Калькулювання в системі бухгалтерського обліку

Калькулювання в системі бухгалтерського обліку

Суть калькулювання як елементу методу бухгалтерського обліку полягає

в    обчисленні у грошовому вираженні витрат підприємства на виробництво окремого виду продукту (виконання робіт, надання послуг).

Калькулювання – сукупність прийомів аналітичного обліку витрат на виробництво та розрахункових процедур визначення собівартості продукту. Калькулювання спрямовано, в першу чергу, на виявлення собівартості за результатами виробництва, тобто виробничої собівартості продукції.

Калькулювання як більш широке поняття включає: калькуляційний облік та калькуляцію. Калькуляція являє собою розрахунок собівартості продукту. Калькуляція передбачає певний (той чи інший) спосіб розрахунку собівартості.

68

Калькуляційний облік – розрахунок собівартості продукту з метою достовірного й точного калькулювання. Основне завдання системи калькуляційного обліку – повна локалізація прямих витрат за об'єктами калькулювання та облік непрямих витрат, який забезпечує найбільш достовірний їх розподіл.

Об'єктами калькулювання виступають продукти праці – окремий виріб, робота чи послуга, напівфабрикати, частинні продукти (деталі, вузли) різного ступеня готовності, за якими необхідна інформація про їхню собівартість.

Поєднання системи калькуляційного обліку та калькуляції здійснюється при застосуванні того чи іншого методу калькулювання – сукупності способів аналітичного обліку витрат на виробництво й прийомів обчислення собівартості калькуляційних об'єктів. Методи калькулювання відрізняються методикою калькуляційного обліку та способами калькулювання.

Калькулювання як процес включає такі етапи:

-           групування витрат;

-           розподіл витрат між об'єктами калькулювання;

-           визначення собівартості продукції, робіт, послуг;

-           аналіз собівартості продукції, робіт, послуг.

Передумовою процесу калькулювання є групування витрат.

Вітчизняна наука та практика розрізняє два групування витрат:

1)             групування витрат за економічними елементами;

2)             групування витрат за статтями калькуляції.

Для визначення в фінансовому обліку усієї суми витрат операційної діяльності та відображення їх у фінансовій звітності підприємства призначене групування витрат за економічними елементами.

Економічний елемент витрат – сукупність економічно однорідних витрат у грошовому виразі за їх видами.

Групування витрат операційної діяльності за економічними елементами регламентоване П(С)БО 16 „Витрати” та включає такі елементи витрат:

-               матеріальні витрати (сировина і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо й енергія, тара і тарні матеріали, будівельні матеріали, запасні частини тощо);

-               витрати на оплату праці (основна та додаткова заробітна плата відповідно до системи оплати праці, прийнятої на підприємстві, оплата відпусток, компенсаційні та інші виплати);

-               відрахування на соціальні заходи (на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, на випадок безробіття, індивідуальне страхування);

-               амортизація (сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів);

-                  інші операційні витрати (вартість робіт і послуг сторонніх організацій, сума податків і зборів, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, списання та уцінка активів, сума фінансових санкцій тощо).

Облік витрат за елементами здійснюють всі без винятку підприємства, організації. З цією метою у Плані рахунків бухгалтерського обліку передбачений окремий клас рахунків 8 "Витрати за елементами". Рахунки

цього класу призначені для узагальнення інформації про витрати підприємства протягом звітного періоду і використовуються, головним чином, статистичними органами для розрахунку макроекономічних показників, зокрема валового внутрішнього продукту (ВВП).

Групування витрат за економічними елементами характеризує їх відношення до створення продукту, але не відображає мети і призначення виробничих витрат, їх доцільність, не повністю виявляє їх роль у технологічному процесі виробництва.

Апарату управління підприємством необхідна інформація про собівартість окремих видів продукції для прийняття рішень, спрямованих на найефективніше використання ресурсів виробництва. Таку інформацію може забезпечити процес калькулювання.

Забезпечення процесу калькулювання потребує відповідної організації аналітичного обліку витрат. Об’єктами аналітичного обліку витрат становлять місця їхнього виникнення: виробнича дільниця, цех, відділ або окреме робоче місце. Для розрахунку витрат за місцями їхнього виникнення застосовується

групування витрат за статтями калькуляції.

Найбільш характерний процес розрахунку виробничої собівартості продукції, яка визначається в результаті калькулювання виробничих витрат. Згідно П(С)БО 16 “Витрати” до складу виробничої собівартості входять:

-                  прямі матеріальні витрати;

-                  прямі витрати на оплату праці;

-                  інші прямі витрати;

-                  загальновиробничі витрати у складі змінних та постійних розподілених витрат.

Згідно Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості підприємствам рекомендований перелік типових калькуляційний статей. Втім визначення переліку і складу статей калькуляції виробничої собівартості є компетенцією підприємства і регламентується його обліковою політикою.