КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

ПЛАН

1. Необхідність і суть кредитування підприємств

2. Банківське кредитування підприємств

3. Види небанківського кредитування підприємств

У процесі діяльності підприємства можливі ситуації, коли для фінансового забезпечення виробничо-господарських процесів власних фінансових ресурсів не вистачає. У цьому разі виникає потреба залучення зовнішніх фінансових ресурсів. Основною формою залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел є кредитування, як банківське, так і комерційне. Від форми та умов кредитування підприємницької діяльності залежить швидкість обертання обігових коштів підприємства, його витрати і прибуток. Працівникам фінансової служби підприємства треба обирати такі способи кредитування, які б забезпечували найвищу ефективність його господарської діяльності.

Вивчивши матеріали цього розділу, Ви зможете:

— пояснити суть і назвати причини виникнення потреби підприємства в залученні кредитних ресурсів;

— назвати основні форми і види кредитування підприємства;

— охарактеризувати способи банківського кредитування підприємства;

— описати процедури укладення кредитного договору;

— охарактеризувати суть і механізм комерційного кредитування підприємства;

— пояснити суть і порядок лізингового кредитування підприємства;

— назвати основні завдання державного кредитування підприємства.

1. Необхідність і суть кредитування підприємств

Кредит - це позичка в грошовій або товарній формі, що надається банком чи юридичною або фізичною особою (кредитором) іншій особі (позичальникові) на умовах терміновості, повернення, платності, цільового характеру і забезпечення. Кредит є одночасно як формою вияву кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує, так і формою позичкового капіталу (в грошовій або товарній формі). За користування кредитом позичальники сплачують відсоток, суму якого включають до витрат фінансової діяльності підприємства. У податковому обліку витрати підприємства на сплату відсотків за користування кредитними ресурсами відносять до складу валових витрат підприємства, внаслідок чого зменшується сума об'єкта оподаткування податку на прибуток.

Основними чинниками, які зумовлюють виникнення кредитних відносин, є:

— загальноекономічні чинники - товарне виробництво, товарообмін, комерційний розрахунок у діяльності підпри­ємств;

— специфічні чинники - сезонний характер виробництва, різниця між обсягами нагромадження коштів та їх витрачанням на підприємствах, різниця між наявними та необхідними обіговими коштами тощо.

Одні з цих чинників мають об'єктивний характер (товарообмін, сезонність виробництва, нерівномірність кругообігу кош-­тів тощо), а інші - суб'єктивний (організація виробництва, постачання і збуту, розвиток товарного ринку).

Об'єктами кредитних відносин є грошові та товарно-мате-­ріальні цінності, витрати на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, платіжні та розрахункові операції підприємства, щодо яких укладають кредитний договір.

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні суб'єкти підприємництва.

Підприємства залучають кредитні ресурси для того, щоб поповнити обігові кошти, необхідні для фінансування своєї поточної діяльності (збільшення виробничих запасів, обсягів не­завершеного виробництва, витрат майбутніх періодів), а також для реалізації інвестиційних проектів. Визначаючи обсяги кредитування, зіставляють потребу підприємства у фінансових ресурсах (як загалом, так і за окремими напрямками його діяльності) із сумою наявних фінансових ресурсів підприємства.

Необхідний обсяг залучення підприємством кредитних ресурсів обчислюють за формулою:

Рк = Ко - Квл - Кп ± Зкр ± 3д,                (1)

де Рк - необхідний обсяг залучення кредитних ресурсів у плановому періоді, грн.; Ко - загальна потреба в обігових коштах підприємства у плановому періоді, грн.; Квл - обсяг власних обігових коштів підприємства на початок планового періоду, грн.; Кп - обсяг поповнення власних обігових коштів за рахунок прибутку підприємства у плановому періоді, грн.; Зкр - зміна кредиторської заборгованості підприємства у плановому періоді порівняно зі звітним, грн.; Зд - зміна дебіторської заборгованості підприємства у плановому періоді порівняно зі звітним, грн.

