Лекция на тему: Основи організації обліку витрат

Лекция на тему:

Основи організації обліку витрат

Сукупність процесів збирання, обробки та видачі підсумкової обліково-економічної інформації з обліку витрат підприємства та калькулювання собівартості продукції є однією з найбільше склад­них і важливих підсистем у загальній системі обліково-економічної інформації. Необхідність безперервного зниження рівня витрат виробництва, виявлення резервів у використанні матеріальних і трудових ресурсів потребують своєчасної, повної та специфічної інформації, формування якої забезпечує облік витрат підприєм­ства.

Об'єктами організації обліку витрат та обліково-економіч­ними завданнями, розв'язання яких забезпечує підсистема, є: облік витрат за видами діяльності підприємства;

-  облік витрат за економічними елементами;

-  облік витрат основного і допоміжних (підсобних) вироб­ництв;

-  калькулювання собівартості продукції;

-  організація роботи облікового апарату.

Кожне з перерахованих завдань на практиці деталізується на більш конкретні завдання і об'єкти, у розрізі яких і здійснюють упорядкування та подальше удосконалення обліку витрат та каль­кулювання собівартості продукції.

Для успішного функціонування підсистеми обліку витрат необ­хідно створити певні передумови: забезпечити досконалу струк­туру управління виробництвом (відповідність організаційного поділу виробництва на цехи та дільниці технологічному процесу, доцільність цехової або без цехової структури); науково-обґрун­товане нормування витрат виробництва та запровадити систему нормування витрат, адаптовану до обліку витрат і калькулюван­ня собівартості продукції; теоретично обґрунтовані та практично апробовані принципи та методи обліку витрат; наявність сучасної комп'ютерної техніки та кваліфікованих кадрів.

У проекті організації обліку витрат та калькулювання собівар­тості продукції узагальнюються методи і способи обліку витрат, що відповідають формі обліку та наявним засобам комп'ютерної техніки. Проект складається з розділів: і) загальна частина; 2) ор­ганізація обліку витрат; 3) організація калькулювання собівартос­ті продукції; 4) особливості організації роботи облікового апарату (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Проект організації обліку витрат й калькулювання собівартості продукції

У загальній частині проекту зазначають нормативні доку­менти (централізовані і внутрішні) з обліку витрат; указують склад цехів основного та допоміжних (підсобних) виробництв; висвітлю­ють ступінь централізації або децентралізації обліку витрат; методику розробки робочого плану рахунків з обліку витрат; порядок групування витрат; принципи та методи організації обліку витрат, організаційні форми комп'ютеризації обліку.

Порядок обліку витрат та калькулювання собівартості про­дукції регламентують (П(С)БО 16 «Витрати»  та Методичні ре­комендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. На їх основі кожним підприємством розробля­ються внутрішні нормативні документи: робоча інструкція з облі­ку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції; інструкція з обліку браку у виробництві; робоча інструкція з обліку витрат майбутніх періодів; інструкція з обліку та порядку розподі­лу загально виробничих витрат У наказі про облікову політику зазначають такі елементи (табл. 10.2).

Таблиця 10.2

Елементи облікової політики по витратах

Малі підприємства можуть вести облік із використанням 8 кла­су рахунків «Витрати за елементами», 9 класу «Витрати діяль­ності» або із використанням рахунків і 8 і 9 класів. Підприємства (крім суб'єктів малого підприємництва) використовують для обліку витрат діяльності рахунки 9 класу. Рішення про одночасне вико­ристання рахунків 8 класу для обліку витрат за елементами вони приймають самостійно, що відображують у наказі про облікову політику. На практиці визначилась тенденція використання вели­кими підприємствами при автоматизації облікового процесу для накопичення інформації про витрати і за елементами, і за видами діяльності одночасно рахунків 8-го і 9-го класів. При цьому може бути застосована така схема: витрати збирають спочатку на ра­хунках обліку витрат класу 8, а потім списують на рахунки класу

9 для обліку витрат за функціональними ознаками й на рахунок 23 «Виробництво». Підсумкові обороти за рахунками класу 8 вико­ристовують для заповнення другого розділу Звіту про фінансові результати.

