ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ: Економічне зростання та економічний розвиток

ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:

Економічне зростання та економічний розвиток

  Економічне зрос­тання означає процес кількісно-якісних зрушень у межах тех­нологічного способу виробництва, зумовлених відповідними су­перечностями та чинниками і виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва. Оскільки економічне зростання нале­жить до техніко-економічних категорій, а тому безпосередньо не заторкує змін в інших елементах економічної системи, передусім у суспільній формі — відносинах економічної власності, то в  економічному аспекті воно означає техніко-економічні відносини між людьми з приводу привласнення предметів при­роди у процесі праці та надання послуг.

Довгострокове економічне зростання є однією з цілей макроекономічної політики держави.

Економічне зростання визначається з двох позицій:

1) як поступальний приріст реального обсягу ВВП, ВНП або національного доходу (НД) за рахунок збільшення обсягів ви­користовуваних ресурсів і (або) кращого їх використання без по­рушення рівноваги у короткострокових періодах;

2) як реальний приріст ВВП (ВНП чи НД) на одну особу.

Відмінності між економічним зростанням і економічним роз­витком полягають у тому, що остання категорія відображає незворотні, направлені та закономірні зміни технологічного спосо­бу виробництва, а економічне зростання позбавлене таких ознак, оскільки може перериватись економічним спадом.

Розрізняють три основних типи економічного зростання — екстенсивний, інтенсивний та змішаний.

За екстенсивного типу економічне зростання досягаєть­ся внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед, факторів виробництва, за незмінного рівня технічної основи виробництва. Основними факторами цього типу економічного зростання є;

1) збільшення обсягу інвестицій за збереження існуючого рівня технології;

2) збільшення кількості працівників;

3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини, матеріалів тощо).

За інтенсивного типу економічного зростання збільшен­ня масштабів випуску продукції досягається внаслідок якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед, ре­чових і особистих факторів виробництва. Основними факторами цього типу економічного зростання є: 1) впровадження нової техніки і технології на основі передових досягнень науково-тех­нічного прогресу, основою яких є процес інвестування виробниц­тва; 2) підвищення загальноосвітнього і професійного рівня пра­цівників; 3) розвиток підприємницьких здібностей; 4) випереджа­ючий розвиток інформаційної сфери, інформатизація господар­ської діяльності.

Змішаний тип економічного зростання, який поєднує інтенсивні й екстенсивні типи. Оскільки в економіці, як і в інших системах, чистих форм

майже не існує, то будь-яке економічне зростання можна вва­жати змішаним. Залежно від того, які фактори превалюють, можна говорити про переважно інтенсивний чи екстенсивний типи.

У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і екстенсивних чинників економічного зростання. Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважно екстен­сивний тип такого зростання.

Основними показниками динаміки економічного зростання на макроекономічному рівні є зростання обсягів валового внут­рішнього продукту або національного доходу, темпи зростання цих показників у розрахунку на душу населення та ін.

Важливе значення для характеристики економічного зрос­тання має ефективність та якість такого зростання. Таке зростання в концентрованому вигляді виражається у зростанні ефективності сукупної праці, передусім, у зростанні продуктив­ності живої праці. Конкретнішими показниками економічного зростання є покращення якості наявних товарів і послуг, підви­щення конкурентоспроможності останніх на світових ринках, освоєння нової техніки і технології, та ін.

Якість економічного зростання виражається у покращенні життєвого рівня більшості населення, умов праці, зростанні за­гальноосвітнього, професійного та культурного рівнів зайнятого населення, збільшенні вільного часу тощо.

Ця мета в кожному суспільстві конкретизується відповідно до вимог основного економічного закону, етапів розвитку. Тому соціальною формою економічного зростання при капіталізмі є відносини економічної власності між класом найманих праців­ників і класом капіталістів з приводу використання робочої сили та привласнення результатів суспільного виробництва у всіх сфеpax соціального відтворення. Цей процес супроводжується роз­витком різних типів і форм економічної власності, ускладнен­ням господарського механізму.

Процес економічного розвитку і зростання не можливий без постійного нагромадження. Цей процес за умов капіталізму на­був форми нагромадження капіталу.

Нагромадження капіталу і форми нагромадження. Найпро­стішим визначенням сутності нагромадження капіталу за умов капіталізму є процес перетворення додаткової вартості на капі­тал, у т. ч. — на різні типи та форми капіталу (капіталістичної власності). Цей процес іще називають капіталізацією.

Нагромадження капіталу має свої особливості в межах кож­ного із типів і форм економічної власності. Так, у межах акціо­нерної форми власності нагромадження капіталу здійснюється значною мірою шляхом випуску акцій і облігацій та їх розмі­щення на ринку капіталу. Такої можливості у підприємств неакціонерного типу нема.

Процес нагромадження капіталу відбувається у двох основ­них формах:    концентрації капіталу та його централізації.

При певному рівні концентрації виробництва обидва ці процеси ведуть до появи монополій (у т. ч. олігополій), що мають мож­ливість систематично збільшувати нагромадження капіталу за рахунок привласнення монопольного прибутку.