Після обчислення суми необхідних підприємству кредитних ресурсів визначають термін їх залучення - час від моменту надання кредиту до моменту його повного погашення та сплати відсотків.

Кредити, які можуть отримувати підприємства, класифікують за формами, видами та кредиторами:

 1. За формами

·        Товарні

·        Грошові

2. За видами

·        Фінансові

·        Комерційні

·        Лізингові

3. За кредиторами

·        Державні

·        Банківські

·        Від парабанківських установ

·        Від міжнародних фінансово-кредитних установ

За формою кредитування кредити бувають товарні та грошові.

Товарний кредит - це форма комерційного кредиту, за якої кредитор передає товар позичальникові за угодою, що передбачає відтермінування на певний час кінцевого розрахунку, та під відсотки.

Об'єктом грошового кредиту є кошти в національній чи іноземній валютах.

За видами розрізняють: фінансовий кредит, який надають банки (банківський кредит) чи парабанківські установи (спеціалізовані кредитно-фінансові інститути й поштово-ощадні установи); комерційний кредит - короткостроковий кредит, що його надає продавець (виробник) покупцеві у формі відтермінування оплати за продані товари, виконані роботи чи надані послуги; лізинговий кредит - кредит, об'єктом якого є оренда майна і який супроводжується укладанням лізингової угоди.

Кредиторами підприємств можуть бути банки, парабанківські установи (інвестиційні компанії та фонди, лізингові компанії, факторингові компанії, брокерські та дилерські фірми, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії, ломбарди, кредитні товариства чи спілки, трастові компанії тощо), держава (уряд), міжнародні фінансово-кредитні установи (Світовий банк, Європейський банк реконструкції розвитку (ЄБРР), Агентство США з міжнародного розвитку тощо).

2. Банківське кредитування підприємств

Банківський кредит — це основна форма кредиту, за якої банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного або залученого капіталу на умовах повернення зі сплатою банківських відсотків. Банківське кредитування підприємств здійснюють на підставі таких принципів, як терміновість, по­вернення, забезпечення, платність, цільове використання.

Банківські кредити класифікують за такими ознаками :

— за цільовим призначенням - кредити для поповнення основного капіталу та кредити для поповнення оборотного капіталу підприємства. Забороняється надання банківських кредитів для покриття збитків, сплати податків у бюджет і поза­бюджетні фонди, для збільшення статутного капіталу підприємством за наявності в них протермінованої заборгованості, підприємствам-банкрутам тощо;

— за валютою - кредити у національній валюті та кредити в іноземній валюті;

— за терміном погашення - онкольні (погашається на першу вимогу банку) та строкові: короткострокові (до одного року); середньострокові (від одного до трьох років); довгострокові (понад три роки);

— за відсотковою ставкою: кредити з плаваючою відсотковою ставкою, яку впродовж кредитної угоди можуть періодично переглядати, та кредити з фіксованою відсотковою ставкою;

— за забезпеченням.: забезпечені (гарантовані нерухомістю, цінними паперами, товарно-матеріальними цінностями, нематеріальними активами, поручительством тощо); бланкові - незабезпечені кредити, які надають переважно фінансово стійким підприємствам;

— за порядком надання: прямі кредити, за яких кредитування підприємства здійснює один банк-кредитор; консорціумні кредити, за яких кредитування підприємства (або групи підприємств) здійснює група кредиторів на чолі з головним банком (банківським консорціумом); позики участі, за яких банки передають (уступають) частину позики іншим кредиторам (навіть без відома підприємства-позичальника);

— за характером погашення: кредити, які погашають одноразовим внеском; дисконтні кредити - погашають на виплату (поступово, частинами);

— за методом стягнення банківського відсотка: відсоток сплачують під час надання кредиту; відсоток сплачують рівними частинами впродовж терміну кредиту; відсоток сплачують у момент повернення кредиту;

— за видами обслуговування: строковий кредит; кредитна лінія; контокорентний кредит (овердрафт); кредит під урахування векселів; кредитно-гарантійні послуги (акцептний кредит, авальний кредит); послуги кредитного характеру (факторинг).

