ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ: Основи організації обліку необоротних активів

 ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:

Основи організації обліку необоротних активів

Необоротні активи (устаткування, фабрики, дороги) є фунда­ментальними факторами або складовими економічного зростан­ня, чим відіграють стратегічну роль у функціонуванні як кожного суб'єкта господарювання, так і країни у цілому. Для ефективного управління основними засобами необхідна раціональна організа­ція обліку - це процес цілеспрямованого вибору та безперервного

упорядкування способів та прийомів збирання, обробки та видачі достовірної та своєчасної вихідної інформації про наявність, рух, збереження та використання належних підприємству основних засобів з метою прийняття управлінських рішень.

Раціональність облікового процесу залежить від його гармо­нізації з субстанціонарними (змістовними) характеристиками необоротних активів. Побудова обліку повинна забезпечити облік об'єктів протягом усього довготривалого терміну їх використання (експлуатації). Регістри обліку необхідно пристосувати для деталь­ного відображення технічно складної та багатокомпонентної бу­дови кожного об'єкта. На придбання (спорудження) необоротних активів витрачаються значні фінансові ресурси. З метою запобі­гання зловживанням при операціях з об'єктами розробляється і запроваджується складний порядок їх приймання в експлуатацію та списання, а також обліку наявності, який би забезпечував їх цілісність та збереження у робочому стані. У процесі експлуата­ції об'єктів необоротних активів їх необхідно ремонтувати, рекон­струювати, модернізувати. У регістрах обліку необхідно вчасно відображати зміни первісних характеристик об'єктів. Також по­трібно розробити методику нарахування зносу (амортизації) нео­боротних активів та його відображення в обліку.

Організація обліку необоротних активів є складною, цілісною системою, яка поєднує документування операцій з руху об'єктів, складання регістрів аналітичного й синтетичного обліку, а також заповнення форм фінансової звітності (рис. 7.1).

У підсистемі організації обліку необоротних активів можна ви­ділити наступні обліково-економічні завдання, які є об'єктами її створення та функціонування:

1) своєчасне документування операцій з приймання, списан­ня, продажу або передавання необоротних активів, що під­тверджує юридичні права власника на об'єкти;

2) облік зносу (амортизації) основних засобів;      

3) облік наявності необоротних активів за місцями експлуата­ції (використання), призначений унеможливити крадіжки, розбирання, руйнування об'єктів у процесі їх експлуатації та забезпечити їх збереження як стратегічної частини май­на власників;

4) «...виявлення економічних та юридичних наслідків госпо­дарських операцій» з придбання, реконструкції, модернізації об'єктів або їх ліквідації.

Для організації обліку необоротних активів розробляєть­ся проект, який регламентує як загальні положення обліку нео­боротних активів, так і організацію документування операцій з приймання-передавання, списання об'єктів, організацію аналі­тичного і синтетичного обліку наявності та руху необоротних ак­тивів (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Макет проекту організації обліку необоротних активів

Організація обліку основних засобів базується на методоло­гічних і методичних засадах нормативних документів, зокрема, П(С)БО 7 «Основні засоби», П(С)БО 8 «Нематеріальні активи». Вони визначають методику і порядок формування в бухгал­терському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необо­ротні матеріальні активи, нематеріальні активи, а також розкрит­тя інформації про них у фінансовій звітності.

Виходячи з вимог П(С)БО 7 «Основні засоби» бухгалтерія разом з працівниками технічних служб повинна правильно вста­новити і оформити класифікаційні ознаки кожного об'єкту основ­них засобів, яким може бути:

1) конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій;

2) закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього;

3) відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних пред­метів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може ви­конувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки у складі комплексу, а не самостійно.

Так, об'єктом обліку силових машин і обладнання, робочих ма­шин і обладнання є машина (верстат) з фундаментом, усіма при­стосуваннями, що входять до її складу, приладами, пристроями й індивідуальною огорожею. Об'єктом обліку транспортних засобів є кожний автомобіль, включаючи запасні колеса з камерою та по­кришками і набір інструментів до кожного автомобіля. Об'єктом обліку вимірювальних та регулювальних пристроїв, інструментів, пристроїв та інвентарю є кожний предмет, що має самостійне зна­чення і не Є складовою іншого інвентарного об'єкта. Інвентарним об'єктом обліку є кожна окрема споруда (міст разом з опорами та фермами; естакада з під'їздами та підходами до неї). Єдиним ін­вентарним об'єктом обліку є комп'ютер, до складу якого входять усі предмети, що забезпечують його функціонування (монітор, системний блок, клавіатура, мишка, принтер). Будинки та інші споруди обліковуються як самостійні об'єкти основних засобів ра­зом із усіма комунікаціями, необхідними для їх експлуатації (сис­темою опалювання, включаючи котельну установку, розташовану у приміщенні; внутрішнього мережею водопостачання та водовідведення; мережею газопроводу з усіма пристроями; внутріш­ньою мережею електропроводки з усією освітлювальною армату­рою; внутрішньою телефонною та сигналізаційною мережами та вентиляційними пристроями, підйомниками (ліфтами). Колена з частин складного об'єкта, які мають різний строк: корисного вико­ристання (експлуатації), може визнаватись самостійним об'єктом обліку. Внутрішня телефонна та комп'ютерні мережі, системи без­пеки (відеоспостереження) та комплекс охоронно-пожежної сигналізації можуть обліковуватись як окремий інвентарний об'єкт основних засобів.

