Тестові завдання Тема 3. Первинне спостереження, документація та інвентаризація.

Тестові завдання

Тема 3. Первинне спостереження, документація та інвентаризація.

Документація господарських операцій

A01: Первинні документи це:

1.   процес оформлення господарських операцій відповідними документами;

2.   процес спостереження, вимірювання об’єктів обліку і реєстрація одержаної економічної інформації;

3.   письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

A02: 3 нижче приведених документів назвіть первинний документ:

1.   прибутковий касовий ордер;

2.   Звіт про рух продуктів і матеріалів;

3.   журнал-ордер №1.

A03: Які види облікових робіт включає бухгалтерська обробка документів:

1.   перевірку, таксування, групування, зведення, контирування документів;

2.   перевірку; таксування документів;

3.   перевірку, зведення, контирування документів.

A04: Що розуміють під документооборотом:

1.   проходження документами значної кількості етапів;

2.   рух документів від моменту складання на даному підприємстві або одержання зі сторони до використання для бухгалтерських записів і передачі в архів;

3.   упорядкованість руху документів та своєчасного одержання їх для бухгалтерських записів?

A05: Хто здійснює контроль за виконанням графіку документообороту:

1.   особа уповноважена головним бухгалтером;

2.   керівник підприємства;

3.   головний бухгалтер?

A06: Документація:

1.   спосіб оформлення господарських операцій документами;

2.   підшивка документів;

3.   упорядкований рух документів.

A07: Реквізити документів:

1.   підстава для відображення господарської операції;

2.   показники, що містяться в документі і характеризують операцію;

3.   згруповані показники.

A08: Уніфікація документів:

1.   встановлення для  бланків однотипних документів однакового, найбільш раціонального розміру;

2.   встановлення порядку запису господарських операцій в документ;

3.   розробка єдиних форм документів для оформлення однотипних господарських операцій на підприємствах і в організаціях різних галузей і форм власності.

A09: Стандартизація документів:

1.   встановлення для  бланків однотипних документів однакового, найбільш раціонального розміру;

2.   розробка єдиних форм документів для оформлення однотипних господарських операцій на підприємствах і в організаціях різних галузей і форм власності.

3.   послідовність заповнення  реквізитів в документі.

A10: Перевірка документів по суті полягає:

1.   встановленні повноти і правильності заповнення всіх реквізитів документів, достовірність підписів посадових осіб;

2.   у встановленні господарської доцільності і законності операції, оформленої документом, дотримання установчих документів, кошторису, норм, розцінок, лімітів;

3.   перевірці всіх арифметичних підрахунків.

A11: Таксування полягає в:

1.   об’єднанні однорідних  за змістом первинних документів у групи і їх запис в групувальні відомості для визначення загального підсумку по кожній групі;

2.   зазначенні кореспондуючих рахунків, на яких повинна бути відображена господарська операція, оформлена документом або групою;

3.   проставлення у відповідних графах документа ціни і суми, тобто грошової оцінки оформлених натуральних показників господарської операції.

A12: На підприємстві можуть бути архіви:

1.   постійні і поточні;

2.   тільки поточний;

3.   тільки постійний.

A13: Справи у тимчасове користування з архіву видають:

1.   з дозволу головного бухгалтера;

2.   з дозволу керівника;

3.   на вимогу ревізора.

A14: Які бухгалтерські документи можна знищувати:

1.   термін зберігання яких закінчився;

2.   які зберігаються понад 3 роки;

3.   термін зберігання яких закінчився, за якими державна податкова інспекція провела перевірку і які не стосуються слідчих або судових справ.

This entry was posted on 19.02.2013, in Первинне спостереження, документація та інвентаризація. Оставить комментарий

Правильні відповіді на тестові завдання

Фев19

This entry was posted on 19.02.2013, in Первинне спостереження, документація та інвентаризація. Оставить комментарий

Тестові завдання

Фев19

Тема 6. План рахунків

бухгалтерського обліку

A01: Дати визначення класифікації рахунків:

1.   єдиний систематизований перелік рахунків;

2.   науково-обґрунтоване групування рахунків за однорідними економічними ознаками;

3.   це система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства.

A02: За якими ознаками класифікуються рахунки бухгалтерського обліку:

1.   активні, пасивні, активно-пасивні;

2.   за складом та розміщенням; з джерелами утворення капіталу та використання його в господарській діяльності;

3.   за економічним змістом; за призначенням та структурою.

A03: Що вивчає класифікація рахунків за призначенням та за структурою:

1.   облік стану господарських засобів;

2.   облік джерел господарських засобів та коштів;

3.   порядок запису господарських операцій на рахунку, значення дебету, кредиту рахунку, залишку на рахунку та для чого призначений той чи інший рахунок?

A04: За якою ознакою рахунки поділяються на чотири групи:

— рахунки господарських ресурсів;

— рахунки джерел утворення господарських ресурсів;

— рахунки господарських процесів;

1.   по відношенню до балансу;

2.   за призначенням та структурою;

3.   за економічним змістом.

A05: Які об’єкти обліку відображаються на рахунках класів 1, 2, 3:

1.   господарські процеси;

2.   джерела утворення господарських ресурсів;

3.   господарські ресурси.

A06: Які об’єкти обліку відображаються на рахунках. класів 4-6:

1.   активи, що не належать підприємству;

2.   господарські процеси;

3.   джерела утворення господарських ресурсів.

A07: Які об’єкти обліку відображаються на рахунках класу 7:

1.   джерела власного капіталу;

2.   витрати за елементами;

3.   доходи і результати діяльності.

A08: Назвіть групи рахунків за призначенням та структурою:

1.   активні, пасивні, активно-пасивні;

2.   рахунки запасів, грошових коштів, капіталу;

3.   основні, регулюючі, операційні, фінансово-результативні, позабалансові.

A09: Для чого призначені основні рахунки:

1.   для обліку витрат діяльності;

2.   для обліку господарських процесів;

3.   для обліку наявності і руху господарських коштів підприємства, джерел їх утворення та контролю за ними.

A10: Назвіть підгрупи основних рахунків:

1.   збирально-розподільчі, витратні, калькуляційні;

2.   співставляючі;

3.   матеріальні, грошові, капіталу, рахунки розрахунків.

A11: Для чого призначені основні матеріальні рахунки:

1.   для обліку наявності і руху основних засобів, товарно-матеріальних цінностей та контролю за їх зберіганням;

2.   для обліку дебіторської та кредиторської заборгованості;

3.   для уточнення, коригування оцінки об’єкта обліку на основному рахунку.

A12: Для чого призначені рахунки капіталу? Де у балансі відображаються залишки цих рахунків:

1.   для обліку наявності, збільшення та зменшення капіталу. Залишки по цих рахунках відображаються в першому розділі пасиву балансу “Власний капітал”;

2.   для обліку кредиторської заборгованості. Залишки по цих рахунках відображаються в четвертому розділі пасиву балансу “Поточні зобов’язання”;

3.   для узагальнення інформації про доходи і результати діяльності. Залишків не мають, закриваються віднесенням суми чистого доходу на рахунок 79 “Фінансові результати”.

A13: Для чого призначені рахунки розрахунків? Які вони бувають по відношенню до балансу:

1.   для обліку наявності і руху господарських коштів, по відношенню до балансу – активні;

2.   для обліку джерел утворення господарських коштів, по відношенню до балансу – пасивні;

3.   для обліку розрахункових, кредитних і господарсько-правових відносин з іншими підприємствами, та особами; по відношенню до балансу вони бувають активними, пасивними, активно-пасивними.

A14: Назвіть види регулюючих рахунків. Які вони бувають по відношенню до балансу:

1.   матеріальні, грошові, активні;

2.   капіталу, доходів, пасивні;

3.   додаткові-активні; контрарні-активні, пасивні.

A15: Дайте характеристику рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”:

1.   активний, основний, матеріальний;

2.   активний, операційний, збирально-розподільчий;

3.   активний, операційний, витратний.

A16: Дайте характеристику рахунку 23 “Виробництво”:

1.   активний, операційний, калькуляційний;

2.   активний, операційний, витратний;

3.   активний, основний, матеріальний.

A17: Дайте характеристику рахунку 79 “Фінансові результати”:

1.   пасивний, операційний, доходів;

2.   активно-пасивний, операційний, порівняльний;

3.   пасивний, операційний, звітно-розподільчий.

A18: Дайте характеристику рахунку 44 “Нерозподілені прибутки (Непокриті збитки)”:

1.   активно-пасивний, операційний, доходів;

2.   активно-пасивний, фінансово-результатний;

3.   пасивний, основний, капіталу.

A19: Узагальнення інформації про доходи підприємства здійснюється за допомогою рахунків класу:

1.   класу 4 Плану рахунків бухгалтерського обліку;

2.   класу 8 Плану рахунків бухгалтерського обліку;

3.   класу 7 Плану рахунків бухгалтерського обліку.

A20: Рахунки класу 3 Плану рахунків бухгалтерського обліку призначені:

1.   для обліку активів підприємства;

2.   для обліку розрахунків;

3.   для обліку коштів, розрахунків та інших активів.

A21: Залишки по рахунках класів 1, 2, 3 Плану рахунків бухгалтерського обліку використовують:

1.   для заповнення звіту про фінансові результати підприємства;

2.   для заповнення активу балансу;

3.   для заповнення пасиву балансу.

A22: Субрахунок, який відображено в Плану рахунків бухгалтерського обліку, це:

1.   конкретизація синтетичного рахунку;

2.   рахунок другого порядку є підрозділом рахунку першого порядку;

3.   аналітичний рахунок.

This entry was posted on 19.02.2013, in План рахунків бухгалтерського обліку. Оставить комментарий

Правильні відповіді на тестові завдання

Фев19

This entry was posted on 19.02.2013, in План рахунків бухгалтерського обліку. Оставить комментарий

Тестові завдання

Фев19

Тема 5. Рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис

A01:Як визначають залишок на кінець місяця на активних рахунках:

1.   від дебетового обороту рахунку вираховують кредитовий оборот рахунку;

2.   до залишку на початок місяця додають оборот по кредиту рахунку і вираховують оборот по дебету рахунку;

3.   до залишку на початок місяця додають оборот по дебету рахунку i вираховують оборот по кредиту рахунку?

A02: Як визначають залишок на кінець місяця на пасивних рахунках:

1.   до залишку на початок місяця додають оборот по кредиту рахунку і вираховують оборот по дебету рахунку;

2.   до залишку на початок місяця додають оборот по дебету paxyнку і вираховують оборот по кредиту рахунку;

3.   від обороту по кредиту рахунку вираховують оборот по дебету рахунків?

A03: В чому полягає суть подвійного запису в системі бухгалтерського обліку:

1.   це спосіб відображення господарських операцій;

2.   це спосіб відображення господарських операцій за дебетом одного рахунку та за кредитом іншого рахунку на однакову суму;

3.   це метод бухгалтерського обліку, що зумовлює запис господарських операцій на рахунках?

A04: Що називають кореспонденцією рахунків:

1.   вказівку, на яких рахунках відобразити господарську операцію;

2.   форму відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку;

3.   взаємозв’язок між рахунками, що виникає при подвійному запису господарських операцій?

A05: Що означає бухгалтерський запис Д^т 372    К^т 301:

1.   видачу коштів з каси в підзвіт;

2.   списання з підзвіту сум;

3.   видачу коштів з каси дебіторам?

A06: Зарахування на поточний рахунок банку короткострокової позики відображається бухгалтерською проводкою:

1.   Д^т 311  К^т 60;

2.   Д^т 60  К^т 311;

3.   Д^т 311  К^т 50.

A07: Вкажіть, який зміст господарської операції виражає кореспонденція рахунків Д^т 30 К^т 31?

1.   зарахування коштів до каси з поточного рахунку банку;

2.   зарахування коштів на поточний рахунок банку з каси;

3.   перерахування коштів з поточного рахунку банку кредиторам.

A08: Оборот на бухгалтерському рахунку:

1.   підсумок записів разом по дебету і кредиту рахунка;

2.   підсумок записів на дебеті і кредиті рахунка окремо без включення початкового залишку;

3.   підсумок записів на дебеті і кредиті рахунка разом з початковим залишком;

A09: Що означає відкрити рахунок:

1.   записати назву рахунка і початковий залишок;

2.   записати назву рахунка;

3.   записати назву рахунка, початковий залишок і господарські операції.

A10: Як визначити кінцевий залишок для активно-пасивних рахунків:

1.   до залишку на початок місяця додають оборот по дебету paxyнку і вираховують оборот по кредиту рахунку;

2.   до залишку на початок місяця додають оборот по кредиту рахунку і вираховують оборот по дебету рахунку;

3.   шляхом підсумування кінцевих залишків на відкритих до нього аналітичних рахунках.

A11: Бухгалтерська проводка це:

1.   зазначення рахунків що дебетують і кредитують;

2.   взаємозв’язок між рахунками внаслідок подвійного запису;

3.   зазначення рахунків що дебетують і кредитують та суми відображуваної в обліку господарської операції.

A12: Синтетичні рахунки:

1.   призначені для обліку наявності і змін економічно однорідних груп активів, зобов’язань, капіталу, витрат і доходів у грошовому виразі;

2.   призначені для обліку наявності і змін конкретних видів активів, зобов’язань, власного капіталу;

3.   призначені для додаткового групування аналітичних рахунків.

A13: Яке призначення мають оборотні відомості за аналітичними рахунками:

1.   для узагальнення показників поточного бухгалтерського обліку;

2.   для одержання необхідних даних про наявність, рух ресурсів, капіталу, зобов’язань;

3.   для узагальнення і перевірки оборотів і залишків на аналітичних рахунках, які об’єднані відповідним синтетичним рахунком.

A14: Чим зумовлено рівність підсумків оборотів по дебету і кредиту в синтетичній оборотній відомості:

1.   балансом;

2.   подвійним записом;

3.   балансом, подвійним записом.

A15: В якій сумі буде визначено залишок на кінець місяця по рахунку 30 Каса, якщо початкове сальдо складало 50 грн., оприбутковано в касу за місяць 300 грн., а видано з каси за місяць 150 грн.:

1.   200 грн.;

2.   150 грн.;

3.   100 грн.

This entry was posted on 19.02.2013, in Рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис. Оставить комментарий

Правильні відповіді на тестові завдання

Фев19

This entry was posted on 19.02.2013, in Рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис. Оставить комментарий

Тестові завдання

Фев19

Тема 4. Бухгалтерський баланс

A01: Баланс підприємства це:

1.   таблиця, яка складається з двох рівновеликих  частин: активу і пасиву;

2.   звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал;

3.   звіт про активи, зобов’язання і власний капітал.

  A02: В якому розділі балансу активу чи пасиву можуть бути одержані показники поточних зобов’язань підприємства:

1.   ІІІ розділ пасиву балансу;

2.   ІV розділ пасиву балансу;

3.   ІІ розділ пасиву балансу.

  A03: За якою оцінкою основні засоби включаються до валюти балансу:

1.   первісною вартістю;

2.   залишковою вартістю;

3.   переоціненою вартістю.

  A04: Сума прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємства, відображається в балансі:

1.   І розділі пасиву балансу;

2.   ІІ розділі пасиву балансу;

3.   ІІ розділі активу балансу;

4.   І розділі активу балансу.

  A05: В якому розділі балансу відображають додатковий капітал:

1.   І розділі активу балансу;

2.   І розділі пасиву балансу;

3.   ІІ розділі пасиву балансу.

  A06: Вкажіть за якою формулою схематично відображають важливу особливість балансу – рівність підсумку активу балансу підсумку пасиву балансу:

1.   А = К + З

2.   К = А — З

3.   А = К

  A07: В якому П(с) БО наведено зміст, загальні вимоги до визначенню, розкриттю статей балансу:

1.   П(с) БО 1

2.   П(с) БО 2

3.   П(с) БО 3.

  A08: В сучасних умовах підприємства складають баланс “брутто” чи баланс “нетто”:

1.   баланс “брутто”;

2.   баланс “нетто”.

  A09: Назвіть події, що впливають на зміни в балансі:

1.   господарські операції;

2.   господарські процеси;

3.   бухгалтерські документи.

 A10: Стаття балансу:

1.   підсумковий показник активу і пасиву балансу;

2.   згрупований і узагальнений вид активів, зобов’язань, власного капіталу;

3.   сторона балансу.

 A11: Які зміни в балансі викликають активні операції:

1.   двох статей активу балансу;

2.   двох статей пасиву балансу;

3.   один вид активу балансу збільшується, другий вид активу зменшуються на однакову суму.

 A12: Вкажіть тип балансових змін під впливом господарської операції по видачі заробітної плати з каси:

1.   двох статей активу балансу;

2.   двох статей пасиву балансу;

3.   зменшилась заборгованість підприємства з заробітної плати по статті ”Поточні зобов’язання за розрахунками з оплати праці” і зменшилось коштів по статті активу балансу “Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті”.

 A13: Вкажіть, до якого типу операцій відноситься господарська операція з оприбуткуванням виробничих запасів, куплених у постачальників:

1.   активна;

2.   активно-пасивна у бік зменшення;

3.   активно-пасивний у бік збільшення.

 A14: Як визначається в І розділі активу балансу залишкова вартість нематеріальних активів:

1.   різниця між первісною вартістю і зносом нематеріальних активів;

2.   в сумі переоціненої вартості нематеріальних активів;

3.   в сумі первісної вартості нематеріальних активів.

