Литературное краеведение Донбасса. Жизнь и творчество Спиридона Черкасенко. (11класс, укр. лит-ра)

Практическая работа 2  Предложите свой вариант внеклассного мероприятия по литературному  краеведению Донбасса.                                                                                                       Богомолова В.Ф.                                                                                                 Загальноосвітній заклад «Ліцей «Колеж»                                     Стежками літературної Донеччини Тема уроку: Життєвий і творчий шлях Спиридона Черкасенка Мета   уроку:   ознайомити   учнів   із   життєвим   та   творчим   шляхом   талановитого письменника Спиридона Черкасенка;  розвивати творчі здібності,  логічне мислення, вміння   зіставляти,   узагальнювати   і   робити   власні   висновки,   обґрунтовуючи   й мотивуючи   власні   судження;   формувати   уміння   бачити   крізь   головні   проблеми літературного процесу нашого краю насущні питання сучасності; розвивати навички пошукової   роботи,   а   також   самостійної   роботи   з   додатковою   літературою; формувати й розвивати такі компентності: соціальну, полікультурну, комунікативну, інформаційну,   компетенцію   продуктивної   творчої   діяльності;   виховувати   почуття гордості за культурну спадщину Донеччини, почуття патріотизму, любові до свого народу,   пошани   до   рідного   слова,   культури,   усвідомлення   великого   значення активної   життєвої   позиції   для   повноцінного   розвитку   суспільства   та   становлення свідомої особистості.   Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Обладнання: виставка книг, літературна карта області, фотографії пам’ятних місць  Донеччини, портрети письменників­ лауреатів національної премії імені Тараса  Шевченка, стінгазети, ілюстрації.  Хід уроку І. Оргмомент. Повідомлення теми та мети уроку. ІІ. Мотивація навчальної діяльності 1.Вступне слово вчителя Донецький   край!   Хто   тебе   не   знає?!   Ти   розкинувся   від   Сіверського   Дінця   до Азовського   моря.   Ти   щедрий   на   легенди,   пісні,   сказання.   Ти,   донецький   краю, славишся людьми працьовитими, талановитими. Це вони прославили і возвеличили рідну землю своєю творчістю. Серед них — М. Петренко,  М. Чернявськйй,  В. Сосюра, Б. Горбатов, П. Байдебура, Л. Жариков, П. Безпощадний та багато інших.    Сьогодні ми поговоримо про творчість Спиридона Черкасенка, який  народився й жив у буремні часи, заставши дві революції (1905 та 1917 років), дві світові війни (Першу   світову і Другу   світову)   та   ще   кілька   локальних   військових   конфліктів, зокрема   і визвольні   змагання.  Черкасенко   був   дієвим   учасником   національно­ визвольного руху українців   та активним суспільним й культурним діячем початку   Російській   імперії, Українській   народній ХХ   століття.   Він   мешкав   у республіці, Австрії,  Чехії, спілкувався з чисельною плеядою відомих культурних та суспільних діячів того часу, відтак, біографія його відображає всі складні перипетії початку ХХ століття на теренах України та Європи. 2. Група «Біографи» 1учень                Дитинство Спиридон   Черкасенко   народився 24   грудня 1876 року   в   містечку Новий Буг Херсонського   повіту Херсонської   губернії (нині Миколаївська   область)   у селянській родині. Дитинство його проходило в Новому Бузі “У старому батьківському яблуневому саду можна було не тільки сховатись, а й заблукати.   Тут,   на   межі,   нерідко   спалахували   справжні   драми,   коли   батько виганяв сусідську худобу, разом з підпасичем, ласим до великих і пахучих яблук. Найбільше   хвилювало   поле…   Тільки   відійдеш   від   містечка   і   навкруги   рівна далечінь,   наповнена   таємницями.   Зрідка   її   порушували   поодинокі   дерева   та мовчазні кургани, які невідомо звідки виникли і згубились в цьому забутому краї.” Перші кроки в освіті Спершу була двокласна школа, у яку прилаштував його  батько, який помітив синове бажання   до   знань.   Перші   роки   у   школі   були   успішними   і   ще   більше   заохотили Спиридона до науки. Потім уже було Новобузьке початкове училище, яке він теж успішно   закінчив,   саме   в   ті   часи     і   захопився   літературою   (правда,   здебільшого рівності   захопився соціальної поглядами російською — адже така була тогочасна політика). Якщо школа давала вибіркові знання   та   акцентувалися   релігійна   й російськомовна орієнтація —   то знання української мови він виніс з батьківської хати та «Кобзаря» Шевченка, якого він «позичав» у старшого брата, коли той ішов на науку до семінарії (заборонену гуртківську книжку не брав тоді із собою). І уже в шкільні роки (13­17 літ) почали формуватися перші суспільні прихильності юнака, пов’язані з його спостережливістю та читанням. Поштовхом тому став вчинок його   вчителя   літератури   Новобузького   початкового   училища Ф.