ЧАСТИНА IV. МАЙНОВЕ СТРАХУВАННЯ

РОЗДІЛ 11. СТРАХУВАННЯ МАЙНА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

11.1. СТРАХУВАННЯ МАЙНА НА ВИПАДОК ВОГНЮ, СТИХІЙНОГО ЛИХА ТА КРАДІЖКИ

Економічна реформа в Україні пов'язана насамперед зі зміною структури власності на основі приватизації державного майна. Отже, відбувається формування нової структури багатоукладної економіки. За цих умов господарювання зростають витрати на забезпечення без­печності бізнесу. Важливою стає проблема мінімізації підприємниць­кого ризику.

Як відомо, переважну частину національного багатства країни ста­новить майно підприємств різних форм власності. Нерідко на діяль­ність підприємств впливають непередбачені обставини. А такі явища, як стихійні лиха, пожежі й крадіжки, негативно впливають на відтво-рювальний процес, оскільки матеріальні носії основних і оборотних засобів істотно пошкоджуються. Щоб забезпечити відшкодування зби­тків, потрібні грошові резерви. Своїх коштів вистачає, як правило, лише на покриття незначних збитків. Що ж до великих збитків, то для їх відшкодування практично жодне підприємство не має коштів. По­стає потреба у страхуванні. Світовий досвід довів, що найекономні-шою формою страхового захисту є страхування майна.

Страхування майна промислових підприємств від вогню є тради­ційним і найпоширенішим видом страхування. Сутність страхування від вогню — відшкодування збитку від раптових і непередбачених ви­падків пожежі або вибуху, а також деяких інших випадкових і непере­дбачених подій (ризиків), додаткових щодо ризиків пожежі та вибуху (страхування «від вогню та інших випадків»).

Для того щоб підприємство змогло захистити себе від фінансових збитків у разі настання непередбачених обставин, укладаються дого­вори добровільного страхування майна державних, кооперативних, громадських, акціонерних, орендних, приватних та інших форм влас­ності підприємств і організацій, незалежно від форм підпорядкування та видів діяльності.

Страхування майна сільськогосподарських підприємств (урожаю сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень, тварин) має певні особливості (див. підрозд. 11.2).

Державні підприємства, а також акціонерні товариства й корпора­ції, що виникли на їх основі, можуть укладати різного виду договори страхування.

216                                       

• будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові, робочі та інш машини, обладнання, транспортні засоби, риболовецькі судна, знаряд­дя лову, об'єкти незавершеного будівництва, інвентар, готова продук­ція, сировина, товари, матеріали та інше майно.

За додатковими договорами може бути застраховане:

• майно, одержане підприємством згідно з договором майнового найму (якщо воно не застраховане у наймодавця), або прийняте від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо.

• майно на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.

Підприємство має право страхувати будь-яку частину свого майна за повною вартістю (вибіркове страхування).

Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди, що передані в оренду іншим підприємствам та організаціям.

Не приймаються на умовах добровільного страхування:

а) гроші готівкою;

б) акції, облігації та інші цінні папери ; 

в) рукописи, креслення й інші документи, бухгалтерські та ділові книги;

г) дорогоцінні метали;

д) технічні носії інформації, комп'ютерних та аналогічних систем (магнітні плівки, касети, магнітні диски і т. ін.);

е) майно, яке знаходиться в застрахованому приміщенні, але не на­лежить страхувальникові.

Не можуть бути застрахованими також будівлі, споруди, які пере­бувають в аварійному стані чи знаходяться в зоні, якій загрожують об­вали, зсуви, повені та інші стихійні явища.

У разі страхування майна на час проведення експериментальних чи дослідницьких робіт або експонування на виставці воно вважається застрахованим із часу, коли його взято з постійного місця перебування (організація, музей, виставка), для того щоб упакувати й далі транспо­ртувати до місця випробування або експонування. Стан застраховано-сті цього майна триває і в період його тимчасового складування, ви­пробування, експонування та зворотного транспортування доти, доки це майно не буде встановлене на постійне місце перебування в пункті, зазначеному в договорі.

Страхові випадки. У разі страхування майна підприємств виріз­няють два типи договорів:

а) страхування від вогню, удару блискавки, вибуху;

б) комплексне або розширене страхування «від вогню та інших ви­падків», яке включає, крім ризиків пожежі і вибуху, додатково такі страхові події: землетрус; зсув; обвал; буря; ураган; повінь; град, зли-

217

крадіжки зі зломом (пограбування).

Майно береться під страховий захист також від ризиків, що вини­кають під час ведення експериментальних та дослідницьких робіт.

Будівлі, споруди та інше майно вважається застрахованим і на той випадок, коли у зв'язку з пожежею або раптовою загрозою стихійного лиха їх необхідно розібрати або перенести на нове місце.

Страхова оцінка. Для того щоб відшкодування збитків, завданих основним та оборотним фондам, було повним, необхідно правильно їх оцінити.

Для оцінювання основних фондів застосовується їх повна балансо­ва вартість за вирахуванням величини зносу.

Товарно-матеріальні цінності як власного виробництва, так і прид­бані підприємством оцінюються в розмірі фактичної собівартості або в цінах, що діяли на день укладання договору з вирахуванням зносу.

Об'єкти у стадії незавершеного будівництва — у розмірі матеріаль­них і трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку.

Продукція у процесі виробництва або обробки — вартості витра­чених на момент страхового випадку сировини, матеріалів і вкладеної праці.

Експонати виставок, музейні коштовності, колекції, авторські ро­боти, антикваріат — на вартість, визначену за пред'явленими страху­вальником документами або згідно з експертною оцінкою.

Договір страхування всього майна може бути укладеним на таких засадах:

• на балансову вартість;

• на договірну вартість;

• на певну частку (відсоток) вартості.

Якщо майно взяте на страхування на певну частку (відсоток), то всі об'єкти вважаються застрахованими на ту саму частку.

Договір страхування майна, одержаного підприємством за догово­ром майнового найму або прийнятого ним від інших організацій і на­селення для переробки, ремонту, перевезення, на комісію, зберігання тощо, укладається на повну вартість цього майна на підставі даних бух­галтерського обліку підприємств, яким належить це майно (з вираху­ванням зносу).

За договором страхування майна підприємства мають право обрати обсяг власної участі у відшкодуванні витрат (франшизу). Сума платежів відповідно зменшується на розмір установленої договором франшизи.

Страхова сума. Страхування не може бути джерелом збагачення страхувальника. Тому основою для визначення страхової суми є дійс­на вартість застрахованого майна на дату настання страхового випад­ку. За кожним застрахованим об'єктом страхова сума має відповідати його дійсній вартості.

218

Якщо вона менша, страхувальник має право на відшкодування тільки тієї частини збитку, яка відноситься до загальної суми збитку так, як страхова сума до страхової вартості. У цьому разі йдеться про так зване «недострахування». Страхувальник сплачуватиме меншу за розміром страхову премію. Страхове відшкодування можна визначити за такою формулою:

Страхове відшкодування =Збиток х Страхова сума Вартість манна

Щоб уникнути негативних наслідків такого стану страхувальника, необхідно у разі підвищення цін на майно або зміни його вартості своє­часно приводити у відповідність страхову суму.

Існують різні методи, які виключають небезпеку «недостраху­вання»:

• страхування на випадок збільшення вартості майна;

• підсумкове страхування;

• баланс сум;

• страхування за середнім залишком;

• застереження про приведення сум у відповідність. Страхова сума у зв'язку зі зміною вартості майна в період чинності договору може бути збільшена за письмовою заявою страхувальника. Страхові платежі перераховуються за строк, що лишився до закінчен­ня дії договору; за кожний місяць додатково нараховується 1/12 річно­го страхового внеску.

Порядок укладання і припинення дії договору страхування.

Договір страхування укладається на підставі письмової заяви стра­хувальника. Страхувальник подає окремо заяву про добровільне стра­хування майна, що належить підприємству, і заяву про добровільне страхування майна згідно з договором майнового найму. Якщо договір страхування укладається щодо частини майна (вибіркове страхуван­ня), то до заяви додається опис відповідного майна.

Заява — це найпоширеніша форма отримання страховиком інфор­мації про ризики, які необхідно застрахувати. У заяві страхувальник має дати вірогідний опис майна, охарактеризувати його, зазначити мі­сцезнаходження і призначення, вказати на збитки, які сталися раніше, та їх причини. Такі відомості необхідні для правильного визначення ступеня ризику, розміру страхової премії, урегулювання спірних пи­тань щодо розміру відшкодування збитку.

У разі навмисного спотворення відомостей страхувальником стра­хова компанія може визнати договір недійсним або (якщо це передба­чено правилами страхування) зменшити розмір відшкодування збитку і навіть відмовитись від його виплати.

Якщо після укладання договору страхування зі застрахованим майном відбулися зміни, про них необхідно повідомити страхову ком-

219

панію (наприклад, перепрофілювання виробництва, реконструкція, за­міна обладнання і т. ін.).

Якщо страхувальник страхує майно, яке вже застраховане в інших страхових компаніях, він має повідомити нову страхову компанію про чинні договори та зазначити страхову суму, оскільки страхова сума не повинна перевищувати страхової вартості.

Договір страхування оформляється видачею страхувальникові стра­хового полісу і починає діяти наступного дня після сплати нарахова­них платежів (усієї суми або визначеної договором першої її частини).

Договори страхування майна можуть укладатися на 1 рік або на невизначений термін зі щорічним перерахунком вартості майна і суми річних платежів.

У разі укладання договору страхування на строк, менший від одно­го року, платежі обчислюють, виходячи з 1/12 частини за кожний мі­сяць дії договору.

Договір страхування, укладений на рік або на невизначений тер­мін, набуває чинності наступного дня після надходження на розрахун­ковий рахунок не менш як 50 % річної суми платежів, а після строку, установленого для внесення другої частини, продовжується лише в ра­зі такого внесення. Договір, укладений на строк, менший від 1 року, набуває чинності наступного дня після того, як внесено всю суму на­рахованих платежів.

Якщо припиняється діяльність підприємства через його ліквідацію, договір втрачає силу в день, установлений для ліквідації, а в разі реор­ганізації (злиття, поділ, відокремлення) — за 15 днів від дня реоргані­зації (але в усіх випадках — не пізніше від строку закінчення дії дого­вору). Протягом цього терміну майно новоствореної організації вважа­ється застрахованим:

• у разі злиття підприємств — на таку частку вартості майна но-воствореного підприємства, яку становить страхова сума за чинними договорами страхування майна цих підприємств в усій вартості майна новоствореного підприємства;

• у разі поділу підприємств — на таку частку (відсоток) вартості майна, яку вартість застрахованого майна за чинним договором стано­вила в загальній вартості майна розділеного підприємства.

Платежі, що залишилися після припинення дії договору до кінце­вих строків страхування, повертаються (лише за повні місяці).

У разі загибелі або пошкодження застрахованого майна в період роботи комісії з реорганізації діяльності або ліквідації підприємств страхове відшкодування виплачується підприємству чи організації-правонаступниці.

Пільги для страхувальників, які безперервно страхували майно на повну вартість і протягом одного, двох, трьох, чотирьох і більше років не одержували страхового відшкодування, річна сума страхових пла­тежів зменшується відповідно на 15,20,25 і 30 відсотків.

220

Страхувальникам, що протягом року страхували майно, надається місячний пільговий строк для укладання нового договору. Він набуває чинності від дня закінчення строку дії попереднього договору. З цього дня обчислюються страхові платежі за новим договором.

Якщо протягом пільгового строку станеться страховий випадок, а новий договір на цей час не буде укладено, то відшкодування випла­чується за умовами, установленими останнім договором страхування.

Зобов'язання сторін. Страхувальник зобов'язаний :

• письмово повідомити страхову компанію про реорганізацію чи ліквідацію якнайшвидше, але не пізніш як за 3 доби, про знищення майна — протягом однієї доби від дня страхової події. Якщо закінчен­ня строку подання заяви про загибель (пошкодження) майна припадає на вихідний день, то днем закінчення строку вважається перший робо­чий день;

• утримувати майно у суворій відповідності до протипожежних та інших правил, забезпечувати виконання вимог органів нагляду, додер­жувати правил зберігання й експлуатації майна та технології виконан­ня робіт; вживати всіх заходів для запобігання настання страхового випадку і підвищення ступеня страхового ризику;

^ • у разі загибелі (пошкодження) майна внаслідок неправомірних дій третіх осіб, а також якщо трапилася крадіжка зі зломом (пограбу­вання) або викрадення засобів транспорту — негайно заявити органам міліції. Страхувальник не має права розпочинати огляд об'єкта без представника страхової установи та правоохоронник органів;

• у разі загибелі, зруйнування, втрати або пошкодження застрахо­ваного майна подати страховій компанії копії протоколу, акта, а також відповідні документи компетентних органів, необхідні для встанов­лення причин загибелі або пошкодження майна і визначення обсягу втрат;

• зберігати до прибуття представника страхової компанії пошкод­жене і вціліле майно в тому вигляді, який воно мало після страхового випадку.

Якщо страхувальник не виконає зазначених обов'язків, страхова компанія має право відмовитись від сплати страхового відшкодування.

Страхові компанії зобов 'язапі:

• не пізніш як за 3 доби після одержання письмової заяви страху­вальника про загибель чи пошкодження розпочати складання акта встановленої форми і за 15 днів скласти розрахунок втрат (за умови що страхувальником подані всі необхідні документи);

• керуватися документами слідчих органів, судів, висновками ор­ганів пожежної охорони, гідрометеорологічної служби та іншою інфо­рмацією відомств і установ про причини й розмір загибелі та пошкод­ження майна;

• страхова компанія має право перевіряти стан застрахованого май­на, а також відповідність повідомлень страхувальника про умови стра-

221

хування тим обставинам, які є насправді, давати письмові рекоменда­ції для запобігання збиткам і зменшення їх розміру.

Страхова премія. Основні фактори, що визначають розмір ставки премії, такі: вирогідність страхового випадку; вирогідний розмір збит­ку. Задавши значення цих двох величини, дістанемо інтегральний по­казник, який покладено в основу ставки премії.

Розраховуючи тарифну ставку, страхова компанія виходить із умов, що зібраних коштів зі страхувальників має бути достатньо для страхо­вих виплат усім застрахованим особам.

Розраховуючи ставки страхових платежів, які залежать від конкре­тних об'єктів та умов страхування, застосовуються різні знижки-над­бавки та пільги. При страхуванні майна державних підприємств і ор­ганізацій ставки диференційовані залежно від галузі, якій належить страхувальник. Якщо підприємство бажає застрахувати все своє май­но, застосовуються знижені ставки. У разі вибіркового страхування, коли укладається договір страхування частини майна, ставки страхо­вих платежів значно вищі.

Ураховуються також технічний стан підприємства, а саме: якщо він гірший за середній, засоби технічної безпеки застарілі або їх мало, персонал мало кваліфікований, тарифна ставка може бути підвищена.

Певні знижки суми нарахованих платежів надаються тим підпри­ємствам, застраховані об'єкти яких відповідають вимогам пожежної безпеки.

Якщо підприємство не нове, ураховується досвід його страхування:

якщо страхових випадків було небагато — премія встановлюється не­висока, а якщо їх було відносно багато — премія буде вищою за середню.

Найвищі ставки застосовуються зі страхування машин, обладнання та іншого майна, яке використовується для виконання експеримен­тальних і дослідних робіт.

Для страхування майна недержавних підприємств і організацій ви­користовуються ставки, диференційовані за формами господарювання та видами майна.

Зі страхування майна релігійних організацій, музеїв тощо застосо­вуються різні ставки залежно від рівня протипожежної забезпеченості будівель.

При укладанні договору страхування ціна послуги може бути по­дана в твердій сумі або у вигляді частки (відсотка) від якоїсь величи­ни, яка може бути взята за базу визначення ціни.

У разі страхування майна від вогню, стихійного лиха та крадіжки страхову премію визначають у вигляді відсотка від бази премії. Базою премії завжди є страхова сума і тарифна ставка.

Страхова премія за договором страхування, укладеним на один рік або на невизначений термін, може бути внесена одноразово (у розмірі річної суми платежів) або за два рази: кожний внесок має становити не менш як 50 % річної суми платежів. Перший платіж має бути внесений у встановлений договором термін, другий — не пізніше як через 4 мі-

222

сяці після нього. Якщо платежі вносяться одноразово, страхувальни­кові надається знижка з нарахованих платежів.

При поновленні договору страхування перша частина платежу має бути внесена раніше, ніж втратить чинність попередній договір, а нас­тупна — не пізніш як за чотири місяці від дня втрати чинності.

Перерахунок платежів за договорами, укладеними на невизначений період, здійснюється на основі заявленої страхової суми. Термін по­дання — не пізніш як за 2 місяці до закінчення року, за який повністю внесені страхові платежі.

Якщо до встановленого першого строку платежі внесені не повніс­тю, то ці договори вважаються такими, що не відбулися. У цьому ви­падку 90 % сум, що надійшли як платежі, повертаються на рахунок підприємства. Протягом одного місяця він може бути поновлений, як­що страхувальник погасить заборгованість за платежами.

Визначення збитку і страхового відшкодування. Визначення роз­міру збитку і виплати страхового відшкодування — одна з найсклад­ніших і найвідповідальніших операцій страхових компаній. Від уміло­го, чіткого та якісного регулювання збитків, які виникли у страхуваль­ника, залежить імідж страхової компанії.

Методика визначення збитку та страхового відшкодування зале­жить від об'єкта страхування (будівлі, засоби виробництва, товари і т. ін.), суб'єкта страхування (державне підприємство, колгосп і т. ін.), стихійного лиха (пожежа, землетрус, повінь тощо) .

Розмір збитку і сплати страхового відшкодування визначають у та­кій послідовності: 1) установлюють факт страхового випадку; 2) ви­значають розмір збитку і страхового відшкодування, складають стра­ховий акт про страховий випадок; 3) здійснюють страхову виплату.

При пошкодженні, загибелі або крадіжці майна страхувальник має протягом одного — трьох днів подати заяву про страховий випадок, зазначивши в ній, коли, де, за яких обставин і яке майно загинуло або було пошкоджене чи викрадене. Страхова компанія перевіряє відповід­ність наведених фактів та умов договору страхування.

Так вирішується питання про наявність страхового чи нестрахово-го випадку.

Потрібно встановити також, чи було застраховане майно на мо­мент настання страхової події, оскільки договір страхування міг ще не вступити в силу, або бути вже припиненим. Далі необхідно перевіри­ти, чи входять до обсягу відповідальності страхові випадки та інші ри­зики, від яких здійснено страхування. Відповідні органи мають надати страхувальникові такі документи:

• на випадок пожежі—довідку (акт) органу пожежного нагляду;

• у разі стихійного лиха — довідку органів гідрометеорологічної служби;

• на випадок крадіжки майна або його знищення, пов'язаного з крадіжкою, — відповідну постанову слідчих органів з обов'язковим списком майна, яке було вкрадене або знищене.

223

Коли подія, яка настала, не була передбачена договором, вона не є страховим випадком і страховик звільняється від відшкодування зав­даного збитку.

Страхова компанія, визнавши, що подія, яка призвела до загибелі або пошкодження майна, є страховим випадком, протягом п'яти — де­сяти днів з моменту отримання заяви від страхувальника повинна скласти страховий акт, відбивши в ньому факт, причини та наслідки страхового випадку, а також визначивши розміри збитку та страхового відшкодування.

Розмір збитку в разі загибелі (руйнування) будівель, споруд та ін­шого майна, яке належить до основних засобів, визначається на під­ставі повної балансової або договірної вартості, за якою вони застра­ховані, а в разі пошкодження згаданих будівель, споруд тощо — на основі вартості відновлення (ремонту) і в межах'страхової суми. До суми збитку входять також втрати від пошкодження майна внаслідок заходів, що вживалися для його рятування, усі необхідні і доцільні ви­трати на рятування, зберігання та впорядкування застрахованого май­на після настання страхового випадку, витрати на складання коштори­сів на відновлення пошкоджених об'єктів, проведення експертиз, необхідних для встановлення обсягу втрат, і т. ін.

Кількість і вартість майна, наявного на момент страхового випад­ку, визначається за даними бухгалтерського обліку і звітності та на підставі первинних документів про надходження і видатки інвентари­заційних залишків невикористаних матеріалів.

Після розрахунків розміру збитку визначають розмір страхового відшкодування.

Більшість компаній страхове відшкодування виплачують протягом 15 днів від дня складання акта про загибель (пошкодження) застрахо­ваного майна і одержання всіх необхідних документів від компетент­них органів.

У разі загибелі (пошкодження) майна страхове відшкодування ви­значається таким відсотком від суми збитку, в якому майно було заст­раховано, але розмір відшкодування не повинен перевищувати розміру страхової суми. Якщо перевіркою буде встановлено, що під час укла­дання договору вартість майна було зазначено нижчою за фактичну, то відсоток, на який було застраховане майно, відповідно зменшується.

Втрати внаслідок пошкодження або знищення майна, отриманого підприємством або організацією за договором майнового найму або прийнятого для переробки, ремонту, перевезення, зберігання тощо, відшкодовуються у повному обсязі в межах страхової суми, установ­леної на кожний конкретний об'єкт.

Страхове відшкодування за збитки, завдані внаслідок виконання експериментальних або дослідних робіт, а також під час експонування майна на виставках, виплачується лише у випадках, коли майно було застраховане за окремим договором.

224                                

Страхова установа, яка виплатила страхове відшкодування за по­шкоджене або загибле манно, набуває права висунути (у межах суми, виплаченої страхувальникові) вимоги, які підприємство має до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Договір страхування, за яким виплачено страхове відшкодування, зберігає чинність до кінця зазначеного в ньому строку в розмірі різни­ці між страховою сумою, обумовленою договором, і сумою виплаченого страхового відшкодування. Якщо страхове відшкодування виплачене в розмірі повної страхової суми, то чинність договору припиняється.

Не підлягають відшкодуванню збитки:

• завдані внаслідок перебігу процесів, яких не можна уникнути в роботі або таких, що природно випливають з них (корозія, природне спрацювання та інші природні властивості окремих предметів);

• завдані через те, що страхувальник не вжив належних заходів для рятування манна, забезпечення його зберігання і запобігання подаль­шому пошкодженню чи знищенню;

• завдані внаслідок викрадення майна, якщо факт крадіжки не під­тверджено міліцією або іншими правоохоронними органами.

11.2. ОСОБЛИВОСТІ СТРАХУВАННЯ МАЙНА

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Сільське господарство — найдавніша і традиційно одна з найваж­ливіших і водночас найбільш ризикованих галузей економіки. В умо­вах України ця галузь є однією з ключових як для дедалі повнішого забезпечення внутрішніх потреб у сировині та продовольстві, так і для нарощування експортних можливостей. За розрахунками відомих віт­чизняних і зарубіжних вчених, за належних інвестицій аграрний потен­ціал країни може бути доведений до рівня, достатнього для того, аби нагодувати понад 500 млн населення. Фактичні показники — на поря­док нижчі. АПК вже давно потерпає через дефіцит фінансових ресур­сів, що було й певною мірою лишається наслідком нееквівалентного міжгалузевого обміну, недоліків у податковій та митній політиці. За­нижені ціни на сільськогосподарську продукцію, що закуповується для державних потреб, продаж селу матеріально-технічних засобів за цінами, не адекватними якості добрив, машин, обладнання, багатокра­тне зростання вартості енергоносіїв, постійний відплив із села найак­тивнішої частини трудових ресурсів — ось ті чинники, які зумовили відчутне відставання розвитку аграрного сектора не тільки від інших держав, а й від рівня середніх економічних макропоказників України.

Залучення інвестицій у розвиток сільськогосподарського вироб­ництва перебуває у прямій залежності й від того, як вирішується проб­лема зменшення та розподілу ризику підприємств.

У роки централізованої, планової економіки захист радгоспів і кол­госпів від негативного впливу стихійних явищ насамперед забезпечу-

225

З початку 90-х років страховий захист сільськогосподарських то­варовиробників значно послабився. Різко скоротилася реальна бюдже­тна допомога. Комерційні банки не можуть покривати збитки, спричи­нені природними катаклізмами. Негативну роль відіграла висока інфля­ція. За цих умов годі було й сподіватись на високу страхову актив­ність. Здійснення аграрної реформи має змінити ситуацію. Приско­рення процесу приватизації власності, у тому числі й на землю, дедалі інтенсивніше її використання, зміна стосунків із банками, перехід до сплати єдиного податку та інші чинники зумовлюють необхідність ор­ганізації страхового захисту сільських товаровиробників на нових за­садах. Такий захист має насамперед спиратися на систему комерційно­го та взаємного страхування.

Страхування сільськогосподарських підприємств характеризується комплексністю. Воно включає в себе страхування врожаю сільськогос­подарських культур та багаторічних насаджень, тварин, будинків, ма­шин, транспортних засобів, кормів, насіння, готової продукції та ін­ших матеріальних цінностей. Усе це об'єкти майнового страхування.

Страхування сільськогосподарських підприємств здатні здійсню­вати лише ті страховики, котрі мають достатні страхові резерви, розгалужену мережу філій та представництв, а також фахіві/ів, добре ознайомлених з особливостями аграрного виробництва. Понад 95 % усіх застрахованих сільськогосподарських об'єктів припадає на HACK «Оранта» та компанії, що виокремилися з її складу. Жодна з інших компаній, що володіють ліцензіями на ці види страхування, досі не взяла на себе значних ризиків.

Найбільш ризикованим є вирощування врожаю сільськогосподар­ських культур та багаторічних насаджень. Під це виробництво від­ведено понад 31 млн га угідь, або більш як половину території Украї­ни. Рослинництво — це діяльність, що проводиться переважно під відкритим небом, і на результати господарювання тут суттєво вплива­ють коливання кліматичних умов та інші природні чинники, які не піддаються точному прогнозуванню.

Згідно з чинним законодавством України страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень для держа­вних підприємств здійснюється в обов'язковій формі, а для коле­ктивних і фермерських господарств — на добровільних засадах. В Україні частка державних підприємств у виробництві продукції рос­линництва не досягає й 20 % і має тенденцію до подальшого зменшен­ня. Для цих господарств нове положення про страхування врожаю ще не затверджено. Тому далі докладно розглядаються умови добровіль-

226

ного страхування врожаю, що діють в HACK «Оранта», а також досвід деяких зарубіжних страховиків.

У більшості країн Західної Європи застосовується виключно доб­ровільна форма страхування ризиків у рослинництві й тваринництві. При цьому страхові поліси купують майже всі фермери. У Великій Британії, Нідерландах, Франції та багатьох інших країнах фермери створили товариства взаємного страхування (ТВС), котрі тісно взає­модіють з національними фермерськими спілками, банками та ішими суб'єктами бізнесу. Наведені далі дані (розраховані з огляду на Дола­ровий еквівалент) показують: ТВС за обсягами премій, резервів та прибутку значно випереджують українських страховиків, які лідирують у сільськогосподарському страхуванні. Вони свідчать про ви рівень фінансової надійності товариств взаємного страхування і відно­сно низькі суми прибутку.

Можна сподіватися, що в перспективі в Україні страховий захист всіх сільськогосподарських товаровиробників здійснюватиметь на добровільних засадах. Уже нині саме таким є страхування твариИ; бу­дівель, транспортних засобів, готової продукції та інших матеріальних цінностей у державних, колективних і приватних господарстві- У перспективі, з появою в сільськогосподарських підприємствах країн фінансових можливостей, може стати реальністю і створення това­риств взаємного страхування.

Об 'єкти страхування розбито на чотири групи.

1. Урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насад­жень плодоносного віку. Виняток становить урожай природних сіно­косів і пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, сіяних підпокривних та безпокривних багаторічних трав, а також культур, які господарство висівало протягом трьох— п'яти років, але жодного paзу не отримувало врожаю.

2. Дерева і плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та вино­градники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження,

227

знос або зрідження яких становить понад 70 %, а також ті, що підля­гають списанню з балансу.

3. Сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім "і бджіл у вуликах, крім господарств, де щодо тварин установлено каран­тин або інші обмеження у зв'язку з інфекційними захворюваннями.

4. Будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об'єкти незаве­ршеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція. Рибо­ловецькі господарства можуть страхувати також судна та засоби лову.

Не підлягають страхуванню тимчасові, дуже старі та непридатні для використання будівлі, а також споруди, що перебувають у зоні зсуву, обвалу, повені або іншого стихійного лиха (з моменту відповід­ного оголошення, зробленого органами влади, гідрометеослужбою тощо). Не є об'єктом страхування ділова деревина та дрова на лісосіках і під час сплаву, документи, цінні папери, готівка.

Страхові ризики. Тривалий час перелік страхових подій у сільсь­кому господарстві був надто великий. Він містив практично всі мож­ливі випадки загибелі або пошкодження врожаю сільськогосподар­ських культур та іншого майна радгоспів, колективних і фермерських господарств. Страховикові важко було визначати справжні причини та розміри конкретних ризиків. До того ж існував порядок, згідно з яким платежі з добровільного страхування могли здійснюватися тільки за рахунок прибутку, що залишався в господарстві після оподаткування. За таких умов плата за страхові послуги для більшості господарств бу­ла непосильною.

З 1 липня 1997 року в HACK «Оранта» застосовується новий, знач­но коротший перелік страхових ризиків.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторіч­них насаджень здійснюється на випадок їх пошкодження або загибелі з таких причин: посуха, вимерзання, заморозок, град, злива, буря, по­вінь, сель, пожежа. Крім того, до страхових подій належать вимокан­ня, випрівання, спричинені стихійним лихом. На прохання страху­вальника перелік страхових випадків може бути доповнений або скорочений.

Новими правилами уточнено склад страхових ризиків при вирощу­ванні врожаю в захищеному грунті. Тепер страхування врожаю може здійснюватися на такі випадки: град, злива, буря, ураган, повінь, сель, пожежа і, якщо було пошкоджено саму споруду, — припинення по­дання електроенергії, до якого призвело стихійне лихо або аварія в цій споруді.

За особливими умовами договору (підвищені тарифи, франшиза) сільськогосподарські культури, на продукцію яких установлено ціни за сортами і номерами (тютюн, льон, хміль), можуть бути застраховані на випадок зниження якості продукції, якщо це є наслідком страхового випадку. Вартість втрат урожаю визначають виходячи із середньої ці­ни реалізації цієї продукції за останні 5 років.

228

Страхування багаторічних насаджень провадиться на випадок повної загибелі внаслідок ліорозіа. сильних снігопадів, повені, бурі, зли­ви, граду, землетрусу, пожежі, посухи, сі також повного їх знищення карантинними комахалт.

Зауважимо, що й після уточнення наведений щойно перелік стра­хових ризиків значно більший, ніж застосовуваний у країнах з розви­неною ринковою економікою. Так, у Великій Британії, Нідерландах і багатьох інших країнах страхування врожаю сільськогосподарських культур обмежуєтьсїі такими ризиками: пожежа, повінь, град, обприс­кування (третьою стороною). У жодній країні Заходу немає страху­вання на випадок чосухи.

Страхування тварин здійснюється HACK «Оранта» при досягнен­ні ними певного віку, за винятком молодняку великої рогатої худоби, коней, свиней, овець, кіз, хутрових звірів, кролів, домашньої птиці, які на випадок знищення або вимушеного забою внаслідок стихійного ли­ха, пожежі, дії електричного струму страхуються незалежно від віку.

Свині, хутрові звірі й кролі приймаються на страхування після до­сягнення ними чотиримісячного віку, домашня птиця яйценосних по­рід — п'ятимісячного, птиця в господарствах, що спеціалізуються на вирощуванні бройлерів, — одномісячного, велика рогата худоба, вівці й кози — шестимісячного віку, коні — після одного року.

Страховими ризиками зі страхування тварин HACK «Оранта» ви­знає інфекційні хвороби, пожежі, аварії, вибух, стихійне лихо, обвал, сель, нещасний випадок, ожеледицю, наст, попадання під рухомий тран­спорт або під дію електричного струму та вимушений забій (знищення) за розпорядженням ветеринарної служби.

У Великій Британії поліс зі страхування тварин передбачає також покриття на випадок загибелі їх від переляку (причиною можуть бути літальні апарати, дикі звірі, злі собаки тощо), птиці — від гризунів. У Голландії фермер має змогу страхувати як усе стадо, так і лише окре­мих тварин.

Страхування будівель, споруд та іншого манна здійснюється на випадок знищення або пошкодження через пожежу, вибух, удар блис­кавки, повінь, паводок, землетрус, бурю, ураган, зливу^ град. зсув, не­звичайні для даної місцевості снігопади, сель, припинення постачання електроенергії (спричинене страховою подією). Засоби транспорту стра­хуються на випадок дорожньо-транспортних пригод.

