Лекція 10

Фінансово - економічна діяльності страхових організацій

План

1.     Особливості фінансово-економічної діяльності страховика.

2.     Склад та економічний зміст доходів страховика.

3.     Склад та економічний зміст витрат страховика.

4.     Фінансові результати страховика.

5.     Оподаткування страховиків.

Література:

1.     Вовчак О.Д. Страхування: Навчальний посібник. - Львів: “Новий Світ”, 2005.- 480с.

2.      Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг. Закон України від 12.07.2001.// Україна-бізнес.- 2001.- №35

3.     Про внесення змін до Закону України “Про страхування”. Закон України від 4 жовтня 2001 р. №44// Урядовий кур’єр. – 2001. – 7 листопада.

4.     Ротова Т.А., Руденко Л.С. Страхування: Навчальний посібник. – К.:КДТУ, 2001р.

5.     Внукова Н.Н. Практикум із страхування. В випуск 1. – К.,1998

6.     Ефимов С.Л. Деловая практика страхового агента и брокера: Учеб. Пособиє.- М, 1996р.

1. Особливості фінансово-економічної діяльності страховика.

Особливості організації фінансів страхових компаній випливають із такого:

1.     страхові компанії реалізують на ринку особливий товар, а саме: страховий захист, за що отримують певну плату. При цьому страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, і лише після цього зазнає витрат, пов’язаних з компенсацією збитків за укладеними договорами страхування, тобто існує розрив в часі між моментом одержання доходів і моментом надання страхової послуги;

2.     страхові компанії мають свої особливі доходи, які формуються за рахунок страхових внесків , а також доходів від інвестування коштів страхових резервів;

3.     витрати страховика пов’язані з необхідністю виплати страхових відшкодувань і страхових сум, а також із проведенням самого страхування;

4.     фінансові результати страховика формуються окремо за ризиковими видами страхування та страхуванням життя;

5.     для забезпечення платоспроможності та виконання своїх зобов’язань перед страхувальниками страхові компанії формують страхові резерви та здійснюють перестрахувальні операції.

2. Склад та економічний зміст доходів страховика.

Розглядаючи доходи страховика, слід з’ясувати їх склад та джерела. Доходи страховика формуються від основної (страхової) діяльності, від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів та інших операцій.

Доходи страховика складаються з доходів від страхової діяльності, від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів, від інших операцій.

До доходів від страхової діяльності відносять страхові премії за договорами страхування та перестрахування, комісійні винагороди за перестрахування, частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками, повернуті суми з централізованих страхових резервних фондів, повернуті суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій.

Страхові премії (платежі) є первинним доходом страховика та основою подальшого обороту коштів, джерелом фінансування інвестиційної діяльності. При цьому доходом є зароблені страхові платежі, які визначаються за такою формулою:

ЗСП = СНСП _{зв. п.} + СНЗСП _{поч.. зв. п.} – СНЗСП _{к. зв. п.},

де ЗСП – зароблені страхові премії;

СНСП _{зв. п.} – сума надходжень страхових платежів за звітний період;

СНЗСП _{поч.. зв. п} – сума незароблених страхових платежів на початок звітного періоду;

СНЗСП _{к. зв. п} - сума незароблених страхових платежів на кінець звітного періоду.

До суми надходжень страхових платежів не включаються частки страхових платежів, які сплачено перестраховиками у звітному періоді за договорами перестрахування.

До доходів від інвестування відносять відсотки, сплачені страховиками за довгострокове кредитування житлового будівництва, доходи від участі у прибутку пере страховиків, відсотки на суму залишку коштів на рахунках, відсотки за облігаціями, дивіденди за акціями, відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку.

Інші доходи – це доходи від врегулювання безнадійної заборгованості, від здавання майна в оренду, курсові різниці, від індексації та передачі (продажу) основних засобів і нематеріальних активів, від надання консультаційних послуг, штрафи, пені та інші доходи.

3. Склад та економічний зміст витрат страховика.