Сизкова,   який дозволив юнакові забрати зі шкільного горища старі річники тижневика «Нива», де містилися   злободенні   тогочасні   статті­рецензії.   Тому   вже   з   юнацьких   років Черкасенко та справедливості, антимонархізму (які   згодом   далися   взнаки:   у   семінаристському бунтарстві,   педагогічним   народовольництвом,   вступом   до   української   соціал­ демократичної   робітничої   партії   та   підтримкою   демократичних   рухів   в українській діаспорі). Початкова школа справила велике враження на Спиридона Черкасенка, виховавши його естетичні і   творчі   вподобання.  Найбільший   вплив   на  формування   естетичних вподобань, а згодом уже цілком свідомих художніх поглядів, Черкасенка справили книги, його любов до читання, яка поступово переростала в пристрасне захоплення літературою. Черкасенко багато читав, однак сім’я його не була надто заможною, щоб   вдовольнити   читацькі   апетити   школяра­юнака.   Тоді   йому   на   поміч   прийшли однокласник Альоша Поляков, який, маючи кошти,   передплачував різні тогочасні часописи й охоче ними ділився з шкільними товаришами,  і учитель Сизков, який увів Спиридона літератури з Пушкіним, Лермонтовим, Гоголем, Фонвізіним. Більше того, зауваживши в учневі захоплення   поезією,   учитель   вишукував   у   шкільній бібліотеці відповідні   тому книжки, які могли б більше розвинути естетичні смаки та уподобання учня, і, як наслідок, Черкасенко став кращим учнем і навіть почав сам писати перші спроби віршів російською та українською мовами: “Чи розумів я те, що так жадібно, «як амброзію, глитав»?.. Певне, що багато не розумів, хоч силкувався напружено збагнути, у дечім догадувався, а не мало й розумів. Дивна річ: звертатися за поясненнями до вчителя – соромився. Чому?.. Не знаю. Мабуть, саме тому, що сам грішив віршами й боявся прозрадити це: відчував,   мабуть,   що   він   по   писку   й   очах   догадається.   Отже   й   тут   ішов самотужки. (тут і далі цитати з листів до літературознавця Леоніда Білецького)“ російської світ   у               учительської    2 учень   У семінарії.  Формування світогляду. Ставлення до релігії.    Незабаром,   закінчивши   двокласну   школу,   Спиридон   Черкасенко   вступив до Новобузької   куди   його   прилаштував батько. Семінарія була   російськомовним   навчальним   закладом,   жодних   знань з української   мови й літератури не   давала,   тож   перші   поетичні   спроби   Спиридона Черкасенка були російською мовою.                 Незважаючи на семінаристське виховання, палким прихильником релігії Спиридон   Черкасенко   не  став,  не   в  останню   чергу   виною   тому   був  той   разючий контраст,   який   поставав   між   образами   його   власної   уяви   і   тими   методами,   які семінарії, докладалися до вивчення Закону Божого в учительській семінарії, де між юнаком­ семінаристом та його вчителем одразу спалахнув конфлікт: “Бесіда полягала в тім, що він почав задавати мені питання, а я мусив на них відповідати. Слово по слову, дійшло якимсь чином до Юди Іскаріота та його зради. Я скорчивши найневинніший вираз, сказав, що ніяк не можу збагнути, за що було покарано Іскаріота, коли йому заздалегідь Бог сам «предопредєліл» зрадити Христа. Чи ж винен він у тім, що зробив так? Адже на це була воля Божа, а не його.   Піп   аж   підскочив   на   стільці,   щось   замекав,   намагаючись   пояснити   це свобідною волею, що її Бог дав людині, але я на це зауважив, що ніяк не можу погодити між собою «предопредєліл» й «свободу волі», бо одне друге виключає. Піп почервонів, розсердився й сказав, що не нам судити волю Божу, а що треба вірувати, й звелів мені сісти. Я, сідаючи, відповів на це, що тяжко повірити в абсурд.   Піп   оскаженів,   ухопив   журнала   й   вилетів   із   класу”   “З   наведених прикладів   Ви   бачите,   дорогий   Леоніде   Темофійовичу,   які   милі   відносини установилися   між   нами   і  законовчителем.   А  які   були   відносини,   такі  й   були успіхи у вивченні релігії.” Надмірне   насаджування   релігійного   вчення   в   семінарії   викликало   спротив   в Спиридона Черкасенка, який ще більше сформувався при його самостійних життєвих кроках   і   зіткненні   з   реальною   дійсністю,   відтак,   Черкасенко   уже   в   молодості відмежувався від релігії, хоч і не став атеїстом, але й не заперечував існування Бога: “У Бога я, на превеликий жаль, не вірю, але коли то Він говорив до дітей устами Христа, то я певен, що не один гріх проститься мені на тім світі за мою велику приязнь до малечі“ Спиридон   Черкасенко   сприймав   релігію   через   призму   суспільної   філософії,   не більше — внаслідок чого сильно потерпав від цензури. А щодо конфлікту з релігією, то його в Черкасенка таки не було — про це свідчить той факт, що майже всі свої роки навчання та наступні роки учителювання, він сам співав в церковних хорах і високо цінував церковний спів. Вибір життєвої позиції.   