Лекция 11а

Лекція 11

Тема: Фінансова стратегія і планування у страхуванні

План

1.     Основні напрямки фінансової стратегії і планування в страхуванні. Формування страхового портфеля.

2.     Інвестиційна діяльність та формування портфеля інвестицій страховика.

3.     Основи бізнес - планування страхової діяльності. Структура бізнес – плану страховика.

Література:

1.     Вовчак О.Д. Страхування: Навчальний посібник. - Львів: “Новий Світ”, 2005.- 480с.

2.     Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг. Закон України від 12.07.2001.// Україна-бізнес.- 2001.- №35

3.     Про внесення змін до Закону України “Про страхування”. Закон України від 4 жовтня 2001 р. №44// Урядовий кур’єр. – 2001. – 7 листопада.

4.     Клапків М.С Кредитно-страховий альянс. – Тернопіль:Збруч,1995.- 135с.

1. Основні напрямки фінансової стратегії і планування в страхуванні. Формування страхового портфеля

Фінансова стратегія страховика охоплює визначся перспективних напрямів його діяльності з урахуванням їх прибутковості.

Від обґрунтовано спланованої моделі діяльності страховика залежать фінансова стійкість і прибутковість страхової компанії. Фінансова стратегія і фінансове планування охоплюють такі важливі напрями:

·        Планування асортименту страхових послуг і формування страхового портфелю;

·        Розробку найкращої інвестиційної стратегії, тобто розміщення тимчасово вільних грошових коштів грошовика;

·        Оцінку та прогнозування поточного фінансового стану страховика;

·        Планування поточної  діяльності страховика і складання бізнес-плану;

·        План-прогноз розширення діяльності страхової компанії.

Фінансова стратегія, насамперед , охоплює планування асортименту страхових послуг та формування страхового портфеля.

Під страховим портфелем зазвичай розуміють сукупність страхових внесків, прийнятих страховиком від страхувальників, яка характеризує загальний обсяг його діяльності. Він характеризується:

·        По-перше, кількістю чинних страхових договорів;

·        По-друге, числом застрахованих об’єктів;

·        По-третє, розміром сукупної страхової суми.

За обсягом страхового портфеля розраховується такий показник як рівень охоплення страхового поля (під страховим полем розуміють максимальну кількість об’єктів, що можуть бути охоплені тим, що чи іншим видом страхування). Він визначається як відношення фактично застрахованих об’єктів до  їх можливої кількості, тобто відношення страхового портфеля до страхового поля, виражене у процентах. Даний показник дає можливість спрогнозувати перспективи розвиту окремих видів страхування на кожному окремому сегменті.

Страхова компанія повинна  прагнути до створення стабільного страхового портфеля шляхом укладання якомога більшої кількості договорів з найбільшою відповідальністю по кожному ризику. Водночас страховий портфель повинен бути збалансованим, що означає поєднання у його складі різноманітних страхових договорів – нагромаджувальних і ризикових, великих за обсягами та індивідуальних, а також таких, що спрямовані на немасового споживача. Тому при формуванні страхового портфеля використовуються такі основні принципи:

·        Динамічність, що характеризує співвідношення між договорами, дія яких вже закінчується, і новими договорами, що укладаються;

·        Однорідність, що дає можливість формувати страховий портфель з великої кількості приблизно однакових за розміром ризиків. Недотримання цієї умови може стати причиною того, що настання навіть одного страхового випадку (значного за обсягом) може спричинити банкрутство страховика;

·        Диверсифікованість, що має суттєвий вплив на фінансову стійкість страховика, оскільки дозволяє мінімізувати страхові ризики та забезпечити відповідну доходність від страхових операцій.

Важливою характеристикою страхового портфеля є величина сукупної страхової суми, яка залежить від розмірів страхових тарифів, тобто від тарифної політики страховика та асортименту страхових продуктів.

Формування асортименту страхових продуктів здійснюється з урахуванням певних вимог до них, тобто визначення їхніх властивостей, які найбільшою мірою задовольняють потреби страхувальників. Адже будь-які страхові продукти проходять перевірку на ступінь задоволення суспільних потреб, які  відтворюються в колективних, групових та індивідуальних інтересах страхувальників. На страховому ринку страхувальник прагне придбати саме той страховий поліс, умови якого передбачають найбільш повне задоволення його страхових інтересів. До переліку вимог щодо формування асортименту страхових продуктів входять:

·        Об’єкти страхування;

·        Страхові ризики;

·        Ціна страхового продукту;

·        Додаткові послуги, що надаються страховиком;

·        Якість і повнота обслуговування клієнта на стадії супроводу договору страхування.