Крім того, тварини, обладнання, машини та інше майно можуть бути застраховані на випадок крадіжки та неправомірних дій третіх осіб.

У багатьох країнах світу велика уг.ага приділяється страхуванню машин і механізмів від ламання. Неважко уявити, до яких наслідків може призвести вихід з ладу, наприклад, комп'ютерної установки, яка регулює температурний режим у теплиці або в резервуарах з молоком.

Страхова сума і страхові платежі. Ці надзвичайно важливі показ­ники визначають взаємовідносини між сторонами страхового договору і обчислюються на підставі даних про вартість окремих об'єктів стра-

229

хування, розмір франшизи, страхові тарифи. Правління HACK «Оранта» затвердило страхові тарифи за окремими видами або групами сільсько­господарських культур, тварин, інших матеріальних цінностей в розрі­зі областей.

Вартість урожаю сільськогосподарської продукції для цілей стра­хування можна визначити множенням планової площі посіву тієї чи іншої культури на середньорічну урожайність (у розрахунку на один гектар) за останні 5 років і на погоджену зі страховиком ціну за оди­ницю продукції. Страхова сума не повинна бути вищою за 70 % варто­сті врожаю (50 % —у разі обов'язкового страхування врожаю).

Решта вартості продукції в разі її знищення через страховий випа­док має покриватися за рахунок ресурсів господарства. Уявляється, що така велика і, по суті, примусова франшиза не виправдана. Страху­вальники, як правило, не мають можливості створювати адекватні внутрішньогосподарські резерви. Отже, на випадок ризиків господарс­тва захищені лише наполовину. Доцільно, щоб рівень франшизи ви­значався за домовленістю між учасниками страхового договору. Вони повинні також мати право диференціювати розмір франшизи залежно від сільськогосподарських культур.

Тварини приймаються на страхування в договірній сумі, але не вищій за балансову вартість. Так само визначається страхова сума за матеріалами, кормами, насінням, готовою продукцією та іншими ма­теріальними цінностями. Щодо тварин і зазначених щойно активів може передбачатися франшиза. Основні засоби приймаються на стра­хування за договірною ціною, але не вищою від залишкової вартості.

Тварини, будівлі, обладнання тощо можуть бути прийняті на стра­хування і в сумі, меншій за їх балансову (розрахункову) вартість. У та­кому разі всі об'єкти відповідного виду майна вважаються застрахова­ними в тому відсотку їх балансової вартості, в якому їх узято на страхування в цілому.

Страхові платежі визначаються в цілому за договором і за кожним видом майна, що передається на страхування. Для цього від страхової суми відкидають франшизу, різницю перемножують на тарифну став­ку і ділять на 100. Правилами HACK «Оранта» передбачена можли­вість, е огляду на ступінь ризику та обставини укладання договору страхування, застосовувати знижувальні (від 0,5 до 1) або підвищуваль­ні (від 1 до 5) коефіцієнти.

Страхувальники, які протягом двох років безперервно страхували тварини, будівлі, споруди та інше майно у повній вартості, а врожай сільськогосподарських культур — у повній розрахунковій страховій сумі, не одержуючи при цьому страхового відшкодування, мають пра­во на знижку суми обчислених страхових платежів'у розмірі до 20 %. при страхуванні протягом трьох років — ЗО, протягом чотирьох і більше років — 40 %.

Страхові платежі мають бути сплачені в повному обсязі або в роз­мірі не менш як 25 % річної суми зі страхування врожаю сільськогос-

230

подарських культур і не менш як 50 % відповідної суми — зі страху­вання тварин та іншого майна до вступу договору страхування в дію, але не пізніше 30 днів з дня його підписання. Решта платежів сплачу­ється так: зі страхування врожаю сільськогосподарських культур у два-три строки за згодою сторін, але не пізніше ЗО серпня. Якщо йдеться про страхування окремих культур, то розрахунки за внесками мають бути закінчені не пізніше передбаченого агротехнічними нор­мами початку збирання врожаю.

Зі страхування тварин, багаторічних насаджень та іншого майна остаточні розрахунки за внесками мають бути закінчені протягом трьох місяців після сплати першого платежу. Загальна сума страхових платежів має зараховуватися за строками сплати в такій послідовності:

одна частина надходжень спрямовується на сплату платежів за твари­ни та інше майно (не менше як 50 % нарахованої суми), а решта — на сплату платежів зі страхування сільськогосподарських культур.

У разі, коли на рахунок страхової компанії коштів надійде менше за обчислену суму страхового платежу або за встановлену її частину, то цей договір щодо страхування сільськогосподарських культур про­довжується до кінця строку страхування пропорційно до суми сплаче­них внесків, а щодо решти майна він припиняє дію, і страхові платежі підлягають поверненню за мінусом витрат, передбачених на ведення справи.

Особливості укладання страхових договорів. Договір страхуван­ня укладається на підставі письмової заяви сільськогосподарського під­приємства. Невіддільною частиною договору є розрахунок вартості майна та страхових платежів.

Договір може бути укладений на все майно або на окремий його вид. При цьому не допускається вибіркове страхування окремих діля­нок, зайнятих під сільськогосподарськими культурами, чи окремих тварин, інших матеріальних цінностей. Страхуванню підлягає все ная­вне в господарстві майно певного виду чи групи (окремі сільськогос­подарські культури, види тварин тощо).

Зі страхування врожаю сільськогосподарських культур договір ук­ладається не пізніше визначеного агрономічними службами оптималь­ного строку посіву (посадки) для даного регіону. А за багаторічними насадженнями — до припинення вегетації. На страхування сільськогос­подарських культур, які вирощуються в захищеному грунті, договір має бути укладений до початку виробничого циклу (посіву, висадки). А якщо після укладення договору страхувальник змінює розмір посів­ної площі в бік її збільшення, йому надається право укласти додатко­вий договір.

Майно, що надійшло до страхувальника в період дії договору, вважається автоматично застрахованим, а те, що вибуло, — вилученим зі страхового захисту без зміни страхової суми і страхових платежів.

Визначення збитку і страхового відшкодування. При пошкодже­нні або загибелі врожаю сільськогосподарських культур розмір збитку

231

визначають виходячи з вартості кількісних втрат врожаю основної продукції застрахованої культури або групи культур (залежно від того, як їх було взято на страхування). Збиток обчислюють, множачи різни­цю між вартістю фактично одержаного урожаю даного року і серед­ньою врожайністю за попередній п'ять років з одного гектара на всю площу посіву.

Якщо на всій площі, де загинула (пошкоджена) культура, або на частині такої площі здійснено пересів (підсів), збиток визначається з урахуванням вартості фактично одержаного валового урожаю основ­ної культури (за цінами, про які досягнуто домовленості при укладанні договору страхування) і фактичної вартості урожаю на площі пересіву (підсіву) за цінами реалізації цієї продукції.

У разі, якщо будь-яку культуру посіяно на площі, більшій за ту, ко­тру було взято в розрахунок при страхуванні, розмір збитку у разі її за­гибелі (пошкодження) визначається з розрахунку всієї фактичної пло­щі посіву даної культури. Сума страхового відшкодування виплачу­ється пропорційно до відсотка площі культури за договором страху­вання від фактично посіяної.

Проілюструємо порядок розрахунків страхових платежів та випла­ти страхового відшкодування на умовному прикладі.

Колективне господарство «Мрія» (Київська область) подало заяву районному відділенню HACK «Оранта» на страхування врожаю озимої пшениці на площі 300 га. І оскільки відповідне поле практично не мо­же бути затоплене, господарство просить виключити зі страхових ризи­ків повінь, вимокання, сель і відповідно скоригувати страхові платежі.

Середньорічна врожайність озимої пшениці за останні 5 років ста­новила 32 ц/га. Погоджена зі страховиком ціна центнера основної продукції — 28 грн. За цих умов вартість урожаю з одного гектара — 896 грн. (28 х 32), а з усієї площі (300 га) — 268800 грн. (896 х 300). Страхова сума дорівнює 188160 грн. (268800 х 70 : 100). Страховий тариф зі страхування озимої пшениці для господарств області визначений Правлінням HACK «Оранта» у розмірі 10 % від стра­хової суми. Враховуючи специфіку природних умов і склад ризиків у господарстві, страховик має право застосувати знижувальний коефіці­єнт до базової ставки. Нехай він дорівнює 0,25. Тоді тарифна ставка становитиме 7,5 % (10 - 2,5). Сум.а нарахованих страхових платежів за озимою пшеницею досягне 14] 12 грн. (188160 х 7,5 : 100).

Через незвичайні для даної місцевості морози в господарстві пов­ністю загинули посіви озимої пшениці на площі 70 га і пошкоджені на 90 га. На площі, що звільнилася через повністю загиблі посіви, госпо­дарство висіяло цукрові буряки, а на частково пошкодженій — підсія­ло ярові культури з метою використати продукцію на зелені корми. У поточному році отримано урожай озимої пшениці 3552 ц , цукрових буряків 25400 ц, зелених кормів — 8200 ц. Вартість одного центнера uj і-рових буряків — 5 грн., а зелених кормів — 1 грн. 50 коп. При роз­гляді справи про відшкодування збитків виявлено, що фактична площа

232

посівів озимої пшениці до страхового випадку становила 320 га. Гос­подарство має заборгованість зі страхових внесків за цією культурою в сумі 4250 грн. На підставі наведеної інформації потрібно визначити суму збитку, котру страховик має відшкодувати і перерахувати госпо­дарству.

Послідовність розв'язування може бути така.

1. Визначається фактична середня врожайність пшениці в роз­рахунку на гектар засіяної площі. Вона становить 11,1ц (3552 : 320).

2. Кількісна втрата врожаю пшениці з гектара—20,9 ц (32 - 11,1).

3. Втрата вартості врожаю пшениці з гектара— 585 грн. (20,9 х 28).

4. Вартість утраченого врожаю озимої пшениці з усієї площі — 187200 грн. (585х320).

5. Вартість урожаю культур, посіяних і підсіяних на площі загиб­лих і пошкоджених посівів озимої пшениці, усього 139300 грн., у тому числі вартість цукрових буряків — 127000 грн. (25400 х 5), зелених кормів — 12300 грн. (8200 х 1,5).

6. Сума втрат пшениці за мінусом вартості отриманого врожаю цук­рових буряків та зелених кормів — 47900 грн. (187200 - 139300).

7. Сума чистих втрат в розрахунку на один гектар — 150 грн. (47900 : 320). Сума втрат на застраховану площу озимої пшениці — 45000 грн. (150х300).

9. Частка фактично сплачених страхових платежів серед усіх нара­хованих, термін сплати яких минув, — 70,1% (14211 - 4250) : (14211 х х 100). Сума збитків на застрахованій площі з урахуванням коефіцієн­та фактичної сплати страхових платежів дорівнює 31545 грн. (45000 х х70,1 : 100).

10. Сума страхового відшкодування, що має бути перерахована страхувальникові, становить 22081 грн. (31545 х 70 : 100).

Чинний порядок розрахунку суми збитку має, на нашу думку, певні недоліки. Головний із них полягає в тому, що при визначенні збитків не беруться до уваги витрати господарств на вирощування врожаю на пересіяних і підсіяних площах. За таких умов господарствам часто бу­ває невигідним або страхування, або використання в поточному році площі, на якій загинули сільськогосподарські культури. Компроміс має полягати в гарантії страхувальникові виплати відшкодування в сумі, не нижчій за нормативні витрати на пересів або підсів площі, зайнятої під загиблими або пошкодженими посівами.

Розмір збитку, завданого загибеллю тварин, визначається так: вста­новлюють середню страхову суму за одну голову тварини за догово­ром страхування і множать її на кількість загиблих голів. Що ж до ви­мушено забитих тварин, то слід враховувати ще вартість реалізованого м'яса, придатного для харчових цілей, і шкурок хутрових тварин. У разі, якщо за висновком ветеринарної служби м'ясо буде визнане не­придатним для використання, страхове відшкодування виплачується як за тварин, що загинули.

233

При знищенні майна, яке входить до складу основних засобів, роз­мір збитку визначають з огляду на повну балансову вартість (з ураху­ванням зносу) і витрати на рятування й упорядкування майна після страхового випадку за відкиданням вартості залишків. При пошкод­женні майна збиток визначають, виходячи з вартості відновлення за ціна­ми, що існували на момент укладення договору страхування.

Збиток при пошкодженні (загибелі) кормів, насіння, готової про­дукції та інших товарно-матеріальних цінностей визначається на під­ставі облікових даних про рух цих цінностей.

Зауважимо, що страхове відшкодування за загибле або пошкодже­не майно виплачується щоразу в розмірі завданих збитків, але в межах страхової суми, зазначеної в договорі.

З метою задоволення невідкладних потреб у фінансуванні заходів з відновлення пошкодженого (знищеного) урожаю та іншого майна страхувальник може одержати аванс — до 50% від попередньо обчис­леної суми страхового відшкодування.

На розрахунковий рахунок страхувальника страховик переказує різ­ницю між остаточно визначеною сумою збитку, франшизою, яка пере­дбачена договором, і отриманим авансом.

Розглянуті щойно умови страхування сільськогосподарських під­приємств переконливо показують: страховики відійшли від шаблонно­го, непосильного і неефективного застосування принципу «страхуван­ня від усіх бід». Набір страхових послуг поступово стає індивідуалізо­ваним і дедалі повніше враховує інтереси страхувальника. Водночас механізм страхового захисту аграріїв потребує істотного удосконален­ня. Насамперед він має значно більше сприяти залученню капіталу, який можна спрямовувати на розвиток усіх галузей виробництва та переробки сільськогосподарської продукції. Доцільно посилити взає­мозв'язок між страхуванням і кредитуванням, між натуральними і грошовими резервами, передбачити страхування відповідальності за контрактами з сільськогосподарськими товаровиробниками, зменшити страхові тарифи, скоротивши витрати на ведення справи і звільнивши страховиків від оподаткування премій, отриманих за страхування сіль­ськогосподарських ризиків.

11.3. СТРАХУВАННЯ ТЕХНІЧНИХ РИЗИКІВ

У світовій практиці страхування технічних ризиків включає у себе:

• страхування будівельного підприємця від усіх ризиків;

• страхування всіх монтажних ризиків;

• страхування машин;

• страхування електронних пристроїв.

В Україні страхування технічних ризиків здійснюється як страху­вання майнових інтересів при виконанні будівельно-монтажних робіт і охоплює розглянуті далі галузі страхування.

234

•           Майнове страхування, яке включає такі об'єкти страхування:

•           продукцію будівельно-монтажних та інших робіт, прямо пов'я­ заних з будівництвом, реконструкцією та капітальним ремонтом;

•           продукцію пусконалагоджувальних робіт;

•           будівельні машини, а також засоби та обладнання для виконання         монтажу;

•           обладнання будівельного майданчика;

•           будови та споруди, які реконструюються або капітально ремон­ туються;

•           відповідальність перед третіми особами.

Через нестабільність економічної ситуації як в Україні в цілому, так і на окремо взятих підприємствах потенційні страхувальники не мають змоги спрямовувати кошти на страхування. Тому на цей час в Україні технічні види страхування, на жаль, ще недостатньо розвине­ні^ І при розгляді страхування технічних ризиків увагу буде приділено світовому досвіду.

А. Страхування будівельного підприємця від усіх ризиків.

Страхування будівельного підприємця від усіх ризиків (страхування CAR) є одниі^ з основних і найпоширеніших видів страхування техні­чних ризиків. Це страхування всіх видів будівельних об^єктів, у рам­ках якого надається страховий захист як від збитків, завданих буді­вельному об'єкту, спорудам на будівельному майданчику і/або буді­вельним машинам, так і від претензій третіх осіб внаслідок матеріаль­ного збитку або тілесного ушкодження, пов'язаного з будівництвом об'єкта.

Технічний прогрес, підвищення попиту на всі види будівельних робіт, постійне зростання вартості окремих будівельних об'єктів і пов'язане з цим збільшення ступеня технічного та економічного ризи­ків будівництва зумовили в усьому світі підвищений попит на страху­вання CAR. Крім того, напружена конкурентна боротьба змушує буді­вельні фірми при розрахунках ціни пропозиції відмовлятися від дос­татніх за розміром надбавок за ризик. Оскільки розмір страхової пре­мії завжди менший за ризикову надбавку будівельного підприємця, страхування CAR сприяє зниженню вартості будівництва та надає всім учасникам ефективний захист від фінансових ризиків.

Нерідко забудовники, консультаційні інженерні бюро, архітектори, кредитори та інші суб'єкти будівельної галузі при видачі замовлення наполягають на укладенні договору страхування будівельного підпри­ємця від усіх ризиків. А держава та муніципалітет при видачі замов­лень вже давно додержують правила, за яким до умов договору вклю­чено вимогу про страхування CAR.

Страхувальники. Страхувальниками можуть бути:

• забудовники;

• будівельні підприємці, що здійснюють проект, включаючи всіх підрядчиків.

235

Об'єкти страхування. У рамках страхування будівельного підпри­ємця від усіх ризиків можуть бути застраховані будь-які об'єкти буді­вництва, наприклад:

• житлові будинки та конторські будівлі, лікарні, школи, театри;

• промислові споруди, електростанції;

• дорожні та залізничні об'єкти, аеропорти;

• мости, дамби, греблі, тунелі, іригаційні та дренажні споруди, ка­нали, порти.

Зокрема, страховий захист поширюється ось на що.

• Будівельний об'єкт, а саме:

• усі роботи, які виконуються будівельним підприємством або його підрядчиками згідно з договором, включаючи підготовчі роботи на будівельному майданчику (виймання грунту, планування роботи);

• допоміжні споруди (наприклад, тимчасові обвідні канали та за­хисні дамби);

• усі матеріали, що зберігаються на будівельному майданчику та необхідні для проведення будівельних робіт.

• Обладнання будівельного майданчика (гуртожитки, склади, во-допідготовчі станції, риштування, інженерні мережі і т. ін.).

• Будівельні машини (землерийні машини, крани тощо, транспортні засоби, використовувані на будівельному майданчику, якщо вони не до­пущені до експлуатації на дорогах загального користування).

• Витрати з розчищення території після страхового випадку.

• Відповідальність (претензії третіх осіб, що виникли в результаті матеріального збитку або тілесного ушкодження у зв'язку з виконан­ням будівельних робіт і за які, згідно із законодавством, страхувальник може нести відповідальність).

• Об'єкти, які доручені страхувальникові або перебувають у нього на зберіганні і на яких чи біля яких виконуються роботи.

Страхові випадки. Страхування будівельного підприємця від усіх ризиків дає досить широкий страховий захист. Усі збитки, завдані за­страхованим предметам протягом дії договору страхування внаслідок аварійної події, тобто раптово та несподівано, підлягають відшкоду­ванню, якщо лише вони не пов'язані з винятками, зазначеними в умо­вах страхування чи в полісі.

До страхових ризиків, як правило, належать:

• пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів, зби­тки, до яких призвела дія води або інших засобів, що використовува­лись для пожежогасіння;

• паводок, повінь, затоплення, дощ, сніг, лавина, підводний земле­трус;

• бурі всіх видів;

• землетрус, опускання грунту, зсув, обвал;

• злом, крадіжка;

• будь-який брак внаслідок халатності, необачності, необережнос­ті, злого наміру.

236

Можуть також бути застраховані від загибелі, пошкодження чи руй­нування такі предмети: будівельний матеріал, обладнання будівельного майданчика й будівельні машини, у тому числі й під час їх пересування на самому майданчику. Це стосується й тимчасового зберігання на буді­вельному майданчику обладнання будівельного майданчика та буді­вельних машин чи їх пошкодження при монтажі або демонтажі.

Винятки. Міжнародною практикою страхування будівельного під­приємця від усіх ризиків передбачено такі винятки:

• пошкодження внаслідок воєнних чи подібних до війни подій, су­спільних хвилювань, арешту майна будь-яким органом влади;

• пошкодження внаслідок страйків чи заколотів (іноді після ре­тельної перевірки обставин події страхове відшкодування може ви­плачуватися);

• пошкодження, спричинені впливом ядерної енергії;

• пошкодження, завдані з наміром чи в результаті грубої необачно­сті страхувальника або його представника;

• внутрішні пошкодження будівельних машин, тобто пошкоджен­ня, до яких призвели не зовнішні фактори;

• ліквідація недоліків виконання будівельних робіт (наприклад, використання дефектного чи непридатного матеріалу).

• претензії за неустойками та недоліками наданих послуг. Термін страхування. Страховий захист починається в момент по­чатку будівельних робіт або після вивантаження застрахованих пред­метів на будівельному майданчику і закінчується прийманням чи пус­ком в експлуатацію споруди. Відповідальність за обладнання будівель­ного майданчика та будівельні машини починається після їх виванта­ження на будівельному майданчику й закінчується в момент вивезення із цього майданчика. Поряд з цим є можливість поширити страховий захист і на період технічного обслуговування.

Страхова сума. Страховою сумою, на яку страхуються будівельні роботи, є договірна вартість будівництва, включаючи вартість наданих забудовником будівельних матеріалів і/або виконаних ним робіт. При підвищенні вартості будівництва рекомендується негайно повідомляти страховика, щоб у разі настання страхового випадку уникнути непов­ного страхування. Наприкінці строку страхування перевіряють відпо­відність розміру страхових сум вартості об'єкта. При потребі доплачу­ється частина остаточної премії.

Страхові тарифи. У страхуванні будівельного підприємця від усіх ризиків відсутні загальноприйняті тарифи твердих ставок премій, ос­кільки кожний будівельний об'єкт слід оцінювати з урахуванням тех­нічних та місцевих умов, які в кожному окремому випадку різні. При оцінюванні ризику будівельного об'єкта насамперед слід ураховувати такі чинники:

• характер будівельного майданчика та ступінь його нараження на ризик (кліматичні та тектонічні умови, наприклад ступінь небезпеки настання землетрусу, повені, затоплення);

237

• конструктивні особливості об'єкта та властивості будівельних матеріалів;

• методи будівництва та заходи, що забезпечують виконання робіт;

• ризики, які впливають на виконання графіка робіт, тощо. Щоб страховик мав можливість розробити тарифи з урахуванням ризиків, він повинен ознайомитися з підрядним договором на вико­нання будівельних робіт, кресленнями, описом будівельного об'єкта, планами-графіками, кошторисами витрат та іншими документами, по­трібними йому для оцінки. Повна документація дає змогу якнайточні­ше оцінити ризик і якомога точно розрахувати страхову премію.

Згідно з Порядком визначення вартості будівництва, що здійсню­ється на території України, до договірної ціни можуть включатися ви­трати зі страхування ризиків, що забезпечують захист майнової заціка­вленості учасників контракту — у розмірах, що визначені замовником, але не більш як 2 % від вартості будівництва.

Б. Страхування всіх монтажних ризиків. Страхування всіх мон­тажних ризиків (страхування EAR), як і страхування будівельного під­приємця від усіх ризиків, є порівняно молодим видом страхування тех­нічних ризиків. В основу цього виду страхування покладено ідею забезпечення страхувальникові необхідного і якомога повнішого стра­хового покриття всіх ризиків, які виникають при монтажі машин та ме­ханізмів, а також при зведенні сталевих конструкцій.

До впровадження страхування всіх монтажних ризиків страхуваль­никам, які бажали застрахувати основні ризики, що виникають при ви­конанні монтажних робіт, необхідно було укладати цілий ряд страхо­вих договорів, щоб отримати захист від таких ризиків, як пожежа, буря, повінь, злом, крадіжка, а також відповідальність перед третіми особа­ми. При цьому загальна страхова премія була непомірне високою, а отримане таким чином страхове покриття не було достатнім, оскільки не покривалися технічні ризики. Крім того, часто дублювалися окремі види страхування, через що при настанні страхового випадку виника­ли небажані ускладнення: подвійне страхування, регреси тощо.

З розвитком промисловості економічна роль страхування монтаж­них ризиків дедалі зростала, і нині в усіх розвинених країнах цей вид страхування став фактично незамінним. Ризики, що виникають при виконанні великих замовлень для монтажних організацій і для самого замовника, наприклад спорудження мостів чи промислових підпри­ємств, можуть бути покриті лише за рахунок страхування всіх монта­жних ризиків. Тому банки та інші кредитні установи наполягають на укладанні договорів страхування всіх монтажних ризиків, щоб надані ними фінансові кошти були якомога повніше захищені від ризиків. Коли органи державної або муніципальної влади проводять конкурс з видачі замовлень, вони часто вимагають укладання договору страху­вання EAR.

238

Страхувальники. Страхувальниками можуть бути всі сторони, для яких монтаж об'єкта пов'язаний з ризиком, наприклад:

• виробник чи постачальник монтажного об'єкта, якщо монтажні роботи виконуються ним самим або під його відповідальність;

• фірми, яким доручено виконати монтаж;

• покупець монтажного об'єкта;

• кредитор.

Об'єкти страхування. Страхуються, як правило, монтаж та проб­ний пуск усіх видів машин, механізмів та конструкцій, наприклад:

• турбін, генераторів, парових котлів, компресорів двигунів внут­рішнього згоряння, електродвигунів, трансформаторів, випрямлячів, ко­мутаційних пристроїв;

• верстатів, насосів, підйомників, кранів, транспортерів, канатних доріг;

• сталевих мостів, повітряних ліній, трубопроводів, ємкостей, по­судин, друкарських, паперовиробних машин, текстильних верстатів, цехів; а також монтаж та пробний пуск силових установок і фабрик, до складу яких уходять такі об'єкти, як електростанції, сталеплавильні заводи, хімічні установки, доменні печі, паперові фабрики, текстильні фабрики, установки для виробництва інших споживчих товарів.

Страховий захист може поширюватися й на такі об'єкти:

• машини, пристрої та обладнання для проведення монтажу, на­приклад крани, щогли, лебідки, зварювальні апарати, компресори;

• предмети, що перебувають на монтажному майданчику та взяті на зберігання страхувальником;

• витрати з розчищення території;

• додаткові витрати з оплати наднормових робіт, робіт у вихідні та святкові дні, перевезення великих за масою вантажів, а в особливих випадках — перевезення вантажу повітряним транспортом (але всі ці витрати мають бути безпосередньо пов'язані з ліквідацією збитку, що підлягає відшкодуванню);

• відповідальність, тобто претензії третіх осіб, що виникли в ре­зультаті матеріального збитку або тілесного ушкодження, пов'язаних з виконанням монтажних робіт, за які страхувальник згідно із законо­давством може нести відповідальність. Претензії робітників та служ­бовців, зайнятих монтажними роботами, не приймаються (вони регу­люються в рамках страхування від нещасних випадків).

Страхові випадки. Страхування всіх монтажних ризиків забезпечує досить повне страхове покриття. Усі збитки, що спричинюються заст­рахованим предметам протягом дії договору страхування внаслідок аварійної (несподіваної) події, підлягають відшкодуванню, якщо лише вони не пов'язані з винятками, зазначеними в полісі. До страхових ри­зиків, як правило, належать:

• пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів, зби­тки, до яких призвела дія води або інших засобів, що використовува­лася для пожежогасіння;

239

• паводок, повінь, затоплення, дощ, сніг, лавина, підводний землетрус;

• бурі всіх видів;

• землетрус, опускання грунту, зсув, обвал;

• злом, крадіжка;

• помилки під час монтажу;

• халатність, необачність, необережність, злий намір:

• коротке замикання, надмірна напруга, електричні дуги;

• підвищений і знижений тиск, пошкодження внаслідок дії відцен­трової сили;

• інші аварійні події, наприклад пошкодження частинами, що об­валюються чи падають, проникнення чужорідних частинок, збитки, до яких призвели перевезення на монтажному майданчику, тощо.

Винятки. Міжнародною практикою передбачені такі винятки:

• пошкодження внаслідок воєнних чи подібних до війни подій, су­спільних хвилювань, арешту майна будь-яким органом влади;

• пошкодження внаслідок страйків чи заколотів (іноді після ре­тельної перевірки обставин події страхове відшкодування може ви­плачуватися);

• пошкодження, спричинені впливом ядерної енергії;

• пошкодження, завдані з наміром чи в результаті грубої необач­ності страхувальника або його представника;

• збитки, що виникли через недоліки в конструкції, дефекти мате­ріалу чи помилки при виготовленні;

• несправність машин та пристроїв внаслідок експлуатації монта­жного обладнання (тобто пошкодження, спричинені не зовнішніми факторами);

• претензії за неустойками та недоліками наданих послуг.

Термін страхування. Термін дії страхування всіх монтажних ризи­ків починається, як правило, після вивантаження матеріалу на монта­жному майданчику та закінчується в момент завершення всіх робіт з монтажу об'єкта та пробного його пуску. Отже, цей вид страхування охоплює ризик зберігання під час монтажу та пробний пуск, котрий здебільшого обмежується чотиритижневим строком. Поряд з цим є можливість поширити страховий захист і на період технічного обслу­говування.

Страхова сума. Страховою сумою є вартість установок згідно з договором про постачання, включаючи витрати з перевезення, митний збір, інші збори та витрати з монтажу. Якщо в разі настання страхово­го випадку страхова сума виявиться заниженою (що можливо при зро­станні цін і підвищенні заробітної плати), то при відшкодуванні збитку враховується факт неповного страхування. Тому про зміни у страховій сумі рекомендується негайно повідомляти страховика.

Страхові тарифи. У страхуванні всіх монтажних ризиків викорис­товуються лише посібники з тарифікації, які при проведенні масових страхових операцій передбачають звичайні ризики, ступінь яких не збільшений. Немає змоги встановити тверді ставки премій за всіма ви-

240

дами монтажних робіт та ризиків. Тому премію з кожного конкретного ризику доводиться обчислювати окремо з урахуванням особливих умов відповідного випадку. При цьому береться до уваги така інфор­мація: технічний опис споруджуваного об'єкта, його вартість, вироб­ничий процес, план місцевості, геологічні, гідрологічні та метеороло­гічні дані про місце монтажу, наявність охорони, засобів пожежо­гасіння, досвід монтажної фірми з монтажу аналогічних об'єктів і т. ін.

В. Страхування машин. Незважаючи на те, що страхування ма­шин існує вже протягом 80 років, цей вид страхування технічних ри­зиків є молодим і динамічним напрямком страхування, розвиток якого пов'язаний з розвитком технологій.

Страхування машин набуло поширення у зв'язку з потребою нада­ти підприємствам можливість ефективно захистити дорогі машини, механічне обладнання та установки.

Крім первинного завдання, яке полягає в тому, щоб прийняти від страхувальника ризик, пов'язаний із виникненням непередбаченого чи раптового збитку, страхування машин дає змогу застрахованим під­приємствам відмовитися від створення резервів на випадок виникнен­ня збитків. Адже для цього підприємство має вилучити з обігу ліквідні кошти, що в будь-який момент повинні бути в розпорядженні підпри­ємства. А це виключає можливість використати їх як працюючий капі­тал для ефективного функціонування та розвитку підприємства. А на страхування спрямовуються значно менші кошти, що дозволяє розви­вати виробничий процес.

Страхувальники. Страхування машин має велике значення для ко­жного, хто їх експлуатує. І це стосується не лише промислових під­приємств, на яких працюють великі машини чи повністю автоматизо­вані виробничі установки. Страхування машин має вирішальне зна­чення саме для середніх та невеликих підприємств, де пошкодження машин може потягти за собою фінансові та економічні збитки.

Об 'єкти страхування, У рамках страхування машин можуть бути застраховані всі машини, апарати, механічне обладнання й установки, наприклад:

• машини, що виробляють енергію (парові котли, турбіни, генера­тори);

• машини й установки для розподілу енергії (трансформатори, ви­соко- й низьковольтні установки);

• усі виробничі й допоміжні машини (верстати, мішалки, насоси, компресори, ємкості, апарати, трубопроводи тощо).

Не підлягають страхуванню, як правило, лише деякі предмети, тер­мін служби яких порівняно з терміном служби всього об'єкта невели­кий. Здебільшого до них належать такі предмети:

• усі види змінного інструменту;

• пуансони, матриці, троси, ланцюги, ремені, стрічки, сита;

• вироби зі скла, кераміки, деревини, а також шини;

241

• матеріали виробничого призначення всіх видів (наприклад, пали­во, газ, засоби охолодження, каталізатори, рідини, мастила).

Страхові випадки. За своєю природою цей вид страхування являє собою страхування машин від аварій, котре покриває збитки, що ви­никли несподівано й непередбачене. Матеріальні збитки мають стосу­ватися реальної вартості застрахованого майна, через що постає по­треба його ремонту чи заміни.

