Лекція 13

Тема: Основи перестрахування

План

1.     Необхідність та значення перестрахування

2.     Сутність перестрахування та його розвиток в Україні

3.     Методи перестрахування

4.     Форми проведення перестрахувальних операцій

5.     Співстрахування та механізм його застосування

Література:

1.     Вовчак О.Д. Страхування: Навчальний посібник. - Львів: “Новий Світ”, 2005.- 480с.

2.      Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг. Закон України від 12.07.2001.// Україна-бізнес.- 2001.- №35

3.     Про внесення змін до Закону України “Про страхування”. Закон України від 4 жовтня 2001 р. №44// Урядовий кур’єр. – 2001. – 7 листопада.

4.     Шелехов К.В. , Біглаш В.Д. Страхування. Страхові послуги. – К.: ІЕУТП, 2000р.

5.     Шахов В.В. Страхованиє. Учебник для вузов. – М.: Страховой полис, ЮНИТИ, 1997р.

1        Необхідність та значення перестрахування

Перестрахування є окремою сферою  страхової діяльності. Його вважають вторинним страхуванням або страхуванням самих страховиків.

Перестрахування – це самостійна галузь страхування, яка захищає безпосередньо страховика від можливих фінансових втрат у тому випадку, коли він був би змушений здійснювати виплати за укладеними договорами страхування, не маючи перестрахувального покриття.

Ринкова конкурентна рівновага передбачає точний розподіл попиту між страховиками, що означає те, що кожен страховик має прийняти на себе таку частку ризику, яку може фактично забезпечити. Оскільки територіальна та маркетингова сегментація ринку не завжди співпадає зі структурою страховиків, виникає необхідність перестрахування, тобто передачі надлишкової частки ризику страховику, який може її прийняти.

Це дуже специфічні економічні відносини, які суттєво відрізняють страхування від інших видів економічної діяльності, якими займаються різні суб’єкти ринку. Саме в процесі передачі частини страхового ризику у перестрахування відбувається обмеження власного ризику страховика, що дає йому додаткові можливості проводити страхові операції та підвищує рівень гарантованості виконання зобов’язань перед страхувальником. Саме перестрахування сприяє  зростанню обсягів страхової відповідальності, що може прийняти на себе кожний окремий страховик.

Отже, перестраховик, фінансово підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Враховуючи перестрахування, страховик може брати на страхування більшу кількість ризиків..

Передавання частини ризику від одного страховика до іншого викликано також необхідністю оптимізації страхового портфеля, підвищення надійності та платоспроможності страховика при здійсненні страхових операцій. Перестрахування надає реальні можливості для кращого задоволення економічних інтересів кожного із учасників страхового бізнесу. Адже в процесі перестрахування може забезпечуватися не лише захист портфеля страховика від надмірних виплат за окремими страховими ризиками, а й досягатися розприділення страхових виплат серед багатьох страховиків.

Згідно з чинним страховим законодавством операції з перестрахування є необхідною умовою для забезпечення платоспроможності страховиків, надійності, безпечності і диверсифікованості розміщення страхових резервів страховика у разі, коли страховик приймає на себе страхові зобов’язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів. Для страховиків, що працюють в Україні, передбачено обов’язкове перестрахування , якщо страхова сума за окремим об’єктом  і видом страхування перевищує 10% суми сплаченого статутного фонду і створення страхових резервів на останню звітну дату.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого перестрахувальника, працівників страхових компаній від втрати роботи, акціонерів компаній від зниження прибутку, держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності.

В Україні ще немає жодної страхової компанії, спроможної самостійно покрити страхові відшкодування від реалізації страхового ризику на великих промислових підприємствах, у авіаційному чи морському страхуванні. Отже, така економічна реальність спонукає страховиків активно проводити перестрахування.

1.     Сутність перестрахування та його розвиток в Україні

Ознаками перестрахування є:

1.      Перестрахування в істинному сенсі – це страхування, а не спільне комерційне підприємство, як іноді вважалося раніше.

2.      Ризик прямого страховика є оригінальним і становить предмет договору перестрахування. Договір перестрахування може включати й інші елементи ризику, наприклад, валютні ризики та ризики перестрахування платежу.

3.      Укласти договір перестрахування може лише з іншою страховою компанією. За загальним правилом між перестраховиком і страхувальником не існує ніяких правовідносин – у цьому суттєва різниця між перестрахуванням і страхуванням.

Перестрахування має важливу правову особливість. Відповідальність за страховим ризиком перед страхувальником повністю покладається на безпосереднього страховика, незважаючи на те, що договір перестраховано. Страхувальник, як правило, може навіть і незнати про перестрахування. Тобто відносини з перестрахування – це внутрішня справа страхових компаній, яка не стосується первинних або оригінальних ризиків.