Строковий кредит - це кредит, який надають на певний термін у повній сумі відразу ж після укладення кредитної угоди. Погашають такий кредит періодичними внесками або одноразово після закінчення терміну надання кредиту.

Кредитна лінія - це оформлена договором згода банку надати позичальникові кредит протягом певного часу (як правило, одного року) в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми (ліміту кредиту). Вигідність кредитної лінії полягає в тому, що клієнт має доступ до значних кредитних ресурсів, але відсоток сплачує лише за фактично позичену суму. Поки діє кредитна лінія, позичальник може в будь-який момент отримати позику без додаткового оформлення та спеціальних переговорів з банком. Для відкриття кредитної лінії банк може висунути певні умови, наприклад, вимагати обов'язковий депозитний залишок на рахунку клієнта.

Контокорентний кредит (овердрафт) — це вид банківського кредиту в національній або іноземній валюті, що надається надійному клієнтові понад залишок його коштів на поточному рахунку в банку. Сума і термін контокорентного кредиту визначаються господарськими потребами підприємства, але у межах ліміту, визначеного кредитним договором. З оформленням контокорентного кредиту обороти на поточному рахунку клієнта сальдують, а у випадку появи на рахунку від'ємного (дебетового) сальдо, що має назву овердрафт, клієнтові оформляють позику. Контокорентний кредит надають на підставі попередньо укладеного на певний термін договору за контокорентом (як бланковий, так і під забезпечення). Відсотки за користування контокорентним рахунком є найвищими в банківській практиці, однак їх нараховують лише за фактичні дні користування кредитом.

Кредит під урахування векселів (обліковий кредит) - це короткостроковий кредит (терміном до 90 днів), який банківська установа надає пред'явникові векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання терміну оплати зобов'язань за ними і сплачуючи пред'явникові векселів їх номінальну вартість за вирахуванням суми дисконту.

Дисконт - це сума знижки (відсотка), яку утримують банки при здійсненні операцій з урахування (обліку) векселів. Величина дисконту (Д) прямо пропорційна числу днів, що залишаються від дня врахування (обліку) векселів до терміну оплати за ними (Т), номіналові векселя (Не) та розмірові банківської відсоткової ставки (Со). Суму дисконту векселів обчислюють за формулою:

Д = (T х Нв х Со) / 360 х 100                    (2)

Для отримання облікового кредиту підприємство подає в банк заяву на дисконтування векселів, на підставі якої укладають договір між банком і підприємством - власником векселя та робить іменний індосамент векселя на користь банку.

Основними перевагами такої форми кредитування є: підвищення ліквідності підприємства, прискорення оборотності його обігових коштів, відсутність потреби в додаткових гарантіях для отримання кредиту в зв'язку з існуванням солідарної відпо­відальності за векселем.

Акцептний кредит - це один із видів короткострокових кредитів комерційних банків, пов'язаний із вексельним обігом. На відміну від облікового кредиту, що надається векселетримачеві (одержувачеві коштів за векселем), акцептний кредит надається векселедавцеві (платникові за векселем) і є гарантійною послугою. Зазвичай, кредитну угоду оформляють із використанням переказного векселя, в якому одержувач коштів указує платника, який повинен акцептувати вексель (дати згоду здійснити платіж). Підприємство-векселедавець (платник) виставляє вексель на банк, який при цьому стає трасатом. Банк акцептує вексель за умови, що до настання терміну платежу за векселем підприємство-векселедавець внесе до банку суму, потрібну для його погашення. Для підприємств акцептний кредит є дешевим, оскільки за нього треба сплачувати лише комісійні (за акцепт векселя).

