Методические рекомендации "Как подготовить открытый урок по спецпредметам"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ №40 Шишкіна Л.М. ЯК ПІДГОТУВАТИ ВІДКРИТИЙ УРОК ІЗ СПЕЦПРЕДМЕТІВ Методичний посібник Алчевськ,2014 Як  підготувати відкритий урок із спец предметів: Методичний  посібник. ­ Алчевськ: ВПУ­40, 2014. – 50с. Шишкіна Л.М. Викладач вищої категорії , старший викладач. Анотація. При організації сучасних педагогічних технологій особливої значущості набуває нестандартні, нетрадиційні уроки. У  даному методичному посібнику, призначеному для викладачів, розробляючих відкритий захід або урок, дані короткі  відомості про організацію відкритого уроку. Розкриті основні вимоги, що пред'являються до сучасного уроку. Короткий  огляд форм організації учбового зайняття допоможе зорієнтуватися в їх різноманітті при підготовці до уроку, а схема  самоаналізу дасть можливість викладачеві дати об'єктивнішу оцінку своєму уроку. Не слід користуватися посібником, як шаблоном. Підготовка до уроку ­ це творчість, спрямована не на ідею розваги  на уроці, а на ідею пізнання в найбільш приємній і легкій формі. Відкрите учбове зайняття є формою поширення і пропаганди передового досвіду, елементом методичної роботи  викладача, дієвим елементом учбового і виховного процесу. Метою відкритого учбового зайняття є показ передових форм і методів учбово­виховної роботи, аналіз дидактичної  ефективності використання технічних засобів навчання і застосування комп'ютера і мультимедіа, узагальнення прийомів  наукової організації і контролю якості учбового процесу. Завданням викладача, що готує відкрите заняття, є оцінка ефективності вживаних методів; вдосконалення окремих  прийомів, педагогічних знахідок; створення своєї системи учбово­виховної роботи. Для проведення відкритого заняття може  використовуватися будь­який вигляд учбових занять по будь­якій формі вчення. Проведення відкритого уроку  рекомендується обмежити тимчасовими рамками (45 хвилин). За цей час надається можливість продемонструвати не лише  структурні елементи уроку, але і педагогічні знахідки викладача.  На початку навчального року складаються графіки  проведення відкритих занять (наочного тижня) в кожній методичній комісії, на підставі яких складається єдиний графік  проведення відкритих занять в училищі. Відкриті заняття проводять всі співробітники, що мають педагогічне навантаження.  Основними критеріями для оцінки ефективності відкритого заняття мають бути якість знання, умінь і навиків, придбаних  учнями під керівництвом викладача. Відкриті заняття для всіх викладачів училища направлені на надання ним допомоги в рішенні завдань по  вдосконаленню учбово­виховного процесу. Уроки закріплення і вдосконалення знань і умінь можуть включати фронтальну  бесіду з учнями за раніше вивченим матеріалом теми, лабораторно­практичні роботи, вправи в рішенні різних завдань,  розробку технологічних процесів, письмові або графічні роботи, різні види самостійних робіт по закріпленню і систематизації  раніше вивченого матеріалу (складання схем, робота з картками­завданнями, складання таблиць, розбір технічної документації і тому подібне), перегляди кінофільмів, роботу на тренажерах і тому подібне.    Даний тип уроку включає  організаційну частину, визначення і роз'яснення мети заняття, відтворення учнями знань, пов'язаних з вмістом майбутньої  роботи; повідомлення вмісту завдання і інструктаж про його виконання; самостійну роботу учнів над завданням під  керівництвом викладача; узагальнення і оцінка виконаної роботи; інструктаж по виконанню домашнього завдання. 5 Зміст 1. Планування відкритих занять.                                                                                                 6                                              2. Вимоги до відкритого заняття.                                                                                                                 7 3. Основні типи уроків.                                                                                                                 8 4. Традиційні і сучасні уроки.                                                                                                      15 5. Проблемний і не проблемний урок.                                                                                        16 6. Вимоги до сучасного уроку.                                                                                                    17 7. Класифікація методів навчання за джерелом здобуття знань.                                                     19 8. Ознаки нетрадиційного уроку.                                                                                                26 9. Мета уроку.                                                                                                                                35 10.Підготовка відкритого заняття.                                                                                                39                            11.Методичне забезпечення відкритого заняття.                                                                        40                            12.Особливості підготовки учбових мультимедійних презентацій.                                         41 13.Методична розробка або методичні рекомендації до відкритого заняття.                          43 14.Проведення відкритого заняття.                                                                                               43 15. Обговорення і аналіз відкритого учбового заняття.                                                              44  Додаток № 1  Зразковий план  поурочного плану  (вивчення нового учбового матеріалу). 46  Додаток № 2  Схема самоаналізу уроку .                                                                                    48                            Додаток № 3 . Титульний лист методичної розробки.                                                                49                            Література                                                                                                                                        50 Планування відкритих занять.  На засіданні методичної комісії в кінці навчального року проводиться аналіз взаємовідвідувань занять викладачами,  на підставі, якої визначається досвід, який виправдав себе на практиці і може бути показаний в даному навчальному році. На  підставі обговорення творчого досвіду викладачів, складається план проведення відкритих занять. При складанні плану проведення відкритих занять доцільно доручати їх проведення, в першу чергу, дослідним,  творчо працюючим викладачам. Можуть притягуватися до проведення відкритих занять і початкуючі (молоді) викладачі, якщо у них є цікаві педагогічні знахідки. Проведення відкритого уроку так само може плануватися  по  індивідуальному   графіку атестації викладача.  При плануванні відкритих занять необхідно відразу визначити конкретну методичну мету  кожного із занять. Вибір теми відкритого заняття надається викладачеві, який проводить заняття. За інших рівних умов, переваги  повинно бути віддано складним темам програми, які важливі для здійснення міжнаочних зв'язків, недостатньо висвітлені в  методичній літературі, вимагають серйозних змін в методиці їх викладу. При плануванні відкритих учбових занять слід рівномірно розподіляти їх по учбових групах. Недоцільно планувати їх на вересень (час організаційних заходів), січень, червень (час сесії). 6 Вимоги до відкритого заняття.  Рівень занять повинен відображати науковість і точність фактичного матеріалу, використання останніх досягнень  науки в даному питанні, реалізацію учбових, виховних і розвиваючих завдань. Методична оптимальність занять повинна  визначити правильність вибраного нею вигляду використання наочності, ТСН, нових методів у навчанні, правильний розподіл  часу на структурні елементи заняття. Вживання нових педагогічних технологій, прийомів і методів викладання, за допомогою  яких реалізуються цілі заняття, формування знань, умінь і навиків на основі самостійної пізнавальної діяльності учнів, є  основними вимогами до відкритого заняття. Відкрите заняття повинне служити ілюстрацією виводів, до яких прийшов  викладач в результаті педагогічного експерименту, роботи над педагогічною темою, результату роботи за педагогічною  технологією або на підставі багатолітнього досвіду роботи. До проведення відкритого заняття доцільно доповісти на засіданні методичної комісії про виконану роботу і свої спостереження. У плані уроку необхідно вказати тип і вигляд учбового заняття.  Форму організації по даному вигляду заняття  викладач вибирає самостійно. Це може бути лекція, семінар, лабораторна роботи, екскурсія і так далі.  Серед багаточисельних питань вдосконалення процесу вчення і виховання кваліфікованих робітників один з  7 найважливіших ­ вдосконалення уроку. У уроці в складному дидактичному взаємозв'язку акумулюються цілі, вміст, форми,  методи, засоби навчання.  Під уроком розуміється частина учбового процесу, обмежена певним відрізком часу і що проводиться викладачем з  групою учнів постійного складу і однакового рівня підготовки.  Для уроку як форми організації учбового процесу характерні чіткість мети і змісту, нерозривність освітніх і  виховних завдань, вибір найбільш доцільних методів навчання на кожному етапі, раціональне поєднання колективної і  індивідуальної роботи учнів, організаційна чіткість, керівна роль викладача. Уроки відрізняються один від одного по цілях, змісту, структурі, методах проведення. В зв'язку з цим особливо  важливе питання про класифікацію і структуру уроків. В даний час в педагогічній практиці найбільш поширена класифікація  уроків за основною (домінуючою) дидактичною метою, що вирішується на даному уроці. Така класифікація найбільш  характерна для спеціальних і загальнотехнічних предметів, що мають, як було відмічено, складну багатокомпонентну  структуру, що визначає велику різноманітність дидактичних цілей при вивченні.  Залежно від основної дидактичної мети розрізняють основні типи уроків:   Уроки засвоєння нових знань ­ застосовуються при вивченні нового, не відомого учням учбового матеріалу  інформаційного характеру, що включає відносно широкий круг питань, досить простих для засвоєння. Основна мета таких уроків ­ сприйняття і первинне осмислення учбового матеріалу, запам'ятовування основних, істотних фактів, понять,  закономірностей.  Уроки закріплення і вдосконалення знань і умінь ­ на них відбувається вторинне осмислення матеріалу, що  вивчається, відтворення і вживання отриманих знань і умінь для досягнення їх міцності. Закріплення і вживання знань при  цьому може вироблятися на репродуктивному і творчому рівнях. Повторно ­ узагальнюючі уроки ­ проводяться з метою систематизації знань, тобто приведення розрізнених понять,  закономірностей, фактів, технічних і технологічних вимог і правил в струнку цілісну систему, в якій всі компоненти тісно  взаємозв'язані. Це сприяє заповненню пропусків, глибшому розкриттю основних положень, вузлових питань теми розділу,  предмету в цілому. В процесі повторення і узагальнення знання і уміння збагачуються і розширюються, учні оволодівають  новими відомостями і способами учбової діяльності. 