Проект «Наукова державо творчість та історико-культурна спадщина М.С.Грушевського»

Зміст 1. Введення 2.Життя М.С.Грушевського. 2.1.Дитинство. 2.3.Університети. 3.Наукова діяльність. 3.1.Політична діяльність  і особисте щастя. 3.2.Повернення до Києва. 3.3.Арешт. Обрання президентом Української  Народної Республіки. 3.4.Еміграція і останні роки життя. 4.Висновок. 5.Список використаної та рекомендованої літератури 6.Вебліографія «Я сам прийшов до політики через історію, і сей шлях вважаю нормальним...» М. Грушевський 1.Введення. У вересні 2016 року на державному рівні відзначатиметься 150­річчя від дня народження видатного українського державного та політичного діяча, Голови Центральної Ради Української Народної Республіки, першої у ХХ столітті незалежної Української держави, історика і організатора української науки Михайла Грушевського.   «З метою вшанування та утвердження традицій боротьби за незалежність, суверенітет   і   територіальну   цілісність   України,  засвідчення   вдячності   всім творцям і захисникам Української держави, виявлення поваги до унікального наукового   доробку,   здійсненого   в   руслі   європейської   інтелектуальної традиції, та у зв'язку зі 150­річчям від дня народження Михайла Грушевського –   видатного   українського   державного   та   політичного   діяча,   Голови Центральної Ради Української Народної Республіки, першої у  XX  столітті незалежної Української держави, історика і організатора української науки», – йдеться в указі. У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких   не   в   змозі   прикрити   пил   віків.   До   таких   велетнів   української національної   культури   належить   Михайло   Грушевський   (1866­1934)   — визначний   історик,   археолог,   літературознавець,   соціолог,   публіцист, письменник,   організатор   української   науки,   громадсько­політичний   і державний   діяч,   засновник   Української   Народної   Республіки.   Саме   з   його творчою спадщиною пов'язані ідеї відродження української культури і науки, історичної свідомості й національної гідності народу. 2.Життя М.С.Грушевського. В історію Михайло Сергійович Грушевський увійшов як учений, педагог,  громадський і політичний діяч, публіцист, історик і письменник. Походив відомий історик з родини Грушів­Грушевських, які проживали в  Чигиринському повіті на Київщині. Є відомості, що рід, був колись  козацьким. При гетьмані Богдані Хмельницькому служив військовий писар  Іван Груша, "чоловік дуже освічений і розумний", який часто бував у різних  посольствах і на переговорах. Пізніше Груші замінили шаблю на хрест – стали  священниками, але багатством ніколи не славилися. Батько Михайла, Сергій (1833­1901 рр.), був сином диякона. Закінчивши Київську духовну академію, відмовився від священицького  постригу і обрав кар’єру освітянина, щоправда у  духовних закладах тодішньої Російської імперії. Він був визначним  едагогом, старався піднести  рівень школи, склав зразковий підручник церковнослов'янської мови. Цим  підручником користувались майже в цілій Російській державі, і він приніс  йому значний матеріальний достаток. З попівського роду походила і мати Михайла Сергійовича Глафіра Захарівна,  народжена Оппокова по лінії батька, а по лінії матері – Сарчинська. 2.1.