ЧАСТИНА V. СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

15.1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ЇЇ СТРАХУВАННЯ

Визначення об'єкта страхування. Крім особистого та майнового виділяється також страхування відповідальності, коли об'єктами стра­хування є «майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані ... з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі» (Закон України «Про страхування», стаття 4).

Страхування відповідальності спрямоване на захист майнових прав осіб, постраждалих у результаті дії або бездіяльності страхувальника. При цьому відшкодування збитків постраждалим гарантується страхо­вою компанією та не залежить від фінансового стану страхувальника. Таке страхування захищає також і фінансовий стан самого страху­вальника, який за наявності страхового полісу звільняється від витрат, пов'язаних зі спричиненою ним шкодою. Суми компенсацій можуть бути дуже значними (збитки часто мають катастрофічний характер), та й процес урегулювання позовів за такими збитками досить тривалий. Завдяки економічній доцільності та соціальній вагомості страхування відповідальності з'явилося й на українському ринку. Страхування від­повідальності перевізників, судновласників, власників транспортних засобів, туристичних організацій, імпортерів фармацевтичної продук­ції вже широко здійснюється українськими страховиками як в обов'яз­ковій, так і в добровільній формі.

В основу всіх видів страхування відповідальності покладено норми вітчизняного та міжнародного права. Рівень розвитку страхування від­повідальності прямо залежить від досконалості національних право­вих інститутів. Для страхування становлять інтерес види відповідаль­ності, що мають майновий характер і пов'язані з компенсацією зав­даної шкоди. До таких видів відповідальності належать цивільна, ма­теріальна та деякі види адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність — це одна з форм юридичної ,   відповідальності громадян і посадових осіб за здійснення ними адмі-|  ністративного правопорушення.

Деякі види страхування відповідальності на транспорті розглянуто в розділі 13 у  складі морського й авіаційного страхування.

328                                

Цивільна (цивільно-правова) відповідальність виникає як юридич­ний наслідок невиконання або неналежного виконання особою перед­бачених цивільним правом обов'язків, що пов'язане з порушенням суб'єктивних цивільних прав іншої особи. Цивільна відповідальність полягає у застосуванні до правопорушника в інтересах потерпілого встановлених законом або договором заходів впливу (санкцій) майно­вого характеру. Ідеться про відшкодування збитків, сплату неустойки (штрафу, пені), компенсацію шкоди.

Можливі випадки, коли для накладання відповідальності на запо­діювана шкоди необхідна наявність його вини; або відповідальність настає незалежно від вини та навіть без вини; іноді не тільки випадок, але навіть дія непереборної сили не звільнює заподіювана шкоди від відповідальності; ураховується специфіка діяльності, під час здійснен­ня якої заподіюється шкода.

Цивільне право засновується на презумпції вини, згідно з якою, від­сутність вини має доводитися самим правопорушником. Правопоруш­ник вважається винним доти, поки він не доведе свою невиновність. Тобто для виникнення відповідальності потерпілий зобов'язаний до­вести факт здійснення проти нього правопорушення, наявність у нього збитків та наявність причинного зв'язку між протиправною поведін­кою та збитками.

У цивільному праві діє так званий принцип генерального делікту, згідно з яким сам факт заподіяння шкоди вважається протиправним, якщо заподіювач шкоди не доведе, що мав права на дії, що спричини­ли шкоду. Протиправна заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в усіх випадках. Шкода, спричинена правомірними діями, підлягає від­шкодуванню тільки у випадках, передбачених законом.

Прикладом відповідальності за шкоду, спричинену правомірними діями, служать передбачені Кодексом торговельного мореплавства зо­бов'язання щодо розподілу збитків, що звуться загальною аварією. Згідно з правилами про загальну аварію збитки, що виникли під час морського перевезення в результаті цілеспрямованих пошкоджень, здійснених з метою рятування судна, фрахту та вантажу, що перево­зиться на судні, від загальної для них небезпеки, розподіляються між судном, фрахтом та вантажем співрозмірно до їх вартості.

На спеціальних умовах будується відповідальність власника дже­рела підвищеної небезпеки, відповідальність професійного охоронця та у деяких інших випадках. Для виникнення цих видів відповідально­сті не вимагається наявності вини винуватця шкоди. Звичайно відпові­дальність, що виникає без вини, називається безумовною або суворою.

329

Проте передбачені цивільним законодавством випадки відпові­дальності, незалежно від вини, не роблять її безмежною. В деяких ви­падках відповідальність не настає, якщо має місце умисел потерпілого. Так, власник джерела підвищеної небезпеки звільняється від відпові­дальності, якщо доведе, що шкода виникла внаслідок умислу потерпі­лого. У більшості ж випадків відповідальність знімається, якщо мала місце дія непереборної сили. Виняток становить Повітряний кодекс України, що покладає відповідальність за особисту шкоду, спричинену пасажирові при старті, польоті або посадці літака навіть у разі дії не­переборної сили.

Термін страхування. Оскільки позови за конкретним договором страхування потенційно можуть бути пред'явлені протягом кількох років, коли, можливо, страхувальник буде страхуватися вже в іншого страховика, виникають труднощі з визначенням «відповідального» за такими претензіями страховика. Тому важливо, які саме принципи по­кладено в основу договору страхування. Вибір залежить від діяльності страхувальника та виду страхування відповідальності. Якщо період між можливою необережністю страхувальника та фактом шкоди не­значний, то договір укладається на основі «прояву». Якщо такий період може бути надто тривалим (наприклад, при страхуванні фармацевтичних препаратів), то доцільніше укласти договір із «заявленими позовами».

Страхування відповідальності здійснюється, як правило, на основі «прояву» (рис. 15.1). Це означає, що страхувальник несе відповідаль­ність за шкоду, яка виявилася протягом дії договору (хоча причиною виникнення такої шкоди можуть бути дії, що їх припустився страху­вальник до початку дії цього договору). Проте страховик не відповідає за шкоду, що виявилася після закінчення договору. При цьому, якщо збитки стали очевидні після закінчення терміну страхування, але шко­да виявилася ще в момент дії договору, то ці збитки покриваються стра­ховиком.

Останнім часом поширилися договори на підставі «заявлених по­зовів». Іноді їх називають ще договорами за умовою «поданих вимог» (рис. 15.2). Тобто договір покриває позови, які вперше висуваються страхувальникові під час чинності договору. Щоб уникнути позовів «з довгим хвостом» (коли шкода виявилася через тривалий час), страхо­вики вводять ретроспективну дату. Усі втрати, що виявилися до цієї дати, покриттю не підлягають. Отже, страховик точно знає, скільки вимог йому треба покрити, що пом'якшує проблеми створення достат­ніх резервів, оцінки ризиків та розрахунки тарифів.

330

Рис. 15.1. Відповідальність за договорами на основі «прояву» збитків:

страховик 95/96 року не відшкодовує ніяких збитків;

страховик 96/97 року відшкодовує позови щодо збитків А, С;

страховик 97/98 року відшкодовує позови щодо збитків D і Е;

страховик 98/99 року відшкодовує позови щодо збитків В

Рис. 15.2. Відповідальність за договорами на основі «заявлених позовів»:

страховик 95/96 року не відшкодовує ніяких збитків;

страховик 96/97 року відшкодовує позови щодо збитку С;

страховик 97/98 року відшкодовує позови щодо збитків А і Е;

страховик 98/99 року відшкодовує позови щодо збитків В (попередній страховик не був повідомлений про збитки під час дії договору, умова про­довженого періоду не діє). Збиток D буде відшкодовано за договором 98/99 року, якщо він виявиться після ретроспективної дати цього договору. Інакше страхувальник може залишитися без захисту за цим позовом.

Щодо збитку F, то в обох випадках його буде відшкодовано страховиками майбутніх років, залежно від часу подання позову

331

У національних законодавствах можуть міститися положення, що впливають на визначення «відповідального» страховика. Так, суди США розробили систему «потрійної умови». Згідно з цією системою позивач може сам зазначити, який з періодів найбільше відповідає йо­го випадку — час нанесення шкоди, час виявлення шкоди або період між ними.

Розглянемо докладніше найперспективніші для України види стра­хування відповідальності.

15.2. СТРАХУВАННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВЛАСНИКІВ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є одним із найбільш масових видів страхування, який у біль­шості країн світу є за формою обов'язковим видом страхування.

Здійснення такого страхування в обов'язковій формі зумовлюється кількома обставинами.

По-перше, транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки. Норми цивільного законодавства більшості країн світу визначають са­ме власника транспортного засобу відповідальним за завдання шкоди здоров'ю або майну інших осіб (третіх осіб), крім випадків, коли до­рожньо-транспортна пригода була наслідком дії непереборної сили. Тобто цивільна відповідальність водія транспортного засобу перед третіми особами настає майже завжди у випадках спричинення дорож­ньо-транспортної пригоди.

По-друге, такі цивільно-правові відносини стосуються всього су­спільства, мають масовий характер, оскільки учасником дорожньо-транспортної пригоди потенційно може бути кожний громадянин.    Про велику небезпеку автотранспорту, що рухається дорогами

України, свідчить статистика. Щороку в дорожньо-транспортних пригодах з вини водіїв автомототранспорту гине або одержує травми зна-

332                                

травмовано 33 916 осіб). Показник тяжкості наслідків таких аварій за 1996 рік (кількість загиблих на 100 потерпілих) в Україні становить 13, що в 7 - 10 раз вище, ніж в інших країнах Європи. Крім цього, що­річно скоюється понад 200 тисяч автоаварій з матеріальними пошкод­женнями транспортних засобів, дорожніх споруд, будівель тощо. У ре­зультаті завдаються величезні матеріальні та моральні збитки, через суди проходять цивільні та кримінальні справи десятків тисяч грома­дян, на роки розтягуються виплати компенсації потерпілим винуват­цями автоаварій, значно погіршується матеріальний стан сімей обох сторін.

