Свято української мови "О, мово, музико, калино - бальзам цілющий для душі»

С вято української мови "О, мово, музико, калино - бальзам цілющий для душі» Мета: ‒ мови; ‒ Поглибити знання учнів про походження і значення української Формувати розуміння того, що українська мова – наш скарб, без Розширювати   знання   про   красу   і   багатство   української   мови, якого не може існувати народ історію її розвитку; ‒ ‒ ‒ Пробудити почуття національної гідності; Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття   поваги   до   всього   українського,   бажання   розмовляти  українською мовою.  ХІД ЗАХОДУ: Викладач: Доброго дня усім гостям нашого свята! Сьогодні,   напередодні   Дня   української   писемності   та   мови,   яке святкується   кожного   року   9   листопада,   в   день   вшанування   Нестора   – Літописця,   а   також   в   рамках   Тижня   української   мови   та   літератури     ми проводимо   свято   рідної   мови,   свято   української   мови   "О,   мово,   музико, калино ­ бальзам цілющий для душі»  Ведучий 1:  Здрастуй, Слово, українська мово, Здрастуй на межі тисячоліть Квітни калиново й барвінково, Запашна вічнозелена віть! Слово – брила, слово – крила, диво. У незнане зоряний політ. Через мову щиро і правдиво Одкривається весь білий світ! Ведучий 2: Любо й мило людям щастя зичить,  Бачить, як сузір’я мов зорить, Знати, як усім народам личить Мовою своєю говорить! Йди в тисячоліття, рідна мово,  До сердець і душ людських доходь Квітни калиново й барвінково, Бо на те й благословив Господь!  Ведучий 1:  Процвітай же, мово калинова,              І тобі не в’янути в віках:              Мелодійна українська мова ­              Чарівний, навік коштовний скарб.  Викладач:  Слухаючи і використовуючи рідну мову в повсякденному житті, ми   рідко   замислюємось   над   тим,  яким   неоціненним   багатством   володіємо. Звуки, слова та речення ми сприймаємо як щось звичайне, буденне, пересічне. А   тим   часом   мова   –   одне   з   найважливіших,   найдавніших   та найзагадковіших явищ у світі. За допомогою мови ми спілкуємося, пізнаємо світ, долучаємось до культурних надбань, оформлюємо і висловлюємо свої думки, почуття, погляди. У нашій мові відбито відомості про життя і досвід багатьох поколінь українського народу.  Вона віддзеркалює його душу, в ній закарбовано нашу історію, споконвічні прагнення і помилки. Знання мови необхідне кожній людині в її повсякденному житті. Без цього неможливо глибоко збагнути почуте чи прочитане, не можна вправно користуватись багатогранним і гнучким рідним словом. У   навчанні,   формуванні   та   вихованні   духовно   багатої   особистості першочергове місце відведено мові. Саме тому ми зібралися сьогодні в цій залі, щоб осмислити багатство рідної   мови,   збагнути   її   таємниці,   прочитати   історію   слів,   а   разом   з   цим предметів та явищ, які ними позначались, навчитись вміло черпати із мовних скарбів все найбарвистіше для висловлення думки. Тож   запрошую   вас   до   прекрасного   Мови,   її   чарівних   звуків   і неповторних слів Ведучий  1  Мово!     Пресвятая   Богородице   мого   народу!   З   чорнозему, любистку, м‘яти, рясту, євшан­зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народженна. Ведучий 2: Мово рідна! Ти ж – як море – безконечна, могутня, глибока, котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця­краю. Красо моя! В тобі мудрість віків і пам‘ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук динарів твоїх у днину побідну, і пісня серця дівочого у коханні своїм, і крик новонародженного. В тобі, мово, неосяжна душа народу, його щирість, радощі й печаль, його труд і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його. Арфо серця мого! Люблю зажуру пісень твоїх і невмирущий оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх. Скарбе мій єдиний! З тобою я найбагатша і найдужча  у світі, без тебе ­ перекотиполе, що його несе вітер у сіру безвість. Твердине   моя   і   захисток,   і   гордість,   і   розрада     в   годину   смутку! Світлоносна!  Ти завжди вабиш, чаруєш, кличеш на теплі і могутні хвилі свої!  