Лекция по теме: Оцінювання підприємницьких ризиків

Лекция по теме:

Оцінювання підприємницьких ризиків

Методологічний підхід до оцінювання ризику полягає у про­веденні багатокритеріального порівняння й вибору альтернатив­ного рішення та передбачає застосування сукупності методів і комплекс заходів, які можна поділити на декілька складників.

По-перше, аналіз стану зовнішнього середовища. Інформація надходить від комерційної служби підприємств, яка провадить маркетингові дослідження попиту та пропозиції таких же товарів конкурентами. Аналіз зовнішнього середовища включає дослі­дження кредитних, валютних ринків, ринку цінних паперів, рин­ку страхування тощо.

По-друге, аналіз внутрішнього середовища підприємства. Аналі­зується соціально-економічне становище підприємства, його фі­нансова стійкість і здатність приймати ризиковані дії.

По-третє, аналіз інформації, складання переліку результатів аналізу з метою їх визначення й класифікації.

По-четверте, оцінювання конкретного виду ризику з викори­станням різних методів.

По-п 'яте, визначення фінансової спроможності (ліквідності) комерційного проекту, визначення економічної доцільності (ефе­ктивності вкладення фінансових коштів).

По-шосте, визначення допустимого ризику окремих комер­ційних угод за вибраним рівнем ризику, вибір варіанта дій.

По-сьоме, застосування результатів оцінки ризику в прийнятті рішення та розроблення заходів щодо нейтралізації можливих втрат.

Один із найбільш прийнятних підходів до оцінювання ризику, пов'язаний з інтегральною його оцінкою, включає два взаємо­пов'язаних аспекти — кількісний та якісний.

Кількісна оцінка ризику — це кількісне визначення розміру окремих ризиків та ризику проекту в цілому.

Якісна оцінка— порівняння передбачуваних позитивних ре­зультатів із можливими негативними наслідками, виявлення ймо­вірних впливів аналізованих результатів на рішення, що будуть прийняті у майбутньому.

Оцінюючи ступінь ризику, слід виділиш зони ризику залежно від розміру втрат.

Безризикова зона, тобто зона, де втрати практично не очіку­ються. Цій зоні відповідають або нульові, або негативні втрати. Це сфера, у якій втрати не очікуються, тобто де економічний ре­зультат господарської діяльності є позитивним, називається без-ризиковою зоною.

Зона допустимого ризику — сфера, у межах якої величина ймовірних втрат не перевищує очікуваного прибутку, отже, дія­льність підприємства має економічну доцільність. Межа зони до­пустимого ризику відповідає рівню втрат, рівному розрахунко­вому прибуткові. У межах цієї зони підприємницька діяльність зберігає свою доцільність. У цій зоні втрати можуть бути, але во­ни, як правило, менші за очікувану вигоду та прибутки.

Зона критичного ризику — область можливих втрат, що пере­вищують величину очікуваного прибутку аж до величини повної розрахункової виручки (суми витрат і прибутку). Вона характе­ризується розміром втрат, що перевищує розмір очікуваного прибутку. Ця зона характеризується небезпекою виникнення втрат, які за своїм граничним розміром можуть привести до без­поворотної втрати всіх ресурсів, укладених підприємством у справу. Тут підприємець ризикує не тільки не отримати доходу, але й понести прямі збитки в розмірі всіх здійснених витрат.

Зона катастрофічного ризику — сфера ймовірних втрат, що перевищують критичний рівень і можуть досягнути розміру, що дорівнює або перевищує майновий стан підприємства. Тобто цей ризик приводить до банкрутства підприємства. Крім того, до ка­тегорії катастрофічного ризику (незалежно від величини майно­вого збитку) варто віднести ризик, пов'язаний із загрозою життю і здоров'ю людей та виникненням економічних катастроф. Чима­ло авторів пропонують використовувати шкали ризику стосовно ймовірності небажаного результату, один із варіантів яких наве­дено у табл. 1.