Основні страхові випадки у страхуванні машин такі:

• помилки в конструкціях та розрахунках, помилки під час монта­жу, дефекти лиття та матеріалу;

• помилки в обслуговуванні, недбалість, необережність, злий намір;

• пошкодження внаслідок дії відцентрової сили;

• коротке замикання та інші електричні ризики;

• нестача води в парогенераторах;

• фізичний вибух;

• буря, мороз, льодохід.

Винятки. Головні винятки у страхуванні машин такі:

• воєнні чи подібні до них події, усі види громадського безладдя, а також дії страйкарів чи робітників і службовців, що підпадають під локаут;

• намір чи груба необережність страхувальника або його представ­ника;

• ризики, страхування яких передбачено іншими видами страху­вання (наприклад, вогонь, блискавка, вибух, спричинений хімічною реакцією, крадіжка, злом та крадіжка зі зломом);

• затоплення, повінь, землетрус, просідання грунту, зсув;

• дії наземних, водних та повітряних транспортних засобів;

• спрацювання внаслідок звичайного використання чи експлуата­ції, а також дія кавітації, ерозії, корозії та накипу;

• помилки або несправності, що існували на момент укладання до­говору страхування і про які страхувальник знав чи мав знати;

• помилки чи недостачі, за які несе відповідальність постачальник (у рамках гарантійних зобов'язань).

Страхова сума. Страховою сумою є вартість машин, які підляга­ють страхуванню. Страхове відшкодування — це вартість відновлення машин (відновлювальна вартість, митний збір, витрати на транспорт та монтаж) у межах страхової суми чи ліміту відповідальності за кожним об'єктом.

Якщо змінюється страхова вартість, наприклад за рахунок під­вищення цін, то страхувальник зобов'язаний повідомити про це стра­ховика, щоб уникнути неповного страхування.

Страхова премія. Ставки премій у страхуванні машин визначають­ся окремо за кожним типом машин, причому премії можуть здаватися високими, що зумовлюється підвищеною частотою страхових випадків у цій галузі порівняно, наприклад, із вогневим страхуванням.

242

Г. Страхування електронних пристроїв. Страхування електрон­них пристроїв почалося в 20-х роках у Німеччині зі страхування слаб­кострумових установок. На той час страхувалися майже виключно за­соби зв'язку, наприклад телефон і телетайп.

У 50-ті роки застосування слабкострумових установок спостеріга­лось осооливо бурхливо (зокрема, в таких галузях, як промислова електроніка, електромедицина та техніка зв'язку) завдяки можливос­тям техніки напівпровідників, що характеризується різнобічністю та економічністю. У сфері промислової електроніки особливо прогресив­ним стало на той час застосування ЕОМ для обробки даних, страху­вання яких було новим для страховиків.

Після 1980 року поступовий розвиток електронних систем виявив­ся вирішальним для страхування ЕОМ у рамках цієї галузі страхуван­ня. Цей розвиток знайшов своє відображення в перейменуванні стра­хування слабкострумових установок на страхування електронних при­строїв, що згодом перетворилося на окремий вид у галузі страхування технічних ризиків.

Страхувальники. Страхувальниками електронних пристроїв можуть бути власники або наймачі електронних систем.

• Власник може бути страхувальником:

• як експлуатаційник — від майнових збитків лише в разі, якщо виробник не несе відповідальності за своїми гарантійними зобов'я­заннями;

• як наймодавець установок — від майнових збитків, якщо немає підстав для пред'явлення претензій до орендатора в зв'язку з його звільненням від відповідальності;

• як фірма, що обслуговує застраховану установку — від майнових збитків, зумовлених роботою обслуговуючого персоналу на застрахо­ваній установці.

• Наймач — від майнових збитків, за які він згідно з договором про наим чи згідно із законодавством несе відповідальність.

Об'єкти страхування. У рамках майнового страхування електрон­них пристроїв можуть бути застраховані всі електронні системи. До них належать:

• ЕОМ для обробки даних (ЕОМ, які використовуються в галузі наукових досліджень, у комерційних обчислювальних центрах і про­мисловості);

• електронні та ядерні медичні апарати (рентгенівські апарати для діагностики та терапії, випромінювачі типу бетатрон, гамматрон, ве­ликогабаритні стерилізатори, апарати «залізні легені» тощо, тобто всі електронні та ядерні апарати, що використовуються в лікарнях, лікар­няних та стоматологічних кабінетах, медичних лабораторіях);

• пристрої передавання інформації (телетайпи, центральні теле­фонні станції (комутатори) та засоби зв'язку, установки спрямованого радіозв'язку, радіолокаційні установки, пристрої в неземних станціях авіанавігації та супутникового зв'язку, радіо- і телепередавачі, великі антенні пристрої, системи телевідеотексту, факсимільні апарати тощо);

243

• інші пристрої, а саме:

• телевізійні пристрої, які використовуються у виробничих цілях, апаратно-студійні блоки для кіно- і телестудій, аналізатори, електрон­ні мікроскопи, кліхографи, годинникові пристрої, викликальні та роз­мовні пристрої, пристрої управління дорожнім рухом, тоталізатори і т. ін.;

• конторські машини, наприклад адресодрукувальні, бухгалтерсь­кі, фактурні автомати, автоматичні друкарські машинки й настільні калькулятори;

• диктофони, копіювальні машини, пристрої мікрофільмування, мно-жильна техніка.

Крім того, можуть бути застраховані носії даних та додаткові ви­трати, які пов'язані з виходом із ладу ЕОМ для обробки даних.

Страхові випадки. За своєю природою страхування електронних пристроїв є «страхуванням від аварій» на базі страхування від усіх ри­зиків. Воно покриває всі збитки, що виникають раптово й несподівано. Ці матеріальні збитки мають торкнутися реальної вартості застрахова­ного предмета, через що постає потреба його ремонту чи заміни.

До страхових випадків, як правило, належать:

• пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів;

• скупчення диму, сажі, газів;

• дія води, вологи (якщо вона не спричинена атмосферними опа­дами чи не зумовлена умовами виробництва);

• коротке замикання та інші аварійні ситуації, пов'язані з дією електроенергії;

• помилки в конструкціях та розрахунках, помилки виробника, по­милки при виготовленні та монтажу, дефекти лиття й матеріалу;

• помилки в обслуговуванні, недбалість, необережність;

• злий намір та зазіхання третіх осіб;

• град, мороз, буря;

• опускання грунту, зсув, обвал, лавини.

Крім стандартного обсягу покриття страховий захист може охопи­ти деякі додаткові ризики: землетрус, виверження вулкану, тайфун, ураган, циклон; страйк і хвилювання; ризики при транспортуванні; кра­діжку; додаткові витрати.

Винятки. Основні причини, з яких збиток не відшкодовується, такі:

• воєнні дії та всі види суспільних хвилювань;

• пошкодження, зумовлені впливом ядерної енергії;

• пошкодження, завдані з наміром чи в результаті грубої необачно­сті страхувальника або його представника;

• спрацювання у процесі експлуатації, а також через корозію;

• помилки чи несправності, за які на підставі договору або за зако­ном несе відповідальність третя особа;

• несправності, які зумовлені виходом з ладу чи перериванням сис­теми постачання газом, водою чи електроенергією;

• витрати на виконання робіт з технічного обслуговування;

• суто зовнішні недоліки (подряпини на лакованих чи полірованих поверхнях).

244

Страхова сума. Страховою сумою є вартість електронних прист­роїв, які підлягають страхуванню. Страхове відшкодування — це вар­тість відновлення пристроїв у межах страхової суми чи ліміту відпові­дальності за кожним об'єктом. Якщо змінюється страхова вартість (наприклад, за рахунок підвищення цін), то страхувальник зобов'яза­ний повідомити про це страховика, щоб уникнути неповного страху­вання.

Страхові тарифи. При встановленні розміру премій користуються нормативами, якими враховуються звичайні (не підвищені) ризики. Спеціальні пристрої або пристрої, які вперше з'являються на ринку, тарифікують з урахуванням специфічних особливостей ризику.

В Україні страхування електронних пристроїв не становить окре­мого виду, а предмети, що належать до електронних пристроїв, стра­хуються на умовах страхування майна.

Становлення ринкових відносин в Україні, приватизація державної власності, розвиток інвестування та збільшення числа власників — по­тенційних страхувальників, а також вихід нашої держави на міжнаро­дну арену в плані економічних взаємовідносин — усе це позитивно вплине на ситуацію з проведенням технічних видів страхування.

ТЕСТ 11А Страхування майна юридичних осіб

1. В основу страхування основних та оборотних фондів покладено:

1) відшкодування збитків страхувальника;

2) страховий захист майна;

3) страховий інтерес.

2. Яке манно підлягає страхуванню згідно з основний договором?

1) Майно, отримане підприємством за договором майнового найму;

2) продукція, отримана від населення для переробки, зберігання тощо;

3) усе майно, яке належить підприємству.

3. Яке майно підлягає страхуванню за додатковою угодою?

1) Майно, призначене для проведення дослідних та експеримен­тальних робіт;

2) об'єкти незавершеного будівництва;

3) майно, яке не застраховане в наймодавця.

4. Яке майно підприємства не приймається на страхування⁹

1) Грошові кошти (готівка);

2) готова продукція, інвентар, сировина;

3) деревина під час сплаву.

245

5. Що береться за основу при оголюванні основних фондів?

1) Фактична вартість;

2) повна балансова (первісна) вартість;

3) фактична собівартість.

6. Як страхуються об 'єктиу стадії незавершеного будівництва?

!) У розмірі фактичної собівартості;

2) у розмірі матеріальних і трудових затрат;

3) на вартість визначену за пред'явленими страхувальником до­кументами, або згідно з експертною оцінкою.

7. В якій оцінці приймається на страхування перелічене далі майно?

1) Об'єкти у стадії незавершеного будівництва;

2) готова продукція;

3) будівлі і споруди;

4) продукція у процесі виробництва;

5) грошові кошти;

6) деревина на лісосіках.

Відповідь до кожного запитання доберіть із поданих далі:

а) за балансовою оцінкою;

б) фактичною собівартістю;

в) у розмірі матеріальних і трудових затрат;

г) за договірною оцінкою;

д) не підлягає страхуванню;

е) на вартість витрачених на час страхового випадку сировини й матеріалів, а також вкладеної праці.

8. В яких із перелічених далі випадків страхова компанія може від­мовити підприємству у відшкодуванні збитків від втрати майна?

1) Збитки завдані вогнем, який виник з вини будівельників (погана ізоляція електрошнура);

2) майно вкрадене невідомими особами (довідки правоохоронних органів немає).

9. Яку суму становить страхове відшкодування за втрачене вна­слідок стихійного лиха майно вартістю 250 тис. грн., якгцо в договір страхування було включено майно вартістю 800 тис. грн., а страхова сума дорівнювала 400 тис. грн.

10. Майно підприємства загальною вартістю 280 тис. грн. застра­ховано на 140 тис. грн. Через пожежу знищено майна на 60 тис. грн. Яку суму страхового відшкодування отримає підприємство?

1) 3 0 тис. грн;

2) 42 тис. грн.;

3) 60 тис. грн.

11. Матеріальні активи підприємства були застраховані на 60 мли. гри., що становить 50 % від їх оцінки. Після укладення договору під­приємство додатково закупшо майна на суму 15 млн. грн. Яку суму страхового відшкодування отримає підприємство, якщо в результаті настання страхового випадку все його майно загине?

1) 75 тис.; 2) 60 тис.; 3) 95 тис.

ТЕСТ 11 Б.

 Страхування майна сільськогосподарських підприємств

7. Які три фактори насамперед зумовлюють потребу господарств у страхуванні сільськогосподарських ризиків?

1) Нестача власних коштів для фінансування поточних потреб;

2) сезонність сільськогосподарського виробництва;

3) небезпека втрати капіталу, що авансований у сільськогосподар­ське виробництво;

4) необхідність оформлення банківських кредитів;

5) отримання більшого прибутку;

6) покриття збитків у тваринництві, що можуть бути наслідком не­врожаю кормових культур;

7) можливість стихійного лиха.

2. Господарство подало заяву на страхування врожаю на випадок пошкодження його:

1) морозом;

2) хворобами рослин;

3) градом;

4) гризунами;

5) внесенням неякісних добрив;

6) повінню.

Які з названих ризиків є страховими?

3. Протягом останніх п 'яти років фермерське господарство стра­хувало врожай цукрових буряків на площі 200 га. Страхових випадків не було. Середня врожайність 360 ц / га. Страхувальник виявив намір укласти страхову угоду на наступний рік на таку саму площу іскро­вих буряків. Ціна центнера продукції, погоджена зі страховиком, ста­новить 4 грн. Базова тарифна ставка 9 %. Визначити:

1) страхову вартість цукрових буряків;

2) страхову суму;

3) суму страхових платежів (із урахуванням пільг).

4. Визначити суму страхового відшкодування збитків за умови, що в зазначеному в попередньому завданні господарстві внаслідок повені фактично зібрано лише 42480 ц цукрових буряків.

247

5. Яких заходів має вжити страховик у разі неповної сплати страхувальником визначених за договором платежів зі страхування врожаю сільськогосподарських культур?

1) Припинити дію договору;

2) зменшити страхову суму;

3) у разі страхового випадку вирахувати заборгованість за страхо­вими преміями із суми належного відшкодування збитків;

4) подати позов до суду про стягнення заборгованості.

ТЕСТ 11 В

Страхування технічних ризиків

7. Коли при страхуванні CAR починається, як правило, страховий захист?

1) 3 моменту затвердження плану будівництва;

2) у момент початку будівельних робіт або після вивантаження застрахованих предметів на будівельному майданчику;

3) після затвердження кошторису будівництва.

2. Коли закінчується відповідальність за обладнання будівельного майданчика та будівельні машини при страхуванні CAR?

1) Після їх вивезення з будівельного майданчика;

2) після прийняття об'єкта відповідальною комісією;

3) після пуску споруди в експлуатацію.

3. Чи включається ризик зберігання матеріалу на монтажному майданчику під час монтажу при страхуванні EAR?

1)Ні;

2) так;

3) так (у разі, якщо термін монтажних робіт перевищує термін, за­тверджений планом).

4. Страхова сума при страхуванні EAR являє собою:

1) вартість установок та матеріалів, необхідних для монтажу;

2) вартість установок, включаючи витрати з перевезення, митний збір та інші збори;

3) вартість установок, включаючи витрати з перевезення, митний збір, інші збори та витрати з монтажу.

5. Чи забезпечується страховий захист від майнових збитків влас­ника електронних пристроїв як експлуатаційника цих пристроїв?

1)Ні;

2) так;

3) так (лише в тому разі, якщо виробник не несе відповідальності за своїми гарантійними зобов'язаннями).

РОЗДІЛ 12. СТРАХУВАННЯ КРЕДИТНИХ ТА ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ

12.1. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ СТРАХУВАННЯ КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ

У стосунках між кредитором (позикодавцем) та його боржником (позичальником) предмет їхнього спільного інтересу — кредит — ство­рює різні економ і ко-правові ситуації: для боржника — зобов'язання повернути позику, а для кредитора — право вимагати її повернення за попередньо узгодженими умовами. Невиконання з різних причин цих домовленостей загрожує кредиторові фінансовими збитками, яких він намагається уникнути з допомогою різних доступних заходів правово­го та матеріального характеру. При цьому правове забезпечення перед­бачає, що належні кредиторові суми можуть бути повернені йому третіми особами.

Правове забезпечення може набирати багатьох форм. Найпошире­ніші з них такі: порука третьої особи згідно з цивільним правом, гара­нтія, передача (цесія) кредиторської заборгованості боржника, застава рухомого та нерухомого майна. Матеріальне забезпечення кредиту на відміну від правового полягає в безпосередній передачі кредиторові замість отриманого кредиту еквівалента його вартості в грошах чи ін­ших майнових цінностях. Матеріальне забезпечення може також на­бирати різних форм: застави валютних засобів, коштовностей та інших цінностей, блокади коштів на рахунках, депозитів, передачі рухомого майна на час до повернення кредиту.

Попри високу надійність зазначених форм забезпечення кредитів їх застосування часто буває незручним, важкодоступним і невигідним для учасників кредитних відносин. За цих умов найбільш доступною та надійною формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів стає страхування.

Страхування кредитів базується на визнанні ризику' неплатежу чи неплатоспроможності позичальників, який формується у процесі кредитування.

Історичний прообраз страхування кредитів убачається в комісійній операції, за умовами здійснення якої укладалася додаткова угода, на­звана делькредере. Комісіонер за відповідну додаткову винагороду, яка вважалася платою за взяття ризику комісійної операції, гарантував комітентові, що вексель на проданий у кредит товар буде викуплено у визначений термін. Отже, угода делькредере набувала характеру век­сельної поруки, згідно з якою в разі неповернення боргу третьою сто­роною комісіонер зобов'язаний був виплатити відшкодування комітен­тові у повному обсязі заборгованості. Це означає, що широковідома комісійна операція являла собою початкову форму страхування креди-

249

тів з усіма необхідними атрибутами страхової операції: ризиком непо­вернення кредиту, визначеним обсягом відповідальності, страховою премією у формі додаткової винагороди та реальним відшкодуванням збитків.

Рис. 12.1. Делькредерне страхування

Відмінністю комісійної операції від класичної страхової є те, що окремий комісіонер не був у змозі вирівняти ризики неповернення кредитів серед доволі великої сукупності кредиторів, а тому не міг за­безпечити стабільності своїй діяльності протягом тривалого періоду. Таке завдання стає під силу лише професійним страховим закладам, які на умовах «делькредере» можуть гарантувати кредиторам страхове відшкодування заподіяних їм збитків.

Таке страхування може здійснюватися у двох варіантах. У першо­му кредитор (страхувальник) страхує загалом усю заборгованість до повернення всіма його боржниками. У другому варіанті кредитор стра­хує заборгованість кожного позичальника зокрема. Щоправда, істот­ним недоліком другого варіанта є можливість селекції ризиків, тобто передачі на страхування лише «поганих» ризиків, а тому страховики звертаються до нього дуже неохоче.

У разі делькредерної форми організації страхових відносин креди­тори (банки, інвестори та інші) відіграють роль страхувальників і за­страхованих одночасно, а тому страхові відносини обмежуються лише стосунками між двома сторонами — страховиком і страхувальником. Ці відносини можна подати схематично (рис. 12.1).

Делькредерне страхування складається з двох груп страхових від­носин: страхування товарних кредитів і страхування фінансових (гро­шових) кредитів. У першій групі страховий захист забезпечується як внутрішньому, так і зовнішньому (експортно-імпортному) товарообігу, який здійснюється на кредитній основі. Другу групу делькредерного страхування становлять операції зі страхування фінансових кредитів, тобто переважно тієї частини споживчих кредитів та кредитів під інве­стиційні потреби, яка видана у грошовій формі.

Майновий інтерес кредитора може бути захищений посередньо — шляхом страхового захисту платоспроможності його боржника. За цієї форми страхових відносин страхувальником є позичальник. Він, без­посередньо страхуючи свою платоспроможність, посередньо захищає інтереси свого вірителя — кредитора. Водночас страховик, страхуючи платоспроможність позичальника, дає тим самим гарантію кредиторо­ві повернути йому борг. Отже, із правового боку ця страхова операція є, по суті, наданням страховиком страхового гарантійного зобов'язання, яке для кредитора слугує заставою на випадок неповернення йому бо­ргу. З огляду на це у страховій теорії та практиці страхові відносини такого характеру іменуються заставними, або гарантійними.

Економічнім -зміст страхової гарантії зводиться до того, що стра­ховик замість отриманої невисокої страхової премії бере на себе — за­мість боржника — роль гаранта оплати його повної заборгованості у ви­значених термінах на користь застрахованого (бенефіціанта) цієї гарантії.

При гарантійному (заставному) страхуванні у відносини вступають не дві, як при делькредерному страхуванні, а три сторони:

кредитор — суб'єкт, на користь якого має бути виконане зо­бов'язання і який одночасно є застрахованим та бенефіціантом страхо­вої гарантії;

позичальник — суб'єкт, зобов'язаний повернути борг, він же стра­хувальник;

гарант — страховий заклад, який гарантує виконання зобов'язань, він же страховик.

Ці взаємовідносини сторін унаочнює рис. 12.2.

Рис. 12.2. Взаємовідносини сторін при гарантійному страхуванні

Як показує міжнародна господарська практика, в умовах заставно­го (гарантійного) страхування предметами страхового захисту (стра-

251

хових гарантій) можуть бути різні вартості, передані на кредитних за­садах одними суб'єктами іншим. Такими вартостями, зокрема, крім банківських позик, можуть бути суми належного до сплати мита або ж інших прикордонних податків та зборів, суми належних компенсацій за невчасне виконання будівельно-монтажних робіт, невиконання пос­тавок товарів та інших контрактів, суми отриманих авансів, які підля­гають поверненню. Це так звані класичні зобов'язання, під які нада­ються страхові гарантії.

У групі заставного (гарантійного) страхування практикується та­кож особливий напрямок страхового захисту — страхування фінансо­вих гарантій. Техніка надання страхових гарантій стає дедалі різнома­нітнішою. Саме тому кредити, видані під різні фінансові гарантії, об'єднуються у дві групи:

а) кредити, повернення яких гарантується залученням давно відо­мих фінансових інструментів. Ідеться про іпотечні та банківські кре­дити, які видаються під заставу іпотеки або іншого майна, що нале­жить позичальникам. Іпотека та інше майно стають предметами страхування, а позичальник відповідно — страхувальником і застрахо­ваним в одній особі;

б) кредити, повернення яких гарантується борговими зобов'язан­нями фінансового характеру: облігаціями, акціями, комерційними па­перами, сертифікатами фінансових активів підприємств. З огляду на різноманітність видів гарантій їх поділяють на гарантії, що стосуються відносин між приватними суб'єктами, та гарантії, що стосуються від­носин, у яких одна зі сторін є суб'єктом загальнонародного, державно­го значення. Емітенти боргових зобов'язань самі й ініціюють таке стра­хування, щоб підняти довіру до себе.

Процедура надання страхових гарантій передбачає виконання тих самих дій, що й при укладанні типових договорів страхування:

1) визначення предмета страхової гарантії та його основних харак­теристик;

2) оцінювання ризику на підставі поданої та додатково отриманої інформації;

3) визначення умов угоди про надання страхової гарантії;

4) розрахунок страхового тарифу та визначення порядку сплати страхової премії.

При гарантійному страхуванні, як і при делькредерному, застосо­вують два способи надання страхового захисту:

• одноразовий — застосування щодо окремої кредитної операції, яка потребує страхової гарантії;

• багаторазовий, оборотний — щодо загальної кількості операцій, які можуть бути здійснені одним боржником протягом часу дії угоди про гарантійне страхування.

Серед розмаїття кредитних відносин, які здійснюються на сучас­ному кредитному ринку, особливого значення набувають кредитні по-

252                                       

слуги, відомі як кредит довіри. Прикладом такого кредиту є добрі, до­вірчі відносини між працедавцем (кредитором) та найнятим праців­ником (боржником). Такі відносини можуть набувати реального змісту в передачі працедавцем своєму працівникові у тимчасове користуван­ня засобів транспорту або ж інших цінностей. Отже, виникає ризик не-виправдання довіри працедавця. На випадок завдання йому збитків працівником працедавець може застрахуватися. Цей вид страхування, як бачимо, з одного боку, має характер делькредерного, бо страху­вальником є кредитор, а з другого — набирає форми страхової гаран­тії, оскільки страховий поліс становить предмет застави. Саме тому немає підстав страхування довіри однозначно відносити до делькредер-ної чи заставної групи.

Отже, беручи до уваги різноманітність характеру операцій, пов'яза­них із безпосереднім страхуванням кредитів та наданням страхових гарантій сторонам кредитних взаємовідносин, кредитне страхування можна визначити як господарський механізм, мета якого — задоволь­нити випадкові оцінювані майнові потреби, які виникають з ризику неповернення кредиту, перерозподіливши втрати між суб'єктами кредитно-страхових відносин.

Видове розмаїття кредитного страхування як із практичних, так і з теоретичних міркувань потребує класифікації за істотними критеріями та зведення в єдину систему ієрархічного типу. Головною ознакою, притаманною кожному виду кредитного страхування, є безпосередній чи посередній спосіб організації страхового захисту кредитних відно­син. Згідно з цією істотною ознакою загальну систему видів кредитно­го страхування можна подати такою схемою (рис. 12.3):

Рис. 12.3. Класифікація страхування кредитів

253

12.2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ СТРАХУВАННЯ КРЕДИТІВ

Страхова практика, спираючись на спільні засади кредитного стра­хування та враховуючи особливості обслуговування ризиків, які вини­кають при здійсненні різних видів кредитних відносин, виробила ряд організаційних форм страхування кредитів. Назвемо їх у порядку еко­номічної значущості.

1) Страхування товарних кредитів;

2) страхування кредитів під інвестиції;

3) страхування споживчих кредитів;

4) страхування кредитів, виданих під заставу;

5) страхування кредитів довіри.

Страхування товарних кредитів є операцією делькредерного ти­пу, що передбачає відшкодування втрат, які настали внаслідок неви­конання короткотермінових кредитних вимог з товарного постачання та надання послуг. Сфера застосування товарних кредитів у високороз-винених ринкових системах є майже необмеженою. Понад 80 % сві­тової торгівлі здійснюється наданням кредитів. Воно охоплює всі га­лузі господарства. Поряд із класичними сферами виробництва й торгі­влі останніми роками таке страхування дедалі більше проникає у сферу послуг. Проте розвиток кредитних відносин є лише передумо­вою виникнення страхування кредитів. Головна його причина— масо­ві випадки неплатоспроможності покупців-позичальників, зумовлені різними чинниками: невигідною кон'юнктурною ситуацією як в окре­мих галузях, так і в усьому економічному секторі, брак власних обіго­вих коштів; спадаюча відсоткова ставка; помилки в управлінні через складність сучасного менеджменту; зростаюча внутрішньогалузева та міжгалузева конкуренція, стагнація потреб і споживання.

При страхуванні товарних кредитів об'єктом страхування стає, як правило, весь товарний обіг протягом року.

Продаж товарів може здійснюватися не лише безпосередньо — про­давцем покупцеві, а й посередньо — на умовах факторингу, тобто з участю посередника — фактора, чи факторного банку. Господарська практика знає багато видів факторингу. З огляду на порядок врахування ризику неплатоспроможності боржника найістотнішого значення набу­ває факторинг повний і неповний. Головною ознакою повного факторин­гу є те, що ризик неплатоспроможності боржника тяжіє на факторі. У разі застосування неповного факторингу ризик неплатоспроможності лягає на продавця. З погляду продавця-кредитора найбажанішим видом факторингу є повний факторинг з передачею ризику торговельної опе­рації на фактора. Цей ризик може бути охоплений страхуванням.

Відповідальність страхового закладу при страхуванні в умовах фа­кторинг)' дорівнює повній вартості контракту, тобто сумі заборговано­сті, яка має бути сплачена боржником факторові. Договори страхуван­ня можуть укладатися на кожну окрему операцію або (як у разі регулярних торговельних відносин) на підставі генеральної угоди.

254                                       

Рис. 12.4. Механізм функціонування страхової угоди в умовах факторингу

Страхування кредитів під інвестиції здійснюється на базі опера­ції з придбання інвестиційних засобів за рахунок наданих постачаль­никами кредитів. Кредити під інвестиції можуть надаватися не лише в товарній, а й у грошовій (готівковій чи безготівковій) формі. У пер­шому випадку кредиторами є виробники і продавці інвестиційних за­собів, а в другому — кредитні установи, однаково зацікавлені у своє­часному і повному поверненні заборгованості. З метою забезпечення її повернення застосовується відповідна форма страхового захисту. Більш популярним є страхування матеріальних кредитів, виданих для інвестиційної діяльності. Цільовий характер використання таких кре­дитів є очевидним. На відміну від них фінансові (банківські) кредити оцінюються як нестрахувальні (через меншу певність щодо їх цільово­го використання).

Важливим методом кредитування інвестиційної діяльності є на­дання лізингового кредиту. Таке кредитування може здійснюватися як безпосередньою передачею виробникам і власникам основних за­собів у довгострокову оренду, так і за посередництвом спеціальних лізингових закладів. В українській господарській практиці роль лі-зингодавців-посередників можуть виконувати комерційні банки. Во­ни, застосовуючи фінансовий лізинг, мають змогу купувати основні засоби і передавати їх в оренду за відповідну плату. Як важливий елемент цієї плати передбачається ризикова надбавка, призначена на покриття збитків, які можуть виникнути в лізингодавця в разі несво­єчасного внесення орендної плати або ж неповернення об'єктів лізи­нгу. Проте більшу ефективність у справі захисту інтересів лізингода­вця може мати застосування страхування умов виконання лізингових операцій. Типова схема взаємовідносин між сторонами, які беруть участь у лізинговій операції та її страхуванні, набирає такого вигля­ду (рис. 12.5):

255

Рис. 12.5. Взаємовідносини сторін при страхуванні лізингових операцій

Обсяг страхової премії, як і ризикова надбавка, обчислюється з урахуванням платоспроможності орендаря. З огляду на трудність дов­готермінового прогнозування фінансового стану орендарів страхові заклади виявляють помірну стриманість при укладанні договорів стра­хування лізингових операцій.

Страхування споживчих кредитів здійснюється на випадок нас­тання неплатоспроможності тих позичальників, які отримали банків­ські чи товарні кредити на споживчі потреби, тобто для невиробничо­го споживання. Оскільки користувачами споживчих кредитів є фізичні особи, то основні причини виникнення їхньої неплатоспроможності або неплатоспроможності їхніх сімей можуть бути такі: випадки смер­ті позичальників чи позбавлення їх можливостей отримувати повно­цінний, регулярний дохід через повну або часткову втрату ними пра­цездатності чи джерела постійного заробітку.

При страхуванні споживчих кредитів страхувальником є, як прави­ло, позичальник — фізична особа. Він же безпосередньо вступає у від­носини зі страховиком. Наявність страхового забезпечення є необхід­ною умовою здійснення кредитної угоди. Оскільки основними ризи­ками неплатоспроможності є ризики фізичного, біологічного та соці­ального функціонування особи, то технічно страхування споживчих кредитів будується на тих самих засадах, що й особисте страхування. У разі настання страхового випадку обов'язок повернення кредиту ля­гає на страховика. В умовах продажу товарів «на виплату» споживчі кредити можуть мати «амортизаційний» характер, який передбачає почастинну сплату отриманого кредиту. Страхування такого кредиту (його залишкової частини) набуває вигляду «термінового» страхуван­ня зі змінною (спадною) страховою сумою. Умови надання та повер­нення такого кредиту є однаково вигідними як для кредитора, так і для позичальника, а тому цей кредит стає вельми популярним на кредит­ному ринку.

У сучасній практиці кредитно-страхових відносин ініціаторами та , безпосередніми учасниками договорів страхування можуть бути банки

256                                        

Рис. 12.6

Страхові тарифи формуються із врахуванням величини першої ви­плати покупцем, кількості визначених періодичних, почастинних по­гашень кредиту (термін його надання) і, безперечно, надійності пози­чальника, яка може бути досить мінливою. Це спонукає страхові за­клади до страхування, а банки — до надання кредитів лише на якомога коротший термін і в невеликих сумах. Бажаної надійності такі кредитні відносини між кредитором і позичальником можуть досягти за умови застосування спеціального способу забезпечення зобов'язань — застави.

Страхування кредитів, виданих під заставу, може здійснювати­ся тоді, коли позичальник забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому нерухомим чи рухомим майном. Очевидно, що майно, передане у заставу, піддається небезпеці знищення або пошко­дження, що загрожує платоспроможності позичальника і може призве­сти до втрати ним можливості повернення боргу. Отже, предмети зас­тави потребують страхового захисту. Закон України «Про заставу» визначає механізм страхування заставлених предметів. Він, зокрема, покладає на заставодавця обов'язок страхування нерухомих об'єктів та предметів іпотеки, переданих ним у заставу. Таке страхування має здійснюватися за рахунок коштів заставодавця (страхувальника) у пов­ній вартості заставленого майна, але на користь заставодержателя.

У разі порушення заставодавцем обов'язків щодо страхування пре­дмета іпотеки заставодержатель має право вимагати дострокового по­вернення основного боргу або застрахувати предмет іпотеки за свій рахунок, але в інтересах заставодавця із наступним стягненням з нього витрат зі страхування.

257

Згідно з характером взаємовідносин між сторонами страхового процесу в разі настання страхового випадку (втрати предметом іпоте­ки своєї вартості через пошкодження або знищення) першочергове право на отримання суми належного страхового відшкодування має заставодержатель — кредитор. Виплата страхового відшкодування кредиторові є забезпеченням його лише перед удаваною явною (хоча й потенційно можливою) неплатоспроможністю позичальника. Водно­час виплата страхового відшкодування безпосередньо страхувальни­кові створює небезпеку його нецільового використання заставодавцем.

