ЧАСТИНА III. ОСОБИСТЕ СТРАХУВАННЯ

РОЗДІЛ 8. СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ ТА ПЕНСІЙ

8.1. СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ ТА ЙОГО ОСНОВНІ ВИДИ

Однією з галузей страхування є особисте страхування, здійснюване з метою надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передба­чають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі на­стання несприятливих подій для їхнього життя й здоров'я.

До підгалузей особистого страхування належать страхування жит­тя (пенсій), страхування від нещасних випадків і медичне. Останні дві підгалузі в економічній літературі об'єднуються під назвою «страху­вання здоров'я».

Здійснення особистого страхування має певні особливості. Зокре­ма, при його проведенні дуже важко правильно оцінити той ризик, який береться на страхування. Через це таке страхування пов'язане, по суті, із установленням умовної страхової суми, яка лише наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також накопиченням страхових сум. Враховуючи останнє, саме стра­хування життя характеризується ознакою накопичення страхових сум під час дії договору страхування. Це пов'язане з тим, що сукупність ризиків, які беруть на себе страхові компанії при проведенні страху­вання життя, за будь-яких умов передбачає необхідність здійснення виплати страхувальнику (застрахованому або користонабувачу). На від­міну від страхування життя страхування від нещасних випадків і ме­дичне страхування не передбачають поступового накопичення страхо­вої суми під час дії договору страхування, і тому вони називаються ри-зиковими видами особистого страхування.

Ризики, які існують при страхуванні життя, пов'язані з невизначе­ністю тривалості останнього для кожного окремого страхувальника. Так, коротке життя людини, наприклад годувальника сім'ї, породжує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя створює проблему фінансового забезпечення в похилому віці.

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку.

171

Крім того, в договорі страхування додатково може бути обумовлена й відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до пев­ної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров'я від нещасного випадку.

Як показує світовий досвід, страхування життя завжди розглядало­ся як вигідне вкладення грошей. Страхувальник (застрахований) за до­говором страхування життя може розраховувати на страхову суму або пенсію у разі дожиття до закінчення договору, що є засобом накопи­чення коштів. Страхування життя може бути й захистом спадщини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку спадщини, що призначається кожному з них. Отже, страхування життя сприяє полегшенню передачі майна, створенню грошових фондів для різних цілей (наприклад, ви­трат на успадкування або поховання).

Договори страхування життя мають певні особливості. Так, при страхуванні житгя відповідальність страхової компанії настає, якщо страхувальник (застрахований) помер з будь-якої причини. Договір страхування вважається договором приєднання, оскільки цей договір, і особливо загальні його умови, виробляється лише страховиком. Стра­хувальник погоджується на умови, які пропонує йому страховик. Це договір доброї волі, бо в його основу покладено довіру між страхови­ком і страхувальником. Наприклад, страхувальник, укладаючи дого­вір, зобов'язаний відповідати на поставлені запитання, і відповідати чесно. Інакше договір страхування вважається недійсним.

Договором страхування передбачається, що страхова компанія зо­бов'язується сплатити страхувальникові (застрахованому, користона-бувачеві) фіксовану страхову суму чи пенсію або погасити кредит, що його взяв страхувальник для придбання якогось товару в кредит. Фік­сована сума виплачується користонабувачеві у випадку смерті застра­хованої особи. Разом із тим фіксована виплата страхової суми перед­бачена і при дожитті страхувальника (застрахованого) до закінчення дії договору страхування. За умовами такого договору страхувальник (застрахований) може в обумовлений період або при досягненні пев­ного віку одержати пенсійні виплати.

При проведенні страхування життя основними випадками є дожит­тя до закінчення строку страхування або смерть страхувальника (застрахованого) протягом його дії. Саме тому страховій компанії по­трібно визначити ймовірність цих подій. Врахування цього важливого моменту робить можливим досягнення еквівалентності у відносинах між страховиком та страхувальником і забезпечує страховикові мож­ливість побудувати міцну фінансову основу своєї діяльності. На шляху до вирішення цього завдання важливе місце займає вимірювання норм смертності. З цією метою складають таблицю смертності, яка базуєть­ся на показниках статистичного обліку населення або матеріалах самої страхової компанії і показує смертність осіб, що помирають із року в

172

рік у кожному віці із даної кількості народжень. Страховикові, який здійснює страхування життя, важливо знати фактори, які впливають на смертність населення. До таких факторів можна віднести вік, профе­сію, місце проживання, стать. Страховикові при розробці умов страху­вання необхідно врахувати, що найбільше людей помирає в дитячому віці, у проміжку до 25 років смертність зменшується, а далі поступово зростає. Залежно від професії громадянин може підлягати більшому або меншому ризику втратити здоров'я і життя. Так, наприклад, ризик каліцтва або навіть смерті в акробата вищий, ніж у службовця. Стра­ховикові необхідно врахувати і стать потенційних страхувальників. Як свідчить статистика, чоловіча смертність вища, ніж жіноча. Місце проживання людини також має неабиякий вплив на тривалість життя. Різні умови проживання складаються в сільській і міській місцевостях, у відносно чистих і забруднених зонах. Отже, розробляючи умови стра­хування і визначаючи розмір плати за страхову послугу, страховик має взяти до уваги розглянуті щойно фактори.

Достовірно побудована таблиця смертності має дуже важливе зна­чення для кожної страхової компанії, оскільки саме від неї залежить розмір премії, резерви премії.

Порівнюючи таблиці смертності всього населення і таблиці смерт­ності, розроблені страховими компаніями, можна зробити висновок про те, що останні точніші. Кожна конкретна страхова компанія має можливість використати точніші дані щодо своїх страхувальників (застрахованих) та щодо видів страхування, в яких вони беруть участь. Високим показникам смертності мають відповідати й вищі за розміром премії. На розмір премії впливає ще й такий показник, як норма дохід­ності, що її страхова компанія нараховує на внески від страхувальни­ків. Внески слугують страховій компанії для формування певного роз­міру фондів, які забезпечували б їй виконання своїх обов'язків перед страхувальниками. Використовуючи накопичені фонди, страхова ком­панія може одержати певний дохід, розмір якого залежить від розміру внесеної до фонду суми часу її перебування в обігу, а також норми до­хідності. Розмір установленої страховиком норми дохідності відчутно впливає на розмір тарифної ставки.

Як страховикові, так і страхувальникові важливо знати суму внес­ку, котра має бути сплачена в даний момент. Проте її розмір особливо турбує страховика, оскільки він дбає про те, щоб до закінчення строку страхування нагромадилася необхідна сума для здійснення виплати. З огляду на те, що протягом людського життя, як уже зазначалося, ймо­вірність настання смерті змінюється, то має змінюватися й розмір са­мої премії протягом часу дії договору страхування. Але такий підхід, ускладнюючи технічну роботу страхової компанії, водночас майже унеможливлює сплату премії зі збільшенням віку страхувальника (застрахованого). Саме тому премії, які страхувальники сплачують страховикам, мають характер постійних за розміром внесків і є не­змінними протягом усього часу дії договору страхування. Такий підхід

173

сприяє накопиченню певної суми, що являє собою резерв премій і за­безпечує страховикові можливість подальшого виконання зобов'язань перед страхувальником. Розмір резерву премій істотно залежить від якості складеної таблиці смертності, що є основою для розрахунку та­рифів, і від встановленої норми дохідності.

Дострокове припинення договору страхування призводить до змі­ни початкових відносин між страховиком і страхувальником, а мета, задля якої створювався резерв, лишається недосягнутою. Тому резерв стає вільним. Якщо страховик має здійснити виплату, він сплачує страхувальникові (застрахованому) певним чином обчислену страхову (викупну) суму, яка становить лише частину накопиченого резерву. Але за умовами договору такий обов'язок на нього може й не поклада­тися, якщо договір діє недовго.

Страховик не має змоги повернути страхувальникові весь резерв премій. Страхування охоплює певне коло страхувальників, і коли його залишає навіть один із них, порушується вся система, на якій базується страхування. Передчасне припинення договору тягне за собою те, що страхова компанія недоодержує певну суму премій, яку вона згодом планувала використати на здійснення виплат. До того ж і витрати страховика, пов'язані з обслуговуванням договорів страхування, пере­дбачалося поділити на цілий ряд років, а переривання договору робить це неможливим.

Страхова компанія пропонує страхувальникові, якого спіткали труднощі зі сплатою внесків, зменшити їх розмір або розмір страхової суми (і припинити сплату внесків). Така (по суті, не вигідна для стра­ховика) операція називається редуціюванням.

Світова страхова практика поділяє страхування життя на стра­хування капіталів та страхування рент. У свою чергу, страхування капіталів передбачає можливість укласти договори страхування з умо­вою виплати певної суми при дожитті страхувальника до зазначеного в договорі строку (події") або в разі його смерті. Страхування капіталів передбачає створення нових капіталів. Великим попитом користується змішане страхування життя, згідно з умовами якого передбачається ви­плата, якщо страхувальник доживе до зазначеного строку (віку) або помре протягом дії договору страхування.

Якщо йдеться про рентне страхування, то певна обумовлена дого­вором частка виплачується страхувальникові (застрахованому) у виг­ляді регулярних періодичних виплат, а загальна сума останніх зале­жить від тривалості життя страхувальника (застрахованого).

Класифікація страхування передбачає поділ його на види. Це дає змогу страховикам розробляти єдині правила страхування певних об'єктів від характерних для них ризиків, застосовувати методи розра­хунку тарифів, які розробляються для різних видів страхування, виз­начати особливості формування резервів страхової компанії. ;   Практика радянського страхування передбачала такі види страху-^! Ввння життя: змішане страхування життя, страхування дітей, страху-

174

вання до вступу в шлюб (весільне), довічне страхування і страхування додаткової пенсії.

Оцінюючи в цілому зацікавленість страхувальників у цих видах страхування, можна сказати, що вони були популярними (за винятком довічного страхування), давали змогу страхувальникові захистити себе або своїх дітей від різних несприятливих подій (травма, інвалідність, смерть), накопичити певну суму до закінчення строку договору стра­хування або певної події (вступ у зареєстрований шлюб, вихід на пен­сію). При формуванні страхового ринку в цілому практика страхуван­ня життя базувалася на вже відомих і популярних у населення видах страхування. Водночас страховики почали більше уваги приділяти й зарубіжному досвіду, який орієнтує на значне розширення переліку послуг страхувальникам, котрі бажають застрахувати своє життя.

Дуже популярним як у колишньому СРСР загалом, так і в Україні зокрема було змітане страхування життя, що, як і інші види страху­вання, давало впевненість в одержанні страхової суми як у разі закін­чення дії договору, так і в разі настання інших обумовлених у договорі подій (докладно про цей вид страхування йдеться в підрозд. 8.2).

Страхування дітей можна назвати різновидом змішаного страху­вання життя. Страхувальниками з цього виду страхування є батьки та родичі дитини, які укладають договори страхування і сплачують стра­хові внески. Вік і стан здоров'я страхувальника взагалі не має значен­ня при укладанні договору страхування, але страхові компанії їх мо­жуть оговорити. Крім того, договори страхування дітей можуть бути укладені й юридичними особами — підприємствами, установами, ор­ганізаціями.

При укладанні договору страхування враховується вік застрахова­ної дитини. На страхування приймаються діти віком від дня народ­ження до 15 років (страхова компанія може обумовити й інші вікові межі). Стан здоров'я дитини при укладанні договору не має значення. Договір страхування укладається на підставі заяви страхувальника встановленої форми. Укладаючи договір страхування, страхувальник насамперед цікавиться можливістю накопичити до закінчення догово­ру страхування певну суму. Здебільшого договори страхування дітей укладаються на дожиття до закінчення строку страхування. Договір страхування передбачає також виплату страхової суми у випадку сме­рті застрахованої дитини і при втраті нею здоров'я від нещасного ви­падку, який стався в період дії договору страхування. При укладанні договору страхування за домовленістю сторін визначається розмір страхової суми. При цьому страхова компанія може обумовити й міні­мальний її розмір.

Розмір страхового внеску залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка, в свою чергу, залежить від віку застрахованого, а також від строку страхування. Страховий внесок може бути сплачений за один раз, щорічно, щоквартально або щомісячно, готівкою чи без­готівкове.

175

Договір страхування вступає в силу після надходження першого (або одноразового) внеску на рахунок страхової компанії чи після спла­ти першого (або одноразового) внеску готівкою працівникові страхо­вої компанії.

Максимальний строк страхування дорівнює, як правило, 18 рокам (якщо вік дитини на момент укладання договору страхування до 6 мі­сяців). В інших випадках він визначається як різниця між 18 роками і віком дитини на момент укладання договору. Мінімальний строк дії договору становить 3 роки.