Таблиця 1

ШКАЛА ГРАДАЦІЇ РИЗИКУ

Однак цей захід досить умовний. По-перше, він суб'єктивний щодо особи, яка запропонувала шкалу. По-друге, в оцінюванні ризику велику роль відіграє не тільки ймовірність можливого збитку, а й сама його величина. Наприклад, збиток в одну грошо­ву одиницю й у мільйон грошових одиниць, що відбувся з одна­ковою ймовірністю, оцінюється людиною як різний ризик. Про це йтиметься під час обговорення третьої оцінки ризику.

Для оцінювання підприємницького ризику можуть бути вико­ристані різні методи. Найбільш поширеними є три групи методів:

— статистичні методи;

— методи експертних оцінок;

— розрахунково-аналітичні методи.

Статистичні методи. Статистичний метод полягає у ви­вченні статистики втрат і прибутку, що мали місце на даному чи аналогічному підприємстві, з метою визначення ймовірності по­дії, встановлення величини ризику. Ймовірність означає можли­вість отримання певного результату. Тут вивчається статистика втрат, що має місце в аналогічних видах підприємницької діяль­ності, встановлюється частота їх появи.

Особливий інтерес становить кількісна оцінка Однак статистичним методом неможливо користуватися, як­що досліджуваний об'єкт— нова, недавно зареєстрована струк­тура, тому що, наприклад, дисперсія сигналізує про наявність ри­зику, але не дає пояснення напряму відхилення. Підприємцю потрібно знати, що йому вигідно — витрати чи прибуток.

Метод експертних оцінок. Цим методом користуються з по­гляду професіональної оцінки в результаті досвіду та інтуїції. Го­ловним чинником у даному разі є не чіткий математичний розра­хунок, а людський фактор.

Розрахунково-аналітичний метод. Найбільш поширений для визначення ступеня ризику шляхом доцільності витрат із гаран­тованим отриманням планового прибутку, розмір якого теорети­чно не обмежений. Елемент витрат в іншій галузі характеризу­ється мінімальним ступенем ризику. Для цієї галузі максимальні втрати, не повинні перевищувати межі планового чистого прибу­тку (тобто прибутку, що залишається після оподаткування всіх інших виплат з прибутку).

Таким чином, мінімальний ступінь ризику забезпечує фірмі покриття всіх її витрат і отримання тієї частини прибутку, то дає змогу сплатити податки. В умовах ринкової економіки цей на­прям пов'язаний із позицією держави як основного контрагента. Основні форми діяльності здійснення операцій з цінними папе­рами уряду чи муніципальних органів, участь у виконанні робіт, оплачених за рахунок державних чи інших коштів.

Третя галузь характеризується підвищеним ризиком, при цьо­му рівень втрат не перевищує розміру розрахункового прибутку (тобто тієї його частини, що залишається після всіх виплат у бю­джет, сплати відсотків за кредит, штрафів і неустойок). При та­кому ступені ризику суб'єкт підприємницької діяльності ризикує тим, що він у гіршому випадку дістане прибуток, величина якого буде меншою за його розрахунковий рівень, але при цьому зали­шиться можливість покрити всі витрати.

Четвертій галузь відповідає критичний ступінь ризику, за якого можливі втрати в межах валового прибутку (тобто загальної суми прибутку, отриманої до здійснення всіх відрахувань). Такий ризик небажаний, оскільки пов'язаний з можливістю для фірми не прос­то втратити прибуток, а й не покрити повністю своїх витрат.

П'ята галузі відповідає кризовому стану, що допускає можли­вість непокриття всіх витрат, пов'язаних із даним напрямом дія­льності. Перевага цього методу полягає в тому, що, знаючи статті витрат, таким чином ризик може виявлятися різними способами: від складного аналізу в моделях дослідження операцій до чисто підприємниць­кого ризику за допомогою методів математичної статистики, інтуїтивних здогадів. Нині українські підприємці в управлінні ризиками звичайно спираються на інтуїцію, чийсь авторитет і на попередній досвід. Лише незначний відсоток керівників здатний оцінювати ризик із застосуванням математичних методів.