Метою більшості тогочасних навчальних закладів можна назвати   виховання   послідовників монархічної складової   в Російській   імперії. Випускники семінарії повинні були стати затятими поборниками імперського духу (як пошана своїм роботодавцям), всілякими засобами проповідуючи його переваги та досконалості і відповідно виховувати учнів. Один із кращих вихованців уже в семінарії, Черкасенко, розгледів контраст між освітою та суспільними потребами, тому його внутрішній супротив ще більше підштовхував до пошуків відповідей в тогочасних часописах і літературі. А згодом уже й сформувалася його загальна думка щодо семінаристського навчання, а відтак: “народний   учитель,   який   виходив   з­під   їх   опікування   мусів   бути,   щонайперше, безсумнівним патріотом , монархістом, людиною релігійною й слухняною. Знання його, вчителя, й розвиток – річ другорядна: можна було наприкінці курсу писати з помилками, не знати, хто написав «Ревізора», не прочитати жодної   путньої книжки, плутати Австрію з Австралією, погано  розбиратися навіть в аксіомах математичних, але бути слухняним, побожним, «квасним» патріотом, – і все те тобі прощалося, а по скінчені рекомендувалося тебе   за   зразкового   вчителя   на   гарну,   в   розумінні   матеріального   забезпечення, посаду” Атмосфера в семінарії    Спиридон Черкасенко черпав усе, що діється в семінарії. Він пішов по стопам брата — беручи участь у самодіяльному театрі (до речі, у містечку було кілька театральних   колективів,   а   один   був   створений   силами   семінаристів   та найбільшим   став   колектив,   який   виступав   у   літньому   театрі,   що   збирав   до п’ятисот глядачів і не потребував спеціального приміщення). І ці перші кроки на сцені закарбувалися в його пам’яті настільки, що він усе життя проніс у своєму серці любов до драми. Читання книжок та періодики також стало визначальним для юнака, до   того   ж,   саме   начитаність   дозволяла   йому   почувати   себе   впевненіше   в   колі семінаристів і поміж наставницького корпусу. Декотрі вчителі не сприймали надто самостійного в судженнях юнака й частіше повчали його, аніж навчали, натомість, юнак доходив своїх же юнацьких, максималістських висновків: “Директор…   волів   мати   під   своєю   опікою   плохих,   вайлуватих,   слухняних селянських хлопців, що з них, як із воску, можна було ліпити все, що забажаєш. Правду кажучи, таку його тенденцію можна було б тільки вітати, коли б в основі її не став намір — утворити з цієї слухняної «кобилки» «ісполнітєльних чиновників   міністерства   народнаго   просвєщенія   на   предмет   обработки» сільського населення в дусі російського мракобісія.” 3 учень          Учительські поневіряння Після   закінчення   Новобузької   учительської   семінарії 1895 року   Спиридон Черкасенко   подався   учителювати.   Він   вчителював   у   різних   народних школах Катеринославщини (Новопавлівка, Василівка,Улянівка,   Юхів).   У 1901 році його переведено на посаду вчителя на Лідіївські рудники (колишня Юзівка), там він прожив   дев’ять   років,   навчаючи шахтарських дітей   і   проводячи   серед   шахтарів культурно­освітню   роботу.   Довголітня   учительська   праця   в   шахтарському середовищі   дала   початківцеві   великий   запас   життєвих   спостережень,   які   він художньо   реалізував   у   своїх поезіях,оповіданнях та п’єсах з   шахтарського   життя. Активний   та   беручкий   педагог   включився   в   літературний   процес,   виступаючи спочатку з віршами, а потім з оповіданнями й драматичними творами в українських журналах «Літературно­науковий вісник», «Нова громада», «Дзвін», в альманахах «Перша ластівка», «В неволі», «Терновий вінок». Освітня, літературна та культурна діяльність З 1910 року   Спиридон   Черкасенко   перебував   у Києві,   працював   у   редакції педагогічного   журналу «Світло»,   школа», писав фейлетони, оповідання та статті до газети«Рада», а в них вів рубрики «З газет і журналів» та «З сучасних настроїв», в журналі «Літературно­науковий вісник» — «З українського   життя»,   входить   до   редакції   журналу «Дзвін».   Найтриваліше   в публіцистичному жанрі Черкасенко творив, друкуючи протягом 1912–1913 років у «Літературно­науковому   віснику»   своï   статті.   