Лекция по теме: Види виходу з конфлікту

Лекция по теме: 

Види виходу з конфлікту

Спробуємо дати характеристику типів результату з конфліктної ситуаціях. Перший - відхід від дозволу виниклого протиріччя, коли одна зі сторін, до якої пред'явлено "обвинувачення", перекладає тему розмови в інше русло. При цьому "обвинувачуваний" посилається на недолік часу, несвоєчасність суперечки, і "залишає поле брані".

Відхід як варіант результату конфлікту найбільше властивий для "мислителя", який не завжди відразу готовий до дозволу складної ситуації. Йому необхідний час для продумування причин і способів розв'язку конфліктного завдання. Такий тип дозволу використовує й "практик", додаючи при цьому елемент взаємності обвинувачення. Але в загальному "практику" більш властива активність позиції, тому вона найчастіше обирається в міжособистісних протиріччях.

Тактика відходу нерідко виявляється в "співрозмовника", що пояснюється основною його властивістю - "співробітництво при будь-яких обставинах". "Співрозмовник" краще інших розуміє ситуацію взаємодії. Він також більш податливий у відносинах і спілкуванні, віддає перевагу відходу від конфлікту, ніж конфронтацію, і тим більше примус.

Другий варіант результату - згладжування, коли одна зі сторін або виправдовує себе, або погоджується із претензією, але тільки в цей момент. Виправдання себе повністю не вирішує конфлікту й навіть може збільшувати його, тому що внутрішнє, уявне протиріччя підсилюється.

Це приймання найчастіше використовує "співрозмовник", тому що для нього кращий будь-який, навіть найгірший, нестійкий мир, чому сама "гарна війна". Звичайно, це не означає, що він не може використовувати приймання примусу заради збереження взаємин, але з метою усунення, а не збільшення протиріч.

Третій тип - компроміс. Під ним розуміється відкрите обговорення думок, спрямованих на пошук найбільш зручного для обох сторін розв'язку. У цьому випадку партнери виставляють аргументи у свою й у чужу користь, не відкладають розв'язку на потім і не примушують в однобічному порядку до одному можливому варіанту. Перевага цього результату - у взаємності рівності прав і обов'язків і легалізації (відкритості) претензій. Компроміс при дотриманні правил поведінки в конфлікті дійсно знімає напруженість або допомагає знайти оптимальний розв'язок.

Четвертий варіант - несприятливий і малопродуктивний результат конфлікту, коли ніхто з учасників не бере до уваги позицію іншого. Він звичайно виникає, коли одна зі сторін нагромадила досить дрібних образ, зібралася із силами й висунула найсильніші аргументи, які не зможе зняти інша сторона. Єдиним позитивним моментом конфронтації є те, що экстримальность ситуації дозволяє партнерам краще побачити сильні й слабкі сторони, зрозуміти запити й інтереси один одного.

П'ятий варіант - самий несприятливий - примус. Це тактика прямолінійного нав'язування того варіанта результату протиріччя, який улаштовує його ініціатора. Наприклад, начальник відділу, користуючись своїм адміністративним правом, забороняє розмовляти по телефону з особистих питань. Він нібито й правий, але чи так уже універсально його право? Найчастіше до примусу прибігає "практик" певен у своєму абсолютному впливі й влади над партнером. Звичайно, такий варіант можливий між "співрозмовником" і "мислителем", але зовсім виключається у відносинах двох "практиків". Обвинувачуваний "практик" швидше за все використовує в цьому випадку конфронтацію й тільки в крайньому випадку відхід, але тільки для того, щоб "побирати реванш" іншим разом".

Цей результат конфлікту в деякому змісті дійсно швидко вирішує й рішуче усуває причини невдоволення ініціатора. Але він самий несприятливий для збереження відносин.

І якщо в екстремальних умовах, в офіційних відносинах військовослужбовців, регламентованих чіткою системою прав і обов'язків, він почасти виправданий, то в системі сучасних особистих, родинних, подружніх відносин він усе більше зживає себе.