ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ: Цілі, засоби та методи урядового впливу на економіку

ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:

   Цілі, засоби та методи урядового впливу на економіку

Будь-яка національна економіка поєднує саморегулятивні та регулятивні механізми, які застосовує уряд. У темах, присвячених мікро- та макроекономіці, розглянемо докладніше механізм вста­новлення і порушення рівноваги на власне ринкових (саморегулятивних) засадах та за допомогою урядового впливу на економіку.

Набутий досвід дозволяє стверджувати:

—критичний рівень безробіття не повинен перевищувати 15 %;

—рівень дефіциту державного боргу, який не загрожує ста­більності, коливається в межах 3—5 % ВВП;

—обсяг золотовалютних резервів має бути достатнім для по­криття витрат на імпорт, як мінімум, за 3 місяці і т. ін.

Якщо в процесі саморозвитку є загроза істотного відхилен­ня від зазначених відносних орієнтирів, завдання уряду поля­гає в приведенні цих показників (співвідношень) до такого рівня, який би не загрожував сталому економічному розвитку.

Уряд здійснює вплив на економіку за допомогою економіч­ної політики держави.

Економічна політика — це система економічних цілей та засобів (інструментів), які забезпечують вирішення стратегічних (довгострокових) і тактичних завдань розвитку економічної системи країни, втілених у держав­них (урядових) програмах.

Основні завдання, що постають перед урядами держав.

1.      Розробка законів, норм і правил володіння власністю та функціонування ринків.

2.     Здійснення державних (урядових) закупівель економі­чних благ з метою забезпечення ними підприємницького та домогосподарського секторів, а також виробництво державним сектором суспільних благ з подальшим їх продажем чи пере­
дачею в частково оплачуване чи безоплатне користування (спо­живання).

Урядові затрати на закупівлю економічних благ (речових то­варів і послуг) сприяють перерозподілу ресурсів з приватного на суспільне споживання економічних благ. Якщо уряд закупить на 10 млрд грн товарів і послуг, то частина населення зможе завдя­ки діяльності уряду спожити оплачені суспільством блага.

3.     Здійснення трансфертних виплат: на соціальне стра­хування, на випадок безробіття, виплати субсидій, субвенцій, допомоги.

4.     Справляння податків. Сума затрат на державні закупівлі речових товарів і послуг та виплату трансфертів становить за­трати держави.

Головним джерелом надходжень (доходів) для можливості здійснення цих затрат є податки. Надлишкова сума затрат утво­рює дефіцит державних бюджетів, які фінансуються грошовою емісією або позикою.

Вплив трансфертних платежів (податків) відрізняється від впливу державних закупівель. Якщо, наприклад, урядові подат­ки зростуть на 10 млрд грн, то вірогідно, що на цю величину при­ватні особи скоротять споживання.

Здійснюючи трансфертні виплати, уряд змінює структу­ру виробництва економічних благ у приватному секторі еко­номіки.

5.            Прямий вплив уряду на розподіл ресурсів. Уряд знач­ною мірою може впливати на структуру виробництва, маніпу­люючи податками і затратами, рекомендуючи "що" виробляти. Шляхом регламентування норм права уряд впливає на те, "як" виробляти. За допомогою податків і трансфертних виплат уряд впливає на вирішення проблеми "для кого" виробляти.

6.            Опосередкований вплив уряду на розподіл ресурсів

здійснюється через податки і субсидії. Збільшуючи податки на певні групи товарів, уряд обмежує обсяги їх виробництва, а суб­сидуючи — стимулює їх зростання.

7.      На уряд покладається вирішальна роль у розв'язанні про­блем довкілля.

8.     Національна безпека держави забезпечується виключно урядовим фінансуванням.

9.   Захист конкурентного середовища.

10. Урегулювання проблем, пов'язаних з порушенням дії рин­кових сил тощо.

Вирішення далеко неповного переліку завдань, що постають перед урядом, вимагає певних інструментів (засобів).

Інструменти (засоби) — це ті дії, за допомогою яких можна реалізувати цілі та завдання, що постають перед урядом.