Більш як дві тисячі дорожньо-транспортних пригод відбуваються з вини водіїв невстановленого транспорту, що потребує створення особ­ливої системи соціального захисту постраждалих.

По-третє, навіть установлення цивільної відповідальності власника транспортного засобу не забезпечує своєчасного та повного відшкоду­вання шкоди потерпілому, насамперед через відсутність достатніх ко­штів у власника (водія) транспортного засобу. У цьому розумінні саме механізм обов'язкового страхування цивільної відповідальності авто­власників дозволяє створити надійну систему соціального захисту як третіх осіб — потерпілих, так і власників транспортних засобів.

Обов'язкове страхування власників транспортних засобів, попри його очевидну соціальну спрямованість, у більшості країн запровад­жувалося «адміністративно-силовим» шляхом, оскільки стикалося з певним опором громадян-автовласників. Останні іноді сприймають обов'язкове страхування як вид додаткового обов'язкового збору у ви­гляді страхових платежів. Пересічному автовласникові не завжди зро­зумілий і сам об'єкт страхування — цивільна відповідальність власни­ка джерела підвищеної небезпеки. Крім того, до моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди і настання цивільної відповідальності кожний водій вважає себе на дорозі «найкращим та найбезпечнішим».

Законом України «Про страхування» страхування цивільної відпо­відальності власників транспортних засобів включено до переліку обов'язкових видів. На підставі цього Кабінет міністрів України прий­няв постанову про запровадження з 1 січня 1997 року обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів має на меті забезпечити відшкодування збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою.

Під власником транспортного засобу розуміється юридична чи фі­зична особа, яка експлуатує транспортний засіб, що належить їй на праві власності, повного господарського відання, оперативного управ­ління або на інших підставах, що не суперечать чинному законодавст­ву (договір оренди, доручення тощо).

Обов'язковість такого страхування поширюється на резидентів та нерезидентів — власників транспортних засобів. Маються на увазі влас-

333

Суб'єктами обов'язкового страхування цивільної відповідальності є страхувальники, страховики, МТСБУ та треті особи — юридичні й фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Ідеться про життя чи здоров'я громадян, їхнє майно і майно юридич­них осіб.

Страхове забезпечення стосується прямої шкоди, заподіяної третій особі під час руху транспортного засобу, коли існує причинний зв'язок між рухом транспортного засобу і заподіяною ним шкодою.

Як страховий випадок розглядається дорожньо-транспортна при­года, що сталася за участю транспортного засобу страхувальника і че­рез яку настає його цивільна відповідальність за заподіяну цим транс­портним засобом шкоду майну, життю і здоров'ю третіх осіб.

Були встановлені такі два види договорів обов'язкового страху­вання цивільної відповідальності:

• звичайний договір, який укладається з власником транспортного засобу, зареєстрованого в Україні чи тимчасово ввезеного на терито­рію України для користування;

• додатковий договір, який діє на території держав, зазначених у страховому полісі, і на умовах, установлених у цих державах, згідно з угодами, укладеними з МТСБУ.

Страховою сумою за договором обов'язкового страхування цивіль­ної відповідальності визначено грошову суму, в межах якої страховик (страхова організація) згідно з умовами страхування зобов'язаний здійснити виплату третій особі або третім особам (у разі, коли потер­пілих у дорожньо-транспортній пригоді кілька) після настання страхо-| вого випадку.

Страхова сума та страхові платежі за обов'язковим страхуванням цивільної відповідальності визначаються Кабінетом міністрів України.

Страхувальникові надається право вибору страховика для укла­дання договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

334

Страховик (страхова організація) не може відмовити будь-якому страхувальникові в укладанні договору обов'язкового страхування ци­вільної відповідальності.

Страховик за домовленістю має право зменшувати розмір страхо­вих платежів, заохочуючи власників транспортних засобів, які постій­но забезпечують безаварійну експлуатацію своїх транспортних засо­бів, а також підвищувати розміри страхових платежів власникам транспортних засобів, з вини яких сталися страхові випадки (на умо­вах, що встановлюються МТСБУ, але не більше як 50 % розміру стра­хового платежу в обох випадках).

У разі виїзду за межі України страхувальник зобов'язаний укласти додатковий договір обов'язкового страхування цивільної відповідаль­ності на умовах, установлених МТСБУ, якщо користування транспор­тним засобом за межами України потребує обов'язкового страхування цивільної відповідальності на умовах країн відвідання.

Для відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транс­портної пригоди, страхувальник або третя особа (її спадкоємець, пра­вонаступник страхувальника) зобов'язані (залежно від випадку) звер­нутися із заявою до страховика (страхової організації) або до МТСБУ.

Виплата страхового відшкодування третій особі здійснюється стра­ховиком на підставі таких документів:

• заяви про виплату страхового відшкодування;

• довідки органів внутрішніх справ про обставини скоєння дорож­ньо-транспортної пригоди;

• довідки (висновків експертизи, страхового акта, аварійного сер­тифіката тощо), що підтверджує розмір майнової шкоди у разі її вини­кнення;

• довідки медичних закладів про термін тимчасової непрацездат­ності або довідки спеціалізованих установ про встановлення інвалід­ності у разі її виникнення;

• копії свідоцтва про смерть (для загиблих під час дорожньо-транспортної пригоди або померлих внаслідок цієї пригоди) та доку­мента про правонаступництво для спадкоємців.

Виплата страхового відшкодування здійснюється третій особі або її спадкоємцям протягом 15 робочих днів з дня отримання страхови­ком зазначених документів, крім випадків, коли спори, пов'язані з ви­платою страхового відшкодування, розглядаються у судовому порядку.

За шкоду, заподіяну здоров'ю третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страховик (страхова організація) здійснює вип­лату страхового відшкодування в межах страхової суми у разі:

• загибелі під час дорожньо-транспортної пригоди або смерті внаслі­док цієї пригоди спадкоємцю третьої особи — у розмірі страхової суми;

• установлення третій особі інвалідності І групи — в розмірі 100 % страхової суми, II групи — 80 %, III групи — 60 % цієї суми;

• тимчасової втрати третьою особою працездатності за кожну добу — у розмірі 0,2%, але не більш як 50 % страхової суми.

335

Страховик (страхова організація) сплачує зазначені страхові суми кожній потерпілій третій особі, але в цілому не більш як п'ять страхо­вих сум. У разі, коли загальний розмір шкоди за одним страховим ви­падком перевищує п'ятикратний розмір страхової суми, відшкодуван­ня кожній потерпілій третій особі пропорційно зменшується.

У разі заподіяння шкоди майну третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, якщо суб'єкти страхування не дійшли згоди щодо розміру збитків, виплата страхового відшкодування здійснюєть­ся на підставі висновків експертизи, яка провадиться за рахунок стра­ховика.

Розмір франшизи при відшкодуванні збитків, завданих майну тре­тіх осіб, встановлюється на рівні до 2 % страхової суми.

Страховик не відшкодовує збитків:

• у разі заподіяння шкоди життю та здоров'ю власника транспорт­ного засобу, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;

• за пошкоджене або знищене будь-яке майно (вантаж), що місти­лося у транспортному засобі страхувальника, винного у скоєнні до­рожньо-транспортної пригоди;

• за пошкоджений або знищений транспортний засіб його власни­кові, винному в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;

• за забруднення або пошкодження об'єктів навколишнього при­родного середовища;

• за наслідки пожежі, яка виникла поза краєм проїзної частини та на прилеглій до неї території;

• за пошкодження або знищення антикварних речей, виробів з до­рогоцінних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, предме­тів релігійного культу, колекцій картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів;

• якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок навмис­них дій третьої особи, визнаних такими в установленому порядку;

• якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок масових безпорядків і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспорт­ного засобу, не пов'язаної з цією пригодою.

МТСБУ відшкодовує шкоду, заподіяну тільки життю і здоров'ю третьої особи. Таке відшкодування здійснюється в термін і на умовах, визначених для страховиків (страхових організацій), у разі:

• коли транспортний засіб, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, не встановлений;

• коли дорожньо-транспортна пригода скоїлась внаслідок угону чи викрадення транспортного засобу страхувальника;

• надання страхувальником свого транспортного засобу працівни­кам міліції та охорони здоров'я згідно з чинним законодавством;

• коли страховик (страхова організація) — член МТСБУ неплатос­проможний за своїми зобов'язаннями згідно з договорами обов'язко­вого страхування цивільної відповідальності.

336                                 

Страховик (страхова організація) та МТСБУ мають право в межах, визначених чинним законодавством України, вимагати компенсації здійснених страхових виплат від третьої особи — страхувальника або особи, що керувала транспортним засобом, у разі:

• навмисного заподіяння шкоди третій особі;

• керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, під впливом наркотичних чи токсичних речовин, що знижують швид­кість реакції та увагу;

• відсутності посвідчення на право керування транспортним засо­бом даної категорії;

• коли винуватець залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, не порушивши встановлені правила;

• коли страховий випадок стався через невідповідність технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам діючих Правил дорожнього руху України;

• коли страхувальник без поважних причин протягом трьох робо­чих днів не повідомив страховикові про настання страхового випадку, не подав йому письмового пояснення про обставини дорожньо-транс­портної пригоди або в разі потреби не надав свій транспортний засіб для огляду й експертизи;

• коли після виплати страхового відшкодування з'ясується, що стра­хувальник або третя особа надали неправдиві відомості, які призвели до підвищення суми страхового відшкодування або безпідставної виплати.

