ТЕМА 3. АНАЛІЗ МАЙНА ПІДПРИЄМСТВА

ТЕМА 3. АНАЛІЗ МАЙНА ПІДПРИЄМСТВА

Активи — це економічні ресурси підприємства у формі сукуп­них майнових цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від доцільності та правильності вкладення фінансових ресурсів в ак­тиви. У процесі функціонування підприємства величина активів та їх структура постійно змінюються. Характеристику про якісні зміни в структурі майна та його джерел можна отримати за допо­могою вертикального та горизонтального аналізу звітності.

Вертикальний аналіз показує структуру майна підприємства та його джерел. Як правило, показники структури розраховуються у відсотках до валюти балансу. Відносні показники певною мірою згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які істотно утруднюють зіставлення абсолютних показників у динаміці.

Горизонтальний аналіз звітності полягає в побудові однієї чи кількох аналітичних таблиць, в яких абсолютні показники допов­нюються відносними темпами зростання (зниження).

Слід зауважити, що в умовах інфляції цінність результатів го­ризонтального аналізу знижується.

На практиці нерідко об'єднують горизонтальний і вертикаль­ний аналізи, тобто будують аналітичні таблиці, котрі характери­зують як структуру майна підприємства та їхніх джерел, так і ди­наміку окремих його показників.

Загальна сума змін валюти балансу розбивається на складові, що дає змогу зробити попередні висновки про характер руху в складі активів, джерела їх формування та взаємообумовленості. Так, у процесі аналізу зміни у складі довгострокових (необорот­них) і поточних (оборотних) засобів розглядаються у взаємо­зв'язку зі змінами в зобов'язаннях підприємства.

Структура вартості майна дає загальне уявлення про фінансо­вий стан підприємства. Вона показує частку кожного елемента в активах і співвідношення позикових і власних коштів підприєм­ства в пасивах. У структурі вартості майна відо­бражається специфіка діяльності кожного підприємства. Заува­жимо, що не можна порівнювати структуру підприємств різних галузей господарства. Але аналіз її динаміки протягом якогось періоду на конкретному підприємстві необхідний.

Однак сама по собі структура вартості майна не визначає фінансового стану підприємства. Аналіз структури майна під­приємства, її динаміки не дає відповіді на питання, наскільки вигідно для інвестора вкладення коштів у дане підприємство, а лише оцінює стан активів і наявність коштів для погашення зобов'язань.

Кожне підприємство, враховуючи характер основних господар­ських операцій та особливості діяльності, вирішує питання про доцільність поділу активів на оборотні та необоротні. Однак згідно з П(С)БО 2 «Баланс» цей поділ є обов'язковим.

До структури майна (активів) підприємства належать три складові:

—необоротні активи;

—оборотні активи;

— витрати майбутніх періодів.

Показники структурної динаміки відображають частку участі кожного виду майна в загальній зміні сукупних активів, їх аналіз дає змогу зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси чи які активи зменшились за рахунок відпливу фінансових ресурсів.

Отже, в активі балансу відображаються, з одного боку, вироб­ничий потенціал, який забезпечує можливий для здійснення ос­новної (операційної) діяльності підприємства, а з іншого — акти­ви, які створюють умови для здійснення інвестиційної і фінансо­вої діяльності. Ці види діяльності тісно взаємозв'язані. Тому піс­ля загальної оцінки динаміки обсягу та структури майна необхід­но детально оцінити стан, рух і причини зміни кожного виду майна підприємства.

Спочатку оцінюють необоротні активи.

Під основним капіталом (необоротними активами) підприєм­ства розуміють сукупність усього майна, яке належить даному суб'єкту господарювання, у тому числі основні засоби, нематері­альні активи, оборотні кошти.

До необоротних активів належать:

—нематеріальні активи;

—незавершене будівництво;

—основні засоби;

—довгострокові фінансові інвестиції;

—довгострокова дебіторська заборгованість;

—відстрочені податкові активи;

— інші необоротні активи.

Частиною майна підприємства є нематеріальні активи, котрі яв­ляють собою вкладення грошових коштів підприємства в нематері­альні об'єкти, які використовуються протягом довгострокового пе­ріоду в господарській діяльності підприємства та приносять дохід.

