності. Використання маркетингу — надійний засіб підвищення конкурентоспроможності фірми в ринкових умовах.

3 Реклама в маркетинговій діяльності

Важливою складовою маркетингової діяльності підприєм­ства повинна бути ефективна реклама. її роль у забезпеченні успіху підприємницької діяльності важко переоцінити, адже реклама забезпечує розповсюдження інформації з метою поси­леного впливу на масову або індивідуальну свідомість, що ви­кликає заплановану реакцію обраної споживацької аудиторії.

В маркетинговій діяльності реклама забезпечує: * підготовку споживача до сприйняття нового товару або

послуги; * підтримку попиту на високому рівні на стадії масового

виробництва товару; * сприяння розширенню ринку збуту.

Слід зазначити, що існує хибна думка про те, що якісний товар не потребує реклами. Це помилка. Навпаки, тільки добрий, конкурентоспроможний товар вимагає інтенсивної реклами. Рекламування товару поганої якості зумовлює втрату коштів на рекламу, завдає шкоди іміджу підприємства.

Реклама здатна принести як приголомшливий успіх, так і закінчитися провалом. Тому слід дотримуватися випробуваних світовою практикою принципів створення ефективної реклами:

1. Для того, щоб рекламу помітили, потрібна ідея, і не проста, а гарна, добротна ідея. Не буде цього, і реклама залишиться непоміченою, не спрацює.

2.      Текст реклами дуже важливий, але ще важливіше обґрун­тування, аргументація.

3.      Актуальність — один з головних факторів при виборі аргу­ментації. Гарними аргументами можуть стати якість товару, ціна, швидке постачання, безпечність в експлуатації.

4.      У споживача, що тільки познайомився з рекламою, ви­
никає питання: «Скільки це буде коштувати?». Якщо можливо, в рекламі треба вказати вартість товару.

5.       Не перебільшувати, не захвалювати товар — споживач завжди скептично налаштований і може відвернутися. Засобами реклами може бути виготовлення фірмової

атрибутики, проспектів і плакатів, фірмових каталогів, брошур та інших друкованих видань, оголошень приватними

підприємцями.

І останнє: реклама повинна бути пов'язана з діючими законами. Вона має узгоджуватися з гарними звичаями, бути чесною, достовірною, правдивою.

Реклама повинна проводитися з почуттям соціальної відповідальності і не суперечити високим моральним прин­ципам, яких необхідно дотримуватись при конкуренції між

підприємцями.

Дотримання основних правил та рекомендацій у створенні реклами дозволить посилити ефективність маркетингу, що, безперечно, буде позитивно впливати на розвиток підприєм­ницької діяльності.