Авальний кредит - це кредит, призначений для сплати банком за зобов'язаннями клієнта в тому випадку, коли сам клієнт не зможе цього зробити. Авальний кредит здійснюється у формі авалю векселя. Банківська гарантія має компенсувати ризик господарської діяльності ділових партнерів клієнта. За авальний кредит сплачують комісійні, величина яких залежить від виду вимоги, що випливає з гарантії, а також від терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит сплачують відсотки відповідно до чинних ставок (за умови, що банк-аваліст погашує суму векселя за платника).

Принципова відмінність між авальним і акцептним кредитами полягає у характері відповідальності банку. При авальному кредиті - це додаткова відповідальність, при акцептному - це первинна відповідальність (банк і боржник несуть солідарну відповідальність за кредитом).

Часто застосовують кредит під заставу векселів. У цьому випадку банк депонує векселі за певний відсоток (60—90 %) від їх номіналу як заставу платежу. При погашенні боргу векселі повертають заставодавцеві.

До банківських послуг кредитного характеру належить факторинг. Факторинг - це система фінансування, за умовами якої банк (чи фактор-фірма) скуповує права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями, придбаними у різних осіб. Здебільшого банк купує дебіторські рахунки (рахунки-фактури) на поставлені товари чи надані послуги. Факторингова угода передбачає, що підприємство-постачальник поступається банкові-посереднику правом отримання платежів від платників за поставлені товари чи надані послуги. Банк-посередник у день подання на інкасо платіжних вимог оплачує їх постачальникові і сам завершує розрахунки з покупцями. Отже, надходження виторгу від реалізації продукції (за виконані роботи чи надані послуги) не залежить від платоспроможності платників, терміну оборотності коштів у розрахунках та інших чинників. Банк може оплатити постачальникові і платіжні вимоги, відправлені в банки платників раніше й акцептовані платниками, але не оплачені через брак коштів на їх рахунках.

Клієнт (постачальник), продавши дебіторський борг, отримує від банку кошти в розмірі 80—90 % від суми боргу. Решту 10—20 % від суми боргу банк тимчасово стягує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає клієнтові решту суми (мінус комісійні та відсотки за факторинговий кредит). Факторингова операція дає змогу підприємству-продавцеві в короткі терміни рефінансувати дебіторську заборгованість. Плата за здійснення факторингової операції включає суму відсотків за користування факторинговим кредитом та комісійну винагороду.

Виділяють такі види факторингових операцій :

1) за місцезнаходженням суб'єктів факторингової операції:

— внутрішній факторинг, за якого постачальник, покупець і банк перебувають в одній країні;

— зовнішній факторинг, за якого суб'єкти факторингової операції перебувають у різних державах;

2) за рівнем охоплення факторингом розрахунків за реалізовану продукцію:

— оплата всієї реалізованої продукції;

— оплата частини реалізованої продукції;

3) за способом повідомлення дебіторів підприємства:

— конвенційний (відкритий) факторинг, за якого підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця про те, що право на одержання оплати переуступлено банкові або факторинговій компанії;

— конфіденційний (закритий) факторинг, за якого контрагентів постачальника не повідомляють про переуступку прав на одержання оплати банкові чи факторинговій компанії;

4) за формою взаємовідносин підприємства і банку:

— факторинг із правом регресу, який дає змогу банкові (факторинговій компанії) повернути постачальникові розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець;

— факторинг без права регресу, за якого банк (факторингова компанія) бере на себе всі ризики щодо платежу;

5)  за повнотою надання послуг:

— повний факторинг, який передбачає факторингове кредитування, а також бухгалтерське, інформаційне, рекламне, збутове та юридичне обслуговування клієнта;

— частковий факторинг, за якого здійснюють тільки кредитне факторингове обслуговування;

6) за порядком оплати розрахункових документів постачальника:

—факторинг із попередньою оплатою, за якого оплату розрахункових документів постачальника здійснюють негайно після подання їх у банк (у факторингову компанію);

—факторинг без попередньої оплати, за якого банк (факторингова компанія) зобов'язаний оплатити розрахункові документи в день їх оплати боржником.

