Лекция по теме: Методи захисту від ризиків

Лекция по теме:

Методи захисту від ризиків

Вибір засобів впливу на ризики має на меті мінімізувати мож­ливий збиток у майбутньому, Зниження ризику передбачає зме­ншення розмірів можливого збитку чи ймовірності настання не­сприятливих подій. Збереження ризику — найчастіше відмова від дій, спрямованих на компенсацію збитку, чи його компенсація з якихось спеціальних джерел (фонд ризику, фонд самострахуван­ня, кредити і т. д.). Це може бути, наприклад, залишення ризику за інвестором, тобто на його відповідальності. Так, інвестор, укладаючи венчурний капітал, заздалегідь упевнений, що він може за рахунок власних коштів покрити можливу втрату венчу­рного капіталу.

Передача ризику — передача відповідальності за нього третім особам (часто за винагороду) при збереженні існуючого рівня ри­зику. Це означає, що підприємець передає відповідальність за ри­зик комусь іншому, наприклад, страховій компанії. В цьому ви­падку передача ризику здійснюється шляхом страхування ризику.

Наступним етапом є безпосереднє використання прийомів і методів зниження ризику. У системі заходів щодо управління ри­зиками на підприємстві головна роль належить їх профілактиці. Група заходів для профілактики ризиків покликана забезпечити зниження ймовірності їх виникнення. У системі ризику-менеджменту використовуються звичайно такі форми профілактики ризиків.

Уникнення ризиків є найбільш ефективним способом їхньої профілактики. Воно полягає в розробленні таких заходів, які по­вністю виключають конкретний вид підприємницького ризику. До основних із них належать:

а) відмова від здійснення господарських операцій, коли рівень ризику надмірно високий і не відповідає критеріям фінансової політики підприємства. Незважаючи на високу ефективність цьо­го заходу, його використання має обмежений характер, тому що більшість господарських операцій пов'язані зі здійсненням пря­мої торговельно-виробничої діяльності підприємства, що забез­печує регулярне надходження доходів і формування його прибутку;

б) зниження частки позикових коштів у господарському обо­роті. Відмова від надмірного використання позикового капіталу дає можливість уникнути одного з найбільш небезпечних госпо­дарських ризиків — втрати фінансової стійкості підприємства.

Усунути ризик, який має об'єктивні причини, досить складно. Наприклад, неможливо уникнути землетрусів, засухи. Важко пе­редбачити всі зміни в поведінці конкурентів на ринку, обставини в інноваційній діяльності. Можна, звичайно, не приймати ризикових рішень, проте у такому разі підприємець втрачає шанс отримати дохід, прирікає підприємство на застій та рутинні ме­тоди господарювання. У такому разі збільшується ймовірність банкрутства.

Необхідно уникати катастрофічних ризиків, коли за ними мо­жуть настати втрати, близькі до обсягів власних обігових коштів. Небажаним є й критичний ризик, коли втрати чистого прибутку досягають 75 %. Усіма доступними методами слід усувати ризик нежиттєздатності інноваційного проекту.

Після виявлення ризиків, із якими може зустрітися підприємс­тво в процесі виробничої діяльності, визначення факторів, що впливають на рівень ризику, і проведення оцінювання ризиків, виявлення пов'язаних із ними потенційних втрат, перед підпри­ємством стоїть завдання мінімізації виявлених ризиків.

До організаційних методів зниження ризику належать:

— відхилення ризику;

— недопущення збитків;

— мінімізація збитків;

— передача контролю за ризиком;

— метод розподілу ризиків;

— пошук інформації;

— контроль або опанування ризиком.

Відхилення ризику. В даному випадку передбачається відмова від певних управлінських рішень, якщо рівень ризику за ними перевищує його прийнятний рівень для підприємства. Метод ра­дикальний, але мало застосовуваний. Прикладом може служити:

— відмова від здійснення господарських операцій, ризик яких надмірно великий і обтяжливий для підприємства;

— відмова   від   використання   банківських   кредитів,   якщо кон'юнктура фінансового ринку несприятлива для підприємства;

— відмова від будь-якої інвестиційної політики з метою під­тримання високого рівня платоспроможності підприємства;

— відмова від постачання імпортної сировини, якщо відзнача­ється високий ступінь мінливості митного законодавства;

— відмова від авансових оплат постачальникам і реалізації на
умовах відстрочки платежів;

— інше.

Недопущення збитків. Підприємство може спробувати зме­ншити, але не усунути конкретних збитків. Запобігання втратам означає можливість уникнути випадковостей за допомогою конк­ретного набору превентивних дій (заходи, спрямовані на попере­дження непередбачених подій із метою зниження ймовірності та розміру збитків). Кожне підприємство зацікавлене у запобіжній діяльності, проте її здійснення не завжди можливе з технічних та економічних причин.

Метод припускає здійснення підприємством певних заходів, спрямованих на недопущення ризикових ситуацій. Недопущення ризикових ситуацій може бути досягнуте за рахунок:

— підвищення обґрунтованості підготовки і реалізації управ­лінських рішень;

— одержання додаткової інформації;

— розробки схем ділової активності, що уникають найбіль­ших зон збитків.

