ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ: Суть і функції підприємництва

ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:

Суть і функції підприємництва 

Поняття підприємництва

Демократизація економічної системи створює можливості для розвитку плюралізму форм господарювання, що, в свою чергу, урізноманітнює підприємницьку діяльність.

Підприємництво як система економічних відносин у вітчиз­няній економічній літературі до недавнього часу не розглядалося. І це не випадково. Адже командно-адміністративна система не­сумісна зі свободою господарювання. В економічній науці пану­вало вульгарне уявлення про підприємництво. Воно характеризу­валося як система відносин, властивих капіталістичній економіці, як явище експлуататорське за своєю суттю. На практиці підприємництво заборонялося. Ставлення до ділових людей було дуже настороженим, а нерідко й ворожим. Що ж стосується дрібного підприємництва, то воно теж заборонялося законом і вважалося кримінально карним діянням.

Водночас зарубіжний досвід, сучасні тенденції економічного прогресу переконливо доводять, що сьогодні без винахідливих, ділових людей, без розвитку різних форм підприємницької діяль­ності подальший рух уперед неможливий. У сучасних умовах, ко­ли здійснюється перехід від командно-адміністративних до еко­номічних методів господарювання, підприємництво виступає ос­новним напрямом удосконалення господарської діяльності і важ­ливою умовою створення ринкового середовища.

Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприєм­ця. Саме тому в економічній літературі при з'ясуванні суті під­приємництва значна увага приділяється характеристиці поняття «підприємець». У буржуазній політекономії це поняття з'явилося ще у XVIII ст. і з самого початку мало неоднозначне тлумачення. Так, А. Сміт вважав, що підприємець — власник, котрий зва­жується ризикувати заради реалізації якої-небудь комерційної ідеї та отримання прибутку. Він сам планує, організовує виробництво, розпоряджається його результатами. На думку Ж.-Б. Сея, підприємець — це економічний агент, який комбінує фактори ви­робництва.

У пізніших концепціях австрійської школи (Й. Шумпетера, Ф. Хайєка) підприємець трактується як своєрідний соціально-психо­логічний тип господарника, для якого головне — аналіз і викори­стання різноманітних ринкових можливостей, реалізація нова­торських ідей.

Сьогодні науковці визначають підприємця як суб'єкта пошуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні нова­торських ідей, розробці якісних продуктів і технологій, здійсненні нововведень та опануванні перспективними фактора­ми розвитку, відкритті прогресивних способів обслуговування споживачів і нових сфер прикладання капіталу. Як свідчить за­рубіжний досвід, для того щоб суспільство було багатим, не­обхідно, аби 5-7% активного населення мало схильність і до під­приємництва. Підприємець — центральна фігура в бізнесі. Він прагне найефективніше поєднати всі фактори виробництва в єди­ному господарському процесі з метою найраціональнішого втілення своїх ідей.

Головна суспільна функція підприємця зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець першим повинен розгадати, які товари й послуги за­втра знадобляться покупцям. Його діяльність дає суспільству такі переваги:

по-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу. Саме вміння примно­жувати багатство, розвивати свої здібності та здатність інших людей до творчості, раціонального використання наявних ре­сурсів вигідно вирізняє його в суспільстві;

по-друге, підприємець може краще працювати «на спожива­ча». Прогнозуючи його запити, він намагається виходити не лише з поточних, а й з майбутніх потреб і спрямувати суспільне вироб­ництво на їх задоволення;

по-третє, лише підприємець здатний організувати вироб­ництво таким чином, щоб затрачені ресурси дали найбільшу від­дачу. Отже, задоволення суспільних потреб тут досягається найе­фективнішим способом. Тому інколи не без підстав підприємця порівнюють з полководцем, який здатний з меншими силами ви­грати бій у кількісно переважаючого його ворога.

Виходячи із зазначених характеристик підприємця, підпри­ємництво можна визначити як уміння починати й вести справу, гене­рувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо. Воно виступає головним чином як про­яв економічної та організаційної творчості й новаторства.