Нематеріальні активи — ідентифікований немонетарный актив без фізичної субстанції, який є на балансі підприємства з метою використання у процесі виробництва або поставок това­рів і надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для ад­міністративних цілей.

В узагальненому вигляді можна дати таку характеристику не­матеріальних активів: це вартість об'єктів промислової та ін­телектуальної власності та інших майнових прав. Зокрема, до нематеріальних активів відносять права на використання майна, користування земельними ділянками, природними ресурсами, права промислової власності, права інтелектуальної власності, ділова репутація (гудвіл), привілеї, патенти, ліцензії, «ноу-хау», програмне забезпечення, авторські права, товарні та фірмові зна­ки, організаційні витрати, торгові марки тощо.

Справедлива вартість нематеріального активу — це сума, за якою актив може бути обмінений чи отриманий в операції між незалежними, обізнаними та заінтересованими сторонами.

До вартості нематеріальних активів входять купівельна ціна, витрати, пов'язані з їх придбанням та приведенням до стану го­товності.

Вартість нематеріальних активів шляхом нарахування зносу переноситься на собівартість продукції.

Незавершене будівництво — це сума інвестицій, вкладених у незавершене будівництво (включаючи устаткування для монта­жу), що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

Балансова вартість незавершеного будівництва дорівнює сумі фактично здійснених витрат, пов'язаних з будівництвом об'єкта основних засобів.

Основні засоби — це матеріальні активи, які задовольняють одночасно такі вимоги:

Ø є на балансі підприємства для використання у виробництві або поставках товарів та надання послуг, для здавання в оренду іншим особам або для адміністративних цілей;

Ø будуть використовуватися, як очікується, протягом біль­ше одного періоду;

Ø функціонують у натуральній формі протягом тривалого часу яку сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері, а також капітальні вкладення в об 'єкти, що належить до основних засобів.

До основних засобів належать засоби праці, які багаторазово використовуються протягом виробничого циклу, не змінюючи при цьому своєї натурально-речової форми. До основних засобів відносять засоби строком служби більше одного року та вартістю не менше 500 грн. Життєвий цикл основних засобів складається з таких етапів: надходження, участь у виробничому процесі, пере­сування в межах підприємства, ремонт, здавання в оренду, інвен­таризація та вибуття.

Вартість основних засобів у міру їх зносу переноситься части­нами на вартість продукції у вигляді амортизації основних засо­бів. Суми амортизації накопичуються в амортизаційному фонді.

Серед основних виробничих засобів розрізняють активну та пасивну їх частини. Перші безпосередньо впливають на продукт, визначають масштаби його виробництва та рівень продуктивнос­ті праці. До цієї частини основних виробничих засобів відносять машини та устаткування, інструмент.

До пасивної частини основних виробничих засобів належать ті з них, які створюють необхідні умови для процесу праці: будівлі, споруди, передавальні пристрої тощо.

Співвідношення між активною та пасивною частинами основ­них виробничих засобів визначається передусім специфікою ви­робничих та технологічних процесів, які відбуваються в даному суб'єкті, та рівнем технологічного оснащення суб'єкта господа­рювання.

Об'єкт основних засобів визнається як актив у випадку, коли існує ймовірність того, що підприємство отримуватиме в майбут­ньому економічні вигоди, пов'язані з використанням активу, та його оцінка може бути достовірно визначена.

Кваліфікований актив — це актив, який обов'язково потребує істотного періоду для підготовки його до використання за при­значенням чи для реалізації.

Основні засоби можуть бути отримані обміном на подібні або неподібні активи.

Подібні активи — це активи, які мають однакове функціо­нальне призначення та подібну справедливу вартість.

Фінансові Інвестиції — це активи, які утримуються підпри­ємством з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, ди­відендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання ін­ших вигод для інвестора.

Довгострокові фінансові інвестиції — це фінансові інвести­ції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Довгострокові фінансові інвестиції — це інвестиції, які не можуть бути класифіковані як поточні.

Собівартість фінансових інвестицій включає:

—ціну придбання;

—комісійні винагороди;

—гонорари;

—мито;

—податки, що не відшкодовуються підприємству;

—банківські збори;

—інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням інвес­тицій.

Довгострокова дебіторська заборгованість — це заборгова­ність фізичних і юридичних осіб, яка буде погашена після 12-ти місяців з дати балансу.