8 Контрольно­перевірочні уроки ­ їх метою є здобуття даних для обгрунтування оцінки успішності учнів, виявлення  міри усвідомленості і глибини знань, міцності придбаних умінь і навиків, виявлення пропусків і ухвалення рішень про  внесення коректив до діяльності учнів, щоб уникнути їх відставання і неуспішності. Комбіновані уроки ­ на них вирішується комплекс різних дидактичних завдань. Це найпоширеніший тип уроку при  вивченні спеціальних і загальнотехнічних предметів.    Однією із складних проблем учбового процесу є питання про структуру уроку, що визначає його хід, ділення на  структурні тимчасові відрізки. Ця проблема викликана тим, що вживання певних типів уроків звичайне зв'язується із  закріпленням за ними "жорсткої" структурної послідовності, певного шаблону. Для правильного визначення структури уроку  необхідно виходити з того, що основна дидактична мета його досягається поступово, у міру вирішення завдань, що є кроками, етапи процесу діяльності викладача і учнів. Певна послідовність цих етапів складає структуру уроку. Кожен із структурних елементів має своє певне завдання, а всі разом вони направлені на досягнення дидактичного  ланцюга уроку в цілому. В той же час кожен структурний елемент уроку має свою внутрішню будову, що визначається тими  способами і засобами, за допомогою яких вирішуються дидактичні (перш за все пізнавальні) завдання на кожному його етапі.  Таким чином, структуру уроку можна представити у вигляді послідовних  етапів, тобто логічно завершених його  частин, що мають певний вміст, завдання, місце і час, а також способів реалізації цих етапів, що характеризують  взаємозв'язану діяльність викладача і учнів, відображають змістовну, операційну і мотиваційну сторони пізнавальної  діяльності учнів.  Ряд дослідників називають зовнішні структурні етапи уроку макроструктурою, а способи їх реалізації, що  характеризують внутрішню, операційну його сторону, ­ мікроструктурою . Мікроструктурні елементи уроку відображають методичні прийоми керівництва викладачем пізнавальною діяльністю учнів.  Стосовно спеціальних і загальнотехнічних предметів можна виділити наступні основні структурні елементи уроку:    ­ організаційна частина;   ­ підготовка учнів до вивчення учбового матеріалу (повідомлення теми і цільова установка на урок;   ­ актуалізація раніше засвоєних знань  і умінь, тобто створення умов для активного їх вживання, використання в    9 якості опори для засвоєння нових; створення проблемних ситуацій і т.п.;    ­ повідомлення учбового матеріалу викладачем (пояснення, вживання наочних посібників і технічних засобів  вчення, демонстраційний експеримент і тому подібне); ­ самостійне засвоєння учнями нових знань (бесіда, робота з підручником, перегляд кінофрагментів, телепередач,  виконання лабораторно­практичних робіт дослідницького характеру, робота з наочними посібниками і технічними засобами  вчення і тому подібне); ­ первинне закріплення і поточне повторення  нового матеріалу (опитування, робота з картками­завданнями,  бесіда, перегляд кінофрагментів і тому подібне);  ­ вправи по закріпленню і вдосконаленню знань і умінь (вирішення репродуктивних завдань, робота з картками­ завданнями, робота на тренажерах і тому подібне); ­ самостійна робота по вдосконаленню знань і умінь (робота з технічною літературою і документацією, вирішення  завдань творчого характеру, робота з картками­завданнями і тому подібне);    ­ узагальнююче повторення (лекція, бесіда, виконання і розбір письмових робіт, робота з картками­завданнями,  демонстрація кінофільмів і тому подібне); ­ контроль і оцінка знань і умінь учнів (опитування, виконання контрольних робіт, вирішення завдань, заліки і тому подібне);   ­  видача домашніх завдань.  При визначенні раціональної структури уроку доцільно керуватися наступними дидактичними вимогами: 1. Структура уроку повинна відображати логічну послідовність кроків навчання, що витікає як з вмісту учбового  матеріалу, так і з необхідності вирішення певних дидактичних завдань. При цьому необхідно уникати схематизму, пов'язаного з вирішенням цих завдань в "жорсткій" послідовності. 2. Структурні елементи уроку повинні слідувати в такому логічному порядку і в такому поєднанні, щоб вони  відповідали логіці учбового процесу, тобто відображали основні його ланки (сприйняття, осмислення, запам'ятовування, закріплення, вдосконалення, узагальнення, систематизація і вживання знань, самоконтроль) і допомагали досягненню мети  уроку. 10 3. При визначенні структури кожного окремого уроку необхідно враховувати його місце і роль в загальній системі  уроків по темі, розділу, тобто зв'язок з попередніми і подальшими уроками.  4. Структурні елементи уроку слід тісно зв'язувати між собою. Кожен елемент уроку, кожна дія викладача і учнів  повинно готувати подальші дії, в подальшій частині уроку необхідно використовувати результати навчання в попередній. Так, якщо на початку уроку планується перевірка знань учнів, то зміст її ув'язується з новим матеріалом, що вивчається на уроці,  вправи учнів за своїм змістом і місцю на уроці базуються на знаннях нового матеріалу і закріплюють їх. 4. Структурні елементи уроку слід тісно зв'язати між собою. Кожен елемент уроку, кожна дія викладача і учнів  повинно готувати подальші дії, в подальшій частині уроку необхідно використовувати результати  навчання в попередній.  Так, якщо на початку уроку планується перевірка знань учнів, то зміст її ув'язується з новим матеріалом, що вивчається на  уроці, вправи учнів за своїм змістом і місцю на уроці базуються на знаннях нового матеріалу і закріплюють їх. 5. Структура уроку (перш за все в її "мікроскладовій") повинна передбачати умови, що забезпечують безперервність  керівництва учбовим процесом з боку викладача на кожному його етапі. Складаючи план своїх дій на уроці, викладачеві  необхідно продумати, що робитимуть учні в кожен конкретний момент уроку.  Це дуже важливо для проектування  майбутнього уроку; найбільш поширеним недоліком планів уроків є те, що викладачі планують лише свою діяльність,  забуваючи, що засвоєння знань ­ це результат навчання, тобто діяльності учнів. 6. Тривалість структурних елементів уроку залежить також і від періоду навчання. Так, при вивченні матеріалу  ознайомлювального, інформаційного характеру велика частина часу уроку відводиться на усний виклад, закріплення  переноситься в основному на домашню роботу. Вивчення матеріалу, що вимагає глибокого засвоєння і упевненого вживання,  викликає необхідність переважного вживання способів роботи, що активізують мислення учнів (евристична бесіда, самостійна робота учнів з книгою, вирішення завдань творчого характеру і ін.). Тривалість структурних елементів уроку залежить також і від періоду навчання. Наприклад, на першому курсі доцільно робити структурні одиниці дрібнішими, а на старших ­  більшими.  11 7. Кожен структурний елемент виконує свою певну роль на уроці, тому кількість їх має бути оптимальним. Уроки не  мають бути одноманітними, але і не слід перенавантажувати їх різними елементами, тобто вносити різноманітність ради  різноманітності. При визначенні структури уроку необхідно передбачати можливі результати діяльності учнів на кожному  етапі учбової роботи і на цій основі вибирати лише ті структурні елементи, які дадуть найбільший ефект. 8. При визначенні структури уроку в якості самостійних етапів можна виділити окремі його "мікроелементи":  евристичну бесіду, демонстрацію кінофільму, перегляд телепередачі, роботу на тренажері, з книгою, з картками­завданнями і  тому подібне (якщо учні виконують на уроці самостійне дидактичне завдання). 9. Структура уроку має бути гнучкою, щоб викладач мав можливість оперативно варіювати намічені заздалегідь  структурні елементи уроку, що перш за все "мікровстановлюють", залежно від реальних умов проведення уроку. Дидактичний, а отже, і структурний задум уроку залежить від багатьох чинників і передбачає найрізноманітніші  варіанти, навіть в рамках наміченого типа уроку. У ряді літературних джерел структуру уроку дуже жорстко пов'язують з  його типом, відзначаючи, що кожен тип уроку має свою, властиву лише йому структуру з чітко певними елементами . У  ланцюгах орієнтування можна рекомендувати найбільш застосовні варіанти структурної побудови ("мікроскладових") деяких  типів уроків. Уроки повідомлення і  засвоєння нових знань в більшості своїй включають повідомлення теми і розкриття мети  уроку, перевірку виконання домашніх завдань, послідовний виклад нового матеріалу або самостійну роботу учнів з учбовою,  технічною літературою, відповіді на питання учнів, перевірку засвоєння учнів нового матеріалу і додаткові роз'яснення,  видачу домашніх завдань. Основна мета даного типа уроку ­ дати таким учням знання по новому розділу предмету.  Він складається з організаційної частини, викладу нового матеріалу, закріплення його і інструкції по виконанню  домашнього завдання. 12 Виклад нового матеріалу ­ основна частина цього типа уроку ­ проводиться методом пояснення, розповіді або  лекції. Починають виклад матеріалу з постановки питань учням тобто з розкриття плану вивчення нового матеріалу і ув'язки  його з попередніми темами. Для активізації пізнавальної діяльності учнів пояснення або лекцію доцільно поєднувати з  бесідою, що грунтується на знаннях, отриманих при вивченні матеріалу попередніх уроків і на їх життєвому досвіді. Для  підвищення ефективності учбового процесу необхідно використовувати створення проблемних ситуацій, широке вживання  фільмів, слайдів і плакатів. Закріплення нового матеріалу проводиться найчастіше шляхом бесіди у формі опиту. Питання для бесіди не  повинні повторювати питань плану викладу нового матеріалу. Доцільно, щоб вони були простішими і передбачали досить  короткі відповіді.  Уроки закріплення і вдосконалення знань і умінь можуть включати фронтальну бесіду з учнями за раніше  вивченим матеріалом теми, лабораторно­практичні роботи, вправи в рішенні різних завдань, розробку технологічних процесів, письмові або графічні роботи, різні види самостійних робіт по закріпленню і систематизації раніше вивченого матеріалу  (складання схем, робота з картками­завданнями, складання таблиць, розбір технічної документації і тому подібне), перегляди кінофільмів, роботу на тренажерах і тому подібне .    Даний тип уроку включає організаційну частину, визначення і роз'яснення мети заняття, відтворення учнями  знань, пов'язаних з вмістом майбутньої роботи; повідомлення вмісту завдання і інструктаж про його виконання;  самостійну роботу учнів над завданням під керівництвом викладача; узагальнення і оцінка виконаної роботи;  інструктаж по виконанню домашнього завдання. Основним методом навчання на такому уроці є самостійна робота учнів, праця. Учні вирішують завдання,  виконують розрахунки, самостійно працюють з книгою і іншими матеріалами.   