Якщо за рішенням судових органів дорожньо-транспортна пригода сталася через незадовільне експлуатаційне утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або через інші перешкоди у здійсненні руху, страховик (страхова організація) виплачує третій осо­бі страхове відшкодування і має право одержати відповідну компенса­цію від юридичних та фізичних осіб, винних у створенні таких умов.

Договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності на­бирає чинності з моменту, зазначеного у страховому полісі, але не ра­ніше внесення, що посвідчується відповідними документами страху­вальником страхового платежу на користь страховика.

У разі настання страхового випадку та виплати страхового відшко­дування третій особі страховиком в обсязі, більшому за 25 % страхової суми, страхувальник, з вини якого сталася дорожньо-транспортна при­года, має переукласти договір обов'язкового страхування цивільної від­повідальності.

Після сплати страхового платежу страхувальник одержує від стра­ховика страховий поліс, який є договором (письмовою угодою) обов'яз­кового страхування цивільної відповідальності.

337

Страховий поліс може мати розділи, що передбачають можливість добровільного страхування транспортного засобу, життя і здоров'я во­дія та пасажирів.

Зразок страхового полісу встановлюється МТСБУ за погодженням з Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю.

У разі зміни власника транспортного засобу дія договору обов'яз­кового страхування цивільної відповідальності може поширюватися на нового власника за умови переоформлення страхового полісу на його ім'я.

У разі в'їзду на територію України незастрахований власник (водій) транспортного засобу має укласти звичайний договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності. Це не поширюється на випад­ки, коли власник транспортного засобу застрахував цивільну відпові­дальність у державі, з уповноваженою організацією зі страхування ци­вільної відповідальності якої МТСБУ уклало угоду про взаємне ви­знання договорів такого страхування.

У разі настання страхового випадку страхувальник (водій транс­портного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду) зо­бов'язаний:

• додержувати правил дорожнього руху, установлених чинним за­конодавством;

• вживати всіх заходів з метою запобігати збільшенню розміру шкоди;

• надавати третім особам необхідну інформацію для ідентифікації страхувальника і страховика (страхової організації");

• повідомити протягом трьох робочих днів страховикові (страховій організації) про настання страхового випадку, надати йому письмове пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди, страховий поліс та в разі потреби надати транспортний засіб для огляду й експе­ртизи. Якщо страхувальник з поважних причин не мав змоги виконати зазначеної дії, він повинен довести це документально.

Під час оформлення відповідних документів про дорожньо-транс­портну пригоду працівники органів внутрішніх справ згідно з чинним законодавством установлюють та фіксують необхідні відомості про обов'язкове страхування цивільної відповідальності учасників цієї пригоди.

338

Органи внутрішніх справ згідно з чинним законодавством зобов'я­зані видавати страховикові (страховій організації) або МТСБУ після їх звернення відомості, що стосуються страхового випадку.

Контроль за наявністю страхового полісу обов'язкового страху­вання цивільної відповідальності у власника (водія) транспортного за­собу здійснюється під час його експлуатації органами внутрішніх справ згідно з чинним законодавством.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності може здійс­нювати страховик (страхова організація), який має філії, представниц­тва або уповноважених представників (юридичних осіб) в областях України та Автономній Республіці Крим і є членом МТСБУ, а також за наявності у нього не менш як двох років практичного досвіду з май­нового та особистого страхування і страхування будь-якого виду від­повідальності на наземному транспорті.

Завдяки запровадженню обов'язкового страхування власників транс­портних засобів Україна приєдналася до міжнародної системи страху­вання відповідальності автовласників, так званої системи «Зелена кар­тка», яка функціонує з 1 січня 1953 року.

Основним завданням цієї системи є створення ефективного захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах за участю автовласни­ків-нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода. Така система мала насамперед запровадити механізм гарантованих виплат компен­сацій потерпілим з вини автовласників інших країн. Це забезпечувало­ся виконанням певних умов країнами — членами системи «Зелена картка».

По-перше, у таких країнах має здійснюватись обов'язкове страху­вання цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

По-друге, у кожній країні має бути єдина організація, що здійснює врегулювання збитків, заподіяних автовласниками цієї країни на тери­торії інших держав, а також єдина організація, що врегульовує збитки автовласників-нерезидентів на території свого перебування.

По-третє, держава — член системи «Зелена картка», не повинна здійснювати перешкод при трансфері вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати.

Збитки у країнах — членах системи «Зелена картка» врегульову­ються, як правило, через уповноважену національну організацію (Моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-резидента іншої країни, на відповідне мото­рне страхове бюро цієї країни. У цьому разі перше моторне страхове бюро розглядається як бюро — регулювальник збитків, а друге — як бюро-платник.

Взаємовідносини між моторними страховими бюро країн — членів системи «Зелена картка» регулюється двосторонніми угодами, що ук­ладаються за уніфікованою формою.

Отже, якщо автовласник є резидентом країни — члена системи «Зелена картка», він безперешкодно може проїжджати територіями

339

всіх країн — членів цієї системи без обов'язкового страхування на умовах країни відвідання.

У разі скоєння ДТП резидентом однієї країни на території іншої країни претензії потерпілих врегульовують через Національне моторне страхове бюро. Функціонування цієї міжнародної системи довело її ефективність, насамперед, як механізму захисту потерпілих від транс­портних засобів, що задіяні в міжнародних сполученнях.

15.3. СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПЕРЕВІЗНИКА ВАНТАЖІВ

Географічне положення України, рівень її економічного розвитку та всеохоплююче включення у світову економіку забезпечують безпе­рервні вантажопотоки з внутрішніх та міжнародних перевезень всіма видами транспорту. До процесу перевезень вантажів залучені авто­транспортні підприємства, авіакомпанії, судновласники, експедитори з фрахту, експедиторські агентства, залізниця. Вони є формальними або фактичними перевізниками. Так, при зверненні до експедиторського агентства вантажовідправник укладає з ним договір перевезення. При цьому агентство стає формальним перевізником, що несе відповідаль­ність за зазначений у договорі вантаж. Експедитор вишукує придатний транспортний засіб та домовляється з фактичним перевізником, що без­посередньо здійснює перевезення. Якщо перевезення здійснюються з перевантаженнями або різними видами транспорту (комбіновані пере­везення), то вантажовідправникові немає потреби укладати договір перевезення з кожним перевізником окремо. Досить укласти його з одним перевізником на весь маршрут, а фактичний перевізник буде змінюватися у процесі транспортування.

Згідно з договором перевезення перевізник зобов'язується перевез­ти товари з одного місця до іншого за відповідну винагороду. Відпові­дальність перевізника за товар, що підлягає перевезенню або тимчасо­вому зберіганню, визначається рядом факторів, зокрема:

• торговельною практикою;

• законодавчими актами, що регламентують перевезення;

• міжнародними конвенціями.

Щодо перевезень, які не підпадають під дію міжнародних угод України, перевізник несе відповідальність згідно зі статтею 14 «Закону про транспорт» за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнято­го для перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не дове­де, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталося не з його вини. До уваги беруться також кодекси (статути) окремих видів транс­порту та інші законодавчі акти України.

Існуюча практика визначення відповідальності перевізника ванта­жів тісно пов'язана зі страхуванням відповідальності перевізника за товари, що приймаються до перевезення. Зауважимо, що страхування

342

няття перевізником вантажу для транспортування та закінчується од­ночасно з відповідальністю перевізника після видачі вантажу отриму­вачеві. Ліміт відповідальності (страхова сума) установлюється за уго­дою сторін. Він може визначатися за обсягами перевезень та цінністю вантажів, а також залежно від максимально можливих сум претензій, що їх перевізник повинен буде виплатити за нормами права та чинною судовою практикою у країнах, де здійснюється бізнес перевізника. Як правило, для перевізника, що транспортує вантажі в межах країни, не­обхідні нижчі ліміти відповідальності, ніж у разі міжнародних ванта­жоперевезень.

Страхові премії. Здебільшого договір страхування укладається на рік щодо всіх перевезень транспортом страхувальника або його субпід-рядчиків, якщо це обумовлено, та може бути подовжений на будь-який подальший період зі сплатою щорічної премії. На момент укладання договору страхувальник заявляє суму доходу, яку він розраховував одержати від перевезень. Виходячи з обсягу перевезень, страховик ви­значає розмір страхової премії, яка може бути внесена частинами (депозитна премія). Також обумовлюється розмір мінімальної страхо­вої премії, який за будь-яких обставин належить страховикові. Якщо по закінченні страхового року заявлений обсяг відрізнятиметься від реально отриманого прибутку, різниця буде компенсована або допла­тою додаткової премії страховикові, або поверненням відповідної су­ми страхувальникові. Проте повернення не може перевищувати обу­мовленого відсотка (як правило, воно не більш як 20%) страхової премії.

