ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ: Сутність і види економічного відтворення

ЛЕКЦИЯ НА ТЕМУ:

  Сутність і види економічного відтворення

Сутність економічного відтворення. Для існування і розвитку людського суспільства процес виробництва матеріальних і не матеріальних благ має постійно відновлюватись. Тому найпростішим визначенням відтворення є постійно відтворювальний процес виробництва.

Процес суспільного виробництва, як зазначалося, складається з двох сторін — продуктивних сил і виробничих відносин (відносин економічної власності). Тому його (суспільного виробниц­тва) відтворення означає і відтворення цих двох сторін.

Продуктивні сили і відносини економічної власності склада­ються із багатьох підсистем та елементів. Тому слід розглядати як цілісний процес їхнє відтворення, так і відтворення в межах продуктивних сил людини (а отже, людини-працівника і людини-власника), засобів праці, предметів праці, науки, інформації та ін. Відповідно, в межах відносин економічної власності йдеться про відтворення відносин між людьми з приводу привласнення різних об'єктів власності у всіх сферах суспільного відтворення — без­посередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні. З боку об'єктів власності необхідними є, передусім, відтворення, а отже, виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг.

Оскільки економічна є складнішою за суспільний спосіб ви­робництва, то процес економічного відтворення виражає постій­но повторюваний процес відтворення всіх елементів економіч­ної системи (продуктивних сил, техніко-економічних, виробни­чих і економічних відносин, а також господарського механізму) в їхній взаємодії, тобто взаємообумовленості та взаємо запереченні.

Водночас у економічному аспекті вирішальну роль відіграє процес відтворення відносин економічної власності в їхній взаємодії з розвитком продуктивних сил і, насамперед, основ­ною продуктивною силою — людиною.

Просте і розширене відтворення. Просте відтворення озна­чає процес функціонування даних відносин (тобто відсутність у їхніх межах якісних зрушень), а з кількісного боку — відтворен­ня економічної власності (засобів виробництва, предметів спожи­вання тощо) у попередніх розмірах.

Допоміжним критерієм розмежування простого і розширеного виробництва є використання додаткового продукту. За умов про­стого відтворення весь обсяг цього продукту йде на споживання.

Просте відтворення було типовим для докапіталістичних економічних систем. За сучасних умов воно поширене серед найбідніших країн.

На противагу простому розширене відтворення означає:

1) виробництво зростаючих обсягів товарів і послуг кращої якості; 2) процес розвитку капіталістичної власності, тобто роз­ширення меж наявних типів і форм такої власності та появу нових (якісний аспект); 3) відтворення капіталістичної власності (засобів виробництва, грошового капіталу тощо) в розширених масштабах (кількісний аспект); 4) збільшення кількості найма­них працівників, кожному з яких протистоїть більша маса засобів виробництва в якості капіталу, посилення соціально-еконо­мічного відчуження робочої сили від засобів виробництва; 5) ви­користання частини додаткового продукту у формі додаткової вартості на розширене відтворення.

Умови розширеного відтворення. Найзмістовнішою, як за­значалося, була модель (схема) розширеного відтворення К. Марк­са, в якій у межах суспільного виробництва виділялись два підроз­діли (виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання), всебічно обґрунтовувались основні методологічні принципи теорії реалізації, з'ясовувались тенденції руху вартіс­них і натуральних потоків між ними, умови реалізації, а отже, досягнення економічної рівноваги.

Одночасно К. Маркс виділив у II підрозділі дві підгрупи: виробництво предметів споживання і предметів розкоші.

Якщо позначити фонд заміщення (частка національного до­ходу, що спрямовується на відновлення зношених засобів вироб­ництва) буквою "с", необхідний продукт — "v", а додатковий — "т", то при розширеному відтворенні його основними умова­ми є такі основні співвідношення:

1)    І(v + т) > ІІс. Національний (чистий) дохід, створений у першому підрозділі, має бути більшим від фонду заміщення дру­гого підрозділу на величину додаткових засобів виробництва, необхідних для нагромадження в обох підрозділах;

2)    І(с + v + т) > Іс + ІІс. Продукція першого підрозділу має бути більшою від суми фондів заміщення в обох підрозділах на величину нагромаджуваних у них засобів виробництва;

3)    ІІ(с + v + т) < I(v + т) + ІІ(v + т). Продукція другого підрозділу має бути меншою від національного (чистого) доходу в обох підрозділах на величину нагромаджуваних засобів ви­робництва.