Застрахована дитина або страхувальник мають право на одержання страхової суми після закінчення строку дії договору або протягом 3 ро­ків після його закінчення. Розмір суми, яку страхова компанія виплачує за наслідки нещасного випадку, визначається з урахуванням ступеня роз­ладу здоров'я. Максимальна сума виплати передбачається при стійкому розладі здоров'я. При цьому враховується, що стійкий розлад здоров'я спостерігається лише протягом одного року від настання нещасного ви­падку. Наслідки загальних захворювань не передбачають обов'язку страхової компанії здійснити виплату (за деякими винятками). Умови договору страхування передбачають виплату страхової суми у разі сме­рті застрахованого. Якщо сталася смерть страхувальника (фізичної осо­би), який уклав договір страхування, то права і обов'язки його може взя­ти на себе інша особа. У цьому разі, якщо постає потреба розірвати договір страхування, то інший страхувальник може одержати викупну суму лише за той період страхування, протягом якого він сплачував вне­ски. Викупну суму щодо частини договору страхування, сплаченого пе­ршим страхувальником, одержує застрахований. Але все це не стосуєть­ся випадку, якщо перший страхувальник сплатив внески за один раз. У цьому випадку заміна страхувальника може не проводитись.

Інколи страхова компанія може й відмовляти у виплатах. Це стосу­ється випадків, коли застрахований віком від 14 років одержав травму або помер у зв'язку із скоєнням ним злочину, в якому слідчими орга­нами або судом встановлені ознаки умисного злочину, або якщо заст­рахований зазнав травми або загинув у той час, коли керував будь-яким самохідним засобом, що має двигун внутрішнього згоряння чи електродвигун, катером чи моторним човном у стані алкогольного, нар­котичного або токсичного сп'яніння або передав керування особі, кот­ра перебувала в такому стані. Умови страхування можуть передбачати й інші випадки, настання яких не тягне за собою виплату страхової суми (акти тероризму, наслідки радіоактивного опромінювання і т. ін.). Страхова сума виплачується страхувальникові (застрахованому) готів­кою або безготівково перерахуванням на його особистий рахунок в установі банку.

Страхування до вступу в шлюб (весільне) передбачає, що договір ; може бути укладений із батьками (усиновителями) та іншими родича-' МИ дитини, опікунами (піклувальниками), тобто з фізичними особами, а також із юридичними особами — підприємствами, установами, орга-

176

нізаціями. При укладанні договору з фізичною особою страхова ком­панія оговорює її вік (наприклад, від 18 до 72 років з умовою, що на момент закінчення договору цій особі буде не більш як 75 років) і стан здоров'я. Так, договори страхування не можуть бути укладені з непра­цюючими інвалідами І групи. Договори страхування можуть укладати­ся відносно дітей віком від дня народження до 15 років на випадок дожиття застрахованого до закінчення строку страхування і вступу в зареєстрований шлюб або досягнення 21 року. Період вступу у шлюб обмежується дожиттям застрахованого до 21 року. Договір страхуван­ня до вступу в шлюб може передбачати й відповідальність страховика при настанні смерті застрахованого під час дії договору або при втраті здоров'я у зв'язку із нещасним випадком.

У страхуванні до вступу в шлюб необхідно розрізняти строк стра­хування і вичікувальний період. Строк страхування визначається як різниця між 18 роками і віком дитини на момент укладання договору страхування. Період між закінченням строку страхування і 21 роком вважається вичікувальним періодом. Протягом цього періоду діє тіль­ки страхування на дожиття до обумовленої події на відміну від періоду між вступом договору в силу і закінченням строку страхування, коли має місце більш широкий обсяг відповідальності страховика.

Особливістю цього виду страхування є те, що в разі смерті страху­вальника дія договору страхування не припиняється, він продовжує ді­яти без подальшої сплати внесків до кінця строку страхування і дає право застрахованому одержати страхову суму на підставі дожиття.

При укладанні договору страхування страхова сума встановлюєть­ся за бажанням страхувальника, але страхова компанія може встанови­ти її мінімальний розмір. Загалом робота страховика з укладання і об­слуговування договору страхування до вступу в шлюб така сама, як і за іншими видами страхування життя. Договір страхування може пе­редбачати відповідальність страхової компанії в разі настання смерті застрахованого, але страхова сума виплачується за винятком таких ви­падків: застрахований помер до закінчення 6 місяців з дня набуття чинності договору страхування від природженого або тяжкого хроніч­ного захворювання (захворювання крові, онкологічні та деякі інші);

застрахований помер у віці від 14 років у зв'язку зі скоєнням ним дій, у яких слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного зло­чину; застрахований помер під час керування будь-яким самохідним засобом, що має двигун внутрішнього згоряння чи електродвигун, ка­тером або моторним човном у стані алкогольного, наркотичного або то­ксичного сп'яніння або у зв'язку із передачею керування ним особі, яка перебувала в такому стані; деякі інші випадки за умовами договору стра­хування. У цьому разі страхувальникові повертаються сплачені внески.

Довічне страхування. Договори довічного страхування поширю­ються на фізичних осіб, які перебувають у певних вікових межах, на­приклад у віці від 20 до 70 років, і не укладаються з інвалідами І групи.

177

Основою для укладання договору страхування є письмова заява, яка підписується страхувальником особисто. Страхувальником визна­чається особа (фізична або юридична), яка при настанні страхового випадку одержить страхову суму. Страхова сума встановлюється за домовленістю між страховиком і страхувальником. Правила страху­вання можуть встановлювати мінімальний і максимальний розміри страхової суми. Розмір місячного внеску залежить від віку страху­вальника на день подання заяви про страхування, страхової суми і встановлюється окремо для чоловіків і жінок за таблицею, яка прикла­дається до правил страхування. У разі припинення сплати внесків до­говір діє довічно, якщо страхувальник сплатив усі внески, або протя­гом певного часу, якщо внески сплачені за два роки і більше (строк виплати залежить від віку страхувальника на день подання заяви про страхування і кількості років і місяців, за які були сплачені внески).

Страхувальнику надається право в період дії договору зменшити розмір страхової суми (але не менш ніж до встановленого правилами страхування рівня) і далі сплачувати внески у зменшеному розмірі. У цьому разі частина сплачених внесків може бути за бажанням страху­вальника йому повернена або зарахована як внески за наступний період.

У разі настання смерті страхувальника виплачується страхова су­ма, обумовлена договором, призначеній ним особі. Винятками вважа­ються ті випадки, коли страхувальник помер, перш ніж минуло 2 роки від початку вступу договору в силу, від злоякісного (онкологічного) захворювання чи захворювання серцево-судинної системи, або внаслі­док самогубства (наслідків замаху на самогубство); смерть страху­вальника настала у зв'язку зі здійсненням дій, у яких слідчими орга­нами або судом встановлені ознаки умисного злочину.

У разі відмови у виплаті страхової суми страхувальникові поверта­ється обумовлена частина сплачених внесків.

Страхування додаткової пенсії. Добровільне страхування додаткової пенсії є своєрідним страхуванням на дожиття, яке попри безперечну до­цільність з різних причин досі не набуло в Україні достатнього розвитку. Саме тому цей вид страхування докладно розглядається в підрозд. 8.3.

8.2. ЗМІШАНЕ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ

Одним із найпопулярніших видів особистого страхування є зміша­не страхування життя. Змішане страхування життя дає змогу поєдну­вати в одному договорі і на одну особу страхування на випадок дожит­тя і на випадок смерті. Отже, змішане страхування життя поєднує в собі два ризики, які суперечать один одному: з одного боку — дожиття до певної дати або події, а з іншого — смерть. Проте фактично прису­тній лише один ризик: людина або доживе до кінця дії договору, або ні. Страхувальник, який укладає договір змішаного страхування жит­тя, не тільки забезпечує, й створює накопичення. Він має впевненість у І-ї   тому, що в будь-якому разі не втратить своїх внесків.

178

Як правило, у змішаному страхуванні життя страхувальник, який сплачує внески, і застрахований є однією й тією самою особою. Умо­вами договору страхування може передбачатися відповідальність стра­ховика і при настанні нещасного випадку із застрахованою особою. Але йдеться не про факт нещасного випадку, а про його наслідки, які призвели до постійної втрати загальної працездатності. За тимчасову втрату працездатності (наприклад, пов'язану з легким пораненням, опіками) страхова компанія страхової суми не виплачує.

Постійна втрата працездатності виявляється, як правило, після трьох місяців від дня нещасного випадку, який її спричинив. Це може бути виражене, наприклад, у тривалому порушенні функцій пошкод­женого органу. Отже, втрата працездатності, яка мала місце протягом трьох місяців і в цих межах відновлена, не вважається постійною.

Включення до відповідальності страховика відповідальності за на­слідки нещасних випадків сприяє збільшенню тарифних ставок.

Договори змішаного страхування життя довгострокові і можуть ук­ладатися на різні за тривалістю строки. Наприклад, в Україні, як показує практика, договори змішаного страхування життя можуть укладатися на строк 3, 5, 10, 15 і 20 років. При цьому враховується вік застраховано­го. Він встановлюється від 16 років. Водночас страхова компанія може встановити і менший початковий вік вступу у страхування. У Росії при укладанні договору страхування життя з умовою виплати страхової ренти пропонується встановлювати його не менше як 14 років (При-мерньїе правила страхования жизни с условием вьіплатьі страховой ре-нтьі // Страховеє дело. — 1997. — № 7. — С. 4).

Умови страхування обмежують і максимальний вік для укладання договору страхування. Це обмеження також обумовлюється страховою компанією, яка встановлює, що договір змішаного страхування життя може бути укладений страхувальником, перш ніж як йому виповнить­ся 72 роки. Разом із обмеженням мінімальних і максимальних вікових меж прийому на страхування чітко встановлюється і вік застраховано­го на час закінчення дії договору страхування. Враховуючи, що міні­мальний строк, на який укладаються договори страхування життя в Україні, може становити 3 роки, страхувальник, вік якого є макси­мальним за умовами страхової компанії, може укласти договір лише на 3 роки. Скажімо, якщо за умовами страхування максимальний вік застрахованого при укладанні договору становить 72 роки, встановлю­ється, що на момент закінчення договору страхування йому не повин­но бути більш як 75 років.

При укладанні договору страхування важливе значення має і стан здоров'я страхувальника, оскільки договори страхування, як правило, не укладаються з непрацюючими інвалідами І групи. Можуть бути пе­редбачені й інші обмеження (стосовно інвалідів II групи, хворих онко­логічними, хронічними захворюваннями або на СПІД).

Для укладання договору страхування особа, яка має намір застра­хуватися, подає в страхову компанію заяву встановленої форми. Стра-

179

хувальникові надається право визначити особу (осіб), яка має право одержати страхову суму, якщо застрахований помер. Крім того, при­значена страхувальником особа може бути ним замінена іншою до часу настання страхового випадку.

Страхова сума встановлюється при укладанні договору страхуван­ня страхувальником, але страхова компанія може обмежити його мож­ливості встановленням мінімальної страхової суми. Страхувальникові може бути надано право під час дії договору страхування за згодою страховика зменшити або збільшити розмір страхової суми. При цьому в договір страхування вносяться зміни.

Страховий внесок, який має бути сплачений страхувальником стра­ховій компанії, залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка, в свою чергу, залежить від строку страхування і його варіанта (якщо страхова компанія пропонує страхувальникові можливість вибо­ру), віку страхувальника, і має бути сплачений за один раз, щорічно, щоквартально або щомісячно готівкою або безготівкове.

Дія договору страхування починається з того дня, коли страхуваль­ник сплатив страховій компанії перший (одноразовий) внесок готів­кою працівникові страхової компанії або з дня надходження внеску на рахунок страхової компанії в установі банку. У разі, якщо до строку, установленого в договорі страхування, страховий внесок (повністю або у визначеній частці) не буде сплачений (не буде сплачений повніс­тю), договір страхування вважається недійсним і страхові внески, які надійшли, повертаються страхувальникові.

Факт укладання договору страхування засвідчується страховим по­лісом (свідоцтвом). У страховому полісі вказуються строк дії договору страхування, початок і закінчення дії договору, страхова сума, розмір страхового внеску, а також особа (особи), яка в разі смерті застрахова­ного має право одержати страхову суму.

За умовами договору страхування страхувальникові надається пра­во достроково припинити договір страхування. У цьому разі страху­вальник одержує викупну суму, яка залежить від розміру сплачених страхових внесків і строку дії договору страхування з урахуванням ін­вестиційного доходу. Водночас страхувальникові надається можли­вість поновити договір страхування, якщо викупна сума не була йому виплачена і договір страхування ще не закінчився.

При дожитті застрахованого до закінчення дії договору страхуван­ня страхова компанія виплачує йому обумовлену в договорі страхову суму. Виплати, які були пов'язані із наслідками нещасних випадків під час дії договору, не впливають на її розмір.

Якщо протягом дії договору застрахований помер, це також тягне за собою обов'язок страховика виплатити обумовлену в договорі суму. Але страхова компанія не несе відповідальності з виплати страхової суми, якщо смерть застрахованої особи сталася протягом перших 6 мі­сяців дії договору від злоякісних пухлин або сердцево-судинного за-

180

хворювання. Страхова компанія не несе відповідальності і в тому ви­падку, коли смерть застрахованої особи є наслідком скоєння умисного злочину або пов'язана із керуванням самохідним засобом, який має двигун внутрішнього згоряння чи електродвигун, катером або мотор­ним човном у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'я­ніння, самогубства. У цьому випадку виплачується не страхова, а викуп­на сума, яка залежить від фактично сплаченого внесками періоду стра­хування на день смерті застрахованого.