Перевагами факторингової форми кредитування є: більша гарантія стягнення дебіторської заборгованості покупця; підвищення оборотності обігових коштів у продавця; забезпечення його платоспроможності. Недоліком факторингового кредитування є його вища, порівняно зі звичайним кредитом, вартість.

Процедура отримання банківського кредиту складається з таких основних етапів:

— попередні переговори щодо можливості укладення кредитної угоди;

—подання в банк заявки та інших документів на отримання кредиту (клопотання, копію засновницьких документів; бізнес-план проекту або техніко-економічне обґрунтування; баланси та звіти про фінансові результати підприємства за три останні роки діяльності; перелік та розрахунок вартості майна, що передається в заставу; копії контрактів, які підтверджують, що виторг від них забезпечує окупність проекту; розшифрування дебіторської і кредиторської заборгованості тощо);

—оцінка банком кредитоспроможності позичальника та ефективності комерційної угоди;

—згода банку на надання кредиту і підписання кредитного договору між підприємством і банком;

— надання кредиту та контроль банку за виконанням підприємством умов кредитування.

Перед укладенням кредитного договору банк здійснює оцінку кредитоспроможності підприємства, тобто наявності передумов для отримання підприємством кредиту та спроможності повернути його в повному обсязі та в установлений термін.

Кредитоспроможність підприємства оцінюють за трьома групами показників:

1) за значенням фінансових коефіцієнтів (коефіцієнти заборгованості, платоспроможності, ліквідності, фінансової стійкості, оборотності активів, прибутковості тощо);

2) за показниками руху грошових коштів від основної операційної, фінансової та інвестиційної діяльності;

3) за показниками оцінки ділового середовища підприємства (форма власності, вид діяльності, ринки збуту, ділові партнери, виробничі потужності, керівництво та організація тощо).

Основним документом, який регулює кредитні відносини між підприємством і банком, є кредитний договір.

Кредитний договір - це юридичний документ, що визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом із приводу одержання останнім банківського кредиту.

Кредитний договір повинен містити такі основні складові:

— преамбулу, в якій зазначають найменування сторін та їх організаційно-правову форму;

— предмет і суму договору (уточнюється мета кредиту, його сума, термін надання позики, величина річних відсотків; вказується номер і дата договору);

— умови забезпечення кредиту (договір застави, договір поруки (гарантія), договір-поручительство, цінні папери або інші документи; зазначається, що кредит, наданий банком, забезпечується всім належним позичальникові майном і коштами тощо);

— порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі та погашення позики із зазначенням терміну);

— зобов'язання банку і позичальника (банк зобов'язується відкрити позичальникові певний (вказується номер) позиковий рахунок для видачі кредиту; позичальник зобов'язується використати кредит з певною метою та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нарахованих відсотків зі свого поточного рахунку в установлені терміни відповідно до строкових зобов'язань);

— права банку і позичальника (банк має право при недотриманні позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу, вказується розмір штрафу у відсотках до суми позики; позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернувши одержаний кредит, включно з відсотками за його користування, попередньо повідомивши про це банк);

— санкції у випадку невиконання умов договору (порядок розгляду спірних питань, які вирішуються згідно з чинним законодавством);

— особливі умови, наприклад, порядок внесення змін у договір — зміни в договорі оформляються додатковою угодою сторін;

— термін дії договору, що встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею;

— юридичні адреси та реквізити сторін, підписи сторін.

3. Види небанківського кредитування підприємств

Основними видами небанківського кредитування підприємств є комерційне та лізингове кредитування.

Комерційний кредит — це короткостроковий кредит, що надається продавцем (виробником) продукції покупцеві у формі відтермінування оплати за продані товари, виконані роботи чи надані послуги. Звичайно його оформляють переказним векселем. Призначенням комерційного кредиту є прискорення реалізації товарів та одержання прибутку. Відсоток за комерційний кредит, як правило, є нижчим, ніж за банківський кредит. Його включають у ціну товару та в суму векселя. Погашення комерційного кредиту може здійснюватися через оплату борж­ником векселя, передаванням векселя іншій особі, переоформленням комерційного кредиту на банківський. Комерційний кредит надають у товарній формі.

