Я буду художником

Я буду художником

Художній дивосвіт Катерини Білокур

Валентина Хмеленок,
Городнянська ЗОШ І-ІІІ ст. №2

Мета:
Познайомити учнів з життєвим і творчим шляхом Катерини Білокур, привернути увагу учнів до чарівного світу квітучої краси Катерини Білокур, мистецтва музики, пензля, художнього слова. Познайомити з епістолярною спадщиною художниці, залучити дітей до цього жанру. Виховувати любов до рідної природи, зокрема до квітів, пишатися тим, що ми є земляками великої художниці.

«Якби в нас була такого рівня майстерності художниця, ми змусили б заговорити про неї весь світ».
Пабло Пікассо

Ім’я Катерини Білокур, яка уславила Батьківщину своїми живописними полотнами, наповнивши їх духмяним цвітом рідної землі, — назавжди увійшло до історії українського народного мистецтва.

Малювала Катерина Білокур переважно квіти, вчилася їх компонувати, поєднувати. «Квіти, як і люди, – казала К. Білокур – живі, мають душу!» Тому ніколи не зривала їх, а змальовувала, сидячи біля стеблини чи куща, бо вважала, що зірвана квітка – вже не квітка.

«А квіти я буду малювати і малювати, бо я так люблю над ними працювати, що слів не знайду, аби висловити ті почуття любові до них — моєї великої любові»
К. Білокур

Якось один журналіст написав про квіти на полотнах художниці настільки розпливчасто-захоплений нарис, що читачі газети вирішили, ніби мова йде про квіти – якісь нові небачені гібриди. З іронією художниця скаржилася, що її засипали листами: одні просять надіслати насіння незвичайних квітів, інші – поділитися досвідом підгодівлі ґрунту, а один житель Вінницької області – так навіть прийняти на роботу квітникаркою.

Українські поети, письменники зверталися до образу Катерини Білокур. Але змалювати образ видатного митця в усій його повноті надзвичайно складно. Однак поетесі Ірині Жиленко в поетичній оповіді «Цар-Колос» пощастило створити живий колоритний образ великої художниці й прекрасної людини, яка все своє життя присвятила служінню мистецтву й рідному народові.

— А яке ваше найзаповітніше бажання?
— Щоб за цим ось днем вечір настав, а потім ніч, а потім знову — мирний, тихий день. І щоб так було вічно...

У 2006 році було започатковано щорічний Всеукраїнський конкурс листа „Квіти – мої діти” та фестиваль моновистав за листами К. В. Білокур "Я буду художником". До участі у фестивалі запрошуються професійні і аматорські творчі колективи, студенти вищих та середніх навчальних закладів, школярі старших класів.
У цьому конкурсі брала участь і я. І двічі була його переможцем.

Як переможець конкурсу «Квіти — мої діти» імені Катерини Білокур, я була запрошена адміністрацією Національного музею декоративно-прикладного мистецтва, який розмістився на території Києво-Печерської Лаври, на святкування 110-ї річниці дня її народження.

Чудовий вечір у найбільшому залі музею за участю відомих письменників, художників, поїздка до Богданівки в Меморіальний музей художниці, подорож до Яготинської картинної галереї — усе це справило на мене незабутнє враження.

Ми залишали Яготинську галерею. Нас, як і в Богданівці, проводжала скульптура художниці. Зроблена в повний свій зріст, босонога Катерина стояла, замріяно вдивляючись в небо, тримаючи в руках палітру та пензлі, не відчуваючи грудневого морозу.

Усі полотна художниці – це гімн рідній природі, співочій душі українського народу і, звичайно, улюбленим квітам. Це світло краси, що своїм яскравим промінням осяяло тяжкі селянські будні.

Про Катерину Білокур (1900-1961) пишуться монографії, видаються альбоми, присвячені її творчості. На території Києво-Печерської Лаври діє широко відомий музей з її творами. Також її полотна можна побачити в музеї міста Яготина. У Державному музеї мистецтв України в Києві є великий зал Катерини Білокур.

А починала вона, самородок з бідної селянської родини, яка дізналась про малювання з книг, малювати вугіллям на шматку домашнього полотна. Ніде не вчилася. З-за бідності і відсутності атестата про закінчення школи не змогла вступити в мистецький навчальний заклад. Вдень працювала в полі і на городі, а ввечері, впоравшись по господарству, допізна малювала.

Їй довелося самій виготовляти пензля з ворсу, а фарби — з калини, буряка, цибулі, бузини і трав. Іноді вдавалося діставати і олійні фарби. Вона малювала переважно квіти, іноді також портрети.