Договором можуть бути передбачені:

• види вантажів, відповідальність за які не покриватиметься таким договором;

• географічні ліміти дії страхового захисту, наприклад тільки на території області, України, СНД і т. ін.;

• ліміти відповідальності страхової компанії за одним перевезен­ням або одним транспортним засобом;

• вимоги із забезпечення безпеки, а також щодо сигнальних та охоронних пристроїв, використовуваних на момент навантаження, роз­вантаження, транспортування та тимчасового зберігання;

• умови з прийняття претензій перевізником, строки та процедура повідомлення страхової компанії.

Зауважимо, що в цьому виді страхування, як і в інших видах стра­хування відповідальності, груба недбалість або навмисні дії страху­вальника не покриваються договором. Страховий захист надається щодо співробітників страхувальника та субпідрядників, схвалених страховою компанією, якщо у результаті їх недбалості або помилки вантаж був пошкоджений і ця шкода не покривається ніякими іншими полісами страхування.

Ризики та винятки в договорі страхування визначаються згідно з нормами права та традиціями, що склалися стосовно відповідальності

343

перевізника вантажів, котрий здійснює транспортування даним видом транспорту. Тому перейдемо до розгляду особливостей страхування відповідальності вантажоперевізників для різних видів перевезень.

Страхування відповідальності автоперевізника за вантаж. Згі­дно зі статтею 362 Цивільного кодексу України і статтею 133 Статуту автомобільного транспорту Української РСР (далі — Статут) авто­транспортне підприємство несе відповідальність за прийнятий до пере­везення вантаж — його втрату, нестачу, псування або пошкодження.

При розробці умов страхування необхідно враховувати ось що. Обсяг відповідальності перевізника вантажів визначається в розмірі реальної шкоди, а в разі втрати або загибелі — у розмірі справжньої вартості. При міжміських перевезеннях вантаж вважається загубле­ним, якщо він не доставлений протягом ЗО днів після строку доставки. У випадках прибуття його в несправному кузові або з пошкодженими пломбами, а також з пломбами попутної вантажної автостанції пере­візник зобов'язаний видати вантаж із перевіркою. Вантаж видається з перевіркою і тоді, коли навантаження здійснено автоперевізником зі складу вантажної станції або в разі видачі зі складу автостанції (стаття 66 Статуту). В усіх випадках тарні та штучні вантажі видаються з перевіркою ваги і стану вантажу тільки в пошкоджених місцях. Обста­вини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності вантажоперевізника при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами у товарно-транспортних документах.

Істотне значення для страховика мають і строки позовної давності. Протягом шести місяців отримувач вантажу має право подати претен­зію перевізникові, який видав вантаж, а в разі втрати вантажу, нарівні з вантажовідправником — автотранспортному підприємству, що прий­няло до перевезення вантаж. Претензія має супроводжуватись докуме­нтами, що підтверджують наявність шкоди та розрахунок збитків. Якщо претензія відхиляється перевізником, то протягом двох місяців на нього може бути поданий позов. Перевізник може бути звільнений від відповідальності, якщо доведе відсутність своєї провини.

При міжнародних перевезеннях страховий захист автоперевізника будується згідно з Конвенцією CMR (Конвенція про договір міжнаро­дного дорожнього перевезення вантажів), що уніфікує умови таких перевезень та відповідальності автоперевізника. Якщо в накладній за­значається, що перевезення здійснюється на умовах CMR, то жодні інші положення до такого перевезення не застосовуються.

IV розділ Конвенції визначає всі випадки, коли перевізник несе від­повідальність та уникає її, у тому числі пов'язані з недостатнім упа­куванням, маркіруванням вантажу, використанням відкритих транс­портних засобів тощо. Відповідальність визначається за реальною ' Шкодою, але не може перевищувати 25 золотих франків за 1 кг загиб-*лого або пошкодженого вантажу. За протоком CMR максимальна відповідальність автоперевізника встановлює 8,33 спеціальних прав запозичення (СПЗ — умовна розрахункова одиниця МВФ) за 1 кг втраче-

344

При здійсненні транспортування кількома перевізниками в разі шкоди позов може бути пред'явлений першому, останньому або тому вантажоперевізникові, на чиєму етапі було завдано шкоди, або одно­часно кільком. Усі перевізники, які беруть участь в одному транспор­туванні, несуть солідарну відповідальність, що також слід ураховувати страховій компанії при складанні договору та розрахунку премій.

Страхування відповідальності залізниць. Правова база, що ре­гулює стосунки залізничного перевізника з іншими сторонами, котрі беруть участь у перевезенні, така:

• Закон України «Про транспорт»;

• Закон України «Про залізницю»;

• Статут залізниць України, який затверджується Кабінетом мініст­рів України, інші акти законодавства України. Укрзалізниця здійснює функції господарюючого суб'єкта, а також керує процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях.

Згідно зі статтею 23 Закону «Про залізницю» за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично запо­діяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошко­дження виникли з незалежних від них обставин. Велике значення для розгляду претензій має правильне оформлення товарно-транспортних документів та виконання вимог до перевезення кожного вантажу. На­приклад, якщо партія вантажу (скажімо, група вагонів) була оформлена однією накладною, то факт неприбуття частини партії (кількох ваго­нів) вважається нестачею вантажу, а не його втратою. Будь-які обста­вини, що можуть стати основою для настання відповідальності перевіз­ника, засвідчуються актами.

Обсяг відповідальності залізниці визначається згідно зі статтею ІЗ Закону «Про транспорт» та Статутом залізниць. Відповідні претензії та позови мають висуватися до Управління залізниці призначення протя­гом шести місяців. Страховик вантажу, що виплатив компенсацію за пошкоджений або загиблий вантаж, також має право пред'явити рег-ресну вимогу до Управління залізниці призначення.

У країнах ЄС відповідальність перевізника визначається на підста­ві Міжнародної конвенції про перевезення товарів по залізниці COTTF. Застосування цієї конвенції досить обмежене, а саме:

• діє тільки тоді, коли країна відправлення та країна одержання ван­тажу обидві підписали конвенцію;

• стосується лише основних магістральних залізниць Європи;

• позов подається тільки до країн, де було завдано шкоди.

345

Ліміт відповідальності перевізника обмежується 17 СПЗ за 1 кг пошкодженого або втраченого вантажу. Якщо буде доведено грубу недбалість або злий намір перевізника, то він позбавляється права скористатися зазначеними лімітами і його відповідальність стає необ­меженою.

Принципи страхування відповідальності залізничного перевізника за вантаж такі самі, як і для автомобільних перевезень, хоч і грунту­ються на іншій правовій базі. Зауважимо, що в Україні цей вид стра­хування практично не застосовується через монопольний статус заліз­ниць, який склався історично. Проте процеси роздержавлення влас­ності та становлення ринкової економіки можуть змінити цю ситуацію і дати поштовх для розвитку страхування відповідальності залізниць за вантаж.

Страхування відповідальності за вантаж морського та авіацій­ного перевізника. Оскільки ця тема вже розглядалася разом зі страху­ванням на транспорті, спинимося лише на кількох основних моментах цього страхування.

Для внутрішніх перевезень відповідальність перевізників за вантаж визначається на підставі реальної суми шкоди. Вартість вантажу, на основі якої має визначатися розмір претензії в разі шкоди, установлю­ється на момент, коли завдано шкоди (стаття 203 Цивільного кодексу). Якщо до виконання рішення про відшкодування збитків збільшилися ціни на майно, що перевозиться, то до перевізника може бути висунута додаткова претензія.

Усі стосунки сторін регулюють такі норми права:

• Закон України «Про транспорт»;

• Повітряний кодекс України;

• Кодекс торговельного мореплавства України. Страхування здійснюється на розглянутих раніше загальних прин­ципах страхування відповідальності вантажоперевізника.

Для міжнародних перевезень авіатранспортом відповідальність за вантаж установлюється Варшавською конвенцією в розмірі 20 дол. за 1 кг пошкодженого або загубленого вантажу. Вантаж вважається загу-|   бленим, якщо він не доставлений протягом двадцяти одного дня з дати і  закінчення перевезення. Згідно з Гвадалахарською конвенцією 1961 року претензію можна висунути як до перевізника, з яким був укладе­ний початковий контракт, так і до перевізника, котрий здійснював пе­ревезення, коли було завдано шкоди. Страховий захист стосовно від­повідальності перевізника за вантаж звичайно включається до комбі­нованого полісу страхування відповідальності авіалеревізника (перед па­сажирами, за багаж, за вантаж). При більших сумах відповідальності — а ринок авіаперевезень розвивається в сторону збільшення відповідаль­ності перевізника — ризик обов'язково розміщується на світовому ри­нку перестрахування. Тому умови страхового полісу та тарифи визна­чаються на базі умов та тарифів перестраховиків. Як правило, перевіз­ник купує поліс, який включає відповідальність за вантажі з деклара-

346                                  

При міжнародних морських перевезеннях судновласник несе від­повідальність за вантаж на борту судна, а також за вантаж, що заван­тажується (розвантажується) або готується до навантаження (розванта­ження) згідно з умовами перевезення, здебільшого на підставі Правил Гааги — Вісбі. Правила застосовуються у випадках, коли:

• перевезення регулюється коносаментом або іншим подібним до нього товаророзпорядчим документом;

• перевезення здійснюється з країни (у країну), з якою укладений контракт;

• у контракті є застереження про межу відповідальності по одному судну.

Правила передбачають обмеження відповідальності судновласника у розмірі 2 СПЗ за 1 брутто кг пошкодженого або загубленого ванта­жу. Позови до перевізника, як правило, приймаються протягом року з дати закінчення відвантаження.

