ТЕМА 6. АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ ТА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

ТЕМА 6. АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ ТА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Фінансове положення  підприємства можна оцінювати з погляду короткострокової і довгострокової перспектив. У першому випадку критерії оцінки фінансового положення   - ліквідність і платоспроможність підприємства, тобто здатність вчасно й у повному обсязі зробити розрахунки по короткострокових зобов'язаннях.

Говорячи про ліквідність підприємства, мають на увазі наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов'язань хоча б і з порушенням термінів погашення, передбачених контрактами.

Під ліквідністю якого-небудь активу розуміють  його здатність трансформуватися в кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасового періоду,  протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротше період, тим вище ліквідність даного виду активів.

В залежності від ступеня ліквідності  всі активи підприємства поділяються на :

1.     високоліквідні активи – кошти і короткострокові фінансові вкладення (А1);

2.      активи, що швидко реалізуються – дебіторська заборгованість до 1 року (А2);

3.     активи, що повільно реалізуються – стаття розділу 2 «Запаси», стаття «Довгострокові фінансові вкладення», стаття «Розрахунки з учасниками» розділ 1 активу, дебіторська заборгованість більш 1 року (А3);

4.      активи, що тяжко реалізуються – статті розділу 1 активу балансу, за винятком статей, що ввійшли в попередню групу (А4);

Пасиви балансу по ступеню зростання термінів погашення зобов'язань  групуються:

1.        найбільш термінові зобов'язання – кредиторська заборгованість (П1);

2.        короткострокові пасиви – короткострокові кредити і позикові засоби, що підлягають погашенню до 1 року (П2);

3.        довгострокові пасиви - довгострокові кредити і позикові засоби  (П3);

4.        постійні пасиви - статті розділу 1 пасиву балансу (П4);

         Для визначення ліквідності балансу варто зіставити підсумки приведених груп активу і пасиву. Баланс вважається ліквідним , якщо має місце таке співвідношення:

                                А1  >  П1,    

                                А2  >  П2,

                                А3  >  П3,

                                А4  <  П4.

Аналізуючи ліквідність, важливо з'ясувати такі питання:

Ø свобода в розпорядженні активами (чи не є активи предме­том застави);

Ø можливість швидкої втрати цінностей активу внаслідок його морального або фізичного зносу (особливо актуально для підприємств харчової промисловості та торговельних підпри­ємств);

Ø доступність активів для поточного розпорядження;

Ø контрольованість активів (можливість отримання інформа­ції про здатність позичальника швидко пересувати або ховати активи.

Ліквідність та платоспроможність оцінюється за допомогою абсолютних та відносних показників. Серед абсолютних основ­ним є показник, що характеризує величину власних оборотних коштів (ВОК).

Показник ВОК характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття його поточних активів. Він є розрахунковим показником, що залежить від структури як активів, так і джерел коштів. За інших рівних умов зростання цього показника в динаміці розглядається як позитивна тенден­ція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборот­них коштів є прибуток.

Показник ВОК показує, яка сума оборотних коштів залиша­ється в розпорядженні підприємства після розрахунків за короткостроковими зобов'язаннями. У практиці фінансового аналізу ВОК називають чистим оборотним капіталом, чистими оборот­ними активами, робочим капіталом.

Керівництво підприємства може цілеспрямовано впливати на платоспроможність, виходячи з обраної політики управлін­ня власними оборотними коштами. Значення цього показника для підприємства пов'язане не стільки з характеристикою співвідношення поточних активів і пасивів як деякою гаранті­єю ліквідності, скільки з характером і причинами його змін і тим безпосереднім впливом, який вони справляють на плато­спроможність підприємства.

До операцій, які обумовлюють зміну величини власних оборот­них коштів, відносять:

Ø реінвестування прибутку;

Ø зміну величини довгострокових активів;

Ø отримання довгострокових кредитів.

Здебільшого основною причиною зміни величини власних оборотних коштів є прибуток, який отримує підприємство. Якщо діяльність підприємства характеризується накопиченням запасів товарно-матеріальних цінностей, збільшенням обсягу дебіторської заборгованості, прибуток стає джерелом фінансу­вання і покриття даного відволікання коштів. У зв'язку з цим необхідно обережно і зважено визначити характер змін влас­ного оборотного капіталу: його збільшення, що викликане ви­переджаючим зростанням оборотних активів порівняно з коро­ткостроковими зобов'язаннями, як правило, супроводжується відпливом грошових коштів. Відповідно, зменшення власного оборотного капіталу (оборотні активи зростають повільнішими темпами, ніж короткострокові зобов'язання) звичайно пов'яза­но з додатковим обсягом фінансування, отриманого на пози­ковій основі.