Витрати страховика пов’язані із двоїстим характером його діяльності, яка передбачає проведення власне страхування (страхових операцій) і виконання страховиком ролі активного інвестора, тобто інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів  страхових резервів та власних коштів. Вділяють такі види витрат страховика:

1.     витрати на проведення страхових операцій, що становлять собівартість страхової послуги;

2.     витрати на проведення інших операцій, які супроводжують одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів.

У широкому розуміння собівартість – сукупність  усіх витрат страховика з надання послуг, як безпосередніх. Спрямованих на здійснення виплат з відшкодування збитків або страхових сум та на ведення страхової справи, так і опосередкованих, тобто витрат, пов’язаних із забезпеченням фінансової стійкості страхової компанії (формування запасних та резервних фондів).

У вузькому розумінні собівартість – це витрати страховика на ведення страхової справи.

Витрати страховика складаються з витрат на проведення страхових операцій (формують собівартість страхової послуги) і витрат на проведення інших операцій (супроводжують одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів).

Витрати на проведення страхових операцій складають від 60 до 90 % їх загального розміру. За економічним змістом їх поділяють на три великі групи:

1.     виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;

2.     виплати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;

3.     витрати на утримання страхової компанії.

Найважливіша стаття витрат страховика, що виправдовує його існування – виплати страхових відшкодувань (за умови майнового страхування, страхування відповідальності і підприємницьких ризиків) і страхових сум (за умови особистого страхування). Це ті витрати, які відповідно до структури тарифної ставки, забезпечуються нетто-преміями страхових тарифів.

Друга і третя групи витрат об’єднуються поняттям “витрати на ведення страхової справи”. Вони є основним складовим елементом навантаження як складової частини страхового тарифу і мають свої специфічні особливості.

Витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування в спеціальній економічній літературі і в страховій практиці поділяють на аквізиційні, інкасаційні і ліквідаційні.

Аквізиційні витрати – це виробничі витрати страховика, пов’язані із залученням  нових страхувальників і укладанням нових страхових договорів за посередництвом страхових агентів. Вони можуть включати оплату послуг із розробки умов, правил і актуарних розрахунків з нових видів страхування, комісійну винагороду страховим посередникам, оплату послуг спеціалістів, які оцінюють прийняті на страхування ризики, витрати на рекламу та інші.

Інкасаційні витрати – це витрати пов’язані із обслуговуванням готівкового обігу з надходження страхових платежів (страхових премій), тобто на оплату праці службовців компанії, які забезпечують отримання готівкових грошей, втрати на виготовлення бланків квитанцій  і відомостей щодо прийому страхових премій, на оплату банківських послуг та інші.

Ліквідаційні витрати – це витрати, пов’язані із ліквідацією збитку, спричиненого страховим випадком, тобто витрати на оплату праці особам, зайнятим ліквідацією збитку, судові витрати, поштово-телеграфні витрати, витрати на оплату банківських послуг, пов’язаних з виплатою страхового відшкодування, відрахування в резерв збитків та інші.

Разом із страховими виплатами зазначені витрати відрізняють витрати страховика від витрат інших суб’єктів господарювання.

Витрати на утримання страхової компанії – це ті самі адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який суб’єкт господарювання: заробітна плата персоналу компанії з нарахуваннями, плата за оренду приміщення, оплата комунальних послуг, послуг зв’язку, витрати на відрядження, утримання й обслуговування транспорту, амортизаційні відрахування та інші, які відповідно до чинного законодавства відносяться на собівартість страхової діяльності. Управлінські витрати можуть поділятись на загальні витрати управління і витрати з управління майном. Вони не пропорційні зібраним страховим платежам.

Страховики несуть також витрати, пов’язані із забезпеченням процесу інвестуванням і розміщення тимчасово вільних грошових коштів, тобто управління своїми активами. Інші витрати, що пов’язані з управлінням активами – це оплата послуг фінансово-кредитних установ, які діють на ринку цінних паперів; витрати, пов’язані з одержанням доходів від інших (крім страхових та інвестиційних) господарських операцій.