Страхові відносини характеризуються рухом грошових потоків, які включають:

1.      Страхові платежі;

2.      Виплату страхового відшкодування;

3.      Перестрахування;

4.      Розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;

5.      Отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.

Перестрахування супроводжується грошовими потоками в тому випадку, коли передача договору страхування здійснюється після отримання перестрахувальником страхових платежів, які він і передає перестраховику. У взаємовідносинах між перестрахувальником і перестраховиком мають місце грошові потоки, що характеризують фінансові відносини між ними з приводу купівлі-продажу договорів страхування. Як правило вони здійснюються у формі комісійної плати. Ці відносини не належать до страхових грошових потоків, оскільки вони не характеризують рух коштів страхових фондів.

Страховик, який прийняв на страхування ризик від страхувальника, а потім передав частину свого страхового ризику іншому страховику, називається перестрахувальником (цедентом).

Страхувальник, страхуючи ризик, передає його за певну плату страховику. Це перший рівень розміщення – передачі ризику. При цьому страховик(цедент), який уклав з перестрахувальником договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником в повному обсязі згідно з договором страхування. Перший рівень розміщення ризику дозволяє страхувальнику отримати у законнному порядку згідно з укладеним страховим договором страхову суму у разі настання страхового ризику.

Страховик, якому страховик (цедент) передає частину ризику, взятого ним від страхувальника на страхування, називається перестраховиком (цесіонарієм). Це другий рівень розміщення страхового ризику, який називаютьперестраховою цесією.

Цесіонарій, у свою чергу, передати частину взятого на себе страхового ризику іншому перестраховику (ретроцесіонарію).Процес розміщення ризику від цесіонарія до ретроцесіонарія має назву ретроцесії. Це иретій рівень розміщення ризику. Перестрахування може бути продовжена, ризик може передаватись у ретроцесію іншому ретроцесіонеру (четвертий рівень розміщення ризику), і так може відбуватись кілька разів, поки страховий ризик не буде поділено між перестраховиками так, щоб забезпечити реалізацію економічних інтересів всіх учасників страхування певного страхового ризику.

Положенням про порядок здійснення операцій з перестрахування, перестраховикам дозволяється здійснювати операції з перестрахування тільки з тих видів страхування, на проведення яких вони мають ліцензію.

Переданий перестрахувальний інтерес має назву алімента, а отриманий – контралімента. Перестрахування передбачає систему комісійної винагороди.

Комісія в перестрахуванні – це частина страхової премії, закладена в тарифну ставку в розмірі витрат на ведення справи, яка залишається в цедента, оскільки останній відповідає перед страхувальником за всю страхову суму та обслуговує весь договір страхування.

Комісія може бути оригінально, перестрахувальною та брокерсько.

Оригінальна комісія – це відрахування від страхової премії на користь цедента за передачу ризику у перестрахування цесіонерові. Розмір оригінальної комісії може досягати 20% від премії.

Перестрахувальна комісія сплачується за наступних розміщень ризику, тобто за ретроцесії. Таку комісію отримує ретроцедент від ретроцесіонера за переданий ризик у перестрахування. Розмір такої комісії коливається в межах 10-15% від загального розміру премії.

Брокерська комісія є відрахуванням від страхової премії на користь брокера, який є посередником на ринку перестрахування.Така комісія становить від 1,5 до 15% нетто-премії.

Тантьємеа (додаткова) являє собою комісійну винагороду з прибутку, яку перестраховик щорічно виплачує цеденту за передані ризики у перестрахування.

Страховики (цеденти, перестрахувальники) зобов’язані в установленому порядку та в межах всьановленої звітності повідомляти державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України про обсяги отриманих та сплачених перестраховикам страхових платежів та подавати пояснення щодо звітних даних про укладені договори перестрахування.

Ринок перестрахування розвивається, а страховики України постійно співпрацюють у сфері перестрахування на вітчизняному ринку перестрахування, але практика свідчить, що в Україні ризики перестрахування удвічі менші, ніж за кордоном. За окремими договорами страхування ліміти відповідальності встановлюються нормами міжнародного права та одночасно набувають обов’язковості щодо перестрахування за кордоном.

Для України питання перестрахування ризиків у провідних перестраховиків світу є особливо актуальними та необхідними з таких причин:

1.      Незначний розмір страхових резервів вітчизняного страхового ринку (за цими показниками страховий ринок України у 20 разів менший за страховий ринок Польщі);

2.      Дія деяких договорів страхування поширюється на території інших держав, тому вітчизняні страховики вважають за доцільне їх перестрахування в таких країнах, з додатковим зобов’язанням перестраховика виступити в ролі аварійного комісара або сюрвейєра, у разі, якщо страхові випадки трапились на території цієї держави;

3.      Згідно з вимогами норм міжнародного права передбачена обов’язковісь укладання договорів перестрахування суб’єктами підприємницької діяльності цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, авіаційних, морських та інших ризиківю;

4.      Невизнаннч українських полісів іноземними суб’єктами підприємницької діяльності та їх вимоги щодо перестрахування у визнаних перестраховиків.

