ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ: Суспільний продукт і його форми

ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:

Суспільний продукт і його форми

Сутність суспільного продукту та методи його обчислення.

Процес суспільного виробництва, як зазначалося, відбувається у сфері матеріального і нематеріального виробництва, а його ре­зультатом є суспільний, або національний, продукт. Поняття "на­ціональний продукт" логічніше вживати, коли йдеться про ре­зультативність національного господарства або національної економічної системи; "суспільний продукт" — при оцінюванні результатів і суспільного виробництва.

З урахуванням  економічного аспекту суспільний про­дукт (або національний продукт) — це сукупність матеріальних і нематеріальних благ, створених у межах національної економі­ки, з приводу створення якого між різними категоріями сукупно­го працівника і власниками умов виробництва виникає сукупність економічних відносин і, передусім, відносин економічної власності.

З приводу створення суспільного продукту в межах відносин економічної власності виникають відносини двоякого виду: з одного боку, відбувається процес вилучення корисних властивос­тей із речовини природи у процесі праці, а отже, відносини су­купного працівника до природи, а з другого — при цьому форму­ються і розвиваються відносини між людьми у сфері безпосеред­нього виробництва.

Методологічні аспекти системи національних рахунків. Cuстема національних рахунків означає комплекс балансових таблиць у формі бухгалтерських рахунків (принцип подвійного запису), а значить, взаємопов'язаних розрахунків, які характеризують кругообіг товарів і доходів між суб'єктами економічної діяльності у процесі безпосереднього виробництва, обміну, розподілу і кінцевого використання в межах національної економіки. Такі таблиці створюються для обґрунтування економічної полі тики держави, планування та економічного прогнозування на­родного господарства, зв'язку теорії з практикою та ін.

Серед національних систем національного рахівництва най­більш досконалою була англійська, розроблена лауреатом Нобе­лівської премії Р. Стоуном. Модифікованим і спрощеним варі­антом цієї системи стала система національного рахівництва ООН, яка застосовувалася у більше 100 країнах світу. Країни ЄС розробили на її основі Європейську систему інтегрованих еконо­мічних рахунків (ЄСІЕР).

У 1993 р. ООН на основі удосконалення методів національно­го рахівництва та з урахуванням позитивних сторін ЄСІЕР прий­няла сучасну систему національних рахунків. Відповідно до цієї системи Міністерство статистики України у 1995 році заверши­ло розробку національних рахунків. В основі системи національ­ного рахівництва лежать рахунки благ, послуг і виробництва, до­ходів і споживання, нагромадження та ін.

За сферами господарської діяльності в системі національно­го рахівництва розрізняють рахунки внутрішньої економіки (то­варів і послуг, доходів, виробництва, розподілу доходів, інвестицій і, насамперед, капітальних витрат, фінансовий рахунок) та ра­хунки зовнішні (інших країн) — зовнішніх боргів і кредитів, поточних операцій з іншими країнами та ін.

Рахунки внутрішньої економіки включають рахунки інституціональних секторів резидентів, тобто економічних одиниць, що функціонують на певній території протягом не менш одного року (нефінансові підприємства, домашні господарства, державні установи та фінансові установи). Рахунки зовнішнього сектору включають інституціональні економічні одиниці — резиденти, що працюють за межами країни.

До категорії нефінансових підприємств належать суб'єкти господарювання, які випускають матеріальні блага і надають послуги нефінансового характеру, а також підприємства, які ви­конують відповідні функції, але не мають юридичної самостійності (так звані квазіпідприємства).

Сектор державних установ надає безплатні послуги (нетоварні послуги), а також здійснює перерозподіл частини національного багатства в цілому та національного доходу зокрема.