На   сторінках   цього   часопису   вів публіцистичний розділ «З украïнського життя». товаристві «Українська   у Коли   з   початком Першої   світової   війни всі   українські   періодичні   видання   було закрито, колишній учитель пішов працювати в театр М. Садовського, де займав різні адміністративні посади, допомагав головному режисеру організовувати українське театральне життя в Києві. У 1917–1918 роках   Спиридон   Черкасенко   укладав   читанки   й букварі для українських шкіл («Буквар», «Рідна школа», «Читанка», I, II, III, IV, «Найпотрібніші правила правопису», «Граматка» та ін.). Разом з театром  М. Садовського в 1919 році він переїхав до Кам’янця­Подільського, куди змушені були перед більшовицьким наступом перебратися з Києва урядові і культурно­освітні інституції  Української Народної Республіки. Віденське творче відрядження Цього   ж   року   Міністерство   освіти   УНР   запропонувало   Спиридону   Черкасенку готувати підручники для українських шкіл і з цією метою відрядило його до Відня, де   він   працював   у   різних   видавництвах   («Дзвін», «Українська   школа»,   «Земля»), укладаючи та редагуючи українські книжки. Австрія   не   надто   сподобалася   поету.   У Відні він   не   знайшов   спільної   мови   з тодішньою   українською   політичною   еміграцією,   яку   роз’їдала   групова   боротьба, класова   і   міжпартійна   ворожнеча.   Українські   видавництва,   в   яких   він   працював, поволі припиняли свою діяльність, тому Черкасенко залишив Відень (як і основна частина   української   еміграції   на   початку 1920­х років,   яка   перебиралась   з   Відня до Праги). Спиридон Черкасенко на Закарпатті Письменник   і   педагог   Спиридон   Черкасенко   обрав   інший   шлях —   ближче   до українського   середовища:   «аби   довкола   були   свої,   своя   мова». 1923 року   їде доУжгорода,   що   після розвалу Австро­Угорщини з 1919 року   увійшла   до   складу Чехословацької республіки.   Тут   доля   знову   звела   його   з Миколою   Садовським,   який   очолив просвітянський   театр   на Закарпатті.   Незабаром   Микола   Садовський   повернувся в Україну,   а   Черкасенко   залишився   працювати   театральним   референтом товариства «Просвіта» в   Ужгороді.   Там   письменник   прожив   до 1929 року,   брав участь у місцевому культурному, театральному і літературному житті. Разом   з Марійкою   Підгірянкою він   брався   видавати   й   упорядковувати   популярні журнали для шкільної молоді: «Пчілку», «Віночок», «Наш рідний край». Ці журнали стали будителями та вихователями молодіжного патріотичного руху в краї. Відомою стала співпраця Спиридона Черкасенка з пластовими виданнями (відтак і самим товариством «Пласт» на Закарпатті), він писав туди статті, оповідання, п’єси   і   навіть   пісні.   В   журналах   «Пласт»   та   «Ватра»   він   помістив   ще   кілька перекладів   зі   світової скаутської літератури,   особливо   популяризував   твори   Т. Ернеста Сітона. В цьому ж виданні він опублікував славнозвісний гімн закарпатських пластунів:  «Гей, пластуни! Гей, юнаки!..», та кілька пластунських п’єс: «Вечірній гість», «Лісові чари». Активне   громадське   життя   Черкасенка   нерідко   викликало   незадоволення   влади. Закарпатський письменник і журналіст Ґренджа­Донський згадував, що Черкасенко допомагав йому підбирати матеріали з української літератури для журналу «Наша земля», давав мовні поради. У грудні 1926 року на Закарпатті було відзначено 50­   головного   міста   тодішньої Підкарпатської   Русі, річчя з дня народження письменника. Василь Ґренджа­Донський написав про нього прихильну статтю, яка з’явилася у січневому номері «Нашої землі» за 1927 рік. Це стало причиною того, що поліція звинуватила Черкасенка у співпраці з комуністами і запропонувала йому залишити край. Спиридону   Черкасенку   часто   пропонували   повернутися   до УРСР Як і Черемшину, Стефаника, Хоткевича так   і   Черкасенка   умовляли   повернутися   до підрадянської України, за умови публічної відмови від своїх ідейних та світоглядних позицій — так званого каяття. Про це він сам розказував в своєму листі до Софії Русової (датований 12 червня 1928 року): “А шляху додому ще й досі не видко. Я, як Вам відомо, спробував був стукнути в большевицькі двері — і раз, і вдруге, але відповіді так і не дочекався. Очевидно, чекаюсь, щоби виступав публічно з якоюсь гнусностю проти еміграції. Ну, та хай же чекають! Вже швидше я дочекаюсь, коли можна буде без їх дозволу їхати, ніж вони тієї гнусності. Листуюся з Києвом (Григорій Коваленко­Коломацький), із Харковом (Я. Чепіга), отже більш­менш поінформований, як там. З листів бачу, що погано і що буде ще гірше. Щось у них там коїться непевне. Отже, може й краще, що не пускають.” 4 учень        Останні роки життя Непохитний у своїх поглядах та переконаннях, Черкасенко змушений був у 1929 році під   тиском   влади   покинути   Ужгород   і   виïхати   до   Праги.   