Проблеми оптимального управління запасами

Проблеми оптимального управління запасами

Важливою передумовою успішної виробничо-фінансової діяльнос­ті на підприємстві (фірмі) є вчасне і повне забезпечення виробничого процесу необхідними технологічними, трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами. При цьому істотним є не лише забезпечення необхідними обсягами поставок на довготривалий термін (річний, квар­тальний, місячний) з огляду на потреби виробництва продукції або послуги, а й визначення характеру поставок протягом усього часу. З урахуванням специфіки споживання і можливостей поповнення цих ре­сурсів необхідно створювати запас, під яким розуміється придатний для застосування, але такий, що тимчасово не використовується, певний об’єм ресурсів. Матеріально-виробничі запаси діляться на три типи: си­ровина, незавершене виробництво (напівфабрикати), готова продукція. Політика управління запасами належить до інвестування в усі ці три гру­пи ресурсів. У концептуальному плані методологія і математичне мо­делювання управління запасами є практично ідентичними для всіх типів матеріально-виробничих ресурсів, тому на цій підставі розвивається нау­ковий напрямок — теорія управління запасами.

На промислових підприємствах (фірмах) задача матеріально-тех­нічного постачання полягає в основному у забезпеченні виробництва матеріальними ресурсами (сировиною, напівфабрикатами, комплек­туючими деталями і виробами тощо), запаси яких перебувають або на центральних складах підприємства, або на складах основних цехів. Тому надалі під поняттям «виробничі запаси» будемо розуміти запаси матеріальних ресурсів, що, проте, не є істотним для складання і дослі­дження оптимізаційних задач аналітичними методами чи засобами імі­таційного моделювання.

Політика матеріально-технічного забезпечення провадиться го­ловними спеціалістами підприємства (фірми), до яких належать вироб­ники, спеціалісти з маркетингу та фінансисти: всі вони беруть участь в управлінні матеріально-виробничними запасами. Керівника виробни­цтва турбують запаси сировини для забезпечення неперервного процесу виробництва, який впливає на рівень незавершеного виробництва. Для нього життєво важливо, чи виробляє підприємство (фірма) рівномірно й неперервно продукцію протягом року, накопичуючи запаси готової продукції для сезонних продаж, чи виробляє продукцію нерегулярно, за замовленнями. Проте основну відповідальність за рівень матеріаль­но-виробничих запасів несе фінансовий директор підприємства (фірми), оскільки надмірний рівень запасів безпосередньо впливає на прибуток: з одного боку, поточні запаси товарно-матеріальних цінностей вимагають значних витрат, що впливає на рівень прибутковості, а з другого — ма­теріально-технічні запаси знижують коефіцієнт обіговості всіх фондів. Фінансовий директор та головний бухгалтер відповідають за створення інформаційної системи для контролю, використання обігових коштів поповнення запасів на підприємстві. Найбільш ефективну комп'ютер­ну підтримку в цій роботі повинна забезпечити спеціальна система під­тримки прийняття рішень управління запасами, яка розробляється у сис­темі підтримки прийняття фінансових рішень.

Існують об'єктивні чинники, які зумовлюють необхідність ство­рення запасів:

-  незбіг ритмів постачання (або виробництва) і використання ма­теріальних ресурсів. Наприклад, навіть для ідеального випадку, коли споживання матеріалів є безперервним, а постачання — ре­гулярним із фіксованим обсягом, початковий запас (у момент при­буття поставки) дорівнює величині поставки, а потім, в міру спо­живання, зменшується до нуля. При цьому якщо і можлива синх­ронізація графіка поставок із ритмом споживання ресурсу (при цьому відпадає необхідність створення запасів продуктів: вони «з коліс» завантажуються у виробництво), то вона виявиться неви­гідною для постачальників, які не бажають мати справу з малими обсягами поставок, малими партіями, зокрема через непропорцій­ність транспортних витрат обсягам поставок;

 - випадкові коливання попиту в проміжку часу між поставками; тривалості інтервалу часу між поставками; обсягів поставок. У цьому випадку проблема забезпечення ритмічності виробничих процесів на підприємстві матиме імовірнісний характер, тобто на­дійність виробництва безпосередньо залежить від величини по­точного запасу;

-   кон'юнктурні міркування, які враховують сезонність попиту і се­зонність виробництва предметів споживання.

            Отже, з огляду на перераховані чинники чим більший запас, тим краще. Проте є і вагомі застереження на користь зменшення або ж зве­дення до нуля запасів матеріальних ресурсів (треба зауважити, що коли у виробничих системах немає складів для зберігання запасів на проміж­них фазах виробництва, то це означає, що система управління запасами дає змогу тримати нульові поточні запаси, а не те, що управління за­пасами не має місця на підприємстві). Сюди належать: плата за фізич­не зберігання запасу; втрачений економічний виграш із-за зв'язування обігових коштів у запасах; втрати в кількості і якості матеріальних ре­сурсів, включаючи моральне зношення.

Таким чином, задача створення необхідних запасів виробничих ресурсів має альтернативний характер і повинна розв'язуватися оптимізаційними методами. Оптимальне управління запасами як науковий напрям належить до однієї з найбільш розроблених галузей теорії до­слідження операцій. На даний час є значна кількість моделей управ­ління запасами, які, проте, не вичерпують всієї множини можливих ва­ріантів. Досить сказати, що тільки в просторі найпростіших стратегій можна створити велику кількість різних моделей, які відрізняються не лише математичним описом, а й методами розв'язування. Таке різнома­ніття математичних моделей управління запасами, що відображає можливі варіанти виробничих ситуацій, не завжди дає змогу використову­вати готові рішення, а спонукає формулювати нові постановки задач управління запасами і розробляти для їх реалізації обчислювальні ме­тоди, зокрема, за допомогою засобів імітаційного моделювання. І вна­слідок цього ефективних автоматизованих систем управління запасами підприємств на сьогодні не існує.

Для вирішення розглянутих проблем і задач, що счтоять перед підприємствами в ринкових умовах необхідне створення сучасних інформаційних систем  і інформаційних технологій, що опираються на досягнутий рівень розвитку комп'ютерної техніки та методів обробки інформації.