Якщо договором страхування встановлено відповідальність стра­ховика при пошкодженні організму страхувальником внаслідок неща­сного випадку, то виплата при цьому становить частину страхової су­ми, яка залежить від ступеня втрати здоров'я. Відсоток утрати здо­ров'я визначається за спеціальною таблицею, яка розробляється стра­ховою компанією. Для підтвердження факту нещасного випадку і ви­значення його наслідків страхувальник має подати до страхової ком­панії довідку лікувальної установи. Повна страхова сума виплачується за 100 %-вої втрати загальної працездатності від нещасного випадку.

При дожитті до закінчення строку страхування або при втраті здо­ров'я одержувачем страхової суми є застрахована особа або за її дору­ченням, оформленим у нотаріальному порядку, інша особа.

У випадках, коли застрахований помер до одержання страхової суми за дожиттям, або у зв'язку із втратою здоров'я, страхова сума виплачується призначеній ним особі чи спадкоємцям, якщо вони не причетні до його смерті.

Умовами договору змішаного страхування життя може бути пере­дбачене і право страхувальника на одержання позики в розмірі, що не перевищує викупної суми, яка обчислюється на підставі резерву, сфо­рмованого для виконання страховиком зобов'язань з виплати у зв'язку із страховим випадком дожиття застрахованого до закінчення строку страхування, на момент видачі позики. В цьому разі визначається пе­ріод, з якого така позика може бути видана, наприклад після одного року від початку дії договору страхування). (Примерньїе правила стра-хования жизни с условием вьіплатьі страховой рентьі // Страховеє де-ло. — 1996. — № 7 — С. 6.)

Для одержання страхової суми страхувальник має подати до стра­хової компанії заяву, страховий поліс та квитанцію про сплату остан­нього внеску, якщо він був сплачений готівкою. Крім того, відповідно до конкретного страхового випадку необхідно подати й інші документи.

У разі настання смерті страхувальника користонабувач або спадко­ємець має подати до страхової компанії копію свідоцтва про смерть страхувальника, посвідчення своєї особи або свідоцтво про спадщину. Виплата страхової суми здійснюється на основі заяви страхувальника (користонабувача, спадкоємця) і страхового акта у строки, визначені згідно з укладеним договором страхування, готівкою, поштовим пере­казом, чеком на одержання суми в банку, перерахуванням у вклад на ім'я одержувача.

181

8.3. СТРАХУВАННЯ РЕНТИ І ПЕНСІЙ

Як уже зазначалося, страхування життя може бути поділене на страхування капіталів і страхування рент. Відмінність між цими двома групами страхування життя полягає в тому, що при страхуванні капі­талів метою є створення нових капіталів, а при страхуванні рент ідеть­ся про використання вже існуючих капіталів зверненням їх у річні ренти.

При страхуванні рент (ануїтетів) страхова компанія пов'язує, як правило, виконання своїх обов'язків із дожиттям страхувальника (застра­хованого) до певного віку або строку, визначеного в договорі страхування.

Страхування ренти передбачає, що страхувальник уносить до стра­хової компанії за один раз або розстроченими платежами певну суму, яку вона використовує для цілей інвестування. Після визначеного в договорі страхування часу (віку) страхувальник одержує певні виплати сам (якщо живий) або їх одержує особа, на користь якої був укладений договір страхування (чи спадкоємці).

Договір страхування ренти може бути укладений як фізичною, так і юридичною особою. Фізичні особи можуть укласти договори страху­вання щодо себе або іншої особи. Основна вимога до фізичних осіб — це їх дієздатність. Стан здоров'я не має значення, і медичне засвідчен­ня при укладанні договору страхування не проводиться.

Юридичні особи (підприємства, організації, установи) можуть ук­ладати договори страхування стосовно своїх працівників.

Страхування ренти має на меті забезпечення страхувальникові зви­чного для нього матеріального стану не залежно від змін, які пов'язані зі станом здоров'я, зменшенням або втратою працездатності, старістю;

За допомогою різнобічних послуг, які можуть бути запропоновані страховиком у галузі страхування ренти, страхувальник (фізична осо­ба) може забезпечити звичний матеріальний стан для рідних і близь­ких на випадок своєї смерті.

Договори страхування ренти відрізняються від інших договорів страхування тим, що страхова сума представляє собою ту суму, яку виплачуватиме страховик страхувальнику (застрахованому) частками і періодично після настання певного часу (віку). Крім цього, страховик має виконувати свої обов'язки перед страхувальником (застрахо­ваним) лише тоді, коли останній згідно з договором страхування спла­тить всю суму внесків і не раніш як, наприклад, у разі змішаного стра­хування життя. При цьому обов'язок почати вигілату певних сум може бути пов'язаний із моментом закінчення виплати всіх обумовлених внесків. Але може бути встановлений і якийсь період між закінченням виплати внесків і початком виплати ренти.

Укладаючи договори страхування, сторони узгоджують питання про періодичність сплати страхових внесків. Страхувальникові може бути надане право сплатити внески за один раз або частками. При паті частками (періодичними платежами) — щомісячно, щоквар-чьно або щорічно. Розмір страхових внесків залежить від багатьох зрів, і це ускладнює роботу страхової компанії з їх визначення.

182

До факторів, які при цьому необхідно врахувати, належить вік страху­вальника (застрахованого), стать, періодичність сплати внесків тощо.

Під час дії договору страхування страхувальникові надається право змінити розміри (збільшити або зменшити) та періодичність виплат. До того ж, за бажання, з урахуванням умов страхування, він може ро­зірвати договір і одержати викупну суму.

Як свідчить зарубіжна практика, існують різні види ануїтетів. Так, наприклад, у Великій Британії ануїтети поділяються на строкові, з від­строчкою виплат, тимчасові, гарантовані, ануїтети страхування спіль­ного життя, індексовані ануїтети, ануїтети захисту капіталу.

До найпростіших форм ануїтету належить строковий ануїтет. Він передбачає, що страховий внесок буде сплачений за один раз і нато­мість страхувальникові (застрахованому) протягом усього його життя страхова компанія здійснюватиме щорічні виплати. Цей вид ануїтету користується популярністю в пенсіонерів, які мають намір забезпечи­ти собі регулярні доходи.

Ануїтет з відстрочкою виплат характерний тим, що виплати страховик здійснює з певної дати в майбутньому, тобто передбачаєть­ся період відстрочки між укладанням договору страхування і виплата­ми. При цьому страхувальникові надається можливість сплачувати платежі одним внеском або регулярно протягом обумовленого періоду відстрочки.

Тимчасовий ануїтет передбачає, що в договорі між сторонами оговорюється конкретна дата, після якої договір припиняє свою дію (якщо до цього моменту смерть не настала).

Гарантований ануїтет представляє собою строковий ануїтет, який не залежить від смерті клієнта і гарантується для мінімального періоду часу.

Ануїтет спільного життя слугує для забезпечення виплат одному із подружжя в пенсійному віці, хто залишився живий. Після смерті стра­хувальника виплати можуть тривати в повному або у зменшеному обсязі.

Індексований ануїтет дає змогу зменшити вплив інфляції і підви­щити цінність ануїтету. При цьому розмір початкових внесків нижчий порівняно з ануїтетом з фіксованим рівнем виплат.

Ануїтет захисту капіталу дорожчий, ніж строковий, і передбачає забезпечення гарантії клієнтові страхової компанії або його спадкоєм­цям одержати суму виплачених внесків повністю.

До основних видів страхування рент відноситься пенсійне страху­вання, яке призначене для охорони матеріальних інтересів громадян, зокрема, для стабілізації рівня життя.

Необхідно зазначити, що пенсійне забезпечення в більшості країн здійснюється за рахунок державних пенсійних систем (в межах соці­ального страхування), пенсійними фондами і страховими компаніями та іншими фінансовими організаціями.

У багатьох країнах пенсійне забезпечення громадян здійснюється приватними фондами (наприклад, пенсійні фонди підприємств). Заціка­вленість підприємств у розвитку приватного страхування пояснюється тим, що продумана пенсійна програма може сприяти зменшенню плин-

183

ності найбільш кваліфікованих кадрів. Крім того, підприємство, яке робить внески на страхування пенсії своїх працівників, має пільги що­до сплати податків.

Приватні пенсійні фонди найбільш розвинені саме в тих країнах, де недостатньо розвинені державні пенсійні системи. Виплати з при­ватних пенсійних фондів можуть значно перевищувати розміри дер­жавних пенсій.

Пенсійні фонди мають значні кошти, які вони інвестують в акції, облігації, нерухомість.

Пенсійні фонди можна поділити на фонди із встановленими розміра­ми внесків і фонди із встановленими розмірами виплат. Фонди із встанов­леними розмірами внесків можуть бути накопичувальними, з виплатою прибутку й ощадні. Накопичувальні фонди створюються за участю робо­тодавців, які роблять внески, встановлені у відсотках до заробітної плати працівників. Другий тип передбачає, що частина прибутку, на яку має право працівник, передається йому, а інша частина — у пенсійний фонд. Ощадні фонди створюються за рахунок коштів працівників, які самі роб­лять відрахування в пенсійний фонд, і роботодавців. Фонди із встановле­ними розмірами виплат можуть бути із встановленими твердими розміра­ми виплат протягом того часу, коли здійснюються внески в пенсійний фонд (рік, квартал, місяць); ставити розміри виплат в залежності від числа років і середнього заробітку за весь період роботи; ставити розміри виплат в залежність від числа років і середнього заробітку за кілька років.

Роботодавець, який має намір розробити пенсійну схему, може пі­ти кількома шляхами. По-перше, він може виходити із того, що це бу­де самостійно керована схема із залученням консультантів-профе­сіоналів. По-друге, повністю або частково передати пенсійну схему страховій компанії, що, до речі, має певні переваги, оскільки саме стра­хова компанія може забезпечити фундаментальний захист, має більше адміністративного досвіду і більше можливостей для інвестування.

Пенсійне забезпечення може бути здійснене і шляхом купівлі інди­відуальних страхових полісів у страхових компаній. На Заході, напри­клад, послугами приватних страхових компаній користується значна частина населення, незважаючи на те, що страхування пенсій є одним із найдорожчих видів довгострокового особистого страхування.

Договори страхування укладаються як індивідуально, так і з гру­пою осіб.

Пенсійне страхування передбачає, що страхова компанія здійснює застрахованій особі виплати, які пов'язуються з виходом на пенсію (страхування додаткової пенсії) або віком, установленим договором страхування. Відповідальність страхової компанії за договорами стра­хування додаткової пенсії може бути розширена за домовленістю сто­рін. Так, додатково до умов договору страхування додаткової пенсії страхова компанія може взяти на себе відповідальність здійснити ви­плати в разі настання нещасного випадку або смерті страхувальника (застрахованого). Страхова компанія може надати страхувальникові можливість укласти договір страхування на користь іншої особи.

184

Індивідуальні договори страхування додаткової пенсії укладаються з дієздатними громадянами з урахуванням віку, статі і незалежно від стану здоров'я. Час початку виплати додаткової пенсії може бути як пов'язаний із настанням пенсійного віку, так і визначений за домовле­ністю сторін. Страхова сума обумовлюється при укладанні договору страхування. При її визначенні враховується розмір поточних виплат, що їх має здійснити страхова компанія. Крім цих основних виплат, у договорі страхування можуть бути передбачені й додаткові виплати, які являють собою наслідок участі страхувальника у прибутку страхо­вої компанії. Страхувальникові надається право сплатити страхові пла­тежі за один раз або періодичними внесками. Розмір страхових внесків залежить від страхової суми, від віку і статі страхувальника (застра­хованої особи).

Додаткова пенсія залежно від змісту договору страхування може бути виплачена страховиком протягом життя застрахованого або уп­родовж визначеного періоду. Але можливі випадки, коли застрахова­ний не дожив до моменту виплати пенсії або одержував її лише протя­гом дуже малого періоду. В цих випадках відповідно до умов страху­вання страхова компанія або виплачує користонабувачу (спадкоємцям) певну кількість пенсій (визначається під час укладання договору стра­хування), або різницю між обумовленою кількістю пенсій і сумою, яка вже була сплачена застрахованому за його життя.

При укладанні договору страхування встановлюється порядок ви­плати пенсій (щомісячно, за кожен рік та інше).

Умовами договору страхування може бути передбачено, що за життя застрахованого він особисто отримує додаткову пенсію, а у ви­падку його смерті — користонабувач, який визначений застрахованим, у повному обсязі додаткової пенсії, передбаченої для застрахованого, або в її частині пожиттєво.

Умови проведення страхування додаткової пенсії можуть передба­чати надання пільг страхувальникам. Так, після визначеного строку страховик може надати страхувальнику можливість одержати позику під заставу накопиченого до часу звертання за позикою резерву.

