ТЕМА 8. АНАЛІЗ ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

ТЕМА 8. АНАЛІЗ ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

У широкому розумінні ділова активність означає весь спектр зусиль, спрямованих на просування фірми на ринках про­дукції, праці, капіталу. У вужчому розумінні (у контексті аналізу фінансово-господарської діяльності) ділова активність підпри­ємства означає його виробничу та комерційну діяльність.

Ділова активність комерційної організації виявляється в ди­наміці її розвитку, досягненні нею цілей, які відображають нату­ральні та вартісні показники, в ефективному використанні еко­номічного потенціалу, розширенні ринків збуту продукції.

Оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отри­мана в результаті порівняння діяльності даної компанії з одноти­пними за сферою застосування капіталу підприємствами. Такими якісними критеріями є:

Ø широта ринків збуту продукції;

Ø наявність продукції, що експортується;

Ø наявність унікальної продукції, техніко-економічні парамет­ри якої перевищують світові аналоги або відповідають їм;

Ø репутація підприємства;

Ø стійкість зв'язків з клієнтами, партнерами тощо.

Кількісна оцінка та аналіз ділової активності можуть бути здійснені за двома напрямками:

Ø ступінь виконання плану за основними показниками, що за­безпечують задані темпи їх зростання;

Ø рівень ефективності використання ресурсів.

Найбільш інформативні аналітичні висновки формулюються в результаті зіставлення темпів їх зміни. У цьому зв'язку опти­мальним є співвідношення таких темпових показників:

                                         (8.1)

де Тск — темп зміни сукупного капіталу, авансованого в діяль­ність підприємства;

Тр — темп зміни обсягів реалізації продукції;

Тп — темп зміни прибутку.

Перша нерівність означає, що економічний потенціал підпри­ємства зростає, тобто розширюються масштаби його діяльності.

Друга нерівність вказує на те, що порівняно зі збільшенням економічного потенціалу обсяг реалізації підвищується вищими

темпами, тобто ресурси комерційної організації використовують­ся ефективніше, підвищується віддача з кожної грошової одини­ці, вкладеної в компанію.

Із третьої нерівності видно, що прибуток зростає випере­джаючими темпами, що свідчить про відносне зниження витрат виробництва й обігу як результат дій, спрямованих на оптимізацію технологічного процесу та взаємовідносин з контрагентами.

Але можливі і відхилення від цієї ідеальної залежності, які не завжди необхідно розглядати як негативні. Причинами порушен­ня системи нерівностей можуть бути: освоєння нових перспектив­них напрямків застосування капіталу, реконструкція та модерні­зація діючих виробництв, упровадження продуктових нововве­день тощо. Така діяльність завжди пов'язана зі значними вкла­деннями фінансових ресурсів, які порушують наведене співвід­ношення показників, але не свідчать про зниження ділової актив­ності підприємства.

У зв'язку з тим, що бухгалтерська звітність відображає тільки стан майна та джерел фінансування на певну дату і не дає змоги визначити певні зміни, що мають відбутися в майбутньому, здій­снюють поглиблений аналіз ділової активності, який включає оцінку як зовнішніх, так і внутрішніх факторів, що впливають на підприємство і на його ринкове оточення.

Вплив зовнішнього середовища виявляється через дію певних факторів, основними з яких є:

Ø міжнародні (циклічність економічного розвитку; фінансова політика транснаціональних банків, фондів; створення вільних економічних зон тощо);

Ø національні (стан фінансової системи; ставлення держави до підприємництва; податкова політика);

Ø ринкові (конкурентоспроможність продукції; якість проду­кції, рівень витрат виробництва тощо).

Внутрішнє середовище підприємства — це сукупність аген­тів, які діють усередині підприємства, та їх відносин, що виника­ють у процесі фінансово-господарської діяльності. Визначається внутрішнє середовище підприємства відповідними факторами, які називаються внутрішніми, оскільки формуються вони самим підприємством у процесі його діяльності, впливають на її резуль­тати та на перспективи розвитку.

До основних внутрішніх факторів відносять:

Ø конкурентну позицію підприємства (місія діяльності, тра­диції, репутація, кваліфікація робітників тощо);

Ø принципи діяльності (форма власності, інноваційна діяль­ність, адаптивність, концентрація, диверсифікація виробництва);

Ø маркетингову стратегію та політику (товарну, цінову, збутову, комунікаційну політику, стратегічні цілі та сегментацію ринку);

Ø фінансовий менеджмент (структура балансу, платоспромож­ність, ліквідність, фінансова стійкість, інвестиційна привабли­вість, рівень прибутковості);

Ø ресурси та їх використання (тривалість виробничого циклу, рівень виробничих запасів, оборотність коштів).