Етапи аналізу власного оборотного капіталу:

Ø оцінювання загальної зміни величини власного оборотного капіталу за період;

Ø виявлення причин, що обумовили його зміни (оцінювання змін   у   складі   оборотних   активів   та   короткострокових   зо­бов'язань);

Ø інтерпретація наявних змін із позиції платоспроможності.

Показник   ВОК   є   абсолютним,   тобто   непристосованим для просторово-часового зіставлення; не існує і будь-яких орі­єнтирів щодо його величини або бажаної динаміки, хоча логіч­но, що із зростанням обсягів виробництва величина власних оборотних коштів, як правило, збільшується. Для того щоб ма­ти можливість порівнювати ступінь ліквідності різномасштаб­них підприємств, використовують відносні показники ліквідності:

1. Коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття) дає змогу встановити, якою мірою оборотні активи покривають ко­роткострокові пасиви: Логіка такого співвідношення полягає в тому, що підприємст­во погашає свої короткострокові зобов'язання здебільшого за ра­хунок оборотних активів; отже, якщо оборотні активи переви­щують за величиною короткострокові пасиви, підприємство мо­же розглядатися як успішно функціонуюче. Нижнє значення по­казника дорівнює 2. Однак це тільки орієнтовне значення, яке вказує на порядок показника, а не на його точне нормативне зна­чення.

Застосування нормативного значення коефіцієнта поточної ліквідності до всіх підприємств є економічно недоцільним. Навіть, якщо не брати до уваги галузеві особливості (коли різ­не нормативне значення коефіцієнта є об'єктивним, оскіль­ки відбиває структуру активів і пасивів залежно від сфери діяль­ності), одне і те саме підприємство в різні періоди своєї діяль­ності може мати різний нормативний рівень даного показ­ника.

На нормативний рівень коефіцієнта поточної ліквідності впливають такі фактори:

Ø структура активів і пасивів;

Ø оборотність   дебіторської  та   кредиторської  заборгова­ності;

Ø рентабельність виробництва;

Ø ефективність управління запасами;

Ø оборотність грошових коштів.

Фактори, що підвищують коефіцієнт поточної ліквідності:

Ø максимальне обмеження вкладень капіталу у важко ліквідні та недопущення вкладень у неліквідні поточні активи;

Ø наявність «чистих» поточних активів (у вигляді грошових коштів, цінних паперів, які можуть бути перетворені на гроші негайно) у розмірі, достатньому для покриття фінансових зо­бов'язань, строки сплати за якими настали або настануть у най­ближчий час;

Ø залучення у господарський обіг позикових коштів на макси­мально тривалий час.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності. Цей показник аналогічний коефіцієнту поточної ліквідності, однак розраховується за вуж­чим колом оборотних активів, коли з розрахунку виключається найменш ліквідна їх частина — виробничі запаси.

Таке виключення пояснюється не тільки значно меншою ліквід­ністю запасів, а й тим, що сума грошових коштів, які можуть бути отримані у випадку вимушеної реалізації виробничих запасів, може бути значно нижчою величини витрат на їх придбання. В умовах ринкової економіки типовою є ситуація, коли при ліквідації підпри­ємство виручає 40 % (і менше) від облікової вартості запасів. Нормативне значення коефіцієнта 0,5—1,0.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства. Він указує, яка частка корот­кострокових зобов'язань може бути за необхідності погашена негайно за рахунок наявних грошових коштів.

Нормативне значення коефіцієнта 0,05—0,2.

Слід зауважити, що розглянуті коефіцієнти мають певні недо­ліки, а саме:

Ø статичність — ці показники розраховуються на основі ба­лансових даних, які характеризують майновий стан підприємства на конкретну дату і, відповідно, є одноманітними, що вказує на необхідність аналізу їх динаміки за ряд періодів;

Ø можливість завищення значень показників унаслідок вклю­чення до складу поточних активів неліквідних їх елементів;

Ø мала інформативність для прогнозування майбутніх грошо­вих надходжень та платежів, що є головним завданням аналізу поточної платоспроможності;

Ø наявність потенційних зобов'язань, які не відображають­ся в балансі і не враховуються при розрахунку коефіцієнтів ліквідності;

Ø ігнорування перспективних виплат, які здатні спричинити значний відплив грошових коштів у майбутньому.

4. Коефіцієнт забезпечення поточної діяльності власними оборотними коштами  вказує, яка частка оборотних активів фінансується за рахунок власних коштів підприємства, і розрахо­вується за формулою:

5. Маневреність власних оборотних коштів (маневре­ність функціонуючого капіталу). Характеризує ту частину влас­них оборотних коштів, яка перебуває в грошовій формі, тобто має абсолютну ліквідність. Для нормально функціонуючого підприємства цей показник змінюється від 0 до 1. Зростання показника (за інших рівних умов) розглядається як позитивна тенденція.