Страхові компанії, які пропонують пенсійне страхування, як свідчить досвід цього страхування на Заході, мають дуже великі страхові резерви.

ТЕСТ 8

Страхування життя та пенсій

1. Страхування життя передбачає:

1) змішане страхування життя;

2) страхування дітей від нещасних випадків;

3) обов'язкове страхування життя і здоров'я народних депутатів.

185

2. Види особистого страхування бувають такі:

1) страхування життя;

2) страхування до вступу в шлюб;

3) страхування від нещасних випадків.

3. Функція накопичення страхової суми характерна для таких ви­дів страхування:

1) страхування життя дітей;

2) страхування дітей від нещасних випадків;

3) змішаного страхування життя.

4. Основні страхові випадки за змішаного страхування життя:

1) народження;

2) вступ до шлюбу;

3) дожиття до закінчення строку страхування.

5. Таблиця смертності складається на основі:

1) показників статистичного обліку населення у країні;

2) матеріалів самої страхової компанії;

3) матеріалів зарубіжних страхових компаній.

6. Договір змішаного страхування життя може бути укладений:

1) на 6 місяців;

2) довічно;

3) на 3 роки.

7. Страхова сума під час укладання договору змішаного страху­вання життя визначається:

1) страховиком;

2) страхувальником;

3) тільки застрахованим.

8. Страхова сума за договором змішаного страхування життя не виплачується:

1) у випадку смерті страхувальника від злоякісного захворювання після одного року від початку дії договору страхування;

2) у випадку самогубства страхувальника;

3) у випадку смерті страхувальника після одного місяця від почат­ку дії договору страхування від серцево-судинного захворювання.

9. Після закінчення договору змішаного страхування життя стра­хувальник одержує:

1) страхову суму;

2) викупну суму;

3) страхове відшкодування.

186

10. Договір страхування ренти може бути укладений з такою особою:

1) лише юридичною;

2) лише фізичною;

3) фізичною або юридичною.

11. Договори страхування додаткової пенсії укладаються:

1) з будь-якими особами;

2) з дієздатними особами;

3) лише з фізично здоровими особами

РОЗДІЛ 9  СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ

9.1. ОБОВ'ЯЗКОВЕ ОСОБИСТЕ СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ

Система страхування від нещасних випадків у своєму розвитку пройшла ряд етапів, протягом яких змінювалася її законодавча, норма­тивна, методична, організаційна та економічна база.

Страхування від нещасних випадків — це ризикове страхування, яке, на відміну від накопичувального довгострокового страхування життя, передбачає виплату страхової суми лише при настанні стра­хового випадку (у повному розмірі або певної її частини). Виплати страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні термі­ну дії договору страхування не передбачається.

Здійснюється страхування від нещасних випадків у видах:

• індивідуальному — у даному разі сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованих;

• колективного — сплата страхових платежів здійснюється за ра­хунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших, передбачених законом відносинах.

Удосконалення індивідуального та колективного страхування — це насамперед розширення обсягів страхової відповідальності, конти­нгенту страхувальників і застрахованих, підвищення рівня страхового забезпечення, платоспроможності страховиків, спрощення порядку та техніки виплат.

Розглядаючи страхування від нещасних випадків, слід мати на ува­зі, що Закон чітко визначив не лише поняття добровільного й обов'яз­кового страхування, про що йшлося в попередніх розділах, а й види обов'язкового особистого страхування. Страхування від нещасних ви­падків може мати обов'язкову або добровільну форму.

Метою обов'язкової форми страхування, яку встановлює держава, є захист інтересів не лише окремих страхувальників, а й усього су­спільства в цілому та його складових зокрема.

187

Законодавчими актами визначається перелік об'єктів страхування, обсяги страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових платежів, права та обов'язки учасників стра­хування, а також коло страхових організацій, яким доручається здійс­нення обов'язкового страхування.

Обов'язкове особисте страхування залежно від джерела сплати стра­хових платежів поділяється на державне обов 'язкове й обов 'язкове.

Державне обов'язкове особисте страхування охоплює:

• військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

• осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу орга­нів і підрозділів внутрішніх справ;

• медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними службових обов'язків;

• працівників митних органів;

• працівників прокуратури;

• народних депутатів;

• службових осіб державної контрольно-ревізійної служби;

• службових осіб державних податкових інспекцій;

• службових осіб державних органів у справах захисту прав спо­живачів;

• посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

• спортсменів вищих категорій;

• працівників державної лісової охорони;

• суддів;

• донорів крові і (або) її компонентів.

Обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків охоплює страхування:

• на транспорті;

• працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів до­бровільних і пожежних дружин (команд);

• життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

• членів екіпажу і авіаційного персоналу;

• працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забе­зпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;

• ризикових професій народного господарства від нещасних випадків. Поняття «державне обов'язкове особисте страхування» означає, що джерелом сплати страхових платежів є Державний бюджет і в разі не­платоспроможності страховика з таких видів страхування держава га­рантує виконання зобов'язань перед страхувальниками. Що ж до ін­ших видів обов'язкового особистого страхування, то держава за ними не відповідає за зобов'язання страховика, а лише у формі закону зо-

188

бов'язує юридичних і фізичних осіб вносити кошти для забезпечення суспільних інтересів.

Необхідність проведення державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ та працівників інших відомств зумовлена необхідністю їх соціального захисту, оскільки вони самі стоять на захисті інтересів держави і їх діяльність постійно пов'язана з високим ступенем ризику. Страхувальниками з цих видів страхування, а відповідно і платниками страхових платежів, є міністерства і відом­ства, а застрахованими — контингент військовослужбовців, службові особи і працівники інших відомств, які визначаються нормативними актами з питань страхування.

Здійснення перелічених щойно видів державного обов'язкового особистого страхування здебільшого покладено на Національну акціо­нерну страхову компанію (HACK) «Оранта».

Розмір щорічних страхових платежів визначається Правлінням HACK «Оранта» або іншими страховими компаніями за погодженням зі страхувальниками і Міністерством фінансів України. Страхові пла­тежі сплачуються страхувальниками щомісяця до 25 числа в розмірі 1/12 частини річної потреби (суми) на проведення виплат і перерахо­вуються на спеціальний рахунок страхової компанії.

Невикористані в поточному році на виплату страхових сум страхо­ві платежі підлягають зарахуванню в рахунок чергових платежів, а кошти, яких не вистачає на виплату, доплачуються страхувальниками.

Страхові суми з державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, ви­плачуються:

• у разі загибелі або смерті застрахованого його спадкоємцям у ро­змірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня на час загибелі або смерті;

• у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслі­док поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержа­них у період проходження служби (зборів), — у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотках до за­гальної суми страхування на випадок загибелі або смерті застрахова­ного. При цьому страхові суми не виплачуються, якщо страхова подія настала у зв'язку зі скоєнням ним умисного злочину або є наслідком вчинення застрахованим дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння чи е наслідком навмисного заподіяння застрахо­ваним собі тілесних пошкоджень.

Термін виплати — 7 днів з дня одержання страхового компанією всіх необхідних документів від застрахованого або його спадкоємців. У разі відмови у виплаті страхових сум страхова компанія в той самий строк письмово повідомляє про це застрахованого або його спадкоємців і відпо­відні військові органи (підрозділи) з зазначенням мотивів відмови.

189

Страхові суми виплачуються за місцем постійного проживання застрахованого перерахуванням на особистий рахунок одержувача в установі банку, видачею чека або поштовим переказом за його раху­нок. Неповнолітньому спадкоємцеві страхова сума виплачується за мі­сцем проживання — перерахуванням на його особистий рахунок в ус­танові банку, про що повідомляється в органи опіки й піклування.

Необхідні документи для визначення права на виплату страхових сум оформлюються в районному військовому комісаріаті (відповід­ному військовому органі, підрозділі) та подаються застрахованим або його спадкоємцями до відповідних установ страхової компанії за міс­цем проживання.

Це такі документи:

• при загибелі або смерті застрахованого — заява за встановленою формою, копія свідоцтва про смерть застрахованого, свідоцтво про право на спадщину, документ, що посвідчує особу спадкоємця;

• у разі втрати застрахованим працездатності — заява за встанов­леною формою, копія довідки медико-соціальної експертної комісії про розмір втрати працездатності, документ, що посвідчує особу.

Вимоги щодо виплати страхової суми застрахований або його спад­коємці можуть пред'являти страховій компанії протягом трьох років з дня настання страхової події.

Спори щодо виплат страхової суми розглядаються вищою устано­вою HACK «Оранта», а в разі непогодження з її рішенням — у встано­вленому законодавством порядку.

Особливістю державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і під­розділів внутрішніх справ є те, що страхові суми застрахованим або їхнім спадкоємцям виплачуються залежно від обставин, при яких ста­лася страхова подія, а саме: у період проходження служби, чи при ви­конанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі зі зло­чинністю.

При цьому якщо страхова подія сталася у період проходження служби, то страхова сума виплачується на умовах, передбачених для військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори.

Якщо страхова подія є наслідком виконання службових обов'язків, пов'язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю, то розмір страхової суми визначається залежно від ступеня тяжкості поранення або вста­новлення застрахованому інвалідності, чи його смерті та розміру гро­шового утримання за останньою посадою.

Ступінь тяжкості одержаного поранення визначає військова лікар­ська комісія.

Деякі особливості має державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування віру-

190

сом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків, а також настання інвалідності або смерті від СНІД. Обов'язковому страхуванню підлягають працівники, які подають медичну допомогу населенню, проводять лабораторні та наукові дослідження з проблем вірусу імунодефіциту людини і виробляють вірусні препарати.

Розмір страхової суми, що підлягає виплаті при інфікуванні заст­рахованого вірусом імунодефіциту людини або настанні інвалідності внаслідок захворювання на СНІД, регламентується розміром міні­мальних заробітних плат, а в разі смерті застрахованого працівника внаслідок захворювання на СНІД його спадкоємцям виплачується страхова сума залежно від розміру грошового утримання померлого за останньою займаною ним посадою.

Державне обов'язкове страхування спортсменів вищої категорії поширюється лише на спортсменів збірних команд України і прово­диться на випадок загибелі чи смерті застрахованого під час підготов­ки або участі в змаганнях, а також утрати застрахованим працездатно­сті внаслідок поранення, контузії, травми або каліцтва, хвороби, інвалідності, що трапилися під час підготовки або участі в змаганнях. З урахуванням цього визначається й особливий порядок формування страхових платежів.

Страхові суми виплачуються у випадках загибелі або смерті заст­рахованого залежно від розміру грошового утримання за останньою посадою, що її обіймав застрахований, а в разі втрати ним працездат­ності або встановлення йому інвалідності страхові суми виплачуються в розмірі, який визначається з розрахунку середньої заробітної плати пропорційно до терміну втрати працездатності чи залежно від встано­вленої групи інвалідності.

Особливість обов'язкового державного страхування життя та здо­ров'я народних депутатів України полягає в тому, що вони є застрахо­ваними на випадок загибелі (смерті) або втрати працездатності як у період терміну депутатських повноважень, так і після припинення по­вноважень на випадок насильницької смерті, каліцтва чи іншого уш­кодження здоров'я, вчиненого щодо них у зв'язку з їх попередньою депутатською діяльністю.

Обов'язкове державне страхування інших категорій здійснюється на випадок загибелі або смерті застрахованого під час виконання слу­жбових обов'язків, втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інваліднос­ті, що сталися під час виконання службових обов'язків. Розмір страхо­вої суми залежить від грошового утримання за останньою посадою та ступеня втрати працездатності. Інші умови є аналогічними.

До особливої категорії обов'язкового страхування відноситься обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспор­ті. Це пов'язано з тим, що транспорт є джерелом підвищеної небезпеки щодо осіб, які експлуатують транспортні засоби, та пасажирів, які ним

191

користуються. Саме тому, за чинними в Україні умовами, обов'язко­вому страхуванню від нещасних випадків підлягають:

•пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, авто­мобільного і електротранспорту (крім внутрішнього міського) під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;

• працівники транспортних підприємств незалежно від форм влас­ності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях (далі — водії), а саме:

• водії автомобільного, електротранспорту, машиністи і помічники машиністів поїздів (електровозів, тепловозів, дизель-поїздів);

• машиністи поїздів метрополітену, провідники пасажирських ва­гонів, начальники (бригадири) поїздів;

• поїздові електромонтери;

• кондуктори;

• працівники вагонів-ресторанів, водії дрезин та інших одиниць рухомого складу;

• механіки (начальники) рефрижераторних секцій (поїздів);

• працівники бригад медичної допомоги.

Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення по­садки в поїзд, морське або річкове судно, автобус чи інший транспор­тний засіб до моменту завершення поїздки, а водії — тільки на час об­слуговування поїздки.

Страхувальниками з цього виду страхування виступають самі па­сажири, які сплачують страховий платіж додатково при оплаті про­їзного квитка, а для водіїв — юридичні особи і громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності — власники транспортних засобів, які страхують водіїв на час обслуговування поїздок.