Уроки вживання знань, умінь і навиків. Даний тип уроку відрізняється від попередніх своєю структурою і  методами вчення.  Урок цього типу включає організаційну частину, визначення і роз'яснення цілей заняття встановлення зв'язку з  раніше вивченим матеріалом, інструктаж по виконанню роботи, самостійну роботу учнів, оцінку її результатів,  інструктаж по виконанню домашнього завдання. 13 Основний метод навчання на уроці ­ самостійна робота учнів.  Урок вживання знань, умінь і навиків проводиться при завершенні вивчення теми або розділів предмету. На ньому,  як правило, не проводиться перевірка знань теоретичного матеріалу і навиків практичної роботи, як це вже робилося на  попередніх заняттях. Повторно­узагальнюючі уроки по структурі простіші: викладач проводить оглядово­узагальнюючу лекцію з  вивченого матеріалу або організовує розгорнуту бесіду з учнями за матеріалом теми, розділу, курсу. Можливі і такі варіанти  уроків, коли учні під керівництвом викладача самостійно виконують вправи, письмові роботи і інші завдання узагальнюючого  характеру. Інколи повторно­узагальнюючі уроки будуються як лабораторно­практичні роботи ілюстративного характеру.  Урок такого типу проводиться після вивчення теми або розділу предмету. Його елементами є: постановка проблем і видача завдань, виконання учнями і вирішення завдань; аналіз  відповідей і оцінка результатів роботи; виправлення помилок; підведення підсумків; інструктаж по виконанню  домашнього завдання. Контрольно­перевірочні уроки, як правило, включають усний опит по темі, розділу або курсу в цілому, проведення письмових або графічних контрольних робіт, перевірку знань учнів із застосуванням контролюючих пристроїв, карток­ завдань, оглядово­повторювальних таблиць, виконання завдань практичного характеру, проведення заліків і тому подібне. Комбіновані уроки найбільш поширені при вивченні спеціальних і загальнотехнічних предметів. Їх структура  варіюється залежно від вмісту, мети, вихідного рівня знань і умінь учнів, а також педагогічного задуму викладача.  Ефективність комбінованого уроку залежить від уміння викладача використовувати всі багаті можливості цієї форми занять.  Основна гідність комбінованого уроку в тому, що практично всі ланки учбового процесу максимально наближені, а це дуже  поважно для забезпечення міцного і свідомого засвоєння знань. В результаті наукових досліджень процесу, форм і методів вчення, і перш за все по вдосконаленню уроку, в  передових педагогічних колективах  профтехучилищ визнано доцільним підрозділяти уроки на "традиційні" і "сучасні". Під "традиційним" в даному випадку розуміється такий урок, основна мета якого полягає лише в забезпеченні  міцного засвоєння системи знань і формування умінь і навиків. Учні слухають пояснення викладача, запам'ятовують і  закріплюють матеріал, працюючи з підручником, і відтворюють його в ході опитування. При формуванні умінь і навиків вони  виконують під керівництвом викладача вправи за зразком, даним викладачем. Таким чином, активна роль при проведенні  "традиційного" уроку відводиться в основному викладачеві, об'єкт навчання учень ­ пасивний.  14 На таких уроках виконуються одні і ті ж пізнавальні завдання, розташовані у встановленій, незмінній послідовності:  перевірка домашнього завдання, пояснення нового матеріалу, його повторення, закріплення. Ц е не сприяє розвитку пізнавальної активності, самостійності і самоконтролю учнів в процесі вивчення учбового  матеріалу. Учні в основному засвоюють фактичний матеріал в готовому, піднесеному викладачем вигляді, слабо  розвиваються уміння і навики самостійної діяльності учнів, рівень їх розумової діяльності мінімальний, весь процес навчання  направлений головним чином на запам'ятовування і утримування в пам'яті учбового матеріалу. На відміну від "традиційного" "сучасний" урок сприяє ширшому розвитку пізнавальних можливостей учнів. При цій  структурі система дидактичних засобів перебудовується, до рівня самостійної роботи учнів пред'являються нові вимоги, їх  пізнавальна діяльність все більшою мірою набуває пошукового, творчого характеру. Між ланками учбового процесу  досягається органічний взаємозв'язок. Джерелом знань поряд із словом викладача стають різні навчальні посібники,  самостійні спостереження учнів, практичні роботи. Зростання пізнавальної самостійності дозволяє учневі зайняти активну позицію в учбовій діяльності. Для такого уроку характерні гнучкість структури, взаємозв'язок і взаємопроникнення основних  ланок учбового процесу. На уроці здійснюється синтез повторення і контролю раніше пройденого з вивченням нового  учбового матеріалу. Новий учбовий матеріал не лише вивчається, але і застосовується і закріплюється на практиці. Учні  починають працювати самостійно вже на етапі вивчення нового. Між викладачем, кожним учнем і групою існує постійний  взаємозв'язок. Пояснення викладачем нового учбового матеріалу змінялося роботою всієї групи, в процесі якої колективні  форми роботи постійно чергуються з індивідуальною, самостійною роботою учнів, і тому подібне. У міру вивчення теми педагогічне керівництво викладача процесом навчання стає усе більш загальним,  15 направляючим, а діяльність учнів набуває творчого, пошукового характеру. Це дозволяє гнучко і оперативно варіювати  структуру уроку. Наприклад, тривалість закріплення учбового матеріалу може скорочуватися, оскільки цей етап може  здійснюється одночасно з вивченням нового. В деяких випадках вивчення нового можна почати з самостійної роботи групи.  Учні сприйматимуть цю роботу як вправу у вживанні вже засвоєних знань і способів діяльності. Контроль, що проводиться  зазвичай після пояснення матеріалу викладачем, закріплення на уроці і в процесі домашньої роботи, можна об'єднати з  вивченням нового матеріалу і його закріпленням. Така різноманітність в поєднанні структурних елементів уроку в значній мірі підвищує активність учнів і позитивно  впливає на ефективність учбово­виховного процесу. В той же час варіювання структури уроку не має бути стихійним. На  будь­якому уроці учбовий процес складається з визначених логічно зв'язаних етапів, незалежно від поєднання вони завжди  відображають логіку процесу вчення. Змінюються місце і функції окремих методів навчання. Так, робота з книгою, яка проводилася, як правило, в ході  закріплення, використовується при вивченні нового учбового матеріалу. Бесіда, з якою починалося вивчення нового, тепер  узагальнює підсумки самостійної роботи, перегляду кінофільму, роботи з картками­завданнями. Лабораторно­практична  робота, якою завершувалося вивчення теми або декілька тим, може стати методом, за допомогою якого починається вивчення нового питання, і тому подібне. Виходячи з ідеї розвитку пізнавальної самостійностіучнів,  можна підрозділити "сучасний урок"  на проблемний і не  проблемний. Проблемним вважається "... урок, на якому вчитель навмисно створює проблемні ситуації і організовує пошукову  діяльність учбових проблем учням по самостійній постановці, і їх рішенню (вищий рівень ) або сам ставить проблеми і  вирішує їх, показуючи учням логіку думки в пошуковій ситуації (нижчий рівень ). Не проблемний урок відрізняється від проблемного тим, що вчитель тут, повідомляючи і пояснюючи учбовий  матеріал учням проблемних ситуацій не створює; якщо вони і виникають стихійно (за логікою учбового процесу), він не показує способів постановки проблем і їх рішення. Засвоєння нових знань і способів дії йде головним чином за зразком,  репродуктивним шляхом" .  Фактично не проблемний урок в такому трактуванні аналогічний "традиційному" уроку, характеристика якого  16 приводилася вище. Для проблемного уроку характерна наступна структурна схема (внутрішня підструктура), що визначає логіку  пошукової діяльності учнів в умовах проблемної ситуації:   1) виникнення проблемної ситуації і постановка проблеми;   2) висунення припущень і обгрунтування гіпотези;  3) доказ гіпотези; 4) перевірка правильності вирішення проблеми .   Таким чином, в приведеній характеристиці "сучасного" уроку відбиті основні напрями вдосконалення учбового  процесу в цілому, реалізація яких забезпечує високу якість вчення, виховання і розвитку учнів. В той же час чіткої грані між "традиційним" і "сучасним" уроками немає. На практиці уроку в більшій або меншій  мірі властиві межі того або іншого уроку. Тип "сучасного" уроку з'явився і розвивався на базі "традиційного" в результаті  його вдосконалення. Незалежно від того, елементам якого типа уроку віддається перевага, організація учбового процесу  повинна забезпечувати високий повчальний, виховуючий і розвиваючий ефект. На основі викладеного вище, а також результатів наукових досліджень проблем уроку і узагальнення передового  педагогічного досвіду можна сформулювати вимоги до сучасного уроку, які використовуються також як загальні критерії  оцінки ефективності уроку: 1. Виховуючий характер навчання ­ формування в учнів в процесі навчання  активної життєвої позиції, системи  поглядів і переконань, що характеризують кваліфікованого робітника; виховання  відповідального відношення до праці,  бажання бути корисним суспільству, пошани до людей праці; розвиток емоційно­вольових якостей, наполегливості в  досягненні мети. 2. Високий рівень результативності ­ озброєння учнів свідомими, глибокими і міцними знаннями і уміннями, що є  основою, забезпечують підготовку їх до активної участі в продуктивній праці; опанування не лише знань і умінь, але і  способів їх здобуття; засвоєння знань і умінь у взаємозв'язаній системі; формування умінь упевнено застосовувати знання з  практики. 17 3.  Високий рівень пізнавальної активності ­ формування і розвиток пізнавальних інтересів, позитивного  відношення учнів до вмісту і процесу вчення; прагнення учнів розбиратися матеріалу, що по суті вивчається, і ефективно  опановувати знання і способи діяльності; здатність і прагнення учнів до активного розумового процесу і творчого пошуку  доріг вирішення пізнавальних і практичних завдань, до мобілізації необхідних зусиль на досягнення учбово­пізнавальних  цілей. 4.  Високий рівень розвитку пізнавальних здібностей і творчих сил учнів ­ опанування раціональних способів  мислення учнями (аналізувати, порівнювати, узагальнювати, доводити, робити виводи, висновки і тому подібне); формування  умінь приймати раціональні рішення у всіляких учбових і учбово­виробничих ситуаціях; розвиток ініціативності, здібностей і  прагнень до творчого пошуку різних способів виконання учбових і учбово­виробничих завдань, зокрема в  умовах спеціально  створюваних і "природних" проблемних ситуацій.  5.  Високий рівень самостійності учнів в учбово­пізнавальній діяльності ­ раціональне поєднання самостійної  роботи учнів і під керівництвом викладача; організація і керівництво самостійною роботою учнів на основі чіткого  усвідомлення ними мети, змісту і методів, бажання і наполегливості в досягненні позитивних результатів. 6.  