ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ: Ситуаційна модель лідерства

ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:

Ситуаційна модель лідерства

Розглянемо ситуаційний підхід і відповідні моделі лідерства.

1. Ситуаційна модель лідерства “шлях – мета” Мітчела і Хауса

Дана ситуаційна модель лідерства має багато спільного з мотиваційною теорією очікування, зокрема, з такими поняттями, як: зусилля, продуктивність, результати, винагорода, цінність винагороди. Згідно з даним підходом керівник може спонукати своїх підлеглих до досягнення організаційних цілей, впливаючи на шляхи досягнення цих цілей, зокрема, за допомогою таких прийомів:

§           роз’яснення того, що очікується від підлеглого;

§           надання підтримки, наставництво і усунення перешкод;

§           спрямування зусиль підлеглих на досягнення мети;

§           створення у підлеглих таких потреб, що перебувають в компетенції керівника, які він може задовольнити;

§           задоволення потреб підлеглих, коли мета досягнута.

При цьому головними ситуаційними чинниками при виборі стилю керівництва є особистісні якості підлеглих і вимоги та впливи з боку зовнішнього середовища.

2. Ситуаційна модель лідерства (керівництва) Фідлерарозглядає три змінні:

§                            відносини між керівником і членами колективу (лояльність, яку виявляють підлеглі, їх довіра до свого керівника та привабливість особистості керівника для виконавців);

§                            структура завдання (звичність завдання, чіткість його формулювання та структуризації, а не розпливчастість і безструктурність);

§                            посадові повноваження (обсяг законної влади, пов’язаної з посадою керівника, яка дозволяє йому використовувати винагороду, а також рівень підтримки, який надає керівникові його формальна організація).

За Фідлером, хоча кожній ситуації й відповідає свій стиль керівництва, стиль того чи іншого керівника залишається в цілому постійним. При цьому ситуація значно впливає на ефективність роботи керівника в контексті трьох зазначених вище змінних.

3. Ситуаційна модель життєвого циклу Херсі та Бланшара

Найефективніші стилі лідерства залежать від “зрілості” виконавців у сенсі здатності останніх нести відповідальність за свою поведінку, бажання досягнути поставленої мети, а також освіти та досвіду відносно конкретного завдання, яке необхідно вирішити. При цьому дані здатності залежать від ситуаційного чинника. Відповідно керівник враховує ситуаційну зрілість виконавців у своїй поведінці щодо них. Тобто, як і у випадку двох попередніх ситуаційних моделей, йдеться про гнучкий, адаптивний стиль лідерства.

4. Ситуаційна модель прийняття рішень керівником Врума–Йєттона

Із назви даної моделі – в ній увага концентрується на процесі прийняття рішень. Використовуючи дерево рішень, автори моделі пропонують п’ять стилів прийняття рішень залежно від семи чинників. Ці стилі у спрощеному виразі такі:

АІ – менеджер приймає самостійне рішення на основі наявної інформації;

АІІ – менеджер приймає самостійне рішення на основі інформації, що отримана від підлеглих;

СІ – менеджер приймає самостійне рішення, що може відображати вплив його окремих підлеглих;

СІІ – менеджер приймає самостійне рішення, що може відображати вплив колективу;

GІІ – менеджер приймає колективне рішення.

Відповідні сім чинників, що впливають на стиль прийняття рішень, такі:

§                                               значення якості рішення;

§                                               наявність достатньої інформації або досвіду в керівника для прийняття якісного рішення;

§                                               ступінь структурованості проблеми;

§                                               значення згоди підлеглих із цілями організації та їх причетності для ефективного виконання рішення;

§                                               визначена на основі минулого досвіду імовірність того, що автократичне рішення керівника отримає підтримку в підлеглих;

§                                               ступінь мотивації підлеглих досягнути цілей організації, якщо вони виконають завдання, що сформульовані при викладенні проблеми;

§                                               ступінь імовірності конфлікту між підлеглими при виборі альтернативи.