Мінімізація збитків. Підприємство може спробувати запобіг­ти значній частині своїх збитків. Дотримуючись правил, установ­лених урядом, воно може уникнути додаткових штрафних санк­цій у разі будь-якого інциденту в його діяльності. Підтримуючи добрі взаємовідносини зі споживачами та постачальниками про­дукції, підприємство може зменшити розміри фінансових претен­зій, які воно буде змушене задовольнити.

Метод спрямований на розроблення заходів щодо мінімізації збитків у разі ризикової ситуації. Метод включає такі напрями:

— диверсифікованість діяльності підприємства, що полягає в
розподілі зусиль і капіталовкладень між різними видами діяльно­сті, безпосередньо не пов'язаними один з одним. У такому разі
якщо в результаті непередбачених подій один вид діяльності буде
збитковим, то інший може давати прибуток;

— використання  професійних  стратегій припускає  встанов­лення певної структури капіталу і майна підприємства за окре­мими напрямами його використання для досягнення певних ці­
лей. Наприклад, портфельні стратегії можуть включати товарний,
інвестиційний   портфель,   портфель  цінних   паперів,   валютний
портфель;

— лімітування обсягів найбільш ризикованих операцій і прое­ктів як спосіб мінімізації ризику передбачає встановлення лімітів
на проведення найбільш ризикованих дій, до яких належать: обсяг реалізації товарів, попит на який є нестабільним чи знахо­диться в процесі формування; обсяг закупівлі товарів в умовах передплати; обсяг реалізації товарів за умов відстрочки платежу; обсяг залучених позикових коштів; обсяг інвестування за одним проектом;

— розроблення і реалізація системи заходів для локалізації наслідків ризикової ситуації.

Передача контролю над ризиком. Виділяють три причини, за яких передача ризику вигідна як для сторони передавальної (трансферу), так і для приймаючої (трансфері):

Перша причина — це втрати, що великі для сторони, яка пере­дає ризик, можуть бути незначні для сторони, що бере на себе цей ризик.

Друга причина — трансфері може знати кращі способи і мати кращі можливості для скорочення можливих утрат, ніж трансфер.

Третя причина передачі контролю за ризиком — це коли трансфері може знаходитися в кращій позиції для мінімізації втрат чи контролю за господарським ризиком.

Основний спосіб передачі ризику — через складання контрак­ту. Розрізняють такі контракти: будівельні, оренди, на зберігання і перевезення, продажу, обслуговування, постачання тощо.

Будівельні контракти. При укладанні такого контракту всі ри­зики, пов'язані з будівництвом, бере на себе будівельна фірма. До ризиків, із якими стикаються такі фірми і які збільшують вартість об'єкта, належать: збої в постачаннях матеріалів, погані погодні умови, страйки, розкрадання будівельних матеріалів та ін. У кон­тракті звичайно обумовлюються штрафні санкції за невчасне зве­дення об'єкта, визначається, хто несе ризик фізичних ушкоджень конструкцій у період будівництва.

Оренда — найбільш поширений метод передачі ризиків. Ши­роко застосовується фінансова оренда (лізинг). Частина ризиків, пов'язаних з орендованим майном, лежить на власнику: повністю (наприклад, ризик фізичних ушкоджень власності, збільшення податку на майно) чи частково (наприклад, ризик зниження ко­мерційної цінності об'єкта). Однак значна частина ризиків може бути передана шляхом спеціальних застережень у договорі про оренду.

Орендодавець, передаючи майно, може гарантувати собі по­стійний дохід на певний період. Однак при тривалому терміні оренди зростає ризик і для орендодавця, і для орендаря, оскільки важко передбачити майбутні зміни комерційної цінності орендо­ваного майна, а отже, й зміни розміру орендної плати. Можливе рішення, що знижує ризик власника майна, в цьому випадку мо­же бути пов'язаний із фінансованою рентою, тобто встановлен­ням орендної плати у відсотках до обсягу продажів орендаря, але не нижче від певної фіксованої суми.

Контракти на зберігання і перевезення вантажів. У даному випадку обсяг переданих ризиків залежить від статусу сторін, що укладають договір, і умов, у ньому обумовлених. Укладаючи до­говір на перевезення й зберігання продукції, підприємницька фі­рма передає транспортній компанії в основному статичні ризики, пов'язані з випадковою або з вини транспортної компанії, заги­беллю або псуванням продукції. При цьому втрати, пов'язані зі зниженням ринкової ціни на продукцію, несе підприємницька фі­рма, навіть якщо це викликано затримкою в доставці вантажу.

Контракти продажу, обслуговування, постачання. Договори, пов'язані з поширенням товарів і послуг, також надають підпри­ємницькій фірмі широкі можливості щодо зниження ризику шля­хом їх передачі. Виробник чи дистриб'ютор звичайно пропону­ють споживачеві гарантію усунення дефектів або заміни недобро­якісного товару чи недоброякісно виконаної послуги. При цьому споживач, купуючи товар чи послугу, передає ризики, пов'язані з його експлуатацією, виробнику або дистриб'ютору на період га­рантії.

