ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ: Об'єктивна необхідність, зміст та моделі державного регулювання економіки

ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:

  Об'єктивна необхідність, зміст та моделі державного регулювання економіки

У главі "Ринкова економіка: суть, структура та інфраструк­тура" зазначалося, що будь-яка економіка має ринковий і бю­джетний сектори, розкривались риси і функції обох секторів. У цій темі перед нами стоїть завдання проаналізувати вплив уря­ду на забезпечення конкурентного середовища, виробництво суспільних благ, обмеження згубного впливу циклічних коли­вань на економіку країни, соціальний захист громадян та ін.

Ринкова економіка як система, що виникла в результаті са­моорганізації та саморозвитку, виявилась досить ефективною, гнучкою, здатною формувати раціональну структуру господар­ства та забезпечувати широкі межі економічної свободи її су­б'єктам. Інакше кажучи, ринкова система охоплює досить знач­ний ареал своїх функціональних обов'язків, необхідних для за­безпечення комфортного і надійного функціонування суспіль­ства. Разом з тим слід зазначити, що є низка проблем, пов'яза­них з природними чинниками, економічною суспільною діяль­ністю та іншими її видами, а також природним розвитком само­го ринкового господарства, до яких ринок залишається байду­жим, а суспільство прагне їх вирішення. Саме тому необхідність урядового втручання в економіку пов'язують з відмовами рин­ку (фіаско ринку).

Відмови ринку — це небажання або неспроможність рин­ку задовольнити потреби суспільства чи окремих груп індивідів ринковою економічною системою.

Розглянемо коротко структуру відмов ринку.

1. Ринок ґрунтується на індивідуальній економічній свободі та конкуренції учасників господарського процесу, що є істот­ною перевагою цієї форми господарювання. Разом з тим варто зазначити, що економічна система — не проста арифметична сума індивідів. Економічна система (як і будь-яка інша систе­ма) мусить забезпечувати цілісність її елементів. Індивідуаль­на економічна свобода доти, доки вона не обмежує економічну свободу інших індивідів, є благом. У тому випадку, якщо свобо­да одного індивіда обмежує свободу інших, має бути суспільний обмежувач індивідуальної свободи.

Так, свобода підприємництва на основі конкурентної бороть­би природним чином породжує свій антипод — свавілля моно­полій, який може бути обмежений законом про захист конку­ренції (чи антимонопольним законодавством).

2.            Ринок повною мірою забезпечує виробництво благ для індивідуального споживання. Ці блага називають приватними.

Приватні блага — це блага, споживання яких одними особами виключає можливість їх одночасного споживання іншими. Доступ до споживання приватних благ має той, хто хоче їх придбати та може їх оплатити. Це їжа, взут­тя, одяг, засоби гігієни, а також верстати, машини, сиро­вина і т. ін.

Але є і ті блага, які можна споживати тільки сумісно, вони неподільні (національна безпека, забезпечення правопорядку, захист довкілля тощо). Такі блага називають суспільними.

Суспільні блага — це ті блага, які водночас можуть спо­живатися багатьма особами, незалежно від того, може чи не може їх оплатити кожний окремий споживач.

Суспільні блага теж поділяють на два види: чисті та змішані (рис.1).

Звісно, приватні блага виробляються ринком в належному обсязі та потрібної структури.

Рис.1  - Риси приватних благ

Рис.  2- Риси суспільних благ

За виробництво суспільних благ відповідає уряд. Безпека держави, охорона правопорядку, підтримання в на­лежному порядку вулиць міст і населених пунктів — суспільні чисті блага, виробництво яких фінансується за рахунок бю­джетів.

Регулювання виробництва і розподілу змішаних суспіль­них благ уряд здійснює:

—шляхом надання виключних прав на використання ре­сурсів для виробництва цих благ;

запровадженням адміністративних бар'єрів на шляху до входження на ринок цих благ шляхом ліцензування, квотуван­ня, надмірного оподаткування і т. ін.

Рис.  3 - Структура суспільних благ

Вплив уряду на виробництво платних суспільних благ здійснюється шляхом:

—виробництва цих благ у належному обсязі та потрібної структури на підприємствах державного сектору;

—надання субсидій для їх виробництва підприємницькому сектору;

—адміністративного обмеження доступу до використання цих благ.

3.     Ринок дбає про зиск, залишаючись байдужим до проблем вичерпності невідтворюваних природних ресурсів. Уряд бере на себе відповідальність за долю майбутніх поколінь, обмежує до­ступ до цих ресурсів, частину їх консервує, запроваджує систе­му "покарань і стимулів" для запровадження ресурсозберігаю­чих технологій, фінансує фундаментальні наукові дослідження тощо.

4.   Уряд урегульовує екстернальні ефекти, насамперед, нега­тивні, пов'язані з перекладанням одними суб'єктами своїх ви­трат на інших суб'єктів без будь-яких компенсацій потерпілим. Це врегулювання здійснюється з двох боків:

1)     уряд примушує за допомогою податків, штрафів, заборон припиняти виробництво і забруднення, обмежуючи згубний вплив на довкілля та на обсяг збитків, завданих іншим суб'єктам;

2)     уряд знешкоджує екстернальні ефекти (відновлює) та від­шкодовує збитки, завдані ними, за рахунок державного бюджету.

5.     Уряд обмежує згубний вплив циклічних коливань і регу­лює небезпечну для стабільності економічної системи диференціацію доходів серед різних верств населення, забезпечуючи со­ціальну спрямованість економічної системи.

6.     В умовах трансформаційної економіки на уряд покла­дається ще одне, надзвичайно важливе завдання, зміст якого по­лягає в забезпеченні балансу інтересів суб'єктів економічної та соціальної діяльності.

Типи урядового регулювання економіки:

—повна монопольна влада в управлінні економікою (СРСР та країн соціалістичного світу);

—поєднання ринкових та урядових регуляторів (Японія, Швеція, ФРН, Австрія, Китай);

—крайній лібералізм, який визнає ефективною тільки необ­межену свободу підприємницької діяльності (США).

Моделі урядового регулювання економіки.

Визначають дві моделі урядового регулювання економіки:

—адаптивну модель, чутливу до змін і відмов ринку, що дає можливість уряду сумісно з приватним бізнесом гнучко при­стосуватись до умов економічного (національного та міжнарод­ного) довкілля. Прикладом цієї моделі урядового впливу на еко­номіку є США;

— проактивну модель, спрямовану на попередження фіас­ко ринку шляхом "виваженої міри" державного втручання в діяльність бізнесових структур. Ця модель властива японській системі урядового регулювання економіки.