 A15: Валюта балансу це:

1.   підсумковий показник активу і пасиву балансу;

2.   група однорідних активів або їх джерел;

3.   підсумок І розділу активу балансу.

This entry was posted on 19.02.2013, in Бухгалтерський баланс. Оставить комментарий

Навигация по записям

← Предыдущие записи

Правильні відповіді на тестові завдання

Фев19

This entry was posted on 19.02.2013, in Бухгалтерський баланс. Оставить комментарий

Тестові завдання

Фев19

Тема  2. Предмет і метод бухгалтерського обліку

  A01: Предметом бухгалтерського обліку є:

1.   ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких призведе до отримання економічних вигод у майбутньому;

2.   процес розширеного суспільного відтворення (виробництва, обміну і невиробничого споживання суспільного продукту), а також використання господарських засобів у цих процесах, які узагальнюється у грошовому вимірнику, для надання інформації, необхідної для управління і контролю;

3.   господарські засоби, що перебувають у розпорядженні окремих підприємств, і джерела їх формування.

  A02: Найважливішими об’єктами бухгалтерського обліку є:

1.   ресурси підприємства за складом і розміщенням;

2.   ресурси підприємства за джерелами їх утворення;

3.   активи, власний капітал, зобов’язання, господарські процеси, господарські операції.

  A03: До активів підприємства належать:

1.   основні засоби, оборотні активи;

2.   необоротні активи, оборотні активи, витрати майбутніх періодів;

3.   необоротні активи, оборотні  активи.

  A04: З нижче наведеного вкажіть нематеріальний актив:

1.   програмне забезпечення ЕОМ;

2.   земельні ділянки;

3.   капітальні інвестиції;

  A05: Які активи будуть необоротними:

1.   основні засоби, нематеріальні активи;

2.   дебіторська заборгованість;

3.   основні засоби, нематеріальні активи, незавершене будівництво, довгострокові фінансові інвестиції.

  A06: Назвіть джерела утворення активів підприємства:

1.   власний капітал, зобов’язання;

2.   власний капітал, зобов’язання, забезпечення майбутніх витрат і платежів, доходи майбутніх періодів;

3.   витрати майбутніх періодів, доходи майбутніх періодів.

  A07: З нижче приведеного виділіть джерела власного капіталу:

1.   нерозподілений прибуток;

2.   витрати майбутніх періодів;

3.   довгострокові кредити банку;

  A08: Витрати майбутніх періодів це:

1.   витрати, які мали місце в поточному звітному періоді;

2.   витрати, які мали місце в поточному або попередніх звітних періодах, але відносяться до наступних звітних періодів;

3.   витрати, які ми плануємо здійснити;

  A09: Назвіть поточні зобов’язання:

1.   короткострокові кредити банків;

2.   довгострокові кредити банків;

3.   доходи майбутніх періодів.

 A10: Калькуляція це:

1.   різниця між плановою і фактичною собівартістю;

2.   процес визначення фактичної собівартості;

3.   процес встановлення фактичної наявності матеріальних цінностей.

 A11: Малоцінні та швидкозношувані предмети будуть у складі оборотних активів, якщо:

1.   строк використання їх не більше одного року, або нормального операційного циклу, якщо він перевищує один рік;

2.   строк використання їх більше одного року;

3.   строк використання їх більше нормального операційного циклу.

 A12: До запасів відносяться:

1.   малоцінні та швидкозношувані предмети, строк використання яких більше одного року;

2.   поточні фінансові інвестиції;

3.   сировина і матеріали.

 A13: Подія, яка викликає зміни в структурі активів, власного капіталу, зобов’язань називається:

1.   господарським процесом;

2.   господарською операцією;

3.   ситуацією.

 A14: Кредиторська заборгованість це:

1.   заборгованість підзвітних осіб підприємству;

2.   борги інших підприємств, організацій, осіб даному підприємству;

3.   борги даного підприємства іншим фізичним та юридичним особам.

 A15: Методом бухгалтерського обліку називається:

1.   способи підходу до вивчення та пізнання предмету даної науки;

2.   окремі способи і прийоми;

3.   сукупність способів та прийомів, за допомогою яких відображається предмет бухгалтерського обліку.

A16: Який з перелічених прийомів не належить до елементів методу бухгалтерського обліку:

1. оцінка;

2. рахунки бухгалтерського обліку;

3. подвійний запис;

4. контирування.

A17: До поточних біологічних активів тваринництва відносять:

1. тварини на вирощуванні та відгодівлі;
2. чубуки;
3. робочі і продуктивні тварини.

This entry was posted on 19.02.2013, in Предмет і метод бухгалтерського обліку. Оставить комментарий

Правильні відповіді на тестові завдання

Фев19

This entry was posted on 19.02.2013, in Предмет і метод бухгалтерського обліку. Оставить комментарий

Тестові завдання

Фев19

Тема 1. Бухгалтерський облік, його суть і основи організації

A01: Види господарського обліку:

1.   оперативний і статистичний;

2.   оперативний, бухгалтерський, статистичний;

3.   податковий, управлінський.

A02: Бухгалтерський облік це:

1.   процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;

2.   вивчає кількісну сторону масових суспільних явищ у нерозривному зв’язку з їх якісною характеристикою;

3.   система спостереження, вимірювання і реєстрації господарських операцій з метою контролю та управління ними.

A03: Роботу вантажного автотранспорту вимірюють в:

1.   т;

2.   кг;

3.   т-км.

A04: Урожайність вимірюють в:

1.   ц-га;

2.   т, ц;

3.   га.

A05: Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” поширюється на:

1.   бюджетні організації та установи;

2.   всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства;

3.   всіх юридичних осіб крім підприємств малого та середнього бізнесу.

A06: Відповідальність за організацію  бухгалтерського обліку на підприємстві несе:

1.   головний бухгалтер підприємства;

2.   загальні збори трудового колективу;

3.   власник (керівник) підприємства.

A07: Головний бухгалтер призначається або звільняється з посади:

1.   власником (керівником);

2.   на зборах трудового колективу;

3.   правлінням підприємства.

A08: Облікова політика підприємства це:

1.   методи оцінки майна, зобов’язань, виходячи з порядку, передбаченого законодавством;

2.   сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання фінансової звітності;

3.   повне відображення в обліку за звітний рік усіх господарських операцій і результатів інвентаризацій майна та зобов’язань;

A09: Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється:

1.   міністерством економіки;

2.   галузевими міністерствами;

3.   міністерством фінансів України;

A10: Хто забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності:

1.   головний бухгалтер;

2.   бухгалтерія господарства;

3.   власник  (керівник).

This entry was posted on 19.02.2013, in Бухгалтерський облік, його суть і основи організації. Оставить комментарий

Правильні відповіді на тестові завдання

Фев19

Лекція «Бухгалтерський облік, його суть і основи організації»

Фев14

Сутність обліку, його види

Поняття облік у широкому розумінні означає спостереження, вимірювання та реєстрацію певних природних і суспільних явищ. Для людей важливим є облік того, що впливає на суспільство, й об’єктом особливої уваги є господарська діяльність, основу якої становить виробництво матеріальних благ.

Господарська діяльність — це будь-яка діяльність, що пов’язана з виробництвом, обміном і споживанням матеріальних і нематеріальних благ.

Суб’єктами господарської діяльності є фізичні та юридичні особи. Фізичними особами є громадяни країни та інших держав, юридичними особами — підприємства, організації й установи. їхня діяльність в Україні регулюється чинним законодавством.

Господарський облік здійснюють як фізичні, так і юридичні особи.

Юридичні особи — суб’єкти господарської діяльності є обліковими одиницями, які мають окрему систему бухгалтерського обліку і складають встановлену звітність із дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Господарський облік історично зумовлений; виник і розвивався разом із господарською діяльністю людини. У XV ст. з’явилися перші друковані праці з правил ведення обліку, автором однієї з яких був Лука Пачолі (1445—1515), відомий як родоначальник бухгалтерії. Його книга «Трактат про рахунки і записи» є першою працею з бухгалтерського обліку. Із розвитком продуктивних сил і виробничих відносин у різних соціально-економічних формаціях облік адаптувався до вимог суспільства і в результаті сформувався як прикладна економічна наука.

Метою господарського обліку є адекватне відображення фактів господарської діяльності, надання повної і правдивої інформації для прийняття рішень.

Зміст господарського обліку пізнають через його стадії (етапи):

• спостереження;
• вимірювання;
• реєстрацію;
• групування;
• узагальнення.

Кожному з названих етапів (стадій) технології обліку відповідає певний набір способів і прийомів (методологія): документація та інвентаризація, оцінка і калькуляція, регістри, рахунки і подвійний запис баланс і звітність.

Господарський облік завжди за своїм призначенням забезпечує інформацією процес управління та його апарат, оскільки господарський облік у широкому розумінні є функцією управління, поряд із плануванням (бюджетуванням), контролем, аналізом і прогнозуванням.

В Україні господарський облік поділяють на 3 види: оперативний, статистичний, бухгалтерський, кожен з яких має свої завдання, об’єкти обліку, способи одержання й обробки інформації, функції.

Оперативний облік використовується для спостереження і контролю за окремими операціями і процесами на найважливіших ділянках господарської діяльності з метою управління ними в міру їх здійснення. Він тісно пов’язаний з контролем, не має певної системи документації, використовує всі вимірники, забезпечує оперативність одержання інформації.

Статистичний облік вивчає і контролює масові суспільно-економічні та окремі типові явища і процеси. При цьому кількісні аспекти статистика досліджує в нерозривному зв’язку з якісним змістом у конкретних умовах місця і часу. Статистика застосовує різні вимірники і властиві їй способи спостереження (масові та вибіркові), систему показників (абсолютні, відносні та середні величини).

Дані статистичного обліку застосовують для макроекономічного аналізу й управління, тому оперативний і бухгалтерський облік підпорядковують завданням державної статистики.

Бухгалтерський облік відображає господарську діяльність підприємств, організацій і установ. Він охоплює всі засоби господарства, джерела їх формування, всі господарські процеси і результати діяльності.

Бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про господарську діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Таке визначення дано в Законі України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 p. № 996-XIV.

Важливі особливості бухгалтерського обліку полягають у тому, що він перш за все вартісний, суцільний і безперервний, документально обґрунтований, використовує властиві йому способи опрацювання інформації.

Всі юридичні особи, створені в Україні, незалежно від організаційних форм і форм власності, повинні вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність. Це положення засвідчує стаття 29 (Облік і звітність) Закону України «Про підприємства в Україні» від 4 січня 1992 р. № 2032-ХІІ.

Метою бухгалтерського обліку є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан і діяльність підприємства.

Всі три види обліку — оперативний, статистичний і бухгалтерський — тісно взаємопов’язані, доповнюють один одного й утворюють єдину систему обліку, яка ґрунтується на єдності предмета, мети, завдання, методології, державного регулювання.

Вимірники, що застосовуються в обліку, їх особливості та значення

Для відображення господарських засобів і процесів, що здійснюються на підприємстві, їхніх кількісних і якісних характеристик, в обліку застосовують різні вимірники: натуральний, трудовий, грошовий.

Натуральні вимірники забезпечують кількісне і якісне відображення облікових об’єктів в одиницях ваги, об’єму, площі, потужності тощо. Вони мають свої переваги і недоліки. Без натуральних вимірників не можна скласти виробничий план з номенклатури виробів, проаналізувати використання матеріальних ресурсів, балансів. Проте натуральні вимірники можна застосовувати лише для обліку однорідних об’єктів, їх не можна узагальнювати, використовуючи різні одиниці виміру.

Трудові вимірники використовують для визначення затраченої праці в одиницях робочого часу — днях, годинах, хвилинах. За їх допомогою у поєднанні з натуральними встановлюють і контролюють норми виробітку, визначають продуктивність праці, обчислюють фонд робочого часу й оплати праці.

Грошовий вимірник застосовують для узагальнення, обчислення вартості об’єктів обліку. Цей вимірник використовують при плануванні та обліку процесів виробництва й обігу, для визначення результатів і рентабельності діяльності, здійснення розрахунків між підприємствами, організаціями, установами. Як і натуральний, грошовий вимірник має певні переваги і недоліки.

Застосування в обліку всіх трьох вимірників у взаємозв’язку забезпечує повне і різнобічне відображення обліковуваних об’єктів, отримання узагальненої інформації щодо діяльності як окремого підприємства, галузі, так і економіки країни в цілому.

Функції та завдання бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік у загальному циклі управління підприємством (планування — облік — аналіз — регулювання) виконує такі функції: інформаційну, контрольну, оціночну, аналітичну.

Інформаційна функція бухгалтерського обліку полягає в забезпеченні інформації про фінансовий стан і діяльність підприємства для потреб внутрішніх і зовнішніх користувачів.

Контрольна функція бухгалтерського обліку полягає в необхідності здійснення методами бухгалтерського обліку контролю збереження та ефективного використання ресурсів, виконання планових завдань, дотримання чинного законодавства й умов угод і контрактів.

Оціночна функція бухгалтерського обліку полягає у вимірі та оцінці ресурсів, визначенні вартості й собівартості виробленої продукції, розрахунку результату діяльності підприємства, його рентабельності. Оцінка є результатом вимірювання й ідентифікації об’єктів обліку.

Аналітична функція бухгалтерського обліку полягає в здійсненні на основі первинних та зведених даних економічного аналізу наявності, стану і руху ресурсів та результатів діяльності підприємства із широким застосуванням економіко-статистичних методів і моделювання.

Для досягнення мети та виконання обліком функцій він має відповідати таким вимогам: порівнянності конкретних показників бізнес—плану та обліку, точності й об’єктивності, ясності й доступності, своєчасності, економічності.

Порівнянність конкретних показників бізнес—плану та обліку необхідна для оцінки виконання планових завдань, порівняння результатів діяльності з витраченими ресурсами. Така порівнянність ґрунтується на єдиних методологічних засадах побудови планових і фактичних показників.

Точність і об’єктивність обліку означають, що всі облікові дані мають бути правильними і відображати справжній стан і результати діяльності, тобто відображати як досягнення, так і недоліки в роботі підприємства.

Ясність і доступність обліку означають, що показники обліку мають бути простими і зрозумілими, чітко характеризувати усі аспекти діяльності підприємства, бути доступними для широкого загалу працівників і акціонерів підприємства, громадськості.

Своєчасність обліку полягає в забезпеченні підприємств своєчасною інформацією, необхідною для прийняття ефективних рішень, розробки конкретних заходів, оперативного керівництва.

Економічність обліку означає, що він має бути максимально дешевим при необхідній повноті й вчасності. Його досягають автоматизацією обліково-обчислювальних робіт, яка приводить до економії матеріальних і трудових ресурсів.

Завдання бухгалтерського обліку зумовлені вимогам управління господарством, функціонуванням господарського механізму. Найважливішими серед них є збирання, обробка та відображення даних про стан господарської діяльності: систематизація, групування і зведення даних для дотримання підсумкової інформації про стан господарської діяльності; забезпечення необхідними даними для контролю за виконанням господарських завдань, госпрозрахунковою діяльністю і режимом економії; забезпечення збереження власності підприємств.

Основними завданнями бухгалтерського обліку визнані:

формування повної і достовірної інформації про діяльність організації та її майновий стан, необхідної внутрішнім користувачам бухгалтерської звітності (керівникам, засновникам, учасникам і власникам майна підприємства), а також зовнішнім (інвесторам, кредиторам) та іншим користувачам бухгалтерської звітності;

попередження негативних результатів в господарській діяльності організації і виявлення внутрішньогосподарських резервів забезпечення її фінансової стійкості;

контроль за наявністю і рухом майна, за раціональним і цільовим використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

формування науково обґрунтованої системи показників, що характеризують результати діяльності підприємства, його окремих підрозділів і служб;

дотримання державної дисципліни і законності при вирішенні господарських питань.

Однак головним завдання бухгалтерського обліку залишається формування якісної, повної, достовірної і своєчасної інформації про фінансову і господарську діяльність підприємства, необхідної для управління і становлення ринкової економіки, для підготовки, обґрунтування і прийняття управлінських рішень на різних рівнях, для визначення поведінки підприємства на ринку тощо.

В умовах ринкових відносин бухгалтерський облік диференціюється за сферою діяльності та за обліковими функціями.

За сферою діяльності бухгалтерський облік поділяється на виробничо-господарський, бюджетний і банківський. За об’єктами обліку, планом рахунків, специфікою ведення ці види обліку істотно відрізняються один від одного.

За обліковими функціями бухгалтерський облік поділяється на фінансовий, податковий і управлінський.

Фінансовий облік — комплексний системний облік майна, господарської діяльності підприємства через суцільне, повне й безперервне відображення господарських процесів за звітний період. Його ведуть відповідно до законодавства країни та міжнародних і національних стандартів бухгалтерського обліку. Здійснюється для формування вартісних показників діяльності підприємства і виявлення зовнішніх зв’язків із постачальниками, покупцями, банками, інвесторами, акціонерами.

Податковий облік — окремий функціональний облік з метою посилення контрольно-аналітичної функції обліку правильності нарахувань та сплати податків. Здійснюється для формування показників валового доходу і валових витрат з метою обчислення прибутку і податку.

Фінансовий і податковий облік регулюються законодавством. Він обов’язковий для всіх суб’єктів господарювання й оприлюднюється у фінансовій звітності та деклараціях, підлягає аудиту.

Управлінський облік — процес підготовки інформації, необхідної керівництву для потреб внутрішнього менеджменту поточної виробничої діяльності підприємства. Здійснюється для формування показників всередині підприємства за центрами відповідальності.

Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Основні принципи бухгалтерського обліку

16.07.1999року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Цей Закон,зокрема, закріпив використання при реформуванні бухгалтерського обліку в нашій державі міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно із Законом методологічне керівництво ведення бухгалтерського обліку має здійснювати міністерство фінансів України.

Закон надає право підприємству самостійно :

—          визначати облікову політику підприємства;

—          обирати форму бухгалтерського обліку;

—          розробляти систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначати права окремих працівників на підписання бухгалтерських документів;

—          затверджувати правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і реєстрів аналітичного обліку;

—          виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням показників їхньої бухгалтерської звітності до фінансової звітності підприємства.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні ґрунтується на таких основних принципах: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання змісту над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність.

Обачність — принцип, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку мають запобігати недооцінці зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства. Це означає, що витрати та зобов’язання потрібно відображати в бухгалтерському обліку відразу ж після отримання інформації про ймовірність їх виникнення, а активи та доходи — лише тоді, коли їх реально отримано або зароблено.

Повне висвітлення — принцип, згідно з яким фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Це означає, що користувачам надана суттєва та доречна інформація про фінансовий стан і результати господарської діяльності підприємства.

Автономність — принцип, який означає, що кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства. Цей принцип застосовується навіть у випадку, коли власник несе повну матеріальну відповідальність за зобов’язаннями підприємства. Цей принцип сприяє досягненню чіткого визначення сфери підзвітності, тобто господарська діяльність пов’язується з конкретним суб’єктом.

Послідовність — принцип постійного (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.

Безперервність — принцип, який передбачає, що оцінку активів та зобов’язань підприємства здійснюють, виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі. Тобто підприємство не збирається ліквідуватися та істотно скорочувати свою діяльність — не виникає потреби розподілу активів для покриття зобов’язань та розрахунку з власниками.

Нарахування та відповідність доходів і витрат — принцип, який означає, що для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, здійсненими для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображають у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Виходячи з цього принципу, доходи слід відображати в обліку і звітності в тому періоді, коли їх було зароблено, а витрати — на основі відповідності цим доходам. Витрати, які не мають безпосереднього зв’язку з певними доходами, слід відображати в тому періоді, коли вони виникли.

Превалювання змісту над формою — принцип, коли операції обліковують відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Цей принцип засвідчує, що бухгалтерський облік не є засобом простої фіксації формальних даних. Тому наявність чи відсутність первинних документів або законодавчих актів не завжди є підставою для відображення чи невідображення операцій у бухгалтерському обліку з метою складання фінансової звітності.

Історична (фактична) собівартість — принцип, відповідно до якого пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і придбання. Проте пріоритетність історичної (фактичної) собівартості стосується, головним чином, первісної вартості активів і зобов’язань.

Єдиний грошовий вимірник — принцип вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у фінансовій звітності в єдиній грошовій оцінці. Підприємства України ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у грошовій одиниці України — гривні. Поряд з тим в аналітичному обліку широко застосовують натуральні й трудові вимірники, іноземні валюти.

Періодичність — принцип, що означає можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік, а проміжну звітність складають щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року.

Отже, розглянуті десять принципів бухгалтерського обліку і фінансової звітності, які в Україні законодавчо закріплено, є важливою складовою методології бухгалтерського обліку і базою для створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, що є обов’язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів.

Організація бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:

—          введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

—          користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

—          ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

—          самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися.

Керівник підприємства зобов’язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі — бухгалтер):

—          забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;

—          організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

—          бере участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;

—          забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій, пов’язаних з ліквідацією підприємства, включаючи оцінку майна і зобов’язань підприємства та складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покладається на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповідно до законодавства.

Історичні аспекти розвитку бухгалтерського обліку, його становлення та розвиток. Розвиток обліку в Україні

1.1.Історичні аспекти розвитку бухгалтерського обліку, його становлення та розвиток

СКІЛЬКИ існує процес обміну — стільки існує і облік. Але і сьогодні поки що нікому невідомо, хто ж дійсно став його винахідником. Витоки обліку, його перші паростки приховані від нас назавжди. Ми не знаємо їх та не можемо дізнатись. Вони зникли за багато тисячоліть до нас. Все, що ми можемо стверджувати, це те, що облік виник не відразу. Був час, коли він був не потрібний, коли всі дані про господарство вільно розміщувалися у голові однієї людини, і не тому, що в цієї людини була добра пам’ять, а просто господарство було невелике, і відомостей про нього було не дуже багато. У первісному суспільстві, «де люди завжди бояться, що весна забуде прийти на зміну зимі», а господарство не складніше нашого домашнього, усе, що можна було намітити — робили без запису, а результати праці були відомі всім.

На питання, коли виникла бухгалтерія, вчені дають наступні відповіді: 6 тис. років тому, тобто тоді, коли почалася цілеспрямована реєстрація фактів господарського життя; 5 століть тому, коли вийшла відома в усьому світі праця Луки Пачолі і почалося письмове обгрунтування обліку, і, нарешті, 100 років тому, коли з’явилися перші теоретичні розробки. Всі ці відповіді, підходи, узагальнення є справедливими, адже 6 тис. років бухгалтерія існує як практична діяльність, рахівництво, спосіб розуміння і відображення господарського процесу — як його мова; близько 500 років бухгалтерія існує як предмет літературного викладення, і 100 років — як самостійна наука — рахунковедення; як спосіб розуміння обліку, його мова.

Не підлягає сумніву, що початок бухгалтерії покладений фінікійцями, вавілонянами та єгиптянами, оскільки важко припустити, щоб при таких великих торговельних відносинах, які мали Фінікія, Вавилон та Єгипет, особливо в епоху найвищого розквіту цивілізації, купці цих країн могли обходитись без будь-якої бухгалтерії (про що свідчать записи боргів, перелік майна тощо, які дійшли до нас). Подібно Кадму (легендарний творець алфавіту), англійський історик обліку А. Вульф вважав, що «фінікійці винайшли алфавіт тільки для потреб бухгалтерії».

Відповідно до відомостей, наведених Жоржем Іфра, «кістка вовка, знайдена у 1937 році у Вестонісі (Чехія) та яка нараховує більше 20 тисяч років, містить 55 насічок, розміщених у два ряди групами по п’ять, є одним з найдавніших «облікових приладів». Наш віддалений пращур, якому служила ця кістяна паличка, можливо, був грізним мисливцем. Кожного разу, коли він вбивав якогось звіра, він робив зарубку на кістці. Це були перші елементи обліку.

Саме потреба в обліку призвела до зародження і розвитку математики. Первісна людина в умовах примітивного виробництва могла обходитися і усним рахуванням. Але з розвитком і ускладненням виробництва виникла потреба не тільки підраховувати, але і записувати — спочатку примітивними помітками, а потім досконалішими прийомами. Тепер вже і археологічно доведено, що перші записи людини були обліковими. Таким чином, сама поява як вміння рахувати, так і писемності, які поступово розвинулись в літературу, математику та інші науки, обумовлено потребою людини в інформації та її відображенні.

З розвитком обмінних відносин розвивався і вдосконалювався облік. З’явилась необхідність в міновому еквіваленті. Кожне плем’я обирало предмети власної праці в якості засобу обліку в процесі виробництва і обміну. В якості мінового еквіваленту в процес рахування залучались камінці, палички, раковини, прикраси та інші предмети. «Рахування камінцями» — так з латинської мови переводиться слово калькуляція (calcul — камінець).

Але вперше систематизацію обліку здійснив францисканський монах Лука Пачолі, який написав першу друковану працю з бухгалтерського обліку- «Трактат про рахунки і записи» (1494 p.). Саме з цього моменту облік став на шлях зародження самостійної науки.

Розвитку бухгалтерського обліку сприяли: прогрес, стабільність, більш повна реалізація суспільних потреб. У зв’язку з цим важливого значення набуває періодизація розвитку бухгалтерського обліку. Вона дозволяє прослідкувати історичну логіку, підійти до усвідомлення процесу зміни епох. Це питання є досить цікавим, хоча воно й досі вважається невирішеним, оскільки в літературі немає щодо цього єдиної думки.
Одна з позицій, яка є найбільш розповсюдженою, поділяє розвиток бухгалтерського обліку на 7 періодів.

В першому періоді панував первісний лад — люди обмежувалися простим переліком майна. Стародавні люди перераховували свої стада та судили про те, збагатились вони чи збідніли, за кількістю нарахованого порівняно з тим, скільки було нараховано раніше. Від цього способу до книжного рахівництва ввійшла книга інвентарна, яка в сутності є нічим іншим, як простим переписом або переліком майна і оцінкою його в грошовому вираженні. До другого періоду відноситься утворення боргових записів.

З розвитком взаємних відносин людей між собою та з появою боргових рахунків з’явилась потреба ввести боргові розрахунки. В початковому вигляді ми знаходимо боргові рахунки серед неграмотних російських селян на бирках, у давніх народів — на пергаменті та дошках. У книжному ж рахівництві боргові розрахунки велися в особливих книгах, які називаються розрахунковими, борговими, поточних рахунків, особових рахунків тощо.

В третьому періоді стали започатковуватись книги: касова, товарна, вексельна тощо, які в наш час ми можемо бачити в підручниках, під назвою книг простої системи.

У всіх перших трьох способах рахівництва, що з’єднались під загальною назвою простої системи, немає ознак правильності, немає жодних математичних формул, за якими люди могли б судити, правильно чи неправильно велися їх книги, здійснювалися записи.

В четвертому періоді першою ознакою правильності ведення книг є перший винахід в рахівництві — рівність надходження (дебету) і витрачання (кредиту), і від цієї математичної формули двох рівних величин система отримала назву подвійної італійської.

Історики не дійшли загальної думки з приводу того, які з облікових книг, що уціліли, потрібно вважати найбільш ранніми свідоцтвами подвійної бухгалтерії. Більшість називає в якості таких облікові книги генуезької комуни1 за 1340 p.; Ф. Меліс, найбільш авторитетний історик обліку XX ст., — книги двох флорентійських компаній: компанії Фіні за 1296 р. і компанії Фаролфі за 1299 р. Розбіжності пояснюються, по-перше, тим, що більша частина облікових книг збереглась лише фрагментами, а по-друге, тим, що різні історики застосовують різні критерії для визначення подвійної бухгалтерії.

Від більш раннього періоду збереглись документи, які свідчать про те, що скоріше за все, перехід до подвійної бухгалтерії було здійснено в 1327 p., коли були виявлені численні фінансові зловживання в попередньому періоді. Для попередження їх в подальшому було прийнято рішення повністю оновити систему рахівництва і вести рахунки за «банківським методом». В цьому випадку спостерігаються непрямі ознаки запозичення подвійної бухгалтерії, передачі досвіду, а, можливо, і надання послуг з постановки обліку. Виникає подив, що люди, не знайомі з подвійною бухгалтерією, змогли на практиці перейти на цю облікову систему без допомоги досвідчених спеціалістів.

В п ‘ятому періоді, в кінці XIX століття, математична формула з’являється у вигляді рівності двох підсумків в двох книгах: щоденної та головної,-прибуткового — прибутковому і видаткового — видатковому. Система ця називається англійською системою, тому що була запропонована англійцем.

В шостому періоді помічається математична формула у вигляді злиття та рівності дебету та кредиту (формула подвійної системи) і рівності підсумків двох книг: щоденної та головної, прибуткового — прибутковому і видаткового — видатковому (формула англійської системи). Цим формулам, окрім щоденної та головної книг, підпорядковані й інші книги.

І нарешті, в сьомому періоді з’явився новий винахід з новою математичною формулою. Ця формула складається з:

1)трьох рівних між собою підсумків, по одному в книгах:

а)хронологічного запису,

б)систематичного обліку,

в)звіту зведеного;

2) розподілу сум на прибуткові, видаткові і залишок, від яких система отримала назву російської потрійної, так як була винайдена росіянином -Ф.В. Єзерським.

Отже, процес становлення бухгалтерського обліку тривав не одне тисячоліття. Ідеї, розвинені великим італійським вченим Л. Пачолі, були удосконалені його послідовниками і стали основою для зародження науки бухгалтерського обліку.

1.2. Облік на території України в дослов’янський період та в добу Київської Русі й Польсько-Литовської держави

У дослов’янський період територію України населяли різні народи і племена. Найбільш відомою і давньою була трипільська культура, яка існувала в період з 2500 до 2000 р. до нашої ери. Точних відомостей щодо обліку в трипільській культурі майже немає.

Однак за певного рівня цивілізації з досить розвиненими видами ремесел, розвиненим господарством мав існувати і відповідний облік майна. Високий рівень гончарства наштовхує на думку, що могли бути і глиняні таблички, і статуетки для ведення обліку; наприклад, як у Єгипті — папірус, Вавилоні — глиняні таблиці. Облік проводився в ті часи на найбільш поширеному матеріалі, що відповідав його меті на даній території.

Починаючи з VIII ст. до н. є. Чорноморське узбережжя сучасної України почали заселяти греки. Торгуючи з народами, що тут проживали, а також шукаючи кращої долі, грецькі колоністи заснували ряд міст-колоній: Тіру, Ольвію, Херсонес, Теодосію, Пантікапей. Грецькі колоністи принесли з собою і свою цивілізацію — порівняно вищу від тих народів, що жили за межами міст-колоній.

Закономірно, що й облік у грецьких колоніях був організований за тими ж принципами, що і в Греції.

У Стародавній Греції облік вівся на вибілених гіпсом дощечках, глиняних черепках, інколи на папірусі. В Афінах існувала палата мір і ваг. Було добре налагоджено податкову систему. Господарники надавали великого практичного значення складанню кошторису витрат. Отже, можна зробити висновок, що система обліку в Стародавній Греції зробила значний крок вперед. Грецька цивілізація безперечно впливала на скіфські народи, що жили поза колоніями.

Іранське плем’я скіфів з’явилось в Україні близько VIII—IX ст. до н. є. Достовірних історичних та археологічних фактів, які б свідчили про рівень обліку цієї цивілізації, не існує. Але досконале різьбярство і ювелірне виробництво, а також різноманітні круглі печатки і таблички із записами, подібними до вавилонських і персидських, наводять на думку, що облік у цій змішаній культурі теж був греко-персидським, але з пріоритетом першого. У V ст. до н. є. утворилося Боспорське царство, яке займало територію Чорноморського узбережжя та Кримський півострів зі столицею в Пантікапеї.

У Боспорському царстві велася жвава торгівля з Афінами, воно мало свої банки-трапези, карбувало монети.

Немає інформації про ведення господарства, зокрема обліку, у наступний період перебування готів, а потім гунів на території нашої держави.

У VII—IX ст. н. є. утворився союз племен під назвою Руська земля з центром у Києві. Маючи вигідне географічне положення і зміцнюючи центральну владу, Київська Русь вела жваву торгівлю з Заходом, Сходом, Північчю, Півднем. Обмін, торгівля викликали необхідність появи грошей, кредиту, ведення обліку. Київська Русь як держава виникла в IX ст. (882 p.). Припускають, що на території цієї держави приблизно півтора століття використовували примітивні облікові прийоми, пов’язані зі збиранням данини та обліком торгових оборотів.

У давні часи, коли київські князі тільки завоювали та об’єднали слов’янські племена, населення відбувало так зване полюддя. Данину платили шкірами, воском, медом. Пізніше всі жителі були зобов’язані сплачувати дань від «диму», тобто землі, на якій проживали, або «рала» із землі, яку обробляли. Крім того, були ще окремі спеціальні податки, такі як ловче (утримання княжого двору під час ловів), повіз від перевозів, мито від торгів у місті.

Розвиток торгівлі вимагав появи обмінного еквівалента. Спочатку грошова система була дуже примітивною. Для обміну використовували так звані кунні гроші: хутро куниці та інших пухнастих звірів.

Великий поштовх розвиткові культури, освіти і, зокрема, облікової науки Київської держави дало християнство. Виникають школи, пишуться книги, розвиваються науки, зокрема математика, яка була основою обліку. Збірник законів «Руська правда» Ярослава Мудрого (середина XI ст.) закріпив недоторканість приватної земельної власності. Власність князя і держави ототожнювалася, розмір данини та податків не регулювався. Тобто усе було в руках князя. Ця риса господарського, юридично закріпленого побуту, мала величезний вплив на формування обліку в майбутньому, за принципом: держава є власником всього або майже всього майна, що знаходиться в країні.

Найвищу урядову посаду при княжому дворі займав дворецький. Основним його завданням було доглядати за княжим двором і всім княжим майном. Безпосередньо всіма записами, у тому числі обліковими роботами, відав печатник. Він був начальником княжої канцелярії (канцеляром) та укладав княжі грамоти, мав на збереженні княжу печатку. Секретарями в канцелярії були дяки.

Записи робили на тонкій шкірі (пергаменті) чорнилом. Печатник, який вів облікову роботу та листування, часто поєднував її із судово-слідчою справою. Свого роду комірниками при княжому дворі були стольник і ключник. Перший займався наглядом за княжим столом, контролював зберігання, оприбуткування та видачу харчів, другий тримав ключі від комор і крамниць.

У Київській Русі, а пізніше і в Галицько-Волинському князівстві, велась і відповідна підготовка осіб, які займалися обліком та іншою писарською роботою. У монастирях проводила велику і досить різноманітну господарську роботу. Саме в монастирях під впливом візантійської наукової думки зародилися ідеї майбутньої української бухгалтерії. Застосовувався такий обліковий принцип: за кожен майновий об’єкт відповідає певна особа або група осіб.

