ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ: Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання

ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:

 Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання

Принципи класифікації ринків. Сучасний ринок є складним, полі системним утворенням. Пізнати ринок неможливо без глибо­кого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він склада­ється і які взаємодіють між собою. Ринок розмежовують на різні елементи (сектори або сегменти) за такими критеріями: економіч­не призначення об'єктів ринкових відносин; ступінь зрілості рин­кових відносин; відповідність окремих ринків чинному законо­давству; територіально-адміністративна ознака. У цій темі ми роз­глядаємо класифікацію ринків, головним чином, за економічним призначенням об'єктів ринкових відносин.

За цим критерієм складовими елементами ринку є: 1) ринок предметів споживання; 2) ринок виробничих ресурсів — землі, робочої сили і засобів виробництва; 3) ринок капіталів (капіталь­них благ); 4) ринок фінансово-кредитних ресурсів; 5) фондовий ринок; 6) ринок науково-технічних розробок та інформації. У да­ній темі перші три названі сегменти є визначальними, вони ста­новлять матеріальну базу ринкових відносин.

Ринок предметів споживання. Один з найважливіших компо­нентів суспільного ринку — ринок предметів споживання, приз­начений для задоволення різноманітних особистих потреб людей.

Цей ринок безпосередньо характеризує взаємозв'язок вироб­ництва і особистого споживання, націленість виробництва на мак­симальне задоволення фізіологічних, соціальних і духовних по­треб членів суспільства. Кожна економіка має вибирати кошик споживчих товарів, які повинні бути вироблені. Безпосередньо споживчі товари і послуги виробляє так званий другий підрозділ суспільного виробництва, а в промисловості — галузі групи «Б». До галузей, які безпосередньо виробляють споживчі блага, нале­жать легка і харчова промисловості, значна частка виробництва машинобудівного, аграрного, будівельного, транспортного ком­плексів і галузей нематеріального виробництва (охорона здо­ров'я, освіта, культура тощо).

На ринку споживчих товарів функціонують товари особистого споживання. Вони поділяються на дві великі групи: матеріальні

Залежно від предмету купівлі-продажу розрізняють такі види ринків:

1.   Фінансовий ринок (у вузькому розумінні — грошо­вий). До нього належать ринок готівки, ринок боргових зобов'язань (державних і приватних облігацій), спекуля­тивний ринок грошей та ринок інших (крім облігацій) цінних паперів — акцій, сертифікатів.

2. Ринок робочої сили (ринок праці). До нього належать ринки професійні, галузеві, регіональні та окремих сфер народного господарства (матеріального і нематеріального виробництва тощо). Суб'єктами цього ринку є наймані працівники (від їх імені, як правило, виступають профспіл­ки, що свідчить про колективний характер продажу дано­го товару), підприємці (від їх імені нерідко виступають союзи підприємців) і держава (безпосередньо в державно­му секторі та опосередковано — в недержавному). Цей ринок є найважливішим, оскільки від його обсягів, вира­женням яких є фонд заробітної плати, залежать масштаби інших ринків. Низька ціна робочої сили в Україні пояс­нює значною мірою низькі обсяги внутрішнього ринку.

3. Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу (за термінологією «Економіко»). У цьому ринку вирізняють ринок засобів праці та ринок предметів праці. Ринок засо­бів праці поділяють на ринок нового і ринок уживаного устаткування, а також ринок специфічного устаткуван­ня, яке виготовляють за індивідуальними замовленнями.

4.      Ринок предметів споживання. Складовими цього ринку є виробництво товарів тривалого користування (те­левізорів, холодильників, автомобілів, відеотехніки, праль­них машин тощо) та поточного споживання.

5.      Ринок послуг. Послуга — особлива споживча вар­тість процесу праці, виражена в корисному ефекті, що задовольняє потреби людини, колективу й суспільства. Особливістю послуги як товару (порівняно із звичайним товаром, з матеріальними благами) є   корисність її не як речі, а як діяльності.

У складі послуг розрізняють особисті послуги, що за­довольняють потреби окремої людини (у здобутті освіти, охороні здоров'я, культурно-побутовому обслуговуванні тощо) та послуги, які задовольняють колективні й суспіль­ні потреби (з охорони громадського порядку, оборони, управління суспільством, у тому числі народним госпо­дарством). Ринок послуг у розвинутих країнах світу займає найбільшу частину у споживчому ринку, оскільки на предмети споживання витрачається до 25% доходів сім'ї.