На практиці застосовують три види комерційного кредиту

1) кредит із фіксованим терміном погашення;

2) кредит, погашення якого здійснюють після фактичної реалізації товарів, отриманих позичальником від їх власника. Такий кредит здебільшого супроводжує комісійний продаж товарів (консигнацію), за якого їх власник (консигнант) передає комісіонерові (консигнаторові) товар для продажу зі складу комісіонера. При цьому право власності на товар, що надійшов на склад посередника, залишається за консигнантом. Його коштом здійснюється зберігання товарів на складі та їх передпродажна підготовка. Розрахунки з консигнантом проводять лише після реалізації поставленого товару. Якщо товари не продано, консигнатор має право повернути їх власникові;

3) кредит за відкритим рахунком - кредит, заборгованість за яким не оформляють борговими зобов'язаннями (векселями), а зараховують на відкритий рахунок. Порядок погашення заборгованості узгоджується кредитором та позичальником і, як правило, передбачає періодичні платежі боржника кредиторові (раз на місяць, квартал тощо). Такий кредит передбачає довіру кредитора до позичальника, оскільки повернення кредиту практично не гарантоване. При цій формі комерційного кредитування постачання наступної партії товарів можливе до моменту погашення попередньої заборгованості.

Види комерційного кредитування підприємств

1.                        Кредит із фіксованим терміном погашення

2.                        Кредит, який погашають після реалізації товарів

3.                        Кредит за відкритим рахунком

Основними перевагами комерційного кредитування є: оперативність надання кредиту; технічна нескладність оформлення угоди; нижча, порівняно з банківським, вартість кредиту; сприяння розвиткові кредитного ринку. Водночас така форма кредитування обмежена в обсягах і термінах надання та пов'язана зі значними ризиками для кредитора.

Лізинговий кредит - це відносини, які виникають між лізингодавцем (кредитором), лізингоотримувачем (позичальником) та іншими суб'єктами господарювання у випадку лізингу (оренди) майна.

Лізинг — це довгострокова оренда машин, обладнання, споруд виробничого -ризначення. Згідно з чинним законодавством, лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи фінансових ресурсів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений термін лізингоодержувачеві майна, що є його власністю (або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця) за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Здійснюючи лізингові операції, орендодавець купує машини, обладнання, транспортні засоби, виробничі споруди, ЕОМ, інші основні засоби і передає їх за угодою орендареві для використання з виробничою метою, зберігаючи при цьому право власності на них до кінця угоди.

Лізинг є специфічною формою фінансування капітальних інвестицій, альтернативною традиційному банківському кредитуванню чи використанню для придбання основних засобів власних фінансових ресурсів. Він дає змогу підприємствам та організаціям отримати необхідні виробничі засоби без значних одноразових витрат, а також уникнути втрат, пов'язаних із моральним старінням засобів виробництва.

У лізингових операціях звичайно беруть участь три сторони: виробник (постачальник) машин і обладнання, організація, що фінансує лізингову угоду (орендодавець), і організація, яка використовує орендоване майно у своїх інтересах (орендар). Організаціями, що фінансують лізингові операції, виступають спеці­альні лізингові компанії або комерційні банки.

У межах довготермінової оренди розрізняють дві основні форми лізингових операцій - фінансовий і оперативний лізинг.

Фінансовий лізинг полягає в тому, що за час дії лізингової угоди орендар виплачує орендодавцеві всю суму амортизації орендованого майна. Після закінчення такої угоди орендар може повернути об'єкт оренди орендодавцю, викупити його за залишковою вартістю або укласти нову угоду на оренду. Об'єктами фінансового лізингу є переважно виробничі будівлі та споруди.