Побудова системи національного рахівництва у формі бухгал­терських рахунків означає, що національні рахунки кожного сек­тору поділяються на активні та пасивні. Так, в активних ра­хунках майна (крім них виділяють рахунки потоків, у яких реє­струються результати договорів економічних агентів), відобра­жається сукупність матеріальних благ, які перебувають у влас­ності окремої господарської одиниці, а також надані нею креди­ти, а у пасиві — її борги. У національних рахунках зроблена спроба узагальнити інформацію про перебіг здійснення економіч­них операцій. З цією метою всі види операцій поділяють на операції з товарами і послугами (їх виробництво всередині краї­ни або одержання шляхом імпорту; використання на кінцеве споживання або на виготовлення інших благ, експорт частини продукції; інвестування частини ресурсів); операції розподілу (розподіл доходів і капіталу, тобто передача прав володіння акці­ями, облігаціями, переказ валюти та інших цінностей з інших країн тощо); фінансові операції (характеризують динаміку зміни активів і пасивів, різних видів заборгованості у зв’язок з рухом готівки, надання кредитів та ін.). Між основними показниками системи національних рахунків має існувати рівність.

Стадії виробництва в системі національних рахунків характе­ризують такі макроекономічні показники, як валовий випуск товарів і послуг, проміжне споживання і валовий внутрішній продукт.

Проміжне споживання — це вартість товарів і наданих по­слуг, які витрачалися (використовувалися) при виготовленні кінцевої продукції. Якщо із суми валового випуску товарів і послуг вирахувати проміжне споживання, то отримаємо ВВП.

Сукупний суспільний продукт — сукупність матеріальних і нематеріальних благ, створених у межах національної економіки.

ССП визначається додаванням продуктів, отриманих на окремих підприємствах. Проте внаслідок суспільного поділу праці та кооперації між підприємствами виникає проміжна продукція (товари і послуги, які проходять неодноразову переробку або перепродуються кілька разів, перш ніж доходять до кінцевого споживача), що спричиняє появу повторного рахунку. Так, залізна руда спочатку збагачується, відтак з неї виплавляють чавун, пізніше сталь, прокат, а наприкінці — готові вироби. Уникнути повторного рахунку можна за допомогою показника доданої вартості. Цей показник складається з ринкової ціни товарів та послуг підприємства, крім вартості спожитих предметів праці, куплених у постачальників. Якщо ССП звільнити від повторного рахунку, отримаємо кінце­вий продукт. Він менший за ССП також на величину комплектуючих виробів, виготовлених у поточному році для виробництва іншої продукції.

За своєю натурально-речовою структурою суспільний продукт поділяється на засоби виробництва і предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональної ролі окремих складових елементів, фактичного використання, то розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження. Фонд заміщення — частина суспільного продукту, яка йде на відновлення зношених засобів виробництва, а за натуральним складом є засобами та предметами праці.

Фонд споживання — частина суспільного продукту, яка використо­вується на задоволення матеріальних та духовних потреб людей.

За своїм складом в умовах простого відтворення він виступає лише як предмети споживання. В умовах розширеного відтворення одна частина національного доходу йде на особисте споживання, а інша — на нагромадження, тобто на збільшення особистісних і речових факторів виробництва, на розвиток технологічного способу виробництва. У цьому разі за своїм натуральним складом він втілюється як у предметах споживання, так і в засобах виробництва.

Якщо позначити фонд заміщення буквою с, необхідний продукт — v, a додатковий — т, то за своєю вартісною будовою сукупний суспільний продукт (W) визначається за формулою

W = с + v + т.

Якщо із сукупного суспільного продукту вирахувати фонд заміщення, то отримаємо створений в суспільстві чистий продукт, або національний доход (НД). Його можна записати формулою:

НД = v + т.

Чистий продукт, або національний доход, — реальний дохід, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення.

Він є частиною валового продукту за винятком тих засобів праці, що витрачаються на відшкодування їх зношеної частини. Щодо суспільства чистий продукт є національним доходом. Його можна поділити на фонд споживання і фонд нагромадження. Національний доход також поділяється на необхідний і додатковий продукт.

Необхідний продукт — частина національного доходу, яка йде на відтворення людини (витрати на житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби).

Додатковий продукт — частина національного доходу, яка вико­ристовується для розширення виробництва, створення резервного фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу (придбання ним предметів розкоші, спорудження розкішних особняків, будівництво дорогих яхт та ін..).