ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:
Характеристика основних типів планів менеджменту
Існують такі типи планів:
§ плани-цілі, що є набором якісних і кількісних характеристик бажаного стану об'єкта управління і його окремих елементів. Ці плани використовуються при великих термінах або при принциповій непередбачуваності конкретних подій;
§ плани для дій, що повторюються, приписуючи їх терміни і порядок здійснення, наприклад, навчальний розклад;
§ плани для дій, що не повторюються, а створюються для вирішення специфічних проблем. Такі плани можуть мати вигляд програм, бюджетів надходження і розподілу ресурсів та ін. Такі плани дозволяють забезпечити свободу маневру у разі виникнення непередбачених обставин.
За термінами виконання плани розділяють на три категорії:
§ довгострокові (понад 5 років) – відносяться в основному до категорії планів-цілей. Йдеться про стратегічне планування;
§ середньострокові (від 1 року до 5 років) – в основному виконуються у вигляді програм. Йдеться про тактичне планування;
§ короткострокові (до 1 року) – мають форму бюджетів, мережевих графіків тощо. Йдеться про оперативне планування.
Порівнюючи стратегічне і тактичне планування, слід зазначити, що останнє є пошуком і узгодженням найбільш ефективних шляхів і засобів реалізації прийнятої стратегії розвитку організації (рис. 2). Відповідно в процесі тактичного планування розробляються оперативні плани, на основі яких здійснюються конкретні заходи з реалізації стратегії в конкретній ситуації.
Стратегічне планування – набір дій і рішень з боку керівництва, які приводять до розроблення специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей.
![]() |
Рисунок 2 – Процес стратегічного планування
Стратегія (від грец. δτρατηγια – найважливіша частина воєнного мистецтва) – мистецтво керівництва суспільною, політичною боротьбою, – детальний всесторонній комплексний план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії організації та досягнення її цілей.
Отже, на першому етапі процесу організаційного планування формулюється місія, залежно від якої визначається статус організації, декларуються принципи її функціонування, заяви, дійсні наміри її керівників. Це найбільш загальна мета організації, що виражає причину її існування. Вона показує, на що спрямовуватимуть зусилля і які цінності будуть при цьому пріоритетними.
На другому етапі необхідно встановити в рамках місії цілі організації. Вони виражають окремі конкретні напрями діяльності організації; лежать в основі ухвалення будь-якого ділового рішення; служать керівництвом для формування конкретних планових показників.
На третьому етапі при аналізі зовнішнього середовища перш за все звертають увагу на зміни, які можуть вплинути на стратегію діяльності організації, а також на чинники, які, з одного боку, можуть породжувати серйозну небезпеку для діяльності організації; з іншого – відкривати додаткові можливості для неї. Зазвичай розглядаються економічні, технологічні, конкурентні, ринкові, соціальні, політичні, міжнародні чинники.
Четвертий етап – оцінка сильних і слабких сторін організації – аналіз внутрішнього середовища – дозволяє оцінити: чи володіє фірма внутрішніми силами, щоб скористатися своїми можливостями, і які внутрішні слабкості можуть ускладнити майбутні проблеми, пов'язані із зовнішніми небезпеками. Аналіз ґрунтується на управлінському обстеженні таких функціональних зон: маркетингу, фінансів, виробництва, персоналу, організаційної культури і іміджу організації.
Материалы на данной страницы взяты из открытых источников либо размещены пользователем в соответствии с договором-офертой сайта. Вы можете сообщить о нарушении.