Письменник   виїхав до Чехії і оселився в селі Горні Черношіце, що на околиці Праги, де й прожив до кінця життя. Він займав скромну кімнату в місцевому готелі, вів дуже скромний спосіб життя. Спиридон Черкасенко був свідком боротьби за українську державність на Карпатській Україні в 1939 році, в цій борні він втратив єдиного сина, пережив початок Другої світової війни, яка принесла стільки страждань і втрат українцям. Одержавши в березні 1939 року звістку про загибель сина, Спиридон Черкасенко тяжко захворів. Доглядали його ченці. 8 лютого 1940 року письменника не стало. Поховали його на Ольшанському цвинтарі в Празі. Поряд — могили Олександра Олеся та Софії Русової. За переказами, смерть Черкасенка символічна і несподівана — за робочим столом і з пером у руці, над останнім твором. Вшанування Цікаво,   що   відразу   після   революційних   подій   в   Украïні   та   приходу   до   влади більшовиків, а потім комуністичної партії СРСР, творчість Спиридона Черкасенка була поширена серед українців. У трудових школах діти вчились за складеною ним читанкою, а такі пісні на поезіï Черкасенка, як «Тихо над річкою» i «Ой, чого ти, дубе»   залишалися   в   репертуарах   украïнських   співаків   та   хорових   капел.   Проте згодом Черкасенко і його твори були заборонені. Пам’ять про письменника повернулася до українців з 2000­х років, несучи з собою частку культури початку минулого століття: Біографію   та   творчість   Спиридона   Черкасенка   детально   вивчають   в   українській школі на уроках української літератури. На слова віршів Спиридона Черкасенка написані знані в Україні пісні.За мотивами роману   Спиридона   Черкасенка   «Пригоди   молодого   лицаря»   український кінорежисер Сергій Омельчук відзняв художній фільм «Дорога на Січ». час   він публікувався З ініціативи місцевого осередку Новобузької «Просвіти» було створено Новобузький районний благодійний фонд імені С. Ф. Черкасенка. Педагогічна діяльність Черкасенка Оцінюючи   доробок   Спиридона   Черкасенка   в   галузі   упорядкування   педагогічно­ навчальних   посібників  (читанок,  букварів,   граматик),  сучасники   відзначали   їхню глибоку науковість, дух часу, пошану до праці та рідної землі, легкість і доступність викладу матеріалу, мовну досконалість і національну самобутність. Високу фахову якість і часову універсальність підручників Черкасенка доводить і той факт, що на початку 1920­х років Нарком Освіти УСРР використовував його читанки і замовляв їх   друк   у Лепцизі (щоправда,   вилучивши   з   них,   на   власний   розсуд,   «елементи клерикалізму, монархізму й суто власницьких забобонів») Суспільні і культурні ініціативи Черкасенка Як   суспільний   діяч   письменник   та   журналіст   Спиридон   Черкасенко   підтримував широкі   й   тісні   зв’язки   з   багатьма   українськими   часописами,   видавцями, літературними критиками, політичними діячами та представниками освітніх рухів. Відтак,   можна   стверджувати,   що   він   був   знаним   суспільним   діячем   на   теренах України. Через свої твори та публіцистику (статті, дослідження, розвідки, сатиру) він впливав на суспільні настрої та вважався будителем української самосвідомості. У різний виданнях тогочасся:українських — «Літературно­науковий вісник», «Нова громада», «Громадська   думка», «Рада», «Рідний   край», «Світло», «Українська хата», «Сяйво», «Волошки», «Книгар» та інших закордонних ­петербурзька «Вільна українська школа», львівські «Свобода»,   «Нові шляхи», «Вперед», «Воля»,   віденські «На   переломі», варшавські «Рідна мова»,«Наша культура», «Українська трибуна» Дуже активно співпрацював Спиридон Черкасенко з видавцями та видавництвами,  зокрема:українськими ­ «Український учитель», «Українська  школа», «Час», «Сіяч», «Волосожар»,  закордонними ­ «Чайка»,  «Дзвін»,  «Земля». Протягом   1910–1914   років   Черкасенко   був   одним   із   найактивніших   громадських діячів,   який     відстоював   права   українців   на   власну   культуру,  освіту,  духовність, національні цінності, висміював, за його власним висловом, «квасних патріотів» та дискутував   із   опонентами   національного   відродження.   З   початком Першої світової (коли   вся   українська   періодика   була   заборонена)   він   активізував   свою діяльність на адміністративних посадах театру М. Садовського (з яким він ще не раз плідно співпрацював). В   буремні   революційні   часи   та   перші   українські   державні   поступи   Спиридон Черкасенко занурився з головою. Поруч з видавничою та редакторською роботою, він укладав   підручники   для УНР,   гуртував   педагогів   довкола   державницьких   ідей. Входив   до   очолюваного   В.