Асортимент страхових продуктів  вважається раціональним та ефективним для страховика, якщо він зорієнтований одночасно на надання якісних та недорогих і багатофункціональних страхових послуг. Разом з тим, кожен страховий продукт повинен відрізнятися  від вже існуючих, задовольняти сучасні потреби страхувальників, бути зручним і простим для розповсюдження й обслуговування та привабливим для великої кількості споживачів.

Страховий портфель охоплює три групи продуктів, які дозволяють визначити перспективи розвитку страхових операцій на певній території діяльності страховика.

Перша група – основні страхові продукти -  забезпечують найбільший обсяг надходження страхових премій, мають низький рівень ризику та користуються попитом на страховому ринку.

Друга група – додаткові страхові продукти – підтримують стабільний обсяг збору страхових внесків, мають різний рівень ризикованості страхових операцій, разом з тим потребують додаткових втрат для залучення страхувальників.

Третя група – стратегічні страхові продукти – передбачають забезпечення в перспективі надходження значного обсягу страхових премій.

Сукупна вартість реалізованих на ринку страхових продуктів, яка виступає у формі зібраних страхових премій за укладеними і діючими договорами страхування є основним джерелом залучених фінансових ресурсів страхової компанії, від яких залежать результати страхової діяльності.

В основі формування сукупного фонду страхових премій лежить ціна страхової послуги, яка виражаються через страховий тариф. Якщо тарифна ставка розрахована правильно, то зібрані страховиком страхові премії і створені резерви є достатніми як для виконання страхових зобов’язань, так і для забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності страховика.

Тарифна політика страховика – цілеспрямована діяльність страховика щодо встановлення, впорядкування й уточнення страхових тарифів в інтересах розвитку страхування та забезпечення прибутковості.

Формуючи тарифну політику, страховик прагне вирішити подвійне завдання: при мінімальних тарифах, досягнутих для широкого кола страхувальників, забезпечити достатній обсяг страхової відповідальності. Це зумовлює дотримання страховиком таких принципів формування тарифної політики:

·        Еквівалентність страхових відносин, тобто нетто – ставки повинні максимально відповідати ймовірності шкоди;

·        Доступність тарифів для широкого кола страхувальників;

·        Стабільність тарифів протягом певного періоду;

·        Розширення обсягу страхової відповідальності в межах діючих тарифі;

·        Самоокупність та рентабельність страхових операцій.

При плануванні та формуванні страхового портфеля слід враховувати також вплив факторів загальноекономічного значення, серед яких основними є: динаміка валового внутрішнього продукту, динаміка реальних доходів на душу населення, динаміка вартості основних виробничих фондів у різних галузях національної економіки, динаміка грошових доходів та заощаджень населення тощо.

2. Інвестиційна діяльність та формування портфеля інвестицій страховика.

Складовою частиною фінансової стратегії є інвестиційна стратегія страхових компаній. Кожна страхова компанія додержується власної інвестиційної політики, яка залежить від:

·        Видів страхових операцій, що вона проводить;

·        Обсягу наявних ресурсів;

·        Кон’юнктури грошового та фінансового ринку.

Особливість страхових компаній як інвесторів полягає в тому, що грошові кошти в їх розпорядженні знаходяться тимчасово і дуже важливо правильно розрахувати час, коли вони будуть потрібні для погашення зобов’язань страхової компанії

Це змушує їх до проведення виваженої інвестиційної політики. При інвестуванні коштів страхова компанія бере до уваги такі основні критерії: гарантованість збереження коштів, що вкладені; ліквідність активів; тобто можливість їх оперативної конверсії у готівкові платіжні кошти для погашення страховиком своїх зобов’язань; норму прибутку на вкладені кошти. Збалансований портфель інвестування досягається за допомогою диверсифікації вкладень. Диверсифікованість – це розподіл інвестиційних коштів між категоріями активів інвестування.