Уряд може здійснювати вплив на економіку, реалізуючи фіскальну, монетарну, зовнішньоекономічну, соціальну, антимонопольну, інвестиційну, антиінфляційну, антициклічну полі­тику, а також політику ціноутворення, індикативне плануван­ня, амортизаційну політику тощо. Кожна з перерахованих вище складових має свою структуру засобів (інструментів) впливу на економіку з боку уряду.

На рис. 4 схематично зображено структуру основних за­собів (інструментів) урядового впливу на економіку.

Уряд використовує для впливу на економіку прямі та не­прямі методи.

Прямі методи впливу ще називають адміністративни­ми, а непрямі — економічними. Адміністративні та еконо­мічні методи використовують відповідно прямі й непрямі за­соби впливу.                        '

Прямі методи урядового впливу базуються на владно-роз­порядчих відносинах і проявляються у формі адміністративно­го впливу на поведінку, функціонування і результативність еко­номічних суб'єктів, обмежуючи певною мірою їх економічну сво­боду.

До прямих методів належать:

—дозволи на здійснення ліцензійних видів діяльності; реє­страцію та ін.;

—регламентація діяльності економічних суб'єктів і запро­вадження законів, інструкцій, нормативів тощо;

—заборони здійснювати певні види економічної діяльності, а також дій чи бездіяльності;

—застосування покарань та заохочень (стимулів);

—різноманітні форми цільового фінансування: державні інвестиції; надання субсидій підприємницькому сектору та сек­тору домогосподарств та ін.;

—прямий вплив на експорт: зняття мита, пільги на креди­тування експорту та ін.;

—державне замовлення.

Непрямі методи — це система правових і економічних ін­струментів, за допомогою яких держава впливає на поведінку економічних суб'єктів, а також на функціонування і результа­ти економіки, не обмежуючи економічної свободи суб'єктів гос­подарювання.

По-перше, вибір методу впливу на економіку ґрунтується на економічній доцільності. І хоч адміністративне втручання в еко­номіку часто сприймається як грубе, надмірне, таке, що обме­жує економічну свободу економічних суб'єктів, необхідно відда­ти йому належне, зазначивши, що жодний економічний інстру­мент не може працювати без адміністрування.

По-друге, звуження меж економічної свободи — це не тільки недолік. Якщо, наприклад, індивідуальна свобода одних поне­волює або звужує межі індивідуальної свободи інших, то адміні­стративне втручання в обмеження економічної свободи перших є виправданим і бажаним. Це стосується багатьох сфер діяль­ності:

—жорсткий урядовий контроль монопольних ринків;

—урегулювання зовнішніх негативних ефектів і їх наслідків для довкілля (заборона будувати житло, підприємства і т. ін. на території заповідників; заборона використовувати шкідливі тех­нології тощо);

—розробка та контроль за дотриманням стандартів;

—визначення і підтримання мінімально допустимого рівня добробуту, гарантованого мінімуму заробітної плати, виплат з безробіття);

—захист національних інтересів у системі світового госпо­дарства (ліцензування експорту, контроль імпорту, використан­ня іноземних позик, інвестицій, валютних обмежень та ін.).

Адміністративні методи, таким чином, ґрунтуються на силі державної влади і включають:

—засоби заборони (скуповувати акції своїх конкурентів; заборона здійснювати будівництво чи інші види діяльності шля­хом припинення видачі чи дії ліцензії);

—засоби дозволу (видача ліцензій, дозволів на використан­ня раніше заборонених ресурсів чи інших економічних благ);

—засоби примусу (держава зобов'язує підприємців забез­печувати безпечні умови праці; організувати виробниче навчан­ня, встановлювати очисні споруди, здійснювати обов'язкове страхування та ін.).

Окрім того, адміністративні методи управління ґрунтують­ся на командних формах наказів і розпоряджень, які здійсню­ють ті, хто стоїть вище в ієрархії. їм властива вертикальність.

Економічні (непрямі) методи ґрунтуються на економічно­му інтересі та використовують інструменти фіскальної, моне­тарної, зовнішньоекономічної, соціальної, цінової, антициклічної та антиінфляційної політики.