Виховання в учнів культури  праці ­ опанування способів раціонального планування, організації і самоконтролю  своєї учбової діяльності; умінням працювати з довідковою літературою і комп'ютером, користуватися необхідними  технічними засобами, навчальними посібниками, інструментами, документацією; вироблення умінь самостійно вчитися,  набувати, заглиблювати і поповнювати знання і уміння. 7. Індивідуалізація процесу навчання ­ забезпечення відповідності вимог до діяльності кожного учня його  можливостям; така організація учбового процесу, при якій кожен учень прагне вирішити учбові завдання власними  зусиллями; цілеспрямоване варіювання методів і методичних прийомів керівництва діяльністю учнів для того, щоб всі  працювали в повну міру своїх можливостей; раціональне поєднання колективної, бригадної і індивідуальної роботи учнів. 8. Високий організаційно­методичний рівень ­ комплексне вживання різних методів і засобів вчення з врахуванням їх характерних функцій і переважаючих дидактичних можливостей; раціональна структура, що відображає цілі, завдання,  логіку процесу засвоєння знань, формування умінь, рівень підготовленості  учнів,  місце уроку в системі уроків по темі,  конкретні умови його проведення. Аналіз передової практики учбово­виховного процесу показує, що в нашому учбовому закладі накопичений  18 позитивний досвід організації і проведення уроків спеціальних і загальнотехнічних предметів на високому професійному  рівні, відповідному викладеним вище вимогам. Однією з гострих проблем сучасної дидактики є проблема класифікації  методів навчання. В даний час немає єдиної точки зору з цього питання. У зв'язку з тим, що різні автори в основу підрозділу  методів навчання на групи і підгрупи кладуть різні ознаки, існує ряд класифікацій. Поширеною є класифікація методів навчання за джерелом здобуття знань. Відповідно до такого підходу  виділяють: а) словесні методи (джерелом знання є усне або друкарське слово);  б) наочні методи (джерелом знань є спостережувані предмети, явища, наочні посібники);  в) практичні методи (учні отримують знання і виробляють уміння, виконуючи практичні дії). СЛОВЕСНІ МЕТОДИ. Словесні методи займають провідне місце в системі методів вчення. Були періоди, коли  вони були майже єдиним способом передачі знань. Словесні методи дозволяють в найкоротший строк передати велику за  об'ємом інформацію, поставити перед виучуваними проблеми і вказати дороги їх рішення. За допомогою слова вчитель може  викликати в свідомості дітей яскраві картини минулого, справжнього і майбутнього людства. Слово активізує уява, пам'ять,  відчуття учнів. Словесні методи підрозділяються на наступні види: розповідь, пояснення, бесіда, дискусія, лекція, робота з книгою. Розповідь. Метод розповіді передбачає усний оповідний виклад змісту учбового матеріалу. До розповіді, як методу  викладу нових знань, зазвичай пред'являється ряд педагогічних вимог:  ­ розповідь повинна забезпечувати ідейно­етичну спрямованість викладання;   ­ містити лише достовірні і науково перевірені факти;  ­ включати достатню кількість яскравих і переконливих прикладів, фактів, що доводять правильність положень, що  висуваються;   ­ мати чітку логіку викладу;   ­ бути емоційною;  ­ викладатися простою і доступною мовою;   ­ відображати елементи особистої оцінки і відношення вчителя до фактів, що викладаються, подій.                                19 Пояснення. Під поясненням слід розуміти словесне тлумачення закономірностей, істотних властивостей об'єкту, що вивчається, окремих понять, явищ. Пояснення ­  це монологічна форма викладу. До пояснення найчастіше прибігають при  вивченні теоретичного матеріалу різних наук, вирішенні хімічних, фізичних, математичних завдань, теорем; при розкритті  корінних причин і наслідків в явищах природи і суспільного життя.  Використання методу пояснення вимагає:   ­ точного і чіткого формулювання завдання, суті проблеми, питання;  ­ послідовного розкриття причинно­наслідкових связей, аргументації і доказів;  ­ використання порівняння, зіставлення, аналогії;  ­ залучення яскравих прикладів;  ­ бездоганної логіки викладу. Пояснення як метод навчання широко використовується в роботі з дітьми різних вікових груп. Бесіда. Бесіда ­ діалогічний метод навчання, при якому вчитель шляхом постановки ретельно продуманої системи  питань підводить учнів до розуміння нового матеріалу або перевіряє засвоєння ними вже вивченого. Залежно від конкретних  завдань, змісту учбового матеріалу, рівня творчої пізнавальної діяльностіучніва, місця бесіди в дидактичному процесі  виділяють різні види бесід. Широке поширення має евристична бесіда (від слова “еврика” ­  знаходжу, відкриваю). В ході евристичної бесіди  вчитель, спираючись на ті, що є в учнів знання і практичний досвід, підводить їх до розуміння і засвоєння нових знань,  формулюванню правил і виводів. Для повідомлення нових знань використовуються повідомлюючі бесіди.  Якщо бесіда передує вивченню нового матеріалу, її називають ввідною або вступною. Мета такої бесіди полягає в  тому, щоб викликати в учнів стан готовності до пізнання нового.  Закріплюючі бесіди застосовуються після вивчення нового матеріалу.  В ході бесіди питання можуть бути адресовані одному учневі (індивідуальна бесіда) або  для всіх учнів (фронтальна  бесіда) Успіх проведення бесід багато в чому залежить від правильності постановки питань. Питання задаються вчителем  всій групі, щоб все учні готувалися до відповіді. Питання мають бути короткими, чіткими, змістовними, сформульованими  так, щоб будили думку учня.  20 Не слід ставити подвійних, підказуючих питань або що наштовхують на вгадування відповіді. Не слід формулювати  альтернативних питань, що вимагають однозначних відповідей типа “та чи ні”. В цілому, метод бесіди має наступну перевагу:   ­ активізує розумову діяльність;  ­ розвиває пам'ять і мову;   ­ робить відкритими знання учнів;   ­ має велику виховну силу;   ­ є хорошим діагностичним засобом. Недоліки методу бесіди:  ­ вимагає багато часу;  ­ містить елемент риски (учень може дати неправильну відповідь, яка сприймається іншими учнями і фіксується в їх  пам'яті);  ­ необхідний запас знань. Дискусія. Дискусія як метод навчання заснований на обміні поглядами з певної проблеми, причому ці погляди  відображають власну думку учасників або спираються на думки інших осіб. Цей метод доцільно використовувати у тому  випадку, коли учні володіють значною мірою зрілості і самостійності мислення, уміють аргументувати, доводити і  обгрунтовувати свою точку зору. Добре проведена дискусія має велику повчальну і виховну цінність: учить глибшому  розумінню проблеми, умінню захищати свою позицію, зважати на думки інших. Лекція. Лекція ­ монологічний спосіб викладу об'ємного матеріалу. Використовується, як правило, на старших  курсах і займає весь або майже весь хід заняття. Перевага лекції полягає в можливості забезпечити закінченість і цілісність  сприйняття учнів учбового матеріалу по темі в цілому. Лекція може застосовуватися також при повторенні пройденого  матеріалу. Такі лекції називаються оглядовими. Проводяться вони по одній або декількох темах для узагальнення і  систематизації вивченого матеріалу. Вживання лекції як методу навчання дозволяє значно активізувати пізнавальну діяльність студентів, залучати їх до самостійних пошуків додаткової наукової інформації для вирішення проблемних учбово­ пізнавальних завдань, виконання тематичних завдань, проведення самостійних дослідів і експериментів, що граничать з  дослідницькою діяльністю. 21 Робота з підручником і книгою ­ найважливіший метод навчання. Робота з книгою для учня ­ метод самостійної  роботи. Існує ряд прийомів з друкарськими джерелами. Основні з них:  ­ Конспектування ­ короткий виклад, короткий запис вмісту прочитаного. Конспектування ведеться від першого  (від себе) або від третьої особи. Конспектування від першої особи краще розвиває самостійність мислення. ­ Складання плану тексту. План може бути простим і складний. Для складання плану необхідно після прочитання  тексту розбити його на частини і озаглавити кожну частину.  ­ Тезування ­  короткий виклад основних думок прочитаного.  ­ Цитування ­ дослівна витримка з тексту. Обов'язково вказуються вихідні дані (автор, назва роботи, місце видання,  видавництво, рік видання, сторінка). ­ Анотування ­ короткий згорнутий виклад вмісту прочитаного без втрати істотного сенсу.  ­ Рецензування ­ написання короткого відгуку з вираженням свого відношення про прочитаний.  ­ Складання довідки ­ відомостей про що­небудь, отриманих після пошуків. Довідки бувають статичні, біографічні,  термінологічні, географічні і так далі ­ Складання формально­логічної моделі ­ словесно­схематичного зображення прочитаного.  ­ Складання тематичного тезауруса ­ впорядкованого комплексу базових понять по розділу, темі. ­ Складання матриці ідей ­ порівняльних характеристик однорідних предметів, явищ в працях різних авторів. Такі  короткі характеристики основних видів словесних методів навчання.  Другу групу по цій класифікації складають наочні методи навчання.   НАОЧНІ МЕТОДИ. Під наочними методами навчання розуміються такі методи, при яких засвоєння учбового  матеріалу знаходиться в істотній залежності від вживаних в процесі навчання наочного посібника і технічних засобів. Наочні  методи використовуються у взаємозв'язку із словесними і практичними методами навчання. Наочні методи навчання умовно  можна підрозділити на дві великі групи: метод ілюстрацій і метод демонстрацій. Метод ілюстрацій передбачає показ учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, карт, зарисовок на  22 дошці і ін.  Метод демонстрацій зазвичай пов'язаний з демонстрацією приладів, дослідів, технічних установок, кінофільмів,  діафільмів і ін. Такий підрозділ засобів наочності на ілюстративних і демонстраційних є умовним. Він не унеможливлює віднесення  окремих засобів наочності як до групи ілюстративних, так і демонстраційних. (Наприклад, показ слайдів через  мультимедійний проектор). Впровадження нових технічних засобів в учбовий процес (телебачення, комп'ютерів, мережі  Інтернет) розширює можливості наочних методів вчення.  При використанні наочних методів навчання необхідно дотримувати ряд умов:  а) вживана наочність повинна відповідати віку учнів;  б) наочність повинна використовуватися в міру і показувати її слід поступово і лише у відповідний момент уроку;  в) спостереження має бути організоване так, щоб все учні могли добре бачити демонстрований предмет;   г) необхідно чітко виділяти головне, істотне при показі ілюстрацій;  д) детально продумувати пояснення, що даються в ході демонстрації явищ;   е) демонстрована наочність має бути точно погоджена зі змістом матеріалу;   ж) залучати самих учнів до знаходження бажаної інформації в наочному посібнику або демонстраційному пристрої. ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ. Практичні методи навчання засновані на практичній діяльності учнів. Цими методами  формують практичні уміння і навики. До практичних методів відносяться вправи, лабораторні і практичні роботи. Вправи.  