ТЕМА 4. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

ТЕМА 4. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Оскільки питання аналізу джерел формування капіталу тісно пов'язане з поняттям фінансування, необхідно розглянути основні його види та ознаки їх класифікації.

До основних ознак класифікації видів фінансування відносять:

Ø форму капіталу, що залучається;

Ø походження капіталу;

Ø правовий стан капіталовласників (форма власності).

За формою капіталу, що залучається, розрізняють:

Ø грошові кошти;

Ø майнові внески.

За походженням капіталу фінансування поділяється на:

Ø фінансування, що здійснюється за рахунок внутрішніх джерел;

Ø фінансування за рахунок зовнішніх джерел.

     За правовим станом капіталовласників розрізняють фінансування за рахунок:

Ø власного капіталу;

Ø залученого капіталу.

При цьому власний капітал необхідно розглядати в обліковому, фінансовому, правовому аспектах.

Обліковий аспект передбачає оцінку початкового вкладення капіталу та його наступних змін, пов'язаних з додатковими вкладеннями, отриманням чистого прибутку, накопиченого з моменту функціонування підприємства, іншими причинами, що приводять до нарощення (змінення) власного капіталу.

Фінансовий аспект ґрунтується на розумінні власного капіталу як різниці між активами і зобов'язаннями.

Правовий аспект характеризує залишковий принцип поширення претензій власників на отримані доходи та наявні активи.

Аналіз власного капіталу має такі основні цілі:

Ø виявити основні джерела формування власного капіталу та визначити наслідки їх змін для фінансової стійкості підприємства;

Ø визначити правові, договірні та фінансові обмеження в розпорядженні поточним і нерозподіленим прибутком;оцінити пріоритетність прав на отримання дивідендів;

Ø виявити пріоритетність прав власників у разі ліквідації підприємства.

Власний капітал підприємства містить дві основні складові:

     а) інвестований капітал (капітал, що вкладений власниками в підприємство);

     б) накопичений капітал (створений на підприємстві).

Аналізуючи власний капітал, необхідно визначати питому вагу його окремих складових, а також динаміку їх складу та структури за певні періоди.

Необхідність окремого розгляду елементів власного капіталу пов'язана з тим, що кожен з них є характеристикою правових та інших обмежень підприємства в розпорядженні своїми активами.

Аналіз складу власного капіталу дає змогу виявити його основні функції:

Ø забезпечення безперервності діяльності;

Ø гарантії захисту капіталу кредиторів та відшкодування збитків;

Ø участь у розподілі отриманого прибутку;

Ø участь в управлінні підприємством.

Залучені кошти являють собою правові і господарські зобов'язання підприємства перед третіми особами. Величина залучених коштів характеризує можливі майбутні вилучення коштів підприємства, пов'язані з раніше прийнятими зобов'язаннями.

Залучені кошти класифікують залежно від ступеня строковос-ті їх погашення та способів забезпеченості.

За ступеням строковості погашення зобов'язання поділяються на:

Ø довгострокові;

Ø поточні.

Кошти, що залучаються на довгостроковій основі, звичайно спрямовують на придбання активів тривалого використання, а поточні пасиви, як правило, є джерелом формування оборотних коштів..

Завдяки залученню позикових коштів підприємство отримує певні переваги. Однак за відповідних умов вони можуть призвести до погіршення фінансового стану підприємства, наблизити його до банкрутства. Тому важливим питанням в аналізі структури джерел коштів є оцінка раціональності співвідношення власних та залучених коштів.

До основних показників, які характеризують структуру капіталу, належать: коефіцієнт фінансової автономії (незалежності), коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт фінансування.

На співвідношення власних і залучених коштів впливає низка факторів, обумовлених внутрішніми та зовнішніми умовами діяльності підприємства та обраної ним фінансової стратегії. До них відносять:

Ø спосіб розміщення джерел майна підприємства в активах;

Ø тривалість одного обороту коштів;

Ø співвідношення тривалості виробничо-комерційного циклу і строку погашення кредиторської заборгованості;

Ø структуру витрат підприємства.

Необхідно підкреслити, що оцінювати структуру капіталу підприємства слід в динаміці за ряд років, з тим щоб виявити основні тенденції змін. Тому наступним етапом аналізу капіталу є аналіз змін у складі власного і залученого капіталу, який краще здійснювати за допомогою такої аналітичної таблиці.

Порівняння активів і пасивів підприємства дає змогу оцінити ефективність фінансової політики підприємства.

Кошти, що використовуються для формування капіталу підприємства, мають свою ціну, її величина, або вартість капіталу, певною мірою визначається наявними у підприємства можливостями вибору джерел фінансування. У зв'язку з цим виникає необхідність вивчення питань, пов'язаних з методологією визначення вартості капіталу.

Сума коштів, яку необхідно сплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів, виражена у відсотках до цього обсягу, називається ціною капіталу. Іншими словами, ціна капіталу вказує, яку суму слід заплатити за залучення одиниці капіталу з даного джерела.

Слід наголосити на тому, що не тільки залучений капітал має свою ціну, а й власний. Це обумовлено насамперед тим, що капітал може бути вкладений за межами підприємства. Тому вартість власного капіталу розглядають з точки зору упущеної вигоди.

Акціонер, вкладаючи капітал у діяльність підприємства, втрачає інші можливості отримання прибутку від вкладення наявних у нього коштів. Відповідно компенсацію, або платою, за втрачену вигоду акціонеру повинні стати майбутні доходи у вигляді дивідендів або/і підвищення вартості акцій.