Дитинство. Народився Михайло Грушевський 29 вересня 1866 р. в місті Холмі (Польща,  сьогодні ­ Хелм). В той час батько його був учителем греко­уніятської  гімназії, і проживав у будинку духовної семінарії. Там і побачив світ Михайло (тепер там римсько­католицька духовна семінарія). У 1870 році родина Грушевських переїхала на Північний Кавказ, куди батько Михайла одержав  призначення на  посаду інспектора, а потім ­ і директора народних шкіл. Жили Грушевські у  Ставрополі,  ладикавказі й Тифлісі (Тбілісі). Тут, на чужині, наш великий  історик прожив свої дитячі роки. Батько залюбки оповідав дітям про Україну, про українські звичаї, учив їх українських пісень, приказок, розказував їм  українські казки. Малий Михайло, хоч і не бачив рідної землі, вже з дитинства вчився її любити й шанувати. Що три роки батько брав довшу відпустку на  вакації, й тоді ціла родина виїздила в Україну провідувати широко  розгалужену родину. Ці подорожі батько використовував на те, щоб у синові  скріпити й поглибити любов до рідного краю, до його природи, до народних  звичаїв, до української мови, пісні й поезії. Михайло довго гостював у свого  діда, священника в селі Лісники під Києвом. Велична українська природа,  славна історія, висока культура і традиції рідного народу залишили в душі  хлопчика хороші враження. Тільки тут він по­справжньому почував себе  вдома.  2.2. Навчання. Здобувши домашню початкову освіту, у 1880 році Михайло був зарахований  до третього класу Тифліської гімназії. Навчався він легко, встигав з усіх  предметів, але найбільше приваблювали його українська історія і література.  Під час навчання у гімназії хлопчик уважно стежив за публікаціями в журналі  “Киевская старина”, який вважався одним із кращих періодичних видань  історичного профілю в останній третині XIX століття. До періоду життя в  Грузії належать перші літературні спроби майбутнього історика українською  мовою. Одне з його юнацьких оповідань, “Бехаль­Джугур”, в основу якого ліг  сюжет із добре знайомого йому Кавказького східного життя, 1885 року було  надруковане у львівській газеті “Діло”. У 1886 році Михайло Грушевський, закінчивши гімназію, вступив на історико­ філологічний факультет  Київського університету. У Києві він познайомився з  багатьма  представниками ліберально­ демократичного науково­художнього  напівлегального об’єднання “Стара громада”, а її багаторічний неформальний  лідер Володимир Антонович, професор російської історії Університету св.  Володимира, стає вчителем і науковим наставником Михайла.  2.3.Університети. В студентські роки М.Грушевський глибоко вивчає історію Середнього  Подніпров’я доби Давньої Русі, а також середньовічну історію. Молодий  дослідник готує і публікує в авторитетних виданнях “Киевская старина” і “Київські університетські відомості” серію солідних  наукових статей. Після закінчення університету М. Грушевський захищає  кандидатську дисертацію “Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава  до кінця XIV”. У 1894 році М. Грушевський переїхав до Львова, де очолив кафедру всесвітньої історії з поглибленим викладанням історії Східної  Європи. Поряд із  продуктивною лекційною роботою вчений займається  науковою діяльністю. Ще в Києві в 1893 році він був обраний членом  Наукового товариства імені Т. Шевченка. Переїхавши до Львова, він  реорганізував і активізував роботу товариства, а згодом, у 1897 році очолив  НТШ. Разом зі своїми учнями і послідовниками Михайло Грушевський зібрав величезний, не  відомий науковому світові, архівно­документальний матеріал, що стосувався різних періодів історії  України. Грунтуючись, на зібраних даних, Михайло Сергійович приступив до  роботи над фундаментальною багатотомною “Історією України­Русі”. Ця праця стала найважливішою справою всього  життя Грушевського. Перший том “Історії України­Русі” вийшов у Львові в  1898 році, а останній був виданий у Києві вже по смерті автора, у 1936.  3.Наукова діяльність. 3.1.