Під вправами розуміють повторне (багатократне) виконання розумової або практичної дії з метою оволодіння ним або  підвищення його якості. Вправи застосовуються при вивченні всіх предметів і на різних етапах учбового процесу. Характер і  методика вправ залежить від особливостей учбового предмету, конкретного матеріалу, питання,що вивчається і віку учнів. Вправи по своєму характеру підрозділяються на усні, письмові, графічні і учбово­трудові. При виконанні кожного з  них учні здійснюють розумову і практичну роботу.  23 По мірі самостійності вправ учні при виконанні, виділяють:  а) вправи по відтворенню відомого з метою закріплення ­ відтворюючі (репродуктивні) вправи; б) вправи по вживанню знань в нових умовах ­ тренувальні вправи;  Якщо при виконанні дій учень про себе або вголос промовляє, коментує майбутні операції, такі вправи називають  коментувальними. Коментування дій допомагає вчителеві виявляти типові помилки, вносити корективи до дій учнів. Розглянемо особливості вживання вправ.    Усні вправи сприяють розвитку логічного мислення, пам'яті, мови і уваги учнів. Вони відрізняються динамічністю, не вимагають витрат часу на ведення записів. Письмові вправи використовуються для закріплення знань і вироблення умінь в їх вживанні. Використання їх сприяє розвитку логічного мислення, культури письмової мови, самостійності в роботі. Письмові вправи можуть поєднуватися з  усними і графічними. До графічних вправ відносяться роботи учнів по складанню схем, креслень, графіків, технологічних карт,  виготовлення альбомів, плакатів, стендів, виконання зарисовок при проведенні лабораторно­практичних робіт, екскурсій і так далі. Графічні вправи виконуються зазвичай одночасно з письмовими і вирішують єдині учбові завдання. Вживання їх  допомагає учням краще сприймати, осмислювати і запам'ятовувати учбовий матеріал, сприяє розвитку просторової уяви. Графічні роботи залежно від міри самостійності учнів при їх виконанні можуть носити відтворюючий, тренувальний або  творчий характер. До учбово­трудових вправ відносяться практичні роботи учнів, що мають виробничо­трудову спрямованість. Метою цих вправ є вживання теоретичних знань що вчаться в трудовій діяльності. Такі вправи сприяють трудовому вихованню учнів. Вправи є ефективними лише при дотриманні ряду вимог до них: свідомий підхід учнів до їх виконання; дотримання  дидактичної послідовності у виконанні вправ ­  спочатку вправи по заучуванню і запам'ятовуванню учбового матеріалу, потім  ­  на відтворення ­  вживання раніше засвоєного ­  на самостійне перенесення вивченого в нестандартні ситуації ­  на творче  вживання, за допомогою якого забезпечується включення нового матеріалу в систему вже засвоєних знань, умінь і навиків.  Украй необхідні і проблемно­пошукові вправи, які формують в учнів здібність до здогадки, інтуїцію. Лабораторні роботи ­  це проведення учнями за завданням вчителя дослідів з використанням приладів, вживанням  24 інструментів і інших технічних пристосувань, тобто це вивчення учнями яких­небудь явищ за допомогою спеціального  устаткування. Проводяться лабораторні роботи в ілюстративному або дослідницькому плані. Різновидом дослідницьких  лабораторних робіт можуть бути тривалі спостереження учнів за окремими явищами. У деяких училищах  практикуються в  порядку лабораторної роботи доручення учням збору і поповнення експонатами місцевих краєзнавчих музеїв або шкільних  музеїв, вивчення фольклору свого краю і ін. У будь­якому випадку вчитель складає інструкцію, а учні записують результати  роботи у вигляді звітів, числових показників, графіків, схем, таблиць. Лабораторна робота може бути частиною уроку,  займати урок і більше. Практичні роботи проводяться після вивчення крупних розділів, тим і носять узагальнюючий характер. Вони  можуть проводитися не лише в класі, але і за межами (виміри на місцевості, робота на приучилищній ділянці). Особливий  вигляд практичних методів навчання складають заняття з повчальними машинами, з машинами­тренажерами і репетиторами. Така коротка характеристика методів навчання, що класифікується за джерелами знання. Її неодноразово і досить  обгрунтованно піддавали критиці в педагогічній літературі. Головним її недоліком вважається те, що дана класифікація не  відображає характер пізнавальної діяльності учнів у навчанні, не відображає міру їх самостійності в навчальній роботі. Проте  саме ця класифікація користується найбільшою популярністю у вчителів ­ практиків і  вчителів –методистів. Перераховане  вище відображає елементи традиційного ведення уроку.  В даний час активно упроваджуються нетрадиційні методи і форми  організації вчення. Порушення традиційної системи має бути обгрунтованим і виправданим і це можливо лише за умови  знання основ традиційної системи, на якому будується весь процесу  навчання.  Викладач, удосконалюючи форми роботи,   винаходить все нові і нові форми і технології навчання, що дозволяє зробити процес навчання не лише продуктивним, але і  інтересним. І, звичайно,  дозволить  підвищити  рівень освіти, що важливо в умовах сучасних вимог до кваліфікованого  фахівця, готового до соціально­економічних умов, що змінюються, і самостійного пошуку нових знань.  25 Ось декілька ознак нетрадиційного уроку: 1.Зміна тимчасових рамок ­ нерегламентований урок.  2.Місце проведення уроку ­ не лише аудиторія учбова, але і цех, театр, музей і тому подібне . 3.Використання позапрограмного  матеріалу, поглиблений проблемний розгляд узятої теми. 4.Організація колективної діяльності у поєднанні з індивідуальною творчістю, як учнів, так і самого викладача.  5.Можливість залучення організацій і забезпечення необхідного притягнення людей різних професій.  6.Створення емоційного підйому учнів, ситуації успіху для кожного учня з врахуванням його вікових, індивідуальних особливостей, індивідуальних здібностей і інтересів.  7.Обов'язковий самоаналіз і взаємоаналіз діяльності  в період підготовки до уроку і на уроці.        8.Створення тимчасової ініціативної групи, груп «фахівців» з числа учнів при підготовці до уроку ... і так далі. Методику нестандартних уроків не можна скопіювати. У кожному конкретному педагогічному випадку вона  буде специфічна. Це   поєднання   дуже   всіляко,   рухливо   і залежить від змісту навчання і від дидактичного  завдання.  Сьогодні вони дуже всілякі, це:          Урок ­ ролева гра.    Визначення: Метод навчання, при якому учні грають визначені ролі в неформальній, але реалістичній манері. Може носити структурований чи спонтанний характер.        Цілі:          • Вироблення стратегії дії у конкретних і стресових ситуаціях;          • Розвиток цільових поведінкових настанов;          • Розвиток навичок міжособистісного спілкування;          • Розвиток комунікативних навичок;          • Ілюстрація емоційного аспекту діяльності.      26  Переваги:          • Ефективність у відпрацюванні професійних дій, висвітлення складних конфліктних ситуацій;          • Закріплення засвоєння теоретичних концепцій;          • Прояснює особливості поведінки;          • Розвиває навички оперативного вирішення проблем;          • Навчання в дії;          • Драматичний, ігровий ефект сприяє кращому засвоєнню навчальному матеріалу;          • Ефективний спосіб зміни настанов і поглядів.      Обмеження:          • Необхідність якісної підготовки “акторів”;          • Необхідність ретельного планування сценарію і постановки гри;          • Ризик постановки штучної ситуації; • Значні витрати часу на підготовку і проведення;      • Необхідність урахування особливостей характеру акторів.          Урок  ­   ділова  гра.      Визначення: Одна з форм імітації конкретних ситуацій, передбачає організацію змагання між командами та  розподіл ролей між учасниками.        Цілі:          • Відпрацювання функціональних та особистісних навичок;          • Прийняття рішень;          • Побудова команд;      Переваги:          • Наочність засобів і результатів навчання (особливо при вивченні сучасних технологій);           • Формування навичок комунікації;          • Відпрацювання практичних навичок, прийняття рішень;          • Стимулювання творчого мислення;         27          • Об’єктивна оцінка і зворотній зв'язок; Навчання в дії;           • Демонстрація взаємозв’язків між різними функціями і процесами організації;          • Розвиток особистісних навичок.      Обмеження:          • Вимагає інтенсивних зусиль по підготовці сценарію і проведенню. Ризик відхилення від цілей навчання.     Урок ­ семінар      Визначення: Зустріч спрямована на обмін результатами досліджень, виконаного проекту; може організуватися у  формі доповідей, обговорень, круглих столів.        Цілі:          • Підсумкове заняття з навчальної теми, дослідження чи проекту;          • Зосередження уваги на нових ідеях, концепціях;          • Вироблення шляхів вирішення проблем.      Переваги: • Узагальнення й аналіз знань з навчальної теми;          • Отримання результатів на основі дослідницької діяльності;          • Обмін досвідом і знаннями;          • Продуктивні ідеї;          • Багатомірний аналіз розглянутих проблем.      Обмеження:     • Високі вимоги до рівня знань учнів;     • Ризик надмірної теоретизації результатів, що ускладнюють їхнє практичне використання.    28  Урок – проект.  Розглянемо метод проектів, його характерні ознаки:  ­ Завершує певний цикл навчання; ­ Ідеї, мета та завдання проектів визначають його виконавці на підставі навчальних інтересів; ­  Планування проектної діяльності виконавцями; ­ Визначення кінцевих результатів, пошук ресурсів для реалізації проекту виконавцями; ­ Виконання проекту учнями з консультативною допомогою педагога; ­ Реальність результату проектної діяльності (макет, реферат, виставка тощо); ­ Презентація результатів діяльності іншими учнями; ­ Аналіз проведеної роботи. Етапи проектної діяльності:          • Задум.          • Підготовка.          • Здійснення.          • Аналіз. Далі спробую пояснити кожен крок на прикладах. Задум. Пошук та вибір ідеї є першою вимогою, без якої не можна розпочати жодної роботи. Вибір має бути зроблений самим учнем. Ваше завдання, як педагога, допомогти та проконсультувати учня. Далі потрібно разом з учнями ретельно спланувати роботу та організувати її  таким чином, щоб можна було досягти  визначеної на початку мети. Учням слід встановити, чи мають вони для цього:          • відповідні знання;          • матеріали та обладнання;          • необхідні вміння та навички;          • фінансові кошти і т.