Економічна та організаційна творчість і новаторство — це серце­вина підприємництва, а тому можна запропонувати таке визначення цього поняття. Підприємництво — це певна система функціону­вання підприємства, основу якої становлять демократичні фор­ми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, еко­номічної, організаційної та технічної творчості і новаторства. В центрі даної системи знаходиться підприємець — компетентний господарник, здатний забезпечити організацію ведення господар­ства на базі найновіших досягнень економічної і технічної науки. Отже, природу підприємця не слід пов'язувати з його посадою чи суспільним становищем. Вона визначається високим про­фесіоналізмом, умінням ризикувати, здатністю прогнозувати, ство­рювати нові якісні товари, технології, послуги, об'єднувати людей, розвивати в них культуру й здібності до творчості та раціонального використання наявних ресурсів тощо.

Підприємцем може бути: дрібний власник, керівник акціонер­ного товариства, кооператор, орендар і т. д. Підприємницькою діяльністю може займатися як окрема особа, так і група людей (колективне підприємництво). Законом України «Про підприєм­ництво» передбачено, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежені за­коном у працездатності або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність». Водночас не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, а також органів держав­ної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємців.

Різні форми підприємництва мають свої особливості. Але за­гальним для всіх є ініціатива, прагнення отримати вигоду, вміння ризикувати. Чималу роль у підприємництві відіграють і психоло­гічні мотивації економічної діяльності, наявність і значення яких не так давно заперечувалося вітчизняною економічною теорією. Поняття «підприємець» близьке такому економічному понят­тю, як «господар». Адже господар — не лише той, хто не розба­зарює своє майно, а й той, хто намагається його примножити і за­ради цього сам займається підприємницькою діяльністю або до­ручає цю справу іншому. Збіг понять власника й підприємця ха­рактерний передусім для дрібного підприємництва. У великому виробництві, як правило, відбувається диференціація власників і підприємців. Керівник підприємства, що виконує підприємницькі функції, може й не бути власником (наприклад, у випадках акціонерної або державної форми підприємництва). В основі розмежування функцій власника й підприємця лежить відокремлення капіталу-функції від капіталу-власності.

Умови та принципи підприємництва

Підприємництво може розвиватися лише в певному економічно­му середовищі. Насамперед воно передбачає наявність у суб'єкта чітко визначеної сукупності прав і свобод щодо вибору виду госпо­дарської діяльності та джерел її фінансування, планування, доступу до ресурсів, організації й управління, збуту продукції тощо. Йдеться про економічну автономію підприємства. Вона фактично означає відмову від командних методів вирішення господарських завдань. Ці методи здатні забезпечити тільки тимчасовий комерційний успіх, який потім перекривається значними економічними втратами. Тому держава через систему законодавства, фінансово-кредитні важелі мо­же лише здійснювати економічне регулювання підприємницької діяльності, але не втручатися в неї.

Підприємництво передбачає у господарника наявність прав влас­ності на засоби виробництва, продукт і доход. Одержання прибутку — важлива мета для підприємця. Однак це не самоціль. Для нього го­ловне — використання прибутку для ще більшого його зростання шляхом розширення, модернізації, структурної перебудови вироб­ництва. В умовах підприємництва змінюється співвідношення між матеріальною заінтересованістю і мотивацією трудової діяльності. Для підприємця останнє висувається на перший план.

Класичним прикладом підприємницької діяльності може бути фірма «Форд моторз». Ще в 1915 р. Генрі Форд пішов на такий ризик: установив на своїх заводах найвищу в країні денну ставку заробітної плати і водночас почав систематично знижувати ціни на свої автомобілі, довівши їх до рівня найдешевшого автомобіля в Америці, Такий ризик міг закінчитися крахом. Насправді ж ста­лося зовсім інакше. Через сім років ця фірма виробила й випус­тила в продаж 1 млн. 150 тис. автомобілів. Такий «хід» Форда привів до того, що більше двох десятків років він нероздільно па­нував на ринку автомобілів в Америці. Це була перемога розуму людини на благо людини.