Отже, перестрахування ризиків у іноземних перестраховиків – це необхідна умова забезпечення фінансової стійкості та нормалізації діяльності вітчизняного страховика, яка сприяє розширенню його страхової діяльності.

При передачі частини ризику в перестрахування між страховиком та перестраховиком підписується документ “ковернот”, в якому зазначаються, крім всіх умов перестрахування, такі реквізити, як сума відповідальності (страхова сума) і сума перестрахувального платежу.

3. Методи перестрахування

Отже, перестрахування має на меті забезпечити страхування ризиків, що бажають застрахувати страхувальники, але масштаби страхового відшкодування перевищують економічні можливості окремих страховиків і вони вимушені передавати частину ризиків іншим страховикам. Це досить складний механізм керування страховими ризиками, тому перестрахування передбачає передачу ризиків від одного страховика до іншого за допомогою різних методів.

Передавання ризиків у перестрахуванні відбувається постійно або одноразово.

За методами передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі види:

1.                       факультативні – цей метод характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або залишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Договір факультативного перестрахування – це індивідуальна угода, що найчастіше стосується одного ризику. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику та можливості регулювання страховиком розміру власного утримання.

Власне утримання – це економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають: окремо за страховим полісом, за одним ризиком, за рядом ризиків.

Попередньою умовою для укладення договору в перестрахуванні на факультативній основі є сліп. Сліп – це документ-пропозиція, що пересилається перестраховикам цементом і містить основні характеристики ризику. Сліп включає таку інформацію: найменування та адресу страхувальника, тип договору, об’єкт страхування, страхову суму. Ставку премії, власне утримання.

Перевагами факультативного методу є можливість вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування; використання цементом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність за ризиками справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою відповідальність у сфері страхування несприятливих для нього ризиків.

Недоліками цього методу є: без згоди страховика перестрахувальник не може змінити умови страхування; великі витрати з оформлення факультативного перестрахування впливає на можливість укладання договору або навіть відмови від нього; вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну інформацію конкурентам про страхову політику компанії-цедента; неможливість автоматичного поновлення факультативного покриття.

2.                       Облігаторне перестрахування передбачає обов’язкове передавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов’язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.

У договорі цього страхування обов’язково визначаються зміни відповідальності, перестрахувальна комісія, обмеження щодо покриття.

Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер, тобто використовується у всіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу.

Перевагами даного перестрахування є: дозволяє збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестрахувальної премії у професіональних пере страховиків світу; забезпечує рівномірний розподіл ризиків; автоматичне приймання ризиків, що потребує значно менших витрат, пов’язаних з обробкою ризиків; дозволяє розвивати довгострокові відносини між сторонами; надає гарантії підтримки з боку перестраховика та надає більше свободи цементу щодо проведення страхових операцій.

В облігаторному перестрахуванні перестрахувальник має систематично висилати перестраховику перелік ризиків, що потрапляють під перестрахування. Такий перелік у перестрахуванні називають бордеро.

Основний недолік даного перестрахування : коли ризик, що підлягає перестрахуванню не підлягає під умови облігаторного договору або страхова сума перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.

Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на невизначений термін з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення мсторін щодо прийнятого рішення. Перестраховики багатьох країн надають перевагу облігаторному методу. У вітчизняному перестрахування поширеним є факультативне перестрахування, оскільки облігаторна форма технічно складніша.

3.                       факультативно-облігаторне перестрахування, при якому факультативність передбачається для страховика, а облігаторність – для перестраховика. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов’язаний прийняти обумовлені договором ризики.

Факультативно-облігаторне перестрахування використовується в особливо великих, небезпечних ризиках, у разі можливої комуляції збитків, коли вичерпано місткість пропорційних договорів.

4. Форми проведення перестрахувальних операцій

Існує безліч різних за формою здійснення перестрахувальних договорів. Стандартного, спільного для всіх страхових компаній договору не існує. У кожному окремому випадку договори перестрахування мають свої певні особливості, різняться частками участі у договорі, ставками премії, власним утриманням.

Всі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться формою розподілу ризиків між перестрахувальником і пере страховиком. До них належать пропорційна та непропорційна форми проведення перестрахувальних операцій.