Винниченком Комітету   Національного   театру, співпрацював з Секретаріатом Центральної Ради з питань національної освіти. Брав найактивнішу   участь   в   кількох   Українських   педагогічних   з’їздах,   сприяв заснуванню Української науково­педагогічної академії.   ужгородська «Пчілка», знаних   у       ІІІ Літературна діяльність Спиридона Черкасенка 1. Вступне слово вчителя. У Донбасі поет потрапив у вир класових суперечностей, що тоді охопили цей край. Спілкування з робітниками, роздуми про їхню долю наповнювали твори письменника. Проникливість   С.   Черкасенка   в   історичне   тло   тодішнього   суспільства   відзначали літературознавці.       Один із них,  С. Єфремов, писав: "Його оповідання (Черкасенка) обіймають переважно одну сферу шахтарського життя і показують, що те життя він знає добре і вміє вибрати з нього типові постаті...". А сучасний критик О. Бабишкін відзначив наступність творчості Черкасенка в українській літературі: "...після оповідань Б. Грінченка й поезій М. Чернявського це перше повне й вагоме відтворення умов праці, душевного стану донецького шахтаря в українській літературі". Тож  давайте ознайомимося  з творами  С.  Черкасенка  про  шахтарську працю, про життя в нашому краї на зламі століть. 2. Група «Літературознавці» Тема шахтарської праці у творах С.Черкасенка 1 учень Поетична творчість З   почуттям   внутрішньої   напруги   і   співчуттям   до   важкої   підземної   праці   у   вірші "Шахтарі" він писав: Тихо у вогкій пітьмі В шахті, на дні. Стіни ридають німі, Мокрі, брудні. Буйними краплями піт Очі сліпить, Лампи смердючої гніт Блима, чадить. У поезії "У шахті" поет так передавав внутрішній стан гірника в умовах  виснажливої праці під землею: Мокро і темно, немов в домовині. Випало кайло із рук. Дихати важко, ломота у спині. В голову болісний стук... Чому став? Не дрімай! Бери кайло — Довбай! Думка єдина: спочити хвилину — Сили нема довбонуть. Добре б піднятись та випростать спину. Свіжим повітрям дихнуть... Підземна праця, яка часто ставала причиною смерті шахтарів, викликала в поета  важкі асоціації: Замість зірок золотих Ночей і вроди, і принади. В кутках далеких і страшних Убогі блимають лампади — Неначе шабаш свій мерці Сюди збирались святкувати, свої смердючі каганці Де­де забули поховати... ("Під землею") 2 учень Гнітючий настрій, що супроводжує постійно працю шахтаря, вимагав якоїсь  розради, забуття... Тому часто вуглекопи вдавались до горілки, щоб хоч на хвилинку  забути свою важку долю. У вірші "Монолог" поет розкриває картину важкого  сп'яніння шахтаря, його прагнення втекти від дійсності. Устами вуглекопа автор  проголошує: Горить, болить душа моя, І серце все в огні. В горілці горе утопить — Нікому то не гріх... Та не лише відчуття розпуки полонить душу шахтаря. Він підсвідомо здогадується,  що існуючому становищу повинен прийти край. Як вийде з голови Колись той хміль, то навісні — Заплачете і ви! — кидає гірник в очі своїм визискувачам. Як свідок могутніх шахтарських рухів С. Черкасенко розумів і підтримував  прагнення робітництва до кращого життя, до свободи. У вірші "В царстві ночі" він  так виразив ці ідеї: Та в душі, з віків знебулій, Ще ясніш горять огні. І не зникли в млі минулій Волі жданої пісні. Виростають вільні крила... Хто ж стримає нашу міць, Коли в мури вільна сила Вдарить громом блискавиць?! До теми шахтарської праці звертався поет і коли вже перебував за межами України.  У  далекому закордонні, переосмислюючи свою участь в шахтарському русі в  Україні, він згадував: Я з вами жив... На все життя В моїй душі лишився спомин, І в бурях шарпані чуття Ще бережуть живий відгомін Колись пломінного буття. Поет звертається подумки до шахтарів, своїх колишніх друзів, він хоче знати, чи  здобули вони жадану свободу, за яку боролись протягом багатьох років: Де ви тепер, мої брати, Спрацьовані понурі друзі? Чи ви знайшли кудою йти В туманах марева ілюзій До пожаданої мети? Зміст цього твору не втрачає своєї актуальності й сьогодні, бо боротьба шахтарів за  кращу долю не припиняється й досі. 3 учень   Шахтарська земля постала і в малій прозі Спиридона Черкасенка. У цих  творах письменник змальовував шахтарів, їхній побут, участь інтелігенції у  громадському житті, а також зобразив дитячий світ шахтарських виселків.          Картини побуту шахтарських сімей, виробничі стосунки письменник розкрив в  оповіданнях «Чорний блиск», «Чепуха», «Необережність», «П'яниця», «Ахметка»,  «Вони перемогли, «Блажчукове весілля», «Юдита». Тут вимальовується широка  картина шахтарської дійсності, яка вже дихала революційним передгроззям.      