Політична діяльність  і особисте щастя. Політичну діяльність Михайло Сергійович Грушевський розпочав у Галичині,  де в 1899 став одним із засновників Української національно­демократичної  партії. На початку двадцятого століття Михайла Сергійовича запрошують до  Парижа прочитати курс лекцій з історії України в  російській вільній школі. З  метою розширення наукових контактів він відвідує Лондон, Лейпціг, Берлін,  де знаходить однодумців серед відомих вчених­істориків. Львів подарував  Михайлові Грушевському і особисте щастя. Тут він познайомився з громадською діячкою, педагогом і  перекладачем Марією Сильвестрівною  Вояковською, котра стала його дружиною. В 1900 році у Львові у  Грушевських народилася донька Катерина, відома пізніше як етнолог,  культуролог, фольклорист і незмінний помічник батька у його науковій  роботі. У 1902 році Михайло Грушевський будує у Львові віллу. Як пише  дослідник Василь Горинь, “це була не просто вілла, а творча лабораторія  історіографії України, будинок вченого, професора університету і  громадського діяча, місце щоденної творчої праці великого історика у своєму  кабінеті з багатющою бібліотекою, де за чашкою чаю майже щовечора вела  розмови­дискусії львівська еліта”. Це була гарна двоповерхова будівля,  споруджена у псевдо­романському стилі. Довкола неї закладено молодий сад.  У своїх листах Михайло Грушевський тепло згадує про свій город, де пишно  цвіли бузок, жасмин та троянди. Він садив і  пересаджував груші, і,  можливо,  одна з  них, що навпроти входу до музею, збереглася до наших днів. Вчений  любив свою садибу. Значно пізніше із щемливою тугою він писав, що часто  мріє про те, щоб вернутися до своїх книжок, до дерев, які садив тому 20 літ, і  тихенько пожити під їх тінню. Але не судилося. Після закінченні Першої  світової війни сім’я Грушевських ніколи не повернеться до Львова. 3.2.Повернення до Києва. У 1905 році Михайло Сергійович повертається до Києва. Цей період був  надзвичайно плідним для наукової роботи видатного історика. Вчений видає  популярну книгу "Про старі часи на Україні. Для першого початку", а згодом  ­ розраховану на більш підготовленого читача "Ілюстровану історію України".  Виходить велика кількість його статей як українською, так і російською  мовами. Він обгрунтовує необхідність відкриття українських кафедр,  впровадження університетського викладання українською мовою, пише книгу  про історію українського козацтва, веде широку лекторську діяльність.  У  Києві Михайло Сергійович розпочинає будівництво будинку. 1908 року  родина Грушевських (Михайло Сергійович, його дружина Марія  Сильвестрівна, брат Олександр і сестра Ганна) на залишені у спадок кошти  батька – відомого педагога Сергія Федоровича Грушевського, купляють  присадибну ділянку з  трьохповерховим будинком. На території садиби 1908­ 1909 рр. був зведений шестиповерховий будинок із мансардою, фасад якого  прикрасили в національному за проектом знаменитого українського  архітектора художника Василя   Кричевського. Цим Михайло Грушевський  хотів ще більше підкреслити свій український дух. У січні 1918 року під час  наступу на Київ більшовицьких військ, цей будинок був цілеспрямовано   зруйнований. Можливо, таким чином вони сподівалися знищити сім’ю  Грушевських. На жаль, частково це вдалося – від пережитого шоку померла  стара мати Михайла Сергійовича, яку  буквально на руках винесли з палаючої  будівлі. Через два дні мати померла в лікарні. Саме в цьому будинку згоріла унікальна колекція старожитностей Грушевського, яку він збирав упродовж  багатьох років, бібліотека, частка архіву. 3.3.