У зв'язку з тим, що проблема визначення вартості капіталу є складною, в економічній літературі, присвяченій цій проблемі, розглядають різні способи визначення «ціни» власного капіталу. Найбільш поширеними в практиці фінансового аналізу є підходи:

     •  на основі дивідендів;

     •  на основі доходів;

     •  на основі визначення «ціни» капітальних активів.

Залучення позикового капіталу для підприємства — один із способів розширення його діяльності. При цьому окремі види залучених коштів (кредити банку, кредиторська заборгованість) мають для підприємства різну вартість. Незважаючи на велику кількість видів заборгованості, загальним підходом до визначення вартості залученого капіталу може бути такий: ціна залученого капіталу визначається відношенням витрат, пов'язаних із залученням фінансових ресурсів, до самої величини капіталу, що залучається.

Оскільки основними елементами залученого капіталу є кредиторська заборгованість, кредити/позики банку або облігації, випущені підприємством, рекомендується вивчити алгоритм розрахунку їх ціни, з'ясувати вплив ставки оподаткування на рівень останньої.

Визначивши вартість окремих джерел фінансування — власного і залученого капіталу, необхідно розрахувати середню вартість капіталу. Вартість капіталу підприємства може бути визначена як середньозважена величина вартості всіх категорій капіталу.

Головна мета розрахунку цього аналітичного показника полягає в тому,- щоб отримати критерії відбору для майбутніх інвестицій, які оцінюються за ставкою дохідності, достатньої, щоб компенсувати витрати вкладників капіталу. Враховуючи, що ступінь участі різних вкладників капіталу у фінансування діяльності не рівноцінний, вартість окремих видів фінансування зважується виходячи з питомої ваги даного джерела в загальному обсязі фінансування.

Визначення ціни капіталу не зводиться тільки до розрахунку відсотків, які необхідно сплатити власникам фінансових ресурсів, а й характеризує ту норму рентабельності, яку повинно забезпечити підприємство, щоб не змінити своєї ринкової вартості. У зв'язку з цим аналіз капіталу доповнюється оцінкою ефективності використання власного і залученого капіталу, який рекомендується здійснювати за допомогою таких показників дохідності:

     •  загальна рентабельність інвестованого капіталу;

     • ставка рентабельності (дохідності) залученого капіталу; « ставка рентабельності (дохідності) власного капіталу.

У процесі вивчення методології цього фрагмента фінансового аналізу необхідно звернути увагу на те, що залучення банківського кредиту за певних умов є економічно виправданим, незважаючи на збільшення фінансових витрат, пов'язаних зі сплатою відсотків. У разі, коли ціна банківського кредиту нижча, ніж рентабельність вкладення капіталу в активні операції підприємства, використання залучених коштів є раціональним, оскільки забезпечує збільшення норми прибутку на вкладений капітал.

Це правило оцінки доцільності залучення позикового капіталу дістало назву ефекту фінансового важеля, який можна описати такою моделлю:

               (4.1)

де ЕФВ — ефект фінансового важеля; Р_ВА – коефіцієнт валової рентабельності активів (дріб валового прибутку та середньої вартості активів)рентабельність капіталу, СВ — ставка відсотка за кредит; С_ПП—ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом; ЗК — залучений капітал; ВК — власний капітал.

Проте слід зауважити, що безмежно збільшувати суму залученого капіталу підприємство не може, оскільки існують певні обмеження у вигляді коефіцієнта поточної ліквідності та коефіцієнта забезпеченості власними оборотними коштами.

Розглянувши взаємозв'язок, який існує між даними коефіцієнтами та рентабельністю власного капіталу, можна зробити такі висновки:

Ø по-перше, рентабельність власного капіталу (при збереженні коефіцієнта поточної ліквідності та коефіцієнта забезпеченості власними оборотними коштами на мінімальному рівні) можна підвищити за рахунок збільшення залучених коштів у складі пасивів на довгостроковій основі;

Ø по-друге, при низьких обсягах продажу і прибутку досягти високого рівня рентабельності власного капіталу неможливо.

Процес оптимізації структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку та підвищення рентабельності дістав назву леверидж.

     Розрізняють такі види левериджу:

·         виробничий;

·         фінансовий;

·         виробничо-фінансовий.

Виробничий леверидж — це потенційна можливість впливати на прибуток підприємства, змінюючи структуру собівартості продукції та обсяг її випуску.

Розраховується рівень виробничого левериджу відношенням темпів приросту валового прибутку до темпів приросту обсягів продажу в натуральних одиницях. При високому його рівні навіть незначні зміни виробництва продукції призводять до суттєвих змін прибутку.

Фінансовий леверидж — це потенційна можливість впливати на прибуток, змінюючи обсяг і структуру власного та залученого капіталу.

Його рівень вимірюється відношенням темпів приросту чистого прибутку до темпів приросту валового прибутку. Незначні зміни валового прибутку і рентабельності авансованого капіталу в умовах високого фінансового левериджу можуть призвести до значних змін чистого прибутку, що небезпечно при падінні обсягів виробництва.

Виробничо-фінансовий леверидж — загальний показник, що являє собою добуток рівнів виробничого і фінансового левериджу. Він відображає загальний ризик, пов'язаний з можливим браком коштів для відшкодування виробничих і фінансових витрат.

Скачано с www.znanio.ru