Сучасне законодавство багатьох європейських країн дозволяє пе­рейти від страхування предметів застави до безпосереднього страху­вання кредитів, виданих під заставу. Його зміст полягає в тому, що угода про страхування кредиту набуває характеру страхової гарантії, виданої кредиторові (застрахованому) страховиком. Відповідно стра­ховим випадком визнається неповернення позичальником у встанов­лені терміни заборгованості кредиторові. Факт настання страхового випадку, який заявляється і стверджується кредитором, дає підставу страховикові виплатити страхове відшкодування в обсязі непогашеної частки заборгованості. У свою чергу, страховик як заставодержатель отримує право на стягнення на свою користь належної йому суми за рахунок реалізованої іпотеки. Перед укладанням договору про заставу заставодавець зобов'язується застрахувати призначене для застави май­но від тих ризиків, які, на думку страховика, можуть загрожувати іпоте­ці втратою її вартості. Страхові тарифи встановлюються на рівні, який відповідає величині ризиків. Як правило, іпотека страхується на умовах «від усіх ризиків». Після цього нотаріальним актом іпотека оформляєть­ся на користь страхувальника, який одночасно стає заставодерджателем. Інтегральною частиною страхового полісу є копія кредитної угоди між кредитором-застрахованим та позичальником-страхувальником.

Страхування кредитів довіри пропонує підприємцям захист від незадовільних фінансових наслідків, збитків, завданих власним персо­налом, якому з огляду на виконувані ним службові обов'язки необхід­но довіряти майнові цінності. Зазначене страхування дає змогу:

• уникати зайвої турботи про матеріальні цінності, що полягає у виникненні особливих вказівок та інструкцій;

• запобігати прямим збиткам і втратам;

* уникати в кожному випадку потреби отримувати докази цілості матеріїїльних цінностей.

Страховик відшкодовує страхувальникові майнові збитки, котрі йому завдані його довіреними особами шляхом чи в результаті вчи­нення ними недозволених дій. Отже, це страхування е специфічним видом страхування відповідальності службових осіб. Зміст страхуван­ня кредиту в цьому разі полягає у страхуванні «кредиту довіри». Проте иштеріальною субстанцією цього кредиту є вартість матеріальних цінно­стей. котрі неначе надаються в розпорядження у кредит третім особам.

Колискою страхування кредиту довіри (недовіри) є Англія. Ще в 1840 році страхова компанія Guarantee Society of London продала пер­ший поліс, за умовами якого компанія гарантувала працедавцям мате­ріальний захист на випадок збитків, завданих їм їхніми службовцями в разі несумлінного виконання покладених на них обов'язків. До цього часу таку гарантію забезпечувала звичайна готівкова застава в певно­му домовленому розмірі. Особливого розмаху цей вид страхування на­був у СІНА в період міграційного буму. Працедавці змушені були ко­ристуватися послугами здебільшого невідомих працівників, які найма­лися на службу. Необхідні були гарантії, що й сприяло утвердженню но­вого виду страхування. Сьогодні страхування довіри («Fidelity-Insurance») в США провадить більш ніж 200 страхових компаній.

Страхування кредиту довіри (недовіри) практикується здебільшого як загальне й охоплює всіх без винятку службовців та працівників. За­вдяки цьому, працедавець уникає необхідності надмірного нагляду за окремими працівниками, що, в свою чергу, не дає підстав для їх диск­римінації, забезпечує солідний страховий захист і полегшує персо­нальні відносини.

Останніми роками особливим різновидом страхування довіри ста­ло страхування комп'ютерних зловживань. Воно захищає власників комп'ютерних систем від збитків, які завдаються їм у результаті вико­ристання електронної обробки інформації шляхом зовнішнього вторг­нення в комп'ютерну систему з метою пошкодження носіїв інформа­ції, зміни програм, внесення фіктивних рахунків, зняття з них коштів і їх подальшого привласнення. Величина страхової відповідальності в цих випадках установлюється за домовленістю між страховиком і страхувальником.

12. 3. СТРАХУВАННЯ ДЕПОЗИТІВ

Для успішної кредитної діяльності комерційним банкам потрібні значні кредитні ресурси. З метою їх поповнення банки широко залу­чають кошти юридичних та фізичних осіб у вигляді добровільно зроб­лених ними вкладів. Банківські операції із залучення на вклади грошо­вих коштів, належних різним власникам, для відповідального зберіган-

259

ня на визначених умовах, називаються депозитами. Отже, вклади клі­єнтів є різними формами депозитів. Кошти, отримані у формі депози­тів, комерційні банки активно використовують у своїй комерційній, кредитній діяльності. Ця діяльність, як відомо, пов'язана з ризиком неповернення коштів, наданих банкам у кредит. Тому за умови, що банк не подолає ризику неповернення йому кредиту, цей ризик пере­дається клієнтам банку — власникам депозитів. Перед ними постає за­гроза втратити кошти, довірені банкові, через його загальну неплато­спроможність.

Депонування грошових коштів у комерційних банках часто роз­глядається їх вкладниками (депонентами) як форма прибуткової інвес­тиційної діяльності. Тоді співучасть депонентів у ризику неплатосп­роможності банків, яка настала внаслідок неповернення йому креди­тів, певною мірою може вважатися доречною. Проте найбільш масова категорія депонентів, передусім фізичні особи, роблять вклади лише з огляду на потребу заощадження та надійного зберігання власних кош­тів. Крім того, і багато юридичних осіб іноді змушені зберігати власні кошти на депозитних рахунках у банках згідно з вимогами чинного за­конодавства. Отже, у цих випадках немає підстав для непогодженого перекладення ризику неплатоспроможності банку на його клієнтів. Масове неповернення банкам депонованих коштів підносить звичайну негативну фінансово-банківську ситуацію до рангу вагомої соціально-економічної і навіть політичної проблеми. Саме тому постає гостра потреба створити на страховій основі ефективну систему захисту інте­ресів вкладників від наслідків ризику неплатоспроможності їхніх банків.

Система страхового захисту депозитів, уперше застосована банка­ми США, була "заснована згідно з вимогами Банківського закону від 1933 року, який зобов'язав створити державну організацію — Феде­ральну корпорацію страхування депозитів. Протягом багатьох десяти­літь ця корпорація страхує всі види банківських депозитів за рахунок спеціального фонду страхування депозитів, створеного щорічними внесками комерційних банків. Страховий захист поширюється лише на 100 тис. доларів суми депозиту вкладника. У разі банкрутства банку Федеральна корпорація покриває його зобов'язання перед вкладника­ми у визначеній квоті. Попри цілий ряд недоліків цієї системи, які ви­явилися протягом часу її функціонування, вона стала моделлю, яку на­слідують у багатьох країнах світу.

Необхідність широко впроваджувати систему страхування банків­ських депозитів зумовлюється ось чим:

• загальним спадом довіри до банків;

• потребою надання допомоги тим банкам, які потрапили у скрут­ну фінансову ситуацію;

• потребою стабілізації фінансових ресурсів банків — усунення причин до передчасної ліквідації депозитів вкладниками, занепокоє­ними станом їх надійності;

260

• обов'язком захисту споживача-клієнта, який не завжди володіє достатньою інформацією про фінансову кондицію банку, якому дові­ряє свої заощадження.

Беручи до уваги актуальність розглянутих щойно питань для всіх банківських систем, 30 травня 1994 року Європейський Союз ухвалив спеціальну Директиву 94/19/ЄС щодо впровадження програм страху­вання депозитів країнами — членами Європейського Союзу, а також країнами, які мають намір приєднатися в майбутньому до Європейсь­кого Союзу. Ця Директива побудована на включеному до Маастріхт-ського трактату принципі субсидіарності, згідно з яким рекомендації Союзу визначають лише необхідний мінімум вимог загального харак­теру, не заперечуючи права окремих країн застосовувати корисніші для них вирішення проблем страхування депозитів. А директивою встановлено такі вимоги до членів Союзу:

а) система депозитного страхування повинна мати національний характер, тобто гарантувати безпеку депозитів не лише в межах своєї країни, а й на території інших країн, якщо там діють філії вітчизняних банків;

б) обов'язкова участь банків у системах страхування депозитів;

в) мінімальна квота повної страхової відповідальності має стано­вити 20 тис. екю (для Іспанії та Португалії — 15 тисяч екю). Тепер ці квоти (страхові суми) є досить різновеликими навіть у тих країнах, які мають однаковий рівень економічного розвитку:

• Великобританія — 30 тис. доларів США;

• Франція — 77 тис. доларів США.

Отже, поза зазначеними рекомендаціями національні системи де­позитного страхування можуть набувати різних рис. Проте, як показує міжнародний досвід, в основу побудови цих систем потрібно покласти такі принципи:

• Інетитуційний характер організації депозитного страхування, тобто вона має базуватися на створенні самостійного міжбанківського страхового фонду за ретроспективним методом. Фонд має бути керо­ваний як товариство взаємного страхування зобов'язань банків перед вкладниками.

• Фонд страхування депозитів має формуватися суворо на страхо­вій основі, що передбачає вирівнювання ризиків окремих банків.

* Участь у депозитному страхуванні усіх банків та інших фінан­сових закладів, які приймають депозити, обов'язкова.

* Імперативність регуляційних норм діяльності систем депозит­ного страхування.

* Змішаний характер організації систем депозитного страхування, який передбачає організаційну та фінансову співучасть як недержав­них, так і державних структур.

* Обмеженість страхової відповідальності банків установленою квотою відшкодування депозитів.

261

• Власна участь застрахованих у покритті ризиків неповернення депозитів. Може бути застосована регресивна шкала розрахунку стра­хового відшкодування.

• Диференціація страхових тарифів у межах банків-страхуваль­ників згідно зі ступенем їх загальної ризикогенності, яка постійно і докладно вивчається фондом депозитного страхування.

• Окремі підходи до страхування вкладів фізичних та юридичних осіб.

• Страхове відшкодування надається на одного вкладника, а не на один вклад.

Керуючись статтею 24 Закону України «Про банки і банківську ді­яльність», Національний банк України розробив та з 01.07.96 p. ввів у дію Тимчасовий порядок формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб. Фонд створюється за рахунок при­дбання банками державних цінних паперів (на суму, достатню для по­криття зобов'язань перед фізичними особами) та передачі їх на збері­гання Національному банку України. У разі ліквідації комерційного банку (на підставі рішення Правління НБУ, вищого органу банку або Арбітражного суду України) Національний банк України розблоковує державні цінні папери і використовує їх на відшкодування вкладникам депозитів.

12.4. СТРАХУВАННЯ ВІД ВТРАТ ПРИБУТКУ

В економічній, страховій літературі зміст поняття фінансового ри­зику не є однозначним. Здебільшого страхування фінансових ризиків розглядається у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розу­мінні це страхування тлумачиться як страхування лише кредитних ри­зиків, а широке його розуміння охоплює також усі види страхового за­хисту тих ризиків, які виявляються в будь-якій сфері визначених фінан­сових відносин або безпосередньо спричинюють фінансові втрати.

Згідно з класифікацією ризиків, пропонованою Першою директи­вою ЄЕС від 24 липня 1973 року, до групи фінансово-кредитних ризи­ків віднесено як ризики, що виявляються у зв'язку із наданням креди­тів, так і ризики, які призводять до інших фінансових збитків. Серед більш ніж десяти ризиків, об'єднаних у фінансову групу, найбільш за­грозливим є ризик втрат прибутку. Прибуток є одним із найважливіших результативних показників фінансово-економічної діяльності будь-якого господарського суб'єкта. Отже, страхування від втрат прибутку є най­більш репрезентативним видом страхування фінансових ризиків.

На відміну від багатьох видів страхування, предметом захисту яких е наявне майно, страхування від втрат прибутку є формою страхового захисту господарських суб'єктів від втрат майбутньої користі. Випад­кова втрата майбутньої користі (у даному разі — очікуваного прибут­ку) може настати передусім з причин випадкового спаду виробничого

262

процесу, або навіть його зупинки. Збитки, яких господарський суб'єкт може зазнати внаслідок цього випадку, не обмежуються лише втратою майбутньої користі. До них слід також додати кошти, витрачені на оп­лату так званих постійних потреб, зумовлених необхідністю постійно підтримувати життєдіяльність господарського суб'єкта, а також пов'я­заних із процесом його повернення до попередньо визначеної вироб­ничої програми. Крім того, якщо зниження чи призупинення виробни­чого процесу настало внаслідок непередбаченого випадку, то обсяг збитків може зрости за рахунок витрат, які здійснені з метою протис­тояння наслідкам цього випадку. Отже, втрата майбутньої користі, а відповідно і її страховий захист, ніколи не виявляються самостійно.

Страхування від втрат прибутку є страхуванням комплементарним для багатьох так званих базових видів страхування. Найпоширенішою базою для приєднання до страхування від втрати прибутку є страху­вання від ризику вогню (див. підрозділ 11.1). Воно, як комплексний вид страхування, може при цьому здійснюватися у будь-якій формі, що передбачає різноманітну композицію ризиків — чи то у формі «від усіх ризиків», чи й у формі FLEX, яка передбачає стандартне об'єднання кількох найпоширеніших ризиків: Fire — вогню. Lighting — удару блискавки, Explosion — вибуху. Поява хоча б цих традиційних ризиків призведе не лише до кількісних втрат реально існуючого майна, а й до тимчасового призупинення чи сповільнення ходу виробничого проце­су, а відповідно — і до втрати очікуваного прибутку.

З огляду на значну поширеність ризику вогню вогневе страхування користується найбільшою популярністю серед страховиків і страху­вальників як базове для здійснення страхування від втрат прибутку. У світовій практиці страховий захист очікуваного прибутку грунтується також на інших майнових видах страхування. Конкретними видами такого страхового захисту є MLOP (Machinery Loss of Profit Insurance — страхування від втрати прибутку через аварію машин) та ALOP (Advance Loss of Profits — страхування втрат прибутку, спричинених перенесенням насамперед строків початку виробничого процесу, пов'я­заного із модернізацією чи реконструкцією виробничого об'єкта).

Звичайне страхування майнових засобів досить часто покриває лише незначну частину втрат, яких господарський суб'єкт зазнав вна­слідок прояву ризику. Набагато більшими можуть бути його втрати, завдані неотриманням сподіваного прибутку. Проте, на звичайне базо­ве майнове страхування покладається завдання забезпечити кошти, до­статні для відтворення знищених засобів та предметів виробництва. З цією метою найбільш бажаним було б страхування майна основних фондів у його новій вартості від базових (найпоширеніших) ризиків.

Така форма страхової відповідальності, яка передбачає принцип «нове за старе», тобто коли страхова сума об'єкта береться на рівні йо­го відновлюваної вартості, уже запроваджувалася в загальному поряд­ку у Німеччині та Австрії ще в 1929 році. Організація такого страхового захисту стосувалася здебільшого ризику вогню. Таке страхуванні є середнім типом між страхуванням реальних майнових втрат у залишковій вартості і страхуванням втрат очікуваної користі, тобто с-трахуванням утрачених можливостей.

Страхове відшкодування, отримане при страхуванні у «новій вартості», дає змогу вчасно відновити виробничий процес, перерважіи че рез настання випадкової події. Страхування від втрати прибутку перед­бачає виплату відшкодування, яке замінює для застрахованого суб’єкта регулярне надходження грошових коштів, необхідних для лння господарського процесу, зберігання фінансової кондиції на такому рівні, який був би досягнений при ненастанні страхового випадку.

Страхова відповідальність при страхуванні від втрат прибутку є збірною і охоплює такі види збитків:

• витрати, які мають постійний характер є необхідними навіть протягом виниклої перерви виробничого процесу:

• прирости витрат на виробництво, а також додаткових витрат, спрямованих на отримання спаду виробництва в умовах, які склалися після страхового випадку. Нагромадження цих збитків зумовлює оре­нда додаткових виробничих площ, машин, механізмів, оплата праці за роботу в позаурочний час та інші заходи;

• втрата прибутку, обчислювана за спеціальною методикою. Крім втрати прибутку, яка може статися через безпосереднє по­шкодження майна і сповільнення чи зупинення виробничого процесу, прибуток може бути втрачений також тоді, коли настане страховий випадок у кооперанта даного господарського суб'єкта. Кооперанг, який відіграє роль постачальника, зазнавши безпосередніх майнових втрат, не зуміє виконати домовленостей про постачання. Це призведе до таких самих негативних наслідків, як і вимушена перерва виробни­чого процесу через пошкодження майна. Велика ймовірність настання таких випадків також дає підстави для відповідного додаткового стра­хового захисту від їх наслідків. Такий вид страхування дістав назву Contingency Business Interruption — від випадкового переривання біз­несу і може охоплювати такі самі ризики, що їх охоплює основне страхування від втрати прибутку.

Загальний обсяг страхової відповідальності страховика при стра­хуванні від втрат прибутку визначається величиною страхової суми. Страхова сума для потреб цього страхування обчислюється на базі пе­редбачуваного обсягу прибутку та обсягу постійних витрат, які мо­жуть скластися у господарському році. У практиці страхування від втрат прибутку застосовується поняття прибутку — брутто. Прибуток-брутто, у свою чергу, складається з двох частин: власне прибутку в економічному значенні цього поняття, названого прибутком-нетто, та по­стійних витрат, які є чистими втратами в умовах простою виробництва.

На відміну від постійних витрат змінні витрати безпосередньо пов'язані з потребами виробництва. Це передусім сировина, матеріали.

264

транспортні витрати та інші елементи затрат. Проте поділ витрат на постійні та змінні не є простим. Він потребує уважного аналізу кожної конкретної ситуації. При цьому слід спиратися як на матеріали бухга­лтерського обліку, так і на особливості технології та організації даного виробництва. Вагомим елементом витрат є, як відомо, видатки на оп­лату праці, насамперед виробничого персоналу. По суті — це змінні витрати. Однак з позиції виробничої та соціальної політики страху­вальник не може уникнути цих витрат на період перерви виробництва. Адже існує необхідність зберегти кваліфікований виробничий персо­нал, а в разі тимчасового звільнення якихось працівників страхуваль­ник зобов'язаний матеріально їх забезпечити.

Якщо взяти до уваги, що виробничий оборот страхувальника іден­тичний виручці, отриманій ним від реалізації товарів та послуг, то ве­личину прибутку-брутто можна обчислити спрощеним методом — ме­тодом віднімання від величини виробничого обороту суми витрат змінного характеру.

Прибуток-брутто страхувальник обчислює за спеціальною методи­кою, причому його розрахунки мають бути підтверджені аудитором. Розрахунок прибутку-брутто є необхідним доповненням до заяви стра­хувальника про бажання застрахуватися від втрат прибутку. При по­дальшому розрахунку страхової суми на основі прибутку-брутто вра­ховуються також усі чинники, які по-різному впливають на вироб­ничий оборот та його складові елементи. Мають бути враховані сезон­ність виробництва, позиція страхувальника на ринку, загальні тренди розвитку підприємства і всієї галузі, показники діяльності кількох по­передніх років. Додержуючи зазначених вимог щодо калькуляції ве­личини страхової суми, можна максимально точно передбачити обсяги майбутніх виплат страхового відшкодування.

Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку залежить не стільки від розміру знищень (як у разі звичайних майно­вих страхувань), скільки від тривалості перерви виробничої діяльності. Чинник часу характеризується специфічним параметром, який визна­чається і застосовується лише при страхуванні від втрат прибутку — терміном відшкодування. Ним є розрахунковий період діяльності під­приємства, протягом якого нагромаджуються негативні результати від перерви виробництва через майнові збитки.

Тривалість цього періоду визначається безпосередньо страхуваль­ником і має відповідати максимальній тривалості часу, необхідного підприємству для досягнення обсягу виробничого обороту, який воно мало до настання страхового випадку. Розрахунок цього терміну, як правило, доручається висококваліфікованим спеціалістам — менедже­рам ризику, брокерам. Вони мають врахувати не лише чинник часу, а й інші чинники, а саме: конструкцію застрахованих об'єктів, вид госпо­дарської діяльності, складність виробничої технології', наявність та до­ступ до фінансових ресурсів, необхідних для відновлення діяльності.

265

Страховик, як правило, погоджується на запропонований страху­вальником термін відшкодування. Цей термін є періодом, лише в ме­жах якого страховик несе відповідальність за втрату прибутку. Саме тому як страховик, так і страхувальник розуміють, що тривалість тер­міну відшкодування є найважливішим чинником впливу на страхову суму. Щоправда, у страховій практиці не додержують прямої залежно­сті між установленим терміном відшкодування та обсягом страхової суми. У тих випадках, коли термін відшкодування береться коротшим за 12 місяців, страховики застосовують таблиці фракційного типу: для коротших термінів страхова сума встановлюється відносно вищою, ніж для триваліших термінів. Найпоширенішим є термін відшкоду­вання тривалістю від кількох місяців до одного року. Місце терміну відшкодування в розрахунках прибутку-брутто, який належить від­шкодувати, можна показати схематично (рис. 12.7) (Jaroslaw A. Gniadek, Jacek Lisowski. Ubezpieczenia Majatkowe. — Poznan, 1996. — S. 109).

Рис. 12.7. Вплив терміну відшкодування на прибуток-брутто

Страхові тарифи для потреб страхування від втрат прибутку розра­ховують згідно з вимогами загальної методики з урахуванням певних особливостей оцінки ризику, який покладено в основу даного страху­вання. Зокрема, ризик втрати прибутку завжди є похідним від ризику настання майнових збитків як свого базового ризику. Особливість їх взаємозв'язку полягає також у тому, що між ними немає кількісної за­лежності. Адже навіть незначна майнова шкода здатна призвести до зупинки цілого виробництва, до цілковитої втрати прибутку. Отже, страховий тариф має враховувати ймовірності настання таких ризиків:

а) базового ризику (пошкодження, або знищення майнових засобів);

б) ризику сповільнення або зупинення виробничого процесу.

266

Крім цього, при калькуляції страхового тарифу мають ураховува­тися такі особливості господарської діяльності страхувальника:

а) сезонність виробництва;

б) тривалість терміну відшкодування;

в) характер конкуренції в даній галузі;

г) частка власної участі у фінансуванні ризику втрати прибутку. Влас­на участь може становити, наприклад, 5 робочих днів, що означає початок відповідальності страховика із шостого дня перерви виробництва.

ТЕСТ 12 Страхування кредитних та фінансових ризиків

1. Які з перелічених далі форм забезпечення кредиту мають право­вий, а які — матеріальний характер?

1) Порука третьої особи;

2) гарантія;

3) цесія кредиторської заборгованості позичальника;

4) застава нерухомого майна;

5) застава валютних засобів;

6) блокада коштів на рахунках;

7) страхування.

2. Хто в умовах делькредерної форми страхування кредитів віді­грає роль страхувальника?

1) Позичальник;

2) банк;

3) гарант позичальника.

3. Які з названих форм страхування кредитів належать до делькре-дерного типу?

1) страхування банківських кредитів;

2) страхування товарних кредитів;

3) страхування експортних кредитів;

4) страхування споживчих кредитів;

5) страхування кредитів, виданих під заставу.

4. Які з названих видів страхування найбільше подібні між собою?

1) Продаж за «факторингом» — продаж «на виплату»;

2) продаж за «факторингом» — лізинг;

3) продаж «на виплату» — лізинг.

5. Які з названих характеристик мають становити основу систе­ми депозитного страхування (СДС)?

1) Однаковість страхових внесків усіх банків — учасників СДС до фонду страхування;

2) диференціація страхових тарифів (внесків);

3) власна участь застрахованих у покритті ризиків;

4) добровільність участі банків у СДС.

6. Які втрати враховуються при страхуванні прибутку?

1) Прибуток, не отриманий страхувальником;

2) прибуток не отриманий контрагентами страхувальника;

3) витрати, які мають постійний характер;

4) витрати, які мають змінний характер.

7. Термін відшкодування — це термін, протягом якого:

1) страховик має право розраховуватися із клієнтом;

2) враховуються збитки, яких зазнав.

267

РОЗДІЛ 13. СТРАХУВАННЯ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ ТА ВАНТАЖІВ

13.1. СТРАХУВАННЯ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ

Україна має дві з трьох найбільших у Європі річок, які виконують важливі транспортні функції, а також два моря з виходом в Атлантич­ний океан. На водних шляхах працюють потужні флоти — морський і річковий. До того ж у країні добре розвинене суднобудування. Отже, об'єктів для страхування водного транспорту та морських ризиків не бракує.

Розглядаючи умови страхування суден, слід мати на увазі дві особ­ливості:

• по-перше, незважаючи на заборону втручання з боку держави в добровільні види страхування (стаття 41 Закону України «Про страху­вання»), окремі питання, пов'язані з укладанням договорів страхуван­ня морських ризиків, певною мірою законодавче врегульовані;

• по-друге, оскільки майновому страхуванню корпусів суден нале­жить певна частка серед інших видів страхування, об'єднаних понят­тям «морське страхування», у цьому підрозділі торкатимемось іноді інших видів морського страхування.

Головним законодавчим актом, що регулює умови морського стра­хування, є прийнятий у грудні 1994 року Кодекс торговельного море­плавства України (далі — Кодекс), який містить розділ «Морське стра­хування». Розглянемо положення зазначеного Кодексу, що стосуються страхування морських суден та договорів морського страхування в кон­тексті з міжнародною практикою страхування суден.

Стаття 242 Кодексу до об'єктів морського страхування відносить будь-який інтерес, пов'язаний із мореплавством, а саме: судно, у тому

268

числі й таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші винагороди капіта­на, інших осіб судового екіпажу, цивільна відповідальність судновлас­ника і перевізника, а також ризик, узятий на себе страховиком (пере­страховування).

Основні засади здійснення морського страхування були закладені в законі Великої Британії про морське страхування 1906 року . В цьо­му законі закладені принципи (норми) взаємовідносин сторін, які мо­жна й потрібно застосовувати для договорів з будь-яких видів стра­хування.

Розглядаючи ці норми, можна зіставити з ними положення статей зазначеного Кодексу. Скажімо, обов'язковість наявності страхового ін­тересу передбачена згаданою щойно статтею 242.

Найвищий ступінь довіри сторін передбачає, що вони, укладаючи договір страхування, з'ясують усі суттєві обставини, що стосуються об'єкта страхування та можливого ризику. Аналогічні норми передба­чаються статтею 243, «Інформація про стан ризику». У ній, зокрема, зазначено, що в разі укладання договору страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про обставини, які мають істотне значення для визначення ступеня ризику і відомі або повинні бути відомі страху­вальнику, а також відомості, запитані страховиком.

Страхувальник звільняється від цього обов'язку щодо загальнові­домих фактів, а також фактів, що відомі або повинні бути відомі стра­ховику.

У разі приховування страхувальником істотних відомостей або на­дання ним неправильних відомостей страховик має право відмовитись від договору.

Ідеологічно до цієї норми можна віднести також статті 254 «Обов'язки страхувальника за генеральним полісом» (ця стаття стосу­ється здебільшого страхування вантажів) та 262 «Повідомлення стра­хувальника про зміну страхового інтересу». Так, страхувальник зо­бов'язаний негайно, як тільки це стане йому відомо, повідомити стра­ховика про будь-яку істотну зміну, що сталася з об'єктом або відносно об'єкта страхування (перевантаження, зміна способу перевезення, по­рту розвантаження, відхилення від обумовленого або звичайного шля­ху, залишення на зимівлю тощо). Зміна, що збільшує небезпеку, дає страховику право переглянути умови договору або зажадати сплати додаткової премії. Якщо страхувальник не погодиться з цим, то дого­вір морського страхування припиняється з моменту настання змін.

Третій принцип, закладений законом Великої Британії щодо наяв­ності причинно-наслідкового зв'язку збитку і випадку, який до нього призвів, становить основу договору страхування. Ушкодження або зни-

Більшість цих принципів характерні для страхування взагалі і вже розглядалися впідрозд. 1.4.

269

щення об'єкта страхування не завжди може розглядатись як страховий випадок. Дуже важливо, через що такі збитки сталися, оскільки одні причини передбачають виплату страхового відшкодування, інші — ні.

Це пояснюється насамперед тим, що страховики беруть на себе від­повідальність лише за відомі ризики, які можна спрогнозувати і розра­хувати. Саме тому договори страхування мають досить великий перелік винятків із страхових випадків. Відмова надати страховий захист від явищ, що мають масовий характер (війна, ядерне забруднення), поясню­ється іншими причинами. Відповідні ризики беруться на страхування за додаткових умов і за додаткову страхову премію.

Тому в полісах поряд із заявою про те, що «застраховано від усіх ризиків», передбачається список застережень і винятків. Коли йдеться про договори морського страхування, до таких винятків належать зби­тки, що сталися внаслідок навмисних дій страхувальника, збитки вна­слідок неморехідного стану судна, збитки від природних властивостей вантажу, ядерна шкода, воєнні ризики, піратські дії, арешт. Ці самі зас­тереження передбачені відповідними статтями 255 — 261 Кодексу.

Четвертий принцип — здійснення відшкодування в межах фактич­них збитків також закладений і в Кодексі. Стаття 250 «Страхова сума» передбачає, що страхувальник зобов'язаний оголосити суму, на яку він страхує відповідний інтерес. Якщо ця сума нижча за вартість застра­хованого інтересу (страхову вартість), страховик відповідає за збитки пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості. Якщо страхова сума, що вказана в договорі морського страхування, переви­щує страхову вартість, договір є не дійсним щодо тієї частки страхової суми, яка перевищує страхову вартість.

Стаття 251 «Перевищення страхової суми над страховою вартістю» також унеможливлює здійснити страхове відшкодування понад розмір збитку, якщо інтерес застрахований у кількох страховиків, на суму, що перевищує його страхову вартість.

До витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком, стаття 267 відносить і витрати страхувальника, зроблені ним з метою зменшити збитки, за які відповідає страховик чи запобігти їм, а також витрати, зроблені з метою виконати вказівки страховика (стаття 263 «Запобі­гання або зменшення збитків»), з'ясувати й установити розмір збитків, що їх має відшкодувати страховик, і для складання диспаші із загаль­ної аварії.

Стаття 276 «Отримання відшкодування від третіх осіб» також допо­внює зазначені нормоположення, передбачаючи, що страховик сплачує лише різницю між сумою, належною для сплати за умовами договору морського страхування, і сумою, отриманою від третіх осіб, якщо стра­хувальник отримав відшкодування збитків від третіх осіб.

Суброгація. Стаття 269 Кодексу має аналогічну назву і передбачає, ^ що в разі сплати страхової суми, за винятком звільнення страховика від зобов'язань за договором, до страховика за його згодою переходять:

270

1) усі права на застраховане майно — у разі страхування на повну вартість;

2) право на частку застрахованого майна, яка пропорційна відно­шенню страхової суми до страхової вартості — у разі страхування на неповну вартість.

Аналогічна норма передбачена статтею 274 «Право страховика щодо третіх осіб». До страховика, який сплатив страхове відшкодування, пе­реходить у межах сплаченої суми право вимоги, що його страхувальник (або інша особа, яка отримала відшкодування) має до особи, відпові­дальної за заподіяну шкоду. Це право здійснюється страховиком з дотри­манням порядку, встановленого для особи, яка отримала відшкодування.

Якщо страхувальник відмовиться від свого права щодо особи, від­повідальної за заподіяну шкоду, або здійснення цього права стане не­можливим з його вини, страховик звільняється від сплати страхового відшкодування повністю або у відповідній частині.

Інша, дуже схожа по суті норма має назву «Абандон», але тут іні­ціатором відмови від своїх прав на застраховане майно виступає стра­хувальник. Стаття 271 Кодексу передбачає ось що.

Страхувальник може заявити страховикові про відмову від своїх прав на застраховане майно (абандон) і отримати повну страхову суму у випадках:

1) пропажі судна безвісти;

2) економічної недоцільності відбудування або ремонту застрахо­ваного судна;

3) економічної недоцільності ліквідації пошкоджень або доставки застрахованого вантажу в місце призначення;

4) захоплення судна або вантажу, застрахованого від такої небез­пеки, якщо захоплення триває більше двох місяців.

Угода сторін, що суперечить правилам цієї статті, не дійсна.

Заява про абандон повинна бути зроблена страховику протягом ше­сти місяців з моменту закінчення термінів (настання обставин).

Із закінченням шестимісячного терміну страхувальник утрачає пра­во на абандон, але може вимагати відшкодування збитків на загальних підставах.