Окремо виділяють організаційні втрати, пов’язані із заснуванням страхової компанії. Воно по суті є активами страховика, тобто його інвестиційними.

В спеціальній економічній літературі витрати на проведення страхування і перестрахування за своїм еквівалентним змістом поділяють на:

1.     постійні і змінні;

2.     залежні і незалежні;

3.     загальні і часткові.

Змінні витрати відносяться до окремих видів страхування (страхового полісу). Постійні витрати не можуть бути віднесені на окремий вид, а розподіляються на весь портфель укладених договорів страхування. Поняття постійних і змінних витрат використовують в актуарних розрахунках за договорами страхування з терміном дії більше 1 року. У діяльності страховика змінні витрати займають основне місце, тоді як питома вага постійних витрат доволі незначна.

Витрати на ведення справи можуть бути пов’язані і не пов’язані із зміною страхової суми. Деякі з них можуть мати одночасно характер залежних і незалежних.

У вітчизняній страховій практиці у складі витрат страховика не виокремлюються специфічні витрати.

Загальний обсяг витрат страховика впливає на фінансовий результат діяльності страховика.

4.     Фінансові результати страховика.

Фінансовий результат є вартісною оцінкою підсумків господарювання страховика. Фінансовий результат його діяльності за відповідний звітний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік) визначається як різниця між доходами і витратами. Має, як правило, додатний характер, тобто виступає у формі прибутку, хоча іноді може мати від’ємний характер, тобто набувати форми збитків.

Найбільш загальним показником результативності діяльності страховика є його валовий (балансовий) прибуток. Він визначається як сума прибутку від страхової діяльності, прибутку від страхування життя, прибутку від фінансових операцій та іншої діяльності, зменшених на виплати  страхового відшкодування та страхових сум, відрахувань у централізовані страхові резервні фонди та в технічні резерви, інші, ніш резерв зароблених премій.

Прибуток від страхової діяльності планується при розробці тарифів за всіма видами страхування (виняток складають окремі види обов’язкового страхування) як складова навантаження, яка є від’ємним елементом тарифної ставки. Страховик може отримувати прибуток не тільки за рахунок цієї складової, але і за рахунок зниження собівартості  страхової послуги (скорочення видатків на ведення справи, зниження збитковості за окремими видами страхування). Взагалі страховик не повинен намагатись отримати високий прибуток від страхових операцій, оскільки це порушує принцип еквівалентності його відносин  із страхувальником. Застосування поняття прибутку у страхуванні є досить умовним, так як тут не створюється національний дохід, а відбувається тільки його перерозподіл. Для страховика прибутком вважається такий позитивний фінансовий результат, який забезпечує перевищення доходів над витратами, тобто прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та витратами страховика на надання страхових послуг. Прибуток від страхової діяльності П_сд можна обчислити за формулою:

П_сд = (ЗП + КП + ВП + ПЦР + ПТР) – (ВС + ВЦР + ВТР + ВВС);

де, ЗП – зароблені страхові премії за договорами страхування і перестрахування;

КП – комісійні винагороди за перестрахування;

ВП – частки страхових виплат, сплачені перестрахувальниками;

ПЦР – повернені суми із централізованих страхових резервних фондів;

ПТР – повернені суми з технічних резервів, інших, ніж резерви незароблених премій;

ВС – виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

ВЦР – відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

ВТР – відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій;

ВВС – витрати на ведення страхової справи.

