ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ: Процес прийняття рішення

ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:

Процес прийняття рішення

Процес прийняття рішень – центральний пункт теорії управління, оскільки від його ефективності залежить успішність виконання всіх управлінських функцій. Підвищення названої ефективності прямо пов’язане з вивченням відповідних моделей та кількісних методів. При цьому взагалі відмінні риси науки управління як підходу такі:

§   використання наукового методу;

§   системна орієнтація;

§   використання моделей.

Науковий метод – фундаментальна процедура будь-якого наукового дослідження (в практиці менеджменту вперше використана школою наукового управління). Він складається з трьох етапів (рис. 2).

Рисунок 2 – Науковий метод в управлінні

Етапи наукового методу в управлінні

1. Спостереження: йдеться про об’єктивний збір та аналіз інформації щодо проблеми та ситуації.

2. Формулювання гіпотези: формулюючи гіпотезу, дослідник виявляє наявні альтернативи – варіанти дій – та їх наслідки для ситуації, а також робить прогноз, що ґрунтується на цих спостереженнях. Мета – встановлення взаємозв’язку між компонентами проблеми.

3. Верифікація (підтвердження достовірності гіпотези): дослідник перевіряє гіпотезу, спостерігаючи результати прийнятого рішення.

Застосовуючи науковий метод для вирішення проблем управління, слід пам’ятати, що організація – це відкрита система, що складається із взаємопов’язаних частин. Тому другою особливістю наукового підходу до управління є системна орієнтація.

Третя особливість науки управління – використання моделей. Моделювання часто необхідне внаслідок складності проблем управління та труднощів проведення експериментів у реальному житті.

Модель – це уявлення об’єкта, системи або ідеї в певній формі, відмінній від самої цілісності. Головною характеристикою моделі можна вважати спрощення реальної життєвої ситуації, до якої вона застосовується.

Типи моделей

Фізична модель представляє те, що досліджується, за допомогою збільшеного чи зменшеного опису об’єкта або системи.

Аналогова модель представляє досліджуваний об’єкт у вигляді аналога, який поводить себе як реальний об’єкт, проте не є таким (наприклад, організацію можна зобразити у вигляді відповідної схеми).

Математична (символічна) модель – модель, у якій використовуються символи для опису властивостей або характеристик об’єкта чи події.

Побудова моделі, як і управління загалом, є процесом. Основні етапи даного процесу такі: поставлення завдання, побудова, перевірка на достовірність, застосування і відновлення моделі.

Як всі засоби і методи, моделі науки управління можуть привести до помилок. Ефективність моделі може бути знижена дією ряду потенційних похибок. Найчастіше зустрічаються такі з них: недостовірні початкові допущення, обмежені можливості отримання потрібної інформації, страхи користувача, слабке використання на практиці, надмірно висока вартість.

Кількість всіляких конкретних моделей науки управління майже так само велика, як і кількість проблем, для вирішення яких вони були розроблені. Звернемо увагу на деякі з найвідоміших управлінських моделей.

Теорія ігор – модель оцінки впливу прийнятого рішення на конкурентів. Теорію ігор спочатку розробили військові для того, щоб у стратегії можна було врахувати можливі дії супротивника. У бізнесі ігрові моделі використовуються для прогнозування реакції конкурентів на зміну цін, нові кампанії підтримки збуту, пропозиції додаткового обслуговування, модифікацію та освоєння нової продукції. Якщо, наприклад, за допомогою теорії ігор керівництво встановлює, що при підвищенні цін конкуренти не зроблять того самого, воно, ймовірно, має відмовитися від цього кроку, щоб не потрапити в невигідне положення в конкурентній боротьбі.

Теорія ігор використовується не так часто, як інші управлінські моделі: реальні ситуації часто дуже складні і настільки швидко змінюються, що неможливо точно спрогнозувати, як відреагують конкуренти на зміну тактики фірми. Проте інформація, отримана з теорії ігор, важлива, оскільки дозволяє керівництву врахувати додаткові змінні або фактори, що можуть вплинути на ситуацію, і тим самим підвищує ефективність рішення.

Модель теорії черг (модель оптимального обслуговування) використовується для визначення оптимального числа каналів обслуговування щодо потреби в них. Моделі черг дозволяють керівництву визначати оптимальне число каналів обслуговування, які необхідно мати, щоб збалансувати витрати у випадках надмірно малої та надмірно великої їх кількості.

Модель управління запасами використовується для визначення часу розміщення замовлень на ресурси та їх кількості, а також маси готової продукції на складах. Мета даної моделі – зведення до мінімуму негативних наслідків накопичення запасів, що виражається в певних витратах.

Модель лінійного програмування застосовують для визначення оптимального способу розподілу дефіцитних ресурсів за наявності конкуруючих потреб.

Імітаційне моделювання – це часто дуже практичний спосіб підстановки будь-якої управлінської моделі на місце реальної системи або натурного прототипу. Всі описані вище моделі мають на увазі застосування імітації у широкому сенсі, оскільки всі вони є замінниками реальності. Однак як метод моделювання імітація конкретно позначає процес створення моделі та її експериментальне застосування для визначення змін реальної ситуації. Імітація використовується у ситуаціях, занадто складних для математичних методів типу лінійного програмування. Це може бути пов’язано з надмірно великим числом змінних, труднощами математичного аналізу певних залежностей між змінними або високим рівнем невизначеності.