Страхування каско суден. На страхування приймають: корпус су­дна, зокрема й такого, що будується, з його машинами, обладнанням, устаткуванням і такелажем. Обсяг страхового покриття визначається відповідними умовами страхування. Незважаючи на те, що єдиних для всього світу умов не існує, усі вони мають багато спільного, головним чином передбачаючи захист від знищення, пошкодження корпусу, машин, обладнання суден (каско); видатків у разі настання відпові­дальності перед третіми особами (відповідальність); видатків судовла-сників на зменшення збитків (витрати).

Найпоширенішими є англійські умови, що мають назву «Засте­реження Інституту Лондонських Страховиків». Існують також німець­кі, норвезькі, американські умови.

271

Український морський страховий ринок також застосовує різні умо­ви страхування. Попри те, що всі страховики конкурують між собою, існують тенденції щодо зближення застосовуваних ними умов страху­вання.

Подальшу інтеграцію у зближенні умов страхування має здійсню­вати Морське страхове бюро України, що створене згідно зі статтею 12 Закону України «Про страхування» та статтею 242 Кодексу торго­вельного мореплавства.

Далі розглянемо принципові положення типових умов страхування каско суден щодо ризиків та винятків із переліку страхових випадків.

СТРАХОВІ РИЗИКИ. За угодами страхування, укладеними згідно з цими умовами, відшкодовуються збитки, які сталися внаслідок випад­ковостей і небезпек плавання, а також із інших причин раптового і не­передбаченого характеру.

Обсяг страхового покриття встановлюється на основі однієї з таких умов.

• «З відповідальністю за повну загибель і пошкодження». За уго­дою страхування, укладеною на цій умові, відшкодовуються:

а) збитки внаслідок повної загибелі судна (фактичної або констру­ктивної) чи видатки з усунення пошкоджень його корпусу, механізмів, машин, обладнання з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;

б) збитки внаслідок пропажі судна безвісти;

в) збитки, видатки та внески, пов'язані із загальною аварією у частині судна;

г) необхідні і доцільно здійснені видатки щодо рятування судна;

г) необхідні і доцільно здійснені видатки із запобігання, зменшен­ня й установлення розміру збитку, якщо збиток відшкодовується за

умовами страхування.

• «З відповідальністю за пошкодження». За угодою страхування, укладеною на цій умові, відшкодовуються:

а) видатки з усунення пошкоджень судна, його механізмів, машин або обладнання з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;

б) необхідні і доцільно здійснені видатки із запобігання, зменшен­ня і встановлення розміру збитку, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.

• «З відповідальністю за повну загибель». За угодою страхування, укладеною на цій умові, відшкодовуються:

а) збитки внаслідок повної загибелі судна (фактичної або конструк­тивної"), з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;

б) збитки внаслідок зникнення судна безвісти;

в) збитки, видатки та внески, пов'язані із загальною аварією у час­тині судна;

г) необхідні і доцільно здійснені видатки з рятування судна;

272

ґ) необхідні і доцільно здійснені видатки з метою запобігти збитку, зменшити його і встановити розмір, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.

Винятки зі страхових випадків і обмеження страхування. Не від­шкодовуються збитки, завдані з таких причин:

а) навмисні дії (намір) і груба необережність страхувальника, ви-годонабувача або їх представників (не стосується капітана і членів екіпажу застрахованого судна);

б) відомого немореплавного стану судна страхувальникові, виго-донабувачеві або їхнім представникам до виходу судна у рейс;

в) зносу, корозії судна, його частин, машин та обладнання;

г) експлуатації судна в умовах, не передбачених його льодовим класом;

ґ) прямого або непрямого впливу радіації чи радіоактивного зара­ження у зв'язку з будь-яким застосуванням атомної енергії і викорис­танням матеріалів, що піддаються радіоактивному розпаду;

д) видатки з утримання судна та екіпажу;

е) збитки й видатки, пов'язані з віддаленням застрахованого судна, заподіянням шкоди довкіллю, здоров'ю людей і майну третіх осіб, а також непрямі збитки страхувальника;

є) видатки з усунення будь-якого дефекту, якщо дефект не викли­кав загибелі судна або пошкодження його корпусу, механізмів, машин і обладнання.

Якщо в договорі страхування не передбачено іншого, не відшкодо­вуються:

ж) збитки, котрі страхувальник зобов'язаний оплатити власникові іншого судна і до яких призвело зіткнення суден;

з) збитки, котрі страхувальник зобов'язаний оплатити третім осо­бам і до яких призвело пошкодження застрахованим судном будь-якого плаваючого, нерухомого або іншого об'єкта;

і) збитки від втрати фрахту;

 ї) збитки, завдані військовими діями або військовими заходами та їх наслідками, громадянськими війнами, народними заворушеннями, трудовими конфліктами;

й) збитки, завдані діями урядових органів щодо застрахованого су­дна, за винятком збитків від загибелі або пошкоджень застрахованого судна внаслідок заходів, ужитих для запобігання або зменшення небез­пеки забруднення із судна, яке зазнало пошкоджень, що за них страхо­вик несе відповідальність на підставі угоди страхування.

У разі включення до договору страхування відповідальності за збитки, зазначені в підпункті «з», не відшкодовуються також видатки страхувальника, що виникли внаслідок:

• пошкодження або загибелі вантажу та іншого майна на застрахо­ваному судні;

• смерті, каліцтва або пошкодження здоров'я будь-яких осіб;

• усунення уламків, залишків суден, вантажу або інших предметів:

273

• забруднення або зараження моря, будь-якого майна або об'єкта (включаючи видатки із запобігання такому забрудненню або заражен­ню), за винятком інших суден, з котрими зіткнулося застраховане суд­но, і майна на таких суднах;

• будь-яких договірних зобов'язань судна;

• повної або тимчасової втрати можливості використовувати судно або будь-який інший об'єкт, неушкоджений у результаті зіткнення.

Якщо у разі зіткнення застрахованого судна з будь-яким іншим су­дном відповідальність лежить на обох суднах і хоча б для одного суд­на не обмежується за законом, відшкодування обчислюється за прин­ципом «роздільної». відповідальності, тобто збитки, завдані іншому судну, відшкодовуються страховиком з огляду на ступінь вини застра­хованого судна незалежно від того, в якій сумі і на чию користь має бути здійснений платіж у результаті заліку сум взаємних вимог.

У решті випадків страхове відшкодування здійснюється за принципом «єдиної» відповідальності на підставі фактичних видатків страхувальника, що підлягають відшкодуванню за умовами договору страхування.

У разі включення до договору страхування відповідальності за збитки, указані у пункті «і» цього розділу, відшкодуванню підлягають збитки від втрати фрахту в період аварійного простою, з причин, ви­значених цими умовами.

Розмір відшкодування визначається множенням узгодженої добо­вої суми фрахту на кількість днів аварійного простою, зменшену на З неповні доби. При цьому відшкодування виплачується не більш як за 180 днів аварійного простою (коли не узгоджено інше).

Період аварійного простою обчислюється з моменту настання стра­хового випадку і містить у собі час рятувальних операцій та ремонту з усунення пошкоджень, що виникли внаслідок страхового випадку.

Час, витрачений на переправлення судна до місця ремонту, вклю­чається до періоду аварійного простою за умови, що внаслідок страхо­вого випадку судно було змушене перервати рейс і негайно вирушити на ремонт.

Збитки від утрати фрахту внаслідок простою судна під час ремонту з усунення пошкоджень, яких йому було завдано в результаті страхо­вого випадку, відшкодовуються за умови, що такий ремонт був здійсне­ний протягом 24 місяців з моменту закінчення строку страхування. Не відшкодовуються збитки від втрати фрахту в разі повної загибелі (фактичної або конструктивної) судна.

У разі включення у договір страхування відповідальності за збит­ки, зазначені у пп. «ї», «й», при укладанні договору страхування стра­хувальник на вимогу страховика зобов'язаний надати будь-яку інфор­мацію, необхідну для визначення ступеня ризику.

Якщо у договорі страхування не передбачено іншого, не підляга­ють відшкодуванню:

а) 10 % видатків з усунення пошкоджень машин, котлів і облад­нання судна;

274                                       

б) 25 % видатків з усунення пошкоджень, яких було завдано у ре­зультаті контакту з льодом і за які страховик несе відповідальність за угодою страхування.

Зауважимо, що тут ми торкнулися лише визначення ризиків, стра­хових випадків, винятків із страхування та обмежень страхування. На цьому типові умови страхування, звичайно, не закінчуються. Класичні умови страхування містять також інші норми правовідносин, що роз­глядались вище.

Страхування водного транспорту було розглянуто на прикладі страхування морських суден. Страхування річкових суден з огляду на менші ризики (відсутність штормів на ріках, полегшений пошук, неве­ликі глибини тощо), а також те, що на ріках більше застосовується ма­ломірних суден, має свої особливості. Так, наприклад, за часів СРСР страхування моторних човнів здійснювалось Держстрахом на умовах страхування власного наземного транспорту.

13.2. АВІАЦІЙНЕ СТРАХУВАННЯ

Характеристика ризиків та види авіаційного страхування. Між­народна практика до галузі авіаційного страхування, крім страхування авіа-каско, відносить багато інших видів страхування, зокрема стра­хування авіазапчастин та двигунів, пасажирів від нещасних випадків, членів екіпажів, авіадиспетчерів та інших спеціалістів, страхування від­повідальності аеропортів і власників (операторів) ангарів, відпові­дальність виробників повітряних суден та іншої продукції авіаційно-промислового комплексу і пов'язаних з авіацією галузей.

Незважаючи на розширене розуміння терміну «авіаційне страху­вання», головним носієм ризику в цих видах страхування є повітряне судно, особливо під час зльоту чи посадки, тому що саме в цей час по­вітряне судно отримує найбільші динамічні та статичні навантаження. Відсоткове співвідношення польотного часу і вірогідності настання авіаційних пригод унаочнює рис. 13.1. Зазначені найбільш небезпечні періоди польоту хоча і становлять лише 6 відсотків польотного часу, але на них припадає 75 % авіаційних подій.

Одночасно з розвитком технічного прогресу в авіаційній індустрії відбувався й розвиток авіаційного страхування. І сьогодні існують те­нденції щодо вдосконалення практики цього виду страхування з ура­хуванням змін міжнародного національного законодавства та з огля­ду на розвиток авіаційних технологій.

Розвиток страхового законодавства в Україні та його вплив на здійснення авіаційного страхування. Перше законодавче запрова­дження в Україні авіаційного страхування було здійснено в XVII роз­ділі «Авіаційне страхування» Повітряного кодексу, прийнятого 4 тра­вня 1993 p. Стаття 103 поділяла загальний термін «авіаційне страху­вання» на більш деталізовані і конкретні види, що мали здійснюватися в обов'язковому порядку.

Рис. 13.1. Розподіл ризиків за етапами польоту

276

Зауважимо, що в Україні протягом 1993—1995 pp. ліцензії на авіа­ційне страхування видавалися без його конкретизації в межах майно­вого, відповідальності та особистого від нещасного випадків. Незва­жаючи на обов'язкову форму цього виду страхування, договори стра­хування укладалися на підставі правил страхування, що розроблялись страховиками самостійно і використовувались при укладанні аналогіч­них за ризиками договорів добровільного страхування.

З прийняттям Закону України «Про страхування» ситуація щодо кла­сифікації видів дещо змінилася і Укрстрахнагляд припинив видачу нових ліцензій на узагальнений вид страхування «авіаційне страхування». Нато­мість з'явилася низка конкретизованих видів страхування. У межах доб­ровільних видів видавалася ліцензія на майнове страхування засобів пові­тряного транспорту і страхування відповідальності власників повітряних суден, включаючи відповідальність вантажоперевізника. А в рамках обов'язкового страхування Закон «Про страхування» визначив такі види:

• страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу;

• страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'я­заних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання аві­аційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без при­дбання квитків;

• страхування відповідальності повітряного перевізника і виконав­ця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажи­рам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим корис­тувачам повітряного транспорту та третім особам;

• страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним під час виконання авіаційних робіт;

• страхування авіаційних суден.

Це збігалося з вимогами Повітряного кодексу України.

Ідеологічно страхування каско повітряних суден та інших видів авіаційних ризиків базувалось на основі морського страхування. Разом з тим світова практика показує, що специфіка авіаційного страхування виявила його катастрофічну природу, на відміну від морських ризиків. Оскільки авіаційне страхування — це цілий комплекс страхових по­слуг, що тягне за собою відповідальність за багатьма різними об'єк­тами, реалізація всіх їх виявляється із настанням одного спільного для всіх випадку — авіаційної катастрофи. Авіаційному страхуванню най­більше притаманна як катастрофічність ризику, так і його кумуляція.

Страхування авіаційних ризиків має яскравий приклад розвитку ринку страхових послуг, який відстежував зростання авіаційної індус­трії й оперативно реагував на її потреби, що постійно зростали з роз­витком технічного прогресу. Якщо перші ознаки страхових відносин можна спостерігати ще за часів Стародавньої Греції, а класичне стра­хування (у сьогоднішньому розумінні) налічує 250 років, то вік авіа­ційного страхування не більший за вік людини. Хоча один із перших полісів зі страхування повітряних суден на випадок авіакатастрофи був виданий ще перед першою світовою війною в Лондоні.

277

Для того щоб створити достатнє уявлення про ідеологію авіаційно­го страхування та осмислити її, необхідно розглянути об'єкт страху­вання — авіаційну галузь, а також дослідити притаманні цій галузі ри­зики. 1 тільки з огляду на ці ризики можна схарактеризувати адекватні їм страхові програми.

Загальносвітові тенденції розвитку авіаційної індустрії. Історію розвитку повітряних перевезень можна умовно поділити на кілька ета­пів, що мали свої певні особливості. Так, усього за 70 років авіалінії подолали шлях від невеличких фірм з мізерним капіталом, якими керу­вали пілоти-ентузіасти, до велетнів з мільярдами доларів в активах.

Початком розвитку комерційного використання авіаційної техніки вважають Другу світову війну, яка дала поштовх до розвитку транс­портної авіації та створення всесвітньої мережі, що обслуговувалась гвинтовими літаками.

Наступним етапом розвитку авіації було застосування реактивних лайнерів, що підвищило швидкості транспортування зі зменшенням витрат. Головним якісним показником реактивної авіації вважають більший ресурс реактивних двигунів порівняно з поршневими.

Важливою для розвитку авіації стала поява широкофюзеляжних літа­ків, що на початку 70-х років знову трансформували авіаційний ринок.

Поряд з розвитком авіаційної техніки можна спостерігати вдоско­налення навігаційних служб, які почали застосовувати аерокосмічні навігаційні системи, що дало змогу в багато разів збільшити точність наведення літаків.

Сьогодні існують тенденції щодо розвитку допоміжних операцій, виконуваних авіаційними компаніями з метою збільшення рентабель­ності авіаліній. Так, наприклад, типова авіакомпанія здійснює операції в аеропортах і агенціях з продажу квитків, залучається як партнер до готельного бізнесу, має дочірні туристичні компанії.

Зосередження зусиль усіх країн на забезпеченні безпеки польотів та відшкодуванні збитків потерпілим було започатковано ще до Другої світової війни прийняттям відповідних конвенцій у галузі авіації.

Варшавська конвенція 1929 року регулювала (а в деяких випад­ках регулює і сьогодні) відповідальність авіаційного перевізника щодо смерті, каліцтва або затримок пасажирів, а також щодо затримок і по­шкодження вантажу та багажу.

Згідно з конвенцією вид транспортування визначається «договором про транспортування»: для пасажира — це квиток, для багажу — ба­гажний чек, для вантажу — вантажна накладна. Конвенція також виз­начила, що:

• авіаційний перевізник відповідальний за смерть або каліцтво па­сажирів, якщо пригода сталася на борту повітряного судна або під час посадки чи висадки пасажирів;

• авіаційний перевізник відповідальний за збитки, ушкодження і руйнування багажу та вантажу, що трапились під час транспортування;

278

• оудь-яке положення в договорі про транспортування, яке супере­чить статтям конвенції, не матиме юридичної сили. Отже, підкреслю­ється, що положення конвенції про обов'язки авіакомпаній мають ви­ключний характер.

Деякі питання конвенцією передано до національної юрисдикції, тобто до юрисдикції того суду, де слухатиметься справа (наприклад, хто може подати до суду в разі травмування або загибелі пасажира і які права має пасажир).

Відповідальність згідно з Варшавською конвенцією була обмежена сумою 12 тисяч Конвенційних Золотих Франків (КЗФ).

Гаазька конференція 1955 року прийняла доповнення до Варшав­ської конвенції— документ відомий ще під назвою протоколу Хейга — і, зокрема, була збільшена сума відповідальності до 250 тисяч КЗФ.

Щодо перевезення багажу та вантажу відповідальність авіаційного перевізника була обмежена сумою в 250 КЗФ за кілограм, якщо від­правник не заявив вищої вартості багажу чи вантажу і при потребі не заплатив додаткової суми. Відповідальність за власність, що перебуває у пасажира, обмежена сумою в 5 тисяч КЗФ.

Оскільки сума відповідальності визначається в Конвенційних Зо­лотих Франках, це зумовлює певні труднощі при перерахунку КЗФ у місцеву валюту. Для спрощення процедури розрахунку колишній Ко­мітет Цивільної Авіації США визначив ліміт відповідальності в 20 ти­сяч доларів США за 250 тисяч КЗФ. Часто уряди певних держав уста­новлюють суми відповідальності в місцевій валюті. Водночас існує вірогідність того, що в деяких країнах суди можуть перевести Конвен­ційний Золотий Франк у місцеву валюту, використавши для цього вар­тість золота.

У червні 1995 року Міжнародна Асоціація Авіаперевезень (ІАТА) скликала конференцію з питань обов'язків авіакомпаній, маючи на меті нову спільну угоду, що змінила б Монреальську угоду 1966 року. Наслідком цієї конференції на щорічних зборах ІАТА в Куала-Лумпур ЗО жовтня 1995 року було прийняття Спільної Угоди про обов'язки перед пасажирами.

Ця угода зобов'язує всі сторони, що її підписали, скасувати обме­ження розмірів компенсації на всі види травм, передбачені Варшавсь­кою конвенцією (протоколом Хейга 1955 року). Це стосується й смер­тельних випадків та тілесних ушкоджень.

Відповідальність щодо перевезення пошти є винятком із системи Варшавської конвенції і регулюється як місцевими законами, так і Міжнародною Поштовою Конвенцією.

Технологія здійснення страхування авіаційних ризиків в Україні.

Розглянувши основи здійснення авіаційного страхування у світовій практиці, а також зваживши на вимоги чинного українського страхо­вого законодавства, можна застосувати такий механізм страхування авіаційних видів.

279

Загальна частина'. Зауважимо, що всі ризики насамперед пов'я­зані з експлуатацією повітряних суден і мають спільну природу. Адже завжди об'єкти страхування будуть пов'язані з конкретним повітряним судном і вірогідність настання страхових випадків лишатиметься пря­мо пропорційною аварійності для даного типу авіаційного судна. Тому при здійсненні різних видів авіаційного страхування доцільно брати до уваги такі загальні положення.

1. Збитки, що можуть виникнути внаслідок однієї авіаційної події, розглядаються як один страховий ризик щодо одного повітряного судна.

2. Авіаційною пригодою вважається нещасний випадок або кілька випадків, що призводять до тілесних ушкоджень та/або пошкодження майна.

3. Умови договорів страхування не передбачають покриття ризиків:

від впливу радіації та радіоактивного забруднення;

на випадок війни, викрадення та інших небезпек.

(Зауважимо, проте, що зазначені ризики можуть бути застраховані на додаткових умовах за додатковий страховий внесок.)

Крім загальних вимог, передбачених Законом України «Про стра­хування», доцільно, щоб поліс мав місце дії (географічні ліміти) та да­ту видачі. Поліс може видаватися для кожного виду авіаційного стра­хування або поєднувати комбінацію цих видів.

4. Страховий захист припиняє свою дію у випадках, передбачених законодавством, а також у разі, коли повітряне судно:

використовується із забороненою законодавством метою або з ме­тою, що відрізняється від зазначеної в договорі;

перебуває поза географічними межами, зазначеними у договорі, якщо це не пов'язано з форс-мажорними обставинами;

експлуатується особою, яка не визначена договором страхування, або керується на землі особою, котра не вповноважена чи не має на це прав;

транспортується будь-яким видом транспорту, за винятком транспор­тування після пошкодження в результаті страхового випадку;

для зльоту чи посадки використовує злітну смугу, котра не відпо­відає вимогам для даного типу повітряних суден, якщо це не пов'язано з форс-мажорними обставинами;

здійснює політ у несправному стані в разі, якщо він не дозволений керівництвом з льотної експлуатації повітряного судна. Коли такий політ відбувається, він має бути узгоджений у письмовій формі зі страховиком (страховик при цьому має право вимагати доплати додат­кового страхового внеску);

число пасажирів (маса вантажу), які перевозяться повітряним суд­ном, такі, що перевищують максимальну пасажиромісткість (макси-

У цьому розділі застосовано спеціальну авіаційну термінологію, що діяла на час підготовки підручника. Згодом вона може змінюватися з розвитком законодавства та нормативних документів у галузі авіації.

280

мальну вантажопідйомність), установлену виробником цього судна, а також якщо порушено порядок розміщення вантажу або пасажирів;

страхувальник не сплатив страхові внески в розмірах і термінах, обумовлених договором страхування.

Об'єкти та ризики при страхуванні авіаційних суден. Страху­вальником з цього виду страхування може виступати юридична або фізична особа — власник повітряного судна або повітряний перевіз­ник, що експлуатує дане повітряне судно на законних підставах.

Мінімальну страхову суму доцільно встановлювати в розмірі за­лишкової балансової вартості. При укладанні договору страхування страхова сума повинна бути узгоджена з власником повітряного судна. Повітряне судно, що є об'єктом страхування, повинно мати:

Реєстраційне посвідчення про державну реєстрацію цивільного по­вітряного судна;

посвідчення (сертифікат) про придатність до польотів;

документи, що підтверджують право власності (оренди) на повіт­ряне судно;

інші документи, яких вимагають державні і відомчі органи регу­лювання діяльності повітряного транспорту.

Страховий захист діє як для окремих періодів експлуатації (у по­льоті, під час приземлення, на землі чи на якорі), так і для будь-якої їх комбінації.

При цьому вважається таке:

політ — період часу, протягом якого повітряне судно починає рух вперед з місця виконання старту при зльоті або спробі зльоту, перебу­ває в повітрі і закінчує пробіг під час посадки';

руління — рух повітряного судна по льотному полю своїм ходом від стоянки до місця виконання старту або після пробігу під час посадки;

на землі — період часу, коли повітряне судно перебуває не в по­льоті, не у процесі руління і не на якорі, згідно з визначенням;

на якорі — період часу, протягом якого повітряне судно придатне для приводнення, перебуває на плаву, а не в польоті і не в процесі ру­ління, згідно з визначенням, і який включає в себе ризики спуску на воду та підйому на стоянку. Страхові випадки:

1) повна загибель повітряного судна, яка можлива в період експлу­атації внаслідок авіаційної події і означає:

• повну втрату повітряним судном здатності здійснювати політ че­рез руйнування основних несучих елементів конструкції (планера) або стан цього судна, про який компетентною комісією встановлено, що аварійний ремонт технічно неможливий або економічно недоцільний;

' Можливе інше визначення терміну польоту, наприклад, від заняття своїх місць пілотами з метою виконання польоту до залишення ними літака, або з моменту відриву від злітної смуги при розгоні до моменту торкання злітної смуги при посадці тощо.

281

• пропажу повітряного судна безвісти, коли повітряне судно після планового польоту, здійсненого в період дії договору страхування, не прибуло до пункту призначення і заходи з його розшуку протягом 60 діб не дали результатів або його розшук офіційно припинено до за­кінчення зазначеного строку;

• втрату повітряного судна у зв'язку з вимушеною посадкою на важкодоступну та не придатну для евакуації цього повітряного судна місцевість;

• повне руйнування повітряного судна в результаті авіаційної події (враховуючи і пропажу безвісти).

2) Пошкодження повітряного судна — будь-яке раптове і неперед­бачене для страхувальника порушення цілості конструкції або дефор­мація елементів повітряного судна будь-чим, через що повітряне судно частково втратило здатність виконувати польоти.

Укладаючи договори страхування повітряного судна з кількома страховиками (співстрахування), страховик відшкодовує збитки в роз­мірі, що не перевищує його частки в загальній сумі за всіма договора­ми страхування зазначеного повітряного судна.

Об'єкти та ризики при особистому страхуванні членів екіпажу і авіаційного персоналу. Об'єктами страхування є життя та здоров'я осіб, які пов'язані з виконанням технологічних процесів під час вико­нання повітряних робіт. Це такі особи:

члени екіпажу повітряного судна та інші особи авіаційного персо­налу, що перебувають на борту повітряного судна;

особи, пов'язані із забезпеченням технологічних процесів під час виконання повітряних робіт.

Зазначені особи вважаються застрахованими з моменту вступу на борт повітряного судна з метою виконання польоту до моменту зали­шення повітряного судна.

Страхувальником з цього виду страхування може бути повітряний перевізник, у сертифікаті експлуатанта якого внесені зазначені особи.

Договір із цього виду страхування укладається, як правило, на один рік і діє на території всіх країн, де виконуються повітряні роботи.

Застраховані особи вносяться до страхового полісу або додатка до полісу у вигляді списку із зазначенням прізвища та імені.

Страховим випадком доцільно вважати пригоду, яка пов'язана з експлуатацією повітряного судна і через яку сталися:

загибель застрахованої особи чи отримання нею тілесного пошко­дження із смертельним наслідком у разі авіаційної події;

отримання застрахованою особою травм, які призвели її до інвалі­дності;

отримання застрахованою особою травм, що призвели до тимчасо­вої втрати нею працездатності і зумовили госпіталізацію на строк понад 48 годин протягом семи діб з моменту авіаційної чи наземної події.

282

Особливості проведення страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт, та пасажирів, які пе­ревозяться за його заявкою без придбання квитків. У цьому виді страхування об'єктом страхування є життя та здоров'я осіб під час ви­конання ними повітряних робіт, що визначені в заявці страхувальника і до яких належать працівники замовника авіаційних робіт, пасажири, які перевозяться за заявкою замовника авіаційних робіт без придбання квитків. Зазначені особи вважаються застрахованими з моменту всту­пу на борт повітряного судна з метою виконання польоту до моменту покидання повітряного судна.

Страхувальник з цього виду страхування — це фізична або юриди­чна особа, яка є замовником авіаційних робіт і уклала відповідну угоду з авіаційним перевізником.

Договір страхування укладається на термін виконання повітряних робіт.

Об'єкти та ризики страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу. Об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, які виникають унаслі­док зобов'язання останнього в порядку, встановленому цивільним за­конодавством: відшкодувати третім особам — пасажирам та вантажо­власникам — збитки, пов'язані з експлуатацією повітряного судна.

Страховими випадками вважають:

• авіаційну пригоду за участю повітряного судна страхувальника, внаслідок якої настає його цивільна відповідальність за заподіяну шкоду життю та здоров'ю пасажирів, їхньому майну (багажу);

• факт пошкодження, псування або заподіяння іншої шкоди бага­жу, пошті, вантажу, за які страхувальник (повітряний перевізник чи виконавець повітряних робіт) несе відповідальність за контрактом на перевезення (за багажною квитанцією або за пасажирським квитком).

Відповідальність за майнові збитки вважається застрахованою на час офіційного перебування вантажу та багажу на повітряному судні чи під час завантаження (розвантаження) на повітряне судно.

Страхувальником з цього вид}' страхування має бути авіаційний пере­візник. що має право здійснювати пасажирські та вантажні перевезення.

Страхувальники зобов'язані страхувати цивільну відповідальність:

перед пасажирами з розрахунку кількості всіх пасажирських крі­сел, передбачених сертифікатом цього повітряного судна;

перед власниками вантажу з розрахунку максимальної вантажопід­йомності.

Страхова сума (ліміт відповідальності страховика), установлена договором страхування з цього виду страхування, повинна забезпечу­вати такі розміри:

за шкоду, заподіяну життю та здоров 'ю пасажирів:

• при виконанні польотів — у межах України з розрахунку еквіва­

283

ленту 20 000 дол. США за кожне пасажирське крісло (згідно з Вар­шавською конвенцією, про яку згадувалося раніше);

• при виконанні міжнародних польотів — у межах та на умовах, передбачених міжнародними угодами або законодавством країни, на території якої виконуються пасажирські перевезення;

• за шкоду, заподіяну багажу або вантажу, із розрахунку еквіва­ленту 20 дол. США за 1 кг; за всі речі (ручна кладь), що перебувають у пасажира, — у розмірі 400 дол. США.

Страховик сплачує зазначені страхові суми кожному потерпілому пасажирові, але в цілому не більше, як на заявлену кількість пасажир­ських крісел.

Страховик несе відповідальність у заявлених обсягах, якщо раніше не було заявлено про більшу вартість багажу.

Страхове відшкодування не виплачується:

• за збитки, які виникли внаслідок природної втрати вантажу в межах, установлених нормами при його перевезенні, а також впливу температу­ри, вологості чи особливих властивостей, які можуть призвести до загибе­лі чи псування вантажу (усушка, утруска, загнивання, займання і т. ін.);

• при нестачі вантажу, якщо ціла зовнішня упаковка;

• при пошкодженні вантажу черв'яками, гризунами, комахами;

• за збитки, заподіяні при доставлянні вантажу до місця навантаження в повітряне судно і після вивантаження його з повітряного судна;

• за збитки внаслідок спадання ціни на вантаж, що перевозиться повітряним судном.

Для отримання страхового відшкодування страхувальник повинен надати страховикові копію письмової претензії від пасажирів або вла­сників вантажу та всі документи, що стосуються настання страхового випадку, причин, розміру збитку (висновки державних та відомчих комісій, обгрунтовані суми збитків).

Виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком на під­ставі документів заяви страхувальника, страхового акта (сертифіката) — оригіналів (або нотаріально засвідчених копій) таких документів:

корінців авіаквитків та багажних квитанцій пасажирів повітряного судна;

документів на перевезення вантажів та пошти;

документів реєстрації події з повітряним судном, включаючи полі-тне завдання та результати розшифрування носіїв бортових та назем­них засобів об'єктивного контролю польоту;

письмової претензії до страхувальника від вантажовідправників, пасажирів або їх правонаступників з прикладанням документів.

Контроль за правильним оформленням перевізних документів (вантажних накладних тощо) покладається на страхувальника.

Обсяги відповідальності страховика при страхуванні відпові­дальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт. Об'єктом страху­вання є майнові інтереси страхувальника, які виникають унаслідок зо-

284

бов'язання останнього в порядку, встановленому цивільним законо­давством, відшкодувати третім особам на землі за шкоду, пов'язану з експлуатацією повітряного судна або випаданням з нього будь-яких речей.

Страховим випадком вважається авіаційна пригода за участю пові­тряного судна страхувальника і внаслідок якої настає його цивільна від­повідальність за заподіяну шкоду життю та здоров'ю третіх осіб, що пе­ребувають на землі, їхньому майну, майну юридичних осіб.

Страхувальником з цього виду страхування е авіаційний перевіз­ник, що експлуатує це повітряне судно на законних підставах.

Українським законодавством встановлені такі межі відповідально­сті страховиків:

для повітряного судна з максимальною злітною масою до 2000 кг — 200 тис. гри.;

для повітряного судна з максимальною злітною масою від 200] кг до 6000 кг — 500 тис. грн.;

для повітряного судна з максимальною злітною масою понад 6001 кг — 1 млн грн.

Виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком на під­ставі заяви страхувальника, страхового акта (сертифіката) та додатка — оригіналів (або нотаріально засвідчених копій) таких документів:

документів реєстрації події з повітряним судном, включаючи по-льотне завдання та результати розшифрування носіїв бортових та на­земних засобів об'єктивного контролю польоту;

письмової претензії до страхувальника від третіх осіб або їхніх правонаступників з прикладанням документів, які засвідчують настан­ня страхового випадку, передбаченого договором про страхування;

рішення судових органів (або його копію) про відшкодування із страхувальника збитків на користь потерпілих третіх осіб.

13.3. СТРАХУВАННЯ НАЗЕМНОГО ТРАНСПОРТУ

Наземний автомобільний транспорт — найбільш наближений до людей засіб пересування. Якщо спричинення шкоди громадянам через зіткнення з водним транспортом за звичайних умов мало ймовірне (люди не пересуваються самотужки по воді), з повітряним транспор­том зіткнення можливе тільки під час авіаційної катастрофи, із заліз­ничним транспортом —лише в разі перетинання залізничної колії, то з автомобільним транспортом людина стикається постійно, причому віч-на-віч. З одного боку — це найдоступніший і найзручніший вид тран­спорту, а з іншого — настільки ж і небезпечний. Наземний транспорт, як об'єкт підвищеної небезпеки, несе ризик довкіллю, і особливо жит­тю та здоров'ю людей, а водночас сам досить часто і легко стає об'єктом ушкодження.