Доходи від інвестиційної діяльності можуть бути використані на компенсацію збитків страхових операцій, розвиток страхової справи та на споживання.

Світовий досвід показує, що страхування є важливим джерелом інвестиційного капіталу. По-перше, це пов’язано з тим, що отримання страхової премії передує наданню страхової послуги, а по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому страховик протягом часу дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштами страхувальника, які акумульовані у страхові резерви.

Поведінка страховика у сфері інвестиційної діяльності безпосередньо пов’язана з характером коштів, що використовуються для інвестування. Згадаємо, що страховик має у розпорядженні дві групи коштів:

·        По –перше, власні кошти у вигляді статутного фонду (капіталу), додаткового і резервного капіталу, вільних резервів, нерозподіленого прибутку;

·        По – друге, залучені кошти у вигляді стразових резервів, нерозподіленого прибутку;

Інвестування коштів, що належать до першої групи, законодавчо не регламентується і здійснюється страховиком на власний розсуд. Виняток становить статутний фонд. Закон України «Про страхування» регламентує структуру його наповнення, а отже, обмежує варіанти інвестування коштів статутного фонду.

Інвестування коштів другої групи жорстко регламентується. Тим самим регламентують можливості отримання певних видів доходів. Регламентування пов’язане з тим, що ці кошти не є власністю страховика, тому розпоряджатись ними він повинен особливо обачно. Обсяг цих коштів відповідає обсягу страхових зобов’язань страхової компанії. Страховик повинен утримувати кошти страхових резервів у диверсифікованих, прибуткових, надійних активах, які характеризуються достатньо високим рівнем ліквідності.

Страхова компанія, згідно із законодавством, має право здійснювати за рахунок тимчасово вільних страхових резервів як капітальні, так і фінансові інвестиції. Проте можливості капітальних інвестицій обмежуються правом придбання нерухомого майна. Інші види капітальних інвестицій для розміщення коштів страхових резервів законодавством України не передбачаються.

Значно різноманітнішими є можливості страховика відносно фінансових інвестицій. Разом з тим він має право здійснювати лише портфельні інвестиції, тобто вкладати кошти в придбання цінних паперів.

При інвестуванні коштів враховують їх структуру, а також оптимальний термін інвестування. Слід враховувати, що резерви є коштами страхувальників і в разі настання страхового випадку мають своєчасно повернутися їм у вигляді страхового відшкодування, яке може бути і більшим порівняно з внесками за надання страхової послуги.

Безпечність вкладення активів страхової компанії свідчить про мінімальний інвестиційний ризик, який може досягатися шляхом диверсифікованості коштів.

Що ж до прибутковості активів страховика, то вона має значення при встановленні загального фінансового результату. Адже іноді в кінці звітного періоду страховик компенсує збитки, пов’язані зі страховою діяльністю, за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності. Тому в цілому по страховій компанії може досягатися позитивний фінансовий результат.

Ліквідність активів страхових компаній означає можливість оперативної конвертації їх у готівкові платіжні кошти, за рахунок яких страховик має змогу виконати свої зобов’язання. Особливості використання принципу ліквідності залежать від ризиків, які становлять страховий портфель страховика.

Потрібно врахувати, що безпечність, прибутковість, ліквідність активів не є взаємозамінюваними характеристиками. Так, надійні активи (державні цінні папери) як правило забезпечують низьку прибутковість.

Що ж до резервів зі страхування життя, то з огляду на більші терміни дії  договорів і виконання зобов’язань здебільшого по закінченню строку дії договору або у визначений строк страховики мають можливість інвестувати кошти на триваліший термін та знизити вимоги до ліквідності таких інвестиційних вкладень.

Власні кошти страховика, вільні від зобов’язань, можуть бути вкладені переважно в довгострокові та менш ліквідні види активів.

На початку діяльності страховика значну частку інвестицій становлять власні кошти, насамперед статутний капітал. У ході діяльності головним джерелом інвестицій стають страхові резерви.

Обсяг страхових резервів суттєво впливає на платоспроможність страховика і повинен відповідати страховим зобов’язанням. Відповідно до страхового законодавства, страхові резерви створюються з метою забезпечення виплат майбутніх страхових сум і страхового відшкодування. За своєю суттю страхові резерви є одночасно зобов’язаннями страховика і відповідним капіталом (фінансовими ресурсами), який повинен повністю покривати розмір майбутніх виплат за діючими договорами страхування.