Економічний аналіз – найбільш поширена модель прийняття комплексних рішень, яка вбирає в себе майже всі методи оцінки витрат та економічних вигод у діяльності підприємства. Наприклад, типова “економічна” модель грунтується на аналізі беззбитковості – методі прийняття рішень із визначенням точки, в якій загальний дохід зрівнюється із сумарними витратами, тобто точки, в якій підприємство стає прибутковим.

Методи прийняття рішень

Практично будь-який метод прийняття рішень, що використовується в управлінні, можна технічно розглядати як різновид моделювання. Проте за традицією термін “модель” зазвичай належить лише до методів загального характеру. На доповнення до моделювання існують конкретні методи вирішення проблем, такі, як платіжна матриця, дерево рішень, кількісні та якісні методи прогнозування та ін.

Платіжна матриця – це один із методів статистичної теорії рішень, метод, який може надати допомогу керівнику у виборі одного з декількох варіантів. Він особливо корисний, коли керівник повинен встановити, яка стратегія найбільшою мірою буде сприяти досягненню цілей.

Дерево рішень – це схематичне уявлення проблеми прийняття рішень. Як і платіжна матриця, дерево рішень дає керівникові можливість врахувати різні напрямки дій, співвіднести з ними фінансові результати, скорегувати їх відповідно до приписаної їм ймовірності, а потім порівняти альтернативи.

Прогнозування – це метод, в якому використовуються як накопичений у минулому досвід, так і поточні припущення щодо майбутнього з метою його визначення. Якщо прогнозування виконано якісно, результатом стане картина майбутнього, яку цілком можна використовувати як основу для планування.

Кількісні методи можна використовувати для прогнозування, коли є підстави вважати, що діяльність в минулому мала певну тенденцію, яку можна продовжити в майбутньому, і коли наявної інформації достатньо для виявлення статистично достовірних тенденцій або залежностей.

Два типових методи кількісного прогнозування – це аналіз часових рядів і каузальне (причинно-наслідкове) моделювання.

Аналіз часових рядів (проектування тренда) – ґрунтується на припущенні, згідно з яким те, що сталася у минулому, дає достатньо добре наближення в оцінці майбутнього. Цей аналіз є методом виявлення зразків і тенденцій минулого та продовження їх у майбутнє (екстраполяція).

Каузальне (причинно-наслідкове) моделювання – найбільш математично складний кількісний метод прогнозування, що використовується в ситуаціях з більш ніж однією змінною. На якісному рівні метод причин і результатів, як правило, виконується в гуртках якості.

Як зазначалося вище, для використання кількісних методів прогнозування необхідно мати інформацію, достатню для виявлення тенденції чи статистично достовірної залежності між змінними. Коли кількість інформації недостатня або керівництво не розуміє складний метод, або коли кількісна модель є надто дорогою, керівництво може вдатися до якісних методів прогнозування. При цьому прогнозування майбутнього здійснюється експертами, до яких звертаються за допомогою. Чотири найбільш поширені якісні методи прогнозування такі: думка журі, сукупна думка збутовиків, модель очікування споживача і метод експертних оцінок.

Думка журі – метод прогнозування, який полягає в поєднанні та усередненні думок експертів у релевантних сферах. Неформальним різновидом цього методу є “мозковий штурм”, під час якого учасники спочатку намагаються генерувати якомога більше ідей. Тільки після припинення процесу генерування деякі ідеї піддаються оцінці. Це може забирати багато часу, але часто дає корисні результати, особливо коли організація потребує нових ідей та альтернатив.

Сукупна думка збутовиків: досвідчені торгові агенти часто чудово передбачають майбутній попит. Вони близько знайомі зі споживачами і можуть брати до уваги їх недавні дії швидше, ніж вдасться побудувати кількісну модель. Окрім того, хороший торговий агент на визначеному часовому відрізку часто “відчуває” ринок по суті справи точніше, ніж кількісні моделі.

Модель очікування споживача – це прогноз, що ґрунтується на результатах опитування клієнтів організації. Їх просять оцінити власні потреби в майбутньому, а також нові вимоги. Зібравши всі отримані таким шляхом дані і зробивши поправки на пере- або недооцінку, виходячи з власного досвіду, керівник часто опиняється в стані, що дозволяє точно передбачити сукупний попит.

Метод експертних оцінок – найбільш формалізований варіант методу колективної думки, який являє собою процедуру, що дозволяє групі експертів дійти згоди. Експерти, що практикують в самих різних, але взаємопов’язаних сферах діяльності, заповнюють опитувальник щодо проблеми, яка розглядається. Вони записують також свої думки про неї. Кожен експерт потім отримує звіт відповідей інших експертів, і його просять заново розглянути свій прогноз, і якщо він не збігається з прогнозами інших, вимагають пояснити, чому це так. Процедура повторюється зазвичай три або чотири рази, поки експерти не доходять до єдиної думки. При цьому дуже важливим моментом є анонімність експертів. Вона допомагає уникнути можливих групових роздумів над проблемою, а також виникнення міжособистісних конфліктів.