Питання підвищення надійності, міцності, захищеності тощо пос­тійно спонукають конструкторів та інженерів до створення дедалі на­

285

дійніших транспортних засобів, адже природні сили, стихійні лиха, дорожньо-транспортні пригоди та протиправні дії завдають чималої шкоди власникам транспортних засобів, тому страхування засобів на­земного транспорту користується найбільшим попитом порівняно зі страхуванням інших видів транспорту.

Так, за даними Укрстрахнагляду, за 1996 рік страхування наземно­го транспорту за зібраними преміями досягло 14,5 % у загальному об­сязі майнового страхування, обігнавши в кілька разів за цим показни­ком страхування каско морських та повітряних суден.

Популярність і попит на цей вид страхування в розвинених країнах настільки великі, що деякі страхові компанії пропонують укладати до­говори страхування за телефоном.

Головним ризиком знищення або пошкодження транспортного за­собу є дорожньо-транспортна пригода (ДТП). За даними МВС в Україні протягом 1991 — 1995 років сталося понад 220 тисяч ДТП з людськими жертвами. За експертними оцінками, кількість ДТП без людських жертв перевищує цей показник у 3 — 5 разів.

Сама дорожньо-транспортна пригода має ряд характерних статис­тичних показників щодо місця, часу, стажу водія і т. ін.

Наприклад, понад ЗО % усіх ДТП відбувається в обласних центрах, найбільша кількість ДТП припадає на жовтень, який за показниками аварійності майже вдвічі випереджує лютий та березень, а за часом доби левова частка ДТП припадає на вечірні години «пік».

Існує досить цікава залежність імовірності настання ДТП від стажу водія. Наприклад, водії зі стажем до одного року їздять обережно і скоюють менше за всіх аварій. Більш ніж удвічі частіше порівняно з новачками скоюють аварії водії зі стажем від 6 до 10 років, що пояс­нюється зниженням пильності та уваги. Решта водіїв посідають місце посередині між цими двома групами, але водії зі стажем 10 — 15 років їздять дещо краще.

При визначенні вірогідності настання ДТП враховують також і ін­ші фактори. Так, помічено, що автомобілі яскравих кольорів — черво­ні, жовті — менше потряпляють у ДТП, ніж сірі та чорні.

Усі ці фактори слід ураховувати при визначенні тарифу в разі ук­ладання договору страхування на випадок пошкодження транспортно­го засобу внаслідок ДТП. Велика вірогідність настання ДТП порівняно з протиправними діями компенсується невеликою збитковістю цього ризику, який становить у середньому 2 — 5 тис. грн., тому середній тариф за цим ризиком становить 1,5 — 3,5 %.

Інших значних збитків завдають протиправні дії третіх осіб, ви­крадення та пограбування транспортних засобів. Зауважимо, що при укладанні договору страхування повного каско тариф від викрадення становить більш як половину в частці страхового тарифу і досягає близько 4 — 6 %. Це пояснюється майже 100%-вою збитковістю стра­хової суми. Тобто в разі настання страхового випадку необхідно ви­плачувати всю страхову суму. До того ж такий «страховий випадок»

286

досить легко сфальсифікувати. Тому більшість страховиків взагалі не беруть на страхування транспортних засобів від крадіжки. У разі ж прий­няття такого ризику застосовують великі розміри франшизи.

Цей ризик має свої характерні особливості. Ризик пограбування за­лежить насамперед від престижності автомобіля, місця його зберіган­ня, наявності охоронних пристроїв та сигналізації, терміну експлуата­ції транспортного засобу.

Ще одна група ризиків — стихійні лиха. Тут суб'єктивні фактори не впливають на вірогідність настання збитків. Значне місце в цьому питанні посідає регіон експлуатації транспортного засобу. Тариф від стихійних лих рідко перевищує 1 %.

Українські страховики пропонують різноманітні умови страхуван­ня засобів наземного транспорту. Але рідко можна знайти страхову компанію, яка взяла б на страхування автомобіль від усіх ризиків, не залежно від країни його виробництва і терміну експлуатації. 1 це зро­зуміло: старі автомобілі і найбільш престижні моделі належать до ка­тегорії з підвищеним ризиком. Перші більше потерпають в ДТП, а другі частіше стають об'єктом для викрадення.

Серед умов страхування є ряд обмежень, а саме:

• не приймаються на страхування легкові автотранспортні засоби та причіпи до них, термін експлуатації яких з моменту випуску їх за­водом-виготовлювачем перевищує 10 років;

• не приймаються на страхування від угону легкові автотранспорт­ні засоби всіх марок, не обладнані протиугонними пристроями;

• не береться під страховий захист багаж;

• не береться під страховий захист скло автотранспортних засобів, що має будь-які пошкодження і дефекти;

• не відшкодовуються збитки в таких випадках:

• пошкодження (знищення) шин автотранспортного засобу та шин, установлених на причіпах до нього, які завдані внаслідок руху й не спричинили ДТП;

• крадіжки коліс, у тому числі запасних, установлених на авто­транспортному засобі та причіпах до нього, якщо крадіжка коліс ста­лася окремо, без угону або викрадення автотранспортного засобу чи причепу.

З огляду на різноманітність ризиків, що діють на транспортний за­сіб, їх доцільно визначати окремо. Це дає змогу надати договору стра­хування найоптимальнішої форми, поєднавши набір ризиків з фінан­совими можливостями страхувальника.

Розглянемо повний спектр страхового захисту, який у класичноіму варіанті можна подати такими умовами.

Страховик здійснює добровільне страхування автотранспортних засобів, що належать юридичним та фізичним особам, і причепів до них, відповідного приладдя та додаткового обладнання.

Як правило, на страхування приймається автотранспортний засіб та причіпи до нього в технічно справному стані.

287

До страхових ризиків більшість страховиків відносять:

а) пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок аварії та інші пошкодження, що сталися у процесі руху;

б) пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок проти­правних дій третіх осіб при його знаходженні:

• у будь-якому місці;

• на стоянці, що охороняється, чи в гаражі.

в) пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок стихій­них лих (повінь, буря, ураган, смерч, цунамі, шторм, злива, град. обвал, лавина, зсув, вихід підґрунтових вод, паводок, повінь, сель, удар блис­кавки, просадка грунту, землетрус), падіння дерев, нападу тварин, а та­кож пожежі чи вибуху в автотранспортному засобі;

г) угон або викрадення автотранспортного засобу й причепів до нього, а також крадіжка відповідного приладдя та додаткового облад­нання в разі перебування:

• у будь-якому місці;

• на стоянці, що охороняється, чи в гаражі.

До переліку страхових випадків можна віднести одну, кілька або всі щойно перелічені події і конкретизувати їх у договорі страхування.

Разом з тим існують обмеження страхових випадків, при яких стра­ховик не здійснює відшкодування.

До страхових випадків не належать (а отже, виплати страхового відшкодування не здійснюються) ситуації, при яких було зафіксовано:

а) використання автотранспортного засобу та причепів до нього у заздалегідь відомому страхувальникові аварійному стані (технічний стан автотранспортного засобу визначається згідно з ГОСТ 25478-82 та відповідним розділом Правил дорожнього руху);

б) управління автотранспортним засобом особою, котра не має по­свідчення водія;

в) управління автотранспортним засобом водієм, що перебуває у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння;

г) непокору владі (втеча з місця події, переслідування працівника­ми ДАІ), вчинення дій (крім тих, які кримінальне караються), пов'яза­них із порушенням Правил дорожнього руху;

д) порушення правил пожежної безпеки, перевезення та зберігання вогненебезпечних, вибухонебезпечних речовин і предметів, що легко займаються;

е) намір або грубу недбалість страхувальника чи його представни­ка, а також порушення будь-ким із них установлених правил експлуа­тації автотранспортних засобів;

є) передачу страхувальником керування автотранспортним засобом особі, що перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, а також особі, що не має посвідчення водія з дозволеною категорією відповідного транспортного засобу.

288

До страхових випадків, як правило, не належать і виплати страхо­вого відшкодування не передбачають у разі знищення або пошкод­ження автотранспортного засобу та причепів до нього внаслідок:

• всякого роду воєнних дій чи воєнних заходів та їх наслідків, пошко­дження чи знищення мінами, бомбами та іншими знаряддями війни, а та­кож внаслідок громадянської війни, народних заворушень і страйків, кон­фіскації, арешту чи знищення за вимогою військових чи цивільних влад;

• прямого чи непрямого впливу атомного вибуху, радіації чи раді­оактивного ураження, пов'язаних з будь-яким застосуванням атомної енергії і використанням радіоактивних матеріалів;

• перевезення автотранспортного засобу морським, залізничним та іншими видами транспорту;

• збитків, що виникли внаслідок участі автотранспортного засобу у спортивних змаганнях (гонки);

• гниття, корозії, зруйнування і (або) втрати природних властивос­тей матеріалів, що були використані в автотранспортному засобі, через зберігання в несприятливих умовах, природних хімічних процесів тощо;

• обробки теплом, вогнем чи іншим термічним впливом на авто­транспортний засіб та причепів до нього (сушіння, зварювання, гаряча обробка тощо);

• збитків, завданих майну страхувальника, водія або пасажирів, що перебували у транспортному засобі під час страхового випадку;

• природного зносу транспортного засобу в цілому, а також його окремих деталей та вузлів, втрати товарного вигляду, заводського браку;

• пошкодження покришок, спричиненого поганим станом проїж­джої частини, наїздом на гострі предмети, їх природним зносом (якщо таке пошкодження не призвело до збільшення збитків);

• експлуатації автотранспортного засобу чи причепу до нього з вико­ристанням покришок (шин) зі зносом протектора понад допустиму норму.

Не відшкодовуються непрямі збитки та інші видатки, що можуть бути спричинені страховим випадком (штраф, використання орендо­ваного транспортного засобу, проживання в готелі під час ремонту, видатки на відрядження, упущена вигода, втрата прибутку, простій, матеріальні збитки, пов'язані з закінченням гарантійного терміну, мо­ральні збитки тощо).

Договір страхування укладається, як правило, на один рік. Можли­ве укладання договору страхування на коротші терміни, наприклад при виїзді за кордон, або на час перегону транспортного засобу.

Страхова сума визначається на підставі поданих заяви на страху­вання і документів, що підтверджують вартість автотранспортного за­собу, причепів до нього та додаткового обладнання.

Примітка. Документи, на підставі яких визначається страхова су­ма щодо автотранспортного засобу та додаткового обладнання:

« рахунок-фактура заводу-виробника;

• каталог офіційного ділера;

• експертна оцінка страховика.

289

Можливе укладання договору страхування з умовою урахування ступеня зносу автотранспортного засобу, а також з урахуванням втра­ти товарного вигляду.

Це два взаємообернені показники. Новий автомобіль має 100% -вий товарний вигляд і не має зносу. Чим старіший транспортний засіб, тим більший у нього знос і тим менший показник товарного вигляду. Ці два показники впливають на розрахунок страхового відшкодування. У разі пошкодження нового автомобіля ремонт коштуватиме дешевше, ніж у разі таких самих пошкоджень на старому транспортному засобі. Це зумовлюється, наприклад, тим фактом, що операції «зняти — поста­вити» на новому автомобілі виконати легше і коштуватимуть вони мен­ше, ніж на старому. Досягти ж 100%-вого товарного вигляду після ДТП для нового автомобіля значно складніше і дорожче, ніж відновити това­рний вигляд старого транспортного засобу, який, до речі, його вже не має. Наприклад, для досягнення 100%-вого товарного вигляду після пошкодження необхідно повністю перефарбувати автомобіль. Для старих машин таке завдання не ставиться.

Іншим важливим застереженням є застосування франшизи. Договір страхування укладається, як правило, за умови власної участі страху­вальника у відшкодуванні збитків з установленим розміром безумов­ної франшизи.

За бажанням страхувальника при укладанні договору страхування може бути заявлена також умовна франшиза, що дає змогу застосувати знижки зі страхової премії.

Оскільки страховий випадок «викрадення транспортних засобів» викликає багато занепокоєнь у страховиків, вони часто вдаються до фіксованих розмірів безумовної франшизи для різних категорій транс­портних засобів, наприклад:

•для легкових автомобілів марок (їх модифікацій): ВАЗ 2108, 2109, 21010, Мерседес, БМВ, автомобілів типу Джип (імпортного ви­робництва) — 30%;

• для легкових автомобілів імпортного виробництва, термін експ­луатації яких на момент укладання договору страхування становить менш як рік— 15%, для інших— 12,5% тощо.

Договір страхування може бути укладений як на користь страху­вальника, так і на користь іншої особи, визначеної страхувальником, — полісоутримувача, що має встановлені законодавством права на вико­ристання автотранспортного засобу.

Страхова премія обчислюється страховиком залежно від страхової суми та обраних страхувальником страхових випадків — чинників, що впливають на рівень імовірності виникнення страхового випадку: марки автомобіля, року його випуску, стажу та віку водія (якщо водіїв кілька — то кожного з них), а також наявності охоронної сигналізації і проти­угонного пристрою та розміру умовної франшизи.

290

При розрахунку розміру відшкодування беруться до уваги необхі­дні та доцільно зроблені страхувальником видатки, що мали на меті врятувати застрахований автотранспортний засіб, запобігти і (або) зменшити збитки. Ідеться, зокрема, про такі витрати:

з транспортування пошкодженого автотранспортного засобу до найближчого місця ремонту, якщо він не на ходу;

придбання запасних частин і матеріалів, необхідних для виконання ремонту, з урахуванням видатків з упакування, митних зборів та по­датків;

на відновлювальний ремонт, зумовлений страховим випадком.

пов'язані з усуненням прихованих пошкоджень та дефектів, вияв­лених у процесі ремонту, спричиненого даним страховим випадком, і підтверджених документально.

Як правило, не компенсуються такі видатки страхувальника:

• ремонт та технічне обслуговування застрахованого автотранс­портного засобу, які не викликані страховим випадком;

• заміна, замість ремонту, тих чи інших деталей, вузлів і(або) агре­гатів через відсутність на ремонтних підприємствах необхідних запас­них частин для ремонту цих вузлів та агрегатів і(або) за бажанням страхувальника;

• втрата експлуатаційних якостей;

• видатки на роботи, пов'язані з реконструкцією чи переустатку­ванням автотранспортного засобу та причепів до нього, ремонтом чи заміною окремих частин, деталей і приладдя внаслідок їх зношеності, технічного браку тощо.

Це основні умови, що їх слід враховувати при укладанні договору страхування наземного транспорту. Інші умови мають загальний харак­тер. Вони визначені законодавством і тому тут не наводяться.

13.4. СТРАХУВАННЯ ВАНТАЖІВ

Страхування вантажів — один з найпоширеніших видів страхових операцій. Той факт, що цей вид страхування виник дуже давно, пояс­нює причину ретельної та детальної його розробки. Протягом століть відбувався добір підходів та умов страхування, і сьогодні існують та розвиваються лише ті, що найповніше враховують інтереси учасників страхових взаємовідносин і найбільше відповідають сучасним вимо­гам господарювання. Ці умови в усьому світі характеризуються зде­більшого своєю уніфікованістю, що є позитивним фактором, оскільки полегшує проблему вибору страхувальника та роботу страховика. За­гальноприйняті умови широко застосовуються і на українському стра­ховому ринку. Розглянемо докладніше діючі умови страхування ван­тажів, що перевозяться.

Як уже зазначалося, страхувальником може бути особа, котра має страховий інтерес у даному вантажі: відправник та одержувач, фізична

291

чи юридична особа. Страховиком в Україні може бути лише страхова компанія, що одержала ліцензію Укрстрахнагляду та має право здійс­нювати цей вид страхування згідно з її установчими документами.

Об'єктом страхування вантажів є вантаж, перевезення якого зу­мовлюється економічними взаємовідносинами сторін.

При здійсненні зовнішньоторговельних операцій невіддільною ча­стиною міжнародного торговельного контракту є положення про стра­хування вантажу. Серед умов торговельних угод, що були видані в Па­рижі Міжнародною торговельною палатою в 1936 році під назвою «Міжнародні комерційні терміни» (INCOTERMS), з останнім переви­данням у 1990 році, найширшого застосування набули чотири основні типи: CIF, CAP, FOB, FAS.

За угодою CIF (вартість, страхування, фрахт) продавець зо­бов'язується доставити вантаж у порт відправлення, завантажити його на борт судна, зафрахтувати тоннаж, сплатити вартість фрахту та заст­рахувати вантаж від транспортних (морських, автомобільних, авіацій­них, залізничних) ризиків на весь час перевезення до моменту передачі його покупцеві.

Угода CAF (вартість, фрахт) передбачає, що продавець має влас­ним коштом укласти договір транспортного перевезення вантажу до мі­сця призначення, вказаного у контракті, та забезпечити доставку ванта­жу на борт судна. Обов'язок страхування вантажу лежить на покупцеві.

За угодою FOB («вільний на борту») продавець зобов'язується провести завантаження вантажу на борт судна (транспортного засобу), що попередньо був зафрахтований покупцем. Обов'язок страхування вантажу також належить покупцеві.

Угода FAS («вільний вздовж борту») передбачає, що продавець має організувати доставку вантажу до пункту навантаження, а вся подаль­ша відповідальність за вантаж покладається на покупця.

При перевезенні вантажів наземними видами транспорту також за­стосовуються умови за угодою «Поставка до кордону». За її умовами обов'язки продавця вважаються виконаними в момент прибуття ван­тажу на митний кордон країни, зазначеної в договорі купівлі-продажу.

Умови страхування вантажів визначаються правилами страху­вання, що розробляються індивідуально кожною страховою компа­нією. Переважно різниця між правилами різних страхових компаній полягає у визначенні обсягу відповідальності.

Умови страхування вантажів, що перевозяться авіа та наземними видами транспорту, базуються на правилах морського страхування (CARGO), що сформувалися значно раніше. Відмінність полягає у ви­значенні специфічності ризиків, які виникають у разі експлуатації цих засобів перевезення.

Застереження про страхування вантажів Інституту Лондонських граховиків з морського страхування мають три типи застережень:

«А», «В», «С». Для всіх трьох типів застережень однаковими є застереження 8 — 19, а відмінність полягає у визначенні перших семи за-

292

стережень. Застереження типу «А» надає наиширше страхове покрит­тя, застереження типу «С» — найдужче покриття, а застереження типу «В» — середнє страхове покриття. Щодо їх застосування, то найбіль­шою популярністю користуються застереження типу «А» (понад 80% укладених полісів), на найдешевші із застережень — застереження ти­пу «С» — припадає близько 15 %, а застереження типу «В» застосову­ються найрідше — не більш як 5 %. Така світова тенденція характерна й для вітчизняного страхового ринку.

Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Стра­ховиків типу «А» з морського страхування передбачає страхове по­криття за загибель та пошкодження від усіх ризиків, окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4 — 7, а саме:

• Застереження 4 виключає навмисні порушення умов страхуван­ня страхувальником, погане пакування, особливі властивості і природ­ні властивості товару, пов'язані з притаманними йому дефектами, за­тримку, неплатоспроможність перевізника, використання ядерної зброї.

• Застереження 5 виключає втрати через непридатність судна для плавання (транспортного засобу до рейсу), якщо страхувальникові про це відомо.

• Застереження 6 виключає військові ризики (за винятком піратства);

• Застереження 7 виключає страйки, громадські заворушення, те­роризм, народні заворушення за політичними мотивами.

Ці застереження є дійсними для всіх трьох типів застережень стра­хування вантажів, але за умовами типу «В», «С» до нестрахових подій додатково віднесено:

• навмисні пошкодження або навмисне псування застрахованого вантажу чи будь-якої його частини через неправомірні дії однієї або кількох осіб;

• захоплення, арешт, конфіскація вантажу та піратські дії. Обсяг відповідальності за договором страхування може бути збільшений за рахунок додатково внесених за бажанням страхуваль­ника перелічених раніше ризиків, що відповідно вплине на зростання розміру тарифу та страхової премії.

Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Стра­ховиків типу «В» з морського страхування передбачає страхове по­криття за загибель та пошкодження вантажу внаслідок таких ризиків (окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4 — 7):

• пожежі або вибуху;

• посадки на мілину, потоплення або перевертання судна;

• перевертання чи сходження з рейок наземного перевізного тран­спорту;

• зіткнення судна або іншого транспортного засобу з будь-якими зовнішніми об'єктами, крім води;

• розвантаження вантажу в порту лиха;

• землетрусу, дії вулкану або блискавки;

• пожертвування за загальною аварією;

293

• викидання за борт або намокання;

• потрапляння морської, річкової або озерної води на судно, човен, контейнер, підйомник або в місце зберігання;

• повної загибелі цілого місця вантажу, що впав за борт або упу­щеного внаслідок навантажувально-розвантажувальних робіт на судно чи інший транспортний засіб.

Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Стра­ховиків типу «С» з морського страхування передбачає страхове по­криття за загибель та пошкодження вантажу внаслідок наступних ри­зиків (окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4 — 7):

• пожежі або вибуху;

• посадки на мілину, потоплення або перевертання судна;

• перевертання чи сходження з рейок наземного перевізного тран­спорту;

• зіткнення судна або іншого транспортного засобу з будь-якими зовнішніми об'єктами, крім води;

• розвантаження вантажу в порту лиха;

• землетрусу, дії вулкану або блискавки;

• пожертвування за загальною аварією;

• викидання за борт з метою врятування вантажу.

Умови страхування вантажів, що перевозяться авіатранспортом, збігаються із застереженнями типу «А» морського страхування, згідно з полісом Ллойда — Institute cargo clauses (Air). Винятки становлять обставини, що притаманні лише для морських перевезень (загальна аварія, змивання вантажу хвилею і т. ін.).

У світовій практиці широко застосовується поліс Ллойда з переве­зення вантажів наземним транспортом (Lloyd's goods in transit policy), що при бажанні може включати і страхування відповідальності ванта-жоперевізника. За ним вантажі страхуються від втрати та збитку на умовах «з відповідальністю за усі ризики» на період перевезення й те­рмін зберігання на складі до 72 год, тобто «від складу до складу». По суті, вони аналогічні Застереженням страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу «А» з морського страхування.

Страховий поліс видається страховиком лише від свого імені і вступає в дію з моменту сплати страхувальником страхових премій.

За строком дії страхові поліси поділяються на рейсові, тобто ван­таж страхується від одного пункту до іншого, та на визначений період часу. За умовами змішаного полісу страхування вантажу здійснюється одночасно за обома умовами.

Широке застосування як у зовнішньо-, так і внутрішньоекономіч-них зв'язках набула особлива форма — Генеральний поліс. За угодою зі страхувальником страховик зобов'язується протягом визначеного строку (як правило, рік) страхувати всі вантажі, що їх отримує чи від­силає страхувальник. Зручність полягає в тому, що за багаторазових поставок відпадає потреба оформляти поліс страхування за кожною окремою партією вантажу. Страховик несе відповідальність за всі ван-

294

тажі, що підпадають під страхування в разі, коли страхувальник запо­внив заяву на страхування вантажу і страхові премії перераховані вча­сно. Окрім строку дії, у генеральному полісі зазначаються обсяг та межа відповідальності страховика, інші спеціальні умови.

Вантаж приймається на страхування в сумі, заявленій страхуваль­ником. Страхова сума має відповідати дійсній страховій вартості ван­тажу, але на практиці страхова сума нерідко не збігається з дійсною вартістю страхового інтересу, що може призвести до непорозумінь та суперечок під час ліквідації збитків. У таких випадках користуються статтею 251 «Кодексу торговельного мореплавства», згідно з якою, якщо страхова сума була заявлена нижчою від дійсної вартості стра­хового інтересу, страховик відповідає за збитки пропорційно до від­ношення страхової суми до страхового інтересу. Якщо зазначена в до­говорі страхування сума перевищує страхову вартість, то договір вважається не дійсним у тій частині страхової суми, що перевищує стра­хову вартість страхового вантажу.

Страхова вартість, за статтею 1 б Кодексу торгового мореплавст­ва, визначається як первісна вартість вантажу за ціною, яку заплатив страхувальник на момент навантаження, плюс вартість навантаження, плюс власне страхова премія.

У Німеччині за основу береться вартість вантажу на момент нас­тання страхового випадку, а у Франції страхова вартість визначається як вартість вантажу під час навантаження, плюс транспортні витрати, плюс очікуваний прибуток від реалізації вантажу (страховики, як пра­вило, визначають цю величину у 10%).

Тарифи премій зі страхування вантажів, як правило, розрахову­ються страховиками самостійно.

Розмір ставок страхових премій залежить від інформації, що міс­титься в заяві страхувальника про укладання договору страхування ван­тажів, а саме:

• виду вантажу (точна назва, тип пакування, число місць та вага);

• виду транспортного засобу (наприклад, при морському переве­зенні — назва судна, рік побудови, тоннаж);

• способу відправлення вантажу (у трюмі, на палубі, навалом, на­ливом, насипом, у контейнерах);

• маршруту (пункт відправлення, перевантаження, призначення транспортного засобу);

• вартості вантажу;

• типу обсягу страхової відповідальності (умов страхування). Зау­важимо, українські страхові компанії додержують такої думки: най­більшою є ймовірність крадіжки вантажу, а найменшою — ймовір­ність його загибелі під час аварії.

Фактор крадіжки є настільки суттєвим, що, наприклад, у згаданому полісі Ллойда з перевезення вантажів наземним транспортом обумов­люється непокриття збитків у разі крадіжки, якщо вантаж було зали­шено без догляду. Страхове покриття буде виплачене за умови, що

295

крадіжка була здійснена вночі (з 18.00 до 6.00) з вантажівки, яка пере­бувала в замкненому гаражі або на спеціально освітленому майданчи­ку при діючій системі сигналізації або вдень при діючій системі сиг­налізації та вжитих заходах попередження за відсутності водія.

У країнах з високим ступенем кримінальності ризик крадіжки ван­тажу при перевезенні автотранспортом є дуже високим. Серед євро­пейських країн Італія вирізняється найістотнішим ступенем ризику крадіжки. Тут широко застосовується захоплення вантажу з водієм (hi-jacking).

Слід пам'ятати, що страхові компанії не відшкодовують збитків від пошкодження вантажу за відсутності зовнішніх пошкоджень тран­спортного засобу, контейнера або тенту чи за наявності цілої пломби. Причиною таких збитків може бути лише неправильне розміщення ван­тажу. Відповідальність за порушення правил навантаження несе пере­візник, а не страховик.

Завдяки усуненню митних бар'єрів у рамках ЄС значно зросли ми­тні вимоги щодо вантажівок поза його кордоном. Це призводить до тривалих простоїв на шляхах біля митниць, а отже, і до зростання ри­зику крадіжки. Зі збільшенням розмірів вантажівок зростає вартість вантажів, що перевозяться, а відповідно, й суми збитків у разі їх втра­ти. Для організованої злочинності крадіжка вантажу з автотранспорт­ного засобу е найзручнішою. Саме тому перевезення цим видом тран­спорту найризикованіші, а тарифні ставки — найвищі.

Одним із факторів, що можуть істотно вплинути на розмір тарифу, є наявність чи відсутність охорони під час перевезення вантажу. Пере­вага надається охоронним агентствам. Як доводить практика, пограбу­вання автомобілів, що мають охоронний супровід, трапляються дуже рідко. Крім того, при настанні страхового випадку відомості, що їх дасть охоронець як свідок, беруться до уваги як міліцією, так і страхо­виком.

При морських та авіа перевезеннях ризик крадіжки, пошкодження чи втрати вантажу є найістотнішим під час навантажувально-розванта­жувальних робіт та перебування вантажу на складі. Нерідко вантаж або його частину викидають з люка літака під час зльоту.

Першочерговим критерієм оцінювання вантажу при перевезенні є визначення його типу, оскільки кожний тип вантажу схильний підда­ватися певним імовірним ризикам, що зумовлюється його характерис­тиками. Так, горіхи, зерно, кава, цукор схильні до підмочування, псу­вання в умовах підвищеної вологості, пошкодження комахами та гризунами; бавовна — забрудненню іншими вантажами, а також до вибуху при перевищенні припустимого рівня густини пилу у трюмі, а заморожене м'ясо — до псування при перевантаженнях у порту чи у ре­зультаті псування, ламання рефрижераторних машин.

Статистика показує, що найбільша кількість аварій відбувається з морськими суднами віком понад 15 років, причому перше місце за часткою аварійності посідають танкери, газовози, ролкерні судна

296

 (ROLL — ON, ROLL — OFF, RO — RO), рудовози. Найбільше втрат та аварій морських суден припадає на судна під прапорами Ліберії, Панами, Кіпру, Гібралтару, Греції, Сен-Вінсента та Маршалових ост­ровів, де вимоги щодо забезпечення безпеки плавання нижчі за загаль­ноприйняті у світі.

Небезпечними регіонами для морських перевезень вважаються Бі-скайська та Мексиканська затоки, протоки Ла-Манш та Па-де-Кале, Північноатлантична траса, моря Південно-Східної та Східної Азії, За­хідне узбережжя Африканського континенту, де часто сідають на мі­лину судна, відбуваються пожежі та вибухи. У районах Східного Африканського узбережжя та Південно-китайського моря поширене піратство, а в Південній Африці —тероризм. Проте основним ризиком загибелі або пошкодження судна чи вантажу є несприятливі погодні умови та рівень кваліфікації екіпажу судна.

Коли йдеться про перевезення вантажів залізницею, то на теренах СНД найнадійнішим визнано двадцятитонний контейнер, що має лише одні двері, причому на платформу ставляться два контейнери так, щоб двері одного були навпроти дверей іншого. Оскільки оренда таких ко­нтейнерів недешева, то при використанні звичайних вагонів після за­вантаження страхові компанії вимагають, як правило, запаяти усі вік­на, люки та двері.

Для перевезення особливо цінних вантажів (комп'ютерів, аудіо- та відеотехніки, грошей, цінних паперів, ювелірних виробів) більш при­датними є поштові вагони завдяки наявності купе, де можна розмісти­ти охорону.

Вантажі, що перевозяться під охороною в контейнерах та залізних вагонах, часто беруть на страхування за умовами «з відповідальністю за всі ризики». Обсяг відповідальності може бути розширений або звужений аналогічно до автомобільних перевезень.

Вантажі, які незручно красти частинами (сировина, ліс, устатку­вання, труби), звично перевозяться на відкритих платформах. Такі ва­нтажі або не страхують взагалі, або на умовах «без відповідальності за пошкодження, окрім випадків загибелі», що не включають відпові­дальності за крадіжку і відшкодовують збитки в разі зникнення ванта­жу безвісти.

Небажаним ризиком для страхової компанії є перевезення автомо­білів, тракторів, мотоциклів на відкритих платформах без охорони — такі вантажі найдоцільніше відправляти у вагоні-сітці.

Розмір збитку, що стався внаслідок страхової події, визначається представником страховика за участю страхувальника. Згідно з поши­реним у світовій практиці порядком представниками страхових ком­паній є аварійні комісари.

Середні значення тарифних ставок при перевезенні контейнерами та упаковками, що застосовуються у Великій Британії, становлять 0,1 — 0,2 % від вартості вантажу. Максимальний розмір тарифної ставки при перевезенні таких небезпечних вантажів, як тютюнові та горілчані ви­

297

роби, відео-, теле- та аудіоапаратура, комп'ютерна техніка (мікрочіпи), діаманти, хутро, золото і т. ін., за небажаним для страховика маршру­том (наприклад, Київ — Рим) становитиме не більш як 5 % від вартос­ті вантажу. При цьому розмір франшизи може бути значно підвище­ний (до 20 % розміру страхового відшкодування). Слід пам'ятати, що ступінь ризику визначається за конкретних обставин, причому на прийняття рішення істотно впливає можливість передати вантаж на перестрахування.

У внутрішніх перевезеннях відповідальність обумовлюється рам­ками сум, що зазначаються у супровідних документах (накладних).

Страхування вантажів залишається найбільш розробленим та тра­диційним видом. Він постійно розвивається та вдосконалюється, ви­шукуючи нові модифікації, що мають на меті якнайповніше задо­вольнити потреби всіх зацікавлених сторін ринкового процесу гос­подарювання.

ТЕСТ 13А

 Страхування водного транспорту

1. На який законодавчий документ необхідно посилатися при ук­ладанні договорів морського страхування в Україні?

