Лекция по теме: Технологія розробки рішень

Лекция по теме:

Технологія розробки рішень

Розробка рішень у менеджменті становить основу управлінського процесу.

*      Управлінський процес - це комплекс взаємопов 'язаних операцій, що виконуються у певній послідовності і спрямовані на розв'язання конкретних завдань та досягнення поставлених цілей.

Операція в менеджменті - це частина управлінського процесу, яка є роботою виконавця над певним видом інформації (^зібрати дані, ^провести розрахунки, ^підготувати звіт, ^передати документ на підпис та ін.). До складових частин управлінської діяльності, пов'язаних з обробкою, прийняттям та реалізацією рішень, відносяться <=>інформаційно-пошукові, ^письмові (графічні), ^розрахункові, ^логічні й ^аналітичні операції.

*      Сукупність взаємопов'язаних операцій для досягнення певних локальних цілей називається управлінськими процедурами.

* Опис менеджменту у вигляді взаємопов'язаних операцій і правил їх здійснення є технологією менеджменту.

До технології менеджменту висуваються такі вимоги:

Усдиість технологічного процесу, яка повинна забезпечувати поєднання робіт з таким розрахунком, щоб виключити взаємні перешкоди;

неперервність технологічного процесу;

мінімальна вартість і трудомісткість технологічних процесів; рівномірність завантаження апарату управління.

Рис. 1. Схема процесу розробки і прийняття рішення в менеджменті

На підставі аналізу процедур менеджменту можна побудувати модель процесу розробки рішень, що відображає послідовність здійснення основних груп операцій, пов'язаних з прийняттям і реалізацією управлінських рішень.

Орієнтація економіки України на закріплення ринкового механізму господарювання вимагає, щоб в управлінській діяльності більше уваги приділялось формуванню цілей, які визначають напрям і структуру діяльності колективу. Ціль - це запрограмований результат (бажані події або певна їх величина), який повинен бути досягнутий за допомогою відповідних дій.

На практиці проблеми розподіляються на чотири групи:

1)структуризовані (для їх розв'язання використовують стандартні правила,
інструкції, методичні вказівки і досвід);

2)добре структуризовані (їх розв 'язують із застосуванням математичного
програмування, економіко-математичного моделювання та інших кількісних
методів);

3)слабко структуризовані (застосовують системний аналіз, експертні оцінки);

4)неструктуризовані (застосовують системний аналіз, експертні оцінки, досвід,
судження, інтуїцію, методи математичної статистики).

У своєму розвитку проблема проходить кілька стадій:

У прихованого розвитку; > перетворення на негативне явище;

У перетворення па фактор, що с очевидною перешкодою в діяльності підприємства чи окремого його підрозділу.

Науковий підхід до розробки і прийняття управлінських рішень включає не лише виявлення (ідентифікацію) проблеми, а й усвідомлення її.

Для діагностики проблеми вивчають її характер (технічний, технологічний, економічний або комплексний), встановлюють причини виникнення, фактори (внутрішні або зовнішні), що її зумовили, можливі наслідки несвоєчасного розв'язання проблеми, її складність, межі тощо. У процесі аналізу вивчають ситуації і обмеження, пов'язані з часовою характеристикою, трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами.

Життєвий досвід показав, що існує чимало варіантів вирішення будь-яких проблем. Для порівняння альтернатив і вибору кращої з них використовують критерії, формування яких входить в обов'язки менеджерів вищих ієрархічних рівнів.

* Критерій (оцінка) рішень - це правило порівняння і вибору альтернатив, вимірник економічного і соціального ефекту. Використання об 'єктивних критеріїв оцінки варіантів рішення дає змогу порівняти ці варіанти і вибрати найкращий. У загальному плані основним критерієм управлінських рішень є закон економії суспільної праці при виробництві і реалізації продукції.

обмеженість інформації взаємозалежність рішень наявність ризику

очікування можливих негативних наслідків наявність ефективних комунікацій відповідність структури управління та місії організації

середовище прийняття рішення (визначеність або невизначеність наслідків від реалізації рішення)

особисті якості та поведінка менеджера тощо

На практиці використовують різні критеріїдая прийняття рішень в умовах ризику, неповної інформації і невизначеності.

Залежно від поставленої мети як критерій можна використати натуральні і вартісні, кількісні та якісні показники діяльності підприємства: виконання замовлень на окремі види продукції; досягнення певного прибутку, рівня рентабельності; підвищення рівня соціальної активності. При розв'язанні завдань бажано кілька критеріїв зводити до одного інтегрованого. Його найчастіше виражають у вигляді

функції Z від змінних хі,Х2,хз,...,Хп, що характеризують можливі варіанти рішень:

Z=f(xi,X2,X3,...,Xn)-max min

Цю функцію називають функцією мети. Оптимальним вважається той варіант рішення, при якому функція мети досягає екстремального значення. Інколи знаходять згідно з прийнятим критерієм оптимальності найкращий варіант рішення і декілька близьких до нього, які називаються підоптимальними варіантами. Прийнятим як остаточне рішення може бути і один з підоптимальних варіантів, який дає можливість зробити високими інші важливі показники.

Варіанти рішень, що мають кількісне вираження, можуть порівнюватися за допомогою критеріїв Вальда, Севіджа, Гурвіца, Байєса, Ходжеса-Леманата ін.

Критерієм Вальда (критерієм песимізму) передбачається така стратегія, коли в гірших умовах можна здобути гарантований виграш, орієнтований на найгірші умови:

B~max min а_/у,

де я..- виграш при виборі ї-'і стратегії в/'-х умовах.

Критерій Севіджа полягає у тому, що в умовах невизначеності рекомендується вибір стратегії, за якої величина ризику буде найменшою у найнесприятливіших умовах:

B=max min r,..,

Критерій Севіджа також може розглядатися як критерій кратного песимізму, але тут г. означає не можливий виграш, а пропущені можливості або ризики, які намагаються мінімізувати. На практиці цей критерій використовується переважно при прийнятті стратегічних рішень.

Критерій Гурвіца більш прийнятний, оскільки в умовах невизначеності не орієнтує ні на крайній песимізм (найгірші умови), ні на крайній оптимізм (найсприятливіші умови):

В = тах [Іmіn а  +(I,-У),mах а ,],

де І - коефіцієнт, який об'єктивно вибирається між 0 і І (0,Y,l). Тобто, чим небезпечніша ситуація, тим більше має бути підстрахування, тим ближчим до одиниці слід вибирати І, що зумовлює мінімальний варіант рішення.

Варіанти розроблених рішень оцінюють за очікуваними економічними результатами, значущістю, оперативністю, небезпечністю зриву і рівнем ризику в ситуаціях, коли результати не можна визначити вірогідно, надійністю окремих варіантів. Крім того, для оцінки альтернатив використовують різноманітні нормативи, оформлені у вигляді правил, процедур, регламенту, стандартів, а також моделі різного типу.

Критерії, що використовуються для вирішення завдань на найнижчих рівнях, повинні узгоджуватись з критеріями на вищих рівнях і сприяти досягненню цілей цього рівня.

Процес прийняття оперативних повторюваних рішень можна полегшити розробкою спеціальних таблиць-рішень, перш за все для диспетчерів і керівників середньої ланки. У лівій частині таких таблиць зверху вниз фіксуються умови роботи й відхилення нормального ходу процесу праці, що часто зустрічаються. У правій частині таблиці по горизонталі зазначають номери рішень.