Сутність пропорційного перестрахування полягає у тому, що ризик, який буде перестраховано, розподіляється між цементом і пере страховиком на основі фіксованого відсоткового співвідношення, яке визначає як частку перестраховика у всіх збитках, так і його частку в розподілі премії.

У пропорційному перестрахуванні розрізняють три види договорів: два основних – договір квотного перестрахування та договір ексцедента суми; і змішаний договір квотно-ексцедентного перестрахування.

За облігаторнм квотним договором перестрахування всі договори в певному виді страхування перестраховуються у перестраховика, який зобов’язаний прийняти зазначені договори на основі єдиного й визначеного відсоткового співвідношення (за квотою).

Як правило, у квотному перестрахуванні цемент передає, а перестраховик приймає від нього відповідну частину премії, визначену у відсотках. У свою чергу і перестраховик сплачує цементові комісійну винагороду (за надання можливості участі в договорі), а також тантьєму – додаткову комісіє зі свого прибутку.

Перестрахування на основі ексцедента сум є найдавнішою і найважливішою формою перестрахування. Таке перестрахування застосовується тоді, коли застраховані ризики суттєво відрізняються за вартістю застрахованих об’єктів.

Розмір власного утримання цедента є лімітом, або лінією, на підставі якої розраховується ексцедент, тобто сума ризику, яка перевищує ліміт власного утримання цедента в певну кількість разів. Одним із головних завдань цедента під час укладення договору ексцедентного перестрахування є визначення розміру власного утримання для різних видів ризиків, які він має намір прийняти на страхування. Кратність, яка перевищує розмір власного утримання цедента, обумовлюється в договорі ексцедентного страхування. Ексцедент розраховується як сума власного утримання цедента, помножена на зафіксовану в договорі таку кількість разів, яка забезпечить необхідне й обумовлене перестрахування ризику.

Основою для підписання договору є сліп в якому визначаються вид і тип перестрахування, кількість ліній, розмір утримання, місцезнаходження ризику, очікувана перестрахувальна премія та максимальна відповідальність перестрахувальника.

На відміну від пропорційного перестрахування, де компенсування збитків або шкоди розподіляються між цементом і пере страховиком у пропорції, що відповідає розподілу страхових сум і премій, у непропорційному перестрахуванні виплати перестраховика визначаються виключно величиною збитків. Призначення непропорційного перестрахування -  гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збтку за визначений період. Отже, у непропорційному перестрахуванні цемент сам сплачує збитки до певного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту відповідальності за договором.

Як правило, непропорційне перестрахування застосовується для ризиків, які пов’язані з великими катастрофічними збитками, або тоді, коли важко визначити верхню межу страхової відповідальності.

Розрізняють два основні види договорів непропорційного перестрахування:

1.                         перестрахування на основі ексцедента збитку. Максимальний ліміт визначається в абсолютній сумі, тому цемент спочатку переказує пере страховикові аванс премії, а після фактичної премії за рік цемент здійснює перерахунки з пере страховиком. Механізм перестрахування вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком перевищує обумовлену в договорі суму у разі настання страхового випадку.

2.                         перестрахування на підставі ексцедента збитковості. Максимальний ліміт визначається як відсоток від річної премії цедента. Тобто за договором перестрахування ексцедента збитковості перестраховик бере участь у відшкодуванні збитків лише у тих випадках, коли збитковість за певний строк перевищує обумовлений договором перестрахування відсоток.

Спільною рисою цих видів перестрахування є те, що цемент встановлює визначену суму, в межах якої він сам несе відповідальність у випадку настання збитків. Така сума називається пріоритетом цедента. Збитки, які перевищують пріоритет цедента, будуть відшкодовуватися пере страховиком до максимального ліміту.

На відміну від звичайного страхування, перестрахування практично в жодній країні немає спеціальних регульованих норм у законодавстві і також не містить умов укладення договору перестрахування.

5. Співстрахування та механізм його застосування

Співстрахування характеризує відносини в страхуванні, коли його об’єкт може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками.

За таких обставин  два або більше страховиків беруть участь визначеними частками частками у страхуванні одного і того ж ризику, укладаючи спільні та окремі договори, кожний на страхову суму у своїй частці. У даному випадку страхові компанії ділять між собою в обумовлених частинах і страхову премію щодо відшкодування витрат від страхових подій. У договорі страхування містяться умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика. При наявності відповідної угоди між спів страховиками і страхувальником один із спів страховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.

Співстрахування сприяє зменшенню ризику конкретного страховика, вирівнюванню страхових сум і тим самим – досягненню більшої стабільності кожного страховика.

Разом з тим співстрахування є не зовсім зручною формою, особливо в тих випадках, коли страхова сума є дуже великою через те, що укладання угоди з багатьма страховиками є з технічного боку досить трудомістким процесом.