Методи визначення собівартості продукції на різних стадіях конструкторської підготовки виробництва

Методи визначення собівартості продукції на різних стадіях конструкторської підготовки виробництва

Техніко-економічний аналіз необхідно проводити на різних стадіях конструкторської підготовки виробництва (технічне завдання, технічна пропозиція, ескізний проект, технічний проект і робочий проект).

Залежно від складу і якості початкових даних для визначення собівартості можуть використовуватися наступні методи:

1) Питомих показників – при опрацьовуванні технічного завдання і технічної пропозиції найпоширенішим є метод розрахунку собівартості, заснований на використовуванні питомих показників – собівартості одиниці ваги, одиниці потужності і т.д. Наявність питомих статичних показників дозволяє швидко знаходити орієнтовну собівартість виробу. Проте набуті значення можуть виявитися далекими від реальних, оскільки цей метод розрахунку практично абсолютно ігнорує конструктивні зміни в проектованих виробах.

2) Меншу помилку в розрахунках забезпечують методи, засновані на взаємозв'язку декількох технічних параметрів виробу і його собівартості. Одним з таких методів є балльний. У основі його лежить  попередня оцінка проектованого виробу по декількох технічних параметрах за допомогою системи балів. Розробка системи балів  грунтується на експертній оцінці кваліфікованих фахівців. Цей метод обліку декількох технічних параметрів виробу призводить до того, що відхилення розрахункових значень собівартості від фактичних істотно нижче, ніж при використовуванні питомих показників.

3) На стадіях технічного і ескізного проектування собівартості використовуються методи питомих вагів, графоаналітичний і кореляційний.

Суть методу питомих вагів полягає в наступному: по питомій вазі вартості окремих елементів в загальній собівартості визначається вся собівартість виробу. Метод питомих вагів використовується для визначення собівартості виробів, що мають велику питому вагу вартості матеріалів і купувальних виробів, що випускаються великими серіями або масово, аналогів, що мають велику кількість. Для застосування цього методу необхідні наступні початкові дані:

- структура собівартості аналогічної продукції або дані про питому вагу матеріалів і трудових витрат;

- вартість основних матеріалів і купувальних напівфабрикатів спроектованого виробу;

- дані про непрямі витрати заводу-виготівника.

                                      З =    П + М  _{´ 100},                                                                            

                                                   Ув

де П – куповані;

М – матеріали;

Ув – питома вага матеріалів і купувальних в аналогічній конструкції.

Графоаналітичний метод застосовується тоді, коли на стадії проектування немає даних по конкретному аналогу, на підставі яких можна було б скористатися методом питомих вагів або іншими методами.

Для того, щоб використовувати цей метод, необхідно мати:

- вартість основних матеріалів і купувальних напівфабрикатів спроектованого виробу;

- дані про непрямі витрати заводу-виготівника.

 Кореляційний метод застосовується для визначення собівартості виробів, що мають невелику питому вагу вартості матеріалів і купувальних. При цьому методі необхідно знати:

- вартість основних матеріалів і купувальних виробів спроектованої конструкції;

-  дані про непрямі витрати заводу-виготівника.

Ці три методи дають помилку в 10 – 15 %, що вважається прийнятним на даних стадіях.

 На стадії робочого проектування застосовують метод нормативної  калькуляції.