Одна з найхарактерніших рис цивілізованого підприємництва полягає в тому, що кожний підприємець, реалізуючи власні цілі, водночас здійснює господарську діяльність в інтересах суспільс­тва. Адже щоб отримувати більший прибуток і бути конкуренто­спроможним, необхідно постійно дбати про науково-технічний прогрес, підвищувати якість товарів як виробничого призначен­ня, так і особистого споживання і здешевлювати їх. Тому розви­ток підприємництва неодмінно пов'язується з поставкою на ри­нок якісніших і дешевших товарів. З цього приводу ще А. Сміт, говорячи про економічну природу підприємця, зазначав: «Він має на увазі лише свій власний інтерес, дбає про свою власну вигоду, причому в цьому випадку він невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім не входила в його наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто більш дієво служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм»*.

Підприємництво має ґрунтуватися на певних економічних важе­лях, які реально забезпечували б, а не просто декларували само­управління, свободу господарського вибору, можливість інвестуван­ня доходу тощо. Іншими словами, має існувати ринково-конкурент­ний режим господарювання. Необхідна також система діючих за­конів, які захищали б підприємництво й забезпечували б стабільне ринкове середовище та стійкі «правила гри» на ринку.

Названі умови підприємницької діяльності значною мірою пе­редбачені в Законі України «Про підприємництво». У ньому, зок­рема, зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Тут же сформульовані такі принципи підприємництва:

Ø вільний вибір діяльності;

Ø залучення на добровільних засадах до здійснення підприєм­ницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

Ø самостійне формування програм діяльності та вибір поста­чальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлен­ня цін відповідно до законодавства;

Ø вільний найом працівників;

Ø залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

Ø вільне розпорядження прибутком, що залишається після вне­сення платежів, установлених законодавством;

Ø самостійне здійснення підприємцем як юридичною особою зов­нішньоекономічної діяльності, використання будь-яким під­приємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.

Ø Розробка правових норм і відповідного законодавства щодо розвитку підприємництва — сьогодні одне з найважливіших за­вдань, від оперативного вирішення якого залежить перехід до цивілізованих форм господарювання.

Функції підприємництва

Досвід розвинутих країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво — найпрогресивніша система ведення господар­ства незалежно від соціально-економічного устрою суспільства, Функції підприємництва різноманітні.

По-перше, це — гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби ринку, найновіші досягнення НТП сприяє своєчасним структурним зрушенням в економіці тощо. Наприклад, тривалий час вважалося, що досягнення НТП най­повніше реалізують великі фірми. Однак це переважно було ха­рактерним для першої половини XX ст. Сучасний же розвиток розвинутих країн переконливо доводить, що сам НТП, як і ефек­тивна реалізація його досягнень, неможливі без широкої підпри­ємницької діяльності, без використання найрізноманітніших форм організації виробництва.

По-друге, підприємництво — така форма господарювання, за якої утверджується почуття господаря кожного учасника сус­пільного виробництва. Ще до недавнього часу в нашій економіч­ній літературі переважала думка, що підприємець — це «капіталіст», «ділок», «рвач». Однак родове поняття «господар» включає в себе багато економічних суб'єктів: не лише капіталіста, а й дрібного виробника, керівника підприємства, ко­оператора, орендаря, селянина-власника, кваліфікованого спеціаліста, робітника, власне, кожну ділову людину. Без широ­кого розвитку економічних умов підприємництва утвердження почуття господаря неможливе.

По-третє, підприємництво, якщо розуміти його як дійову ор­ганізаційно-господарську творчість, як уміння вести справу, сприяє вільному розвитку працівників, вихованню в них почуття чесності, порядності, сумлінності, впровадженню демократичних принципів суспільного й економічного життя, самоуправління і т. д.

По-четверте, широкий розвиток підприємництва застерігає від суб'єктивізму й волюнтаризму і найповніше відповідає вимо­гам природно-історичного процесу суспільного розвитку. Він об'єктивно обумовлений рівнем розвитку продуктивних сил і відповідним характером відносин власності. Це проявляється, зо­крема, в тому, що завжди рівень усуспільнення виробництва в різних галузях неоднаковий, а отже, передбачає наявність різних форм власності та необхідність різноманітних методів підпри­ємницької діяльності.

Таким чином, широкий розвиток підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, урізноманітнює її форми, підвищує економічну й соціальну ефективність суспільного ви­робництва.