Арешт. Обрання президентом Української  Народної Республіки. Перша світова війна застала історика в Галичині у селі Криворівня. Мало не  щороку він приїздив до цього благородного краю, мав тут свій будиночок. В  листопаді 1914 року Михайло Сергійович, (через Австрію, Італію і  Румунію)  зумів повернутися до Києва. Тут заарештований російською владою, яка вже  давно слідкувала за його діяльністю, звинувачений в "австрофільстві" і  засуджений до заслання у  Сибір. На прохання російської Академії наук  Грушевського переводять спершу до Симбірська, згодом до Казані, звідти,  завдяки клопотанню всесвітньо відомого вченого Володимира Вернадського –  до Москви під нагляд поліції без права займатися професійною діяльністю.  Лише під час Лютневої революції 1917 р. М. Грушевський остаточно отримав  волю та негайно повернувся в Україну, де поринув у політичне життя. Саме  тут, у Києві, від 4 березня 1917 р. діяв представницький орган українського  народу – Українська Центральна Рада, яка 7 березня, заочно, своїм головою  обрала Михайла Грушевського. Під його керівництвом Центральна Рада діяла  впродовж 14 місяців до гетьманського перевороту в квітні 1918 р.  Враховуючи зміну політичної і соціально­економічної ситуації, Центральна  Рада пройшла шлях від вимог автономії до проголошення незалежної  української держави. Першим Універсалом було проголошено автономію  України в складі Російської федеративної республіки. Третім Універсалом  Центральна Рада проголосила Українськ у Народну Республіку, а 22 січня  1919 четвертим Універсалом ­ повну політичну незалежність України від  Росії. 29 квітня 1918 р.,останній день існування Центральної Ради Михайла  Грушевського було обрано Президентом Української Народної Республіки.  Після приходу до влади гетьмана П. Скоропадського Грушевський відійшов  від активної політичної діяльності. 3.4.Еміграція і останні роки життя.  В березні 1919 року емігрував в Чехословаччину, а потім в Австрію, де  розгорнув широку наукову і публіцистичну діяльність. У Відні Грушевський  заснував Український соціологічний інститут, редагував орган Української  революціонерів: "Борітеся ­ поборете!", часописи "Східна Європа" і  "Наш  стяг". Тривалий час мешкав також у Женеві, Берліні та Парижі. У 1924 році,  після тривалих роздумів і переговорів з  радянськими представниками,  Михайло Грушевський повернувся до Києва. В 1924 був обраний членом  Української академії наук, керував секцією історії України історичного  відділу АН, брав участь у  виданні журналу "Україна", філологічного відділу  ВУАН", "Наукового збірника" та ін. За його редакцією вийшли "Український  археологічний "Пам'ятки українського письменства", "Студії з України". 1929 року М. Грушевського обрали академіком Академії наук СРСР. Проте  невдовзі Михайла Сергійовича заарештували як керівника так званого  Українського націоналістичного центру, але незабаром звільнили і залишили  на постійне проживання у Москві під постійним наглядом НКВС. Розпочались репресії: наукові установи, створені ним,  ліквідовано, співробітників  заарештовано. Праці вченого піддалися нищівній критиці. Все це негативно  вплинуло на здоров'я вченого. Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав  у одному з  кисловодських санаторіїв і несподівано захворів на карбункул.  Було призначене лікування. Однак хвороба тільки посилилася, оскільки  лікування було  некваліфіковане. Втрутилися хірурги. Під час нескладної  операції 25 листопада Михайло Сергійович помер. Похований на Байковому  кладовищі у  Києві. “Репресований посмертно”­ наприкінці 1930­х років всі  його праці були заборонені, багато родичів (серед них – його дочка)  репресовані і  загинули. При переслідуванні членів сім'ї Грушевського були  використані свідчення його колишнього учня і одночасно інформатора НКВС  К. Ф. Штеппи. 4.Висновок. Постать М.