д. 29 Підготовка. Маючи  вже певний задум, учні активізуються для певних досягнень. Для досягнення мети їм необхідно визначити  потрібні ресурси та шляхи здійснення своїх задумів. На цьому етапі затверджується тема проекту і використовується календарне планування роботи. Здійснення. Виконання проекту має здійснювати  учнями самостійно. Ви маєте постійно налаштовувати учнів на роботу, надавати їм допомогу в складних ситуаціях. Аналіз. Контролюйте процес виконання проекту, щоб мати можливість встановити успішність досягнення обраної на початку мети. При підбитті підсумків роботи над проектом, учні також представляють свої результати іншим. Демонстрація  результатів може супроводжуватися плакатами, діафільмами, аудіо та відеозаписами тощо. Робота над проектом закінчується написанням повного звіту, аналізом проведеної роботи. З досвіду роботи. Цінні відкриття: Проектна діяльність учить (і учнів, і педагога) формулювати проблему і знаходити шляхи її вирішення, формує  навички аналізу та систематизації інформації; вимагає від учнів роботи у співпраці; Проектний тиждень – це не просто «втрата навчальних годин», чого більше всього побоювалися педагоги. Це  компенсується реальним зв’язком навчання з життям. Мозковий штурм.      Визначення: Неструктурований процес генерування та відбору інноваційних творчих (груп) ідей у групі, що  координуються педагогом.      Переваги:  Високий ступінь активності учнів;  Продуктивні результати;  Досвід творчої діяльності; 30  Орієнтованість та вирішення проблем;  Розвиток особистісних навичок учасників;  Стимулювання нових ідей;  Невеликий термін. Цілі:  Тренування учнів у вирішенні проблем;  Розвиток творчого мислення;  Розвиток навичок спілкування, роботи в малих групах;   Підвищення зацікавленості учнівської аудиторії.      Обмеження:  Розмір групи має бути не дуже великим чи дуже маленьким (5­7 чоловік);  Процес координування групових дискусій і узагальнення ідей вимагає високої майстерності педагога;  Різна «якість» результатів навчання, які досягаються при мозковому штурмі.        Вивчення конкретних ситуацій.      Визначення: Вивчення та аналіз реальної чи вигаданої, але реалістичної ситуації, події, явища.      Цілі:  Розвиток вмінь вирішення проблем; прийняття рішень;  Зв'язок теоретичного навчання з виробництвом;  Аналіз конкретних ситуацій;  Розвиток міжособистісних відносин. Переваги:  Реалістичність ситуації, що була розглянута;  Розвиток навичок самонавчання;  Інтенсивний процес групової взаємодії; 31  Взаємонавчання учнів;  Синтез різних точок зору;  Розвиток навичок відбору оптимального варіанту вирішення ситуацій;  Практичне відпрацювання теоретичних знань;  Розвиток особистісних навичок.      Обмеження:  Вимагає витрат часу на підготовку опису ситуацій;  Обмеженість конкретних ситуацій – необхідність постійного відновлення;  Ризик невідповідності неповної відповідності вимогам навчання і запитам цільової аудиторії.         Обговорення критичного явища. Визначення: Подібний метод з обговоренням конкретної ситуації з наступними розходженнями:   аудиторії повідомляється про яку­небудь критичну ситуацію на виробництві в міжособистих стосунках; учні задають педагогу питання, прагнучи одержати додаткову інформацію; критична ситуація має бути запропонована самою аудиторією; при аналізі й обговоренні допускається більша ступінь свободи в обґрунтуваннях.      Цілі:  Розвиток умінь прийняття рішень і усування проблем у нестандартних (критичних) ситуаціях;  Розвиток міжособистісних відносин. Переваги:  Більш конкретний метод в ілюстрації реальних проблем;  Учні більш активно розкривають послідовність дій, що відбуваються; 32  Учні асоціюють себе з тим чи іншим учасником певної події;  Менші витрати на підготовку і проведення в порівнянні з попереднім методом.      Обмеження:  Вимагає високої активності і тренованості аудиторії в постановці питань;  Імовірність зайвої емоційності учнів при обговоренні;  Необхідність чіткого співвідношення розглянутого явища з цілями навчання.          «Кошик» (занурення).      Визначення: Обговорення конкретної ситуації, при якій учень одержує ряд максимально наближених до  реальності матеріалів і проблем, які вимагають вирішення. Можлива організація як групового, так і індивідуального заняття.      Цілі:  Оцінка вхідного рівня й отриманих результатів навчання;  З’ясування освітніх потреб;  Розвиток умінь вирішення проблем;  Відпрацювання навичок аналізу ситуації.      Переваги:  Комплексне відпрацювання різних практичних навичок;  Ефективний зворотній зв'язок з учнями;  Закріплення теорії;  Зміст “кошика” легко пристосовується до потреб учнів;  Допоміжний засіб для зміни настанов і поглядів.      Обмеження:  Значні витрати на підготовку кожного заняття;  Труднощі в оцінці результатів заняття.   Придатний для індивідуального навчання.         33 Групова дискусія.      Визначення: Спілкування між парами або групами учнів у певній навчальній ситуації. Може бути елементом  круглого столу, обговорення конкретної ситуації та інших методів.            Цілі:  Розкриття теоретичних концепцій;  Розвиток умінь вирішення проблем;  Розвиток умінь планування, формулювання стратегії.      Переваги:  Уточнення і перевірка гіпотез;  Обмін знаннями і досвідом;  Залучення в процес навчання;  Удосконалення навичок комунікації.      Обмеження  Різна ступінь залучення у процес обговорення;  Ризик невідповідності ходу дискусії цілям навчання. Урок ­ майстерня.      Визначення:  робота в малій групі спрямована на одержання чітко обумовлених результатів (рішень).Передбачає застосування більш простих методів роботи малими групами.        Цілі:  Аналіз і практичне закріплення комплексних тем;  Розвиток особистісних якостей;  Розробка нових стратегій. Урок ­ КВВ. Урок  творчості. 34 Урок ­ конкурс.   Інтегрований урок.   Бінарний урок.   Урок ­ екскурсія.  Урок ­ подорож.   Урок ­ референдум.   Урок ­ «Запитуй ­ відповідаємо» та інші.   Особлива трудність  для викладачів під час підготовки до уроку виникає при позначенні цілей. МЕТА УРОКУ ­ це заздалегідь запрограмований викладачем  результат, який має бути досягнутий вчителем і  учнями в кінці уроку.  Триєдина мета уроку ­ це складна складена мета, що вбирає в себе, три аспекти: пізнавальний, виховний і  розвиваючий. У меті уроку сформульований той ключовий результат, до якого повинні прагнути вчителі і учні, і якщо вона  визначена неточно або вчитель погано собі уявляє дороги і способи її досягнення, то про ефективність уроку важко говорити  Триєдина мета уроку ­ основа доцільної діяльності на уроці не лише вчителя, але і учнів, що дає їй напрям, якоюсь мірою це  пусковий механізм уроку. Вона визначає характер взаємодії вчителя і учнів на уроці, а реалізується не лише в діяльності  вчителя, але і в діяльності учнів і досягається лише у тому випадку, коли до цього прагнуть обидві сторони. Тому триєдина  мета уроку у відповідній інтерпретації (лише пізнавальний і в окремих випадках розвиваючий аспекти) повинна ставитися  перед класом в учнівському варіанті. Триєдина мета уроку є той систематизуючий стрижень, без якого заняття ніколи не  перетворитися на цілісну систему.  Триєдина мета уроку носить дуже загальний характер. Вона не може бути досягнута сама  по собі. Її обов'язково необхідно розчленувати на цілі етапів і учбово­виховних моментів, якщо урок чітко етапується або на  цілі учбово­виховних моментів, якщо логічна побудова уроку не пов'язана з його розчленовуванням на етапи. Іншими  словами, йдеться про побудову "дерева цілей" уроку, де триєдина мета уроку буде "генеральною метою", а завдання  навчально ­ виховних моментів ­ рубежами її досягнення. 35 Що ж є складом триєдиної мети уроку? Як ми вже не раз згадували, мета уроку триєдина і складається з трьох  аспектів. Розглянемо кожен з них:  ПІЗНАВАЛЬНИЙ аспект триєдиної мети уроку. Це основний і визначаючий її аспект. Він складається з  виконання наступних вимог:  1.Учити і навчити кожного учня самостійно добувати знання. Учити чому­небудь інших означає показати їм, що вони повинні робити, щоб навчитися тому, чому їх учать! 2.Здійснювати виконання головних вимог до опанування знань: повноту, глибину, усвідомленість, систематичність,  системність, гнучкість, оперативність, міцність. 3.Формувати навики ­ точні, безпомилково виконувані дії, доведені через багатократне повторення до автоматизму.    4.Формувати уміння ­ поєднання знань і навиків, які забезпечують успішне виконання діяльності.   5.Формувати те, що учень повинен пізнати, уміти в результаті роботи на уроці. "...доцільно при плануванні освітньої мети уроку вказати, якого рівня якості знань, умінь і навиків учням  пропонується досягти на даному уроці: репродуктивного, конструктивного або творчого" РОЗВИВАЮЧИЙ аспект триєдиної мети уроку.  Це найбільш важкий для вчителя аспект мети, при планеруванні  якого він майже завжди випробовує скруту. Чим це пояснюється? Думається, що в основу скрути закладено дві причини.  Перша полягає в тому, що нерідко вчитель прагне формувати новий розвиваючий аспект мети до кожного уроку, забуваючи,  що розвиток учня  відбувається набагато повільніше, ніж процес його навчання і виховання, що самостійність розвитку дуже  відносна і що вона здійснюється значною мірою як результат правильно організованого навчання і виховання.  Звідси витікає,  що один і той же розвиваючий аспект мети уроку може бути сформульований для триєдиних цілей декількох уроків, а інколи  і для уроків цілої теми. Розвиваючий аспект складається з декількох блоків. A.Розвиток мови: Збагачення і ускладнення її словарного запасу; ускладнення її смислової функції (нові знання  приносять нові аспекти розуміння); посилення комунікативних властивостей мови (експресивність, виразність); опанування  художніх образів учнями, виразними властивостями мови. 36  МОВНИЙ РОЗВИТОК ­ показник інтелектуального і загального розвитку учня . B.Розвиток мислення. Дуже часто як розвиваючий аспект триєдиної мети уроку ставить завдання учити учнів  мислити. Це, звичайно, прогресивна тенденція: знання можна забути, а уміння мислити назавжди залишається з людиною.  Проте у такому вигляді мета не буде досягнута, бо вона дуже загальна, її необхідно планувати конкретніше:          •         •         •         • учити аналізувати; учити виділяти головне; учити порівнювати;   учити будувати аналогії; узагальнювати і систематизувати;  доводити і спростовувати;   визначати і пояснювати поняття;  ставити і вирішувати проблеми.          •         •         •         •        Опанування цих методів і означає уміння мислити. ВИХОВУЮЧИЙ аспект триєдиної мети уроку. По­справжньому, що розвиває навчання не може не бути таким, що виховує. Учити і виховувати ­ як "блискавка" на куртці: обидві сторони затягуються одночасно і дуже міцно неквапливим  рухом замку ­ творчій думці.  