Стосовно комірників, то вони несли як матеріальну, так і кримінальну відповідальність. За кожну нестачу винних карали. Принцип високої відповідальності при княжому дворі, у монастирському господарстві привів до створення досить витонченої облікової техніки, яка вимагала строгого поділу облікових регістрів, призначених для фіксації надходження і відпуску грошей та інших цінностей, послідового проведення інвентаризації. Цікаво, що облікові залишки звіряли з фактичними, а не навпаки.

З часом вдосконалювалась і грошова система: «кунні гроші» замінила гривна. Гривна відповідала 20 ногатам, або 25 кунам, або 50 резанам. У IX—XI ст. в обігу були також карбовані монети. Перші монети — золотники і срібляники з’явилися вперше за Володимира Великого.

У XII ст. гривна відповідала 50 кунам, або 100 векшам. З’являються срібні гривни (160—196 г срібла). Золота гривна не набула значного поширення

Період монголо-татарського іга, який призвів до занепаду Київської держави і перенесення центру східнослов’янської культури в Галицько-Волинське князівство, вніс свої корективи в економічні відносини того часу, а відповідно й до обліку. Татари відразу ж нав’язали свої «облікові стандарти». Докорінно було змінено податкову політику — запроваджено персональне оподаткування (подушне). У зв’язку з цим у 1257 р. силами китайських чиновників — баскаків було проведено перепис населення. Але це був не статистичний облік населення, а бухгалтерська інвентаризація людей, закладених у систему подушного оподаткування. Виник принцип: кожна людина — об’єкт обліку, кожна особа — підзвітна.

Однак в умовах України-Русі цей податок довго не протримався і був замінений новим — «сохою». Податкова одиниця «соха» ґрунтувалася на принципі кругової поруки: платіж несе громада, а недоїмка будь-якого з її членів погашається іншими членами громади.
Внаслідок монголо-татарської навали виробництво (ремесло) мало значні втрати, однак це не вплинуло на торгівлю.

Вже в XIII ст. вона значно зросла. В обігу крім вітчизняних грошей з’явилися візантійські монети, монети арабського походження, західноєвропейські динари. Існував продаж товарів на виплат до 50 % сплати за борг. У кредитних операціях брали участь безпосередньо князі. У разі банкрутства майно описували дяки княжої канцелярії. При цьому насамперед захищалися права князя, потім — іноземців, а вже потім кредиторів — купців. Князі також мали значний дохід від торговельних операцій у вигляді мита. Митний облік вели осмники та митники.

Галицько-Волинське князівство, будучи залежним від Орди, зуміло налагодити своє господарство, торгівлю, грошовий обіг. Спочатку тут застосовувалися ті ж гроші, що і в Київській Русі. Потім поряд з гривнею в обігу були і дрібніші грошові знаки: монета, гріш, динарій. Гривна дорівнювала 48 грошам, гріш — 5 динаріям.

У XIV—XV ст. розвиток торгівлі сягнув досить високого рівня, що вимагало чіткої грошової системи обліку. У Львові в другій половині XIV ст. почали випускати свої гроші з гербом Галицького князівства. Внаслідок роздробленості України українські гроші мали другорядне значення, а на перший план вийшли європейські монети, серед яких провідне місце посідав празький гріш. На рівні держави почали вести облік наявної грошової маси.

Важливими центрами торгівлі були Київ, Львів, Кам’янець-Подільський, Луцьк. Утворюються купецькі курії, де було запроваджено оригінальну систему обліку касових операцій. Касова книга складалася з двох половин: у першій записувався прихід, а в другій — видатки. Запис приходу містив такі дані: дата, сума прописом і цифрами, від кого надійшли гроші, підстава платежу. У видатковій половині відображалися: дата, посилання на розпорядчий документ, одержувач грошей, сума прописом і цифрами, цільове призначення видатку, спосіб оплати. У верхній частині касової книги на кожній сторінці зазначався рік.

Прибуткові та видаткові касові книги вели у двох примірниках — один знаходився в купця або касира, другий — в особи, яка вела облік. Між записами не дозволялося залишати вільного місця. Особа, яка вела облік грошей у касовій книзі, складала присягу. Для будь-якого виправлення запису необхідно було мати спеціальну постанову.

Щодо сум, то різниця записувалася у видатки або прихід, неправильний запис не закреслювали, а підкреслювали і зверху писали правильний. Виправлення в цих книгах виконував тільки один спеціальний нотаріус. Ще до виходу перших книг з бухгалтерського обліку в Україні вже були відомі способи виправлення помилок. На той час Україна повністю відійшла до Польсько-Литовської держави після унії Польщі з Литвою. Досить поширеною в обігу стає польська гривна, яка дорівнювала 48 грошам.

З поширенням у XV ст. продажу товарів на виплат виникла необхідність у відкритті банків. У торговельних містах України відкриваються торгово-банківські доми. Кредит мав форму застави (іпотечний кредит). Це, у свою чергу, викликало необхідність появи векселя. Вексельний обіг вимагав, відповідно, і вексельного обліку.

Від польського короля торговельні міста, зокрема Львів, мали значні пільги. Так, наприкінці XIV ст. Львів одержав «складське» право, яке зобов’язувало усіх купців, які проїжджали через місто, протягом двох тижнів торгувати своїми товарами, за винятком солі.

У 1460 р. король Казимир надав львівським купцям пільги у сплаті мита на території Польського королівства, а Львову виключне право оптової торгівлі та дорожнього примусу. У той же час міське населення сплачувало податок зі всього майна, як рухомого, так і нерухомого в розмірі 4 % від його вартості.

Оподатковувалися копальні, млини, корчми. У середині XV ст. виникає непрямий податок — акциз, яким оподатковувалися тільки алкогольні напої. Хоч міщани й українська шляхта мала значне полегшення в податках, основним тягарем ті лягали на селян. Селяни сплачували десятину церкві, виконували різноманітні примусові роботи, особливо важким подат-ком-повинністю була «стація» — утримання війська під час простою. Отже, складна податкова система, торгівля, банки, ремесла — все це вимагало розвитку і вдосконалення облікової системи, повністю зорієнтованої на Західну Європу.

Основну роль у розвитку обліку відіграли монастирі, облік яких вівся за принципом камерального (бюджетного). Об’єктами обліку були каса, доходи, видатки, а також дебіторська та кредиторська заборгованість.

За дебетом відображалися суми дебіторської заборгованості клієнтів, за кредитом їх вклади. Облік не був систематичним. Прибуткові й видаткові операції реєстрували в окремих касових журналах. Облік у монастирях підготував формування подвійного запису, який з’явився в Україні значно пізніше. У цей період в Україні переважала проста бухгалтерія.

Комерційний облік купців, який поєднував бухгалтерську реєстрацію з сімейними розповідями, даними про війни, епідемії, значно відставав від обліку, який вівся при королівському дворі, у поміщицькому, монастирському господарствах. Історичні події XVI ст. відірвали Україну від візантійського впливу і зблизили її із Західною Європою. Остаточно це зближення відбулося, коли за Люблінською унією 1569 р. українські землі повністю відійшли до Польського королівства. Безпосередній вплив країн Західної Європи, розвиток книгодрукування, науки, вищої школи — основні складові появи в Україні разом з новими науковими досягненнями Європи нових напрямів у бухгалтерській науці.

Європа в той час приймає італійську бухгалтерію. Безперечно, що і в Україні вона мала місце. Від початку XVI — до середини XVII ст. в Україні переважала італійська бухгалтерська школа.

Після того, як польські королі почали запрошувати французьких вчених та спеціалістів, їхній вплив поширився і на облік. Немає жодних підстав заперечувати те, що в Україні в ті часи добре знали і використовували праці Л. Пачолі «Трактат про рахунки та записи», Б. Котрульї «Про торгівлю та знаменитого купця». Це за часом збігається з розвитком книгодрукування в Україні.

Незважаючи на дискримінаційний вплив Польщі й Росії на українську торгівлю, вона досить успішно розвивалась у XVI—XVII ст., що сприяло і зміцненню грошової системи. У XVI ст. в обігу перебували різноманітні монети країн Європи: польські та литовські динарії, угорські золоті дукати, срібні талери. Польське королівство на початку XVI ст. провело грошову реформу: з’являються гроші, згодом, після створення єдиної монетної системи наприкінці XVI ст. — шеляги, польські золоті, таляри.

У XVII ст. запроваджується єдина система мір і ваги на всій території Польського королівства. Зростання торгівлі та грошового обігу в Україні об’єктивно сприяло поширенню кредитних операцій через банківсько-торгові доми, вексельної форми розрахунків і кредиту, а також лихварства. Дедалі більше об’єктом обліку стають кредитні та лихварські операції. Це в цілому мало позитивний вплив на ефективність торговельних операцій, спрощення розрахунків. Кредит був короткотерміновим споживчим і довготерміновим — комерційним на великі суми. Лихварством займалися майже всі верстви населення, а особливо вірменські та єврейські купці. У Галичині своєрідними банками були єврейські міські громади (кагали).

1.3.Розвиток бухгалтерського обліку в Україні XVI-XX ст.

В економічному розвитку України досить значна роль належала козацтву, яке виникло наприкінці XV ст. Торгівля та фінанси Запорізької Січі зумовлені особливостями ведення господарства, способом життя та суспільного ладу.

У Запорізькій Січі облік всього майна, доходів і видатків вели скарбник січового скарбу (шафар) та його апарат, до якого входили два шафари, два підшафарії та кантаржей (хранитель мір і ваг). Скарбник і його підлеглі вели облік доходів і видатків у спеціальних книгах чорнилом з допомогою гусячого пера. Окремо велась книга обліку касових операцій і матеріальних цінностей.

Завершальним етапом облікових робіт був процес складання звіту кошовому отаманові та козацькій раді.

Слід зазначити, що козацькі державні фінанси, які підпорядкувалися гетьманові, були невіддільні від його особистого майна. Це згодом негативно вплинуло на фінансові справи України та вимагало значної централізації обліку.
Після Переяславської ради 1654 р. Москва поступово починає втручатися у справи України. Гетьман І. Брюховецький здійснив невдалу спробу відокремити державні фінанси від своїх і передати їх московському цареві.

Для цього він замість посади шафара встановив посаду генерального підскарбія. З цього моменту починається безпосереднє втручання Москви у фінанси України, що призвело до значної втрати коштів. Так, після арешту гетьмана І. Самойловича половина коштів внаслідок їх неподільності відійшла Москві, а друга половина — гетьману І. Мазепі.

Гетьмана І. Мазепу як державного діяча, патріота і розбудовника незалежної України слід вважати також досвідченим фінансистом. За І. Мазепи з розвитком державного та монастирського господарства основним принципом стає принцип економії. Добре була налагоджена і зовнішня торгівля, хоча всі торговельні шляхи погоджувалися з Петром І. В обігу були венеціанські дукати, іспанські дублони, цісарські таляри, турецькі секіни, французькі пістолі. Облік за часів Мазепи, зважаючи на його тривале перебування у Франції, був під французьким впливом, зокрема праць Жака Саварі та Ордонансу з регулювання економіки, у тому числі ведення бухгалтерського обліку. Якщо на рівні держави завдяки І. Мазепі в обліку переважав безпосередньо європейський вплив, то в монастирському господарстві, завдяки впливу Московського патріархату, — російський.
З монастирських записів, що дійшли до наших днів, довідуємось, що в умовах ведення у монастирях господарства, а також виконання церковних обрядів зароджується калькуляція. Вартість церковного обряду визначалася сумою витрат на утримання монастиря і монастирської братії.

У монастирях існував складний порядок розподілу обов’язків: управителем був келійник, якому підпорядкувалися казначей і старці. Казначей відповідав за зберігання грошей, вів їх облік. Старці несли адміністративну та матеріальну відповідальність за ведення разових робіт і за виданими під ці роботи матеріальними цінностями. Крім того, в окремих монастирях ще були прикажчики, які виконували обов’язки комірників, а також будівничі, на яких покладалися функції ревізорів. Матеріально відповідальними особами були виборні ціловальники.

Після полтавських подій Конституція Пилипа Орлика 1710 р. хоч і відокремлювала державний скарб від гетьманського, на економіку і фінанси України та її системи обліку впливу не мала, оскільки її було складено в еміграції. Росія, заснувавши спеціальну Малоросійську колегію, встановила повний контроль над фінансами України. Збирачі податків згідно з інструкціями колегії повинні були щомісяця і раз на чотири місяці звітувати (складати рапорти) про свою роботу. Гетьман Д. Апостол відновив посаду генерального підскарбія і відокремив державний скарб від гетьманського, але все одно перший контролювали російські власті.

Було розроблено цілу низку інструкцій, які регламентували роботу фінансового управління і двох генеральних підскарбіїв, один з яких мав бути росіянином. Вони здійснювали облік і контроль збирання податків, витрат, контролювали виконання кошторисів магістратів. У всьому суворо дотримуючись простоти та порядку, спираючись більше на народні звичаї, ніж на писане право, запорожці були такі ж і в канцелярській та обліковій роботі.
Росія, яка періодично (один раз на рік) присилала низовим козакам «жалованіє», дуже швидко перейшла на інший режим: хлібне жалування козаки одержували в Січі, а за грошима їхала спеціальна депутація (не більше 20 козаків) до Петербурга або Москви. Разом з «жалованієм» депутації виплачували і прогінні та подорожні гроші. Останні фактично були грошима, виданими на відрядження, але за них депутація не звітувала, як і за подарунки, які одержувала в Росії. Щодо платні («жалованія»), то вона підлягала суворому обліку та розподілу згідно з посадовими рангами Війська Запорозького (розкладу). Запорізька Січ не мала розвинутої банківської грошової системи: в обігу перебували гроші різних країн, які були в постійному дефіциті. На Січі існував кредит. З військових сум кредити видавали купцям на торговельні операції. Хоча доходи від військової здобичі, які колись складали основну статтю, фактично припинилися, Січ залишалася досить розвиненою економічною структурою. При ліквідації Січі її державний військовий скарб на кінець 1775 р. і початок 1776 р. у вигляді вкладів і готівки як залишок кошторису становив 200 тис. крб.

Характеризуючи період XVI—XVII ст., можна зазначити, що економіка, торгівля, грошовий обіг, фінансова система і облік були організаційно поєднані з Польщею та Російською імперією. Остання остаточно позбавила будь-яких автономних прав фінансово-кредитну систему та облік України.

З поділом Польщі під панування Австрійської, а згодом Австро-Угорської, імперії потрапили Галичина, Буковина, Закарпаття. З цього часу аж до Першої світової війни облік в Україні формується тільки під впливом цих двох імперій.

Під час колоніального панування в Україні Австро-Угорської імперії на заході та Росії на сході можна, з одного боку, говорити про розвиток німецької бухгалтерської школи, яка об’єднувала Німеччину, Австро-Угорщину та німецькомовну частину Швейцарії, а з іншого — про розвиток і становлення молодої російської бухгалтерської школи. В обох випадках, враховуючи багатонаціональний склад імперій, культурне і наукове надбання не було лише заслугою самих австрійців чи росіян, це ж стосується й обліку.

Галичина, Буковина, Закарпаття в господарському розвитку відставали від інших країв, що входили до імперії, і в цілому від передових країн світу.

Економіка мала чітко визначений аграрний, а згодом аграрно-індустріальний характер. В Україні, особливо в другій половині XIX ст., значну увагу починають звертати на економічний бік життя: створюються позичкові каси, кооперативно-кредитні товариства, значного розвитку набуває готельне та шинкарське обслуговування. Для українців — галичан і буковинців організовуються фінансово-господарські й професійні курси, видається економічна література з метою заохочення до активної економічної та господарської діяльності. Облік вступає на новий щабель свого розвитку. У Львові діють парцеляційний і селянські банки, а згодом ще й польсько-український Промисловий та акціонерний земельний іпотечний банки, у Чернівцях — Буковинський крайовий, згодом земельний банк.

Дотримуючись в обліку принципів німецької бухгалтерської школи, вітчизняні економісти і підприємці зробили свій внесок у ведення бухгалтерського обліку в кооперативах взаємного кредиту (кредитних спілок), банках, торгових товариствах, готельному господарстві тощо.

Отже, незважаючи на подвійний тиск — з боку австро-угорського уряду та польських урядовців на місцях, у Західній Україні розвиваються своя національна промисловість, торгівля, банківська справа та інші сфери економічної діяльності, а з ними, відповідно, і бухгалтерський облік.

У Росії (частиною якої була Україна) застосування бухгалтерії мало місце в Новгороді, Пскові, у містах, які підтримували постійні торговельні відносини із Заходом. Але термін «бухгалтер» з’явився тільки у другій половині XVIII ст.

З XIX ст. починається створення спеціальних комерційних навчальних закладів. Так, у 1810 р. було відкрито Московську академію комерційних наук, згодом — комерційні училища в Петербурзі та Москві.

У другій половині XIX ст. бухгалтерський облік поряд з обслуговуванням торгівлі проникає у поміщицькі маєтки. У 1860 р. в Росії було відкрито Державний банк, а потім почали виникати і приватні банки. У зв’язку з цим друкуються книги і самонавчителі з банківського обліку. Беручи до уваги літературу цього періоду, слід зробити висновок, що в бухгалтерській науці визначилися три напрями діяльності.