Подекуди люди переоцінюють роль економічних і недооці­нюють значення адміністративних методів. Таке ставлення до адміністративних методів властиве постсоціалістичним краї­нам, оскільки система адміністративного управління призвела до руйнації економіки.

Однак, незалежно від країни чи рівня економічної системи, урядовий вплив на економіку можна здійснювати тільки в єдно­сті обох методів. Пояснюється це тим, що будь-який економіч­ний регулятор включає адміністрування, оскільки контролю­ється певною економічною службою.

Наприклад, бюджетна система відчує вплив зміни ставки оподаткування тільки після того, як буде прийняте адміністра­тивне рішення про її зростання чи зниження.

З іншого боку, в кожному адміністративному регуляторі є щось економічне, оскільки це рішення приймають для впливу на поведінку інвестора, виробника, споживача, експортера чи імпортера і т. ін.

Незважаючи на нерозривну єдність цих двох методів, вони все-таки прямо протилежні.

Доцільність застосування адміністративних методів визна­чається тим, що, по-перше, тут відомо, хто віддає команду, ви­конавця команди, відповідального за наслідки реалізації адмі­ністративного управлінського рішення. Тобто, тут відносини "управлінець — виконавець" персоніфіковані.

По-друге, там, де фактор часу визначальний чи досить ваго­мий, адміністративні методи незмінні та вони дають можливість швидко вирішити проблему. Навіть якщо рішення було помил­ковим, його швидко можна відмінити, чого не можна зробити за управління економічними методами.

По-третє, адміністративні методи незмінні для вирішення екстремальних, екстраординарних проблем. Кожна країна по­винна мати систему надзвичайного управління на випадок вій­ни, стихійного лиха, технологічної аварії, епідемії, спроби здій­снення державного перевороту і т. ін.

Адміністративні методи запрограмовані на швидкість, а не на економічну ефективність. Тут воля спирається не на еконо­мічний інтерес, а на владу.

Ці методи прості та зрозумілі, але мало підходять для управ­ління масовими явищами і процесами. О. Бек у книзі "Нове призначення" описує постанову політбюро про збір листя чаю, підписану Сталіним, де визначається число і місяць початку, кінець збору врожаю, а також вимога, щоб лист чаю був зрілим. Звісно, цю постанову в повному обсязі виконати неможливо, адже природа не підкоряється постановам уряду і лист може визріти раніше чи пізніше зазначеної в постанові дати. Якщо ж розпочати збір чаю своєчасно, може виявитися, що лист некон­диційний.

Спроба поширити адміністративні методи не тільки на упра­вління функціонуванням, а й на розвиток системи, виявилась трагічною для долі економічної системи.

Окрім того, адміністративні методи досить трудомісткі та дорогі. Якщо рішення, яке могла прийняти одна особа, прий­мається колегіально, це не тільки робить його дорожчим, а й створює персональну безвідповідальність.

Економічним методам, на відміну від адміністративних, властива горизонтальність. їх основою є взаємовигідні зв'яз­ки. Ринкова культура передбачає виняткову чесність і поряд­ність партнерів (соціальний капітал). Вона знищує тих, хто зра­джує партнера.

Економічні методи найбільш підходять для регулювання масових явищ. І в цьому їх переваги.

Разом з тим економічним методам властиві недоліки:

1)    для економічних методів важко визначити завчасно дов­гострокові наслідки, тут є проблема вимірювання результату;

2)    помилки, допущені урядом при використанні цих методів, множаться на масовість явищ та підлягають регулюванню. Ускладнюється проблема тим, що, по-перше, помилка вияв­ляється тільки з часом, по-друге, на неї впливає мультиплікативний ефект, по-третє, призупинення дії помилкових рішень при застосуванні економічних методів вимагає багато часу.

Обидва методи застосовують на всіх рівнях економічної сис­теми. Але чим вищий рівень ієрархії, тим більше використову­ють адміністративні методи.

Стосовно найвищого рівня урядової влади частка адмініст­ративних і економічних методів залежить від рівня дохідної частини бюджету. Якщо державна казна пуста — превалюють адміністративні методи, якщо вона повна — переважають неадміністративні.