6. Ринок інтелектуальної власності. Як і в категорії «економічної власності», в інтелектуальній власності та­кож розрізняють кількісний та якісний аспекти. Перший — це різні об'єкти інтелектуальної власності (патенти, ліцен­зії, проекти, «ноу-хау», програми матеріального забезпечення, наукові прогнози тощо), другий — відносини, як: виникають і розвиваються між людьми з приводу створення і привласнення названих об'єктів власності.

Важливим елементом ринку інтелектуальної власності за сучасних умов є ринок «ноу-хау» (дослівно — «знаті як»). У широкому розумінні «ноу-хау» — сукупність технічних знань і виробничого, комерційного та іншого досвіду, необхідних для виготовлення якогось виробу, вір творення виробничого процесу тощо.

7.     Валютний ринок. Це сфера економічних відносин приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів (чеків, векселів, акредитивів, телеграфних і поштових переказів), виражених в іноземній валюті. На валютному ринку здійснюються операції із зовнішньої торгівлі
розрахунків, міграції капіталів та робочої сили, туризму.

8.    Ринок інформації. Є певною сукупністю економізацій них відносин з приводу збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачу. Від якості та обсягу інформації залежить правильність прийнятого рішення.

9.    Ринок золота. Становить певну сукупність виробничих відносин з приводу організації та здійснення купі лі-продажу золота. Виконують її банкірські доми та спеціалізовані фірми, які займаються очисткою металу і виготовляють злитки, ставлять на них тавро, зберігають. Продавцями золота є золото видобувні країни,  власник приватних і державних ляпасів золота. На міжнародних ринках золота (Лондон, Цюріх та ін.) товар продають переважно у стандартних злитках по 12,5 кг з пробою
999, на внутрішніх ринках — у злитках від 5 г до 1кг а також у листах, пластинах, монетах та ін.

Залежно від суб'єктів господарського життя розрізняють різні типи ринків. З урахуванням історичного процесу виникнення ринків основними з них є:

1. Вільний ринок. На нього вивозять товари і послуг багатьох незалежних товаровиробників; жоден з них виробляє більшості продукції, неспроможний внаслідок цього впливати на рівень цін, а процес ціноутворення здійснюється через механізм вільної конкуренції. Частка ви­готовленої кожним товаровиробником продукції така, що навіть об'єднання трьох — п'яти товаровиробників не дає їм змоги зосередити у своїх руках переважну частину то­варів і послуг певного виду. Такий ринок існував на ниж­чій стадії розвитку капіталізму, тобто з початку XVI — до кінця XIX ст.

2.  Монополізований ринок. На нього вивозять товари і послуги незначної кількості товаровиробників, кожен з яких виробляє таку частку продукції, що може впливати на рівень цін. Об'єднання кількох таких виробників дає змогу зосередити левову частину товарів і послуг в їхніх руках і внаслідок цього диктувати ціни на ринку. Так, у США три гігантських автомобільних концерни («Джене­рал Моторз», «Форд Моторз» і «Крайслер») сконцентрува­ли у своїх руках майже 94% загального випуску автомобі­лів.   Такий ринок у західній економічній літературі
називають олігополістичним (гр. оліго — декілька).

3.   Регульований ринок. Регулюється і контролюється держава за допомогою заходів адміністративно-правового та економічного характеру. Адміністративно-правові за­ходи — насамперед антимонопольне законодавство, еко­номічні — податкова, кредитна, фінансова політика тощо.

Жоден з цих ринків у розвинутих країнах світу в чис­тому вигляді не існує. В одних сферах та галузях економі­ки кількісно переважає вільний (наприклад, сфера послуг, роздрібної торгівлі), в других — монополізований, у тре­тіх — регульований ринок. Але загалом у цих країнах рин­кові важелі регулювання економіки поєднуються з держав­ними, причому останні переважають.

Вирізняють також національний, світовий, регіональ­ний та інші ринки. їх можна об'єднати у ринок продавця і покупця (з боку суб'єктів ринку), рівноважний, дефіцит­ний і надлишковий (з погляду насичення ринку), легаль­ний і нелегальний.

Рис.  1- Види ринків