Найбільш важливим моментом у визначенні прибутку від страхової діяльності є визначення зароблених премій. Загальний підхід полягає в тому, що страхові премії мають бути сплачені раніше, ніж виникає зобов’язання страховика здійснити страхову виплату. Тому не вся сума мобілізованих страхових премій може розглядатись як дохід страховика. До тих пір, поки строк дії договору страхування не минає, відповідальність страховика перед страхувальником не закінчується, а отримані страхові премії ще не можна вважати заробленими. Отже, в будь-який момент часу страхова премія складається з двох частин – тієї, що вже вважається заробленою, і тієї, яку на даний момент часу не можна вважати заробленою.. Співвідношення між цими частинами пропорційне до часу, який залишився до закінчення строку дії договору страхування. У зв’язку з тим, що страхова компанія має не один, а десятки договорів страхування, які не збігаються в часі, тому визначити зароблену і незароблену страхові премії, виходячи із строку дії договору страхування є незручним процесом. На практиці для цієї мети страховики використовують спеціальні методи. Як правило, спочатку обчислюється незароблена премія, яка формує резерв незароблених премій, а далі вже – зароблена, яка складає дохід страховика. Відповідно до ЗУ “Про страхування” величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових премій (страхових платежів, внесків), які не можуть бути меншими 80% загальної суми надходжень страхових платежів, з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх 9 місяців (3 кварталів розрахункового періоду). І обчислюється у такому порядку: сума надходжень страхових премій у 1 кварталі цього періоду множиться  на одну четверту j; сума надходжень страхових премій у 2 кварталі множиться на одну другу S; сума надходжень страховик премій в останньому кварталі множиться  на три четвертих S; одержані добутки додаються і складають резерв незароблених премій на певну звітну дату. На його основі розраховують зароблені страхові премії (ЗП), суму яких можна визначити за формулою:

ЗП = РНП (поч.) + (СП – ПП) – РНП (кін.),

де, РНП (поч.) – резерв незароблених премій на початок звітного періоду;

СП – страхові премії, що надійшли у звітному періоді;

РНП (кін.) – резерв незаробленої премії на кінець звітного періоду.

Ступінь реальності визначення фінансового результату від страхової діяльності залежить від того, наскільки точно обчислені суми резерву незаробленої премії.. Тому у практиці страхових компаній особлива увага приділяється пошуку найпридатніших методів достатньо точного визначення фінансових результатів залежно від характеру діяльності страховика і видів діяльності.

Прибуток від страхової діяльності не завжди є головною частиною балансового прибутку страховика. Дуже часто основна діяльність страховика приносить йому не прибуток, а збитки, що компенсуються прибутком від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів, а також прибутком від інших операцій.. Ці види прибутку страховика визначаються як різниця між відповідними доходами і витратами.

Прибуток від діяльності із страхування життя визначається сумою надлишку резерву довгострокових зобов’язань понад обсяг страхових зобов’язань.

Прибуток від  інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів не включає доходів від інвестування та розміщення коштів резервів із страхування життя і медичного страхування у разі використання їх на поповнення резервів із страхування життя відповідно до методики формування резервів із страхування життя, зазначеної у ст.. 31 ЗУ “Про внесення змін до ЗУ “Про страхування”, або на поповнення резервів з медичного страхування у випадках, передбачених чинним законодавством.

Прибуток страховика, який залишається після сплати податків є чистим прибутком і власністю страховика. Порядок його використання підпорядковується спільним для всіх суб’єктів підприємницької діяльності принципам і регулюється ЗУ “Про господарські товариства” та статутними документами страховика. Особливістю розподілу прибутку страховика є те, що згідно з ЗУ “Про страхування”, за рахунок чистого прибутку (перш ніж він буде розподілений між власниками) страховик може створювати вільні резерви з метою зміцнення своєї платоспроможності.

При з’ясуванні суті фінансових результатів страховика слід врахувати існуючі підходи щодо їх визначення з врахуванням чинного податкового законодавства та облікової політики підприємства.

Зазначимо, що чинне законодавство з оподаткування прибутку підприємств не передбачає визначення прибутку страховика від страхової діяльності для цілей оподаткування. Однак з метою контролю ефективності ведення страхової справи, формування спеціальних і вільних резервів, виплати дивідендів засновникам і акціонерам та для інших цілей визначення показника прибутку є необхідним.

Відповідно до облікової політики прибуток страховика формується за рахунок прибутку від операційної, іншої звичайної (фінансової, інвестиційної) на надзвичайної діяльності. З урахуванням цих складових формується чистий прибуток страховика.