Страховий платіж становить для пасажирів при поїздках на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області в розмірі до двох відсотків, а на маршрутах приміського сполучення — до п'яти відсотків вартості проїзду. Страховий платіж за водіїв визначається у розмірі до одного відсотка страхової суми за кожного застрахованого.

Страхову суму встановлено в розмірі 200 неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян.

До страхових випадків належать:

• загибель або смерть застрахованого внаслідок нещасного випад­ку на транспорті;

• одержання застрахованим травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності;

• тимчасова втрата застрахованим працездатності внаслідок неща­сного випадку на транспорті.

Розмір виплати страхової суми залежить від ступеня втрати праце­здатності чи смерті застрахованого.

192

Особливість обов'язкового особистого страхування працівників ві­домчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожеж­них дружин (команд) полягає в тому, що воно здійснюється з метою захисту їхнього життя та здоров'я під час виконання ними своїх обов'язків.

Особисте страхування на повітряному транспорті здійснюється за рахунок власників або експлуатантів повітряних суден. Обов'язково підлягають страхуванню члени екіпажу та авіаційний персонал під час перебування на борту повітряного судна, а також пасажири повітряно­го транспорту. Розмір страхової суми на повітряному транспорті ста­новить 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Інші умови аналогічні страхуванню на решті видів транспорту.

Незважаючи на те, що Законом України «Про страхування» перед­бачено обов'язкове страхування ризикових професій народного госпо­дарства від нещасних випадків, його практичне втілення стримується через відсутність чіткого переліку відповідних професій та умов стра­хування.

9.2. ІНДИВІДУАЛЬНЕ ТА КОЛЕКТИВНЕ ДОБРОВІЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ

Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком. Умови і порядок проведення страху­вання визначаються правилами, які встановлюються страховиком са­мостійно, але з урахуванням вимог чинного законодавства.

В Україні багато компаній отримали ліцензії на добровільне стра­хування від нещасних випадків на підставі своїх індивідуальних умов та правил страхування. Розглянемо основи проведення добровільного страхування від нещасних випадків на базі Національної акціонерної страхової компанії (HACK) «Оранта», яка здійснює цей вид страху­вання понад 75 років і пройшла всі етапи його становлення і розвитку. До речі, досвід «Оранти» як за цим, так і за іншими видами страхуван­ня запозичили й багато молодих страховиків.

При цьому слід зазначити, що лише за часи незалежності України умови страхування змінювалися кілька разів. Це було віддзеркаленням як змін законодавчої бази, так і реального стану економіки та інфля­ційних процесів, що відбувалися в державі.

Зниження рівня інфляції, стабілізація економіки, запровадження нової грошової одиниці гривні та прийняття низки законодавчих актів зумовило нові зміни в проведенні добровільного страхування від не­щасних випадків.

Тепер добровільне страхування громадян від нещасних випадків здійснюється на підставі правил, що враховують особливості як інди­відуального страхування громадян, так і колективного страхування працівників від нещасних випадків за рахунок коштів підприємств.

193

Страхувальниками можуть бути як юридичні особи, так і дієздатні громадяни, котрі уклали зі страховиками договори страхування. Стра­хувальники можуть укладати зі страховиками договори про страху­вання від нещасних випадків третіх осіб (застрахованих осіб), які мо­жуть набувати прав та обов'язків страхувальника згідно з договором страхування. Одночасно страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум, а також замінювати їх до настання страхо­вого випадку.

Важливі умови страхування громадян від нещасних випадків такі:

• обмеження терміну страхування;

• обмеження віку страхувальників;

• обмеження обсягу страхової відповідальності, обумовленої на­слідками нещасних випадків, які сталися із застрахованим у період дії договору;

• настання нещасного випадку в період дії договору страхування, зміст якого обумовлений діючими правилами страхування (виплати здійснюються за його наслідки, а не за фактом нещасного випадку);

• пропорційний розмір виплати страхової суми залежно від ступе­ня втрати здоров'я, працездатності або часу лікування;

• обумовлений перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку;

• обумовлений термін виплати страхової суми — 10 днів після по­дання всіх необхідних документів;

• визначення трирічного строку давності з дня прийняття страхо­виком рішення про страхову виплату або відмову у виплаті для звер­нення страхувальника з приводу виплати страхової суми за втрату здо­ров'я внаслідок нещасного випадку.

Страхові випадки. За правилами страхування до страхових випад­ків відносяться: смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку, встановлення застрахованому первинної групи інвалідності внаслідок нещасного випадку, тимчасова втрата працездатності застрахованим внаслідок нещасного випадку.

При цьому нещасний випадок тлумачиться як раптова, короткоча­сна, непередбачена та не залежна від волі застрахованого подія, що фактично відбулася та внаслідок якої настав розлад здоров'я або смерть застрахованого. За умовами HACK «Оранта» це такі події:

а) травма;

б)утеплення;

в) опіки, ураження блискавкою або електричним струмом;

г) обмороження, переохолодження;

194

д) випадкове гостре отруєння хімічними речовинами     (промис­ловими або побутовими), ліками;

є) укуси тварин, отруйних комах, змій.

Обмеження страхування. Не можуть бути застрахованими особи, що визнані в установленому порядку недієздатними, непрацюючі ін­валіди І та II груп, а також хворі на тяжкі нервові та психічні захворю­вання і СНІД.

Правила страхування також обумовлюють випадки, що не нале­жать до страхових. Це, зокрема, стосується травмування застраховано­го у зв'язку із вчиненням ним дій, у яких слідчими органами або судом установлені ознаки умисного злочину, або травмування застраховано­го, причиною якого стали його дії, пов'язані з керуванням транспорт­ним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння; травми або смерть, пов'язані з умисним заподіянням собі тілесних пошкоджень та інші.

Групи ризику страхування та тарифні ставки. Залежно від сту­пеня ризику за тією чи іншою професією може бути обумовлено кіль­ка груп ризику, на які поділяються застраховані. У випадку, що роз­глядається, таких груп три.

Перша група — службовці, інженерно-технічні працівники та інші категорії громадян, що безпосередньо не зайняті у процесі виробницт­ва, умови праці яких не пов'язані з підвищеним ризиком щодо одер­жання травми; артисти драматичних та музичних театрів, артисти ест­ради, балету та танцювальних ансамблів; працівники банків (крім осіб, які зайняті інкасуванням та перевезенням грошей); працівники побу­тового та комунального господарства; педагогічний персонал поза­шкільних дитячих закладів, викладачі та студенти інститутів, техніку­мів; домогосподарки; медичні працівники; працівники торговельної мережі та харчування; працівники пошти та телеграфу; службовці біб­ліотек; персонал готелів; двірники; кіоскери; працівники преси.

Друга група— решта категорій працюючих (робітники, службовці, працівники сільського господарства та інші), безпосередньо зайнятих у процесі виробництва; особовий склад аеродромного обслуговування;

інкасатори та касири; працівники ветеринарних лікарень; газоелектро­зварники; слюсарі; робітники обробної промисловості; кустарі; робіт­ники харчової промисловості; поліграфічних підприємств; пожежна охорона; військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ (крім працівників карного розшуку, ДАІ, водіїв); робітники будівель­ної, машинобудівної, скляної промисловості; працівники сільського господарства; робітники транспорту (крім повітряного); робітники електростанцій та експедицій.

Третя група — особи, праця яких пов'язана з особливим ризиком, щодо настання нещасного випадку: працівники карного розшуку, ДАІ, цивільної авіації; випробувачі автомашин і літаків; артисти цирку, які виконують трюки на канатах, трапеціях, акробати, гімнасти, автомото-гонщики, дресирувальники диких звірів, наїзники коней, каскадери;

195

водії транспортних засобів; у гірничодобувній промисловості (особи, які виконують роботи в підземних умовах, бурильники нафтових і га­зових свердловин; ті, чиїм місцем роботи є гірнича і газорятувальна служба; працівники, пов'язані з виробництвом, зберіганням, випробу­ванням вибухових, отруйних речовин; водолази; особи, чия робота пов'язана з мисливством, рибальством у морях і океанах, верхолазни­ми, покрівельними роботами; монтажники бетонних, залізобетонних конструкцій; кранівники; рятувальники гірничих і воднорятувальних станцій).

Тарифи при страхуванні громадян від нещасних випадків, що ста­лися як під час виконання застрахованим своїх службових обов'язків, так і поза роботою, застосовуються залежно від групи ризику, до якої належить застрахований. При цьому різниця в тарифі значно менша при укладанні договору страхування на один рік порівняно з догово­рами страхування на коротший термін. Тарифи встановлюються на підставі актуарних розрахунків.

Так, наприклад, при укладанні договору страхування строком до одного місяця застосовується тариф для першої групи ризику 0,1 % страхової суми, для другої — 0,2, для третьої — 0,3, тоді як при стра­хуванні на один рік застосовується тариф відповідно 1,0, 1,2 та 1,5 %.

Такий підхід, як показує статистика, зумовлений більш високим ступенем ризику при виборі страхувальником короткого терміну стра­хування.

При страхуванні від нещасних випадків працівників страхуваль­ника — юридичної особи надається групова знижка обчисленого страхо­вого платежу залежно від кількості застрахованих у розмірах 10, 15, 20 %.

Особливості укладання договору страхування громадян від нещасних випадків. Факт укладення договору страхування посвідчу-ється страховим свідоцтвом (договором страхування чи полісом уста­новленої форми), яке видається після сплати страхувальником страхо­вого платежу шляхом безготівкових розрахунків — через бухгалтерію підприємства чи організації, з рахунку в установі банку або готівкою — до каси страховика або страховому агентові.

Якщо страхувальник — юридична особа, оформлюється договір страхування відповідної форми у двох примірниках. До кожного дого­вору додається список осіб, які приймаються на страхування, із зазна­ченням розміру страхової суми для кожної особи. Список засвід­чується підписом керівника та печаткою. Один примірник договору зберігається у страхувальника, другий — у страховика. За згодою між страхувальником і страховиком кожному застрахованому видається страховий поліс.

Якщо страхувальник — фізична особа, то на підставі заяви про страхування після сплати страхового платежу страхувальникові вида­ється страховий поліс, копія якого зберігається у страховика.

Страхувальникам, яким протягом дії договору страхування, укла­деного на термін один рік, не проводилися виплати за страховими ви-

196

падками, при укладанні нового договору на такий самий термін стра­ховий платіж зменшується. Така пільга стимулює безперервний стра­ховий захист.

Договір страхування набуває чинності з 0.00 годин дня, зазначено­го як початок дії договору страхування, але не раніше надходження страхового платежу на розрахунковий рахунок страховика або не ра­ніше наступного дня після сплати платежу готівкою страховому аген­ту (інспекторові), і закінчується о 24.00 годині дня, зазначеного в до­говорі страхування (страховому полісі) — як закінчення дії договору страхування.

Крім закінчення терміну дії договору, його дія припиняється також у разі:

• виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

• виїзду застрахованого на постійне місце проживання за межі України;

• смерті застрахованого;

• ліквідації страховика в порядку, установленому законодавством України;

• прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним.

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимо­гою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за пе­ріод, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням норма­тивних витрат на ведення справи та фактичних страхових виплат, що були здійснені за договором страхування.

При достроковому припиненні дії договору страхування за вимо­гою страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконан­ням страхувальником умов договору страхування, то страховик повер­тає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до за­кінчення дії договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи та фактичних страхових виплат, що були здійснені за догово­ром страхування.

Порядок проведення страхових виплат. Про настання страхово­го випадку страхувальник, застрахований або вигодонабувач письмово повідомляє страховика, тільки-но це стане можливим, але, не пізніше одного року від дня настання страхового випадку.

Для одержання страхової виплати у зв'язку зі страховим випадком подаються такі документи:

• заява встановленої форми;

• страхове свідоцтво (договір чи поліс);

• свідоцтво (або копія) про смерть застрахованого у разі смерті заст­рахованого;

• довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або листок непрацездатності (його копія), виданий

197

лікувальним закладом (у разі неможливості отримання листка непра­цездатності подається довідка лікувального закладу);

• акт про нещасний випадок або документ від компетентних орга­нів, який підтверджує факт нещасного випадку;

• паспорт отримувача (або документ, що посвідчує особу);

• для спадкоємців — також свідоцтво про право на спадщину, ви­дане нотаріальною конторою.

Страхова виплата в разі смерті застрахованого внаслідок нещасно­го випадку здійснюється в розмірі 100 % страхової суми.

При встановленні інвалідності виплата проводиться у відсот­ковому відношенні залежно від групи інвалідності.

При тимчасовій втраті працездатності внаслідок нещасного випад­ку виплата проводиться залежно від умов лікування (стаціонарно чи амбулаторне) і терміну перебування на лікуванні з розрахунку від 0,5 % до 1,0 % страхової суми за кожний день непрацездатності. При цьому обмежується загальний термін лікування певною кількістю днів.

Страховик може відмовити у виплаті страхової суми у випадках навмисних дій страхувальника або застрахованого, спрямованих на настання страхового випадку; подання страхувальником свідомо не­правдивих відомостей, необхідних для укладення договору страхуван­ня; повідомлення страхувальником про настання страхового випадку після того, як минув один рік від дня настання страхового випадку без поважних на те причин або створення страхувальником перешкод у визначенні обставин, характеру нещасного випадку.

