ТЕМА 1. ЗНАЧЕННЯ І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ

ТЕМА 1. ЗНАЧЕННЯ І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ

1. Фінансовий аналіз — це один із методів оцінки фінансової ді­яльності підприємств та їх пристосування до умов ринку, що змі­нюється.

Фінансовий аналіз є процесом дослідження фінансового стану та основних результатів фінансової діяльності підприємства з ме­тою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості та за­безпечення ефективного розвитку.

Фінансовий аналіз є прерогативою найвищої ланки управлінсь­ких структур підприємства, здатних впливати на формування фінансових ресурсів і на потоки грошових коштів, ефективність упра­влінських рішень, пов'язаних з визначенням ціни продукції, замі­ною устаткування чи технології, економічного зростання підприєм­ства.

Фінансовий аналіз є основою для управління фінансами підпри­ємства. В узагальненому вигляді він охоплює три головні напрямки:

1) оцінювання фінансових потреб підприємства;

2) розподіл потоків грошових коштів залежно від конкретних планів підприємства, визначення додаткових обсягів залучених фінансових ресурсів та каналів їх одержання — кредити, пошук внутрішніх резервів, додатковий випуск акцій, облігацій;

3) забезпечення системи фінансової звітності, яка б об'єктивно відображала процеси та забезпечувала контроль за фінансовим станом підприємства.

Фінансовий аналіз допомагає своєчасно вирішувати питання поліпшення поточного руху фінансових ресурсів, їх формування та використання, поточного та довгострокового планування діяль­ності. На його основі будується фінансове забезпечення стратегії підприємства на перспективний період. Без фінансового аналізу не можливі планування, прогнозування, бюджетування, ефектив­не розміщення фінансових ресурсів, аудит.

Фінансовий аналіз має важливе значення в економічній діяль­ності підприємства. Він дає змогу:

1) вишукувати резерви поліпшення фінансового стану підпри­ємства;

2) об'єктивно оцінювати раціональність використання усіх ви­дів фінансових ресурсів;

3) своєчасно вживати заходів щодо підвищення платоспромож­ності підприємства;

4) забезпечувати оптимальний виробничий та соціальний роз­виток колективу за рахунок використання виявлених у ході ана­лізу резервів;

5) забезпечувати розроблення плану фінансового оздоровлення підприємства.

Фінансовий стан підприємства — це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових від­носин підприємства, визначається сукупністю виробничо-госпо­дарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Отже, фінансовий стан — це одна з найважливіших характе­ристик діяльності кожного підприємства.

Під фінансовим станом підприємства розуміють його спро­можність фінансувати свою діяльність. Він характеризується за­безпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нор­мального функціонування підприємства, доцільністю їх розмі­щення та ефективного використання, фінансовими взаємовідно­синами з іншими юридичними та фізичними особами, плато­спроможністю та фінансовою стійкістю.

Аналіз фінансового стану підприємства показує, за якими конкретними напрямками потрібно проводити аналітичну робо­ту, дає можливість виявити найважливіші аспекти та найслабкіші позиції у фінансовому стані даного підприємства. Згідно з цим результати фінансового аналізу дають відповіді на питання, які найважливіші засоби поліпшення фінансового стану конкретного підприємства в конкретний період його діяльності.

Об'єктом фінансового аналізу є конкретне підприємство чи фінансова операція цього підприємства.

Суб'єктами фінансового аналізу є фінансові аналітики, які заінтересовані в діяльності підприємства з якихось причин.

Фінансовий стан підприємства може бути стішим, нестійким і кризовим. Він характеризується системою по­казників, які відображають процес формування і використання фінансових ресурсів підприємства. У ринковій економіці фінан­совий стан підприємства — це, по суті, кінцеві результати його діяльності. Крім того, фінансовий стан суб'єкта гос­подарювання — це характеристика його фінансової конкуренто­спроможності (тобто плато-, кредитоспроможності), використан­ня фінансових ресурсів і капіталу, виконання зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Для досягнення мети фінансового аналізу мають бути виріше­ні такі основні завдання:

Ø оцінка рентабельності підприємства; аналіз фінансової стійкості підприємства;

Ø об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, плато­спроможності та фінансової стійкості підприємства;

Ø дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства оборотними коштами;

Ø оцінка конкурентоспроможності підприємства;

Ø аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

Ø визначення ефективності використання фінансових ресур­сів;

Ø загальна оцінка фінансового стану і факторів його зміни;

Ø вивчення співвідношення між джерелами оборотних кош­тів, їх розміщенням і ефективністю використання;

Ø дотримання підприємством фінансової, розрахункової і кредитної дисципліни;

Ø визначення ліквідності та фінансової стійкості підприємства; —довго- і короткострокове прогнозування стійкості фінансо­вого стану.

