ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ: Економічний цикл

ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:

Економічний цикл

Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність. Історія свідчить про те, що економічні умови ніколи не були ста­лими. За економічним піднесенням настає економічний спад, і на­впаки.

Економічний цикл (цикл ділової активності) — це періодичне під­несення або спад реального ВВП на тлі загальної тенденції до зрос­тання.

Економічний цикл характеризується: 1) самовідтворенням; 2) без­перервністю (останні фази попереднього циклу є початком такого); 3) хвилеподібним характером динаміки макроекономічних показ­ників.

Окремі економічні цикли суттєво відрізняються між собою за три­валістю та інтенсивністю, проте всі вони утворюються з одних і тих самих фаз. Наприкінці попереднього і під час народження нового циклу — спад — погіршуються показники. На нижньому рівні — дно — встановлюється короткочасна рівновага. Під час поширення нового економічного циклу — піднесення — показники різко зроста­ють. На верхньому рівні — пік — досягнення рівноваги, потім — знову спад. Сучасні економічні теорії розрізняють дво- та чотири-фазні моделі економічного циклу. Двофазні моделі містять фази піднесення і спаду та найвищу (пік) і найнижчу (дно) точки циклу (рис. 2).

                                                             Роки

Рис. 2- Двофазна модель економічного циклу

Початковою фазою економічного циклу є спад (криза). Він пору­шує нормальний хід економічного розвитку. Обсяг валового внутрішнього продукту та рівень зайнятості скорочуються. Безробіття зро­стає. Однак ціни не завжди знижуються. Під час спаду досягається найнижча критична точка (дно), після якої починається пожвавлен­ня. Виробництво і зайнятість на дні досягають найнижчого рівня. На фазі піднесення виробництво та зайнятість зростають. Рівень цін може підвищуватися. Життєвий рівень населення також зростає. Дося­гається критична точка — пік (вершина), коли в економіці спостері­гається повна зайнятість і повне використання економічних потуж­ностей. Рівень цін має тенденцію до підвищення. Зростання ділової активності припиняється.

Чотирифазна модель економічного циклу розрізняє фази: А — під­несення, В — кризи, С — депресії та D — пожвавлення (рис.3).

  Рис. 3 - Чотирифазна модель економічного циклу

За тривалістю економічні цикли поділяють на: короткі (малі) — коливання ділової активності 3-4 роки; середні (промислові) — коли­вання ділової активності 8-Ю років; великі (довгі хвилі) — з періо­дичністю 48-55 років.

Короткі (малі) цикли пояснюються коливаннями в обсязі товарно-матеріальних запасів та пов'язані з відновленням рівноваги на спо­живчому ринку. Основою малих циклів є процеси, які відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, котрі, повторюючись, мають певні закономірності. Трива­лість їх 3-4 роки. Досліджували короткі цикли американці Уеслі Мітчелл (1874-1948) і Джозеф Кітчин (1861-1932).

Середні (промислові) цикли зумовлюються зміною попиту на за­соби виробництва. Основою середніх циклів є процеси, пов'язані з оновленням основного капіталу. Тривалість їх 8-Ю років. Причини виникнення середніх циклів уперше описав французький економіст Клемент Жугляр (1819-1908).

В основі великих циклів лежить зміна базових технологій і поко­лінь машин. Тривалість їх 48-55 років. Автором цієї теорії був ро­сійський економіст Микола Кондратьев (1892-1938).

Антициклічне регулювання економіки -— свідомі й ціле­спрямовані дії держави, а частково могутніх корпорацій і надна­ціональних органів, спрямовані на промисловий цикл з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і темпів економічного зростання.

Після Другої світової війни у більшості розвинених країн були розширені антикризові заходи держави, а також доповнені певними антициклічними заходами щодо пом'якшення цикліч­них коливань.

Щоб розширити сукупний попит, держава у фазах кризи і депресії знижує ставки оподаткування на прибутки, заробітну плату, надає пільги за умови прискореного списання вартості ос­новних фондів, що є засобом стимулювання інвестицій у недер­жавний сектор економіки. Під час кризи уряд збільшує обсяг прямих капіталовкладень у державний сектор, насамперед, у га­лузі економічної та соціальної інфраструктури (сферу транспор­ту, електро-, газо- і водопостачання, та ін.)

У фазі піднесення держава збільшує податки, відсоткові ставки, скасовує податкові пільги, зменшує обсяги прямих капіталовкладень, що гальмує процес надмірного "перегріву" економіки, послаблює суперечність між виробництвом і споживанням, згладжує різкі ко­ливання при переході від однієї фази промислового циклу до іншої.

Внаслідок цього, а також послаблення глибини основної су­перечності, між сучасними економічними кризами (у повоєнний період і кризами XIX ст.) існують такі відмінності:

1) сучасні кризи менш глибокі, але відбуваються частіше;

2) замість надви­робництва товарів під час криз у минулому столітті має місце надвиробництво основного капіталу (у формі простою значної частини виробничих потужностей);

3) під час кризи у минулому відбувалося різке зниження цін, а за сучасних умов його, здебіль­шого, немає;

4) сучасні кризи характеризуються менш тривалим періодом протікання фаз власне кризи і депресії та відповід­ним збільшенням фаз пожвавлення і піднесення;

5) на відміну від стихійного характеру криз у минулому, сучасні економічні кризи, механізм їх розгортання все більше піддаються регулю­ванню;

6) синхронізація економічного циклу, насамперед, фінан­сових криз, яка частково порушилася кризами 90-х років.