На таких самих умовах здійснюється страхування від нещасних випадків дітей, спортсменів, туристів, пасажирів, здоров'я громадян, але з урахуванням певних особливостей, які визначаються в Допов­неннях до Правил добровільного страхування громадян від нещасних випадків — «Діти», «Спорт», «Туризм», «Здоров'я» і ін. їх особливості полягають ось у чому:

«Діти». Застрахованими можуть бути діти віком від одного до 16 років, а страхувальниками — як батьки, так і родичі дитини, з якими вона проживає, або її опікуни (піклувальники). Можуть укладатися й договори колективного страхування учнів загальноосвітніх шкіл, лі­цеїв, гімназій, професійно-технічних училищ, середніх спеціальних навчальних закладів, а також дітей у дошкільних дитячих закладах та оздоровчих таборах.

Розмір тарифної ставки для страхування дітей залежить від віку дити­ни і строку страхування. Передбачена також знижка розміру страхового тарифу залежно від кількості дітей, які приймаються на страхування.

Особливістю цього Доповнення є визначення серед страхових ви­падків моральної травми у застрахованої дитини внаслідок її викра­дення чи зґвалтування, за що передбачено виплату в розмірі 50 % 'страхової суми.

«Спорт». За цим Доповненням проводиться страхування спорт-СМЄНІВ та інших учасників спортивних заходів. Період страхування ви-

198

значається від дня прибуття учасників спортивного заходу до місця його проведення, але не раніше ніж за певну кількість днів до офіцій­ного відкриття заходу, і закінчується о 24.00 дня його офіційного за­криття (закінчення).

Розмір тарифної ставки для страхування спортсменів, які безпосе­редньо беруть участь у змаганнях, а також запасних гравців, встанов­люється залежно від групи, до якої належить вид спорту, і строку страхування.

Якщо договір страхування укладається терміном на один рік, то страхувальникові надається знижка від страхового платежу, визначе­ного тарифними ставками.

«Туризм». Особливістю цього Доповнення є право поряд з фізич­ними особами бути страхувальником і юридичним особам — туристи­чним організаціям, які надають туристичні послуги.

Тарифні ставки для страхування туристів та осіб, що їх супровод­жують, прирівнюються до другої групи страхування громадян від не­щасних випадків.

У разі колективного страхування туристів надається знижка зале­жно від кількості застрахованих у групі.

«Здоров'я». За цим Доповненням страхувальниками можуть бути лише юридичні особи, незалежно від форм власності. При цьому заст­рахованими можуть бути як діти віком від б до 16 років, так і працю­ючі особи віком від 16 до 69 років.

Обумовлено також, що за одним договором страхування має бути не менш як 10 застрахованих.

Розмір тарифної ставки при страхуванні за Доповненням «Здоров'я» визначається залежно від групи страхування (віку страхувальника, ха­рактеру роботи та стану здоров'я) і строку страхування.

Характерною особливістю цього Доповнення є те, що страховим випадком визнається тимчасова втрата працездатності застрахованим на термін не менш ніж 10 днів не лише від нещасного випадку, а й внаслідок будь-якого захворювання, яке розвинулося в період дії дого­вору страхування, у тому числі й у зв'язку з оперативним лікуванням.

Останнім часом широкого застосування набуло добровільне стра­хування громадян, що виїжджають за кордон, від нещасних випадків або на випадок раптового захворювання («асистанс»).

Особливістю цього страхування є те, що укладені договори стра­хування діють за межами України, за винятком країни проживання зас­трахованого або країни, громадянином якої є застрахований.

У разі настання страхового випадку страховик сплачує медичному закладу, до якого був направлений чи звернувся застрахований, або відшкодовує безпосередньо застрахованому витрати на медичне об­слуговування в разі настання нещасного випадку або раптового захво­рювання за умовами, передбаченими договором страхування, та бере на себе всі витрати, пов'язані з репатріацією тіла застрахованого від

199

місця смерті до місця поховання в країні постійного проживання, а та­кож бере на себе ряд інших витрат у межах страхової суми.

Розмір страхової суми встановлюється в доларах США за згодою між страхувальником і страховиком у розмірі 5000 або 30000 дол.

Розмір страхового внеску визначається за тарифними ставками страховика, які залежать від строку страхування, географічної зони та страхової суми.

При страхуванні від нещасних випадків туристів застосовуються знижені тарифні ставки. Це обумовлюється меншим обсягом гарантій, що їм надаються.

Особливістю страхування власників кредитних карток є те, що за­страхованою особою може бути будь-яка фізична особа — власник пластикової банківської картки, незалежно від громадянства та віку, а розмір страхової суми та платежу залежить від типу картки («Стандарт», «Бізнес»). При цьому для власника кожної картки обумовлений певний набір страхових подій.

Різновидом добровільного страхування громадян від нещасних ви­падків, що виїжджають за кордон, є страхування на умовах «Річний поліс». Договір страхування укладається на один рік на необмежену кількість поїздок за кордон, але за умови, що кожна з поїздок трива­тиме не більш як один місяць, з визначенням певного розміру страхо­вої суми на кожну поїздку.

У межах України запроваджується також страховий поліс «Асис­танс».

Існують і інші особливості страхування громадян від нещасних ви­падків, але вони мають здебільшого місцевий (регіональний) характер і не набули широкого застосування.

ТЕСТ 9А Обов'язкове особисте страхування

1. Чим відрізняється страхування від нещасних випадків від дов­гострокового страхування життя?

1) У разі страхування від нещасних випадків страхова сума не ви­плачується або сплачені внески по закінченні терміну дії договору страхування не повертаються.

2) У разі страхування від нещасних випадків по закінченні терміну страхування передбачається повернення сплачених внесків.

3) У разі страхування від нещасних випадків у разі їх настання до­говір припиняє свою дію незалежно від виплаченої суми.

2. Державне обов'язкове особисте страхування. Що означає це [Поняття?

Е і  1) Це означає, що джерелом сплати страхових платежів є держав-гНИЙ бюджет і в разі неплатоспроможності страховика з цього виду

200

страхування держава гарантує виконання зобов'язань перед страху­вальниками.

2) Це означає, що держава вимагає від страховиків обов'язково виплатити страхову суму.

3) Це означає, що держава покладає виконання обов'язків страхо­вика на державну страхову компанію.

3. Термін виплати страхових сум з обов'язкового особистого страхування.

1) Одноденний з дня настання страхового випадку;

2) семиденний з дня одержання страховою компанією всіх необхі­дних документів;

3) негайно — після одержання страховою компанією всіх необхід­них документів.

4. Що належить до страхових випадків з обоє 'язкового особисто­го страхування на транспорті?

1) Одержання застрахованим травми;

2) тимчасова втрата застрахованим працездатності або встанов­лення інвалідності;

3) загибель або смерть, одержання травми при встановленні інва­лідності або тимчасова втрата працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

5. Чим стримується в Україні обов 'язкове страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків?

1) Відсутністю затверджених умов страхування;

2) відсутністю визначення таких професій;

3) відсутністю визначення переліку таких професій та затвердже­них умов страхування.

ТЕСТ 9Б

Індивідуальне та колективне добровільне страхування від нещасних випадків

7. Хто може бути страхувальником індивідуального та колектив­ного добровільного страхування від нещасних випадків?

1) Юридичні особи;

2) юридичні та фізичні особи;

3) фізичні особи.

2. Що належить до страхових випадків при страхуванні від неща­сних випадків?

1) Інвалідність;

2) смерть застрахованого;

201

3) смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку, установ­лення застрахованому первинної групи інвалідності внаслідок нещас­ного випадку, тимчасова втрата працездатності застрахованим внаслі­док нещасного випадку.

3. Які категорії населення не можуть бути застрахованими?

1) Пенсіонери, інваліди;

2) особи, що визнані недієздатними, непрацюючі інваліди І та II груп, а також хворі на тяжкі нервові та психічні захворювання і СНІД;

3) громадяни інших країн.

4. Що впливає на визначення групи ризику при страхуванні від не­щасних випадків?

1) Ступінь ризику професії;

2) вік застрахованих;

3) вік та ступінь ризику професії застрахованого.

5. Що впливає на розмір тарифної ставки?

1) Група ризику;

2) група ризику, термін страхування;

3) вік застрахованих.

РОЗДІЛ 10  МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ

10.1. ОБОВ'ЯЗКОВЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ

У системі заходів щодо поліпшення соціальної захищеності грома­дян важливе місце посідає забезпечення їм можливості одержати не­обхідну, своєчасну та якісну медичну допомогу.

Світовий досвід показує, що напрямки вирішення цієї проблеми можуть бути різні. Загалом вони відрізняються структурою джерел фі­нансування охорони здоров'я і організацією надання медичних послуг.

Фінансування охорони здоров'я може бути бюджетним, соціаль­ним і приватним (Семенков A. P., Чернов А. Ю. Медицинское страхо-вание.—М.: Финстатинформ, 1993.—С. 11).

Бюджетна система охорони здоров'я найвиразніше була представ­лена в республіках, які входили до СРСР. Соціальна система характе­рна для країн Західної Європи, а переважно приватна — для Сполуче­них Штатів Америки.

За бюджетної системи фінансування охорони здоров'я страхування або відсутнє зовсім, або є незначним. Бюджетна система фінансування передбачає використання коштів податкових надходжень до бюджету, але саме це й не сприяє стабільності фінансового забезпечення охоро­ни здоров'я.

202

Соціальна система фінансування охорони здоров'я заснована на цільових внесках підприємств, працівників, на державних субсидіях. Причому внески підприємців є переважаючим джерелом надходжень. Незважаючи на те, що внески сплачують одержувачі доходів, існують винятки, які стосуються пенсіонерів та осіб з низьким рівнем доходів.

Для соціальної системи характерне співіснування державних сис­тем охорони здоров'я і приватних систем.

У різних країнах питання про співіснування базових державних і приватних систем вирішується по-різному. Наприклад, у ФРН перед­бачена можливість виходу певної категорії населення із державної си­стеми та її участь у приватному страхуванні за умови контролю дер­жави за його якістю. У Франції державна система не забезпечує пов­ного відшкодування вартості лікування, що спонукає населення брати участь у приватному страхуванні. У Великій Британії поряд із тим, що все населення застраховане державою, у випадках, коли державна сис­тема не влаштовує громадян, з метою поліпшення обслуговування во­ни мають змогу взяти участь у приватному страхуванні.

У США фінансування охорони здоров'я базується майже ви­ключно на платній основі, але певна частина населення (пенсіонери, бідняки, інваліди) обслуговуються за державними програмами «Медікер» і «Медікейд».

Організація охорони здоров'я, яка забезпечує право кожного гро­мадянина на одержання медичної допомоги, може бути забезпечена системою страхової медицини. За допомогою страхової медицини ви­рішуються питання гарантованості і доступності медичних послуг для широких верств населення, залучення додаткових ресурсів у сферу охорони здоров'я.

Страхова медицина охоплює фінансування наукових досліджень, під­готовку медичних кадрів, витрати на розвиток матеріально-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної допомоги населенню.

Страхова медицина базується на певних принципах, серед яких можна назвати забезпечення економічної та соціальної захищеності середніх і малозабезпечених верств населення, гарантованість прав кожного громадянина на якісну медичну допомогу, обов'язковість внесків як фізичних, так і юридичних осіб.

Важливіш елементом системи страхової медицини є медичне страхування. Медичне страхування передбачає страхування на випа­док втрати здоров'я з будь-якої причини. Воно має певні переваги пе­ред державними і приватними системами, а також відомчою медици­ною, забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задово­лення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охоро­ни здоров'я.

Медичне страхування пов'язане із компенсацією витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я.

203

Французькі страховики включають до поняття медичного страху­вання страхування від захворювань (для додаткового відшкодування витрат на медичне обслуговування і виплату допомог у разі непраце­здатності (інвалідності); страхування від травматизму (тілесних пош­коджень) у результаті нещасних випадків (компенсація в разі смерті й інвалідності). При цьому страхові компанії віддають перевагу комплекс­ному страхуванню від зазначених ризиків, оскільки це дозволяє їм уни­кнути збитковості і дає добрі результати. За величиною страхових премій страхування від захворювань посідає провідне місце на французькому ринку медичного страхування.

Фінансування медичних витрат включає витрати на оплату медич­ного обслуговування (вартість ліків, медикаментів, апаратури), а та­кож виплату грошової допомоги у зв'язку із непрацездатністю. Остан­ня група витрат включає в себе виплати з непрацездатності, спричи­неної захворюванням, вагітністю, нещасними випадками на виробництві.

Соціальна та економічна ефективність медичного страхування за­лежить від того, наскільки глибоко і всебічно пророблено концепцію розвитку страхової медицини в країні.

Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Мета проведення медичного страхування — забезпечення громадянам у разі виникнення страхового випадку одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

Медичні послуги можуть надаватися у двох формах: обов'язковій і добровільній.