Для розв'язання цих завдань вивчаються:

Ø наявність, склад і структура оборотних коштів підприємства, причини та наслідки їх змін;

Ø наявність, склад і структура джерел власних коштів підпри­ємства, причини і наслідки їх змін;

Ø стан, структура і зміни довгострокових активів;

Ø наявність, структура поточних активів у сферах виробницт­ва і обігу, причини та наслідки їх змін;

Ø платоспроможність і фінансова гнучкість;

Ø ефективність використання активів;

Ø окупність інвестицій.

2. Основу інформаційного забезпечення оцінки фінансового ста­ну становить бухгалтерська звітність. Може використовуватись і додаткова інформація переважно оперативного характеру, однак вона має лише допоміжний характер.

3. Розглянемо сутність основних прийомів фінансового аналізу. До економіко-логічних належать прийоми: порівняння, деталіза­ція, групування, середніх та відносних величин, балансовий при­йом, горизонтальний та вертикальний аналіз, трендовий аналіз, прийом послідовного ізолювання факторів абсолютних та відносних різниць, розрахунки пайової участі.

До економіко-математичних прийомів, які найчастіше вико­ристовують під час фінансового аналізу, можна віднести інтег­ральний, графічний та кореляційно-регресійні прийоми.

Найважливішими спеціальними прийомами фінансового ана­лізу є порівняльний, або просторовий аналіз. Порівняння полягає в зіставленні фінансових показників звітного періоду з їх плано­вим значенням (норматив, норма, ліміт) і з показниками поперед­нього періоду. Для того щоб за результатами порівняння можна було зробити правильні висновки, необхідно забезпечити відпо­відність показників та їх однорідність. Відповідність аналітичних показників має бути забезпечена за календарними строками, ме­тодами оцінки, умовами роботи, інфляційними процесами.

Деталізація як прийом широко використовується під час ана­лізу розподілу факторів і результатів господарської діяльності в часі та просторі. За його допомогою виявляються позитивний та негативний вплив окремих факторів, наслідки яких зазвичай вза­ємно протилежні.

Групування як засіб розподілу сукупності на однорідні за ознаками елементи, застосовується в аналізі для того, щоб роз­крити зміст середніх підсумкових показників і вплив окремих одиниць на ці середні.

Середні величини краще відбивають сутність того чи іншого процесу, закономірності його розвитку, ніж більшість окремо взятих позитивних та негативних відхилень. Середні величини широко застосовуються в аналізі, особливо при вивченні масових явищ, таких як середній виробіток, середні залишки. Застосовують­ся середньоарифметичні та середньохронологічні зважені.

Відносні величини (проценти, коефіцієнти, індекси) дають мож­ливість глибше зрозуміти сутність і характер відхилення від бази. Вони особливо необхідні для вивчення динаміки показників за ряд звітних періодів. Зростання чи зниження можна розрахувати відносно єдиної бази, взятої за вихідну, чи відносно ковзаючої бази, тобто попереднього показника.

Балансовий прийом застосовується у тому разі, коли потрібно вивчити співвідношення двох груп взаємопов'язаних економіч­них показників, підсумки яких мають бути рівними між собою. Найпоширенішим є прийом балансових зв'язків. Він використо­вується при аналізі фінансового стану підприємства для перевір­ки повноти та правильності зроблених розрахунків щодо визна­чення впливу окремих факторів на загальну величину відхилення, за показником, що вивчається. В усіх випадках, коли дія фактора є самостійною, хоча й пов'язаною з іншими факторами, підсумок впливу окремих факторів повинен дорівнювати величині загаль­ного відхилення за показником. Якщо такої рівності немає, то це свідчить про неповне виявлення рівня впливу окремих факторів чи про помилки при його розрахунках.