1. Висвітлення в літературі рекомендацій з дотримання правил бухгалтерського обліку на підставі вже існуючих шкіл.
2. Науковий пошук та виникнення реформаторських течій.
3. Початок клопіткої наукової розробки питань рахівництва.

На початку XX ст. створюються вищі школи (Московський, Київський і Харківський комерційні інститути, Вищі комерційні курси в Петербурзі). Це був час наукових розробок, центром яких стає Московський комерційний інститут. Відомі праці М. Лунського, Г. Бахчесарайцева, Ф. Бельмера. Московська школа стала в опозицію до Петербурзької. Найбільш відомі вчені цього періоду — О.П. Рудановський, О.М. Ґалаґан, Р.Я. Вейцман.

З ними тісно співпрацював визначний український економіст М.І. Туган-Барановський. Після Лютневої та Жовтневої революцій у 1917 р. виникли Українська Народна Республіка (УНР), потім — Гетьманат Скоропадського, згодом — Директорія відновленої УНР. У цей час було зроблено низку спроб провести економічні, й зокрема грошову, реформи. Директорія УНР діяла в критичних політичних, економічних і соціальних умовах. З 20-х років починається радянський етап колонізації України.

Східна Україна (менша територія, ніж до 1917 р.) залишилася у складі колишньої Російської імперії, а тепер СРСР, а західноукраїнські землі захопили Польща, Румунія та Чехословаччина.

Волинь і Галичина в цей час відійшли до Польщі, Буковина — до Румунії, а Закарпаття — до Чехословаччини. Розпочинається колонізація цих земель новоствореними державами, які повністю або частково колись входили до складу Австро-Угорської імперії. У 20-х — на початку 30-х років не сталося ніяких змін в організації бухгалтерського обліку на цих землях. Змінилися лише політична структура і влада, залишилися недоторканими приватна власність й економічні відносини. В обліку й далі переважали ідеї німецького напряму бухгалтерської школи.

Колоніальна політика негативно впливала на розвиток економіки Західної України. Штучне заселення колоністів призвело до застою й аграрної кризи на селі, які тісно перепліталися з промисловою. Українці знову вдаються до відновлення кооперативного руху. Створюються різноманітні кооперативи, особливий успіх мають ті, які займаються заготівлею, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції. Провідні економісти та підприємці регіону розробили програму відновлення кооперації, яка передбачала також створення кредитних кооперативів. Засновуються кредитні каси та «Українбанки» з досить невеликим вступним внеском — 10 золотих, невисокою процентною ставкою — 10 %. Основною формою розрахунків за кредитами та іншими операціями був вексель. Практикувалось дисконтування векселя через кредитні організації. Керівним органом кредитних кооперативів у Галичині був «Центробанк».

Українські кооперативи працювали за принципом «свій до свого по своє». Згодом виникли й інші кооперативні банки: «Дністер», «Промбанк» та ін. Широка мережа різних кооперативів вимагала належного управління, контролю та обліку їх діяльності. Цими питаннями займався Ревізійний союз українських кооперативів у Львові (РСУК). РСУК мав свої часописи «Кооперативна республіка», «Господарський кооперативний часопис», які проводили кооперативну ідеологію, публікували відповідні інструкції, поради щодо ведення господарської діяльності в цілому й обліку зокрема, обнародували кооперативну статистику, прогнозували кооперативну діяльність. РСУК проводив також ревізію спілок.

У цей час у Львові за допомоги і фінансової підтримки РСУК виходить відома в Галичині й Західній Україні праця В. Нестеровича з нового українського бухгалтерського обліку «Спрощене книговодство». У цій роботі відчувається вплив спрощеного варіанта німецької форми бухгалтерського обліку. В. Нестерович пропонував ведення бухгалтерського обліку за двома напрямами залежно від кількості господарських операцій.

Перший напрям передбачав ведення спеціальних місячних зошитів з окремими сторінками для кожного рахунка, де зазначаються числа місяця і кореспондуючі рахунки. Сюди щоденно в процесі поточної роботи подають підсумки дебетування і кредитування за кореспондуючими рахунками і так на кінець місяця маємо готовий місячний журнал. Ведення такого журналу полегшує складання балансу і зводить до мінімуму використання Головної книги. Але записи в зошитах належать до певного місяця, і кожен зошит не зв’язаний з іншими зошитами.

Другий напрям передбачав ведення хронологічних записів у двох книгах — касовому журналі й меморіалі. Перший застосовується для обліку касових оборотів, а другий — для всіх інших. Наприкінці місяця в касовому журналі й меморіалі проводять виписку кореспондуючих рахунків, на підставі якої складають Головну книгу за місячними підсумками записів. Аналітичні книги велися на підставі записів у касовому журналі та меморіалі.

У 1918 р. ЦВК видав Основні положення обліку майна. З’являються різні новаторські пропозиції. Так, зокрема, ідея централізації всього обліку в Петрограді (надзвичайний облік). Наприклад, О.П. Рудановський, зазначає, що «самоуправство» приватних власників було замінено ще більш небезпечним самоуправством державних чиновників, або, як він їх називав, «рахункових воєвод». За весь період існування радянської влади на всіх її етапах — періоду громадянської війни, відбудовчого періоду, періоду Другої світової війни, післявоєнного періоду, розпаду радянської імперії бухгалтерський облік будувався не на економічних, а на суто політико-ідеологічних централізованих засадах. Однак вчені розвивали і впроваджували в життя нові ідеї. Це стосується непу, який з 1921 до 1929 р. реставрував традиційні системи бухгалтерського обліку. З’являються нові вчені — економісти, обліковці — Р. Вейцман, Н. Блатов, І. Ні-колаєв, О. Ґалаґан.

Це був період піднесення і розквіту не тільки економіки, а й всього бухгалтерського обліку. Однак, побачивши в непі переваги ринкових відносин, більшовицька політика та ідеологія підмінили реальні економічні процеси штучними. Неп було згорнуто і почався розквіт «сталінської демократії», деформувалися принципи бухгалтерського обліку. Найбільших утисків зазнали О.П. Рудановський і О.М. Ґалаґан.

У 30-х роках XX ст. зароджується соціалістичний облік, фундаторами якого та представниками стали Н. Ласкін, Н. Гегечкорі, Е. Глейх, П. Клейман, Д. Андріонов та ін. Найбільшим його теоретичним досягненням став власне класовий характер. Російський професор Я.В. Соколов назвав соціалістичний облік періодом деформації принципів бухгалтерського обліку. У методичному плані доходило до облікового та економічного абсурду. Обліковій науці було нав’язано велику дискусію, яка повністю наперед зводилася до ідеологізації бухгалтерського обліку.

У 1923 р. в газеті «Більшовик» з’явилася стаття Е. Кольмана, в якій він звинуватив шкідників обліково-теоретичного фронту в тому, що вони залишок товарів у балансі вчать оцінювати за собівартістю, а не за продажними цінами.

Д. Савшинський писав, що рахунки фінансово-результатні — це «пережиток капіталізму» — і соціалістичне господарство у своїй номенклатурі подібних рахунків мати не може.

У 1930 р. поширення набула праця Н. Блатова, І. Богословського, М. Помазкова «Обліково-бухгалтерські курси вдома». Згодом її авторів звинуватили в буржуазній ідеології. М.Х. Жебрак відомий вчений радянського періоду (українець за походженням) був один із творців нормативного методу на базі американської системи «стандарт — костинг». Вийшла праця «Основні елементи промислового обліку в СРСР і за кордоном».

Тому дискусія між «старорежимними» і молодими вченими дуже швидко закінчилася на користь останніх. Сферою обліку було визнано все народне господарство, а не окреме підприємство, як вважав О.М. Ґалаґан, теорію і галузевий облік було об’єднано в один курс — бухгалтерський облік, подвійний запис почав трактуватись як складова методу бухгалтерського обліку, а не як об’єктивний закон. Почав зароджуватися централізований облік. У 1931 р. було організовано єдиний орган керівництва соціалістичним обліком — Центральне управління народногосподарського обліку СРСР при Держплані СРСР (ЦУНГО).

1946 р. у Львові виходить праця В. Горбачевського «Курси бухгалтерії», яка мала значний практичний і читацький інтерес.
Радянська Україна у складі колишнього СРСР зазнала таких же потрясінь: як щодо бухгалтерського обліку, так і стосовно тих вчених, які його формували. Вчені всіх національностей — Я. Гальперін, Н. Кипарісов, Н. Леонтьев, О. Рудановський, О. Ґалаґан, М. Жебрак та ін. відчували утиски з боку уряду. З 1917 до 1953 р. бухгалтерські кадри витримали «три перевірки», і тільки смерть Сталіна покінчила з цими переслідуваннями. Після 1953 р. в обліку спостерігалася певна стійкість. Були значні досягнення в галузі господарського розрахунку, обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, механізації, а потім автоматизації обліку, його централізації. Облік був спрямований на державотворення.

Слід зазначити, що провідні вчені-бухгалтери були вихідцями з України. Працювали в Україні: М.Х. Жебрак, А.Д. Лозінський, потім — А.Ж. Маргуліс, В.Б. Івашкевич та ін. Автор не ставив собі за мету описувати історичну ходу розвитку бухгалтерського обліку в СРСР, але слід зазначити, що дане питання детально висвітлено у працях В.А. Маздорова та Я.В. Соколова.

Поряд з московською та петербурзькою формується українська бухгалтерська школа. Створюються спеціалізовані вищі навчальні заклади в Києві, Харкові, Одесі, а згодом у Тернополі. Значний внесок у розвиток бухгалтерського обліку зробили П.П. Німчинов, М.Г. Чумаченко, А.Н. Кузьмінський та ін.

Сьогодні Україна вступила в новий історичний період — незалежності й формування нових національних економічних відносин на засадах ринкової економіки, формується нова облікова політика держави.

This entry was posted on 14.02.2013, in Бухгалтерський облік, його суть і основи організації. Оставить комментарий

Лекція «Предмет, метод і методичні прийоми бухгалтерського обліку. Ресурси, джерела утворення ресурсів підприємства та їх класифікація»

Фев14

Предмет та об’єкти бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік, як і будь-яка інша економічна наука, має свої предмет, об’єкти, суб’єкти і метод (методологію). Наукове дослідження бухгалтерського обліку — це процес цілеспрямованого вивчення об’єкта з використанням наукових методів. Об’єкт — це те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника, а предмет — власне те, що вивчається і досліджується. Об’єкт і предмет як основні наукові категорії пов’язані між собою як ціле та його частина, множина і її одиниця, система і її елемент, поняття, явище та його властивість чи ознака тощо.

Предмет бухгалтерського обліку     в широкому розумінні — все те, що пов’язане з отриманням необхідної інформації про суб’єкт господарювання, його господарську діяльність та ресурси. У вузькому розумінні, предметом обліку є сукупність процедур, пов’язаних з виявленням, вимірюванням, реєстрацією, накопиченням, узагальненням, зберіганням та передачею інформації про господарську діяльність користувачам для прийняття рішень. Таке визначення предмета відповідає сутності бухгалтерського обліку, задеклароване і законодавчо закріплене та відображає технологічний процес інформаційного забезпечення, метою якого є надання користувачам правдивої інформації про фінансовий стан і діяльність підприємства.

У вітчизняній економічній літературі трактування предмета бухгалтерського обліку різне. Таке розмаїття викликано тим, що господарську діяльність підприємства, його ресурси, факти, дії і події, що відбуваються в його межах, вивчають і досліджують представники різних наук, зокрема економісти, юристи, управлінці, статистики, фінансисти, але кожен зі свого боку. Бухгалтерський облік і фахівці, які його здійснюють, забезпечують важливий процес отримання достовірних даних і складання звітності для потреб управління, що є, безперечно, і предметом цієї науки.

Суб’єкт бухгалтерського обліку — це суб’єкт господарювання в особі підприємства, організації, установи, особи тощо. Варто зазначити, що предмет і об’єкти обліку обмежуються рамками суб’єкта господарювання, бухгалтерський облік є локальним процесом продукування інформації про об’єкти обліку, її використання в управлінні підприємством.

Під об’єктом обліку        розуміють конкретний засіб (майно), джерело його утворення та його рух в процесі відтворення. Об’єктом обліку є також факти, дії і події господарської діяльності, які характеризують стан та використання ресурсів, процеси придбання засобів виробництва продукції та її збуту, розрахункові відносини підприємства з юридичними та фізичними особами, фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Об’єкти, що обліковуються, за економічним змістом та призначенням можна об’єднати в три групи:

господарські засоби (майно);

джерела господарських засобів;

господарські процеси.

Ресурси підприємства та їх класифікація

Для здійснення виробничої діяльності підприємства повинні мати певну кількість господарських активів

Для поглибленого вивчення об’єктів бухгалтерського обліку, якими є господарські засоби підприємства використовують групування господарських засобів за двома ознаками:

• за складом і розміщенням;
• за джерелами утворення (формування).

Активи (від лат. activus — діяльний, активний) — це ресурси, отримані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигід у майбутньому. Вони поділяються за багатьма класифікаційними ознаками.

За функціональною участю в процесі діяльності господарські засоби (ресурси) підприємства поділяються на необоротні й оборотні  активи.

До необоротних активів належать :

Необоротні активи — це сукупність майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності підприємства. Як правило, до них належать засоби тривалістю використання більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). До необоротних господарських засобів підприємства належать: основні засоби, капітальні інвестиції, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, довгострокові біологічні активи, інші необоротні активи.

До необоротних активів належать :

—         основні засоби – матеріальні активи, які функціонують у натуральній формі як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері протягом тривалого часу (більше одного року) :

—         нематеріальні активи – необоротні довгострокові активи, які не мають матеріальної форми, але мають вартість і можуть приносити  підприємству дохід. До них належать вартість придбаних підприємством прав на користування природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об’єктами промислової інтелектуальної власності (патентами, винаходами, тощо) вартість права на використання програмного забезпечення для ЕОМ та інші права, які визнані об’єктом права власності підприємства ;

—          довгострокові фінансові інвестиції – фінансові вкладення в цінні папери (акції, облігації тощо) інших підприємств на період більше 1 року з метою одержання доходів (дивідендів, відсотків), збільшення власного капіталу та інших вигод для підприємства ;

—         довгострокова дебіторська заборгованість;

—         довгострокові біологічні активи – сади, виноградники, ягідники, тварини основного стада ВРХ, свиней, овець та ін.;

—         інші необоротні активи (зокрема довгострокова дебіторська заборгованість юридичних і фізичних осіб, отримання якої очікується після 12 місяців з дати балансу) та ін.

Оборотні активи — це сукупність майнових цінностей, які обслуговують поточну господарську діяльність підприємства і повністю споживаються протягом одного операційного циклу, якщо він менший року, тому всю свою вартість одразу переносять на виготовлену з них продукцію. Як правило, до них належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція,поточні біологічні активи, товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти в касі й на рахунках у банку.

До складу  оборотних активів належать:

Грошові кошти в касі та на рахунках в банках, якщо вони можуть бути вільно використані для поточних операцій.

Поточні фінансові інвестиції за умови, якщо вони є ринковими  (тобто існує активний ринок, який дає змогу встановлювати їх ринкову вартість) і, як очікується, будуть реалізовані протягом строку, що не перевищує один рік;

Дебіторська заборгованість, пов’язана з реалізацією продукції  (товарів, робіт, послуг), належить до оборотних активів, якщо як очікується, буде погашена протягом операційного циклу;

Виробничі запаси (сировини, матеріалів, палива, готової продукції, товарів тощо), які є частиною звичайного операційного циклу підприємства.

Витрати майбутніх періодів, тобто витрати які мали місце в поточному або попередніх звітних періодах, але відносяться до наступних звітних періодів (наприклад, витрати на освоєння нових видів продукції оплачена наперед орендна плата, передплата періодичних видань тощо), можуть включатися відповідно до складу як оборотних так і необоротних активів.

Джерела утворення ресурсів підприємства та їх класифікація

Наявні господарські засоби (активи) підприємства формуються за рахунок як власних, так і залучених коштів, або, як прийнято говорити, джерел. Тому господарські засоби підприємства за джерелами їх формування та цільовим призначенням класифікують на:

• джерела власних засобів;
• джерела залучених засобів.

До власних джерел формування господарських засобів належать кошти статутного та пайового капіталу (кошти, внесені засновниками на час реєстрації підприємства), додаткового та резервного капіталу, прибутку (одержаного за результатами діяльності). Власний капітал підприємства визначається вартістю його майна — тобто чистими активами, що обчислюються як різниця між вартістю майна (активів) і залучених коштів.

У практиці бухгалтерського обліку до власних джерел відносять власний капітал та забезпечення.

До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий та додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, забезпечення та цільове фінансування, доходи майбутніх періодів.

Статутний капітал формується за рахунок сукупності вкладів засновників (власників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами (статутом). Розмір статутного капіталу може змінюватися лише за рішенням засновників (акціонерів) за рахунок додаткових вкладень засновників або за рахунок частини прибутку підприємства. Аналогічно формується і пайовий капітал, наприклад у кооперативах.

Резервний капітал є джерелом коштів, призначених для покриття передбачуваних у майбутньому можливих видатків, резервів на списання прострочених боргів, гарантійних зобов’язань, збитків тощо.

Додатковий капітал формується за рахунок емісійного доходу, дооцінки активів, безоплатно одержаного майна тощо.