5. Оподаткування страховиків.

Прибуток страховика є об’єктом оподаткування. Відповідно до податкового законодавства об’єктом оподаткування виступає валовий дохід від страхової діяльності, скоригований на суму валових витрат. Склад валових доходів і валових витрат визначає законодавство про оподаткування прибутку підприємств. Оподаткування прибутку страховиків здійснюється за такими ставками:

1.     валові доходи від страхової діяльності (крім доходу від страхування життя) – 3%;

2.     валові доходи від страхової діяльності зі страхування життя у разі, коли договір страхування достроково розірваний – 3%;

3.     прибуток отриманий з інших джерел: відсотки за депозитними рахунками, від реалізації основних фондів і нематеріальних активів, від реалізації цінних паперів, від операцій з борговими зобов’язаннями – 25%.

Оподатковувані доходи страховиків-резидентів від страхування життя оподатковуються (крім доходів від операцій, здійснених за договорами довгострокового страхування життя) за ставкою у розмірі 3%.

Оподатковувані доходи страховиків-резидентів, отримані за договорами довгострокового страхування життя, оподатковуються за нульовою ставкою у разі дотримання встановлених вимог до таких договорів.

Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, одержаних страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами (крім договорів страхування життя), зменшених на суму страхових платежів сплачених страховиком за договорами перестрахування з нерезидентом у тому ж податковому періоді.

Для цілей оподаткування операцій зі страхування життя під оподатковуваним доходом від страхування життя розуміють суму страхових платежів страховиками протягом звітного період за договором страхування життя, зменшених на суму страхових платежів, сплачених страховиком за договором перестрахування з нерезидентом у тому ж податковому періоді.

Якщо страховик одержує доходи з інших джерел, ніж страхування, такі доходи оподатковуються за ставкою 25%. При цьому до категорії валових витрат, пов’язаних з одержанням таких доходів, не включаються витрати, які понесені страховиком під час здійснення операцій із страхування.

Інвестиційний дохід,  одержаний страховиком від розміщення резервів коштів  страхування життя, оподатковується в страховика в частині, яка належить страховику. Частина інвестиційного доходу, одержаного від розміщення коштів резервів із страхування життя, що належить страховику, визначається як різниця між сумою доходу, одержаного від розміщення коштів резервів із страхування життя та сумою витрат страховика на ведення справи, які не можуть перевищувати 15% отриманого інвестиційного доходу.

Якщо страховик здійснює відрахування у математичні резерви із страхування життя, то сума інвестиційного доходу, що належить страховику, зменшується на суму відрахувань у такі математичні резерви, що не можуть перевищувати 85% суми інвестиційного доходу, який належить страховику.

Доходи, одержані страховиком-цедентом у звітному періоді від пере страховиків за договором перестрахування, зменшується на суму здійснених страховиком-цедентом страхових виплат у частині, в якій перестраховик несе відповідальність згідно з укладеними із страховиком-цедентом договорами перестрахування, та оподатковуються у загальному порядку за ставкою 25%.

Датою збільшення валового доходу від страхової діяльності вважається  дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, а саме: дата зарахування коштів на банківський рахунок, оприбуткування в касу або дата виникнення у страховика страхових зобов’язань перед страхувальником, тобто дата набрання чинності договорами страхування і перестрахування.

Статтею 17 ЗУ “Про страхування” встановлено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Крім того, страхові компанії, як і будь-які суб’єкти господарювання сплачують ряд інших загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів), місцевих податків і зборів, передбачених чинним законодавством.

До загальнодержавних обов’язкових платежів відносяться непрямі податки (податок на додану вартість, мито, митний збір), і прямі податки (податок на прибуток, податок на майно, плата за землю і податок з власників транспортних засобів).

До місцевих податків відносяться податок на рекламу і комунальний податок. До місцевих обов’язкових зборів відносяться збори на паркування автотранспорту, збори на використання місцевої символіки, збір на проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон та інші.