Горизонтальний (у часі) аналіз — порівняння кожної позиції звітності з відповідною позицією попереднього періоду. Горизон­тальний аналіз дає змогу виявити тенденції зміни окремих статей або їхніх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. В основі цього аналізу лежить обчислення базисних темпів зрос­тання показників за балансовими статтями чи звітом про фінан­сові результати.

Вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звіт­ності на результат у цілому. В основі вертикального аналізу ле­жить подання бухгалтерської звітності у вигляді відносних вели­чин, що характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників. Обов'язковим елементом аналізу є динамічні ряди цих величин, що дають змогу передбачати і прогнозувати струк­турні зрушення в складі господарських коштів і джерел їх по­криття.

Трендовий аналіз — це порівняння кожної позиції звітності з ря­дом відповідних аналітичних показників попередніх періодів і ви­значення тренду, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренду здійснюється перспектив­ний аналіз.

Факторний аналіз — аналіз впливу окремих факторів на ре­зультативний показник.

Прийом послідовного вилучення факторів (ланцюгових під­становок) використовується для розрахунків величини впливу окремих факторів у загальному комплексі їх дії на рівень сукуп­ного фінансового показника. Цей метод використовується тоді, коли зв'язок між показниками можна виразити математично у формі функціональної залежності. Сутність прийому ланцюгових підстановок полягає у послідовній заміні кожного звітного показ­ника базисним, при цьому усі інші показники розглядаються як незмінні. Така заміна дає змогу визначити ступінь впливу факто­ра на сукупний фінансовий показник. Число ланцюгових підста­новок залежить від кількості факторів, що впливають на сукуп­ний фінансовий показник. Використання прийому ланцюгових підстановок потребує суворої послідовності визначення впливу окремих факторів. Ця послідовність передбачає, що передусім визначається вплив кількісних показників, які характеризують абсолютний обсяг діяльності, обсяг фінансових ресурсів, доходів та витрат, у другу чергу — вплив якісних показників, які харак­теризують рівень доходів та витрат, ступінь ефективності вико­ристання фінансових ресурсів.

Прийом різниць полягає в тому, що насамперед визначається абсолютна або відносна різниця (відхилення від базисного показ­ника) за факторами, які вивчаються, і за сукупним фінансовим показником. Потім це відхилення (різниця) за кожним фактором перемножується на абсолютне значення інших взаємопов'язаних факторів. При вивченні впливу на сукупний показник двох фак­торів (кількісного і якісного) заведено перемножувати відхилен­ня за кількісним фактором на базисний якісний фактор, а відхи­лення за якісним фактором — на звітний кількісний фактор.

Прийом відносних різниць (за різницею процентів, коефіцієнтів) застосовується у тому разі, коли результативний показник можна подати як добуток факторів (співмножників). Величина окремих факторів розраховується множенням різниці в процентах рівня ви­конання плану за двома взаємозв'язаними показниками на абсо­лютний планований рівень результативного показника.

Прийом пайової участі (пропорційного ділення приросту) вико­ристовується для деталізації факторів першого, другого і и-ro по­рядків, вплив яких на результативний показник виражається не аб­солютною сумою, а відносними показниками. Для розрахунку факторів визначається коефіцієнт пайової участі Kg як відношен­ня приросту результативного показника до суми факторних змін. Рівень впливу окремих факторів на результативний показник ви­значається множенням суми зміни даних факторів на коефіцієнт пайової участі.

Предметом фінансового аналізу підприємства є фінансові ресурси та їхні джерела. Для досягнення основної мети цього аналізу — об'єктивної оцінки фінансового стану підприємства та виявлення впливу факторів підвищення ефективності його функ­ціонування можуть застосовуватись різні методи аналізу.

Методи фінансового аналізу — це комплекс науково-ме­тодичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу загалом і фінансового аналізу зо­крема.