Фінансування є джерелом коштів за рахунок державного бюджету та інших фізичних і юридичних осіб. Фінансування діяльності підприємства з державного бюджету називають бюджетним фінансуванням. Якщо кошти підприємству з тією чи іншою спеціальною метою (науково-дослідні роботи, підготовка кадрів, соціальні потреби) надає організація, установа чи спонсор, то таке фінансування називають цільовим.

Прибуток підприємства є безпосереднім джерелом поповнення господарських засобів і відповідних резервів. У бухгалтерському обліку відображають не тільки формування прибутку, а й розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів), виплати за облігаціями, відрахування в резервний капітал та інше використання.

До залучених джерел формування господарських засобів належать ті, що тимчасово надаються в користування підприємству, а потім повертаються їх власникам на узгоджених між ними і підприємством умовах. До таких джерел відносять: кредити банків, позикові кошти під зобов’язання, кредиторську заборгованість. Залучені кошти можуть бути довгостроковими і поточними (короткостроковими) та мають форму зобов’язань.

Кредити — це позики у грошовій або товарній формах на умовах повернення, що їх надають банки чи інші кредитні установи позичальникові (фізичній або юридичній особі). За користування кредитом сплачують відсоток. Залежно від терміну повернення кредити поділяють на довгострокові (понад рік) і короткострокові (до року).

При кредитуванні підприємств банки дотримуються таких принципів: забезпеченість та цільовий характер кредиту, повернення, строковість та оплатність кредиту.

Зобов’язання за облігаціями — це додатково залучені кошти, які отримує підприємство внаслідок випуску і реалізації (емісії) своїх облігацій на умовах повернення і плати у вигляді премій. Як і кредити банків, вони можуть бути довгостроковими та короткостроковими.

Кредиторська заборгованість — це тимчасово залучені підприємством кошти від фізичних та юридичних осіб, тобто заборгованість підприємства перед іншими фізичними та юридичними особами за отриману від них продукцію, надані ними послуги чи виконані роботи, заборгованість за нарахованими але не сплаченими податками та іншими платежами. Кредиторську заборгованість у межах нормативних термінів оплати рахунків чи зобов’язань вважають нормальною, а в разі порушення термінів платежів — простроченою.

Фізичні та юридичні особи, перед якими дане підприємство має кредиторську заборгованість, називаються кредиторами.

У балансі підприємства джерела залучених коштів називають зобов’язаннями. Зобов’язання — це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Власний капітал і зобов’язання відображають у балансі з правої сторони і називають пасивами.

Господарські процеси, як об’єкт бухгалтерського обліку

У процесі господарської діяльності господарські засоби перебувають у постійному русі, здійснюють постійний кругооборот, змінюючи при цьому форму і вартість, тобто проходять операційний цикл.

Основними стадіями кругообороту господарських засобів є такі процеси: постачання (купівлі), виробництва (витрачання/зберігання), реалізації (продажу).

Господарський процес як частина кругообороту господарських засобів складається з первинних елементів — господарських операцій. Під терміном господарська операція розуміють дію або подію, яка викликає зміни у структурі активів, зобов’язань та власному капіталі підприємства. Більшість господарських операцій є наслідком вольових дій юридичних та фізичних осіб, які укладають угоди, здійснюють технологічні операції. Разом із тим господарські операції можуть мати місце в результаті певних подій, скажімо явищ реальної дійсності, що трапляються незалежно від волі людини (стихійне лихо, моральний знос, інфляційний вплив тощо).

Кожна господарська операція має певні ознаки, які характеризують її сутність. Ознакою господарської операції є те, що якісно відрізняє її від інших операцій і разом з тим дає можливість групувати однорідні господарські операції, наприклад, операції з реалізації продукції можуть відрізнятися залежно від умов поставок і покупців. Показники господарської операції забезпечують кількісну характеристику операції з допомогою відповідних вимірників (натуральних, трудових, грошових).

Отже, господарські операції в сукупності складають господарські процеси, які в цілому формують кругооборот засобів (капіталу).

Процес постачання (купівлі)  — стадія кругообороту, на якій гроші перетворюються в засоби виробництва і ресурси праці. Підприємство в результаті забезпечується матеріальними і трудовими ресурсами. При цьому об’єктами обліку тут є витрати на придбання засобів і ресурсів, обсяг їх заготівлі, розрахункові операції з постачальниками.

Процес виробництва  — стадія кругообороту, на якій створюють блага шляхом поєднання засобів виробництва з робочою силою (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг). Виготовлений продукт доставляють до споживача. Тут об’єктами обліку є витрати (засоби праці в розмірі зношеної частини, сировина, паливо, енергія, праця та її оплата), собівартість продукції, наявність та рух готової продукції.

Процес реалізації  — стадія кругообороту, на якій реалізують вироблену товарну продукцію, і остання набирає грошової форми, що дає можливість продовження наступного операційного циклу кругообороту капіталу. В процесі реалізації об’єктами обліку є витрати, пов’язані з відвантаженням та реалізацією продукції, обсяг відвантаження та реалізації продукції, обчислення доходу та прибутку від реалізації продукції, розрахунки з покупцями та за зобов’язаннями з податковими та іншими органами.

Отже, процеси постачання, виробництва і реалізації є важливими об’єктами бухгалтерського обліку.

Метод і методичні прийоми бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік, як і кожна наука, має свій метод. Слово метод (від гр. methodos — дослідження) означає спосіб дослідження явищ, підхід до вивчення явищ, планомірний шлях встановлення істини, взагалі — прийом, спосіб дії. У своїй основі метод є інструментом вирішення головного завдання науки — пізнання об’єктивних законів дійсності з метою використання їх у практичній діяльності людей. Отже, методологія — це вчення про методи, за допомогою яких пізнають об’єкт дослідження або предмет науки, яким є для нас бухгалтерський облік.

Для розкриття сутності бухгалтерського обліку широко використовують загальнонаукові методи: діалектичний, історичний та системний підходи, метод індукції і дедукції.

Діалектичний метод дає змогу вивчати облік у сукупності процесів, що видозмінюються та взаємозалежні; історичний підхід розглядає облік як продукт історичного становлення і розвитку потреб людини і суспільства; системний підхід визначає облік як внутрішньо структурований і організований об’єкт. У процесі відображення господарської діяльності економічного суб’єкта використовують методи індукції (від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнення) та дедукції?від загального до часткового, від загальних суджень до окремих або інших висновків). У практиці бухгалтерського обліку більше прикладів індукції, оскільки господарські операції спочатку розкривають зміст мікропроцесів і лише потім відбувається їх групування й узагальнення у звітності. Взагалі методи індукції і дедукції тісно пов’язані з методичними прийомами: синтезом та аналізом, які безпосередньо виявляються в синтетичному та аналітичному обліках.

Теоретичною основою бухгалтерського обліку є економічна теорія з її політичною економією, мікро- та макроекономікою, історією економічної думки. Господарські факти (явища і процеси) вивчають У бухгалтерському обліку за економічними законами і категоріями.

Поряд із загальнонауковими методами та теоретичною основою бухгалтерський облік є самостійною економічною прикладною наукою і має свої специфічні методи (прийоми), обумовлені сутністю самого предмета, технологією обліку, завданнями та вимогами.

Метод бухгалтерського обліку — це сукупність спеціальних прийомів, за допомогою яких вивчають його предмет.

Бухгалтерський облік вивчає свій предмет за допомогою таких методів:

• хронологічного і систематичного спостереження;
• вимірювання господарських засобів і процесів;
• реєстрації та класифікації даних з метою їх систематизації;
• узагальнення інформації з метою звітності.

Перелічені методи дають змогу формувати бухгалтерську інформацію для зовнішніх і внутрішніх користувачів. Облікові дані формуються за допомогою таких інструментів — елементів методу:

• документування;
• інвентаризація;
• оцінка;
• калькулювання;
• рахунки;
• подвійний запис;
• бухгалтерський баланс;
• бухгалтерська звітність.

Методу спостереження відповідають прийоми документування та інвентаризації; вимірювання здійснюють шляхом оцінки і калькулювання; реєстрація та класифікація (поточне групування) проводяться на рахунках за допомогою подвійного запису; узагальнення інформації з метою звітності відбувається у бухгалтерському балансі та фінансовій звітності.

Дані інструменти забезпечують технологію облікового процесу — трансформацію даних про окремі господарські операції в різноманітну інформацію для управління.

Документування — спосіб первинного спостереження і відображення господарських операцій у первинних бухгалтерських документах (рахунках, накладних, чеках, ордерах тощо). Це початок і основа облікового процесу, без якого бухгалтерський облік неможливий. Кожна господарська операція фіксується за допомогою документа, заповненого з дотриманням певних вимог, що надають йому юридичної сили.

Інвентаризація — метод підтвердження достовірності даних бухгалтерського обліку. Проводиться шляхом описування, підрахунку, виміру, зважування й оцінки всіх залишків засобів і коштів у натурі, виявлення фактичної наявності й стану залишків майна підприємства і зіставлення їх з даними бухгалтерського обліку. Це метод контролю наявності та руху майна, заборгованості, роботи матеріально відповідальних осіб.

Оцінка — спосіб грошового вимірювання об’єктів бухгалтерського обліку. За допомогою оцінки натуральні й трудові вимірники (характеристики) господарських засобів перераховують у вартісні. У бухгалтерському обліку оцінка об’єктів обліку ґрунтується переважно на показнику фактичних витрат на їх створення чи придбання (історичної собівартості). Майно та господарські операції оцінюють у національній валюті України шляхом підсумовування проведених витрат.

Калькулювання — це метод обчислення собівартості виготовлення продукції або виконаних робіт, наданих послуг. Суть методу полягає в тому, що обґрунтовують, визначають і розподіляють витрати, які належать до того чи іншого об’єкта калькулювання (виробу, процесу, замовлення тощо). Облік кругообороту капіталу базується на трьох калькуляціях: собівартості придбання (постачання, закупки), виробничої собівартості та повної собівартості реалізованої продукції.

Бухгалтерські рахунки — спосіб поточного групування у встановленому порядку. Рахунок — це локальна інформаційна система для групування економічно однорідних об’єктів обліку. Рахунок відображає стан та рух засобів, їх джерел і господарських процесів.

Подвійний запис — метод відображення господарської операції на рахунках; техніка бухгалтерського обліку. Подвійний запис є продуктом кругообігу господарських засобів, відображає подвійність господарських процесів. Суть його полягає у подвійному відображенні в бухгалтерському обліку кожної господарської операції: за дебетом одного і кредитом іншого рахунка однієї і тієї ж суми. Подвійний запис не тільки важливий технічний, а й контрольний прийом.

Бухгалтерський баланс — метод узагальнення даних через рахунки і подвійний запис. Баланс показує склад майна суб’єкта діяльності за видами (складом і використанням) і джерелами утворення на певну дату в узагальненому вартісному вимірнику. Містить дані для аналізу фінансового стану його активів та ліквідності підприємства. Бухгалтерський баланс показує залишки на рахунках, які характеризують, з одного боку, майно суб’єкта господарювання, а з другого — його власний і залучений капітал. Бухгалтерський баланс є однією з основних форм бухгалтерської звітності.

Бухгалтерська звітність — метод підсумкового узагальнення й одержання підсумкових показників за звітний період. Це впорядкована система взаємопов’язаних економічних показників господарської діяльності підприємства за звітний період. Звітність складається за певними правилами і стандартами на підставі даних рахунків бухгалтерського обліку з певною системою їх групування.

Методичні прийоми бухгалтерського обліку взаємопов’язані, доповнюють один одного і в сукупності становлять одне ціле — метод бухгалтерського обліку.

This entry was posted on 14.02.2013, in Предмет і метод бухгалтерського обліку. Оставить комментарий

Презентація до теми «Предмет, метод і методичні прийоми бухгалтерського обліку. Ресурси, джерела утворення ресурсів підприємства та їх класифікація»

Фев14

Предмет, метод і методичні прийоми бухгалтерського обліку

This entry was posted on 14.02.2013, in Предмет і метод бухгалтерського обліку. Оставить комментарий

Лекція «Бухгалтерські документи та їх класифікація. Порядок оформлення і використання бухгалтерських документів»

Фев14

Поняття про бухгалтерські документи, їх значення

Особливістю бухгалтерського обліку є суцільне і безперервне спостереження за всіма господарськими операціями, що здійснюються на підприємстві. Для забезпечення такого спостереження кожну господарську операцію оформляють відповідним документом.

Документ (лат. dokumentum) буквально означає свідоцтво, доказ. У широкому значенні під документом розуміють матеріальний носій, що його використовують у процесі спілкування, на якому за допомогою різних засобів і способів зафіксовано в доцільній для сприйняття формі інформацію. Документи складають у різних сферах людської діяльності (науці, освіті, медицині, техніці, економіці тощо).

       Бухгалтерський документ – це письмове розпорядження на право виконання

       господарської операції або письмовий доказ того, що господарська операція фактично

       була здійснена.

Спосіб оформлення господарських операцій документами називається документацією.

Первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, є підставою для бухгалтерського обліку цих операцій. Первинні документи мають бути складені під час господарської операції.

Порядок документального оформлення господарських операцій та вимоги щодо складання документів регламентуються статтею 9 («Первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку») Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 p. № 996-XIV.

Значення документації наступне:

—          бухгалтерські документи використовують для передачі розпоряджень від розпорядника виконавцю, тобто для управління господарськими процесами на підприємстві;

—          за допомогою документів контролюються правильність здійснення операцій, наявність та стан зберігання матеріальних цінностей, їх рух;

—          на основі документів ведеться поточний аналіз виконуваної чи виконаної роботи, фінансовий контроль, аудит і документальні ревізії;

—          документи мають правове (юридичне) значення як письмовий доказ здійснення господарських операцій, а тому використовуються судовими органами при розгляді господарських позовів. Судові органи визнають за документом доказову, юридичну силу в тому разі, якщо їх складено своєчасно і належним чином оформлено.

Первинні документи мають бути складені на паперових або машинних (електронних) носіях. Відповідно до цього існують і вимоги до змісту й оформлення документів.

Порядок створення первинних документів, записів у регістрах бухгалтерського обліку та зберігання документів, регістрів і звітів установлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88.

Сучасні інформаційні технології здатні швидко одержувати інформацію і обмінюватися нею. Електронний документ може бути доказом, якщо його складено з дотриманням усіх вимог і можна довести його цілісність і справжність. На сьогодні електронний документообіг і цифровий підпис набули широкого розповсюдження у сфері проведення банківських операцій і комерційних операцій електронної торгівлі.

Реквізити документів. Вимоги до змісту й оформлення документів

Повнота і достовірність показників обліку значною мірою залежать від якості оформлених документів.
Щоб бути доказовим і мати юридичну силу, документ має містити обов’язкові реквізити. Термін «реквізити» походить від лат. requisitum, що означає «потрібне, необхідне».

Показники, що містяться в документі і характеризують операцію, називаються його реквізитами.

Такими реквізитами для будь-якого первинного бухгалтерського документа є:

назва підприємства;

назва документа, його номер, код форми;

дата складання документа (число, місяць, рік);

зміст господарської операції та її вимірники;

підписи посадових осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність

її оформлення.

Крім того в документах можуть міститися і інші додаткові реквізити, але якщо документ не має будь-якого з обов’язкових реквізитів, він втрачає свою юридичну (доказову) силу і не може бути підставою для облікових записів.

Від якості оформлення документів залежить повнота і достовірність показників обліку і звітності. Тому до документів ставляться вимоги:

­          своєчасність складання;

­          достовірність показників;

­          правильність оформлення.

До оформлення первинних бухгалтерських документів ставлять такі вимоги:

• первинні документи мають бути складені в момент здійснення операції, а якщо це неможливо, безпосередньо після її закінчення;
• документи складають на бланках типових форм, затверджених Держкомстатом України, або на бланках спеціалізованих форм, затверджених відповідними міністерствами і відомствами, а також виготовлених самостійно, які мають містити обов’язкові реквізити типових або спеціалізованих форм;
• у разі складання та зберігання первинних документів на машинних носіях інформації підприємство зобов’язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їхніх повноважень, передбачених законами;
• записи в первинних документах роблять у темному кольорі чорнилом, кульковою ручкою, друкарськими засобами чи принтером, що забезпечує зберігання цих записів протягом встановленого терміну зберігання документа;
• вільні рядки в первинних документах прокреслюють;
• у грошових документах суми проставляють цифрами і прописом, перше слово суми записують скраю і з великої літери;
• кожен первинний документ має містити дані про посаду, прізвище і підписи осіб, відповідальних за його оформлення;
• керівник підприємства затверджує перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарських операцій, пов’язаних з відпуском товарно-матеріальних цінностей, майна, видачею грошових коштів і документів. Коло таких осіб, як правило, обмежене;
• забороняється приймати до виконання документи на господарські операції, які суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку обліку коштів і матеріальних цінностей, завдають шкоди власникам;
• складаючи первинні документи, можна припуститися помилок. У банківських і касових документах помилки не виправляють. Якщо в таких документах допущено помилку, їх анулюють, а замість них оформлюють нові, В інших первинних документах помилки виправляють коректурним способом, тобто неправильний текст або суму закреслюють тонкою рискою так, щоб можна було прочитати закреслене, а зверху пишуть правильний текст або суму. Виправлення помилок має бути застережено підписом «виправлено» і підтверджено підписом осіб, які підписали цей документ із зазначенням дати виправлення;
• підприємство вживає всіх необхідних заходів щодо запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого терміну, який регулюється спеціальним переліком;
• у випадках, встановлених законодавством, а також міністерствами і відомствами України, бланки первинних документів можуть бути віднесеними до бланків суворої звітності. їх друкують за зразками типових або спеціалізованих форм з обов’язковим зазначенням номера;
• відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи;
• первинні документи можуть бути вилученими у підприємства тільки за постановою уповноважених державних органів відповідно до чинного законодавства України. З дозволу і в присутності представників органів, які здійснюють вилучення, посадові особи підприємства можуть зняти копи та скласти реєстр документів, що вилучаються, із зазначенням підстав і дати вилучення.