Законом України «Про страхування» (2001р.) передбачено значне розширення інвестиційних можливостей страховиків у національну економіку. Відповідно до статті 31 Закону страхові резерви повинні розміщуватися з врахуванням безпеки, прибутковості, ліквідності, диверсифікації та мають бути представлені активами таких категорій:

·        Грошові кошти на поточному рахунку;

·        Банківські вклади (депозити);

·        Валютні вкладення згідно з валютою страхування;

·        Нерухоме майно;

·        Акції, облігації;

·        Цінні папери, що емітуються державою.

·        Права вимоги до пере страховиків;

·        Інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;

·        Банківські метали;

·        Кредити страхувальникам – громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після надбання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;

·        Готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним  банком України.

Особливу роль відіграють резерви зі страхування життя, бо для цієї підгалузі страхування характерний, по – перше, тривалий строк дії договорів і, по – друге, настання зобов’язань із виплат страхового забезпечення в основній частині лише після закінчення договору страхування або в інші раніше обумовлені строки, зазвичай віднесені на значний час від початку сплати страхових внесків. Це дає змогу інвестувати певну частину резервів зі страхування життя у відносно довгострокові проекти. І чим на більший строк укладені договори, тим довгостроковішими можуть бути інвестиції. Тому законом передбачено, що кошти резервів із страхування життя можуть використовуватись для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому страховикам забороняється здійснення інших видів кредитної діяльності.

Надані позики фізичним особам – страхувальникам, які уклали договори страхування життя, мають бути в межах,  що не перевищують подвоєння внесених страхових премій за цими договорами. Не менше 90% резервів мають бути розміщені в Україні, якщо інше не передбачено чинним законодавством та міжнародними угодами держави.

З метою захисту страхувальників від невиконання страховиком своїх зобов’язань установлюється державний контроль над інвестиційною діяльністю.

При розміщенні резервів можуть використовувати обмеження в процентах до обсягів наявних страхових резервів:

·        Банківський вклад (депозит) – у кожному банку не більше 30;

·        Нерухоме майно – не більше 10;

·        Цінні папери, які передбачають отримання доходів, - не більше 40, в тому числі:

-         акції, що не котируються на фондовій біржі, не більше 15, із них акцій одного емітента – не більше 2;

-         акції, які котируються на фондовій біржі не більше 5, із них акцій одного емітента – не більше 2;

-         облігації – не більше 5, із них облігації одного підприємства – не більше 2;

-         права вимог до пере страховиків – не більше 50.

Директивами ЄС установлені розміри обсягів інвестицій страхових резервів, а саме: вкладення в нерухомість – не більше як 10% загального обсягу резервів за кожним об’єктом;  вкладення в акції, які котируються та кредити – не більше як 10% розміру резервів за кожним із видів зазначених вкладів; інвестиції в незабезпечені кредити – не більше як 5% за кожним з їх видів; в акції, що не котируються – не більше як 10 % у сукупності вкладень; готівку – не більше як 3% від загальної суми резервів.

Інвестиції у страховій компанії користуються попитом на ринку лише у випадку, коли вони конкурентоспроможні з інвестиціями в інші фінансові інститути. На відміну від банківських депозитів інвестиції страхових компаній гарантуються самими компаніями.

З розвитком страхового ринку, збільшенням обсягів страхових операцій, насамперед зі страхування життя, збільшенням обсягів страхових операцій, насамперед зі страхування життя, збільшенням страхових резервів та власних коштів страховика зростає роль страхової системи в інвестиційному процесі.

В Україні інвестиційні можливості страхових компаній досить обмежені через недовіру населення до довгострокових інвестицій та невеликий набір інвестиційних інструментів.

Обсяг ресурсів, які акумулюються українськими страховими компаніями, зовсім невеликий, оскільки невелика фінансова потужність наших страховиків і обсяги їх операцій. Причина передусім полягає в недооцінці ролі і місця страхування з боку держави, потенційних інвесторів, які можуть вкладати капітал у створення і розвиток страхових організацій, а також споживачів страхових послуг. Якщо в розвинутих країнах частка страхових внесків у величині валового внутрішнього продукту досягає 8-12%, то в нашій країні цей показник сягає близько 1%. Станом на 1 січня 2003 року в Україні було зареєстровано близько 338 страхових компаній.  До складу Ліги страхових організацій України входить 125 страхових компаній.