В оповіданні «Чорний блиск» автор розповідає про старого шахтаря ­  діда  Лавріна, який конячиною вивозить на поверхню з шахти породу. Виснажений у  молоді роки працею під землею (він працював вибійником), цей чоловік фактично  доживає на шахті свого віку. Одного разу, коли він відпочивав, перед ним у дрімоті  проходить все його понуре трудове життя, пройняте чорним вугільним блиском,  який упікся йому в мозок, свідомість, у його старече тіло... Під час одного з  відпочинків на поверхні він замерзає, одержавши на останнє «щирі» слова привіту від штейгера:         — Та він замерз, чорт старий. Ей, хто там? Люде!.. Бач, не знайшов іншого місця  пропасти, собака!..         Не менш трагічно закінчується інший життєвий випадок, зображений в оповіданні "Необережність". На очах у батька гине в шахті син: спочатку його привалило  породою, з великими труднощами ще живого хлопця відкопують товариші. Батько  кинувся до сина, і в цей момент рухнула покрівля... Коли ж старий Панас Литкін  звернувся до інженера шахти за матеріальною допомогою у зв'язку зі смертю сина,  той звинуватив старого в необережності і ніякої допомоги не надав.         Людська нетерпимість, невихованість дорослих і дітей розкрита автором в  оповіданні «Ахметка». Тут ми спостерігаємо обмежений побутовими та соціальними забобонами світ мешканців шахтарського селища, куди прибуває на заробітки група  чоловіків­татар. Як і в попередніх творах, розповідь автора пройнята глибоким  проникненням у психологію людських стосунків, правдивим відтворенням життя  робітників та їхніх дітей. Головний герой оповідання — татарин Ахметка, який  приїздить на шахту і залишається там сам, бо його товариші, не витримавши тяжкої  роботи та хвороб, змушені були повернутися додому. Ахметка ж не поїхав, бо вдома на його заробітки чекала хвора дружина і купа малих дітей.         Йдучи вулицею, він постійно чує образливі вигуки дітей, які до нього кричать:         — Ахметка! А кобилка лопаєш?.. тобто, їси конину... А шахтарі глузують з  нього:         — Ех ти, татарин… — говорив хто­небудь з робітників, регочучи.         — Татарин і є...         — Невіра...         — Шахтарі говорять, що в татарина немає душі... бо він «мухоїданин» —  мусульманин.         Ахметка часто залишався без роботи, бо його ніхто не хоче брати у  свою  бригаду: він же нехристь. І тільки щасливий випадок та сміливість татарина  допомагають йому вижити та змінити до себе ставлення гірничого оточення. Під час  пожежі на шахті Ахметка допоміг врятувати шахтаря, але сам обгорів і вчадів.  Оповідання закінчується оптимістично:         «Ахметка вже на другий день вийшов з лікарні. Йому дали роботу на шахті.  Шахтарі більше не глузували з «невіри», а дітки сміливо ішли до рук і грались з ним.         Ахметка більше не журився».               4 учень   У своїх творах про шахтарське життя С. Черкасенко не абсолютизує  причини важкого соціального стану робітників, не бачить вини лише у діях багатіїв.  Часто причиною трагічної долі стають не лише економічні умови життя, але й мораль героїв, їхня соціальна поведінка («Блажчукове весілля», «Тося» та ін.). І все ж  письменник недвозначно вказує на панівні класи та політичний устрій Росії як  головну причину народних страждань.    В одному з оповідань («Юдита») письменник реалістично передає настрій  замучених роботою і безправ'ям шахтарів однієї з шахт Донбасу.  Криком душі можна назвати цей монолог шахтаря:         «Ми ненавидимо все, на що не дивилися, про що б не думали. Ми ненавидимо  пишний степ по весні за те, що не про нас краса його, восени — що по нім вільно  гуляє вітер, коли в нас, у колодязі, стіни. Ми ненавидимо небо, хоч у Бога давно вже  не віримо, ненавидимо за те, що воно потрібне нам, бо без сього не було б куди  посилати найстрашніші прокльони наші за наше існування. Ненавидимо хазяїна й  інших ненавистю голодного, побитого пса, за те ,що служимо їм. Ненавидимо себе,  свою нікчемність, непотрібність самих до себе.”         У цих рядках відчувається нелюдська ненависть, що пробуджується у серцях  робітників чорного підземелля, відірваних від національних коренів свого народу,  перетворених обставинами соціального буття у темну фізичну силу. Це могло б стати застереженням для власті імущим від надмірного визиску трударів. Але такі думки,  не раз висловлювані у прямих протестах робітників, не змінювали становища:  непоступливість господарів шахт і робітнича сліпа затятість призвели до страшної  суспільної кризи, яка вилилась у криваві революційні події та ще кривавіші соціальні  експерименти наступних десятиліть.         В оповіданнях "Маленький горбань", “Яма», «Безпритульні», «Великодня ніч»,  «Сашків кінець» перед читачем постають радості, втіхи і страждання дітей  шахтарських селищ. Трагічною зображена письменником доля дитини в оповіданні «Великодня ніч». Тут розповідається про те, як у ніч перед паскою всі готуються йти до церкви, де ввечері пускатимуть ракети, відбуватиметься народне свято. У цю ніч  силоміць до роботи ведуть хлопчика Сьомку. Штейгер його силою спускає в шахту і  наказує пильнувати за машинами, які треба постійно змащувати мастилом... До  півночі всі шахтарі вибрались на­гора випити горілки та подивитись пускання ракет.  