Довгострокова дебіторська заборгованість оцінюється за дис­контованою вартістю майбутніх платежів, які очікуються для по­гашення цієї заборгованості.

Відстрочені податкові активи — це сума податку на при­буток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах унаслідок виникнення різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

Відстрочений податковий актив виникає в тому разі, коли по­даток на прибуток, визначений згідно з обліковою політикою підприємства, менший за податок на прибуток, визначений за чинним законодавством.

Інші необоротні активи — всі інші необоротні активи, які не є нематеріальними активами, основними засобами, довгостроковими фінансовими інвестиціями, довгостроковою дебіторською заборго­ваністю та відстроченими податковими активами.

Стан виробничого потенціалу — найважливіший показник ефективності основної діяльності підприємства. Бухгалтерська звітність дає змогу досить детально проаналізувати наявність, стан і зміни найважливішого елемента виробничого потенціалу підприємства — його основних засобів.

Для аналізу руху основних засобів складають таблицю.

Показники майнового стану підприємства характеризують стан та структуру активів підприємства у сукупності з джерелами їх покриття (пасивами). Ці показники можна поділити умовно на дві групи: показники, які визначають стан основних засобів, та показники, які визначають стан оборотних коштів. Якісна харак­теристика основних засобів оцінюється за допомогою таких по­казників:

Ø частки активної частини основних засобів;

Ø коефіцієнта зносу;

Ø коефіцієнта придатності;

Ø коефіцієнта оновлення;

Ø коефіцієнта вибуття;

Ø індексу постійного активу;

Ø коефіцієнта довгострокового залучення позикових коштів;

Ø коефіцієнта накопичення зносу;

Ø коефіцієнта реальної вартості майна тощо.

Усі ці показники характеризують майновий стан підприємства з різних боків.

Під час аналізу використання основних засобів досліджується: введення їх у дію; наявність; фондовіддача; вибуття та ліквідація основних засобів; ступінь використання устаткування тощо.

Розпочинається аналіз із визначення забезпеченості виробни­цтва основними засобами. Потім вивчається їх використання з погляду виявлення резервів, після чого здійснюються розрахунки резервів збільшення обсягів виробництва за умови мобілізації резервів поліпшення використання основних засобів.

Узагальнюючим показником ефективності використання ос­новних виробничих засобів є показник використання виробничої потужності.

Оборотні активи беруть одноразову участь у виробничому процесі, кардинально змінюючи при цьому свою натурально-речову форму. Водночас вартість оборотних активів повністю переноситься на новостворений продукт. Основним призначен­ням коштів в оборотних активах є забезпечення безперервності виробничого процесу.

До оборотних активів відносять: —запаси;

Ø векселі одержані;

Ø дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги; —дебіторську заборгованість за розрахунками;

Ø іншу поточну дебіторську заборгованість;

Ø поточні фінансові інвестиції;

Ø грошові кошти та їх еквіваленти;

Ø інші оборотні активи.

При аналізі величини і структури запасів слід звернути увагу на тенденції таких елементів, як виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари.

Векселі одержані — це заборгованість покупців, замовни­ків та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), ви­конані роботи та надані послуги, яка забезпечена векселями.

Векселі відображаються в балансі за номінальною вартістю.

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги — це заборгованість покупців або замовників за реалізовану їм продук­цію і товари для перепродажу (крім заборгованості, яка забезпе­чена векселем).

Дебіторська заборгованість за розрахунками виникає за пе­реплаченими податками, зборами та іншими платежами до бю­джету, виданими авансами, нарахованими дивідендами, відсот­ками, роялті тощо, надходження яких очікують, а також заборго­ваність фінансових і податкових органів, пов'язаних сторін, за­боргованість із внутрішньовідомчих розрахунків та інша дебітор­ська заборгованість, яка відображається у складі оборотних акти­вів і не може бути включена до інших статей.

До іншої поточної дебіторської заборгованості відносять усі види дебіторської заборгованості, які не входять до складу дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги та дебі­торської заборгованості за розрахунками. Зокрема це заборгова­ність працівників підприємства за іншими операціями, наприклад за товари, придбані в кредит, або отриманими від підприємства позиками.

Завдання фінансового аналізу полягають у тому, щоб виявити розміри та динаміку невиправданої заборгованості, причини її виникнення чи зростання.