Велике значення у виконанні цих вимог мають уніфікація та стандартизація документів. Під уніфікацією документів розуміють розробку єдиних зразків документів для оформлення однотипних господарських операцій на підприємствах, в організаціях і установах незалежно від виду діяльності та форм власності. Так, уніфіковано всі банківські та касові документи, бланки авансових звітів та посвідчень на відрядження, товарно-транспортних накладних, розрахунково-платіжних відомостей, податкових накладних та інших документів. Уніфікація документів забезпечує широту використання, можливість всебічного опрацювання на ПЕОМ, масове тиражування бланків, що здешевлює їхню вартість.

Під стандартизацією документів розуміють встановлення для бланків однотипних документів однакових, найбільш раціональних розміру і форми із завчасним визначенням розміщення відповідних реквізитів. Друкування стандартних бланків документів великими тиражами дає значну економію паперу, здешевлює їх виготовлення.

Розробляє і затверджує типові форми первинного обліку Державний комітет статистики (Держкомстат) України.

Класифікація документів

Для оформлення господарських операцій використовують за своєю формою і змістом документи. Правильному складанню і використанню документів в обліку допомагає їх класифікація.

Класифікація – це поділ документів на групи за певними однорідними ознаками.

Документи класифікують за місцем складання, за призначенням, за порядком складання, за способом використання, за змістом.

За місцем складання бухгалтерські документи поділяють на внутрішні і зовнішні.
Внутрішні документи оформляють (виписують) на підприємстві й тут же застосовують. До них належать: авансові звіти підзвітних осіб, табелі обліку використання робочого часу, інвентарні картки основних засобів, прибуткові ордери тощо.

Зовнішні документи складають на стороні, їх отримують від інших підприємств і організацій. На вході обов’язково реєструють, оформляють, як правило, на бланках уніфікованих форм. До них належать: рахунки-фактури, платіжні доручення, виписки банків, постанови, листи, угоди тощо.

За призначенням документи поділяють на розпорядчі, виконавчі, бухгалтерського оформлення та комбіновані.

Розпорядчими є документи, які містять розпорядження (наказ, завдання) на здійснення певної господарської операції. До них належать: накази про прийняття та звільнення з роботи, чеки на отримання готівки в касі банку, платіжні доручення банку на перерахування коштів, довіреність на отримання матеріальних цінностей тощо.

Виконавчими є документи, де підтверджується факт здійснення господарської операції, її виконання певною особою, що подала документ. До них належать: авансові звіти, виписки банків, касові прибуткові й видаткові ордери, акти, квитанції та ін.

Документи бухгалтерського оформлення складаються на основі виконавчих та розпорядчих документів самими працівниками бухгалтерії. Самостійного значення не мають, але необхідні в обліковому процесі. До таких документів належать: меморіальні ордери, бухгалтерські довідки, різні розрахунки (амортизації, розподілу витрат, звітні калькуляції) та ін.

Документи комбіновані поєднують функції перелічених вище документів (розпорядчих, виконавчих, бухгалтерського оформлення). До них належать: авансові звіти, вимоги, наряди та ін. Прикладом комбінованого документа може бути і видатковий касовий ордер, в якому міститься розпорядження керівника про видачу готівки та підтвердження про її фактичну видачу та отримання підписами касира та отримувача грошей.

За порядком складання документи поділяють на первинні й зведені.
         Первинні документи складають у момент здійснення господарської операції (прибуткові та видаткові касові ордери, накладні, акти прийому робіт та ін.).

Зведені документи складають на підставі однорідних первинних документів шляхом групування і узагальнення та балансової ув’язки їх показників (звіти касира, авансові звіти, товарні звіти, платіжні відомості та ін.).

За способом використання документи поділяють на разові та накопичувальні.

Разові документи фіксують одномоментно одну або декілька господарських операцій (ордери, вимоги, акти та ін.).

Накопичувальні документи формують інформацію про однорідні господарські операції за певний відрізок часу (день, декаду, місяць). Такі документи використовують багаторазово. До них належать: табель обліку робочого часу, лімітно-забірна картка, відомість випуску готової продукції, багатоденні наряди та ін. На відміну від разових, накопичувальні документи використовують з метою обліку після того, як у них записано останню операцію і підбито підсумок всіх записів.

За змістом документи поділяють на грошові, розрахункові, матеріальні.
Грошовими документами оформляють операції, пов’язані з грошовими коштами. До них належать видаткові й прибуткові касові ордери, банківські чеки та ін.
Розрахунковими документами оформляють розрахунки між фізичними і юридичними особами (рахунок-фактура, платіжне доручення, квитанції та ін.).
Матеріальними документами оформляються операції пов’язані з рухом матеріальних цінностей (прибутковий ордер, вимога-накладна, лімітно-забірна картка та ін.).

За кількістю позицій (відображуваних об’єктів):

однопозиційні – це документи в які записують операцію з одним видом запасів, по розрахунках з однією особою і ін. (касові ордери, платіжне доручення і ін.);

багатопозиційні – використовуються для відображення операцій з кількома видами запасів, кількома особами і ін. (платіжна відомість, накладна і ін.).

За технікою складання і опрацювання:

вручну;  за допомогою ЕОМ.

Із загальної характеристики документів видно, що кожен документ належить водночас до різних класифікаційних груп. Так, акт прийман-ня-передачі основних засобів є одночасно матеріальним, виконавчим, первинним, разовим і внутрішнім документом; рахунок-фактура постачальника — виконавчий, разовий, зовнішній; видатковий касовий ордер — комбінований, первинний, разовий і внутрішній та ін.

Порядок перевірки й опрацювання документів

Документи складені в різних виробничих підрозділах передаються до бухгалтерії для подальшого опрацювання. Перед тим як починають ці документи опрацьовувати спочатку їх перевіряють.

Перевірка документів відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку повинна здійснюватися з погляду законності операцій, дотримання вимог щодо їх оформлення і правильності арифметичних підрахунків. Виходячи з цих вимог документи підлягають перевірці. Є такі способи перевірки:

по суті – ця перевірка полягає у встановленні господарської доцільності і законності операції, оформленої документом, дотримання установчих документів, кошторису, норм, розцінок, лімітів;

формальна – це перевірка при якій встановлюють повноту і правильність заповнення всіх реквізитів документів, достовірність підписів посадових осіб;

арифметична – це перевірка при якій перевіряються всі арифметичні підрахунки, що містяться у документі.

Перевірені і прийняті бухгалтерією документи підлягають опрацюванню. Бухгалтерська обробка документів складається з таких елементів:

розцінка (таксування) документів полягає в проставленні у відповідних графах документа ціни і суми, тобто грошової оцінки оформлених натуральних показників господарської операції;

групування документів полягає в об’єднання однорідних за змістом первинних документів у групи і їх запис в групувальній відомості для визначення загального підсумку по кожній групі;

контирування документів полягає в зазначенні кореспондуючих рахунків, на яких повинна бути відображена господарська операція, оформлена документом або групою документів.

Первинні документи, що пройшли опрацювання, повинні мати певну відмітку, що запобігає можливості їх повторного використання.

Документообіг та його організація

Своєчасний і якісний облік забезпечується певним порядком організації складання й опрацювання документів, або документооборотом.

Документооборотом називаються порядок і шляхи руху документів з моменту їх складання або надходження до моменту здачі в архів.

Головне завдання документообороту — прискорення руху документів, і чим коротше і швидше буде організовано цей процес, тим він буде ефективнішим, і користувачі зможуть вчасно отримати інформацію для прийняття рішень.

Кожне підприємство, враховуючи специфіку своєї господарської діяльності та структури управління, визначає напрями й обсяги документів. Організує документооборот на підприємстві головний бухгалтер чи бухгалтер, який розробляє правила і технологію обробки облікової інформації. Ця технологія визначає основні етапи проходження документів: складання первинних документів або реєстрація тих, що надійшли зі сторони, облікова обробка та реєстрація документів; передача документів на зберігання до архіву.

Організаційно перелічені етапи документопотоку відображаються у спеціальному документі, який називається план (графік) документообороту. Він має визначати здійснення систематичного контролю складання і строків проходження первинних, зведених документів між окремими структурними підрозділами, передачі їх у бухгалтерію. План (графік) документообороту розробляється головним бухгалтером і затверджується керівником. Вимоги головного бухгалтера щодо порядку складання і подання до бухгалтерії та опрацювання документів є обов’язковими для’всіх підрозділів і служб підприємства.

Документи, як правило, складаються оперативними працівниками підприємства (касирами, рахівниками цехів, комірниками, майстрами та ін.) або надходять зі сторони через канцелярію з обов’язковою реєстрацією (рахунки, акти, листи, повідомлення тощо). Кожному виконавцю видають виписку з плану (графіка) документообороту, в якій наводиться перелік документів, що відносяться до функціональних обов’язків виконавця, термін їх подання і перелік служб (підрозділів) підприємства, в які передаються ці документи. Витяг із графіка документообороту підприємства наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Графік документообороту

Організація зберігання документів

Первинні документи, що пройшли опрацювання, бухгалтерські звіти і баланси повинні зберігатися в господарстві протягом встановлених законом термінів, тому що з часом може виникнути необхідність перевірки господарських операцій, правильності обліку. За даними документів можуть видавати довідки окремим особам. Для цього в кожному господарстві створюють архіви.

Архів повинен бути організований так, щоб було забезпечено збереження документів і можливість швидкого їх знаходження.

Для цього первинні документи, облікові регістри комплектуються у пачки, підшиваються в окремі справи. На кожній справі вказується назва підприємства, вид документів, їх кількість, період до якого вони відносяться. Порядок роботи з документами, з метою складання номенклатури справ, регулюється Примірною інструкцією з діловодства, яка затверджена постановою КМ України № 1153 від 17.10.97р.

Архіви розрізняють на поточні і постійні. Поточний архів організовується безпосередньо в бухгалтерії для зберігання документів звітного року, оскільки облікові працівники вимушені часто звертатися до нього для одержання різних довідок. Для поточного архіву відводяться спеціальні шафи, які знаходяться в бухгалтерії, ключі від яких знаходяться в особи, яка відповідає за зберігання архіву. Постійний архів розміщується у спеціально обладнаному ізольованому приміщенні і призначений він для зберігання не тільки бухгалтерських документів і звітності, але і справ інших підрозділів і служб підприємства.

Документи з поточного архіву в постійний передаються після закінчення звітного року. Всі прийняті на зберігання справи реєструються в архівній книзі.

Видача первинних документів, облікових регістрів, балансів, фінансових звітів із архіву працівникам інших структурних підрозділів може здійснюватися тільки з дозволу головного бухгалтера (або особи, яка виконує його обов’язки). При цьому на місце виданого документа прикріпляють розписку особи, яка взяла його в тимчасове користування.

Справи у тимчасове користування стороннім особам видаються з дозволу керівника підприємства. Вилучати документи зі справи постійного строку зберігання заборонено. Як виняток це допускається з дозволу керівника, але з обов’язковим залишенням у справі засвідченої копії документа. Копія засвідчується підписом посадової особи, відповідальної за зберігання документів та печаткою підприємства.

Первинні документи та реєстри бухгалтерського обліку можуть бути вилучені тільки за рішенням відповідних органів, прийнятих у межах їх повноважень, передбачених законами.

Посадова особа підприємства має право у присутності представників органів, які здійснюють вилучення, зняти копії документів що вилучаються. Обов’язковим є складання реєстру документів, що вилучаються. Замість вилученого документа у папку вкладають його копію і реєстр вилучених документів з зазначенням підстави і дати вилучення, а в архівній книзі роблять відповідні помітки.

Вилучення документів оформляється протоколом (актом), копія якого вручається під розписку посадовій особі, що відповідає за архів.

При поверненні вилучених документів посадова особа приймає їх під розписку і разом з рішенням про повернення підшиває у ті ж справи звідки їх було взято.

У випадках пропажі або знищення документів, облікових регістрів і звітів керівник підприємства повинен письмово повідомити про це правоохоронні органи та письмовим розпорядженням призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення. Для участі у роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони та  державного пожежного нагляду. Результати роботи комісії оформляються актом. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебуває підприємство, а також державній податковій інспекції у 10-денний строк.

Термін зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерських балансів, звітів у архіві підприємства визначається згідно з переліком типових документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств із зазначенням термінів.

Після закінчення терміну зберігання документи, які підлягають здачі до Державного архіву здають до нього, а ті, що залишаються, знищують, про що спеціальною комісією складається акт і робляться відповідні відмітки в архівній книзі.

Знищувати можна тільки ті бухгалтерські документи (термін зберігання яких закінчився), за якими державна податкова інспекція провела перевірку з питань дотримання податкового законодавства і які не стосуються слідчих або судових справ у разі виникнення спорів. У першому випадку документи зберігаються до проведення ревізії. У другому – до ухвалення остаточного вироку.

This entry was posted on 14.02.2013, in Первинне спостереження, документація та інвентаризація. Оставить комментарий

Презентація до теми «Бухгалтерські документи та їх класифікація. Порядок оформлення і використання документів»

Фев14

Документація

This entry was posted on 14.02.2013, in Первинне спостереження, документація та інвентаризація. Оставить комментарий

Лекція «Інвентаризація господарських засобів»

Фев14

Мета і завдання інвентаризації

Первинна документація не завжди може охопити всі господарські явища в момент їх здійснення (природні втрати, викликані усушкою, утрускою, використовуванням при зберіганні, транспортуванні, відпуску, стихійні лиха, невідповідність фактичних даних обліку через помилки, розкрадання, псування, зловживання тощо). У зв’язку з цим виникає об’єктивна необхідність у такому способі, який би забезпечив можливість взяти на облік перелічені явища і процеси. Цього досягають за допомогою інвентаризації.

Інвентаризація – це перевірка і документальне підтвердження наявності та стану матеріальних та інших цінностей, основних засобів та вкладень підприємства, розрахунків і зобов’язань, звірка фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку, врегулювання виявлених різниць та відображення результатів інвентаризації обліку. Інвентаризації підлягає все майно підприємства,  включаючи об’єкти невиробничого призначення, діючі об’єкти, об’єкти та предмети, що передані в оренду або перебувають на  реконструкції, модернізації, консервації, у ремонті, запасі або резерві незалежно від технічного стану. Нормативними актами, що регулюють проведення інвентаризації є.

1. Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р.
2. “Інструкція по інвентаризації  основних засобів нематеріальних активів,  товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів,  документів та розрахунків” № 69 від 11 серпня 1994 р.;
3. “Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування), матеріальних цінностей” № 116 від 22 січня 1996 р.;

Інвентаризація проводиться шляхом перевірки в натурі наявності майна (господарських засобів) підприємства шляхом описування, перерахунку, зважування, вимірювання й оцінювання їх залишків і порівняння одержаних результатів з даними бухгалтерського обліку. Це дає змогу встановити розходження між даними обліку і фактичною наявністю засобів, тобто лишки або нестачі, які оформляють відповідними документами і відображають в обліку.

Слід розрізняти інвентаризацію як елемент методу бухгалтерського обліку і як технічний прийом перевірки даних бухгалтерського обліку.

Основними завданнями інвентаризації є :

• виявлення фактичної наявності господарських засобів, зокрема матеріальних цінностей у натурі;
• встановлення лишку або нестачі цінностей і їх регулювання та відображення в обліку;
• виявлення товарно-матеріальних цінностей, які втратили свою первісну якість, застаріли і не використовуються;
• перевірка дотримання умов і порядку зберігання господарських засобів;
• перевірка достовірності й реальності вартості зарахованих на баланс активів і пасивів підприємства.

Види інвентаризації

За повнотою охоплення перевіркою засобів, коштів і розрахунків, інвентаризацію поділяють на повну і часткову.

Повна інвентаризація передбачає суцільну перевірку всіх засобів та джерел підприємства. Часткова інвентаризація охоплює визначену частину засобів і джерел, наприклад, наявність грошей у касі, готової продукції на складі, незавершеного виробництва тощо. Повна інвентаризація, звісно, дає широку інформацію, проте не завжди доцільна через свою трудомісткість.

Залежно від характеру інвентаризацію поділяють на планову і позапланову. Планова інвентаризація здійснюється за раніше складеним планом відповідно до розробленого і затвердженого графіка її проведення (наприклад, перед складанням річного звіту). Позапланову інвентаризацію проводять за розпорядженням керівника підприємства, на вимогу слідчих або контролюючих органів, у разі ревізії або зміни матеріально відповідальних осіб. Найбільш ефективними є раптові часткові інвентаризації, оскільки вони підвищують відповідальність матеріально відповідальних осіб щодо своєчасного оприбуткування й списання матеріальних цінностей, правильності їх зберігання, запобігають зловживанням.

Порядок і терміни проведення інвентаризації на підприємствах, в організаціях і установах регламентуються статтею 10 («Інвентаризація активів і зобов’язань») Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 p. № 996-XIV, Порядком надання фінансової звітності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419, та Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1999 р. № 69.