Завдяки працівникам Полтавського будинку народної творчості в 1940 р. твори Білокур були виставлені спочатку у Полтаві, а потім у Києві. В 1941 р. з великим успіхом пройшла в Полтаві і її персональна виставка. На жаль, більшість творів Катерини Білокур періоду Великої Вітчизняної війни втрачено. Художниця жила на окупованій території...

В 1949 р. вона отримала професійний соціальний статус: була прийнята в Спілку художників України, в 1951 р. — нагороджена орденом Знак Пошани і удостоєна звання Заслуженого діяча мистецтв України, а в 1956 р. — народної художниці України. Саме 1950-і роки, як вважають мистецтвознавці, стали для Білокур найбільш плідними.

Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» — були представлені в експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі 1954 року.

Тут їх побачив Пабло Пікассо, який знаходився тоді вже в зеніті слави. Після перегляду виставки він сказав: «Якби в нас була такого рівня майстерності художниця, ми змусили б заговорити про неї весь світ».

Все життя, з 1900 по 1961 рік, Катерина Білокур так і прожила в маленькому будиночку в рідному селі Богданівка. Вона жила в середовищі, де вважалося, що жінка не має права і подумати про щось, окрім підсобного господарства, городу...

Її не розуміли навколишні, вона позбулася всіх своїх наречених. «Навіщо чортів малюєш? Хіба в селах є художники? Немає. А ти щось таке надумала, так ти з глузду з’їхала! Та з тебе буде вся Україна сміятись...»

Після чергових докорів матері («Краще б ти калікою народилася! Пішла геть, щоб я тебе не бачила!») донька вирішила відстояти своє право на творчість, кинувшись холодної восени босоніж до річки – топитися. Бігла і боялася, а раптом ніхто не зупинить, але з дому вискочив молодший брат, за ним мати... Застудившись в крижаній воді, Катерина все життя страждала хворобою ніг. Малювати їй дозволили –
в неділю після обіду, якщо доти впорається з роботою.

Після смерті Катерини Білокур серед її картин та паперів знайшли аркуш, на якому рукою художниці було виведене: „Доля випробовує тих, хто надумав дійти якої великої мети… Але сильних духом не злякає ніщо. Вони з стиснутими вустами уперто, сміливо і гордо ідуть до наміченої мети – крок за кроком, все вперед і вперед… I тоді доля нагороджує їх сторицею і відкриває перед ними всі таємниці дійсно прекрасного і ніким не перевершеного мистецтва”. 

У Богданівці час зупинився. Стоїть і хата Катерини Білокур. Все виглядає майже так само, як сто дванадцять років тому. У 1977 році тут було відкрито музей. Інтер’єр хати має такий же вигляд, як за життя художниці — скромні меблі, вишиті господинею рушники. Тільки тепер біля порогу гостей зустрічає не сама господиня, а гранітний камінь з написом: «Вклонімося землі, де жила і працювала Катерина Білокур».

Весь облік, сама доля Катерини Білокур справляють грандіозне враження. Листи її неймовірної сили і пронизливості вже видані окремою книгою.

Названа М.Кагарлицьким “українським поетом у прозі”, К.Білокур мала непересічний дар слова. У листах, написаних до різних адресатів, перлинами народної мудрості звучать її думки про життя, людей і улюблену справу. Її листи – поетична оповідь про нелегкий шлях становлення художниці, про її мрії, сподівання і почуття.

Цар-колос

Богданівські яблука

Привіт урожаю

Колгоспне поле

Кавун, морква, квіти

Сніданок

Натюрмрт «Квіти, яблука, помідори»

Натюрморт з колосками і глечиком

Букет квітів

Буйна

Букет квітів

Букет квітів

В Богданівці на загреблі

Жоржини

Жоржини

Декоративне панно

Котики

Мальви

Мальви і троянди

Натюрморт

Натюрморт «Бурячок»

Натюрморт «Квіти і овочі»

Натюрмрт «Квіти з горіхами»

Натюрморт з хлібом

Городні квіти

Півники

Півонії

Півонії

Півонії

Польові квіти

Квіти

Квіти ввечері

Квіти за тином

Квіти і берізки увечері

Квіти і калина

Квіти на блакитному тлі

Пшениця, квіти, віноград

Автопортрет

Портрет колгоспниці Тетяни Бахмач

Портрет племінниць художниці

Портрет Надії Білокур

За селом

Ранньою вісною

Гай

Осінь

Вересень в селі Богданівка на загреблі

Колгоспниця

На кручі

Гарбузи цвітуть

Хата в Богданівці

Портрет Катерини Білокур у виконанні її єдиної учениці Ганни Самарської

В Богданівці

В Яготині