Можлива також угода між оптовим торгівцем і виробником чи між роздрібним та оптовим продавцем про повернення частини нереалізованих товарів. У даному випадку йдеться про передачу ринкового ризику.

Однак трансфер ризику — не обов'язково найбезпечніший і найефективніший спосіб мінімізації ризику. Трансфері може про­сто не мати достатніх засобів для покриття втрат трансферу, тому при передачі ризику необхідно враховувати такі моменти: розпо­діл ризиків має бути чітким і недвозначним; трансфер повинен мати можливість швидко виконати всі взяті на себе зобов'язання та повноваження для мінімізації ризику й контролю за ним, що­найкраще використовувати ці повноваження; рішення про транс­фер має прийматися на базі критерію ефективності (як недорогий та більш прибутковий метод) порівняно з аналогічними за надій­ністю методами мінімізації ризику; ризик має передаватися за ці­ною, однаково привабливою як для трансферу, так і для трансфері.

Метод розподілу ризику полягає в тому, що ризик імовірної шкоди чи втрати розподіляється між учасниками так, щоб мож­ливі втрати кожного були невеликими. Цей метод лежить в осно­ві ризикового фінансування. Пошук інформації. Цей метод спрямовании на зниження ризику шляхом знаходження та викорис­тання необхідної інформації для прийняття підприємством ризикового рішення. Щоб визначити кількість необхідної інформації та доцільність її купівлі, слід порівняти очікувані від неї граничні вигоди з витратами, пов'язаними з її отриманням. Якщо очікува­на вигода від купівлі інформації перевищує очікувані граничні витрати, то таку інформацію слід придбати і навпаки.

Інформація відіграє важливу роль у ризику-менеджменті. Під­приємцю часто доводиться приймати ризиковані рішення, якщо результати вкладення капіталу невідомі й основані на неповній інформації. Якби в нього була повніша інформація, то він міг би зробити точніший прогноз і знизити ризик. Отже, інформація є товаром, причому дуже цінним. Підприємець готовий платити за повну й достовірну інформацію.

Вартість повної інформації розраховується як різниця між очі­куваною вартістю від укладення капіталу, якщо є повна інформа­ція, та очікуваною вартістю, якщо інформація неповна.

Контроль або опанування ризиком. Це необхідно, якщо по­тенційні втрати у ризиковому підприємництві незначні, коли ро­биться все необхідне для запобігання й зниження шкоди від впливу непередбачених обставин і є шанси на отримання підпри­ємницького доходу.

Ризик неприпустимий у разі, якщо він містить у собі загрозу значних економічних та соціальних втрат і, навпаки, якщо є засо­бом для досягнення суспільно корисної мети, отримання підпри­ємницького прибутку методами, які не завдають шкоди суспільству.

До економічних методів зниження підприємницького ризи­ку належать:

— створення спеціального резервного фонду (фонду ризику);

— створення страхового товарного запасу;

— страховий запас коштів;

— розроблення і впровадження системи штрафних санкцій

— страхування ризику.

Створення спеціального резервного фонду (фонду ризику) здійснюється за рахунок відрахувань із прибутку на випадок ви­никнення непередбачених ситуацій. Самострахування за рахунок резервного фонду доцільне в тому випадку, коли вартість майна, яке страхується, відносно невелика порівняно з його загальною вартістю, ймовірність збитків незначна. При визначенні необхід­ного рівня страхових резервних фондів виходять із середньозва­женої величини, основного капіталу. Рекомендується такий спо­сіб визначення оптимальної величини резервного фонду: середню суму втрат за минулі три роки варто розділити на середньорі­чні суми, скоригувавши їх на середньорічні темпи інфляції. Резе­рвування частини матеріальних і нематеріальних ресурсів перед­бачає створення страхового товарного запасу, страхового запасу коштів.

Створення страхового товарного запасу здійснюється з ме­тою компенсації коливань попиту на товари. Позитивним момен­том є забезпечення нормального функціонування в умовах неви­конання графіків постачань і ажіотажного попиту на товар. З другого боку, спостерігається заморожування частини оборотних коштів, подовження операційного циклу, збільшення потреби у фінансових ресурсах.

Страховий запас коштів створюється з метою компенсації коливань надходжень і використання коштів підприємства. Його розмір визначається статистично. Для цих цілей і використову­ються моделі М. Міллера та Д. Орра, що базуються на гіпотезі нормального закону розподілу надходжень і платежів підприємс­тва близько його середнього рівня.

Розробка і впровадження системи штрафних санкцій ви­користовується тільки по тих видах ризику, імовірність виник­нення яких залежить від контрагентів підприємства. Розмір фі­нансових санкцій має повною мірою компенсувати і фінансові збитки підприємства внаслідок виникнення ризикової ситуації.