Урок володіє можливостями впливати на становлення дуже багатьох якостей особи учнів. Виховуючий аспект повинен передбачати використання змісту учбового матеріалу, методів навчання, форм  організації пізнавальної діяльності в їх взаємодії для здійснення формування і розвитку етичних, трудових, естетичних,  патріотичних, екологічних і інших якостей особи школяра. Він має бути направлений на виховання правильного відношення  до загальнолюдських цінностей, високого почуття громадянського обов'язку. «Виховуюче  навчання» ­ це таке навчання, в процесі якого організовується цілеспрямоване формування  37 запланованих педагогом стосунків учнів до різних явищ навколишнього життя, з якими учень стикається на уроці. Круг цих  стосунків досить широкий. Тому виховна мета уроку охоплюватиме одночасно цілий ряд стосунків. Але ці стосунки досить  рухливі: з уроку в урок, маючи на увазі одну виховну мету, педагог ставить різні виховні завдання. А оскільки становлення  відношення не відбувається воднораз, на одному уроці, і для його формування необхідний час, та увага педагога до виховної  мети і її завдань має бути невгасаючою і постійною. З якими ж етичними об'єктами вступає учень у взаємодію на занятті? Перш за все ­ це що інші вчаться. Всі етичні  якості, що відображають відношення до іншої людини, повинні цілеспрямовано формуватися і розвиватися викладачем на  уроці незалежно від його наочної приналежності. Відношення до інших учнів виявляється через гуманність, товариство,  доброту, толерантність, делікатність, ввічливість, скромність, дисциплінованість, відповідальність, чесність; інтегральною по відношенню до всіх останніх якостей є гуманність. Формування гуманних стосунків на уроці ­  завдання вчителя. Другим етичним об'єктом, відношення до якого постійно проявляє той, що виучується, є він сам, його "Я".  Відношення до самого собі виявляється в таких якостях, як гордість і скромність, вимогливість до себе, відчуття власної  гідності, дисциплінованість, акуратність, сумлінність, відповідальність і чесність. Третій об'єкт ­ суспільство і колектив.  Відношення учня до них виявляється в таких якостях, як почуття обов'язку, відповідальність, працьовитість, сумлінність,  чесність, заклопотаність невдачами товаришів, радість співпереживання їх успіхам ­ все це проявляє стосунки школярів до  колективу, до класу. Дбайливе відношення до майна коледжу і навчальних посібників, максимальна працездатність на занятті ­ в цьому студент проявляє себе як член суспільства. Найважливішою етичною категорією, відношення до якої необхідно  формувати і весь час розвивати і яка постійно присутня на уроці, є праця. Відношення що вчиться до праці характеризується такими якостями: відповідальне виконання домашніх завдань,  підготовка свого робочого місця, дисциплінованість і зібраність, чесність і старанність. Все це підвладно впливу педагога на  уроці. І, нарешті, п'ятим об'єктом, який як етична цінність постійно присутня на уроці, є Батьківщина. Відношення до неї  виявляється в сумлінності і відповідальності, у відчутті гордості за її успіхи, в заклопотаності її труднощами, в бажанні  досягти найвищих успіхів в розумовому розвитку, щоб принести їй користь, в загальному відношенні до учення і своєї учбової праці. Підготовка відкритого заняття.  Підготовка до відкритого заняття проводиться відповідно до вимог оптимальної методики проведення заняття:  аналіз вмісту учбового матеріалу; аналіз особливостей конкретної групи на даному занятті; вибір форм, методів і засобів  навчання; короткий опис ходу заняття відповідно до вимог плану учбового заняття. Вибір теми відкритого заняття викладач  робить самостійно, з врахуванням аналізу матеріалу, на якому він зможе краще показати розроблені ним удосконалення,  прийоми і методи, організацію учбової діяльності учнів  на різних етапах заняття. 38 Починати підготовку необхідно з формулювання методичної мети відкритого заняття. Методична мета відображає  основну методику проведення уроку.  Це допоможе найконструктивніше і об'єктивно підійти до самоаналізу і аналізу уроку,  оцінити правильність підібраних методів і прийомів і форм організації.  Методична мета відкритого заняття може бути сформульована таким чином: ­ методика використання персонального комп'ютера  у вирішенні практичних завдань;  ­ методика організації самостійної роботи учнів;  ­ активізація пізнавальної діяльності учнів на заняттях (практичних, лабораторній   роботі...)  в процесі   роботи   з    наочними посібниками   і дидактичним матеріалом;  ­ методика використання ТСО в процесі викладу нового матеріалу, перевірки знань, міжнаочних зв'язків. Відповідно до методичної мети заняття, викладач вибирає такий учбовий матеріал, який дозволить якнайповніше  розкрити ті методи, прийоми і засоби, які складають основу педагогічної майстерності і технології, по якій працює викладач. При підготовці до відкритого заняття викладач повинен використовувати сучасну інформацію, підібрати матеріали з  педагогічної, науково­технічної і методичної літератури, застосувати результати відвідин технічних або методичних  виставок, передових підприємств. Все це допоможе зробити заняття цікавим і пізнавальним, дозволить учням бути в курсі  сучасних досягнень. Матеріально­технічне оснащення заняття необхідно продумати і підготувати заздалегідь. Слід підготувати і  випробувати у дії прилади і устаткування, обчислювальну техніку, ТСО. Продумати послідовність їх використання на занятті. Наочні посібники і аудіовізуальні засоби необхідно відібрати так, щоб їх вживання давало оптимальний ефект для  39 досягнення поставлених цілей. Дуже велику кількість наочних посібників розсіює увага учнів, а достаток  незадіяних  наочностей не виправдано на уроці. Будьте скромні і не навантажуйте урок наочністю, як прикрасою. Всі ілюстративні   матеріали уроку повинні працювати на учбову мету заняття. Колеги повинні надати необхідну допомогу педагогові в підготовці відкритого заняття.   Методичне забезпечення відкритого заняття.  Повний комплект документів, що визначають методичне забезпечення заняття, включає наступні документи (можуть  доповнюватися залежно від вигляду і типа учбового заняття):   ­ журнал;  ­ календарно­тематичний план; ­ план учбового заняття;  ­ конспект лекції;  ­  комплект матеріалів по всіляких видах контролю;  ­ дидактичний, роздавальний матеріал;  ­ завдання для самостійної роботи;  ­ комплект відеоматеріалів,презентацій;  ­ варіанти завдань або питань для видачі домашнього завдання;  ­ методична розробка або рекомендації по проведенню відкритого заняття. До відкритого заняття необхідно скласти план заняття (див. додаток №1) з чітким і розумним розподілом часу  заняття і вказівкою, що і як роблять викладач і учні (рекомендується скласти декілька екземплярів для запрошених на урок).  План уроку повинен відобразити всі основні етапи уроку, основні види діяльності, як учнів, так і викладача, види і форми  організації роботи, види вправ. Згодом план уроку повинен стати опорою для самоаналізу і аналізу уроку. Відкрите заняття, як говорилося вже вище, є демонстрацією досвіду викладача над педагогічною темою або  проблемою, тому наявність поставленої методичної мети уроку, відповідно педагогічній темі, бажано. Таким чином,  методична мета стає домінантою уроку, його методичним стрижнем. 40 Особливості підготовки учбових мультимедійних презентацій.  При підготовці учбових мультимедійних презентацій необхідно враховувати, з одного боку, загальнодидактичні  принципи створення навчальних курсів, вимоги, що диктуються психологічними особливостями сприйняття інформації з  екрану і на друкарській основі (оскільки будь­який текст може бути виведений за допомогою принтера на папір), , а з іншим,  максимально використовувати можливості, які надають нам програмні засоби телекомунікаційної мережі і сучасних  інформаційних технологій. Відштовхуватися, природно, треба від дидактичних і пізнавальних цілей і завдань, бо засоби  інформаційних технологій – суть засобу реалізації дидактичних завдань. Іншими словами, ефективність мультимедійних презентацій залежить від якості використовуваних  матеріалів(учбових курсів) і майстерності педагогів, що беруть участь в цьому процесі. Тому педагогічна, змістовна  організація мультимедійних презентацій (як на етапі проектування презентації, так і в процесі його використання) є  пріоритетною. Звідси важливість концептуальних педагогічних положень, на яких передбачається будувати сучасний урок з  використанням мультимедійних презентацій.     При створенні мультимедійних презентацій необхідно враховувати наступні вимоги:    ­ Мотивація.  Мотивація ­ необхідна складова навчання, яка повинна підтримуватися впродовж всього процесу  уроку. Велике значення має чітка певна мета, яка ставиться перед учнями. Мотивація швидко знижується, якщо рівень  поставлених завдань не відповідає рівню підготовки учня. ­ Постановка учбової мети.   Учень з самого початку роботи за комп'ютером повинен знати, що від нього  вимагається.  Завдання вчення мають бути чітко і ясно сформульовані в ході уроку.  ­ Створення передумов до сприйняття учбового матеріалу. Для створення передумов до сприйняття учбового  матеріалу можуть бути корисні допоміжні матеріали (керівництво для учня), що входять в комплект підручника або  підготовлені самим викладачем. ­ Подача учбового матеріалу. Стратегія подачі матеріалу визначається залежно від вирішуваних учбових завдань.  Важливою проблемою є оформлення кадрів, що подаються на екран дисплея. Необхідно використовувати відомі принципи  легкості для читання. ­ Оцінка. В ході роботи з комп'ютером учні повинні знати, як вони справляються з учбовим матеріалом. Найбільш  важливою є організація комунікацій "учень ­ вчитель ­ учень". Для цих цілей рекомендується організація роботи учнів в  проектах або " навчання в співпраці", дискусії. 41 При створенні мультимедійної презентації потрібно враховувати не лише відповідні принципи класичної дидактики, але і  специфічні принципи використання комп'ютерних мультимедійних презентацій.  Розробникам мультимедійних презентацій будуть корисні рекомендації, які залишаються украй актуальними у наш  час при найсучасніших педагогічних технологіях: ­ розподіляй кожен матеріал на відомі рівні і невеликі закінчені частини;  ­ вказуй на кожному рівні окремі частини подальшого матеріалу і, не допускаючи істотних перерв, наводь з нього  окремі дані щоб збудити допитливість учня, не задовольняючи її, проте, повною мірою;  ­ розподіляй і розташовуй матеріал так, щоб, де лише можливо, на наступному рівні при вивченні нового знову  повторювалося попереднє.  Необхідно, щоб матеріал вас захоплював. Використання відомих авторитетних джерел, марок і концепцій могло б  змусити людей відноситися до нього з великим інтересом. Вживання всілякої графіки, анімації і імітації повинні сприяти  підвищенню привабливості інтерактивних курсів. Вживання мультимедійних технологій для створення електронних матеріалів диктує свої закони і пред'являє певні  вимоги до підходів і методів розробки. Мультимедійні повчальні презентації призначені для допомоги викладачеві і  дозволяють зручно і наочно представити матеріал. Вживання навіть найпростіших графічних засобів є надзвичайно  ефективним засобом. . Майстерно зроблена презентація може привернути увагу учнів і збудити інтерес до навчання.  