Класифікація основних фондів є складовою державної систе­ми класифікації та кодування техніко-економічної і соціальної інформації. її застосування забезпечує організацію обліку та звіт­ності в частині основних засобів; реалізацію комплексу облікових функцій з державної статистики основних засобів та здійснення міжнародних зіставлень за структурою і станом основних фондів; визначення норм амортизації за групами основних засобів та від­несення сум амортизації на витрати виробництва; визначення по­хідних економічних показників (фондоємність, фондоозброєність, фондовіддача), а також нормативів проведення ремонтів основних засобів.

Класифікатор основних засобів кожне підприємство розробляє самостійно. Він запроваджується наказом керівника. Одночас­но призначають посадових осіб, відповідальних за його ведення і правильне застосування. Для розробки класифікатора основних засобів можна вибрати один з двох способів. Державний класифі­катор України [9] побудовано за ієрархічним методом класифікації основних засобів із використанням послідовної системи кодуван­ня. Кожна позиція у КОФ містить шестизначний цифровий код і назву відповідних класифікаційних угруповань, що позначаються відповідною кількістю цифр (рис. 7.2).

Перелік інвентарних номерів основних засобів, розроблений згідно Державного класифікатора наведено у табл. 7.2.

Таблиця 7.2

Перелік інвентарних номерів основних засобів

При присвоєнні восьмизначних номерів першими трьома знаками позначають номер субрахунку обліку основних засобів, четвертим - підгрупу і останніми чотирма - порядковий номер у підгрупі. Розробку класифікації основних засобів починають із формування груп та підгруп об'єктів. У відомості за підметом за­писують групи об'єктів, а за присудком у кожній групі вказують підгрупи. Потім складається детальний перелік об'єктів основних засобів у кожній підгрупі (табл. 7.3).

Класифікація основних засобів за обліковими групами та підгрупами

Продовж таблиці 7.3

Порядковий номер об'єкту присвоюється виходячи з порядкового номера об'єкта найбіль­шої групи, номера групи та номера підгрупи (табл. 7.4).

Таблиця 7.4

Перелік інвентарних номерів основних засобів

Інвентарний номер присвоюється кожному об'єкту основних засобів і зберігається за ним протягом усього терміну використан­ня. Це забезпечує однозначну ідентифікацію об'єкта і унеможлив­люючи його заміну на інші, непридатні для експлуатації. Номери вказують у документах і облікових регістрах та обов'язково по­значають на самому об'єкті (крім багаторічних насаджень) у спо­сіб, що унеможливлює їх підробку (фарбою, шляхом прикріплення жетонів, тощо). На усіх елементах складного інвентарного об'єкта, що становлять разом з ним одне ціле, зазначається однаковий інвентарний номер. Якщо частини об'єкта мають різні терміни використання, то кожній з них відводять окремий номер. Номе­ри об'єктів, які вибули, не присвоюють новим об'єктам протягом трьох років після їх списання з балансу.

Елементи облікової політики щодо необоротних активів наве­дено у табл. 7.5.

Таблиця 7.5

Елементи облікової політики по необоротних активах

У наказі про облікову політику необхідно установити вартісні ознаки кожної групи необоротних активів. Це дозволить однознач­но кваліфікувати об'єкти і обрати спосіб нарахування зносу (амор­тизації), який не викличе проблем при формуванні бази оподатку­вання податком на прибуток.. Наприклад, об'єкти вартістю до 1000 грн. є малоцінними необоротними матеріальними активами, відпо­відно, вартістю понад зазначену величину - основними засобами.

Переоцінка об'єкта основних засобів проводиться за умови, що його залишкова вартість суттєво відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. Порогом суттєвості, який дає право про­водити переоцінку, може обиратись величина, що дорівнює 1 % чистого прибутку (збитку) підприємства, або величина, що дорів­нює 10% відхиленню залишкової вартості об'єкта обліку від його справедливої вартості. Переоцінка основних засобів прово­диться, як правило, станом на 31 грудня.

Порядок визначення справедливої вартості кожного об'єкта основних засобів регламентує П(С)БО 19 «Об'єднання підпри­ємств» (табл. 7.6).

Таблиця 7.6

Порядок визначення справедливої вартості необоротних активів

Джерелами інформації про ринкову вартість основних засобів на дату переоцінки є прайси підприємств-виробників; періодичні видання; збірники цін (видаються, наприклад, Українською авто­мобільною корпорацією); агентства нерухомості, експерти-оцінювачі; міські відділи цін.

Організація переоцінки основних засобів включає:

1) призначення наказом по підприємству комісії з переоцінки основних засобів;

2) проведення інструктажу та видачу робочих завдань колено­му члену комісії;

3) підготовку бухгалтерією бланків акта переоцінки та запо­внення відомостей про об'єкти переоцінки (графи 1-4, 7-9 акту переоцінки);

4) передачу акта комісії з проведення переоцінки;

5) визначення комісією справедливої вартості (заповнення граф 5-6, 13); передача акта до бухгалтерії;

6) розрахунок бухгалтерією змін у вартості основних засобів;

7) запис бухгалтерією відомостей про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів до регістрів їх аналітичного обліку.