С. Грушевського в українському національно­визвольному русі  другої половини ХІХ — початку ХХ ст. була настільки значною, що він  неодноразово привертав увагу сучасників до своєї особи. Тому вшанування  заслуг вченого і громадського діяча перед українським народом були  неодноразово затребувані ще за життя М. Грушевського.   Діяльність і творчість М. Грушевського творять інтелектуальному,  науковому, національно­культурному і державному розвитку Нової України...  У переломний період в житті української нації, в період відновлення  державного життя України відчувається потреба призадуматися і  наново  оцінити творчу спадщину і діяльність М.Грушевського як державотворця і   засновника української наукової національної історіографії. 5.Список використаної та рекомендованої літератури 1. Бурлака, Г. Літературна творчість Михайла Грушевського [Текст] / Г.  Бурлака // Дивослово. – 2009. ­ №1. – С. 48­58. 2. Войтко, В. Перший президент України [Текст] : [Михайло Грушевський] / В. Войтко // Журавлик. – 2009. ­ №8. – С. 6­7. 3. Грушевський Михайло Сергійович [Текст] // Котляр, М.,Кульчицький, С.  Шляхами віків: довідник з історії України / М.Котляр, С. Кульчицький. – К.:  Україна, 1993. – С. 125. 4. Ідзьо, В.С. Михайло Грушевський на шпальтах часописів українців Росії у  першій чверті XX ст.[Текст] / В.С. Ідзьо. – Львів: Сколом, 2007. ­ 64с. 5. Копиленко, О.П. Повернення Михайла Сергійовича Грушевського [Текст] /  О. П. Копиленко – К.: Видавн. т­ва “Знання” України, 1991. – 48с. 6. Костенко, Т. “Я оснувався у Москві, Арбат, 55….” [Текст] (Московські  адреси Михайла Грушевського) / Т. Костенко //  Високий замок. – 2006. – 18  жовтня. – С. 6. 7. Михайло Грушевський [Текст] // Остапенко, П. В. Усі видатні постаті  історії України / П. В. Остапенко. – Х.: Торсінг Плюс,2006. – С. 184 .  8. Михайло Грушевський [Текст] // Сто великих українців / Укладач Н. В.  Астапенко та ін. – К.: Вид. Арій, 2008. – С. 293­299. 9. Міщенко, Н. Чому загинув перший український президент? [Текст] / Н.  Міщенко // Науковий світ. – 2005. ­ №9. – С. 18­19. 6.Вебліографія 1. Академік М. С. Грушевський [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  librportal.org.ua/index.php?...id... ­ Мова: українська. 2. Брат М.С. Грушевського – Олександр Сергійович Грушевський  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrainians­  world.org.ua/ukr/peoples/29ff373a020e071b/­ Мова: українська. 3. Глафіра Захарівна Опокова (Грушевська) [Електронний ресурс].­ Режим  доступу: uk.rodovid.org/wk/Запис:255657 –  Мова: українська. 4. Грушевська Катерина Михайлівна [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: histans.com/?termin=Grushevska_K – Мова: українська. 5. Грушевський, Михайло. Ілюстрована історія України [Електронний  ресурс] / Михайло Грушевський. – Режим доступу:  http://uadoc.com/grushevs/title.htm ­ Мова: українська. 6. Грушевський, Михайло. Історія України­Руси: В 11 т., 12 кн. [Електронний  ресурс] / Редкол.: П.С.Сохань та ін.. – К.: Наук. думка, 1991. – Режим  доступу: litopys.org.ua/hrushrus/iur.htm –  Мова: українська. 7. Грушевський, Михайло. Історія української літератури: В 6 т. 9  кн.  [Електронний ресурс] / Упорядн. В. В. Яременко та ін.. – К.: Либідь, 1993. –  Режим доступу: http://litopys.org.ua/index.html ­  Мова: українська. 8. Грушевський, Михайло. Оповідання [Електронний ресурс] / Михайло  Грушевський. – Режим  доступу:http://ukrlit.org/Hrushevskyi_Mykhailo_Serhiiovych/bekh­al­dzhuhur/ ­  Мова: українська. Костянтинівська загальноосвітня  школа І­ІІІ ступенів №16 Костянтинівської міської ради Донецької області Проект «Наукова державо творчість та історико­культурна спадщина М.С.Грушевського» Автор проекту: учениця 11­А класу Стародубцева Тетяна. Керівник проекту: Стародубцева  Ірина  Володимирівна. Костянтинівка 2016­2017 н.р.