Принцип обов'язкового медичного страхування діє у Франції, Ка­наді, ФРН, Нідерландах, Швеції, Бельгії та інших країнах.

В Ізраїлі і Швейцарії переважає добровільне страхування здоров'я, а обов'язкове державне страхування існує лише для військовослуж­бовців і поліцейських.

Обов'язкова форма використовується, як правило, у тих країнах, де переважне значення має суспільна охорона здоров'я, а добровільна — у тих країнах, де поширені приватні страхові програми.

Медичне страхування, яке провадиться в обов'язковій формі, набу­ває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов'язкова форма страху­вання координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані фізичними та юридичними особами, мають форму податку. Обов'язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки то­му, що надходження коштів до страхового фонду характеризується стабільністю.

Обов'язкове медичне страхування базується на таких принципах:

загальності, державності, некомерційності (Страхование от А до Я / Под ред. Л. Й. Корчевской, К. Е. Турбиной. — М.: ИНФРА, 1996. — С. 540 — 541). Принцип загальності полягає в тому, що всі громадяни

204

незалежно від статі, віку, стану здоров'я, місця проживання, рівня особистого доходу мають право на одержання медичних послуг. При­нцип державності означає, що кошти обов'язкового медичного страху­вання — це державна власність. Держава забезпечує сталість системи обов'язкового медичного страхування і є безпосереднім страхувальни­ком для непрацюючої частини населення (наприклад, пенсіонерів). Некомерційний характер обов'язкового медичного страхування базу­ється на тому, що його здійснення і прибуток — це несумісні речі. Прибуток від проведення обов'язкового медичного страхування не мо­же бути засобом збагачення, а є джерелом поповнення фінансових резе­рвів системи такого страхування.

Для обов'язкового медичного страхування характерним є те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмі­рах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення однаковий для всіх застрахованих.

Обов'язкове медичне страхування передбачає, що сплата страхових внесків може бути покладена як на підприємців, так і на працівників. Частка кожної зі сторін залежить від конкретних економічних умов про­ведення такого страхування та вартості медичного обслуговування.

За умовами обов'язкового медичного страхування роботодавці мають відраховувати від своїх доходів страхові внески. Ці кошти фор­мують страховий фонд, яким керує держава. Частка цього фонду може створюватись і за рахунок внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих. Із коштів створеного страхового фонду відбувається від­шкодування необхідного мінімального рівня витрат на лікування за­страхованих працівників у разі їхньої непрацездатності через втрату здоров'я.

В основу проведення обов'язкового медичного страхування закла­дається програма обов'язкового медичного обслуговування. Ця прог­рама визначає обсяги й умови надання медичної та лікувальної допо­моги населенню. Програма охоплює мінімально необхідний перелік медичних послуг, гарантованих кожному громадянину, який має право ними користуватися. Наприклад, базова програма обов'язкового меди­чного страхування громадян Російської Федерації включає в себе забе­зпечення медико-санітарної допомоги (швидка медична допомога, діа­гностика і лікування в амбулаторних умовах разом з невідкладною і долікарською допомогою) та стаціонарної допомоги.

Обов'язкове медичне страхування охоплює практично все насе­лення і задовольняє основні першочергові потреби, але воно не може охопити весь обсяг ризиків. Тому незадоволений страховий інтерес реа­лізується організацією добровільного медичного страхування.

Вибір форми медичного страхування в кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливос­тей демографічних і соціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров'я і рівень медичного обслуговування.

205

Суб'єктами обов'язкового медичного страхування є страхуваль­ники, застраховані, страховики, лікувально-профілактичні установи. У разі більш централізованої системи медичного страхування до його суб'єктів належить і фонд охорони здоров'я.

До страхувальників у галузі обов'язкового медичного страхування належать юридичні особи і держава. Юридичні особи (підприємства, установи, організації) є страхувальниками для працюючого, а держава — для непрацюючого населення.

Застраховані — це фізичні особи, на користь яких укладаються договори страхування.

Страховики — це незалежні страхові компанії (організації), які мають статус юридичної особи і ліцензію держави на право здійсню­вати медичне страхування. Страхові медичні компанії за рахунок сформованих страхових фондів здійснюють оплату медичної допо­моги застрахованим, а також інші види діяльності з охорони здо­ров'я громадян. Медичне страхування як основу спеціалізації стра­хової компанії важко поєднати з іншими галузями страхової діяльності, оскільки страхування здоров'я громадян — дуже специ­фічний предмет діяльності. При проведенні медичного страхування страховикові необхідно мати справу з багатьма людьми, які страху­ються, повсякденно вирішувати з клієнтами питання з приводу нас­тання страхових випадків і виплати значних за обсягом страхових забезпечень.

Страхові медичні організації несуть відповідальність за необгрун­товану відмову укласти договір обов'язкового медичного страхування, несвоєчасне внесення платежів зі сплати послуг медичної установи, невиконання умов договору медичного страхування. Якщо страхова медична установа не відповідає обгрунтованим вимогам застраховано­го, він має право розірвати договір з цією страховою медичною уста­новою і укласти з іншою.

Головне призначення страхової медичної організації в системі обов'язкового медичного страхування полягає в тому, щоб при оплаті рахунків медичних установ контролювати якість наданих медичних послуг і їх відповідність медико-економічним стандартам.

Під якістю медичної допомоги слід розуміти виконання медич­ним персоналом професійних функцій, ефективне використання ре­сурсів, ступінь ризику для застрахованих (небезпека травми або за­хворювання внаслідок медичного втручання), задоволеність пацієнта медичним обслуговуванням. Для контролю за якістю медичних по­слуг у страхових медичних організаціях створюються, як правило, спеціальні експертні комісії, які мають перевіряти в лікувально-профілактичних установах правильність установленого діагнозу, лі­кування тощо. Коли в результаті перевірки виявляться порушення з боку медичної установи, то до неї можуть бути застосовані певні санкції. Отже, страхові медичні організації захищають права та інте­реси громадян при одержанні ними медичної допомоги згідно з про­грамою обов'язкового медичного страхування. Крім того, страхова

206

медична організація може замінити медичну установу, в якій обслу­говується застрахований.

Страхова медична організація може бути створена в будь-якій ор­ганізаційно-правовій формі. Однією з цих форм є акціонерна форма. Акціонерна форма організації страхової компанії дозволяє їй сконцен­трувати в себе значні фінансові ресурси і забезпечує дієвий контроль за діяльністю страхових компаній та медичних установ. Водночас, у Західній Європі саме акціонерна форма створення медичних страхо­вих компаній виявилась найбільш непопулярною, оскільки при прове­денні діяльності у сфері охорони здоров'я важко розраховувати на сталі прибутки. У ФРН, навпаки, ця форма посідає значне місце як ор­ганізаційна форма страхових медичних компаній. При цьому законо­давство Німеччини зобов'язує страхові медичні установи значну час­тину прибутку передавати на користь клієнтів.

У ряді європейських країн важливе місце посідають компанії взаємно­го страхування. Особливість їх діяльності полягає в тому, що в них немає акціонерів, і прибуток вони розподіляють між тими, кого страхують.

У деяких країнах існують державні агентства, які є незалежними від держави у своїй управлінській структурі і офіційно несуть відпові­дальність за керівництво ухвалених державою базових систем охорони здоров'я.

Страхові медичні компанії здійснюють свою діяльність на основі договорів про співробітництво із медичними організаціями.

Лікувально-профілактичні установи як суб'єкти обов'язкового ме­дичного страхування представляють собою ті медичні установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги і послуг згідно з програмою обов'язкового медичного страхування. Ліцензія представ­ляє собою державний дозвіл медичній установі на здійснення нею пе­вних видів діяльності і послуг за програмою обов'язкового медичного страхування. Ліцензію повинна мати будь-яка медична установа неза­лежно від форми власності. Крім того, вона має пройти акредитацію на відповідність установленим професійним стандартам.

Медичні установи здійснюють свою діяльність на підставі догово­ру зі страховими медичними організаціями, який передбачає обов'язок медичної організації надавати застрахованому контингенту медичну допомогу певного обсягу та якості в конкретні строки (у межах прог­рами обов'язкового медичного страхування). У договорі встановлю­ється обсяг лікувально-діагностичної допомоги і нормативи відшкоду­вання витрат. За надання медичних послуг медичні організації одер­жують плату.

Медичні установи несуть відповідальність за відмову в наданні медичної допомоги застрахованій стороні, невідповідність медичних послуг за обсягом та якістю умовам договору зі страховою медичною організацією.

Медична допомога в системі медичного страхування може бути на­дана і самостійно практикуючими лікарями, які мають на це право.

207

Розрахунки з лікувально-профілактичними установами здійсню­ються страховими організаціями за фактично надану застрахованим медичну допомогу чи послугу. Це забезпечує контроль за якістю ме­дичної допомоги та використанням коштів, дає можливість створити економічні стимули для поліпшення обслуговування застрахованих громадян у медичних закладах.

Суб'єктом медичного страхування може бути й фонд охорони здоров'я, який створюється державою разом з іншими суб'єктами страхових відносин для здійснення контролю за діяльністю страхових компаній і медичних установ, використанням коштів і т. ін.

Система обов'язкового медичного страхування зобов'язує страху­вальників укладати відповідні договори, згідно з якими вони мають право на одержання медичних послуг, перелік і обсяг яких установлю­ється програмою обов'язкового медичного страхування, у медичних установах, включених до системи обов'язкового медичного страху­вання. При укладанні договору страховик видає страхувальникові стра­ховий договір, а застрахованому — страховий поліс, який має силу до­говору. У договорі обов'язкового медичного страхування визначаєть­ся, що страхова організація бере на себе зобов'язання з оплати медич­них та інших послуг, що їх було надано застрахованим згідно з програмою обов'язкового медичного страхування. У свою чергу, стра­хувальник зобов'язується сплачувати внески страховій організації. У договорі обумовлюються розмір, строки і порядок внесення страхових внесків, строк дії договору, відповідальність сторін у разі невиконання умов договору, а також порядок вирішення спорів. Страховий поліс обов'язкового медичного страхування підтверджує право громадянина на одержання медичної допомоги за програмою обов'язкового медич­ного страхування.

10.2. ДОБРОВІЛЬНЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ

Добровільне медичне страхування є доповненням до обов'язко­вого. У рамках добровільного медичного страхування передбачається оплата медичних послуг понад програму обов'язкового медичного страхування. Добровільне медичне страхування має на меті забезпечи­ти страхувальникові (застрахованому) гарантії повної або часткової компенсації страховиком додаткових витрат, пов'язаних із зверненням до лікувально-профілактичної установи за послугою, яка надається згід­но з програмою добровільного медичного страхування.

Програми добровільного медичного страхування розрізняються між собою залежно від переліку медичних послуг (наприклад, у разі стаціонарного лікування або виклику лікаря додому); контингенту зас­трахованих (послуги дітям або дорослим); переліку лікувальних уста­нов, що їх пропонує страхова компанія для виконання програми доб­ровільного медичного страхування; від вартості надаваних послуг.

208

Добровільна форма медичного страхування передбачає застосу­вання видів страхування, в яких відповідальність страховика виникає за фактом захворювання або лікування. Виплату за цими видами стра­хова компанія здійснює у вигляді фіксованої страхової суми або добо­вих. Добровільною формою охоплені й ті види страхування, згідно з якими відповідальність страхової компанії настає в разі звернення страхувальника (застрахованого) до лікувально-профілактичної уста­нови за одержанням медичної допомоги або послуг відповідно до умов договору страхування. Виплата має вигляд компенсації вартості необ­хідного лікування.

Поява добровільної форми медичного страхування зумовлена тим, що обсяг послуг й умови надання медичної допомоги за програмою обов'язкового медичного страхування обмежені.

Програми добровільного медичного страхування передбачають за­ходи, які розширюють можливості й поліпшують умови надання про­філактичної, лікувально-діагностичної та реабілітаційної допомоги на­селенню. До цієї роботи через систему добровільного медичного стра­хування вдається залучати найкваліфікованіші медичні кадри, підви­щуючи якість медичних послуг.

Об'єктом добровільного медичного страхування є майнові інтере­си страхувальника або застрахованого, які пов'язані з витратами на одержання медичної допомоги. Добровільне медичне страхування ба­зується на залученні вільних коштів підприємств, організацій і насе­лення до сфери охорони здоров'я.

Суб'єктами добровільного медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані та лікувально-профілактичні установи.

Страховиками у сфері добровільного медичного страхування є не­залежні страхові компанії (організації"), які мають статус юридичної особи, ліцензію на право здійснювати добровільне медичне страхування.

Страхувальниками в системі добровільного медичного страхуван­ня є дієздатні фізичні або юридичні особи. Страхувальники — фізичні особи мають право укладати договори страхування на свою користь або на користь третіх осіб. Основними страхувальниками з добровіль­ного медичного страхування є підприємства, які укладають договори колективного страхування на користь усіх своїх працівників або окре­мих професійних груп. Підприємства сплачують страхові внески із одержаного прибутку.