6. Частка власних оборотних коштів у покритті запасів . Характеризує ту частину вартості запасів, яка покриває­ться власними оборотними коштами і розраховується у такий спосіб:

7. Коефіцієнт покриття запасів являє собою відношення величини «нормальних» джерел покриття запасів до суми за­пасів.

Під нормальними розуміють джерела, які можуть використо­вуватися для покриття запасів. До них належать:

Ø власні оборотні кошти;

Ø короткострокові кредити та позики;

Ø кредиторська заборгованість.

Цей показник  визначає, які джерела коштів і в якому об­сязі використовуються для покриття виробничих запасів. Якщо значення цього показника менше одиниці, поточний фінансовий стан підприємства розглядається як нестійкий.

8. Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності ха­рактеризується відношенням розрахункового коефіцієнта поточ­ної ліквідності до його встановленого значення, рівного 2.

9. Розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності визначається як сума фактичного значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного періоду та зміни значення цього коефіцієнта між закінченням і початком звітного періоду в перерахунку на вста­новлений період відновлення (втрати) платоспроможності — 6 місяців (3 місяці).

Основою для визнання структури балансу підприємства неза­довільною, а підприємства — неплатоспроможним є виконання однієї з таких умов:

ü коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менше 2;

ü коефіцієнт забезпеченості власними коштами на кінець звіт­ного періоду менше 0,1.

Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення.

Таким чином, основними ознаками платоспроможності  є:

Ø наявність у достатньому обсязі  коштів на розрахунковому рахунку;

Ø відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Очевидно, що ліквідність і платоспроможність не тотожні друг другу. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансове положення як задовільне, однак власне кажучи ця оцінка може бути помилковою, якщо в поточних  активах значна питома вага припадає на неліквіди і прострочену дебіторську заборгованість.

Оцінка платоспроможності здійснюється на основі характеристики ліквідності поточних активів, тобто часу, необхідного для перетворення їх у готівку. Поняття платоспроможності  і ліквідності дуже близькі, але друге більш ємне. Від ступеня ліквідності балансу залежить платоспроможність .

Щоб визначити поточну платоспроможність, необхідно ліквідні засоби  першої групи  порівнювати  з платіжними зобов'язаннями першої групи.  Ідеальний варіант,  якщо коефіцієнт буде складати  одиницю чи  небагато більше.  За даними балансу цей показник можна  розрахувати  тільки один раз на місяць чи квартал. Підприємства ж роблять розрахунки з кредиторами  щодня. Тому для оперативного аналізу поточної платоспроможності , щоденного контролю за надходженням коштів від продажу продукції, від погашення дебіторської заборгованості та інших надходжень  коштів, а також для контролю за виконанням платіжних зобов'язань перед постачальниками  й іншими кредиторами складається  платіжний  календар, у якому, з однієї сторони, розраховуються наявні й очікувані платіжні кошти, а з іншої  сторони  платіжні зобов'язання на цей же період (1, 5, 10, 15 днів,місяць ). Оперативний платіжний календар складається на основі даних об відвантаження і реалізації продукції, про закупівлю засобів виробництва, документів про розрахунки по оплаті праці , на видачу авансів працівникам, виписок з рахунків банків та ін.

В даний час більшість підприємств України знаходиться в скрутному фінансовому стані. Високі податкові і банківські процентні ставки, взаємні неплатежі між суб'єктами, що хазяюють, приводять до того, що підприємства виявляються неплатоспроможними. Зовнішньою ознакою неспроможності (банкрутства) підприємства є призупинення його поточних платежів і нездатність задовольнити вимоги кредиторів протягом трьох місяців із дня настання термінів їхнього виконання.

У зв'язку з цим особливу актуальність здобуває питання оцінки структури балансу, тому що рішення про неспроможність підприємства приймаються по визнанні незадовільності структури балансу.

Основна мета проведення попереднього аналізу фінансового стану підприємства - обґрунтування рішення про визнання структури балансу незадовільної,  а підприємства - платоспроможним відповідно до Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343 – Х11 «Про відновлення платоспроможності  боржника чи визнанні його банкрутом».

Підставою для визнання структури балансу незадовільної, а підприємства неплатоспроможним є наявність однієї з умов:

Ø якщо загальний коефіцієнт ліквідності на кінець звітного періоду має   значення нижче нормативного 2;

Ø якщо коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на   кінець звітного періоду має значення нижче нормативного 0,1.

Якщо одна з названих умов не виконується, оцінюється мо­жливість відновлення платоспроможності підприємства. Для прийняття рішень про реальну можливість її відновлення не­обхідно, щоб відношення розрахункового коефіцієнта поточної ліквідності до встановленого (рівного 2) було більшим за оди­ницю.

Скачано с www.znanio.ru