Основними умовами реалізації при розширеному відтворенні є такі:

1)  І (v + m1v + т₂) — ІІ(с + т1с). Це означає, що сума початко­вого і додаткового змінного капіталу і додаткової вартості, яка йде на особисте споживання капіталістів першого підрозділу, по­винна дорівнювати сумі початкового і додаткового постійного
капіталу у II підрозділі;

2)  І (с + v + т) = І(с + m1c) + II (с + m1c) — сума річного продук­ту, що створюється у II підрозділі, за своєю вартістю має дорівнюва­ти сумі постійного капіталу та його приросту в обох підрозділах;

II (с + v + т) = І(v  + m1v  + т₂) + II (v + m1v + т₂). Вартість річного продукту, що створюється у II підрозділі, має дорівнювати сумі початкового та додаткового змінного капіталу, а також до­даткової вартості в обох підрозділах, яка спрямовується на особис­те споживання.

Значно практичнішою моделлю була модель "витрати — ви­пуск" В. Леонтьева, складена у формі шахової таблиці, що відтво­рювала основні вартісні та матеріальні потоки національної еко­номіки. Поділивши американську економіку на численні секто­ри (сільське господарство, хлібопекарську промисловість тощо), В. Леонтьев досліджував рух потоків матеріалів (що відобража­ло таку сторону моделі, як витрати) і продуктів (відображало іншу сторону моделі — випуск) між різними галузями з ураху­ванням збалансованості між випуском продукції і витратами на виробництво у кожному секторі.

Водночас модель "витрати — випуск" ґрунтується, значною мірою, на схемах відтворення К. Маркса.

Схеми відтворення Кене, Маркса і Леонтьева значною мірою допомагають з'ясувати механізм кругообігу товарів, послуг, ре­сурсів і доходів у сучасній економічній системі, однак така мо­дель є об'єктом вивчення, передусім в економічній теорії, оскіль­ки лише частково відповідає вимогам  економічного аналізу.  Економічний аспект проблеми відтворення розкривається під час з'ясування процесу відтворення основних елементів еко­номічної системи, передусім відносин економічної власності.

Особливості відтворення основних елементів економічної системи за сучасних умов. Найважливішою підсистемою, як за­значалось, є продуктивні сили, а в їхніх межах людина (основна продуктивна сила), відтворення якої за умов капіталістичного способу виробництва здійснюється, передусім, як відтворення ро­бочої сили. Загалом відтворення основної продуктивної сили означає процес відтворення фізичних і духовних здібностей лю­дини, основних рис людини економічної (людини-працівника і людини-власника), її біологічної та соціальної сторін.

На нижчій стадії розвитку капіталізму робоча сила була пе­реважно низької якості (низький рівень освіти, кваліфікації, по­треб тощо). Тому для її відтворення найважливішим було задо­волення фізіологічних потреб (у т. ч. членів сім'ї), що здійснюва­лося за рахунок заробітної плати. На вищій стадії найважливі­шою умовою відтворення робочої сили є задоволення соціальних потреб. Так, на харчування у США нині витрачається лише до 17 % сімейного бюджету.

Активну участь у відтворенні соціальних потреб людини бе­руть корпорації, держава і навіть наднаціональні органи. Це означає, що процес відтворення робочої сили набуває все більш колективного характеру. Зростає роль держави у цьому процесі. Так, на розвиток освіти з федерального бюджету США щорічно витрачається понад 450 млрд дол. Значні кошти виділяються на розвиток охорони здоров'я, захист навколишнього середовища тощо. З кінця 30-х і по 90-ті роки включно державні соціальні витрати в розвинутих країнах світу постійно зростали. Так, у США в 1938 р. ці витрати становили 16,9 % від ВВП, у 1993 — 38,7 %. У Німеччині теж спостерігалося зростання витрат у ті ж роки відповідно 43,6 %, 50,8 %. У Великобританії в 1993 р. державні соціальні витрати становили 54,8 % від ВВП. Значна частина цих коштів йшла на освіту, медичне обслуговування, підтримку доходів населення, житлове будівництво, соціальні трансфери. В США ці витрати становили половину всіх бюджет­них витрат, у ФРН — 2/3, у Великобританії майже 60 %. Це свідчить про усуспільнення процесу відтворення робочої сили у межах окремих національних країн.