Класифікація розрізняє неформалізовані і формалізовані ме­тоди аналізу. Неформалізовані (евристичні) методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежнос­тях. До неформалізованих належать такі методи: експертних оці­нок та сценаріїв; психологічні; морфологічні; порівняльні; побу­дови системи показників; побудови системи аналітичних таблиць.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладені жорстко формалізовані аналітичні залеж­ності. Основні з них: арифметичних різниць; ланцюгових підста­новок; відсоткових чисел; дисконтування; диференційний; балан­совий; логарифмічний; виокремлення ізольованого впливу фак­торів; інтегральний; простих та складних відсотків та ін.

У процесі фінансового аналізу також широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, метод головних ком­понентів).

Використання видів, прийомів та методів фінансового аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моде­лей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємо­зв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства:

1)  дескриптивні;

2)  предикативні;

3)  нормативні.

Дескриптивні моделі (описового характеру) є основними для оцінювання фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансових звітів у різноманітних аналітичних розрізах; вертикальний і горизон­тальний аналіз звітності; трендовий аналіз; аналіз відносних по­казників і коефіцієнтів; порівняльний, або просторовий аналіз; факторний аналіз; система аналітичних коефіцієнтів. Дескрипти­вні моделі; засновані на використанні інформації з бухгалтерсь­кої звітності.

Предикативні моделі — це моделі прогностичного характе­ру. Вони використовуються для прогнозування доходів та витрат

підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпошире­ніші з них:

1) розрахунки точки критичного обсягу продажу (аналіз без­збитковості);

2)  побудова прогностичних фінансових звітів;

3) моделі динамічного аналізу (жорстко-факторні моделі, що детермінувалися, і регресійні моделі);

4)  моделі ситуаційного аналізу.

Нормативні моделі — це моделі, які уможливлюють порів­няння фактичних результатів діяльності підприємства з норматив­ними. Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їх сутність полягає у встановленні нормати­вів на кожну статтю витрат для відповідних технологічних про­цесів, видів виробів та з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Отже, під час аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватись найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу, їх кількість та широта застосовування залежать від конк­ретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожно­му окремому випадку.

Залежно від мети аналізу досліджуються різні показники. Але жоден із них індивідуально не дає достатньої інформації про умови функціонування та прибутковість фірми. Лише аналіз пев­ної групи показників дає підстави для ґрунтовних висновків. Слід брати до уваги й фактор сезонності в бізнесі. Разом із тим для по­переднього оцінювання фінансової діяльності підприємства необ­хідно лише кілька з численних показників. Обчислення зайвих кое­фіцієнтів ускладнює аналіз і вносить плутанину. Інформація для по­рівняння кількох компаній має бути стандартизована.

Існує кілька класифікацій показників фінансової діяльності фірми. Більшість економістів виділяє такі групи відносних показ­ників: коефіцієнти прибутковості (рентабельності), ліквідності, стабільності та акціонерного капіталу. Інші аналітики схильні до такої класифікації: показники ліквідності, управління активами й управління пасивами, прибутковості та ринкової вартості акцій. Існує також точка зору, згідно з якою виділяються коефіцієнти ліквідності, зобов'язань кредиторам, прибутковості та покриття.

Фінансовий стан підприємства може бути оцінений з різним ступенем деталізації залежно від цілей аналізу, існуючої інфор­мації, програмного, технічного та кадрового забезпечення. Най­більш доцільним с виділення процедур експрес-аналізу та поглиб­леного аналізу фінансового стану.

Загальні показники характерні для всіх галузей економіки, специфічні — використовуються в окремих галузях.

Первинні показники формуються безпосередньо за даними об­ліку планової інформації, похідні — розраховуються на базі пер­винних даних. Синтетичні (інтегральні) показники дають уза­гальнюючу характеристику складних економічних явищ: прибутку, собівартості та Ін.

Натуральні показники відбивають величину явища у фізичних величинах (вагових, лінійних, об'ємних), вартісні — величину складних явищ у грошовому вимірі.

Абсолютні показники — це вартісні, натуральні, трудові чи умо­вні вимірювачі; відносні — це відношення одного показника до ін­шого: коефіцієнти, індекси, відсотки. Вони характеризують ступінь зміни явища (процесу) чи його результату в часі, просторі, структу­ру показників, що вивчаються, їх частоту та інтенсивність.