Відповідно до цих нормативних актів об’єкти і терміни проведення інвентаризації визначає власник (керівник) підприємства, крім випадків, коли їх проведення обов’язкове, а саме:

• перед складанням річної фінансової звітності;
• при передачі майна державного підприємства в оренду, у разі приватизації державного підприємства, перетворення державного підприємства в акціонерне товариство;
• у випадку зміни матеріально відповідальних осіб (на день приймання-передачі справ);
• у разі встановлення фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей, а також за приписом судово-слідчих органів;
• у разі пожежі, стихійного лиха або техногенної аварії;
• у разі ліквідації підприємства, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

 Порядок проведення  й оформлення інвентаризації

Для проведення інвентаризаційної роботи на підприємствах розпорядним документом їх керівника створюються постійно діючі інвентаризаційні комісії у складі керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, які очолюються керівником підприємства або його заступником.

На підприємствах, де через великий обсяг робіт проведення інвентаризації не може бути забезпечено однією комісією, для безпосереднього проведення інвентаризації у місцях збереження та виробництва розпорядним документом керівника підприємства створюються  робочі   інвентаризаційні комісії у складі інженера, технолога, механіка, виконавця робіт, товарознавця, економіста, бухгалтера та інших досвідчених працівників, які добре знають об’єкт інвентаризації ,ціни та первинний облік.

Робочі інвентаризаційній комісії очолюються представником керівника підприємства, який призначив інвентаризацію.

До початку проведення обов’язкової інвентаризації або визначеної підприємством, установою, в присутності комісії матеріально відповідальні особи складають звіт про останні проведені операції, відображають їх у складському обліку і разом з описом документів під розписку здають до бухгалтерії.

Матеріально відповідальні особи дають комісії розписку, у якій підтверджують, що всі прибуткові і витратні документи здані до бухгалтерії і всі матеріальні цінності довірені їхньому зберіганню, знаходяться в приміщенні  складу  або інших місцях. Під час інвентаризації оприбуткування і видача матеріальних цінностей як правило не здійснюються. Також до початку інвентаризації перевіряється стан ваговимірювального господарства – точність терезів, гир, та іншого обладнання.

Наявність майна при інвентаризації визначають шляхом його обов’язкового перерахунку, переважування, обмірювання і реєстрації у інвентаризаційному описі (акті).

На час, коли інвентаризаційна комісія залишає об’єкт інвентаризації (приміщення), матеріально відповідальна  особа в присутності інвентаризаційної комісії зачиняє і  відчиняє приміщення, що інвентаризується, а голова інвентаризаційної комісії опечатує його контрольним пломбіратором, який видається йому перед початком проведення  інвентаризації.

Під час перерв у роботі комісії інвентаризаційні описи не можуть виноситись членами комісії; вони повинні зберігатися в зачиненому приміщенні в якому проводиться інвентаризація.

Після закінчення інвентаризації описи  підписуються всіма членами комісії.

Оформлені інвентаризаційні описи комісією передаються до бухгалтерії, де фактичні залишки матеріальних цінностей, зафіксовані в описах, порівнюють з даними бухгалтерського обліку і виявляють лишки або нестачі цінностей (якщо вони мали місце). Матеріальні цінності, по яких виявлені розходження з даними бухгалтерського обліку, записують в порівняльну відомість, а матеріально відповідальні особи повинні дати інвентаризаційній комісії письмові пояснення щодо причин їх виникнення. Свої висновки і пропозиції щодо урегулювання інвентаризаційних різниць комісія оформляє протоколом  і подає на затвердження керівнику господарства. Керівник повинен прийняти рішення про оприбуткування лишків та списання нестач цінностей і затвердити протокол у 5-денний строк.

 Виявлення результатів  інвентаризації і відображення їх в обліку

Результати інвентаризації відображають в обліку в такому порядку. Виявлені при інвентаризації лишки матеріальних цінностей (або грошових коштів в касі) прибуткують і зараховують в доходи підприємства записом:

Д-т рах. «Сировина і матеріали» (або рахунок  «Каса»)

К-т рах. «Інші доходи»

Нестача матеріальних цінностей, виявлена при інвентаризації, незалежно від причин виникнення, оформляється записом:

Д-т субрах. «Нестачі і втрати від псування цінностей»

К-т рах «Сировина і матеріали»

На вартість нестачі ТМЦ ,що підлягають відшкодуванню винними особами, в бухгалтерському обліку роблять запис:

Д-т рах «Розрахунки по відшкодуванню завданих збитків»

К-т рах «Відшкодування раніше отриманих активів»

При цьому слід мати на увазі, що розмір збитку, нанесеного господарству внаслідок нестач і псування матеріальних цінностей. що підлягають відшкодуванню матеріально відповідальними особами, визначається відповідно до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. №116 (з наступними змінами і доповненнями). Згідно з цим Порядком розмір збитку визначається за балансовою вартістю цінностей з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначаються Держкомстатом

України, відповідного  розміру податку на додану вартість та акцизного збору (по підакцизних  товарах)

Сума відшкодованого збитку оформляється записом:

Д-т рах. «Каса»

К-т рах  «Розрахунки по відшкодуванню завданих збитків»

З відшкодованої суми покриваються збитки господарства по нестачах і псуванню цінностей, решта суми підлягає перерахуванню до бюджету.

Під час інвентаризації можуть бути виявлені випадки  пересортиці, тобто лишків одних і нестачі інших матеріальних цінностей, як результат заміни одного сорту іншим при відпуску цінностей. Взаємний залік лишків і нестач матеріальних цінностей, що виникли в результаті пересортиці, може бути допущений, як виняток, якщо пересортиця  виникла в однієї і тієї ж матеріально-відповідальної особи, за один і той же період, по матеріальних цінностях одного і того ж найменування. Проте, якщо при заліку вартість нестачі матеріальних цінностей перевищить вартість лишку, то різниця у вартості підлягає відшкодуванню особами, що допустили пересортицю. Результати інвентаризації відображаються в бухгалтерському обліку в 10-ти денний строк, після чого показники приводяться в повну відповідність з фактичною наявністю господарських засобів й стану розрахункових відносин.

Лекція «Бухгалтерська звітність»

Ноя18

Суть значення та види звітності.

Поточний бухгалтерський облік містить  розрізнену інформацію про господарську діяльність підприємства. Для одержання інформації про результати такої діяльності дані поточного обліку необхідно узагальнити в певній системі показників. Це досягається складанням звітності, яка є завершальним етапом бухгалтерського обліку.

Звітність – система узагальнених і взаємозв’язаних  показників поточного обліку, які  характеризують результати господарської діяльності підприємства.

У процесі прийняття управлінських рішень важливі функції виконує економічна інформація, яка відображає стан і розвиток підприємства. Одним із основних джерел такої інформації, її базою є звітність.

Звітність складається і використовується в усіх  ланках народного  господарства. Складається звітність на підставі даних усіх видів господарського обліку. Це  забезпечує відображення у звітності різнобічної господарської діяльності суб᾿єктів господарювання. Звітність може містити як кількісні, так і якісні характеристики,  вартісні, натуральні і трудові показники.

Звітність впливає на побудову поточного обліку, щоб облікова інформація гармонічно  поєднувалась з вимогами звітності і тим самим  витрачалось б  менше зусиль на їх перегрупування або вибірку  в процесі складання відповідних звітних  форм.

Звітність як економічна категорія трактується за двома напрямами.

З одного боку вона є  економічною  інформацією про виробничу й     фінансово-господарську діяльність підприємства.

З другого – звітність як елемент методу бухгалтерського обліку – це метод узагальнення й подання інформації про результати діяльності підприємства.

Бухгалтерська звітність важливий інструмент управління. Базуючись на даних бухгалтерського обліку, вона відображає і дає змогу оцінити результати діяльності, прогнозувати напрями підвищення ефективності господарювання і пропонувати необхідні для управління  рішення.

Основне призначення бухгалтерської фінансової звітності – надати внутрішнім і зовнішнім користувачам правдиву, достовірну інформацію про майновий та фінансовий стан підприємства, про фінансові результати та ефективність господарювання за звітний період.

Показники  звітності використовують  самі підприємства для контролю, для виявлення недоліків і визначення способів їх усунення, для розкриття причини успіхів і недоліків у роботі підприємства, що допомагає визначити способи удосконалення його діяльності.

Зовнішні користувачі бухгалтерської (фінансової) звітності, такі як галузеві органи управління, на підставі поданих звітів вивчають рівень виконання планів, аналізують стан економічного й соціального розвитку галузі, дають реальну оцінку господарської діяльності і визначають способи її поліпшення. Міністерство економіки узагальнює розвиток окремих галузей народного господарства в цілому та вносить пропозиції щодо поліпшення економіки держави. За даними звітності статистичні органи розробляють важливі зведені народногосподарські показники як щодо окремих регіонів так і в цілому по країні та за окремими галузями народного господарства. Показники звітності широко використовуються фінансовими органами. Державна податкова адміністрація України та її органи на місцях через систему звітності контролюють правильність нарахування, повноту і своєчасність перерахування податків у дохід бюджет.

Міністерство  фінансів і Державне казначейство України разом зі своїми органами на місцях контролюють формування Державного бюджету та правильність і ефективність використання бюджетних коштів. Національний банк України за даними звітності контролює наявність коштів в обігу та використання  кредитів.

Інші зовнішні користувачі бухгалтерської (фінансової) звітності, такі як інвестори, кредитори, покупці мають змогу:

—         прийняти рішення щодо можливості  й конкретних умов ділової співпраці з тим чи іншим партнером;

—         уникнути видачі кредитів ненадійним клієнтам;

—         оцінити діяльність придбання активів;

—         правильно побудувати відносини зі своїми замовниками;

—         оцінити фінансовий стан потенційних партнерів;

—         прогнозувати можливі ризики підприємства.

 Звітність є основним джерелом інформації, тому вона має відповідати завданням управління сучасним підприєством і ,відповідно, задовольняти певні вимоги. У народному господарстві країни існує певна науково- обгрунтована система звітності.

Класифікація звітності:

1.Залежно від джерел інформації

— бухгалтерська ( фінансова)

— статистична

— оперативно — технічна

— податкова

2. За місцем використання

— внутрішня

— зовнішня

3.     За  значенням в управлінні народним господарством   

— державна

— внутрішньогосподарська

4. За призначенням

— загальнодержавна

— відомча

5. За змістом звітних даних і їх застосування

— типова

— спеціалізована

6. За обсягом показників

— коротка

— повна

7. За рівнем узагальнення інформації

— первинна

— зведена

— консолідована

8. За терміном подання

— термінова

— звичайна

9. За способом відправлення

— поштова

— телеграфна

— особисто передана

— електронна

10. За способом складання

— вручну

— автоматизована

11. За способом подання звітної інформації

— на паперових носіях

— в електронній формі

12. Залежно від періоду який охоплює     звітність

— періодична

— річна

Склад і призначення фінансової звітності

Фінансова звітність – це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємств за звітний період.

Відповідно до статті 11 Закону України  “Про бухгалтерський облік  і фінансову звітність в Україні” до річної фінансової звітності підприємства включені:

Баланс;

Звіт про фінансові результати;

Звіт про рух грошових коштів;

Звіт про власний капітал.

Примітки і пояснення.

При цьому слід взяти до уваги, що для суб’єктів малого підприємництва і представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності Наказом Міністерства України № 39 від 25.02.2000 р.  встановлено скорочену за показниками  річну і квартальну  фінансову звітність в обсязі тільки Балансу і Звіту про фінансові результати. Примітки  мають подаватися підприємствами (крім малих) лише у складі річного звіту.

Квартальна звітність складається тільки з Балансу і Звіту про фінансові результати.

Постановою Кабінету Міністрів України № 419 від 28.02.2000 р. затверджено порядок подання фінансової   звітності. Зокрема строк подання квартального фінансового звіту встановлено на 25 число місяця наступного за звітним кварталом, а річного 20 лютого.

Метою фінансової звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень.

Загальні вимоги до фінансової звітності

Кожна стаття фінансової звітності може наводитися тоді, коли :

—    існує  вірогідність надходження або вибуття майбутніх економічних вигод;

—   оцінка статті може бути  достовірно визначена.

Готуючи фінансову звітність, необхідно дотримуватися таких якісних характеристик:

Зрозумілість —  доступність для розуміння користувачів, які мають достатні знання в сфері ділового та економічного життя, бухгалтерського обліку. Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити наступні дані про підприємство: дату звітності та звітний період; валюту звітності та одиницю її виміру ;  відповідні показники (статті) за звітний та попередній період ; облікову політику підприємства та її зміни ; аналітичну інформацію.

Щодо статей фінансових звітів ; припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;  обмеження щодо володіння активами ; участь у спільних підприємствах ; виявлені помилки та пов’язані з ними коригування ; переоцінку статей фінансових звітів ; а також іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними  положеннями (стандартами).

Доречність – вплив на економічні рішення користувачів , оцінку минулих, теперішніх і майбутніх подій, прогнозування результатів діяльності, виправлення помилок у господарської діяльності. Фінансова звітність повинна містити тільки доречну інформацію, що дозволяє належним чином впливати  на прийняття рішень, оцінку минулих і майбутніх подій.

Надійність – в представленій у звітності інформації не повинно бути суттєвих помилок і виправлень. Достовірність досягається відсутністю помилок  та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.

Фінансова звітність повинна надати можливість користувачам порівнювати:

—         фінансові  звіти підприємства за різні періоди;

—         фінансові звіти різних підприємств.

Передумовою зіставності є наведення відповідної інформації попереднього періоду та розкриття інформації про облікову політику та її зміни.

Фінансова звітність підприємства формується з дотриманням таких принципів:

—         автономності підприємства, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників. Тому особисте майно і зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

—         безперервності діяльності, що передбачає оцінку активів і зобов’язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі;

—         періодичності, що припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;

—         історичної (фактичної) собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

—         нарахування та відповідності доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду слід  зіставити доходи звітного періоду з витратами, які було здійснено для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення незалежно від часу надходження і сплати грошей.

—         повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операції та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

—         послідовності які передбачає постійно застосування підприємства обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

—         обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки та доходів підприємства;

—         єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

This entry was posted on 18.11.2011, in Бухгалтерська звітність. Оставить комментарий

Тестові завдання

Ноя18

A01: Фінансова звітність це:

1.   бухгалтерська звітність про фінансові результати діяльності підприємства;

2.   бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період;

3.   важливий інструмент управління фінансово-господарською діяльністю підприємства.

A02: Серед принципів, на яких ґрунтується фінансова звітність, є принцип історичної (фактичної) собівартості, розкрийте його зміст:

1.   оцінка активів, виходячи з їх первісної вартості;

2.   операції відображаються в обліку відповідно їх фактичних затрат;

3.   оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво і придбання.

A03: На який звітний період складається баланс підприємства (форма № 1):

1.   на 1-е число місяця;

2.   на кінець останнього дня звітного періоду;

3.   за звітний період.

A04: В який строк подається річна фінансова звітність:

1.   не пізніше 25 лютого наступного за звітним року;

2.   не пізніше 20 лютого наступного за звітним року;

3.   не пізніше 15 квітня наступного за звітним року.

A05: Які форми звітності входять до складу річної фінансової звітності:

1.   баланс підприємства, форма №1;

звіт про фінансові результати, форма №2;

звіт про рух грошових коштів, форма №З.

2.   баланс підприємства, форма №1;

звіт про рух грошових коштів, форма №З;

звіт про власний капітал, форма №4;

примітки і пояснення.

3.   баланс підприємства, форма №1;

звіт про фінансові результати, форма №2?

A06: Які показники містить в собі другий розділ активу балансу:

1.   вартість виробничих запасів, дебіторська заборгованість, грошові кошти, поточні фінансові інвестиції;

2.   готова продукція, незавершене виробництво, грошові кошти, довгострокові фінансові інвестиції;

3.   дебіторська заборгованість, грошові кошти, поточні фінансові інвестиції.

A07: Якими Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку слід керуватися при заповнення першого розділу активу балансу:

1.   П (С) БО 7, П (С) БО 8, П (С) БО 9 Основні засоби, Нематеріальні активи, Запаси;

2.   П (С) БО 7, П (С) БО 9 Основні засоби, Запаси;

3.   П (С) БО 7, П (С) БО 8, П.(С) БО 12 Основні засоби, Нематеріальні активи, Фінансові інвестиції.

A08: З нижче переліченого визначте поточні зобов’язання, які наводяться в ІV розділі пасив у балансу:

1.   довгострокові кредити банку;

2.   кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги;

3.   відстрочені податкові зобов’язання.

A09: Дайте визначення консолідованої фінансової звітності:

1.   звітність яка відображає інформацію про всі дочірні підприємства, які входять до складу групи;

2.   звітність, яка відображає фінансовий стан та результати діяльності юридичної особи та його дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці;

3.   звітність об’єднання підприємств.

A10: Який орган здійснює методологічне керівництво бухгалтерським обліком та звітністю в Україні:

1.   Держкомстат України при Кабінеті Міністрів України;

2.   Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України;

3.   Міністерство фінансів України.

This entry was posted on 18.11.2011, in Без рубрики. Оставить комментарий

Правильні відповіді на тестові завдання

Ноя18

This entry was posted on 18.11.2011, in Бухгалтерська звітність. Оставить комментарий

Презентація до теми «Бухгалтерська звітність»

Скачано с www.znanio.ru