За останні десятиліття держава також починає брати актив­ну участь у формуванні людини-власника та її відтворення. Так, у ФРН з 1984 р. набрав чинності 4-й закон про стимулювання утворення власності. Згідно з ним розміри щорічного форму­вання власності (участь у продуктивному капіталі або позиках) кожним працівником збільшилися з 624 до 936 марок. Держава гарантує при цьому надання "надбавок за заощадження" в сумі, що становить 23 % , а для трудових сімей (які мають двох і більше дітей) — 33 % від величини щорічного формування власності.

Формування людини-власника частково здійснюється і через механізм володіння акціями. Відтворення робочої сили частко­во набуває інтернаціонального характеру, що найповніше вияв­ляється у здійсненні спільної соціальної політики в межах ЄС.

В Україні у 90-х роках посилилася деградація процесу відтво­рення робочої сили, що виявилося, по-перше, у зниженні наро­джуваності та зростанні смертності населення; по-друге, в зни­женні калорійності харчування; по-третє, у зростанні середніх витрат сім'ї на харчування з приблизно ЗО % у 1989 р. до понад 80 % у 2000 p., до понад 60 % у 2004 p.; по-четверте, у зростаю­чому відчуженні найманих працівників від власності в процесі номенклатурно-тіньової приватизації і роздержавлення; по-п'я­те, у значному ослабленні здоров'я нації (майже 70 % праців­ників народного господарства мають різні хронічні захворюван­ня та функціональні порушення нервової системи і внутрішніх органів). Для розширеного відтворення науки за сучасних умов необ­хідно здійснювати витрати на науку в обсязі приблизно 2,5— З % від величини ВНП. Тільки за цих умов держава спроможна розвивати науково-дослідні й дослідно-конструкторські розроб­ки, впроваджувати досягнення НТР у виробництво, утримувати свої позиції на світовому ринку товарів і послуг тощо.

Якщо у розвинених країнах такі витрати здійснюються, то в Україні їх обсяг скоротився з 2,5 у 1990 р. до 0,9 % у 2004 р. ВВП. Це стосується й інших елементів продуктивних сил.

За сучасних умов розширене відтворення економічної влас­ності у розвинених країнах світу може, по-перше, здійснювати­ся лише тоді, коли збагачена новітніми рисами людина-працівник стає водночас усе більш збагаченою людиною-власником, коли вона набуває якісно нових рис. Ці риси та якості формуються за умови поширення власності людини-працівника не лише на такі об'єкти, як товари тривалого користування, а й на частину додат­кового продукту, засоби виробництва, інтелектуальну власність. Тому розширене відтворення економічної власності передбачає розширене відтворення власності людини-працівника на ці об'єк­ти, а отже, поступове подолання процесу відчуження власності від праці.

По-друге, розширене відтворення відносин економічної влас­ності виявляється в посиленні плюралізму типів і форм власності, тобто їх різноманітності, конкуренції та змагальності.

Якщо виходити з потреб та інтересів людини-працівника, інших елементів продуктивних сил (науки, інформації тощо) і враховувати відтворювальний аспект відносин власності, то домі­нуючою формою в розвинених країнах світу стає трудова колек­тивна власність у поєднанні з соціалізованими елементами інших форм власності (акціонерної, державної, кооперативної тощо). З огляду на це, зокрема на досвід розвинених країн світу, еконо­мічним анахронізмом є намагання багатьох економістів, політиків проголосити в Україні пріоритет приватної власності.

Вагомий вплив на розширене відтворення за сучасних умов, особливо в Україні, здійснює тіньовий сектор або тіньова економіка.