Страхування відповідальності за вантаж судновласники купують у спеціальних товариствах взаємного страхування судновласників — Р&І Club. Поліс страхування покриває широкий перелік потенційних ризиків завдання шкоди вантажу. Клуби вимагають від судновласників суворо додержувати умов страхування, інакше вони відмовляють страхувальнику у компенсації. Жорсткі умови пояснюються тим, що істотне порушення засад договору (девіація) перевізником позбавляє його права обмежити відповідальність згідно з Правилами, через що вона стає необмеженою.

Такі загальні принципи виникнення відповідальності перевізників за вантаж та умови прийняття ризику вантажоперевізника страховика­ми. Страхування відповідальності українських вантажоперевізників має великий потенціал і є перспективним напрямком вітчизняного страхування.

ТЕСТ 15А

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

1. Якими причинами зумовлюється обоє 'язковість страхування ци­вільної відповідальності автовласників?

І) Причинами релігійного характеру;

2) необхідністю додаткового залучення коштів для утримання ав­томобільних доріг;

3) тим, що автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки.

347

1) Країни, в яких кількість автотранспортних засобів перевищує 10 млн одиниць;

2) європейські країни, а також країни що мають з ними спільні ко­рдони;

3) країни, в яких населення більш як 7 млн.

3. Хто має право звертатися до страховика з вимогою про випла­ту страхового відшкодування?

1) Як страхувальник (водій) транспортного засобу, так і потерпілий;

2) тільки водій транспортного засобу;

3) тільки судовий виконавець.

4. До кого має звертатися водій автомобіля-рефрижератора для отримання страхового відшкодування відповідно до умов договору обов 'язкового страхування його цивільної відповідальності у випадку псування товарів, що перевозились, з причини поломки холодильного агрегату?

1) До страховика, що уклав договір страхування цивільної відпо­відальності цього автовласника.

2) до покупця;

3) вартість зіпсованих товарів не є об'єктом страхування цивільної відповідальності автовласника.

ТЕСТ 15Б

Страхування відповідальності перевізника вантажів

1. Який ліміт відповідальності вантажоперевізника при:

1) міжнародних автомобільних перевезеннях;

2) внутрішніх залізничних перевезеннях:

а) 17 СПЗ за 1 кг;

б) вартість фактичного збитку;

в) 8, 33 СПЗ за 1 кг;

г) 20 дол.за 1 кг.

2. Згідно з полісом страхування відповідальності вантажопереві­зника страхувальник, як правило, сплачує:

а) мінімальну премію;

б) депозитну премію;

в) депозитну премію з можливою доплатою.

РОЗДІЛ 16. СТРАХУВАННЯ ІНШИХ ВИДІВ

16.1. СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВИРОБНИКА ЗА ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

Мета цього виду страхування — захищати страхувальника в разі претензій, що їх висувають споживачі його продукції (послуг, котрі ним надаються) і за які він несе відповідальність згідно із цивільним законодавством. Природно, що розвиток страхування відповідальності за якість продукції тісно пов'язаний з розвитком правових норм, які захищають споживачів товарів. Так, в Англії та США цей вид страху­вання з'явився ще наприкінці минулого століття. Численні положення англійського права покладено в основу Директиви про уніфікацію правових та адміністративних норм у зв'язку з відповідальністю виро­бників за якість продукції (далі — Директива), прийняту 1985 року країнами ЄС. Цей документ передбачає створення однаково рівних умов конкуренції та забезпечення свободи торгівлі на основі уніфіка­ції правових норм країн ЄС щодо виробників та споживачів товарів і послуг. Проте деякі поняття та обставини можуть тлумачитися згідно з національним законодавством.

Оскільки вітчизняні виробники прагнуть розширити свої експортні можливості, підвищити конкурентоздатність своєї продукції, їм необ­хідно враховувати прийняті за кордоном вимоги до якості, а також за­ходи, що вживаються для захисту прав споживачів.

Наприклад, у Росії таке страхування вже не новина. У лютому 1997 року у Майамі (США) сталася катастрофа спортивного літака Су-31. Спричинився до аварії виробничий дефект. Виробникові — AT «Передові технології Сухого» було висунуто позов на кілька мільйонів доларів, зупинено продаж літаків класу Су американськими дилерами. Це стало поштовхом для укладання договору страхування відпові­дальності заводу за свою продукцію на кілька десятків мільйонів до­ларів разом із юридичними та судовими витратами. Деякі компанії ук­ладають такі договори на вимогу закордонного партнера, котрий купує їхню продукцію для використання або реалізації за кордоном.

Вітчизняні страховики мають бути готові надати страховий захист з відповідальності виробників за якість продукції з огляду на вимоги до якості товарів та правових норм. Тому досвід країн ЄС слід розгля­нути докладніше.

Насамперед Директива ЄС передбачає сувору відповідальність ви­робника, тобто «відповідальність без вини». Для одержання компенса­ції особа, що постраждала, має довести, що їй було завдано шкоди та що шкода є наслідком дефекту цієї продукції.

Поняття продукції та дефекту. Поняття «продукція» охоплює будь-які товари, комплектуючі, сировину, електроенергію. Не входять

349

Дефектною є продукція, безпечність якої не відповідає рівню, на який має право розраховувати споживач з огляду на всі обставини (призначення продукції, зовнішній вигляд, упаковка, наявність інстру­кцій та правил експлуатації і т. ін.). Під дефектом розуміють також недоліки конструкції, виробничі огріхи, помилки в інструкції, недолі­ки контролю за якістю продукції.

Особливості відповідальності. Питання про вину виробника не порушується — відповідальність виникає із самого факту шкоди, за­подіяної позивачеві. Відповідальність за шкоду покладається не лише на виробника кінцевого продукту або комплектуючих, використаних у виробництві зазначеного продукту, й на тих, хто пропонує продукт як «свій» (наприклад, супермаркети та фірмові магазини несуть відпові­дальність за продукцію з нанесеним власним фірмовим знаком або своєю назвою). Продукція, перш ніж потрапити до споживача, може пройти через багатьох людей — безпосередніх виробників, постачаль­ників, імпортерів, продавців. Кожний із цього ланцюга може нести від­повідальність перед клієнтами за заподіяння шкоди, якщо не назве ін­шої особи, винної у шкоді. Тобто термін «виробник» трактується до­сить широко. Директива ЄС дозволяє обмежувати відповідальність ви­робника за тілесні пошкодження або смерть, до яких призвела неякісна продукція, сумою 70 млн екю. Деякі країни ЄС, наприклад Велика Британія, не установлюють ліміту відповідальності взагалі.

Способи захисту виробника. У разі висунення позову тягар доказів (тобто збір та надання доказів у свій захист) повністю лягає на вироб­ника. При цьому він може знизити відповідальність, довівши таке:

• він ужив усіх необхідних кваліфікованих заходів до виключення дефектів у продукції на етапі виробничого процесу, або діяв згідно з певним законодавчим актом;

• він не передав дефектну продукцію у сферу збуту;

• поставка здійснювалась не у ході бізнесу з метою отримання прибутку (наприклад, подарунок);

• він виготовив тільки частини продукту, а дефектною виявилась вся конструкція, або причиною стала інструкція, надана на наступно­му етапі;

• на момент передання товару у збут він не міг виявити цей де­фект, виходячи з рівня наукових та технічних знань того періоду (так званий ризик «розвитку»; не всі члени ЄС прийняли цей вид захисту);

• дефект настав у результаті неправильного, необережного вико­ристання продукту або ремонту, а також недотримання правил обере­жності та інструкцій, що додаються до продукту.

Директива зберігає право виробника на регрес або відхилення роз­міру заявленого збитку за умови, що потерпілий сам винний у заподі-^; юванні шкоди.

350

Позовна давність. Позивач, за своїм вибором, може подати позов або у країні виготовлення, поставки продукції, або у країні, в якій на­став факт завдання шкоди. Це право позивача закріплене Брюссельсь­кою конвенцією ЄС «Про судові рішення та обов'язкове виконання судових рішень по цивільних та комерційних справах». Позивач має право подати позов протягом 10 років з моменту завдання шкоди. Протягом трьох років позов має бути вирішений.

Такі основні моменти, що визначають відповідальність виробника та його стосунки з потерпілою особою. Виходячи з правових норм, формуються умови страхування відповідальності виробника за якість продукції. Слід відзначити, що при невеликих ризиках виробника (виходячи з природи його діяльності), таке страхування може бути включене до полісу страхування цивільної відповідальності. Проте страховики цивільної відповідальності неохоче надають це покриття, і такі ризики дедалі все частіше страхуються за окремим полісом. Поліс відповідальності виробника за якість продукції не покриває ризики, пов'язані з використанням транспортних засобів, літаків, суден, які страхуються окремими договорами з урахуванням специфіки цих ри­зиків та наявної практики страхування. Наприклад, відповідальність власників транспортних засобів покривається договорами транспорт­ного страхування. Відповідальністю за якість авіапродукції займається ринок авіаційного страхування.

Умови страхування. За договором страхування відповідальності виробника за якість продукції страховик зобов'язується відшкодувати всі суми, які страхувальник буде зобов'язаний виплатити за:

• випадкові пошкодження, спричинені здоров'ю, включаючи смерть, якої-небудь особи;

• випадкові знищення та (або) пошкодження майна, що трапились у період терміну страхування у визначених договором географічних межах та причиною яких була продукція страхувальника (продана, на­дана, доставлена, встановлена, відремонтована, перероблена або пере­вірена ним).