Усі економічні показники взаємозв'язані та взаємообумовлені. Досягнути поставленої мети аналітик може тільки вивчаючи їх.

Причинно-наслідкові зв'язки та результати вивчаються на базі результативних і факторних показників.

Результативний показник — це економічний показник, що є об'єктом дослідження. Показники, які характеризують результа­тивний показник, тобто є його кількісними та якісними характе­ристиками, називають факторними показниками.

Поняття «фактор» — одне з головних у фінансовому аналізі. Фактор — це причина, рушійна сила якого-небудь процесу, яка визначає його характер чи одну з характерних рис. В економіч­них дослідженнях під фактором розуміють умови, необхідні для визначення даного господарського процесу, а також показники, які обумовлюють вплив на результат цього процесу.

Сутність того чи іншого процесу можна розкрити з різним ступенем повноти, оскільки мислення рухається від менш глибо­кої до все глибшої сутності, тобто від сутності першого порядку до сутності другого порядку тощо. Отже, залежно від необхідно­сті фактори можуть вивчатися з різним ступенем глибини. На ре­зультати фінансово-господарської діяльності впливають різні фак­тори, які перебувають у взаємному зв'язку, залежності та обумо­вленості.

Усі фактори, які впливають на результати фінансово-госпо­дарської діяльності, можна поділити на природні, соціально-еко­номічні, які сприяють найкращому використанню ресурсів під­приємства, та виробничо-економічні, які характеризують викори­стання виробничих ресурсів підприємства.

Слід підкреслити, що об'єктивно оцінити фінансовий стан можна не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарський стан підприємства.

Критерії оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічни­ми відносинами, могли одержати відповідь на запитання, на­скільки надійне підприємство як партнер з фінансового погляду, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продов­ження або встановлення таких відносин з підприємством. У кож­ного з партнерів підприємства — акціонерів, банків, податкових адміністрацій — свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінювання фінансового стану мають бути та­кими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з влас­них інтересів.

Отже, необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення його фінансового стану залежить його економічна перспектива. Тому залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному ви­падку вибирають оптимальний (для цього випадку) комплекс по­казників та напрямків аналізу фінансового стану підприємства.

Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану під­приємства перебувають у взаємозв'язку та взаємо обумовленості. Тому оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники.

Послідовність аналізу фінансового стану підприємства така:

а) експрес-аналіз фінансового стану підприємства;

б) деталізований   аналіз   фінансового   стану   підприємства.

Експрес-аналіз — це наочна і проста оцінка фінансового доб­робуту і динаміки розвитку підприємства. Його виконують у три етапи:

•  підготовчий;

•  попередній огляд;

•  економічне читання й аналіз звітності.

Мета підготовчого етапу — прийняття рішення про доціль­ність експрес-аналізу фінансової звітності, визначається через ознайомлення з аудиторським висновком та установлення на цій основі пріоритетних напрямків такого аналізу.

Мета попереднього огляду — ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу. Це потрібно для того, щоб оцінити умови роботи у звітному періоді, визначити основні тенденції показни­ка діяльності та якісні зміни в майновому та фінансовому стані, при цьому потрібно брати до уваги різні фактори, наприклад ін­фляцію і недоліки балансу.

Мета етапу економічного читання й аналізу звітності — одер­жання узагальненої оцінки результатів діяльності підприємства.

Сенс експрес-аналізу — відображення невеликої кількості найважливіших показників і постійне дослідження їх динаміки. Після проведення експрес-аналізу потрібно проаналізувати п'ять взаємозв'язаних таблиць:

1)  господарські кошти підприємства та їх структура;

2)  основні активи підприємства;

3) структура і динаміка оборотних коштів підприємства;

4) основні результати фінансово-господарської діяльності;

5)  ефективність використання фінансових ресурсів підприємства. Закінчується експрес-аналіз висновками про фінансовий стан

підприємства, а також пропонуються шляхи його поліпшення.

Деталізований аналіз — це детальна характеристика майно­вого і фінансового стану підприємства за результатами фінансо­вої діяльності у звітному періоді, а також визначення можливостей розвитку підприємства на перспективу.

Скачано с www.znanio.ru