Тіньовий сектор в економічному відтворенні. До тіньової економіки входить, по-перше, кримінальна економіка, нерозрив­но пов'язана з неконтрольованим грошовим обігом (чорний гро­шовий ринок), основою якого є незаконні валютні операції, наркобізнес, розкрадання, шахрайство, рекет (особливо діяльність злочинних груп), проституція та ін. По-друге, ухилення відспла ти податків, по-третє, "паралельна економіка", тобто сектор до­машніх господарств, неформальний сектор (індивідуальна трудо­ва діяльність дрібних товаровиробників, малих і середніх капі­талістичних підприємств — послуги щодо ремонту і будівницт­ва житла, ремонт та обслуговування автомобілів, побутової тех­ніки, надання медичних, юридичних та інших послуг, здавання в найми житла та ін.) і прихований сектор — діяльність великих і частини середніх капіталістичних підприємств, у т. ч. банків у офшорних зонах, проведення ними незаконних бартерних опе­рацій, випуск неякісної продукції, приписки, нееквівалентний обіг та ін. і, по-четверте, зловживання службовим становищем поса­дових осіб, хабарництво, вимагання, корумпованість тощо.

Обсяг тіньової економіки у США на початку XXI ст. становив майже 1 трлн дол. (за найвищими оцінками). За такими ж оцін­ками масштаби тіньового капіталу у світі у 2002 р. становили майже 8 трлн дол.

Найбільш швидке зростання масштабів тіньового сектору в 80— 90-ті роки спостерігалося у Греції, Італії, Швеції, Норвегії та Німеч­чині. Наприклад, обсяг тіньової економіки Німеччини з 1975 по 1997 рік зріс у п'ять разів — з 60 до 300 млрд дол. Найбільших масштабів досяг тіньовий сектор економіки країн, що розвива­ються. Так, тіньова економіки Нігерії досягає 76 % від офіційно­го ВВП. Значний масштаб тіньового сектору відмічається також у Таїланді (71 %),Єгипті (68 %), Болівії (66 %) та Панамі (62 %). Фактично у більшості країн, що розвиваються, в Азії, Африці і Латинській Америці можна говорити швидше про існування "па­ралельної", або "другої", економіки, яка не набагато поступається за масштабом економіці офіційній.

За оцінками Організації економічного співробітництва і роз­витку тінізація економіки у світі за останні 5 років зростала щороку на 6,2 %, а загальне економічне зростання становило в середньому 3,5 %. Ця негативна тенденція входить в антагоні­стичну суперечність з інтересами довгострокового соціально-еко­номічного розвитку будь-якої з країн. Міжнародна організація по боротьбі з відмиванням коштів оцінює реальні обсяги тіньової економіки у високорозвинених країнах на рівні 17 % ВВП, у країнах, що розвиваються, — 40 % ВВП, у країнах з перехідною економікою — понад 20 % ВВП.

Загалом частка тіньового сектору в економіці України, за оцін­ками Міністерства економіки та з питань європейської інтег­рації України, у 2002 р. становила понад 41 % ВВП (у 1990 — 14 %), що є критичною межею і загрожує національній безпеці. На сучасному етапі до таких незаконних видів діяльності в Украї­ні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, на­дання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон (за межі України вивезе­но до 60 млрд дол., товарів на суму майже 5 млрд дол. США), а також незаконні валютні операції всередині країни, масове роз­крадання державного майна у процесі роздержавлення і прива­тизації, шахрайська діяльність багатьох трастових та інвести­ційних компаній, випуск та реалізація неврахованої продукції, наркобізнес тощо. Певною мірою цьому сприяло недосконале за­конодавство.

На основі вищесказаного можна дати таке  економічне визначення тіньової економіки: неконтрольована державою діяльність різних суб'єктів господарської діяльності у всіх сфе­рах суспільного відтворення та незаконне привласнення части­ни національного доходу в особистих та групових егоїстичних інтересах на основі тіньових особистісних економічних зв'язків (відносин) цих суб'єктів. Це визначення, однак, лише частково стосується діяльності сектору домашніх господарств.