Застраховані — це фізичні особи, на користь яких укладаються до­говори страхування. Якщо фізична особа укладає договір страхування відносно себе самої, то страхувальник і застрахований є однією особою.

Лікувально-профілактичні установи — це медичні установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги і послуг у систе­мі добровільного медичного страхування і пройшли акредитацію на відповідність їх діяльності встановленим стандартам за надання меди­чної допомоги і послуг. Страхові медичні організації укладають із лі­кувально-профілактичними установами договори про співробітництво

209

щодо надання медичної допомоги і лікування застрахованих за умова­ми договорів добровільного медичного страхування. Договір звичайно передбачає контроль за якістю надання застрахованим медичних по­слуг, відповідності останніх переліку, що гарантується програмою до­бровільного медичного страхування.

Добровільне медичне страхування провадиться в межах створених страхового медичною компанією правил і може бути індивідуальним або колективним. Для колективної форми страхування характерне те, що страхові внески сплачуються за рахунок коштів юридичних осіб. При індивідуальній формі джерелом сплати внесків є доходи окремих громадян.

За строками укладання договору добровільне медичне страху­вання може бути коротко- або довгостроковим. (Може бути іноді й пожиттєвим.)

У медичному страхуванні страховим випадком є звернення застра­хованої особи під час дії відповідного договору до медичної установи (з передбачених у договорі страхування) у разі гострого захворювання, загострення хронічного захворювання, травми або інших нещасних випадків з метою дістати консультативну, профілактичну або іншу до­помогу, яка потребує надання медичних послуг у межах їх переліку, передбаченого договором страхування.

Договір добровільного медичного страхування укладається на під­ставі заяви страхувальника. Факт укладання договору добровільного медичного страхування засвідчується страховим полісом. Як договір, так і поліс добровільного медичного страхування можуть мати типову форму, рекомендовану для використання страховикам.

Обов'язок страхової медичної організації полягає не лише в оз­найомленні страхувальника (застрахованого) з правилами страхуван­ня, а й у тому, щоб додати правила страхування до страхового полісу. Водночас страхова організація може до страхового полісу додати ви­тяг із правил страхування, які мають для застрахованого важливе зна­чення, але до страхового полісу не ввійшли.

Договір добровільного медичного страхування включає в себе такі умови: найменування страхувальника, застрахованих, кількість заст­рахованих осіб, об'єкт страхування, обсяг страхової відповідальності (включаючи перелік медичних послуг згідно з програмою добровіль­ного медичного страхування), страхову суму, строк дії договору стра­хування, порядок виплати страхового забезпечення, тарифні ставки. У договорі страхування визначається також розмір страхових внесків і порядок їх сплати, умови й строки вступу договору в силу, а також йо­го припинення, порядок визначення і виплати страхового забезпечен­ня, можливість і порядок зміни початкових умов договору страхуван­ня, права та обов'язки сторін, інші умови.

Добровільна форма медичного страхування передбачає надання страхувальникові (застрахованому) ширшого права вибору лікарів-спеціалістів, а також установ для отримання необхідної допомоги; по-

210

ліпшене утримання у стаціонарі, лікувально-відновлювальній устано­ві; збільшений за строками післялікарняний патронаж та догляд на дому і т. ін.

Обсяг зобов'язань страховика за договором добровільного медично­го страхування визначається переліком страхових випадків, у разі нас­тання яких у страховика виникає обов'язок провести страхову виплату.

При укладанні договору страхувальником обирається програма до­бровільного медичного страхування.

Страховою сумою в добровільному медичному страхуванні є гра­ничний рівень страхового забезпечення, який визначається згідно з пе­реліком і вартістю медичних послуг, передбачених договором страху­вання.

Страхові внески, що їх сплачує страхувальник, залежать від обра­ної програми добровільного медичного страхування, рівня страхового забезпечення за договором страхування, строку страхування, тарифної ставки та інших умов, передбачених договором страхування. Чим ши­рший перелік подій, за які страхова компанія несе відповідальність, тим вищий розмір страхового внеску.

Договір добровільного медичного страхування включає перелік умов, за яких страховик має право не виконувати свої зобов'язання зі страхової виплати. Страховик управі не відшкодовувати медичній ус­танові вартість послуг, наданих застрахованому, коли той звернувся до цієї установи у зв'язку з травматичними пошкодженнями, яких він за­знав у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння чи іншого розладу здоров'я внаслідок здійснення умисного злочину, у ра­зі спроби самогубства або умисного завдання собі тілесних пошкод­жень. Крім того, страховик має право відмовити в оплаті медичних послуг, якщо застрахованим одержані послуги, які не були передбаче­ні договором страхування.

Тарифи на медичні та інші послуги з добровільного медичного страхування мають установлюватися за згодою страховика та медич­ної установи, що надає відповідні послуги. Тарифна ставка розрахо­вується страховиком на основі статистичних даних про звернення по медичну допомогу та тривалість лікування. Іноді тарифна ставка ди­ференціюється залежно від статі, віку і стану здоров'я застрахованої особи.

Страхові внески за договором страхування можуть бути сплачені страхувальником одноразово за весь строк страхування або сплачува­тися періодично протягом строку страхування готівкою, або бути пе­рераховані на розрахунковий рахунок страховика безготівкове. Дого­вір страхування вступає в дію у строки, установлені в ньому. Протягом часу дії договору страхувальник має право змінити умови страхування або достроково розірвати договір.

Послуги з добровільного медичного страхування можна поділити на види, які передбачають виплати, не пов'язані з вартістю лікування (страхування на випадок установлення діагнозу захворювання, страху-

211

вання на випадок захворювання у зв'язку із травмою, страхування до­бових виплат і т. ін.), і види, які забезпечують компенсацію витрат на лі­кування (страхування витрат на перебування в лікарні; страхування хі­рургічних витрат, страхування витрат на післяопераційний догляд і т. ін.). Для застрахованих найбільший інтерес становлять види договорів, які гарантують не лише оплату, а й можливість дістати медичну допомогу.

Страхування витрат, які не пов'язані з лікуванням, є простішим, оскільки його здійснення не потребує узгодження з вартістю медичних витрат. Виплата за такими договорами може здійснюватися у вигляді певної страхової суми, обумовленої в договорі страхування, або у ви­гляді добових виплат. При здійсненні видів страхування, які передба­чають відшкодування витрат на лікування застрахованого, постають значні труднощі, пов'язані з установленням обсягу відповідальності, розрахунком тарифних ставок, визначенням розміру страхової суми.

У разі втрати здоров'я застрахованим у зв'язку із захворюванням або нещасним випадком страхова компанія оплачує рахунки лікуваль­ного закладу, виходячи з фактичної кількості днів лікування застрахо­ваного за встановленими у договорі щоденними нормативами вартості лікування.

Лікувально-профілактичні установи так само, як і при обов'яз­ковому медичному страхуванні, повинні нести економічну відпові­дальність за надання застрахованим громадянам медичних послуг, об­сяг і рівень якості яких передбачено договором страхування. У разі по­рушення лікувально-профілактичним закладом медико-економічних стандартів страхова організація може частково або повністю не опла­чувати вартість медичних послуг.

Як показує зарубіжний досвід, страхові компанії можуть пропону­вати страхувальникам спеціалізовані та універсальні страхові поліси медичного страхування.

Універсальний поліс медичного страхування як страхові передба­чає ТІ випадки (стан здоров'я), медична допомога при яких не потре­бує спеціального лікування або консультацій лікарів вузьких спеці­альностей. Як страхові можуть розглядатися випадки, котрі потребу­ють виклику дільничного лікаря додому, якщо має місце нездужання, підвищення температури, гостре респіраторне захворювання та інше. Перелік страхових випадків може бути уніфікований, а може визнача­тися за згодою між страховиком і страхувальником з можливою учас­тю клінічної обслуговуючої бази. Організація страхового захисту за універсальним полісом може полягати у зверненні до послуг сімейно­го лікаря. Таких лікарів готують спеціальні медичні установи.

Спеціалізовані страхові поліси дають змогу скористатися медич­ними послугами лікарів із вузьких спеціалізацій або брати під страхо­вий захист лише певний стан здоров'я (вагітність, пологи, інфікування вірусом СНІД і т. ін.). Спеціалізовані медичні поліси здебільшого ук­ладають особи, які вже захворіли, або ті, що мають схильність до та­ких захворювань.

212

Якщо універсальні страхові поліси зорієнтовані на приватних осіб, то спеціалізовані медичні послуги часто надаються за колективними договорами страхування — фірми страхують своїх працівників від найбільш можливих професійних ризиків.

Для обслуговування клієнтів за спеціалізованими полісами страхо­ва компанія укладає договір або з окремими профільними лікарями або зі спеціалізованими клініками.        ^

На страховому ринку Російської Федерації запроваджено поліс глобального медичного страхування. Особливість цього полісу по­лягає в тому, що його власник дістає змогу лікуватися не лише в одному медичному центрі, а й де завгодно (навіть за кордоном). Глобальний поліс забезпечує можливість відвідувати й лікарів, що практикують приватне. Застрахований може самостійно вибрати клініку або лікаря, поставивши це до відома страхової медичної компанії. У такому разі розрахунки за надані послуги можуть ви­конуватися безпосередньо між медичною установою і страховою компанією. Проте розрахуватися з медичною установою може й сам застрахований, котрому страхова компанія згідно з договором страхування зобов'язується відшкодувати вартість лікування. Гло­бальний поліс медичного страхування не передбачає лікування, яке не було приписане лікарем, лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД; лікування з метою зміни маси тіла та хірургічне лікування ожиріння тощо.

Добровільна форма медичного страхування дає змогу громадянам, які виїздять за кордон, укласти договори страхування (асистанс) на випадок раптового захворювання, тілесних пошкоджень внаслідок нещасного випадку, а також смерті під час перебування за кордоном. Головна мета «асистансу» — негайне реагування в надзвичайних об­ставинах, надання клієнтові моральної, медичної, а також технічної допомоги. Договір страхування може передбачати відповідальність стра­ховика при потребі медичного транспортування хворого до найближ­чої або спеціалізованої лікарні; транспортування в країну проживання з медичним супроводом; репатріацію тіла застрахованого; дострокове повернення; екстрену стоматологічну допомогу; юридичну допомогу і т. ін. Проте поліс добровільного медичного страхування громадян, які виїздять за кордон, не передбачає відшкодування вартості медич­них послуг з цілеспрямованого лікування за кордоном, з лікування від хвороб, які були страхувальникові (застрахованому) відомі на момент укладання договору страхування, з медичного обслуговування або ліку­вання, що не є невідкладним.

Правила страхування громадян, які виїздять за кордон, не передба­чають відшкодування витрат у разі лікування хронічних захворювань, стоматологічного протезування тощо.

При укладанні договору страхування страхові компанії звичайно встановлюють максимальний розмір страхової суми, яка може бути

213

виплачена застрахованому у разі настання страхового випадку, і вста­новлюють розмір франшизи.

Досвід зарубіжних країн показує, що добровільне медичне страху­вання має не лише багато позитивних якостей, а й певні недоліки, а саме: охоплення страхуванням нечисленних видів медичної допомоги;

жорсткий відбір страхувальників за критерієм імовірності здійснення виплат; витратний порядок фінансування; залежність обсягу медичної допомоги від платоспроможності клієнта або фінансового становища роботодавця.

ТЕСТ 10

Медичне страхування

1. Соціальна система фінансування охорони здоров 'я базується на внесках:

1) підприємств;

2) працівників;

3) на самих лише державних субсидіях.

2. У якому співвідношенні перебувають страхова медицина      і ме­дичне страхування ?

1) Не пов'язані між собою;

2) медичне страхування — це складова страхової медицини;

3) страхова медицина — це складова медичного страхування.

3. Обов 'язкова форма медичного страхування передбачає, що спла­та внесків покладається на:

1) підприємців;

2) працівників;

3) все населення країни.

4. Суб'єкти обов 'язкового медичного страхування:

1) страхові компанії;

2) користонабувачі;

3) застраховані.

5. Лікувально-профілактична установа як суб'єкт обов'язкового медичного страхування повинна:

1) мати лише ліцензію на право надання медичних послуг у систе­мі обов'язкового медичного страхування;

2) пройти саму тільки акредитацію на відповідність установленим професійним стандартам;

3) виконати обидві зазначені умови.

214

6. Договір добровільного медичного страхування може бути:

1) індивідуальним;

2) колективним;

3) лише індивідуальним.

7. При укладанні договору добровільного медичного страхування програма страхування обирається:

1) страховиком;

2) страхувальником;

3) застрахованим.

8. Страхові внески, які сплачуються страхувальником згідно з до­говором добровільного медичного страхування, залежать від:

}) строку страхування;

2) фінансових можливостей страхувальника;

3) програми медичного страхування.

9. Страхова компанія не відшкодовує вартості медичних послуг, наданих застрахованому медичною установою, якщо сталося таке:

а) умисне завдання страхувальником тілесних пошкоджень самому собі;

б) одержання медичних послуг, які не передбачені договором;

в) тимчасові фінансові проблеми страховика.