Лекция на тему: Об'єкти організації облікового процесу

Лекция на тему:

 Об'єкти організації облікового процесу

Обліковий процес (від лат. - просування) - це сукуп­на послідовність дій, що забезпечують «виявлення, вимірювання, реєстрацію, накопичення, узагальнення, зберігання та передачу інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень». Обліковий процес фор­мують елементи: операції, процедури, технологія, стадії (етапи), дільниці обліку.

Операція (від лат. - дія) - це завершена дія або сукуп­ність взаємопов'язаних дій, спрямованих на вирішення певних облікових завдань. За ступенем складності у бухгалтерському обліку розрізняють операції:

-  механічні (складання або надходження документів, їх пере­давання, реєстрація);

- переробні (групування інформації, складання бухгалтерських проводок, заповнення регістрів, виконання розрахунків);

- творчі (формування підсумків, висновків, пропозицій) є продуктом облікової, контрольної та аналітичної роботи, забезпечуючи ефективність і якість управління.

Кожна операція виконується окремим виконавцем на робочо­му місці. Можливість виокремлення облікових операцій дозволяє розподілити облікову роботу між виконавцями та сформувати посадові обов'язки кожного бухгалтера. Облікові операції є час­тиною технологічного процесу. Вони є основною розрахунковою одиницею для нормування праці бухгалтерів.

Сукупність операцій формує облікову процедуру - це встановлений порядок, послідовність прийомів, дій і записів, які повинен виконувати бухгалтер у процесі роботи та які забезпечують вирішення облікових завдань, поставле­них перед ним.

Процедура - це модель технології обробки облікової ін­формації, що реалізується шляхом кваліфікації фактів господарського життя, тобто їх реєстрації, групування і інтерпретації (аналізу), що завершується прийняттям управлінських рішень.

Облікові завдання - це завдання, які призначений вирішува­ти бухгалтер у процесі своєї роботи. Вони завдаються учасника­ми господарського процесу, їх типи сформульовані багатовіковою практикою:

1) забезпечення збереження майна, що належить власникам . підприємств. Вона, у свою чергу, розпадається на два за­вдання: а) облік руху і наявності майна підприємства; б) об­лік прав і відповідальності виконавців;

2) забезпечення ефективного управління підприємством шля­хом прийняття дієвих управлінських рішень, що базуються на інформації бухгалтерського обліку;

3) виявлення економічних і юридичних наслідків господар­ських операцій шляхом квантифікації (визначення) фінан­сових результатів;

4) забезпечення перерозподілу фінансових ресурсів із неприбут­кових галузей (видів діяльності) у перспективні, прибуткові.

Чітке визначення облікових завдань дозволяє розглядати об'єкти обліку не як відокремлені між собою поняття, а взаємо­пов'язаними цілісностями, що забезпечує системність при побу­дові облікового процесу та реалізацію функцій обліку.

Основою процедури є кваліфікація господарської операції, тобто встановлення її сутності та типу; суб'єктів, що беруть участь в її здійсненні; предмету операції; дати та місця її проведення, а та­кож вимірювання операції за допомогою натуральних, грошових, трудових та інформаційних вимірників.

Об'єктом обліку є факт господарського життя - елементарний момент господарського процесу, що змінює склад активів або капіталу та зобов'язань підприємства або одночасно і активів, і капіталу, і зобов'язань. Для кожної гос­подарської операції необхідно встановити: 1) місце здійснення; 2) час здійснення; 3) осіб, що приймали участь в її здійсненні; 4) обсяг операції.

Реєстрація - фіксація фактів господарського життя згідно із принципами бухгалтерського об­ліку на будь-якому носії інформації. Реєстрацію застосовують при складанні документів, журналів, Головної книги.

Групування - об'єднання фактів господарського життя за будь-якою спільною ознакою, спільною основою. Групування об'єктів обліку здійснюють у Головній книзі та обігових відомостях.

Інтерпретація - забезпечує прийняття управлінських рішень та завершує облікову процедуру. Вона здійснюється за показника­ми балансу та Головної книги.

Облікова процедура реалізується у формі обліку, що обираєть­ся підприємством. Обліковий процес має однотипну будову (вхід - первинні доку­менти, вихід - звітність). Але, внаслідок методологічних, методич­них та організаційних особливостей обліку у різних країнах його структура може суттєво відрізнятись. Структура типової облікової процедури в Україні зображена на рис.4.1.

