Сутність та значення вартісної оцінки

Сутність та значення вартісної оцінки

Бухгалтерський облік відображає засоби, процеси та явища у грошовому виразі, що потребує їх вартісного вимірювання. Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» важливим принципом бухгалтерського обліку і фінансової звітності є принцип єдиного грошового вимірника, яким є гривня.

Отже, бухгалтерському обліку властиве вартісне вимірювання, що передбачає використання грошового вимірника. Вимірюваність вважається необхідною передумовою визнання активів, зобов’язань та власного капіталу. З метою вимірювання використовують такі елементи методу бухгалтерського обліку, як оцінка та калькуляція.

Оцінка – це спосіб вартісного вимірювання господарських засобів та джерел їх утворення, а калькуляція – спосіб вартісного вимірювання господарських процесів (придбання матеріальних цінностей, виробництва продукції, їх реалізації).

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку визначають оцінку як процес визначення грошових сум, за якими мають визнавати і відображати елементи фінансових звітів.

Мета оцінки – формулювання основного завдання, яке слід вирішити в результаті оцінки. Формулювання мети оцінки передбачає:

а) повне і правильне найменування об'єкта оцінки;

б) вид активів, які оцінюються;

в) вид майнових прав, які оцінюються;

г) дату оцінки.

Від правильності поставленої мети залежить вибір адекватної оцінки та уникнення помилок при оцінці активів, зобов’язань, власного капіталу та господарських процесів.

Оцінка господарських засобів (активів) та їх джерел (капіталу та зобов'язань) є відправним моментом бухгалтерського обліку і реальною основою його побудови.

Ціна як грошовий вираз вартості є базовою категорією для оцінки активів і господарських операцій.

В            основу оцінки господарських засобів покладено різні ціни, серед яких найбільш поширеними є оптові та роздрібні ціни. Оптові ціни – це ціни, за якими підприємство реалізує продукцію іншим підприємствам, збутовим чи торговельним фірмам. Оптова ціна підприємства включає: собівартість реалізації, накладні витрати, прибуток і податки. Роздрібні ціни – це ціни, за

якими товари реалізуються споживачам. Вони включають оптову ціну підприємства та торговельну націнку (знижку) з метою покриття витрат обігу.

Теорія бухгалтерського обліку ставить до оцінки основні вимоги, що забезпечують правильність відображення об'єктів обліку та достовірність оцінки. До цих вимог належать:

1)                      Реальність (адекватність) оцінки вимагає забезпечення відповідності грошового вираження об'єктів обліку їх фактичній величині, а також точного обчислення фактичної собівартості всіх об'єктів обліку шляхом проведення інвентаризації та переоцінки.

2)            Єдність оцінки забезпечує однаковість і незмінність оцінки протягом тривалого часу за всіма суб'єктами господарювання. Єдність оцінки досягається встановленням обов'язкових положень (стандартів), інструкцій, правил обліку і калькулювання.

3)               Цілеспрямованість оцінки, що застосовується в бухгалтерському

обліку.

Оцінка в бухгалтерському обліку має багатофункціональний характер. Цією обставиною пояснюється існування різноманітних грошових оцінок, серед яких:

- економічні оцінки, що використовують для визначення цінності майна при його реалізації чи придбанні;

- юридичні оцінки, які випливають з укладених угод (договорів), або обумовлені необхідністю відшкодування заподіяної шкоди;

- статистичні оцінки, які характеризують сукупність об'єктів за деякими середніми величинами та застосовуються в макроекономічному обліку

й    аналізі;

-           експертні оцінки, що встановлюють експерти (фахівці);

-             страхові (актуарні) оцінки розраховують індивідуально для кожного страхового об'єкта.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку передбачають можливість застосування різних методів оцінки активів, капіталу та зобов'язань, основою (базою) яких є:

1)          Історична (фактична) собівартість:

активу – це сума грошових коштів, їх еквівалентів або інших форм компенсації, наданих на момент придбання активу. (Форма компенсації – інші активи чи зобов'язання);

зобов'язання – сума надходжень, отриманих в обмін на зобов'язання, або на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, які підлягають сплаті для погашення зобов'язань у процесі звичайної господарської діяльності.

2)          Поточна (відновлювана) собівартість:

активу – сума грошових коштів і їхніх еквівалентів або інших форм компенсації, яку необхідно було б витратити для придбання аналогічного активу на поточний момент (дату балансу);

зобов'язання – сума недисконтованих грошових коштів чи їх еквівалентів, які були б необхідні для погашення зобов'язань на поточний момент (дату балансу).

3)          Вартість реалізації (погашення):

активу – сума грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в процесі звичайної реалізації;

зобов'язання – сума недисконтованих грошових коштів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства.

4)          Сучасна вартість:

активу – дисконтована вартість майбутніх чистих надходжень грошових коштів від звичайної діяльності;

зобов'язання – теперішня (дисконтована) вартість майбутніх чистих грошових платежів, які необхідні для погашення зобов'язання у процесі звичайної господарської діяльності.

5)          Справедлива вартість:

активу – сума, за якою актив може бути обмінений в операції між обізнаними, зацікавленими і незалежними сторонами.

зобов'язання – сума, за якою може бути погашене зобов'язання в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

На підставі принципу історичної (фактичної) собівартості, основою оцінки найчастіше приймається історична собівартість – оцінка на основі витрат на виробництво чи придбання активів. Історична собівартість, як правило, комбінується з іншими основами оцінки. Так, стандарти обліку вимагають відображати запаси за нижчою із двох оцінок – вартістю реалізації або чистою вартістю реалізації. Таке поєднання способів оцінки випливає з принципу обачності. Ринкові цінні папери, а також інші активи, за якими існує активний ринок, можна відображати за ринковою вартістю. Оцінка за справедливою вартістю має застосовуватися в таких операціях, як безоплатне одержання активів, внесення активів до статутного капіталу (при цьому вартість погоджується із засновниками), обмін активами тощо.

Вибір основи оцінки підприємством залежить від вимог стандартів обліку, економічної доцільності, а також чинного законодавства.