Масштаби нагромадження капіталу залежать, насамперед, від абсолютної величини додаткової вартості, яка, у свою чергу, ви­значається динамікою продуктивності праці, швидкістю оновлен­ня основного капіталу, впровадженням досягнень НТР у вироб­ництво та іншими чинниками.

Важливу роль у процесі нагромадження капіталу відіграє су­часна держава, яка здійснює вплив на розвиток якості трудових ресурсів, НТП та інші чинники. Цей вплив здійснюється шля­хом виділення значних коштів на розвиток освіти, охорони здо­ров'я, НДДКР, фінансування наукомістких і високотехнологічних галузей, проведення активної податкової, амортизаційної, фінансово-кредитної, структурної, інноваційної політики.

Нагромадження капіталу розпадається на нагромадження про­дуктивного капіталу і грошового капіталу. У свою чергу, в про­цесі нагромадження продуктивного капіталу слід виділити валові та реальні інвестиції. Валові інвестиції включають всю суму витрат, що йдуть на заміщення зношених виробничих фондів і приріст капіталовкладень у поточному році (в т. ч. товарно-ма­теріальні запаси, житлове будівництво). Реальні інвестиції —це вкладення в засоби виробництва, розвиток науки, інформації та інших елементів продуктивних сил. Якщо від валових інвестицій відрахувати суму амортизації основного капіталу, то отри маємо чисті інвестиції, які йдуть лише на розширення основного капіталу.

Рівень та інтенсивність нагромадження капіталу показує норма нагромадження, яка визначається відношенням фонду на громадження до національного доходу або валового національного продукту (ВНП). Вартість зношених фондів фіксується в амортизаційному фонді.

Оптимальним у колишньому СРСР вважалося співвідношення між споживанням і нагромадженням у пропорції 75 : 25. У різних країнах світу залежно від соціально-економічної програми розвитку воно відхилялось як в один, так і у другий бік. В Україні за період 1961—1989 pp. норма нагромадження скоротилася з 29,3 % до 17,9 %.

За час економічної кризи норма нагромадження у нашій державі скоротилася до 9 % національного доходу. Враховуючи досвід цієї країни та інших держав світу, цю норму за нинішніх умов треба підняти до 25—26 %.

У процесі нагромадження капіталу діє закон нагромадження капіталу. Він виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між збільшенням та якісним вдосконаленням структури нагромадженого капіталу, зростанням на цій основі суспільної продуктивної праці з одного боку, і зростанням національного багатства, привласненням все більшої його частини класом капіталістів і певним підвищенням життєвого рівня інших верств населення, з другого боку.

Заощадження та інвестиції. Інвестиції не слід ототожнювати із капіталовкладеннями, тобто вкладеннями в основний капі тал або у виробничі фонди. Це означає ототожнення цілого з окремим елементом. Тому логічніше розглядати інвестиції як вкладення у розвиток продуктивних сил підприємства, а на макрорівні — у розвиток продуктивних сил суспільства.

На мікрорівні інвестиції у розвиток економічної власності - це витрати на управління власністю, на випуск акцій, виплати дивідендів, на перехід від однієї форми власності (наприклад, приватної) до іншої (скажімо, створення закритого акціонерного товариства) та ін.

На підставі сказаного можна дати таке комплексне визначення інвестицій: інвестиції на мікрорівні — вкладення у роз виток продуктивних сил і відносин економічної власності; інвестиції на макрорівні — вкладення у розвиток економічної систе­ми. За наукового тлумачення категорії "капітал", про що вже зазначалось, отримуємо близький за змістом висновок про те, що інвестиції при капіталізмі — це вкладення у розвиток капіта­лістичних виробничих відносин на основі постійного вдоскона­лення системи продуктивних сил.

— Такі інвестиції на рівні підприємств здійснюються у вигляді грошових коштів, цінних паперів (і передусім, акцій), банківських вкладів, вкладів в інтелектуальну власність, в основні та оборот­ні фонди, майнові права та інші активи (цінності).

Для вимірювання економічного зростання використовують показники:

1)  абсолютного приросту реального обсягу виробництва, який визначається за формулою:

де  У — приріст ВВП, ВНП чи НД; 

У_t — обсяг ВВП, ВНП чи НД у період t ,

Y_t-₁ — обсяг ВВП, ВНП чи НД у період, що передує періо­дові t.

2) темпу приросту, який визначається за формулою:

     де Т — темп приросту.

Умовно всі чинники економічного зростання поділяють на три групи:

1)    чинники попиту, які забезпечують зростання сукупних
витрат, що сприяє збільшенню обсягів виробництва і доходу;

2)   чинники пропозиції, що є визначальними в більшості мо­делей і мають складну структуру, яка включає: природні ресур­си у їх якісному та кількісному вираженні; обсяг і якість капі­талу; чисельність і якість трудових ресурсів; технологічний рі­вень; інституційні чинники; інформаційне забезпечення; орга­нізаційні чинники тощо;

3)   чинники розподілу, які стосуються як розподілу ресурсів, що суттєво впливає на чинники пропозиції, так і розподілу на­ціонального продукту та доходу, що впливає на сукупний попит.

Джерелами економічного зростання є:

—економічні ресурси, що пропонуються їх власниками;

—зростання продуктивності ресурсів на основі розвитку НТП.