Оперативний лізинг є таким видом орендних операцій, за якого лізингова угода укладається на термін, менший, ніж період амортизації орендованого майна (здебільшого на 2—5 років). Як і за фінансового лізингу, після закінчення угоди вона може бути поновлена на нових умовах. В іншому випадку майно повертається власникові або викуповується орендарем за договірною ціною.

Згідно з чинним законодавством України, лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

— об'єкт лізингу передають на термін, протягом якого амортизується не менше, ніж 75 % його первісної вартості, а орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність в період чинності лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, зазначеною у такому лізинговому договорі;

— сума лізингових (орендних) платежів від початку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її;

— якщо у лізинг передають об'єкт, що належав до основних фондів лізингодавця протягом терміну перших 50 % амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має бути не меншою за 90 % звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, визначеної на момент укладання лізингового договору та збільшеної на суму відсотків, розрахованих за об­ліковою ставкою Національного банку України на початок чинності лізингового договору;

— майно, яке передають у фінансовий лізинг, є виготовленим на замовлення лізингоодержувача (орендаря) і після закінчення чинності лізингового договору не може бути використа­ним іншими особами, крім лізингоодержувача (орендаря), ви­ходячи з технологічних та якісних характеристик цього майна.

Це ж законодавство оперативний лізинг визначає як господарську операцію фізичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передавання орендареві майна (основних засобів), придбаного чи виготовленого орендодавцем, на інших умовах, ніж передбачено фінансовим лізингом.

Класифікацію лізингових операцій наведено в табл. 1.

Лізингодавцями можуть бути виробники об'єктів лізингу, лізингові компанії, банки, державні та місцеві органи.

За користування лізинговим кредитом сплачується лізинговий платіж, який включає суму амортизації об'єкта лізингу за період лізингової угоди, відсоток за лізинговий кредит, лізингову маржу, відшкодування страхових платежів тощо.

Таблиця 1. Класифікація лізингових операцій

Для отримання лізингового кредиту укладають лізингову Угоду, складають акт приймання-передачі об'єкта лізингу в експлуатацію, а в окремих випадках - договір на технічне обслуговування майна.

Майбутній лізингоодержувач складає заявку, в якій зазначає об'єкт лізингу, його технічні характеристики, назву постачальника (виробника), термін лізингу, його вид, дані про господарсько-фінансовий стан лізингоодержувача тощо та надає її лізингодавцю. Після одержання заявки та інших необхідних документів лізингодавець перевіряє їх і всебічно аналі­зує лізинговий проект, одночасно з'ясовуючи кредитоспроможність потенційного лізингоодержувача. Прийнявши позитивне рішення про участь у лізинговому договорі, а також про кредитоспроможність потенційного лізингоодержувача, лізингодавець сповіщає про це останнього і скеровує постачальникові замовлення-наряд та інші документи, що визначають умови виконання лізингової угоди. Лізингодавець і лізингоодержувач укладають між собою договір лізингу. Якщо джерелом фінансування лізингової угоди є кредит, лізингодавець одержує його в банку. Між постачальником і лізингодавцем укладається договір купівлі-продажу об'єкта лізингу, який, зокрема, регулює їхні відносини в процесі виготовлення, доставляння й оплати об'єкта лізингу. Постачальник відвантажує об'єкт лізингу лізингоодержувачу, який бере на себе обов'язки його прийняти. Постачальник, як правило, здійснює монтаж і введення в експлуатацію об'єкта лізингу. Після закінчення цих робіт складають акт прийняття в експлуатацію об'єкта лізингу, який підписують усі сторони лізингової угоди. Підписання акта дає право постачальникові на одержання грошових коштів від лізингодавця. Лізингова угода підлягає страхуванню за домовленістю сторін відповідно до чинного законодавства. Право лізингоодержувача на ремонт і технічне обслуговування об'єкта лізингу визначається договором лізингу або окремим договором, укладеним з продавцем. Лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. Після закінчення терміну чинності договору об'єкт лізингу повертають лізингодавцю, якщо інше не передбачено договором лізингу. Періодично лізингодавець здійснює погашення кредиту та виплату відсотків банкові.