1) Усі питання, що стосуються страхування, визначені Законом України «Про страхування»;

2) законодавчим документом в Україні в галузі морського страху­вання є Кодекс торговельного мореплавства;

3) основоположним документом морського страхування є Закон Великої Британії про морське страхування 1906 року.

2. Назвіть п 'ять основних принципів, на яких будується договір морського страхування.

1) Це такі принципи:

а) наявність об'єкта страхування;

б) вірогідність настання страхового випадку;

в) наявність зв'язку збитку і випадку, що до нього призвів;

г) здійснення відшкодування в межах визначених страхових сум;

д) можливість передбачення права регресу до винуватця.

2) Це такі принципи:

а) наявність страхового ризику;

б) довіра до страхувальника;

в) довіра до страховика;

г) здійснення відшкодування в розмірах фактичних збитків;

д) передбачення можливості застосування абандону.

298                                       

а) наявність страхового інтересу,

б) найвищий ступінь довіри сторін;

в) наявність причинно-наслідкового зв'язку збитку і випадку, що до нього призвів;

г) здійснення відшкодування в розмірах фактичних збитків;

д) суброгація.

3. Що відноситься до об'єктів страхування?

1) Судно, у тому числі й таке, що будується, а також його споряд­ження, такелаж і устаткування (виключно каско).

2) Будь-який інтерес, пов'язаний із мореплавством, а саме: судно, у тому числі й таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпе­чуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші винагоро­ди капітана, членів команди судна, цивільна відповідальність судно­власника і перевізника, а також ризик, узятий на себе страховиком (перестрахування).

3) Інтерес, пов'язаний із судном, вантаж, фрахт, цивільна відпові­дальність судновласника і перевізника, а також ризик, узятий на себе страховиком (перестрахування).

ТЕСТ 13 Б

 Авіаційне страхування

7. Що входить до поняття «авіаційне страхування»?

1) Тільки страхування повітряного транспорту, у тому числі стра­хування авіазапчастин та двигунів.

2) Страхування повітряного транспорту, у тому числі страхування авіазапчастин та двигунів і страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

3) Страхування повітряного транспорту, у тому числі страхування авіазапчастин та двигунів, пасажирів від нещасних випадків, членів екіпажів, авіадиспетчерів та інших спеціалістів, страхування відпові­дальності аеропортів та власників (операторів) ангарів, відповідаль­ність виробників повітряних суден та іншої продукції авіаційно-промислового комплексу і пов'язаних із авіацією галузей.

4) Страхування повітряного транспорту, у тому числі страхування авіазапчастин та двигунів, особисте страхування від нещасних випад­ків авіаційних спеціалістів, страхування відповідальності власників повітряного транспорту, включаючи відповідальність перевізників, дис­петчерів, операторів та космічне страхування.

299

Варіант 1

а) Страхування авіаційних суден;

б) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

в) страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;

г) страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

д) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

Варіант 2

а) Страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу;

б) страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;

в) страхування відповідальності повітряного перевізника і викона­вця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних паса­жирам, багажу, пошті, вантажу;

г) страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

д) страхування авіаційних суден.

Варіант З

а) Страхування авіаційних суден;

б) особисте страхування від нещасних випадків на авіаційному транспорті;

в)страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

г) страхування відповідальності повітряного перевізника і викона­вця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних паса­жирам, багажу, пошті, вантажу;

д) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Варіант 4

а) Особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

б) страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу;

в) страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'я­заних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіацій­них робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без прид­бання квитків;

300

г) страхування відповідальності повітряного перевізника і викона­вця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних паса­жирам, багажу, пошті, вантажу, та за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

д) страхування авіаційних суден.

3. Чим зумовлений поділ авіаційного страхування, що здійснюєть­ся в обоє 'язковій формі, на зазначені в другому запитанні види?

1) Міжнародною практикою здійснення авіаційного страхування;

2) міркуваннями необхідності достатнього страхового забезпечен­ня авіаційної галузі;

3) вимогами міжнародних конвенцій у галузі авіаційного страху­вання;

4) Законом України «Про страхування» та Повітряним кодексом.

ТЕСТ 13В

 Страхування наземного транспорту

1. На вірогідність настання яких страхових випадків впливають такі фактори, як стаж та вік водія, пора року та доби, колір транс­портного засобу?

1) На протиправні дії третіх осіб або крадіжку транспортного за­собу;

2) на настання дорожньо-транспортної пригоди.

3) на настання стихійних лих.

2. На вірогідність настання яких страхових випадків впливають такі фактори, як марка транспортного засобу та термін його експ­луатації, наявність протиугонних пристроїв, місце зберігання транс­портного засобу?

1) На настання стихійних лих;

2) на протиправні дії третіх осіб;

3) на настання дорожньо-транспортної пригоди.

3. Що є об 'єктом страхування наземного транспорту?

1) Транспортний засіб з його обладнанням та причіпами до нього;

2) транспортний засіб з ного обладнанням і причіпами до нього та цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

3) транспортний засіб з його обладнанням та причіпами до нього та цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також інші випадки, що можуть бути спричинені страховим випадком (штраф, використання орендованого транспортного засобу, проживан-

301

ня в готелі під час ремонту, видатки на відрядження, упущена вигода, втрата прибутку, простій, матеріальні збитки, пов'язані з закінченням гарантійного терміну, моральні збитки тощо).

4. У якому з наведених варіантів уміщено найповніший перелік страхових подій, іцо приймаються при укладанні договорів страху­вання транспортних засобів?

Варіант 1. Збитки та інші видатки, що можуть бути спричинені внаслідок використання транспортного засобу: штрафи, проживання в готелі під час ремонту, видатки на відродження, упущена вигода, втрата прибутку, прості й матеріальні збитки, пов'язані з закінченням гарантійного терміну, моральні збитки тощо.

Варіант 2. Пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок:

використання автотранспортного засобу та причепів до нього у аварійному стані;

управління автотранспортним засобом особою, що не має посвід­чення водія;

перевезення та зберігання вогненебезпечних, вибухонебезпечних речовин та предметів, що легко займаються;

недбалості страхувальника чи його представника, а також порушення будь-ким із них установлених правил експлуатації автотранспортних засобів;

передачі страхувальником керування автотранспортним засобом особі, що не має посвідчення водія з дозволеною категорією відповід­ного транспортного засобу.

Варіант 3. Пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок:

всякого роду воєнних дій чи воєнних заходів та їх наслідків, пошко­дження чи знищення мінами, бомбами та іншими знаряддями війни, а та­кож внаслідок громадянської війни, народних заворушень і страйків, кон­фіскації, арешту чи знищення за вимогою військових чи цивільних влад;

прямого чи непрямого впливу атомного вибуху, радіації чи радіо­активного ураження, пов'язаних з будь-яким застосуванням атомної енергії і використанням радіоактивних матеріалів;

перевезення автотранспортного засобу морським, залізничним та іншими видами транспорту;

збитків, що виникли внаслідок участі автотранспортного засобу у спортивних змаганнях (гонки);

гниття, корозії, зруйнування і (або) втрати природних властивостей матеріалів, що були використані в автотранспортному засобі, через збері­гання в несприятливих умовах, природних хімічних процесів тощо;

обробки теплом, вогнем чи іншим термічним впливом на автотран­спортний засіб (сушіння, зварювання, гаряча обробка тощо).

Варіант 4. Пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслі­док дорожньо-транспортної пригоди та інших пошкоджень, що стали­ся у процесі руху, протиправних дій третіх осіб, угону або викрадення автотранспортного засобу й причепів до нього, а також крадіжка від­повідного приладдя та додаткового обладнання, стихійних лих.

302

ТЕСТ 13Г.

 Страхування вантажів

1. Хто може бути страхувальником при страхуванні вантажів?

1) Власник вантажу;

2) відправник, одержувач вантажу;

3) відправник, одержувач, перевізник.

2. Які з наведених умов страхування вантажів застосовуються частіше і мають найширше страхове покриття?

1) «З відповідальністю за часткову аварію»;

2) «з відповідальністю за всі ризики»;

3) «франко — завод»;

4) «без відповідальності за пошкодження, крім випадків загибелі»;

5) «поставка до кордону».

3. Які з умов застережень є відмінними для застережень тгту

«А», «В», «С»?

1) 4—19;

2) 8—19;

3) 1—7.

4. Генеральний поліс являє собою:

І) документ, що видається представником страховика, у тому числі страховим брокером або страховим агентом, страхувальнику на пев­ний період або рейс за умови заповненої останнім заяви на страхуван­ня та вчасно перерахованих страхових платежів.

2) страховий документ, що засвідчує відповідальність страховика перед страхувальником за всі обумовлені види відправлених чи отри­маних останнім вантажів, за умови заповненої останнім заяви на стра­хування та вчасно перерахованих страхових платежів.

5. Страхова сума при страхуванні вантажів визначається як:

1) розмір страхової вартості вантажу, збільшений на величину стра­хової премії;

2) дійсна вартість страхового інтересу;

3) ціна вантажу плюс очікуваний прибуток від його реалізації.

6. Які з перелічених факторів мають найбільший вплив на ви­значення розміру тарифу при наземному страхуванні вантажів?

1) Вид вантажу; вид транспортного засобу, яким здійснюється пе­ревезення; маршрут;

2) вид вантажу; вид транспортного засобу, яким здійснюється пе­ревезення; охорона; умовна франшиза; правильність пакування.

303

7. Які з наведених вантажів є небажаними ризиками для страхо­вика при транспортуванні залізницею?

1) автомобілі, мотоцикли, комп'ютери, аудіо- та відеотехніка;

2) автомобілі, ліс, сировина, трактори, устаткування.

8. Середнє значення тарифних ставок при перевезенні контейне­рами та упаковками становить:

1) 10% від вартості вантажу;

2) 0,1 — 0,2% від вартості вантажу;

3) 0,7 — 6,5% від вартості вантажу.

РОЗДІЛ 14. СТРАХУВАННЯ МАЙНА ГРОМАДЯН

14.1. СТРАХУВАННЯ БУДІВЕЛЬ

Будівлі за ступенем важливості належать до пріоритетного майна. Знищення або пошкодження будь-якої будівлі завдає її власникові ве­личезних збитків. Тому кожний власник будівлі чи будівель повинен заздалегідь подбати про те, щоб у разі виникнення таких збитків мати змогу покрити їх. У пригоді тут можуть стати грошові заощадження та страхування. При цьому страхування має переваги, які полягають у тому, що зобов'язання за договором страхування починають викону­ватися з моменту його укладення. А для нагромадження значних зао­щаджень потрібний тривалий час. Тому страхування будівель відіграє велику роль у захисті економічних інтересів громадян, які можуть за­знати матеріальних збитків унаслідок непередбачуваних подій.

У сучасних умовах фізичні особи, власники будівель або повноліт­ні члени їхніх родин, а також особи, які тимчасово користуються або розпоряджаються будівлями на законних підставах, можуть бути стра­хувальниками й укладати договори добровільного страхування.

До переліку об'єктів, що підлягають страховому захисту, належать різні споруди: житлові, садові й дачні будинки, господарські (сараї, погреби, гаражі) та зовнішні (тротуари, тераси, огорожі, ворота) буді­влі, зведені на постійному місці, у тому числі й ті, під заставу яких страхувальник одержав кредит в установі банку. Одночасно з будівля­ми приймається на страхування додаткове обладнання до них (газо­провід, водяні, газові лічильники, грати на вікнах тощо). Договором можна передбачити страхування цивільної відповідальності страху­вальника та членів його родини за шкоду, яка може бути заподіяна при користуванні (розпоряджанні) будівлями. При цьому страхувальник має право вільно вибирати об'єкт страхування, а саме, він може застрахувати:

304

• усі будівлі, які розташовані на його земельній ділянці;

• окремі будівлі (лише житловий будинок або гараж);

• окремі конструктивні елементи (тільки вікна, двері або дах);

• будівлі, зведення яких не закінчено.

Винятком з переліку об'єктів страхування є будівлі, що підлягають знесенню, дуже старі, аварійні, а також ті, що містяться в зоні, якій за­грожують обвали, зсуви, повені або інші стихійні лиха, якщо про це оголошено в установленому порядку. У рамках страхування будівель не підлягає страхуванню рухоме майно, що там перебуває.

Відповідальність страховика зі страхування будівель полягає у від­шкодуванні збитків, що виникли внаслідок стихійного лиха (буря, ура­ган, блискавка, злива, град, обвал, зсув, сель, вихід підґрунтових вод, осідання грунту, повінь, землетрус); нещасного випадку (пожежа, ви­бух, аварія опалювальної системи, водопровідної або каналізаційної мережі, проникнення води із сусіднього приміщення, викид газу); неп­равомірних дій третіх осіб.

Страхування будівель не передбачає відшкодування збитків, що виникли через гниття, знос, ураження домовим грибком; конструктив­ні недоліки будівель, які були відомі страхувальникові до настання страхового випадку; навмисні дії страхувальника; ведення військових дій, виникнення громадських заворушень, конфіскацію майна, еколо­гічні катастрофи.

Договір страхування укладається на підставі усної або письмової заяви страхувальника терміном на 1 рік або на кілька місяців.

Укладати договір страхування починають з таких дій:

• уточнюють факт належності будівель особі, з якою укладається договір;

• з'ясовують, оголошено чи ні в даній місцевості про загрозу обва­лу, повені або іншого стихійного лиха. Якщо про таку загрозу оголо­шено, договір не укладається (крім поновлення на ще один строк);

• обов'язково оглядають будівлі у присутності страхувальника;

• з'ясовують, чи забезпечені будівлі (особливо садові, дачні буди­нки) належним доглядом (постійне проживання, систематичне відві­дування, нагляд родичів, сусідів і т. ін.);

• дають страхову оцінку будівель, щоб правильно визначити стра­хову суму.

При укладанні договору страхування будівель насамперед важливо визначити їх вартість, тобто дати відповідну страхову оцінку. На під­ставі страхової оцінки визначають розмір страхової суми, страхового платежу, а в разі знищення або пошкодження будівель — розмір збит­ку та страхового відшкодування. Крім того, правильність визначення страхової оцінки впливає на загальні фінансові результати страховика.

Для визначення вартості будівель страховики користуються послу­гами експертів або відповідними оцінними документами бюро техніч­ної інвентаризації, органів комунального господарства, що їх має кож-

305

ний власник будівель. Оцінні документи складають на підставі інвен­таризаційних документів (поверхових планів, опису будівель і т. ін.). При оцінюванні будівель використовуються оцінні норми, під якими розуміють вартість у грошових одиницях певної одиниці вимірювання (метра квадратного, метра кубічного, метра погонної довжини) нової будівлі. В оцінних документах зазначається первісна та дійсна вартість будівель. Первісна вартість — це вартість нової будівлі, обчислена згідно з існуючими в даному регіоні оцінними нормами. Дійсна вар­тість обчислюється відніманням від первісної вартості суми зносу.

У страховій практиці застосовують кілька варіантів визначення страхової оцінки будівель.

Варіант І — страховою оцінкою може бути дійсна вартість буді­вель на день укладення або поновлення договору.

Варіант JI — передбачає визначення страхової оцінки із застосу­ванням відповідних ринкових цін, що склалися на будівлі в даному ре­гіоні (тобто первісної вартості). У такому разі реалізується принцип повноти страхового захисту. Коли б не існувало страхування на базі ринкової вартості, страхувальникові довелося б самостійно нести ви­трати, які перевищують дійсну вартість при відбудові будівель.

В Україні страхова сума визначається окремо для кожної будівлі, що приймається на страхування, за домовленістю страхувальника зі страховиком, але не може перевищувати дійсної вартості будівлі (страхова оцінка). Коли договір укладено на страхову суму, що менша за страхову оцінку, страховик несе пропорційну відповідальність, тоб­то страхове відшкодування виплачується у розмірі, меншому від запо­діяних збитків, пропорційно до відношення

Страхова сума / Дійсна вартість будівлі

Якщо страхувальник має намір збільшити страхову суму в період дії договору страхування (через інфляційне зростання вартості будівлі, у зв'язку з прибудовою до останньої або в разі страхування не на пов­ну вартість), укладається додатковий договір на термін, що залишився до кінця чинності основного договору. При цьому загальна страхова сума за основним та додатковим договорами не повинна перевищувати дійсної вартості будівель.

Страхові платежі визначають за розміром страхової суми, термі­ном страхування та ступенем ризику з одночасним використанням граничних розмірів тарифних ставок: на будівлі в сільській місцевості — від 0,2 до 0,45% страхової суми; на будівлі в міській місцевості — від 0,18 до 0,4% страхової суми. Якщо страховий платіж становить значну суму, страхувальникові може бути надане право сплатити її як одно­разово, так і частинами: у два або три строки. Сплата можлива готів­кою — представникові страховика або безготівкове — через бухгал-

306

терію підприємства, де працює страхувальник. При сплаті платежу го­тівкою страхувальник одночасно одержує страхове свідоцтво певної форми. Для того щоб сплатити платіж безготівкове, страхувальник подає доручення до бухгалтерії підприємства, яка має утримати платіж із його заробітної плати та перерахувати на рахунок страховика в ус­танові банку. Страхове свідоцтво видається страхувальникові в обумо­влений договором термін після надходження платежу на рахунок страхової компанії. У разі неперерахування страхового платежу за страхувальника, який подав доручення, договір страхування вважаєть­ся таким, що не відбувся.

Договір страхування набирає чинності з наступного дня, якщо він сплачується готівкою, або з дня надходження його на рахунок страхо­вика — у разі безготівкового розрахунку. Такий порядок вступу дого­ворів у силу стосується договорів, які укладаються вперше чи понов­люються на новий строк після закінчення дії попереднього договору, а також додаткових договорів, укладених у зв'язку зі збільшенням стра­хової суми. Дія договору страхування припиняється через такий строк, на який його було укладено, у день, що передує числу, з якого договір набрав чинності. Водночас припиняється дія додаткового договору. Якщо страхувальник не сплатив чергової частини платежу, дія догово­ру припиняється наступного дня після числа, зазначеного у страхово­му свідоцтві для сплати платежу. Дія такого договору може бути по­новлена, якщо протягом певного (передбаченого його умовами) тер­міну, з дня, визначеного для сплати чергового платежу, страхувальник звернувся із заявою про поновлення договору, страховик оглянув буді­влі і за час лрострочки сплати страхового платежу не сталося страхо­вого випадку.

Передбачається також умова дострокового розірвання договору страхування з ініціативи страхувальника (наприклад, втрата права вла­сності у разі продажу або дарування будівель і т. ін.). Тоді, якщо за пе­ріод страхування не було страхового випадку, страхувальникові по­вертається частка сплаченого платежу. Обчислюється вона пропорцій­но до невикористаного строку, за який страховик має нести відповідаль­ність, зі зменшенням на певну суму, використану для ведення справи страхової компанії. У разі зміни страхувальником будівель (замість проданих будівель придбані інші) укладається новий договір. Страхо­вий платіж обчислюють тоді на підставі характеристики нових буді­вель з урахуванням невикористаної частки платежу за попереднім до­говором.

Щоб заохотити страхувальників до подальшої співпраці, страхови­ки передбачають різні пільги. Постійним страхувальникам, які протя­гом кількох років безперервно укладали договори страхування буді­вель, може бути наданий пільговий строк для укладення нового договору. Такий договір, незалежно від дня сплати страхових плате­жів, вважається поновленим і набирає чинності з дня закінчення дії попереднього договору. Якщо в такий пільговий строк станеться стра-

307

ховий випадок, а договір страхування не поновлено, страхове відшко­дування виплачується згідно з умовами, установленими попереднім договором. При цьому постійним страхувальникам, які за час страху­вання не отримували страхового відшкодування, у разі поновлення до­говорів можуть надаватися знижки в певному розмірі від страхового платежу.

Укладений договір страхування свідчить про те, що в разі настання страхового випадку страхувальникові буде відшкодовано збиток. Опе­ративне вирішення питання про виплату страхового відшкодування створює сприятливі передумови для швидкого відновлення майнового стану страхувальника, що його він мав до страхового випадку. А тому, якщо страховий випадок настане, страхувальник має вжити заходів щодо зменшення збитків, завданих страховим випадком; повідомити протягом доби компетентні органи (залежно від події — пожежний нагляд, органи міліції і т. ін.); письмово повідомити про будь-який ви­падок страховика; дати змогу представникові страховика оглянути пошкоджені будівлі, не виконуючи робіт з їх відновлення. У разі не­виконання страхувальником зазначених вимог страховик має право не виплачувати страхового відшкодування.

Обоє 'язки страховика:

• прийняти та зареєструвати заяву страхувальника про знищення або пошкодження будівель;

• запросити особу, відповідальну за заподіяну шкоду (якщо така є), для складання страхового акта;

• скласти страховий акт;

• при потребі про інформацію, пов'язану зі страховим випадком, зробити запит до компетентних органів або самостійно з'ясувати при­чини та обставини страхового випадку;

• обчислити суму збитку та страхового відшкодування;

• виплатити страхувальникові страхове відшкодування;

• на суму виплаченого страхового відшкодування пред'явити вин­ній особі (якщо така є) регресний позов.

Розмір заподіяного страхувальникові збитку та страхового відшко­дування визначається на підставі страхового акта.

На кожний страховий випадок, внаслідок якого було знищено або пошкоджено будівлі, страховик складає акт певної форми, в якому бе­руть участь страхувальник або повнолітній член його родини, двоє свідків та винна особа (якщо така є).

У страховому акті, що складається на місці страхової події, у ре­зультаті ретельного огляду пошкодженої (знищеної) будівлі подається характеристика випадку, який стався; зазначаються розміри будівлі та будівельні матеріали її конструктивних елементів; наводяться відомо­сті про розмір знищених або пошкоджених будівель; перелічуються ро­боти з рятування будівель; констатується наявність залишків знищеної або пошкодженої будівлі, придатних для подальшого використання.

308

Зазначені дані є базою для розрахунку суми збитку. Визначити суму збитку та страхового відшкодування — найсклад­ніша та найвідповідальніша робота страховика, що передбачає такі по­слідовні етапи:

• установлення факту загибелі або пошкодження будівель;

• визначення причини завданого збитку та вирішення питання про наявністо страхового або нестрахового випадку;

• визначення ступеня знищення або пошкодження будівель.

При оцінюванні ступеня знищення або пошкодження будівлі розріз­няють тотальний та частковий збиток.

Тотальний збиток, або знищення будівлі, констатується тоді, коли вартість відновлюваних робіт з урахуванням вартості залишків та ви­трат, понесених страхувальником з метою запобігання збиткам або їх зменшення, перевищує дійсну вартість будівлі. Залишки від знищених будівель та окремих конструктивних елементів беруться до уваги ли­ше в тому разі, коли вони придатні для подальшого використання за призначенням, і враховуються за кількістю будівельного матеріалу (цегли, каменю, пиломатеріалів, шиферу і т. ін.), що його можна одер­жати при розбиранні зруйнованої будівлі або окремої її частини.

Розмір тотального збитку визначається:

• при повному знищенні будівлі без залишків будівельних матеріа­лів, придатних для будівництва, — як сума вартості (оцінки) будівлі з урахуванням суми зносу та витрат з рятування будівлі;

• якщо будівлю знищено, але є залишки будівельних матеріалів, придатних для будівництва, — як різниця між сумою вартості будівлі (з урахуванням суми зносу) та витрат з її рятування і сумою вартості залишків матеріалів (із сумою зносу) з урахуванням їх знецінення внас­лідок страхового випадку. Сума збитку набирає такого вигляду:

3=В-І+Р-Б,

де В—первісна вартість будівлі;

І — сума зносу;

Р — витрати з рятування будівлі;

Б — вартість залишків, придатних для будівництва.

При частковому збитку (пошкодженні будівель) основою для ви­значення втрат є вартість відновлення (ремонту) будівлі з урахуванням суми зносу та вартості залишків від пошкоджених (знищених) конст­руктивних елементів. Вартістю відновлення будівлі є витрати, необхі­дні для того, щоб привести будівлю до стану, коли вона буде придат­ною для експлуатації", аналогічно тому, в якому будівля перебувала до настання страхового випадку.

Вартість відновлення пошкодженої будівлі визначається одним із способів: використанням одиничних розцінок на заміну чи відновлен­ня конструктивних елементів, на підставі яких розроблено оцінні нор-

309

ми в даній місцевості, або використанням відсоткового співвідношен­ня (питомої ваги) вартості окремих конструктивних елементів до за­гальної вартості будівель. Метод розрахунку вартості відновлення бу­дівлі страховик обирає самостійно з огляду на характер, ступінь та обсяг пошкоджень, складність конструкцій даної будівлі та наявність відповідної технічної та оцінної документації.

Розмір суми збитку є вихідним показником для розрахунку суми страхового відшкодування. Оскільки будівлі страхуються за системою пропорційної відповідальності, обсяг страхового відшкодування зале­жить не лише від нарахованої суми збитку, а й від розміру суми, на яку застраховано будівлю. Тому сума страхового відшкодування виз­начається залежністю

де 3 — сума збитку;

С — страхова сума за договором;

О — страхова оцінка.

Якщо будівлі застраховані на повну вартість, то відбувається повне відшкодування збитку.

Приклад. При дійсній вартості 32000 грн. житловий будинок був застрахований на суму 20000 грн. Через настання страхового випадку вартість відновлювальних робіт з урахуванням зносу досягла 1400и грн. У такому разі страхувальник отримає страхове відшкодування в сумі 8750 (14000 - 20000 : 32000). Якби страхова сума становила 32000 грн., то страхувальник отримав би 14000 грн.

Страхове відшкодування виплачується страхувальникові протягом обумовленого договором терміну (двох, трьох днів) після одержання всіх необхідних документів.

Подальша дія договору страхування залежить від розміру виплаче­ного страхового відшкодування. У разі виплати страхового відшкоду­вання в повній страховій сумі дія договору припиняється, а якщо ви­плачено лише частину страхової суми, — дія договору продовжується до кінця зазначеного в ньому строку, у розмірі різниці між страховою сумою та сумою виплаченого страхового відшкодування.

Операції зі страхування будівель характерні для всіх розвинених країн. Так, страхування охоплює майже всі види нерухомого майна. Але кожна країна має свої особливості щодо організації проведення цього виду страхування.

У Швейцарії будівлі забезпечуються страховим захистом у разі на­стання пожежі, блискавки, вибуху, стихійного лиха, падіння літальних апаратів; пошкодження внаслідок ламання; затоплення (усі види ава­рій). При страхуванні житлових будівель від стихійних лих застосову­ється франшиза: у розмірі 10 % від страхового відшкодування або в абсолютній сумі, мінімальний розмір 200 франків, а максимальний —

310

2000 франків. Страхові премії сплачуються за тарифними ставками, розмір яких залежить від ступеня ризику, наприклад враховуються тип будівель, і'х конструктивні особливості (плоскі дахи, обігрів через під­логу або стелю, наявність інших обігрівальних установок).

Страховий захист будівель у Великій Британії має свої організа­ційні особливості, пов'язані з багатовіковою традицією страхової спра­ви. Страхування поширюється на самі будівлі, на зовнішні частини власності (доріжки, під'їзні дороги, тераси; комунікації під землею, на якій розташовані будівлі), а також на всі комунікації, що ведуть до кожної будівлі, на її технічне обладнання.

Стандартним полісом страхування будівель обумовлюється конк­ретно кожний вид ризику: вогонь, блискавка, вибух, збитки, що є на­слідком викрадення майна. Проти кожного індивідуального ризику за­значаються винятки з відповідальності страховика.

Основою для визначення страхової суми є дійсна вартість будівель. Більшість договорів страхування укладаються з франшизою в розмірі 50 фунтів стерлінгів при страхуванні всіх ризиків.

14.2. СТРАХУВАННЯ ТВАРИН

Страхування тварин — вид майнового страхування, який забезпе­чує страховий захист власникам на випадок загибелі тварин. Нині цей вид страхування не набув належного розвитку на вітчизняному стра­ховому ринку. Але бажання власників тварин заручитися захистом на випадок можливих втрат відкриває широкі можливості для страхових компаній у розвитку такого виду страхування.

Договори добровільного страхування тварин укладаються з фізич­ними особами, які є власниками тварин.

Характер страхування тягне за собою ряд обов'язкових вимог до укладання договорів.

1. Визначається об'єкт страхування (це можуть бути здорові тва­рини з певними віковими обмеженнями):

велика рогата худоба, коні — віком від 1 місяця;

свині — від б місяців;

мули та невелика рогата худоба: вівці, кози, віслюки — від одного року;

хутрові звірі: нутрії, кролі — з 45-денного віку;

собаки—від 6 місяців до 10— 12 років;

бджолосім'ї, коти, декоративні птахи: папуги, хом'яки;

екзотичні тварини: мавпи, змії і т. ін.

На страхування не приймаються тварини хворі, виснажені, а також ті, які перебувають у місцевості, де оголошений карантин (крім тварин тих видів, які до даного захворювання несприйнятливі).

2. Такі тварини, як собаки, приймаються на страхування, якщо во­ни зареєстровані у спілці собаководів-аматорів. Українському това­ристві мисливців та рибалок або в Товаристві сприяння обороні Украї­ни; а бджолосім'ї — після перевірки ветеринарно-санітарного паспорта пасіки (характеристики пасіки, ветеринарно-санітарного стану).

3. Власники тварин зобов'язані суворо додержувати установлених у даній місцевості рекомендацій щодо догляду за тваринами, їх годівлі й утримання, а також вжити всіх заходів, аби попередити їх захворю­вання та загибель. Тому до укладання договору страховик повинен пе­ревірити, чи можна прийняти на страхування тварин у даному госпо­дарстві. Якщо в господарстві не додержують зазначених умов, договір страхування не укладається.

Ризики, пов'язані зі страхуванням тварин, можна поділити на чо­тири групи.

1. Страхування на випадок загибелі або падежу тварин від хвороб чи стихійного лиха (повінь, обвал, блискавка, буря, ураган, град, зем­летрус); нещасних випадків (дії електричного струму, замерзання, за­душення, отруєння травами, укусу змій або отруйних комах, утоплен-ня, попадання під засіб транспорту, попадання в ущелину та інші травматичні пошкодження).

2. Страхування на випадок вимушеного забою тварини, якщо вона травмована через нещасний випадок і це унеможливлює подальше її використання. Або якщо вимушений забій (за розпорядженням спеціа­ліста ветеринарної служби) пов'язаний із вжиттям заходів, спрямова­них на боротьбу з епізоотією або невиліковною хворобою, що також виключає подальшу можливість використання тварини.

3. Страхування на випадок лікування тварини від хвороби чи трав­ми, одержаної внаслідок нещасного випадку. У даному разі йдеться про непрямі збитки у вигляді додаткових витрат на утримання тварини.

4. Страхування на випадок викрадення або навмисних неправомір­них дій третіх осіб.

У страховій практиці існують різні варіанти обсягу відповідально­сті, але вони різняться між собою кількістю ризиків, щодо яких укла­дається договір.

Договір страхування укладається на підставі усної або письмової заяви страхувальника, як правило строком на 1 рік, з обов'язковим ог­лядом тварин, за умови страхування всіх наявних у господарстві тва­рин даного виду. Коли в господарстві є тварини різних видів (наприк­лад, велика рогата худоба, свині, кролі), за бажанням страхувальника можуть бути застраховані тварини всіх видів або лише один вид (ска­жімо, велика рогата худоба).

Страховий захист тварин обмежується територією (житлові та до­поміжні приміщення, присадибна ділянка страхувальника), обумовле­ною як місце страхування, тобто за адресою, зазначеною у страховому свідоцтві.

Якщо тварини не перебувають за місцем страхування, страховий захист припиняється.

312

Страхова сума встановлюється на кожну тварину окремо, причому її максимальний розмір не може перевищувати ринкової вартості тва­рини (страхова оцінка). Для всіх тварин одного виду та вікової групи страхова сума має бути однаковою.

Страхування тварин є досить небезпечним ризиком, адже кожний вид тварин потребує різного обсягу страхової відповідальності. Ці та інші фактори зумовлюють використання різних тарифних ставок, роз­мір яких може становити І — 10 % від страхової суми. Водночас, страхування великої рогатої худоби здійснюється за граничними роз­мірами страхових тарифів — від 2 до 5 % від страхової суми; зі стра­хування коней — відповідно від 3 до 7 %.

Страховий платіж страхувальник може сплатити готівкою, пред­ставникові страховика одночасно з укладанням договору або безготів­кове через бухгалтерію підприємства, де він працює, на рахунок стра­ховика в установі банку. Коли страховий платіж становить значну суму, страхувальникові надається право внести страховий платіж в два або три строки.