Одним з чинників, що істотно впливає на організацію обліку витрат, є структура підприємства і, зокрема, структура вироб­ництва. Структура підприємства - це його внутрішній поділ на структурні підрозділи, що 1) виконують виробничий процес (цехи, дільниці); 2) управляють виробництвом та займаються його об­слуговуванням. Структура підприємства зумовлюється способом виготовлення продукції, обсягами випуску продукції і організаці­єю виробництва. Вона безпосередньо впливає на побудову обліку витрат. При виборі структурних підрозділів як об'єктів обліку не­обхідно виходити з потреб управління їхньою діяльністю. Опти­мально побудована структура обліку витрат дозволить виявляти якість роботи окремих, територіально і адміністративно розмеж­ованих структурних підрозділів підприємства. Залежно від ролі виробничих підрозділів у процесі виробництва, а також у вико­нанні основної виробничої програми вони діляться на: 1) основні,

2) допоміжні і 3) підсобні. Поділ структурних підрозділів на осно­вні, допоміжні і підсобні залежить від їх ролі у виготовленні про­дукції, що призначена для реалізації стороннім споживачам.

Основні цехи беруть безпосередню участь у виготовленні продукції підприємства, що є головною метою його створення. їх склад залежить від галузі економічної діяльності. Наприклад, на металообробному підприємстві до основних належать: 1) ливарні цехи (чавуноливарний, мідноливарний, тощо; 2) ковальський цех,

3) слюсарний цех, 4) механічний цех, 5) складальний цех. При по­ділі цехів за видами продукції, що виготовляється, до основних належать: дизельний цех, колісний цех, тощо. На підприємствах хімічної промисловості основними цехами є: 1) серно кислотний камерний цех, 2) серно кислотний баштовий цех, 3) азотний цех,

4) кальцинований цех, 5) каустичний цех, тощо; на підприємствах металургійного комплексу: 1) доменний, 2) бесемерівський, 3) мар­тенівський, 4) прокатний, тощо.

Допоміжними називаються підрозділи, які беруть участь у виконанні виробничої програми не безпосередньо, а через обслу­говування основного виробництва. Обслуговування виражається у виготовленні або в ремонті інструменту, ремонті устаткування, виготовленні моделей, постачанні енергії, тощо. До допоміжних цехів належать: інструментальний, ремонтно-механічний, мо­дельний, паросиловий, компресорна станція, теплоелектроцен­траль, водокачка, транспортне господарство, тощо.

Підсобними називаються підрозділи, які виготовляють про­дукцію, що частково або повністю використовується основними цехами, але має самостійне призначення (бондарський цех на хі­мічному заводі (виготовляє тару для хімпродуктів), лісопильне ви­робництво, створене на металообробному заводі для його потреб, тощо). Підрозділи невиробничого характеру призначені для об­слуговування побутових потреб персоналу: житлово-комунальне господарство, їдальні, перукарні.

Робочий план рахунків з обліку витрат призначений забезпе­чити ведення аналітичного обліку за напрямками, які необхідні для управління витратами. На його побудову впливає струк­тура підприємства, наявність цехів (підрозділів) основного та допоміжних (підсобних) виробництв, асортимент продукції (її види або групи), що виробляється підприємством (рис. 10.1).

На побудову робочого плану рахунків впливає специфіка діяль­ності підприємства. Так, промислові та сільськогосподарські під­приємства відкривають субрахунки обліку витрат за видами про­дукції, що виробляється; підприємства транспорту та зв'язку – за видами послуг; підрядні, геологічні та проектні - за видами буді­вельно-монтажних, геологорозвідувальних та проектно-пошукових робіт; підприємства громадського харчування - за видами продукції власного виробництва; підприємства торгівлі, поста­чання та збуту - за видами товарів, що реалізуються; дорожні гос­подарства - за видами витрат на утримання й ремонт автомобіль­них доріг.

Наприклад, на меблевій фабриці є три цехи основного вироб­ництва. Відповідно, для обліку витрат виробництва виділяють три субрахунки: 2311, 2312 та 2313. У кожному структурному підроз­ділі виділяють окремі субрахунки для калькулювання собівартості кожного виду продукції, що виготовляється. Для визначення собі­вартості столів, які збирають у першому цеху, виділяють субраху­нок 231101, а для обліку стільців, відповідно, субрахунок 231202. Кожний різновид столів отримує окремий номенклатурний номер, який встановлюється виходячи із номера столів та кількості їх на­йменувань (2311012, 2311012, 2311013). Так саме кожний різно­вид стільців відповідно отримує окремий номенклатурний номер, який встановлюється виходячи із номера стільців та кількості їх найменувань (2312021, 2312022, 2312023). Таким чином, кожне найменування готової продукції отримує окремий номенклатур­ний номер, похідний від шифру структурного підрозділу, у якому її виготовлено.

Також усі підприємства відкривають рахунки обліку витрат для обліку допоміжних (підсобних) виробництв; обліку некапіталь­них робіт (будівництво тимчасових споруд, демонтаж припинено­го будівництва), тощо. Робочий план рахунків для обліку їх витрат розробляється за аналогічною схемою.