Проте не слід захоплюватися і зловживати зовнішньою стороною презентації, пов'язаної із спецефектами. Якщо ви перестараєтеся, то  понизите ефективність презентації в цілому. Необхідно знайти такий баланс між матеріалом, що подається, і  супроводжуючими його ефектами, щоб ваші учні буквально "сиділи на краєчку стільця". Це правило справедливо для всіх  мультимедійних презентацій взагалі, але особливо ­  для повчальних презентацій. Методична розробка або методичні рекомендації до відкритого заняття повинні відображати питання організації  42 і методики учбово­виховного процесу на занятті. Педагог, що готує відкрите заняття, розглядає в методичній розробці  учбово­виховний процес в світлі тих педагогічних завдань, які покладені в основу заняття, щоб використовувані методи і  засоби дії на учнів, способи організації їх діяльності допомогли іншим педагогам критично оцінити всю систему роботи, і  викликали бажання її удосконалення. Структура методичної розробки повинна містити анотацію, структуру уроку, детальний конспект (сценарій) заняття,  зразки дидактичного матеріалу, список використовуваної літератури і так далі. У анотації необхідно викласти значення і роль уроку, педагогічні цілі, завдання,що стоять перед викладачем,  очікуваний результат. Особливу увагу в анотації слід приділити педагогічній технології або методиці, в якій проводиться  заняття. Методична розробка може доповнюватися і частково перероблятися після проведення відкритого заняття, щоб все  коштовне, що отримане в процесі проведення заняття, знайшло в ній віддзеркалення і могло використовуватися іншими  викладачами. Зміст і оформлення методичної розробки повинні відповідати вимогам даного посібника (див. додаток № 1). Підготовлена і оформлена методична розробка після розгляду на засіданні методичної комісії і затвердження заст.  директора по НВР здається в методичний кабінет. Проведення відкритого заняття. За 2 тижні до проведення відкритого заняття викладач вивішує повідомлення  (оголошення) про нього. Проводиться відкрите заняття в звичайній діловій обстановці. Запрошені входять в аудиторію до дзвінка, займають заздалегідь підготовлені місця, вибрані так, щоб менше  відволікати увагу учнів і без перешкод спостерігати за діями  викладача і учнів. Всі запрошені повинні дотримувати педагогічний такт, не  втручатися в хід занять, не виражати у присутності учнів,  свого відношення до роботи викладача, ведучого його. Запрошені в процесі спостереження, повинні прослідити, як викладач, ведучий заняття, досягає поставленої мети,  за  допомогою яких методичних прийомів і засобів навчання реалізує вимоги учбової програми, які результати його діяльності. Обговорення і аналіз відкритого учбового заняття. Обговорення відкритого заняття проводитися в день його  проведення. Організовує обговорення голова циклової комісії або особа, відповідальна за підготовку заняття. Мета  обговорення ­ оцінка правильності постановки заняття, доцільність вибраних методів і засобів, допомога викладачеві  побачити окремі методичні прийоми, їх ефективність з точки зору  поставлених завдань. 43 При обговоренні заняття питання повинні носити конкретний характер (про окремі прийоми і методи роботи, про  конкретні явища  даного заняття), не відводити обговорення від поставленої мети.  Обговорення рекомендується проводити в наступній послідовності:  1.Викладач, що проводив заняття                 2.Запрошені викладачі                 3.Голова циклової комісії                 4.Представник адміністрації, відповідальний за методичну роботу.          Перше слово надається викладачеві, який проводив заняття. Він повинен чітко розкрити мету учбового заняття,  обгрунтувати вибір методів і засобів, якість їх вживання, повідомити критичні зауваження по проведенню учбового заняття і  змісту підібраного матеріалу. Дати характеристику рівня знань, успішності  студентів, місце уроку в системі занять,  обгрунтувавши вибрані форми організації і типа уроку (див. додаток № 2). Виступ викладача повинен допомогти присутнім зрозуміти його педагогічний задум, особливості вживаних ним  методів і прийомів, які лежать в основі системи його роботи. Розгорнутий самоаналіз уроку не лише продемонструє  присутнім педагогічну і методичну письменність педагога, але  зумовить  виниклі в ході уроку питання. Промовці повинні детально розібрати переваги і недоліки заняття, звернути особливу увагу на досягнення цілей   навчання, виховання і розвитку, на ефективність вживаних методів, доцільність використання ТСО, устаткування. Необхідно  ретельно оцінити заняття з позиції реалізації дидактичних принципів. Обов'язково в ході обговорення відзначити недоліки,  помилки, допущені в організації і змісті заняття, дати раду з вдосконалення системи роботи. Останнім виступає голова методичної комісії і представник адміністрації. Вони підводять підсумки обговорення,  44 відзначають, що було упущене виступаючими, дають оцінку прийомам і методам, використаним на занятті, відзначають  глибину розкриття поставленої методичної мети відкритого учбового заняття і роблять виводи про доцільність використання  представленого досвіду. При аналізі промовці повинні оцінити виховну роль заняття, його значення. Змістом і організацією,  таке заняття сприяє вихованню якостей, необхідних майбутньому фахівцеві. Тон обговорення має бути діловим і доброзичливим. Необхідний діловий обмін думками, дискусія, які викликають  бажання не лише оцінити критично роботу колег, але творчо використовувати його досвід в роботі. Після виступу присутніх,  слово знов надається викладачеві, що проводив заняття. Він відзначає, які зауваження приймає, з чим він не згоден і чому,  доводить свою точку зору. Добре організоване обговорення допомагає прийти до єдиної думки по принципових методичних питаннях,  упровадити результати відкритого заняття в педагогічну практику. Все, присутні на відкритому занятті, здають заповнені бланки аналізу учбового заняття голові циклової комісії або  відповідальному за проведення уроку або методистові . Методична розробка по відкритому учбовому заняттю і аналіз виводів і пропозицій відносяться до втілення  передового педагогічного досвіду. Система відкритого заняття повинна підтримувати все нове, передове, що народжується в праці педагогічного  колективу, сприяти впровадженню в практику прогресивних форм і методів  навчання і виховання учнів училища. 45 Додаток № 1   Зразковий план  поурочного плану  (вивчення нового учбового матеріалу)   Урок № ______  Дата _________  Група _______ Вигляд учбового заняття (теоретичне, практичне заняття)                  Тип заняття   (вивчення нового матеріалу, закріплення отриманих теоретичних знань,  відробіток умінь і навиків,  контроль знань, узагальнення знань, комбінований урок)  Тема: _____________________________________________________ Цілі уроку ________________________________________________  Міжнаочні зв'язки_______________________________________  Педагогічна технологія (або методична мета уроку) ________  Форма організації  (ролева гра, семінарське заняття, проблемна лекція і так         далі)________________________________________________ Використовувані методи навчання _______________________________  Час проведення уроку______________________________________  Забезпечення уроку __________________________________________ План  заняття  46  I. Організаційна частина  (перевірка  присутніх, підготовка робочих місць)                                                          1 ­ 2 хвилини  II. Повідомлення  теми і цілей заняття  (оголошення теми уроку,  постановка досяжних цілей перед учнями)       1­2 хвилини III. Актуалізація опорних знань учнів  (виконання вправ, ігрових завдань і так далі необхідних як опора для вивчення нового матеріала)                            5­7 хвилин IV. Початкова мотивація учбової діяльності  (зацікавленість у вивченні даної теми: необхідна в професійній діяльності, в життєвій ситуації, і так далі)                  2 ­ 3 хвилини V. Вивчення нового матеріалу (послідовний виклад за принципом «від простого до складного»  з можливою демонстрацією наочних посібників)        15 ­ 20 хвилин  VI. Узагальнення і систематизація вивченого матеріалу          5 ­ 6 хвилин  (виводи по основних питаннях теми, закріплення отриманих знань шляхом виконання вправи, складання таблиці і  т.д.) VII. Підсумкова  частина заняття   (підведення підсумків заняття, виставлення оцінок)                   3 ­ 5 хвилин  VIII. Повідомлення домашнього завдання (якщо є необхідність, виконання домашнього завдання слід розібрати або дати необхідні рекомендації по його  виконанню – в цьому випадку час на повідомлення домашнього завдання збільшити).                                                          47                  1­ 2 хвилини Додаток № 2   Схема самоаналізу уроку   Група _______  кількість присутніх ________  кількість за списком_______  Тема уроку______________________________________________________  Тип уроку і його структура_________________________________________ 1. 2. 4. 3. Яке місце даного уроку в темі? Як цей урок пов'язаний з попереднім?  Коротка педагогічна для психологічного типу характеристика групи (кількість учнів, присутніх, кількість  «слабких» і таких, «сильних»учнів, активність учнів на уроці, організованість і підготовленість до уроку)  Яка триєдина дидактична мета уроку (навчальна, розвиваюча, виховуюча). Дати оцінку успішності  в  досягненні цілей уроку, обгрунтувати показники реальності уроку.  Відбір змісту, форм і методів вчення відповідно до мети уроку. Виділити головний етап і дати його  повний аналіз, грунтуючись на  результатах навчання на уроці.  Чи раціонально було розподілено час, відведений на всі етапи уроку? Чи логічні «зв'язки» між етапами?  Показати, як інші етапи працювали на головний етап.  Відбір дидактичних матеріалів, ТСО, наочних посібників, роздавальних матеріалів відповідно до цілей  заняття.   Як організований контроль засвоєння знань, умінь і навиків учнів? На яких етапах заняття проводився? У яких формах і якими методами здійснювався? Як організовано  регулювання і корекцію знань учнів?                            8.              Психологічна атмосфера на занятті                            9.              Як ви оцінюєте результати уроку?                                                ­ Чи удалося реалізувати всі поставлені завдання уроку?                                               ­ Якщо не вдалося, то чому? 5. 6. 7.                       10.             Намітити перспективи своєї діяльності. 48 Додаток № 3 .                                                           Вище професійне училище №40 м. Алчевська Затверджую  Заступник  директора по НВР                                                    на тему:         __________________________________     професія: _________________________________ Методична розробка відкритого уроку      з предмету: ________________________________ Протокол № ____ від _________  Голова МК _________/ ________  Викладач _________/__________ 1.   Новые педагогические и информационные технологии в системе образования.Е.С.Полат,М.Ю.Бухаркина.­ М.:Академия,2000. – 272с. 2. Селевко Г.К. Энциклопедия образовательных технологий.Т.1 – НИИ школьных технологий, 2006. ­816с. 49 ЛІТЕРАТУРА 3. Татаринова Л.В. В помощь преподавателю. Астрахань, 2009. – 26с. 4. Розвиток ділової активності учнів ПТНЗ під час професійної та загальноосвітньої підготовки:Навчально­ методичний  посібник для педагогічних працівників ПТНЗ.­ Донецьк:ДІПО ІПП,2003. – 407с. 50