Надходження інвестиційних ресурсів страховика у сфери важливі для розвитку суспільства мають бути відповідно обґрунтовані, а їх вкладення – бути надійними як для страховика, так і для страхувальника. Ефективність інвестиційної діяльності страховика залежить від розвитку фінансового ринку, від забезпечення вільного доступу до нього страхових компаній.

Для розширення можливостей проведення страхових операцій і підвищення ролі страховиків  у інвестиційному процесі мають бути суттєво збільшені розміри власно капіталу страховиків.

3. Основи бізнес - планування страхової діяльності. Структура бізнес – плану страховика.

Страхові компанії у своїй діяльності як головний інструмент управління страховою та іншою діяльністю використовують планування.

Планування діяльності страховика полягає у складанні бізнес-плану.

Бізнес-план розглядається як прогнозна комплексна програма перспективного розвитку страхової компанії. Він є вихідним документом, де узагальнюється вся інформація про ринок страхових послуг. Бізнес-план є по суті техніко-економічне обґрунтування запланованої страхової діяльності. Його рекомендується складати на 3-5 років  з помісячним розподілом для 1 року, з поквартальним для 2 року і в річному розрізі для подальших років. Бізнес - план подається в органи нагляду і контролю за страховою діяльністю для отримання ліцензії на проведення страхування.

Структура бізнес – плану повинна включати такі частини (розділи):

1.                      Загальна характеристика страховика, де наводиться така інформація: повне та скорочене найменування страховика, коли і де проведена реєстрація і перереєстрація юридична адреса та фактичне місцезнаходження, інформація про забезпечення приміщеннями, оргтехнікою, зв’язком та персоналом, напрям його діяльності.

2.                      Огляд стану страхового ринку в регіонах і сфер діяльності страхової компанії, де узагальнюється така інформація: оцінка загальної кількості об’єктів страхування, конкурентність страхового середовища, сегментація страхового ринку, виділення сегментів, що планує охопити страхова компанія.

3.                      Види діяльності страхової компанії, де наводяться основні особливі характеристики страхового продукту страхової компанії.

4.                      Стратегія маркетингу, яка охоплює визначення кількості об’єктів, що підлягає страхуванню у розрізі кварталів, потенційний склад клієнтів, заходи просування на ринок страхового продукту компанії та інші маркетингові інструменти.

5.                      Організаційна структура страховика та її розвиток. У цьому розділі наводиться юридичне та аудиторське забезпечення діяльності страхової компанії, що передбачає наявність відповідних структур в складі компанії, укладених відповідних угод на юридичне та аудиторське обслуговування.

6.                      План функціонування страхової компанії , який включає прогноз розвитку страхових операцій  на 3 або більше років, де визначені за видами страхування такі показники: середні страхові суми окремих об’єктів страхування, середній розмір тарифів, середні страхові платежі, кількість зібраних страхових платежів, а також сума страхових виплат, максимальна відповідальність за окремим об’єктом страхування.

7.                      Оцінка платоспроможності та ризиків страхової компанії, де інформація наводиться на кінець кожного календарного року з розрахунком нормативного запасу платоспроможності, коефіцієнта платоспроможності, коефіцієнта ризику і коефіцієнта ступеня ймовірності дефіциту коштів страхової компанії. У цьому розділі також визначаються підходи до перестрахування.

8.                      Стратегія фінансового планування, яка розробляється не менше ніж на 3 роки, де поквартально на 2 рік і далі на кожний рік зазначено: розмір власних грошових коштів, кількість договорів, суму страхових внесків, суму страхових виплат, розмір створюваних технічних резервів, витрати на проведення страхової діяльності, в тому числі комісійну винагороду агентам і за перестрахування, розмір прибутку, що очікується.

9.                      Баланс доходів і витрат страхової компанії.

10.                 Стратегія залучення фінансових ресурсів.

Бізнес – план може складатись самостійно страховиком або за його дорученням експертами або консультаційними фірмами. Форма і методи побудови визначені нормативним документами та залежить від особливостей діяльності страховика.