Страховик несе відповідальність тільки за прямі та ненавмисні збитки, що виникли протягом дії договору страхування, у зв'язку з продукцією, що покривається договором. При цьому продукція повин­на перебувати поза контролем страхувальника, у тому числі, поза при­міщеннями, що належать або займаються страхувальником.

Страхувальник повинен знати, що страхове покриття надається тільки за збитки, спричинені неякісними, дефектними товарами. Шко­да, якої завдано самим товарам, не компенсується. Наприклад, страху­вальник розмістив промислову установку у приміщенні замовника. Під час експлуатації через дефект в установці відбувається пожежа. Стра­ховик виплатить компенсацію за шкоду через травму, за втрату майну замовника, але вартість самої установки, вартість її заміни або ремон­ту звичайним полісом не покривається.

351

Страховики у своїх договорах конкретно визначають номенклату­ру продукції та ризики, що страхуються. Як правило, визначається та­ра, маркування та упаковка продукції, оскільки вони можуть стати причиною пошкодження. (Наприклад, шкода, заподіяна фарбою, яка витікає з банки.) Деякі обмежуються тільки ризиками, пов'язаними з дефектом виробничого характеру.

Взагалі, страховики більш охоче беруть на себе ризики продавців та посередників, ніж безпосередніх виробників, через можливість ви­користовувати право суброгації (пред'явлення регресного позову) про­ти виробника.

Винятки з договору страхування. Виключається відповідальність за шкоду споживачеві (третій особі), викликану продукцією, у зв'язку:

• з радіацією, радіоактивним зараженням, ядерними вибухами;

• з страйками, політичними актами, військовими діями та розпоря­дженням військових та громадянських влад;

• з дефектами, які були відомі страхувальнику до реалізації продукції;

• з неправильним зберіганням на складі страхувальника;

• з транспортуванням продукції (цей ризик вноситься до інших по­лісів, наприклад, за відповідальністю перевізника);

• зі шкодою нематеріальним активам: патентам, знакам для това­рів, ліцензіям і т. ін.

Як правило, виключається відповідальність, якщо дефект настав внаслідок природних властивостей або якщо шкода здоров'ю та майну вважається неминучою. Це можливо при навмисних діях або грубій необережності страхувальника.

Деякі з указаних ризиків вносяться до розширеного страхового покриття.

Територіальні межі страхування. Більшість договорів надають за­хист по всьому світу. Але страховик може внести умову, що обмежує територію страхування. Наприклад, страховики неохоче надають за­хист для продукції, що експортується в США, оскільки американські суди присуджують більш високі суми компенсацій.

Якщо продукція поставляється з філій підприємства-страхуваль­ника, розташованих у інших країнах, то доцільніше цей ризик застра­хувати у місцевих страховиків. Вони краще знають місцеві закони, що допомагає уникнути багатьох проблем під час судових розглядів.

Для підприємства, що має поставки за кордон, краще оформити поліси за місцем збуту, а також основний поліс у своїй країні з по­криттям по всьому світу та на основі «диференціації умов». Тоді всі по­зови, що не покриваються локальними полісами, будуть покриватись основним полісом. У такому разі страхувальник централізовано конт­ролює претензії, що виникають, і може до того ж скористатися перева­гами локальних полісів.

Ліміт відповідальності страховика. Договір страхування передба­чає сукупний ліміт відповідальності за весь термін страхування. Це за-

352

хищає страховика від катастрофічних збитків і водночас дозволяє уни­кнути суперечок у суді про те, що вважати одним випадком. Можуть також установлюватися ліміти щодо окремих груп продукції.

Над зазначений ліміт страховики покривають витрати, пов'язані з розслідуванням та задоволенням позову, у тому числі судові витрати. Проте популярнішим стає включення таких витрат до сукупного ліміту. Саме такий підхід застосовується в договорах «із заявленими позовами».

Андеррайтинг. Ризик оцінюється на підставі анкети-заяви. Страхо­викові потрібна така інформація:

• Особа страхувальника. Коли страхувальник представляє кілька юридичних осіб, то важливо, як будуються взаємини з урегулювання позовів між ними, хто має пріоритет. Ім'я у своєму бізнесі може мати певну репутацію, що є покажчиком рівня ризику.

• Адреса страхувальника та територія з активним здійсненням його бізнесу дозволяють визначити країни з найбільш можливою кількістю позовів та врахувати специфіку законодавств цих країн.

• Одним з істотних моментів, що впливають на величину премії, є опис бізнесу страхувальника. На цьому етапі страховик визначає, до якого типу ризиків належить бізнес страхувальника — ризик виробни­ка, ризик імпортера, ризик оптового постачальника, ризик роздрібного торгівця. Ризики, пов'язані з виготовленням продукції, вважаються найсерйознішими, оскільки здебільшого відповідальність у кінцевому підсумку припадає на виробника. Ризик імпортера може прирівнюва­тися до ризиків виробника, якщо в імпортера немає змоги перенести відповідальність на виробника, наприклад через відсутність такого за­конодавства у країні виробництва. Оскільки споживач контактує без­посередньо з роздрібним торгівцем, то, імовірніше за все, він спрямує свій позов саме роздрібному торгівцю. Тому для страховика важливо знати права торгівця (на одержання страхового відшкодування або ви­сунення регресу до постачальника), що випливають з відповідних кон­трактів продавця. Найпривабливішим для страховика є ризик оптового постачальника, оскільки судові розгляди, як правило, минають його.

• Історія та тривалість участі страхувальника в даному бізнесі го­ворить про його репутацію постачальника якісного товару. Природно, що ризик давно працюючої компанії набагато нижчий, ніж у щойно створеної, чию продукцію на відповідність стандартам якості ще треба вивчати.

• Тип продукції разом з упаковкою та інформаційними матеріала­ми, що додаються, її призначення та сфера застосування. Нешкідлива сама по собі продукція під час включення її як компонента іншої про­дукції може призвести до великої шкоди. Наприклад, недорога деталь, умонтована у складну установку, за наявності дефекту стане причи­ною великих збитків.

• Система контролю за якістю продукції під час виробництва (доставки), кваліфікація персоналу. Це особливо важливо, якщо стра­хувальник націлений випускати нову продукцію.

353

• Вивчення умов, на яких продукція продається або купується. Зміни в законодавстві можуть вплинути на права одержання страхово­го відшкодування або пред'явлення регресу.

• Обсяг та місце призначення експорту. Розмір страхової премії буде вищий при врахуванні додаткових витрат на розгляд та врегулю­вання закордонних позовів.

• Обсяг та джерело імпорту.

• Історія збитків за останні 5 років, сума найбільшого збитку.

Розрахунок премії. Як правило, ставка премії обчислюється у від­сотках від річного грошового обігу страхувальника на основі даних попередніх періодів. Наприкінці року ставка коригується згідно з ре­альним обігом.

Розмір страхового тарифу коливається від 0,1 до 0,6 %. Але з ураху­ванням особливостей бізнесу страхувальника ставка може бути збіль­шена в декілька разів.

Для деяких видів виробництва придатний інший метод розрахунку премії. Ставка визначається на кожні 100 одиниць випущеної продук­ції. Цей метод менш популярний, оскільки він не впливає на тарифну ставку при подорожчанні продукції та на витрати по врегулюванню позовів у зв'язку з інфляцією.

Ризики проектування, інструкцій і т. ііі. Страховик не страхує від­повідальність, що виникла з плану, проекту, формули або специфікації продукції. Деякі страховики готові включити такі ризики в договір страхування за додаткову платню. Рішення залежить від характеру про­дукції, потенційної небезпеки помилок конструювання, кваліфікації персоналу.

Відповідальність за контрактом. Внесення ризиків відповідаль­ності за контрактом страхувальника окремо обумовлюється в полісі. Під такими ризиками розуміється настання відповідальності страху­вальника за тілесні пошкодження та збитки майну, спричинені проду­кцією, яку страхувальник одержав за контрактом на умовах, що пере­шкоджають йому використовувати своє право стягнути збитки з іншої сторони за законом. Наприклад, страхувальник бере на себе відпові­дальність своїх постачальників або субпідрядчиків. Або страхуваль­ник бере на себе додаткові зобов'язання щодо продукції згідно з конт­рактом та несе додаткову відповідальність, якої він не ніс би за інших обставин. На практиці умови настання відповідальності можуть бути різними — від необережності виробника до будь-якого факту шкоди за принципом «істотно чому, але шкода заподіяна». Наприклад, парт­нером страхувальника є фірма, у співпраці з якою він дуже зацікавле­ний. Страхувальник може взяти зобов'язання відшкодувати будь-які збитки у зв'язку зі своєю продукцією. Тоді, навіть у разі необережнос­ті партнера, неправильного зберігання або використання поставленої продукції страхувальник нестиме відповідальність. У таких випадках виробник звертається до страховика за наданням покриття з відпові-

354

дальності за контрактом. Для надання такого покриття страховик, перш ніж прийняти рішення, вивчає контракти страхувальника, за яки­ми потрібний захист. Розмір страхової премії буде збільшено.

Страхування гарантії продущії. За бажанням страхувальника стра­ховик може додатково розширити страхове покриття за можливий не­прямий збиток. Покриття може бути надане у трьох формах: відпові­дальність за фінансовий збиток, відповідальність за витрати з повер­нення продукції, відповідальність за витрати із заміни продукції. Вартість такого страхування є вища, до того ж страховики неохоче на­дають цей вид захисту.