І я – вірний юнга твій… Єдина печаль проймає, ­ що не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан. Бо ти є вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого. Тож такою і будь вічно, мово рідна! Хто сказав, що наша мова груба? Груба лиш тому, кому не люба Де іще від матінки­матусі Ти почуєш “спатоньки­спатусі”? Ну яка на світі знає мова Зменшувальні форми дієслова Хоч у нас і кажуть, що невістка Буцімто, чужа у хаті кістка Та не давно у одній господі Чув таке я, що й повірить годі Каже до невістоньки свекруня: “Ти вже хочеш їстоньки, Віруню?” Хто ж сказав, що наша мова груба? Груба лиш тому, кому не люба. Ну скоріше – незбагненна мова, Лагідно­чарівна – загадкова Де ще в світі є така країна, Як терпляча Україна­ненька, Щоб і тих, хто їй завдав руїни Звали незлобливо – воріженьки?! Лунає пісня "Місяць по небу ходить" Готуючись   до   свята,   ми   ознайомилися   з   висловами   про   мову   видатних українських діячів і письменників. І хочемо презентувати їх вам. А ще ми зібрали понад 200 приказок. І найхарактерніші презентуємо до вашої уваги. А зараз переходимо до наступного етапу нашого свята до конкурса на краще виконання віршів про мову. (Журі підводить підсумки, а тим часом йде інсценізація казки «Ріпка» ) Ведуча. Немає в світі людини, яка б не любила казок, або не чула їх. Сьогодні ми запрошуємо вас у гості до казки і пропонуємо подивитися відому російську казку "Репка" в українському варіанті, чудовою українською мовою. Інсценізація казки "Ріпка" Ведучий. Не часто в нашій Україні Бува, щоб ріпу хтось садив… Але було… В одній хатині Дідусь Панас з сім'єю жив. Раз навесні, коли берізки Пухкі сережки одягли, Коли дрібні зелені бризки Так рясно на гілля лягли, Дід порався в своїм садочку, Доріжки чистив, тин ладнав, Скопав землицю на горбочку, Що посадити тут не знав. І раптом вибігла Ганнуся, Набрати думала води… Підбігла, лащиться: "Дідусю, Ти мені ріпку посади!" І посадив… Ходив щоранку поливати, Глядів, щоб півник не стоптав, Бур’ян зривав, щоб їй зростати. Ретельно ріпку доглядав.          А українські землі – диво!          За труд відплачують як слід.          І ріпка виросла красива,        "Хороша ріпка!" – каже дід.          Блищить на сонці чепурненька,          Як мед, не скласти їй ціни, Тугенька, жовта, величенька. А висоти! А ширини!         Дід довго нею милувався,         І знав, що він досяг мети.         Хоч шкодував, і хоч вагався,         Та все ж сказав: "Пора тягти!" На другий день зібрався зранку, Неначе десь на свято йшов, Надів сорочку­вишиванку, До ріпки стиха підійшов.        До неї чемно привітався,        Примірявся і так, і сяк,        Але ж… як тільки не старався,        А витягти не міг ніяк. Дід. Гей, жінко, нумо вийди з хати, Покинь всі справи хоч на мить. Біжи мені допомагати, Бо ріпка глибоко сидить. Баба.Ти кликав, діду? Я хутенько. Усе покинула й біжу. Ця ріпка й справді величенька, Давай тобі допоможу. Ведучий. Бабця за діда, дід за ріпку, Разом щосили потягли… Вона ж  сидить в землиці кріпко –  Так витягти і не змогли. Баба.Онучко, чуєш? Йди скоренько! Де ти там граєшся? Давай! Засіла ріпка глибоченько, ЇЇ тягти допомагай! Ведучий. Дівча – за бабцю, Та – за діда, А дід – за ріпку, Й потягли… Не подає красуня й виду. Так витягти і не змогли. Онучка. Сірко! Біжи сюди, собачко! Чіпляйсь за мене, В ряд ставай! Разом і витягнем, побачиш, Ти тільки нам допомагай. Ведучий. Сірко за внучку, Та за бабу, Бабуня діда обійма, Той тягне… Та виходить слабо, І успіху ніяк нема. Сірко. Гей, кицько, глянь, усі при ділі. Не гай часу, сюди біжи! Що розляглася в тому зіллі? Ти краще нам допоможи. Ведучий. Киця – за собачку, Той за онучку зачепивсь. Вона – за бабу, та – за діда. А дід за ріпку ухопивсь. Дід тягне обома руками, Командує: "Тягніть! Тягніть!" Сам сперся обома ногами… А ріпка смирненько сидить! Лоби в усіх уже намокли, Сміється сонечко з гори, А мишеня блиснуло оком І хвацько вилізло з нори. Миша. Без мене тут не буде діла, Це знає навіть дід Панас. Буває, що великій силі Бракує трішечки підчас. Кіт. Ти краще, Мишко, не хвалися. Підходь хутчій, за хвіст бери. Гарненько ніжками зіприся, Повітря в груди набери… Ведучий. І тягнуть всі: Мишка – за кицю, Кицюня – хвостик у Сірка, Сірко – онучину спідницю, А та – бабуні фартуха. Бабуня держить чоловіка, Піт виступає на чолі, Дід тягне ріпку, цупить, смика… І… ріпку витягли з землі! Коріннячко у жовтій глині, Така блискуча і гладка… Всі впали і лежать на спині, Проте ніхто не наріка. Сусіди вибігли із хати, Ото вже галасу було!.. Дідусь усіх став пригощати.                    Наїлося усе село! (Слово журі, нагородження)                      Викладач: Яка ж багата рідна мова! Увесь чарівний світ у ній. Вона барвиста і чудова. І кривдити її не смій. Вона про все тобі розкаже,  Чарівних слів тебе навчить, Усе розкриє і покаже, Як правильно на світі жить. То ж мову вчи і прислухайся До того, як вона звучить. І говорити так старайся, Щоб всім її хотілось вчить. Вона ж у нас така багата! Така чарівна, як весна! І нею можна все сказати. І найрідніша нам вона