Оскільки ділова активність підприємства характеризується показниками ефективності поточної основної діяльності, то на­ступним етапом аналітичної роботи є оцінка обсягів виробництва і реалізації продукції, а також витрат та її собівартості.

Собівартість продукції є головним ціноутворюючим факто­ром. Фінансовий потенціал підприємства в умовах конкуренції багато в чому залежить від здатності підтримувати оптимальний рівень собівартості продукції.

Важлива роль у забезпеченні оптимального рівня собівартості належить аналізу, головною метою якого є виявлення можливо­стей більш раціонального використання виробничих ресурсів, зменшення витрат на виробництво, реалізацію та забезпечення зростання прибутку.

Аналіз собівартості здійснюється за такими основними на­прямками:

Ø аналіз структури витрат, її динаміки та оптимальності для отримання прибутку;

Ø аналіз динаміки собівартості за узагальненими показниками та факторів їх змін, пошук можливостей усунення факторів зрос­тання собівартості;

Ø аналіз собівартості продукції за статтями;

Ø аналіз загальних факторів зміни собівартості за статтями;

Ø аналіз собівартості одиниці продукції з метою їх здешевлен­ня (без зниження якісних параметрів) та підвищення конкуренто­спроможності;

Ø виявлення резервів зниження собівартості.

Аналіз структури витрат підприємства є найбільш інформатив­ним для оцінки ефективності діяльності підприємства та розроб­лення перспективних планів його розвитку, оскільки дає змогу виявити резерви зниження собівартості і відповідно підвищення рентабельності компанії.

У господарській практиці підприємства планують і врахову­ють такі показники собівартості:

Ø повну собівартість товарної продукції;

Ø витрати на грошову одиницю товарної продукції;

Ø собівартість одиниці продукції

Завдання аналізу собівартості продукції:

Ø оцінка обґрунтованості та напруженості планів;

Ø оцінка виконання плану за показниками собівартості та вивчення їх динаміки, установлення відповідності фактичних ви­трат плановим та діючим у виробництві поточним нормативам витрат матеріальних, трудових, грошових ресурсів;

Ø виявлення та кількісний вимір факторів, що вплинули на відхилення фактичних показників собівартості від запланованих, а також їх динаміки;

Ø оперативний вплив на формування показників собівартості;

Ø вивчення факторів змін показників собівартості за окремими статтями витрат;

Ø виявлення та мобілізація резервів подальшого зниження со­бівартості продукції.

Під час планування, аналізу та обліку використовуються два і економічні групування витрат — за економічними елементами і  за калькуляційними статтями собівартості.                                     

Витрати за елементами — це витрати звітного періоду на готові вироби та на незавершене виробництво; їх угруповання вка­зує, що витрачено на виробництво продукції.         .                         

У процесі аналізу доцільно виокремити такі елементи витрат:   

Ø матеріальні витрати;

Ø витрати на оплату праці;

Ø відрахування на соціальні потреби;                                          

Ø амортизація основних фондів.

У процесі аналітичної роботи вивчається структура витрат та її динаміка, що дає змогу визначити матеріаломісткість, трудоміст­кість, енергомісткість продукції, з'ясувати характер змін та їх вплив на собівартість продукції. Структура витрат аналізується через по­рівняння питомої ваги окремих елементів за ряд звітних періодів і або фактичних з плановими. Крім цього, доцільно визначити абсо­лютну суму економії або перевитрати за загальною сумою витрат і | за кожним елементом, вивчити причини відхилень.

Основними причинами зростання витрат є чотири групи факторів:

Ø об'ємні;

Ø нормативні;

Ø  цінові;

Ø якісні.

З метою повнішого виявлення внутрішньовиробничих резер­вів, що впливають на зниження собівартості товарної продукції, здійснюється аналіз за статтями витрат. Статті витрат групуються в однорідні за економічним змістом та методикою аналізу групи:

Ø прямі матеріальні;

Ø прямі трудові;

Ø комплексні.

До прямих матеріальних витрат відносять такі статті: си­ровина та основні матеріали, куповані вироби та напівфабрикати, паливо, енергія на технологічні цілі.

До прямих трудових витрат належать оплата праці вироб­ничих працівників та відрахування на соціальні потреби.

Комплексні витрати — це багатоелементні статті, до яких належать загальновиробничі, загальногосподарські, комерційні та інші витрати.

Резерви зниження собівартості продукції — це кількісно вимі­рні можливості економії витрат живої та уречевленої праці.

Скачано с www.znanio.ru