Страхування відповідальності виробника за фінансовий збиток пе­редбачає такі умови. Страхуванням покриваються збитки, завдані споживачеві внаслідок непридатності продукції для виконання при­значених їй функцій, без факту заподіяння шкоди здоров'ю або шкоди майну. Наприклад, нездатність поставленого страхувальником облад­нання виконувати свою операцію з належною якістю призводить до зниження виробництва, зменшення прибутку підприємства. Або через серйозні неполадки освітлювальної системи скасовується вистава, що тягне за собою неотримання прибутку. Страховики укладають такі до­говори на основі «заявлених позовів» з низьким лімітом відповідаль­ності (орієнтовно 250 тис. фунтів стерлінгів). У договорі зазначається також визначений відсоток «власного утримання страхувальника» за кожним позовом (безумовна франшиза)'без права додаткового страху­вання цієї франшизи в іншого страховика.

Страхування відповідальності виробника за витрати на повернення продукції вважається ще менш привабливим. Договором покривають витрати страхувальника з повернення або знищення продукції, вико­ристання якої може завдати шкоди здоров'ю або збитків майну спожи­вача. Обов'язковою є умова, що дефект виник не в результаті^ дій спо­живача. Ризик такої шкоди може випливати з упущень в інструкціях, пояснювальних вкладишах, недостовірності етикеток, недостатності упаковки. Цей ризик може бути набагато серйозніший, ніж ризик де­фекту самої продукції. Ідеться, передусім, про вибухо- та вогненебез­печну хімічну продукцію, використання та зберігання якої повинно здійснюватись у суворій відповідності з правилами застосування, які наводяться в інструкціях і попередженнях на упаковці, а також про якість самої упаковки. Природно, такі дефекти змушують страхуваль­ника терміново зняти продукцію її з продажу, вилучити з обігу. Як на­слідок — великі витрати, що їх страхувальник намагається компенсу­вати страхуванням.

Страхування відповідальності виробника разом із витратами замі­ни продукції не приймається на розгляд багатьма страховиками. Вони вважають це виробничим ризиком, який має покладатися на виробни­ка. Договір страхування укладається на випадки, коли в результаті де­фекту продукції буде заподіяно шкоду здоров'ю чи збитки майну або

355

коли продукція не відповідає своєму призначенню. Споживач може звернутися з проханням замінити дефектну продукцію або відремон­тувати її, а через це знадобляться витрати на огляд, вилучення або за­міну, ремонт, а також транспортні потреби. Наприклад, у разі займан­ня промислової установки під час експлуатації страховик за таким договором сплатить збитки за шкоду здоров'ю, шкоду, що її вогонь завдав майну, а також витрати на заміну або ремонт самої установки.

Нині в Україні страхування відповідальності за якість продукції починає стрімко розвиватися. Так, імпортерам фармацевтичних, кос­метичних препаратів та засобів особистої гігієни для отримання ліцен­зії на ввезення необхідно надати фінансові гарантії з відшкодування збитків внаслідок дефектів продукції. Такою гарантією може бути страховий поліс відповідальності за якість продукції. Окремі виробни­ки, що просувають свою продукцію на зовнішній ринок, мають інтерес до такого виду страхування. Це цікавий та перспективний напрямок розвитку страхового ринку.

16.2. СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ РОБОТОДАВЦЯ

Результатом стрімкого розвитку промисловості, ускладнення тех­нологічних процесів стало збільшення кількості нещасних випадків та професійних захворювань серед працівників. Із середини XIX ст. по­стала гостра потреба в законодавчих актах, що регулюють взаємини роботодавця та його службовців у процесі виробництва. Перші зако­нодавчі норми забезпечували слабкий правовий захист працівника. Службовець повинен був довести не лише сам факт шкоди своєму здоров'ю під час роботи на роботодавця, й те, що ця шкода стала .на­слідком грубої необережності роботодавця або порушення ним вимог охорони праці. Розвиток законодавства європейських країн привів до встановлення строгої відповідальності роботодавця за шкоду життю та здоров'ю працівника. Якщо нещасний випадок стався не внаслідок грубої помилки, якої припустився службовець, та навмисного невико­нання ним своїх зобов'язань, йому має бути виплачена компенсація. Наприкінці 60-х років багато європейських країн ввели закон про обов'язкове страхування відповідальності роботодавця.

Особливості відповідальності. Роботодавець несе відповідальність перед службовцями в разі:

• особистої необережності роботодавця (якщо роботодавець є фі­зичною особою);

• якщо роботодавець не зміг забезпечити поставляння відповідно-,ГО та безпечного обладнання, обладнати безпечне робоче місце та ор­ганізацію роботи, а також підібрати кваліфікованих, компетентних Службовців;

356

• порушення законодавчих актів, які можуть призвести до відпові­дальності роботодавця:

• необережності одного із службовців, що призвела до травми ін­шого службовця.

Службовці — це особи, які працюють за наймом або навчаються, стажуються на підприємстві роботодавця. Службовцем вважається та­кож будь-яка особа, найнята за договором субпідряду.

Кожний службовець під час роботи має додержувати розумної обережності щодо свого здоров'я та безпеки, а також щодо здоров'я та безпеки інших осіб. які можуть постраждати від його хибних дій.

Обов'язок кожного роботодавця полягає ось у чому:

• забезпечити охорону здоров'я, безпеку та благополуччя своїх службовців під час робіт:

• вжити всіх заходів, що запобігають будь-якому ризику для здо­ров'я та гарантувати безпеку осіб. які не є службовцями роботодавця;

• усіма можливими засобами запобігати викидам у атмосферу от­руйних та шкідливих речовин.

Якщо працівникові було завдано шкоди під час виконання роботи у будь-якому місці, не пов'язаному з діяльністю роботодавця, останній жодної відповідальності за це не несе і компенсація не виплачується.

Умови страхування. За договором страхування відповідальності роботодавця страховики відшкодовують збитки страхувальникові в разі притягнення його до відповідальності за шкоду, якої було запо­діяно життю та здоров'ю службовця, і сталося це в період дії договору страхування, коли службовець працював на страхувальника, викону­ючи службові обов'язки. Додатково страховики сплатять витрати стра­хувальника, понесені ним за згодою страхової компанії і пов'язані з розслідуванням, медичними та технічними звітами про обставини при­годи, а також із захистом у суді.

Компенсація за рішенням суду виплачується страхувальникові або за дорученням останнього — потерпілому працівникові, якщо це перед­бачено договором страхування. Проте в українській судовій практиці позови щодо відшкодування збитків працівникові трапляються поки що рідко. Роботодавець сам відшкодовує постраждалому збитки, не доводячи до суду. Тому в договорі страхування страховим випадком може визнаватися не тільки рішення суду, а й претензія службовця.

Винятки з договору страхування. Зауважимо, що страховий за­хист надається тільки стосовно відповідальності роботодавця за тіле­сні пошкодження, смерть та професійні захворювання. Майнова шкода, якої завдано службовцям, покривається полісом цивільної відпові­дальності.

Страховик не відшкодовує витрати:

• за будь-якими видами штрафів та неустойок;

• викликані навмисними діями страхувальника;

357

• особі, що не є страхувальником або партнером страхувальника, на якого поширюється страховий захист.

Для певних видів діяльності страховик може вводити обмеження. Наприклад, щодо роботи з деякими механізмами. Такі роботи, як під­ривні, виключаються, але можуть прийматись на страхування за дода­ткову платню.

Поліси страхування відповідальності роботодавця виключають ри­зик шкоди службовцям під час використання транспортних засобів (покривається транспортними страховиками) та ризик під час роботи на морських бурових установках та платформах (із 1993 року).

Якщо службовець дістав травму при виконанні робіт, не пов'яза­них із його безпосередніми обов'язками (визначеними контрактом) та кваліфікацією, то компенсація за полісом не відшкодовується. Так, трав­ма, отримана токарем під час виконання слюсарних робіт, або неква-ліфікованим робітником, котрий виконує роботу, яка вимагає певної кваліфікації, страхуванням не покриваються. При укладанні договору страхування обов'язково обумовлюється вид робіт, що їх можуть ви­конувати ті або інші групи працівників.

Строк страхування. Роботодавцеві зручно постійно страхуватись у одного страховика. Наприкінці року переглядаються умови договору страхування, уточнюється страхова премія.

Для страхувальника буває складно визначити, хто з його страхови­ків має сплатити позови у зв'язку з латентними захворюваннями. Хво­роба, що виникла під час та з приводу професійної діяльності, може розвиватись та не виявлятись тривалий час. Наприклад, рак, азбестоз, сілікоз, професійна глухота і т. ін. З'являються нові виді професійних захворювань, пов'язаних із пасивним курінням, стресом на робочому місці, електромагнітними випромінюваннями. Якщо протягом періоду розвитку хвороби страхувальник обслуговувався в різних страховиків і визначити «відповідального» неможливо, практикується розподіл ви­плат за позовом між цими страховиками. Кожний із них сплачує свою частину відшкодування залежно від тривалості періоду страхування саме в нього.

Саме ризики латентних професійних захворювань спричинилися до збільшення числа договорів страхування, які укладаються на базі «заявлених позовів». Таке покриття захищає страховика від відпові­дальності за хвороби, що виникли до початку дії полісу, але виявились у період дії цього страхування.