Аналіз стану дебіторської заборгованості починають із за­гальної оцінки динаміки її обсягу в цілому та в розрізі статей.

Після цього переходять до аналізу якісного стану дебіторської заборгованості. Такий аналіз дає змогу виявити та охарактеризу­вати динаміку абсолютного і відносного розміру невиправданої заборгованості (табл. 3.7).

Поточні фінансові інвестиції — це інвестиції, що легко реа­лізуються та призначаються для утримання протягом терміну, що не перевищує один рік.

До них відносять:

Ø короткострокові комерційні ринкові папери;

Ø казначейські векселі;

Ø короткострокові боргові папери;

Ø депозитні сертифікати;

Ø інші ринкові цінні папери, придбані з метою перепродажу протягом терміну, що не перевищує один рік.

Грошові кошти та їх еквіваленти — це сума грошей у касі, на банківських рахунках, у формі грошових документів, у формі виставлених акредитивів.

Надходження грошових коштів у межах поточної діяльності пов'язане з отриманням виручки від реалізації продукції, вико­нанням робіт і послуг, а також авансів від покупців і замовників, використання — зі сплатою за рахунками постачальників та ін­ших контрагентів, виплатою заробітної платні, відрахуванням із фонду оплати праці, розрахунками з бюджетом. У процесі поточ­ної діяльності підприємство також може виплачувати відсотки за отримані кредити і позички.

Аналіз руху грошових коштів проводять за допомогою прямо­го та непрямого методів.

Інші оборотні активи — це вартість оборотних активів, які не увійшли до складу запасів, векселів одержаних, дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, за розрахунками, ін­шої дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвести­цій, грошових коштів та їх еквівалентів.

Витрати майбутніх періодів — це витрати, оплачені у звіт­ному періоді, які відносять до наступних облікових періодів.

Аналіз стану та ефективності використання оборотних коштів підприємства має здійснюватись постійно і бути необхідною складовою фінансового аналізу. Під час такого аналізу необхідно виходити із суті та структури оборотних коштів.

Оборотні кошти є основним джерелом фінансування витрат підприємства. Вони є фінансовими ресурсами підприємства, які авансовані в оборотні виробничі засоби та у засоби оборотність і здійснюють безперервний кругообіг.

Аналіз забезпеченості підприємства власними оборотними коштами та прирівняними до них потребує дослідження компле­ксу таких показників:

наявність власних та прирівняних до них коштів;

Ø забезпеченість власними оборотними коштами;

Ø причини змін загальної суми наявності власних оборотних коштів за звітний період;

Ø причини формування залишків або браку власних оборотних коштів;

Ø наявність та динаміка надлишку або браку власних оборот­них коштів у господарському обороті;

Завершується аналіз оборотного капіталу аналізом оборотнос­ті оборотних коштів.

Прискорення оборотності оборотних коштів зменшує потребу в них, дає змогу підприємствам вивільняти частину оборотних коштів або для використання у народному господарстві (абсолютне вивільнення), або ж для додаткового випуску продукції (відносне вивільнення).

Унаслідок прискорення обороту вивільнюються речові еле­менти оборотних коштів, відносно зменшується потреба в запа­сах сировини, матеріалів, палива, незавершеного виробництва тощо, а отже, вивільняються й грошові ресурси, раніше вкладені в ці запаси. Вивільнені грошові ресурси відкладаються на розра­хунковому рахунку підприємств, унаслідок чого поліпшується фінансовий стан останніх, зростає платоспроможність.

Швидкість обороту коштів — це комплексний показник орга­нізаційно-технічного рівня виробничо-господарської діяльності. Збільшення числа оборотів досягається за рахунок скорочення періоду виробництва та періоду обертання.

За результатами аналізу оборотності оборотних коштів розрахо­вується сума економії оборотних коштів (абсолютне або відносне вивільнення) або сума їх додаткового залучення. Для визначення суми економії оборотних коштів унаслідок прискорення їх обо­ротності визначають потребу в оборотних коштах за звітний період виходячи з фактичної виручки від усієї реалізації за цей час та швидкості обороту за минулий період. Різниця між цією установ­леною сумою оборотних коштів та сумою коштів, що беруть фак­тичну участь в обороті, становить економію оборотних коштів. Якщо обертання уповільнене, то в результаті одержать суму кош­тів, додатково залучених в оборот.

Скачано с www.znanio.ru