Залишився в шахті лише переляканий Сьомка. І от в страшній підземній тиші перед  зором хлопчика попливли видіння і марева з легенд та переказів про нечисту силу,  про страшного діда з зеленою бородою по коліна.         “Чвак­чвак... чвак­чвак, — раптом почулося з хідника.         Сьомка обмер... Серце йому дуже­дуже затіпалось й раптом боляче­боляче  занило.         «Він», — блискавицею мигнула думка, але миттю погасла. Перед широко  розплющеними очима вимальовувалася зелена, невиразна постать...         Серце забилося востаннє й стало, і тільки в ухах ще якусь мить лунало страшне:         «Чвак­чвак... чвак­чвак!...”         З темряви вийшов Опецьок — молодий буланий кінь, та його Сьомка вже не  бачив, хоча очі й були широко розкриті — у нього розірвалось від страху малече  серце...»         Дещо інакше звучить тема дитинства в оповіданні «Маленький горбань». У  центрі твору доля маленького каліки Павлика, у якого немає батька, і він живе з  матір'ю та дідом. Він ласкавий, уважний до людей і природи. Під впливом материних  казок формується його лагідний характер, а каліцтво робить уважним до чужого  горя. Так, побачивши, як хлопці знаходять пташині гнізда, Павлик знищує хлопчачі  позначки пташиних, рятуючи цим не одного пташеняти... Хлопці за це б'ють Павлика,  знущаються над ним. Його жаліють мати, дідусь. Спільну мову хлопчик знаходить з  дівчатками, з якими часто бавиться.         Як бачимо, проникливий погляд письменника помічає негаразди шахтарського  суспільства не лише на рівні виробничо­побутових стосунків дорослих. Він всебічно  досліджувати причини негативних явищ, які виростають із дитячих стосунків,  дитячого виховання.          В інших оповіданнях («Яма», «Сашків кінець») ми зустрічаємо ті ж картини  безрадісного життя шахтарів. Обидві розповіді закінчуються трагічно — смертю  дітей з різних, але обумовлених соціальними причинами, умов.   ІУ Закріплення вивченого матеріалу Оберіть правильний варіант відповіді 1.Спиридон Черкасенко народився: а)         на Донеччині,    б)         на Луганщині,        в)         на Миколаївщині. 2.Письменник за фахом був: а)         учителем,    б)         шахтарем,             в)         гірничим  інженером. 3. Свої твори С. Черкасенко публікував у:   а)         періодиці,   б)         збірках власних творів,    в)         багатотомному виданні  творів. 4. Деякий час Черкасенко працював: а)         на шахті ім. Засядька у Донецьку,  б)         на лідіївських рудниках, в)         на шахті „Лідіївка” в Донецьку. 5.         Письменник емігрував у 1919 році: а)         до Франції,    б)         до Ізраїлю,        в)         до Чехословаччини. 6. Помер поет у: а)         Донецьку,      б)         Юзовці,       в)         Празі. 7. С. Черкасенко відомий як автор: а)         прозових та поетичних творів, б)         прозових та драматичних творів, в)         прозових, поетичних та драматичних творів. 8. Серед віршів Черкасенка до „шахтарських” належать: а)         „Шахтарі” та „Під землею”, б)         „Вечір у степу” та „Під землею”, в)         „Вечір у степу”, „Під землею” та „Над річкою”. 9. Твір „ Під землею ” присвячено: а)         опису краси підземного краю, б)         розкриттю нелегкої шахтарської праці, в)         відображенню наростання революційних настроїв. 10. Звуконаслідування, що імітує шахтарську працю, наявне у творі: а)         „Шахтар”, б)         „Шахтарям”, в)         „Під землею”. У. Підсумок. Домашнє завдання.   Аналіз поезій про шахтарську працю. Вивчити вірш на вибір. Додаток Під землею Тут вічна ніч. Але не та, Що після стомленого світу Клопітну землю обгорта У ласці тихого привіту. Тут вічна ніч. Вона не сни Несе утішнії людині: Землі занедбані сини Помалу гинуть в домовині. Замісто зірок золотих Ночей і вроди, і принади, В кутах далеких і страшних Убогі блискають лампади ­ Неначе шабаш свій мерці Сюди збирались святкувати,  Й свої смердючі каганці Де­де забули поховати. І розійшлись, і чутно стук Глухій, зловісний в домовину... Із всіх кутків могильний згук Жаха незвичную людину... Тут вічна ніч, тут повно вщерть Страждання, болесті і муки, І звідусюди тільки згуки: Стук­стук! тут ніч! Стук­стук! Тут смерть! Шахтарі Тихо у вогкій пітьмі В шахті, на дні. Стіни ридають німі, Мокрі, брудні. Буйними краплями піт Очі сліпить, Лампи смердючої гніт Блима, чадить. Тяжко... повітря нема... Сльози бринять, Тиша панує німа... Треба довбать! Гучно ми в груду землі Кайлом б'ємо, Вперто ми шиї свої Сунем в ярмо! Вугілля кожний шматок Сяє, блищить: Сила шахтарських кісток В йому горить!