Технологія облікового процесу - це сукупність методів, прийомів та спо­собів, що забезпечують збирання, обробку, інтерпретацію та уза­гальнення облікової інформації. За аналогією до будь-якого техно­логічного процесу у складі облікового процесу виділяють три тех­нологічні стадії (етапи):

1) первинний облік (вхід до системи обліку) - процес збирання інформації, що складається з а) первинного спостереження, тобто сприйняття господарських операцій; б) їх вимірю­вання у натуральних та вартісних показниках; в) фіксації у носіях облікової інформації - у документах;

2) поточний облік - підготовка первинної інформації до оброб­ки, контроль її достовірності, обробка, запис показників до­кументів в облікових регістрах;

3) підсумковий етап (вихід із системи) - формування звітних показників за певний період та видача користувачам під­сумкової інформації.

Для організації технології облікового процесу необхідно чітко визначити сферу та межі кожного технологічного етапу; спосо­би та прийоми одержання, переробки та видачі інформації; а та­кож склад та зміст інформації, що передається користувачам для управління. Об'єктами організації на кожному етапі облікового процесу є: облікові номенклатури, носії інформації, їх рух та техно­логія облікового процесу.

Змістом організації облікового процесу є упорядкування його технології у часі та просторі (між окремими виконавцями та структурами підприємства). Це зумовлене, з одного боку, ви­могами щодо своєчасного виконання облікових робіт (погашення зобов'язань зі сплати податків або подачі звітності користувачам у терміни, встановлені нормативними документами; нарахуван­ня та виплата заробітної плати працівникам у терміни, встанов­лені колективним договором, тощо). Поділ облікової роботи між виконавцями, від яких залежить як оперативність її виконання, так і якість облікової інформації, зумовлює необхідність розробки раціональної, чіткої послідовності здійснення облікових операцій бухгалтерами та планування термінів їх виконання, що забезпе­чить своєчасне виконання облікових робіт.

Завдання, поставлені перед обліком, можна реалізувати лише шляхом комплексного використання прийомів збирання інфор­мації, її обробки, групування, реєстрації, узагальнення, зберіган­ня та передавання користувачам, тому технологію облікового про­цесу необхідно організувати як системну послідовність логічно взаємопов'язаних між собою стадій облікового процесу, підпоряд­кувавши їх потребам управління та складання звітності (рис. 4.3).

Система обліково-економічної інформації складається з ціло­го ряду взаємопов'язаних підсистем або топологічних ділянок обліку (облік необоротних активів, облік запасів, облік грошових коштів, облік витрат, тощо). Кожна така підсистема є складним системним утворенням, що складається з декількох обліково-еко­номічних завдань або об'єктів обліку. Для їх реалізації у кожній підсистемі необхідно організувати рух носіїв обліково-економічної інформації у певних напрямках і з певною метою. Так, у підсис­темі обліку запасів, основними потоками інформації є інформа­ція щодо надходження запасів на склад підприємства, їх видачі зі складу у виробництво або для реалізації. При формуванні потоків інформації та створенні їх моделей слід орієнтуватись на вихідну, підсумкову інформацію, яку потрібно одержати і передати корис­тувачам для управління та прийняття управлінських рішень щодо кожного об'єкта господарювання. Теоретичною основою техноло­гії обліку кожного об'єкта господарювання є методологічні засади, регламентовані нормативними документами, зокрема, П(С)БО та Планом рахунків.

Залежно від структури управління підприємством інформа­ційні потоки можуть бути організовані за децентралізованим або централізованим принципом. При застосуванні першого варіанту кожний структурний підрозділ бухгалтерії збирає та готує інфор­мацію, необхідну для виконання власних функцій, а у другому - зі­брану інформацію обробляють та зберігають в організаційно-від­окремленій інформаційній системі колективного користування, а одержана інформація передається відповідним користувачам.

Таким чином, обліковий процес можна структурувати у двох розрізах:

1) за топологічними дільницями обліку; 2) за етапами облікового процесу (рис. 4.4).

Для кожного об'єкту обліку на кожному технологічному ета­пі необхідно сформувати облікові номенклатури, вибрати носії інформації; організувати їх рух та технологію облікового про­цесу.