Особливість страхування тварин, яка відрізняє цей вид страхуван­ня від інших, пов'язана зі строками відповідальності страховика. Так, відповідальність страховика з виплати страхового відшкодування при загибелі тварин від хвороби настає через кілька (наприклад, 10) днів з моменту початку дії договору, тобто після сплати страхового платежу. Таке відстрочення дає змогу уникнути виплат за тварин, які при укла­данні договору були хворі і не повинні були прийматися на страхуван­ня. Проте це обмеження стосується лише нових та додаткових догово­рів. Якщо діючий договір поновлено на черговий строк, страховик без будь-якої перерви несе страхову відповідальність. За випадки загибелі або вимушеного забою тварин внаслідок нещасних випадків, стихій­ного лиха та дії третіх осіб відповідальність страховика починається та припиняється згідно з умовами страхування будівель.

Для постійних страхувальників страхові компанії пропонують різні пільги: знижки сум страхових платежів, додатковий місячний термін для поновлення договору.

При настанні страхового випадку на страхувальника покладаються певні обов'язки (їх невиконання може стати підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування), а саме:

• вжити заходів щодо зменшення збитків, завданих внаслідок нас­тання страхового випадку;

• у добовий термін заявити про загибель тварини спеціалісту вете­ринарної служби;

• у разі викрадення тварини, знищення або травмування внаслідок навмисних неправомірних дій третьої особи зробити в добовий термін заяву до органів міліції;

• письмово в добовий термін заявити про будь-який страховий ви­падок страховикові.

313

Страховик після отримання заяви страхувальника про страховий випадок обов'язково складає страховий акт у визначений умовами страхування термін (1 — 3 дні) у присутності страхувальника або пов­нолітнього члена його сім'ї та двох свідків. В акті зазначаються вид та вік загиблої тварини, її масть та прикмети, коли загинула (захворіла) тварина, коли і кому про це заявлено, причини та обставини, що приз­вели до її загибелі (вимушеного забою, викрадення, захворювання), а також визначається сума збитку й страхового відшкодування.

Для установлення факту та причини загибелі тварини страховик користується документами компетентних органів, а саме: висновком спеціалістів ветеринарної служби, довідкою органів гідрометеорологі­чної служби, пожежного нагляду, міліції, суду.

Сума збитку визначається:

• у разі загибелі або викрадення тварини — у розмірі ринкової вар­тості тварини (страхова оцінка), що склалася в даному регіоні;

• при вимушеному забої:

а) щодо великої рогатої худоби, коней, свиней, овець, кіз — у розмірі різниці між ринковою вартістю тварини та вартістю придатно­го до вживання в їжу м'яса;

б) пушних звірів — у розмірі різниці між ринковою вартістю та вартістю шкурки і придатного до вживання в їжу м'яса. В обох випад­ках вартість зазначеного м'яса встановлюється на підставі документа організації, котрій продано м'ясо. Якщо спеціалістом ветеринарної служби м'ясо визнане повністю непридатним до їжі, сума збитку виз­начається так, як за загиблу тварину;

• у разі лікування тварини від хвороби або травми — у розмірі вартості лікування, що зазначена в довідці спеціаліста ветеринарної служби.

Крім того, для розрахунку розміру збитку необхідно знати, скільки тварин (особливо свиней, овець, кіз, папуг) було у страхувальника при укладенні договору та в разі настання страхового випадку. Якщо на день загибелі тварини у господарстві страхувальника число тварин да­ного виду та віку перевищувало кількість застрахованих і не можна встановити, яка саме з них була застрахованою, розмір збитку визна­чається діленням загальної вартості всіх застрахованих тварин даного виду та віку на фактичну кількість тварин на день страхового випадку.

Страхове забезпечення при страхуванні тварин базується на сис­темі першого ризику. Це означає, що в разі знищення (вимушеного за­бою, викрадення або лікування) тварини страхове відшкодування ви­плачується страхувальникові в розмірі суми збитку, але не більшому за страхову суму.

Приклад 1. Громадянин уклав договір страхування корови на страхову суму 400 грн., вартість корови становила 600 грн. Сума збит­ку внаслідок загибелі була визначена в 600 грн. Страхове відшкоду­вання підлягає виплаті в розмірі 400 грн.

314

Приклад 2. Громадянин мав договір на страхування чотирьох нут­рій, на загальну страхову суму 80 грн., вартість однієї нутрії становила 20 грн. Після укладення договору страхувальник купив ще одну нут­рію. Через хворобу одна нутрія загинула. Розмір збитку та страхового відшкодування становитиме 16 грн. (80 : 5).

Акт про загибель (вимушений забій) та довідка компетентних ор­ганів, що підтверджує страховий випадок, є головними документами, на підставі яких страхувальник отримує страхове відшкодування. Про­те страховик може відмовити у відшкодуванні збитку, якщо тварину забито з господарських міркувань (для реалізації м'яса, через старість і т. ін.); страхувальник порушив термін, в який він має подати заяву про страховий випадок; факт страхового випадку не підтверджується компетентними органами; загибель тварини є наслідком військових дій, радіоактивного забруднення, навмисних дій страхувальника або повнолітнього члена його родини.

Незважаючи на те, що страхування тварин має давню історію, цей вид страхування ще й досі лишається незвичним для українського стра­хового ринку. Проте в різних європейських країнах страхування тва­рин є досить популярним видом страхування. Особливого розвитку цей вид страхування набув у Великій Британії. Ввіз дорогих порід ху­доби та екзотичних тварин і прагнення запобігти певним захворюван­ням тварин спричинилися до появи попиту на страховий захист тварин.

Страхуванням охоплена велика рогата худоба, коні, вівці, свині, коти, собаки. Страховики відповідають за збитки, що виникли внаслі­док хвороби, викрадення та нещасних випадків. За додаткову страхову премію до обсягу відповідальності страховика можуть бути включені ризики перевезення морським або повітряним транспортом та деякі хі­рургічні операції. Страхова сума встановлюється в межах ринкової ва­ртості тварин.

Деякі страхові компанії пропонують комбіновані поліси з єдиною страховою премією, сутність яких полягає в тому, що на страхування приймаються кілька видів тварин. Страховий захист може надаватися у вигляді цілого пакета різних видів страхового покриття.

Нині у Великій Британії спостерігається тенденція до збільшення попиту на страхування котів та собак. У цьому зв'язку страховики про­понують багато видів страхового покриття. Серед них:

плата за послуги ветеринарів;

смерть від хвороби;

смерть від нещасних випадків;

викрадення;

відповідальність перед третіми особами

Перший вид страхового покриття передбачає відшкодування ви­трат на послуги ветеринара, що були надані ним при нещасному випад­ку або захворюванні тварини. Другий, третій і четвертий види страхо­вого покриття передбачають відшкодування збитків страхувальникові

315

до 500 фунтів стерлінгів унаслідок смерті тварини від хвороби, неща­сного випадку або викрадення. Сутність страхового покриття (відпо­відальність перед третіми особами) полягає у відшкодуванні у межах 1 000 000 фунтів стерлінгів збитків, що їх страхувальник може завдати здоров'ю або майну третьої особи.

14.3. СТРАХУВАННЯ ДОМАШНЬОГО МАЙНА

Для населення давно стали звичними такі складні та цінні побутові предмети, як телевізори, холодильники, та інші предмети довгостро­кового користування. Тому природним є намагання власників домаш­нього майна захистити себе від будь-яких випадковостей. Вирішити ці проблеми можна за допомогою добровільного страхування домашньо­го майна.

Страхувальниками домашнього майна можуть бути фізичні особи — власники домашнього майна.

Страхуванням охоплюється різне майно, що належить на праві приватної власності страхувальникові і членам його родини, які разом з ним проживають і ведуть спільне господарство. Зокрема, це таке майно: меблі, радіо-, відео- і телеапаратура, електроприлади, килимові вироби, одяг, білизна, взуття, вироби з дорогоцінних металів, предме­ти домашнього господарства та вжитку, господарський та спортивний інвентар; книги, предмети образотворчого мистецтва тощо. На страху­вання приймаються не лише предмети домашньої обстановки, побуту та особистого споживання, а й будівельні матеріали, корми, паливо, сільськогосподарські культури, елементи оздоблення та обладнання житлових і господарських приміщень у будинках державного, громад­ського фонду, житлово-будівельних кооперативів, приватизованих квар­тир, а також цивільна відповідальність страхувальника за шкоду, яку він може завдати третій особі.

На страхування може прийматися все домашнє майно, яке є в го­сподарстві, окремі групи предметів (наприклад, меблі, одяг, радіо-, те-ле-, відеоапаратура) або окремі предмети (скажімо, лише персональ­ний комп'ютер або телевізор). Особливо цінне майно (вироби з доро­гоцінних металів, коштовне, напівкоштовне каміння, картини, колек­ції, унікальні та антикварні речі тощо) може прийматися на страху­вання за спеціальним договором.

Численність об'єктів страхування зумовлює наявність великої кіль­кості подій, у разі яких виплачується відшкодування. Страховик від­повідає за збитки, що виникли внаслідок зазначених далі причин.

• Стихійне лихо: повінь, буря, ураган, злива, град, обвал, зсув, ви­хід підґрунтових вод, осідання грунту, паводок, незвичні для даної мі­сцевості тривалі дощі та великі снігопади, сель, блискавка, землетрус.

• Нещасний випадок: пожежа, вибух, аварія опалювальної систе­ми, водопровідної або каналізаційної мережі, проникнення води із су-

316

сіднього приміщення, викид газу, раптове зруйнування основних конс­трукцій житлових або підсобних приміщень. • Викрадення або неправомірні дії третіх осіб. При цьому залежно від конкретних потреб у страховому захисті страхувальник може застрахувати домашнє майно одразу від усіх або кількох зазначених ризиків; ризики можуть також бути згруповані за варіантами, наприклад: 1-й варіант — передбачає відповідальність стра­ховика за відшкодування збитку, що стався внаслідок будь-якого ви­падку, тобто від стихійного лиха, нещасного випадку, викрадення; 2-й варіант — лише в разі стихійного лиха або нещасного випадку; 3-й ва­ріант—тільки в разі викрадення і т. ін.

Серед такої кількості об'єктів страхування та страхових випадків передбачаються певні обмеження щодо прийняття домашнього майна на страхування та обсягу страхової відповідальності. Так, страхування не поширюється на різні документи, цінні папери, грошові знаки, ру­кописи, фотознімки, кімнатні рослини, запасні частини, деталі, при­ладдя до транспортних засобів та інше майно, страхування якого про­вадиться за іншими правилами. Крім того, не вважаються застрахо­ваними предмети, які використовуються з комерційною чи професій­ною метою, чи не належать страхувальникові або членам його сім'ї на правах особистої власності (наприклад, речі, що взяті напрокат, у тим­часове користування або на зберігання від інших осіб). Крім того, не приймається на страхування домашнє майно, що перебуває в аварій­них або дуже старих будівлях чи в зоні, якій загрожують повені, зсуви, обвали та інші стихійні лиха, з моменту оголошення у встановленому порядку про таку загрозу. У такій зоні домашнє майно приймається на страхування лише в разі, коли страхувальник поновлює договір страху­вання на новий термін до закінчення терміну дії попереднього договору.

До обсягу страхової відповідальності не включаються збитки, які виникли внаслідок ведення військових дій, введення військового ста­ну, зносу, технічного браку, технічних поломок, перевищення строку експлуатації домашнього майна, навмисних дій страхувальника або члена його родини.

Дія договору страхування у просторі обмежена місцем страху­вання. Отже, охоплене страховим захистом домашнє майно підлягає страхуванню лише за зазначеною в договорі страхування адресою, то­бто за місцем проживання страхувальника або розташуванням садово­го (дачного) будинка (ідеться про всі житлові та підсобні приміщення або відкриті ділянки садиби). Якщо майно переміщується за іншою адресою, то дія договору страхування припиняється. Проте в певних випадках, обумовлених договором, можливе вільне переміщення май­на з місця страхування. Наприклад, майно може бути застрахованим на вулиці, на роботі страхувальника або під час його транспортування (залізничним, автомобільним та іншими видами транспорту) у зв'язку зі зміною страхувальником постійного місця проживання в межах те­

317

риторії України, крім випадків, коли законодавством або договором перевезення встановлена відповідальність транспортної установи за цілісність майна, що перевозиться.

Страхова сума кожного застрахованого предмета домашнього майна має відповідати страховій оцінці. Страховою оцінкою може бути погоджена сторонами страхування, дійсна або первісна вартість майна з урахуванням витрат, пов'язаних з його рятуванням або приве­денням у порядок під час страхового випадку. За бажанням страху­вальника домашнє майно може бути застраховано на повну дійсну (первісну) вартість або на певну частку від цієї вартості. Тільки колек­ції, картини, унікальні та антикварні речі приймаються на страхування в розмірі їх повної вартості згідно з експертною оцінкою відповідних компетентних органів.

Якщо на страхування приймаються окремі групи майна або окремі предмети, то страхову суму встановлюють, виходячи з вартості кожної групи майна або предмета окремо.

Договір страхування укладається на підставі усної або письмової заяви страхувальника, як правило, з можливим оглядом майна, що йо­го здійснює представник страховика у присутності страхувальника, аби впевнитися, що заявлена страхова сума відповідає наявності та ва­ртості майна, яке приймається на страхування. Строк страхування ста­новить здебільшого 1 рік, але можуть бути установлені інші строки страхування згідно з конкретними запитами страхувальника. У такому разі потрібний огляд майна, який здійснює представник страховика у присутності страхувальника, аби переконатися, що заявлена страхова сума відповідає наявності та вартості домашнього майна, яке прийма­ється на страхування. Розмір тарифної ставки встановлюється у відсот­ках від страхової суми за рік і залежить від обсягу відповідальності страховика, виду домашнього майна, типу будівлі, в якій міститься майно, умов додержання безпеки житла та інших факторів.

Порядок сплати страхових платежів і строки дії договору здебіль­шого відповідають умовам, які передбачені в разі страхування будівель.

У практиці страхування передбачається надання страхувальни­кам різних пільг, які можна поділити на такі групи: пільги за беззбит­кове страхування та пільги різним групам страхувальників.

Пільги за беззбиткове страхування надаються особам, які протягом двох-трьох років страхували домашнє майно, не одержуючи страхово­го відшкодування. Таким страхувальникам надається знижка від 10 до 40 % страхового платежу.

Пільги, що надаються різним групам страхувальників, також сто­суються знижок зі страхових платежів та пільгового терміну для поно­влення договору. Знижки зі страхових платежів можуть надаватися окремим страхувальникам:

• за комплексність страхування. Умовою отримання такої пільги має бути наявність договорів страхування за іншими видами страху-

318

вання в одній страховій компанії. Наприклад, окрім договору страху­вання домашнього майна страхувальник має договір страхування транс­портного засобу та договір страхування від нещасних випадків;

• за безпеку житла, тобто за використання страхувальниками на­дійних замків і систем сигналізації житла.

Постійним страхувальникам може надаватися пільговий (наприк­лад, місячний) термін для укладення нового договору. Новий договір, укладений в обумовлений пільговий термін, незалежно від дня вне­сення страхових платежів, вважається поновленим і набуває чинності з моменту закінчення дії попереднього договору. Якщо протягом піль­гового терміну станеться страховий випадок, а новий договір не буде поновлено, страхове відшкодування виплачується, згідно ч умовами страхування, установленими останнім договором.

Взаємовідносини сторін у разі настання страхового випадку грун­туються на виконанні страхувальником та страховиком певних зо­бов'язань. Страхувальник, аби реалізувати своє право на відшкодуван­ня, має діяти так:

• вжити заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

• у разі викрадення майна, знищення або пошкодження його внас­лідок навмисних неправомірних дій третьої особи — заявити в органи міліції, у разі пожежі — в органи пожежного нагляду, у разі аварії чи вибуху—у відповідні органи аварійної служби і т. ін.;

• негайно (наприклад, протягом трьох днів) повідомити страхови­кові про будь-який страховий випадок;

• подати перелік знищеного, пошкодженого або викраденого до­машнього майна страховикові;

• зберегти пошкоджені предмети майна або наявні залишки від них та показати їх представникові страховика при складанні страхово­го акта.

Обов'язки страховика при настанні страхового випадку здебільшо­го відповідають положенням, що діють зі страхування будівель.

У розрахунку розміру збитку є розглянуті далі особливості.

• Розмір збитку визначається окремо за кожним предметом до­машнього майна.

• Збиток визначається окремо за кожним ризиком знищення або пошкодження домашнього майна (попри одночасність їх страхування), оскільки втрати в обох випадках будуть різні. Адже знищеним майно вважається тоді. коли воно стало цілком непридатним для викорис­тання, за початковим призначенням; пошкодженим воно вважається тоді, коли якість предмета погіршилася, але при цьому можливі його відновлення з допомогою ремонту та подальша експлуатація за при­значенням.

З огляду на сказане збиток визначається:

• у разі знищення майна — у розмірі дійсної (первісної) вартості застрахованого майна з урахуванням залишків (якщо такі є).

319

Приклад. У результаті пожежі знищено телевізор. Вартість нового телевізора — 500 грн. Знос на день лиха становить 18 %. Дійсна вартість телевізора з урахуванням зносу — 410 грн. (500 • 82 : 100). Оскільки від телевізора не було залишків, сума збитку становитиме 410 грн.

• У разі викрадення — це дійсна або первісна вартість майна.

• У разі пошкодження майна — втрачена вартість, що визначається як різниця між дійсною вартістю та вартістю з урахуванням знецінен­ня, тобто втрати якості та цінності майна через страховий випадок.

Приклад. Пошкоджено килимове покриття вартістю 350 грн., знос на день пошкодження — 5 %, дійсна вартість — 332 грн. 50 коп. (350 х х 95 : 100), знецінення килимового покриття внаслідок страхового випа­дку становило 10 % його дійсної вартості. Сума збитку складе 32 грн. 25 коп. (332,5 • 10: 100).

За такими предметами домашнього майна, як холодильники, комп'ю­тери, телевізори, магнітофони та інша побутова техніка, сумою збитку є вартість ремонту цих предметів. Вартість ремонту обчислюється за розцінками, що діяли на день страхового випадку і встановлені для відповідних організацій побутсервісу.

Приклад. Пошкоджено холодильник. Його вартість у новому стані 700 грн. Знос на день страхового випадку дорівнює 15 %. Вартість ре­монту холодильника — 150 грн. Сума збитку становитиме— 127 грн. 50 коп. ( 150-85 : 100).

• У разі знищення або пошкодження елементів оздоблення чи об­ладнання житлових і господарських приміщень — вартість ремонту (відновлення) квартири за розцінками, що діють на день страхового випадку і застосовуються будівельними організаціями з надання по­слуг населенню. Вартість ремонту включає в себе вартість нових ма­теріалів (фарби, шпалери, лінолеум, віконне скло і т. ін.) та вартість ремонтних робіт (пофарбування стін, підлоги, обклеювання шпалера­ми тощо), необхідних для відновлення елементів оздоблення та облад­нання квартири.

Страхування домашнього майна здійснюється за принципом пер­шого ризику. Це означає, що страхове відшкодування виплачується за знищене (викрадене або пошкоджене) майно в розмірі суми збитку, але не вищої за страхову суму.

Наприклад, якщо домашнє майно вартістю 10 000 грн. застрахова­но на суму 5000 грн., то при знищенні цього майна пожежею страху­вальник одержить 5000 грн.

Чим ближча страхова сума за договором страхування до дійсної вартості домашнього майна, тим більше гарантій щодо повного від­шкодування збитку. Тому власникові майна доцільно страхувати його не в частковій, а в повній вартості.

Страховик виплачує страхове відшкодування на підставі отриманої заяви страхувальника про страховий випадок, переліку знищених, ви-

320                                       

підтверджує факт та обставини страхового випадку.

Проте в деяких випадках при виплаті страхового відшкодуванн> враховуються певні обставини.

По-перше, при викраденні (знищенні, пошкодженні) домашнього майна, узятого під охорону органами внутрішніх справ з допомогою засобів сигналізації, від суми страхового відшкодування віднімають суму, що її страхувальник отримав від органів внутрішніх справ. При цьому від суми, сплаченої органами внутрішніх справ, відкидається вартість викрадених предметів, що не були застраховані.

По-друге, навмисне внесення страхувальником до переліку знище­ного (пошкодженого, викраденого) майна предметів, які фактично не були знищені (пошкоджені або викрадені), дає підставу страховикові зменшити розмір страхового відшкодування або взагалі відмовити у виплаті відшкодування.

По-третє, страхувальник втрачає право на отримання відшкоду­вання, якщо збиток повністю відшкодовано особою, відповідальною за заподіяний збиток. Якщо збиток не відшкодований винною особою, страховик виплачує страхувальникові відшкодування, а винній особі на суму виплаченого відшкодування подається регресний позов. Най­частіше це стосується випадків пошкодження майна внаслідок пожежі, проникнення води із сусідніх приміщень, а також викрадення майна.

У разі, коли після виплати страхового відшкодування страхуваль­никові було повернено викрадене домашнє майно, він зобов'язаний протягом визначеного умовами страхування терміну після його повер­нення повернути страховикові отримане за це майно страхове відшко­дування, за винятком пов'язаних з викраденням витрат на ремонт та впорядкування повернених предметів.

У страховій практиці застосовуються комплексні види страхуван­ня. Найпоширенішими видами комплексного страхування є комплекс­не страхування будівель та домашнього майна. Страхування майна на подвір'ї (страхування будівель, домашнього майна, тварин, багаторіч­них насаджень). Сутність комплексного страхування полягає в тому, що за одним договором вважається застрахованим не один, а кілька видів майна. Основні умови комплексного страхування містять умови конкретних видів страхування, що входять удану комбінацію.

Міжнародний досвід страхування домашнього мстна мас давню історію. Цей вид страхування доволі поширений у США, Великій Британії, Німеччині, Швейцарії та інших розвинених країнах. Проте для кожної країни характерні певні особливості.

У Німеччині страхування домашнього майна належить до популя­рних видів страхових послуг, що надаються громадянам. На страху­вання приймається все майно, котре належить домашньому господарс­тву (включаючи готівку до 1000 марок та цінні-папери). Страховий захист надається від традиційних ризиків: пожежі, стихійного лиха,

321

Особливістю страхування домашнього майна у Великій Британії є те, що в усіх полісах відокремлюється цінне майно, а саме: вироби із золота та срібла; картини, твори мистецтва, антикварні речі; настінні та наручні годинники; телевізори, радіоприймачі, відеомагнітофони та записуюче обладнання; фотоапарати. Ліміт відповідальності за такими предметами автоматично покривається страховим полісом у межах 1/3 від загальної страхової суми, проте може бути встановлена фіксована сума.

Страхування здійснюється з установленням франшизи в розмірі 50 фунтів стерлінгів, а також з наданням знижок зі страхових премій, зо­крема за безаварійність, для полісотримачів, які не зверталися з позо­вом відшкодувати збиток протягом двох-трьох років; для страхуваль­ників, які не курять; для страхувальників, як досягли певного віку (надається старшій віковій групі та пенсіонерам).

Достатньо великий досвід в організації проведення страхування домашнього майна має Швейцарія. Страхуванням охоплені всі пред­мети домашнього майна, а також предмети, якими страхувальник ко­ристується на правах оренди або прокату. Відшкодуванню підлягають збитки, завдані пожежею, крадіжкою, пограбуванням, затопленням, стихійним лихом. При відшкодуванні збитків, що виникли внаслідок пограбування поза місцем страхування, страхувальник отримує стра­хове відшкодування в розмірі не більш як 10 тис. франків, з них на ко­мпенсацію готівки передбачається не більш ніж 3 тис. франків. Неод­мінною умовою страхування є участь страхувальника у відшкодуванні збитків (франшиза) у розмірі, не меншому за 200 франків.

На особливих умовах підлягають страхуванню такі цінності: виро­би з дорогоцінних металів та коштовного каміння, хутро, музикальні інструменти, картини, антикварні речі. Страхова відповідальність по­ширюється на збитки, що стали наслідком крадіжки, розбійного напа­ду, пропажі, руйнування, пошкодження. При укладанні договору, за яким страхова сума окремої цінності перевищує 50 тис. франків або загальна страхова сума перевищує 250 тис. франків, страхувальник подає анкету-заяву з докладним описом предметів або їх фотографії. Розмір страхової суми визначається на підставі торговельного чека або письмового підтвердження продавцем вартості предметів.

ТЕСТ 14А

Страхування будівель громадян

1. За основу при оцінюванні будівель страховики України беруть;

1) договірну вартість;

322

2) ринкову вартість, що склалася в даному регіоні;

3) первісну вартість;

4) дійсну вартість.

2. Страховик не несе відповідальності за збитки, завдані:

1) неправомірними діями третьої особи;

2) конструктивними недоліками будівель;

3) навмисними діями повнолітніх членів родини страхувальника;

4) експлуатацією несправних електроприладів;

5) аварією опалювальної системи.

3. Страхування будівель здійснюється за системою:

1) першого ризику;

2) пропорційної відповідальності;

3) граничної відповідальності.

4. На будівлі, що належить громадянину Н., уперше укладається договір страхування терміном на 1 рік. Страховий платіж вноситься готівкою 15 липня поточного року. Визначити термін дії договору страхування.

5. Коли починається та закінчується дія договору страхування будівель із громадянином Г., продовженого пролонгованого на новий строк, що дорівнює одному року, коли дія попереднього договору закі­нчується 18 вересня, а страховий платіж за новим договором сплаче­но готівкою представникові страховика 16 вересня?

6. Громадянин Т. страхував садовий будинок протягом чотирьох років. Дія останнього договору закінчилась 24 березня поточного ро­ку. Із проханням поновити договір страхування страхувальник звер­нувся 10 квітня того самого року, висловивши побажання того само­го дня сплатити готівкою страховий платіж. Чи можливе поновле­ння договору страхування?

1) Так;                    2) ні.

7. До оформлення договору страхування страховик має:

1) з'ясувати вартість будівлі;

2) оглянути будівлю;

3) обчислити суму страхового відшкодування;

4) з'ясувати факт належності будівель страхувальникові;

5) скласти страховий акт;

6) скласти розрахунок вартості відновлення будівлі.

8. При настанні страхового випадку страхувальник має:

1) заявити про страховий випадок до компетентних органів;

2) скласти страховий акт;

323

3) одразу після страхового випадку почати відновлювальні роботи;

4) обчислити суму збитку;

5) вжити заходів із запобігання та зменшення збитків.

9. При знищенні будівлі сума збитку визначається так:

1) дійсна вартість будівлі з урахуванням витрат з її рятування;

2) ринкова вартість;

3) первісна вартість відновлення знищеної будівлі з урахуванням витрат з її рятування.

10. При пошкодженні будівлі збиток визначається так:

1) це вартість реконструкції пошкодженої будівлі з урахуванням витрат із рятування будівлі;

2) вартість залишків від пошкодженої будівлі, зменшена на вели­чину зносу;

3) вартість відновлення пошкодженої будівлі з урахуванням суми зносу та витрат з рятування будівлі;

4) вартість матеріалів та робіт, необхідних для ремонту будівлі, з урахуванням суми зносу.

11. Страховик відмовить у виплаті страхового відшкодування, якіцо:

1) договір страхування укладено після страхового випадку;

2) страхувальник із заявою про відшкодування збитків від викра­дення майна звернувся через тиждень;

3) якщо двері будівлі пошкоджені при викраденні майна із садово­го будинку;

4) збиток заподіяний прибудованій новій споруді;

5) пошкодження підлоги та стін будівлі сталося внаслідок рапто­вого розриву труб опалювальної системи.

12. Страховик виплатить страхове відшкодування, яки{о:

1) збиток став наслідком ремонтних робіт;

2) дах будівлі пошкоджено вітром;

3) покрівля будинку з черепиці пошкоджена градом;

4) пожежа виникла внаслідок вибуху балона з газом.

ТЕСТ 14Б.

 Страхування тварин, які належать громадянам

1. Страхування тварин здійснюється на випадок:

1) загибелі або забою тварини внаслідок нещасних випадків та сти­хійного лиха;

2) викрадення;

3) хірургічної операції;

4) перевезення водним, повітряним або наземним транспортом;

324

5) інфекційних хвороб.

2. На страхування приймаються:

1) усі тварини одного виду та віку;

2) усі тварини одного виду, що досягли страхового віку;

3) лише одна тварина з усіх наявних у господарстві;

4) тварини різних видів та одного віку.

3. Страховик несе відповідальність за тварину, яка перебуває:

1) на прогулянці в парку;

2) у приміщенні квартири або на присадибній ділянці за адресою, зазначеною у страховому свідоцтві;

3) на пасовищі, територія якого зазначена у страховому свідоцтві;

4) під час перевезення у транспортному засобі.

4. Договір страхування тварин може укладатися:

1) у межах ринкової вартості;

2) у сумі, заявленій страхувальником;

3) у розмірі 80 % від вартості тварини.

4. Страховик зобов 'язаний виплатити страхове відшкодування:

1) у будь-якому разі — з дня початку дії договору страхування;

2) у разі загибелі або вимушеного забою від хвороби — через 10 днів з дня початку дії договору страхування;

3) у разі викрадення, загибелі (вимушеного забою) від стихійного лиха або нещасного випадку — з дня початку дії договору.

6. Чи можна укласти договір страхування на одну з тварин, якгцо у господарстві є дві корови віком 7 та 3 роки?

а) Так;                 б) ні.

7. Страхове відшкодування виплачується:

1) у будь-якому разі в розмірі страхової суми;

2) у разі лікування — у розмірі страхової суми;

3) у разі викрадення, загибелі або вимушеного забою — у розмірі страхової суми;

4) у будь-якому разі — у сумі, заявленій страхувальником;

5) у разі лікування тварини — у розмірі вартості лікування, але в межах страхової суми.

8. При страхуванні яких тварин у разі виплати страхового відшко­дування враховується:

1) вартість придатного до їжі м'яса;

2) вартість шкурки:

а) овець, кіз;                 

б)свиней;     

325

в) собак;

г) пушних звірів;

д) декоративних птахів;

е) великої рогатої худоби;

є) коней.

ТЕСТ 14В.

 Страхування домашнього манна

1. У період дії договору страхування домашнього майна страху­вальник, який мешкав у місті, переїхав на постійне місце проживання до сільської місцевості. Чи може страхова компанія перерахувати страхові платежі?

1)Так;                2) ні.

2. Громадяни М., професійний художник, звернувся з проханням укласти з ним договір на страхування картин, фарб, пензлів, що міс­тяться в його творчій майстерні за постійним місцем проживання. Чи укладе страхова компанія такий договір на умовах страхування домашнього майна?

1)Так;                2) ні.

3. Чи може бути прийнятий на страхування телевізор «Панасо­нік» (вартість нового пристрою 1100 грн.) за умови, що він перебуває в користуванні 4 роки 2 місяці?

1)Так                2) ні.

4. Громадянин звернувся до страхової компанії з проханням укласти з ним договір страхування домашнього майна. Яке з висловлень 1) — 4) правильне? На умовах страхування домашнього майна можуть бути прийняті:

1) художня література;

2) рукописи;

3) господарський інструмент;

4) кімнатні рослини.

5. Громадянин звернувся до страхової компанії із заявою, в якій просив укласти з ним договір страхування зданого на зберігання до ломбарду майна на суму 1000 грн. строком на 6 місяців. Чи може в даному разі бути укладений договір страхування?

1)Так;              2) ні.

6. При відшкодуванні збитків сума страхового відшкодування ви­плачується:

І) з урахуванням співвідношення між страховою сумою та вартіс­тю (страховою оцінкою) домашнього майна;

326                                      

3) у розмірі суми збитку у межах страхової суми.

7. У зв 'язку зі зміною місця проживання страхувальника домашнє манно перевозиться транспортною організацією. Внаслідок ДТП воно пошкоджено. Страхова компанія відшкодує збиток?

1)Так;                2) ні.

8. У яких із названих далі випадків страховик несе відповідаль­ність за збитки, завдані домашньому майну:

1) знищення або пошкодження гризунами, комахами;

2) виходу підґрунтових вод, осідання грунту;

3) аварії опалювальної системи;

4) знищення або пошкодження його при реалізації;

5) заволодіння третьою особою шляхом шахрайства.

9. Знецінення майна внаслідок страхового випадку означає:

1) вартість знищеного майна;

2) вартість втрати якості та цінності предмета через пошкодження майна;

3) вартість викраденого майна.

10. У разі відшкодування втрат страхувальникові сума збитку ви­значається:

1) окремо для кожного пошкодженого предмета;

2) у цілому для групи пошкодженого майна;

3) окремо для кожного знищеного (викраденого) предмета;

4) в цілому для всього знищеного (викраденого) майна.