Територіальні межі страхування. Здебільшого в полісі обумовлю­ється територія страхування — конкретна країна або навіть чітко ви­значені ділянки, наприклад територія заводу, будівельного майданчика. У страховому полісі може окремо обумовлюватися захист службовців, які перебувають у службових відрядженнях за кордоном. Під час три­валих відряджень або постійної роботи службовця за кордоном реко­мендується купувати страховий поліс країни перебування, щоб уник-

358

нути надмірних витрат, пов'язаних із розбіжностями в національних законодавствах.

Ліміт відповідальності страховика. Донедавна страховики не об­межували суми відшкодування за угодами страхування відповідально­сті роботодавців. З огляду на не поодинокі катастрофічні збитки бага­то страхових компаній почали вводити ліміти відповідальності. Нині вони становлять від 10 до 25 млн фунтів стерлінгів за кожним страхо­вим випадком, включаючи юридичні витрати.

Однією з причин таких змін стала катастрофа на морській платфо­рмі «Пайпер Альфа», де в результаті вибуху загинуло 165 із 226 праці­вників. Службовці, які працюють у різних роботодавців, піддались ри­зику одного нещасного випадку, тобто сталась кумуляція ризику. Загальна сума сплачених позовів досягла 2 млрд доларів.

Страховики обов'язково застосовують франшизу по одному стра­ховому випадку, а також по збитках стосовно одного службовця.

Андеррайтинг. Для оцінки ризику андеррайтер зажадає від страху­вальника таку інформацію:

• Вид виробництва. Рід діяльності страхувальника описується до­кладно з метою уточнення страхового захисту, селекції ризиків. Нап­риклад, у полісі страхування компанії, що здійснює прокладення комуні­кацій, може бути не передбачена робота у шахтах метрополітену.

• Умови праці службовців, дотримання техніки безпеки та розви­ток соціальної сфери. На підставі цієї інформації можна судити про сту­пінь ризику та ймовірність розвитку професійних захворювань.

• Кількість службовців, їх кваліфікація, стаж.

• Річна заробітна плата. Саме цей показник береться за основу для визначення достатніх лімітів.

• Специфіка діяльності окремих категорій службовців. Вивчається характер виконуваних робіт— чи пов'язані вони з використанням ви­бухових та вогненебезпечних речовин, хімікатів, механічних прист­роїв, з роботою на висоті або під землею. Відповідно андеррайтер може виключити окремі ризики або ввести обмеження, наприклад, покриття надається для робіт, виконуваних на висоті не більш ніж 20 метрів.

• Робота на чужій території.

• Історія збитків за останні 5 років, сума найбільшого збитку. Розрахунок премії. Поліси, як правило, оформляються на регульо­ваній основі. Страхувальник виплачує тимчасову страхову премію, сума якої залежить від річної суми заробітної плати (брутто-заробітної плати за страховий рік, включаючи всі оподатковувані прибутки). Під час поновлення полісу враховується справжня сума заробітної плати за минулий період. Страхувальник зобов'язаний доплатити страхову премію згідно з умовами договору.

Другий метод підрахунку страхової премії грунтується на сумах річного обігу — прибутків від продажу продукції та побічних опера­цій, а також від кількості зайнятих у виробництві.

359

16.3. СТРАХУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Відповідальність за помилки або упущення, що їх припустилася особа під час виконання професійних обов'язків, базується на законо­давчих та нормативних актах, які регламентують зобов'язання сторін в тій чи іншій сфері діяльності. Основу професійної відповідальності становить порушення контракту між професіоналом та клієнтом щодо надання послуг. Будь-яка особа, що придбає послугу, розраховує на компетентність та сумлінність професіонала. Якщо клієнтові завдано шкоди, він має право притягти до відповідальності професіонала в су­довому порядку.

Зауважимо, що в європейській практиці відповідальність поширю­валася спочатку лише на осіб, котрі перебували з професіоналом у до­говірних стосунках. Сучасне тлумачення охоплює й відповідальність за шкоду, заподіяну професіоналом третій стороні.

У цьому ключі є показовим процес 1951 року «Кандлер проти «Крейн Крістмас та Ко». Позивач придбав компанію на підставі нада­ної йому фінансової документації, підготовленої бухгалтерами компа­нії. Документація виявилась неточною, і позивач зазнав збитків. Його позов проти бухгалтерів було відхилено на тій підставі, що бухгалтери працювали на компанію та не мали жодних зобов'язань щодо позива­ча. У 1963 році у судову практику Великої Британії було запроваджено «принцип Хедлі Бірні», який розширював професійну відповідальність на третіх осіб. Отже, якби процес відбувся не в 1951 році, а після 1963-го, то бухгалтери були б визнані відповідальними.

Таке розширене визначення відповідальності ствердилося в сучас­ній світовій практиці.

Особливості відповідальності. Головним джерелом претензій до професіоналів є упущення, помилки або хибні дії, які призвели до фі­нансових збитків клієнтів або третіх осіб. Природа шкоди залежить від характеру професійної діяльності.

Відповідальність професіонала полягає в додержанні необхідної обережності та майстерності під час виконання своїх обов'язків. При цьому він не обов'язково має бути компетентним в усіх питаннях. Рі­вень кваліфікації професійного працівника має бути не нижчим від рі­вня, якого один професіонал очікує від іншого в тій самій професійній галузі.

Способи захисту професіонала. Захистом проти висунених претен­зій може бути доказ, що професіонал не перевищив своїх повнова­жень, був обережний та що його дії відповідали рівню кваліфікації, яка вимагається від професіоналів у цій галузі. Він повинен перекона­ти суд, що діяв чесно та розумно.

Великі суми позовів, а також відсутність резервів для таких виплат, які професіонал потенційно має бути готовий сплатити, змушують його вдаватись до страхування. Більше того, у деяких країнах страхування професійної відповідальності здійснюється в обов'язковій формі.

360

Умови страхування. Страховик зобов'язується згідно з договором страхування виплатити страхувальникові компенсацію за будь-яким позовом третьої сторони за шкоду, заподіяну їй страхувальником через недбалість або помилку. Як правило, договір страхування укладається згідно з принципом «заявлених позовів». Позов може бути сплачений страховиками, якщо він пред'явлений під час дії договору страхуван­ня, незалежно від часу та місця, де сталася помилка або виникла підо­зра щодо її наявності.

Професійна діяльність нерідко грунтується на засадах партнерства. При цьому партнери можуть бути відповідальні за позови, що виникли з вини співвиконавців. Склад партнерів може змінюватися з часом. Тому постає потреба в захисті від позовів, що виникають через пору­шення колишніх партнерів. Відповідальність страхувальника тлума­читься не лише як відповідальність особи, що уклала цей договір страхування, але й як відповідальність за помилки її колишніх партне­рів у цьому бізнесі, а також за відповідальність її співробітників.

Договір страхування зобов'язує страхувальника негайно повідоми­ти про будь-який позов або намір притягти його до відповідальності.

Як і в інших видах страхування відповідальності, страховик вима­гає від страхувальника не вести переговорів, не давати будь-яких обі­цянок про компенсацію без погодження зі страховиком. На прохання страхувальника страховик може взяти на себе врегулювання позову, ведення справи в суді.

Існує, проте, істотна відмінність врегулювання позову щодо про­фесійної відповідальності від інших видів страхування. Страхуваль­ник, очевидно, налаштований на те, щоб страховик прийняв претензію без суду. Судовий процес, розголос можуть відчутно зашкодити про­фесійній діяльності страхувальника, його репутації, іміджу. Проте до­говір страхування грунтується на судовій відповідальності страху­вальника. Якщо страховик вважає, що проти цього позову існує за­хист, то він намагатиметься заперечити його в суді. Тому в договір включається так звана «стаття про Королівську Раду» (положення про розв'язання суперечки між страховиком та страхувальником з приводу судового розгляду позову), що регулює такі суперечності. Якщо стра­хувальник та страховик не дійшли згоди з приводу конкретного позо­ву, то остаточним є рішення арбітра —- «Королівської Ради».

Винятки з договору страхування. Як правило, виключається відпо­відальність, що виникає з таких причин:

• через дискредитацію та наклеп, поговір (хоча такий ризик може бути включений за додаткову плату);

• через нечесність, шахрайство, кримінальні дії страхувальника. Виключаються позови, які підпадають під дію інших полісів стра­хування.

Виникнення нових видів професійної діяльності, нових ризиків по­роджує нові винятки. У зв'язку з позовами, викликаними екологічним забрудненням, деякі страховики почали виключати ці ризики зі своїх

361

полісів. Наприклад, фахівець з оцінювання земельних ділянок може не врахувати, що раніше на розглядуваній ділянці було звалище, куди ча­сто вивозилися хімічні відходи. Використання цієї ділянки може за­шкодити здоров'ю. Сума позову в такому разі може бути значною.

Можуть виключатися позови щодо ліквідації пошкоджень, а також пов'язані з місцевими умовами, трудовим законодавством і т. ін.

Термін страхування. Поліс покриває всі позови, які були подані в період його дії. Не має значення, коли припустилися необережності, що викликала позов, — під час дії цього полісу або раніше. Тому стра­хувальник має бути дуже уважним, відповідаючи на запитання страхо­вика під час укладання договору страхування. Це дозволить страхови­кові надати адекватне страхове покриття. Щоб убезпечити себе від можливої лавини «довгохвостих позовів», страховик може передбачи­ти в договорі ретроспективну дату. Позови, шкоди за якими було зав­дано до такої дати, страховик не приймає.

Територіальні межі страхування. Договір страхування передбачає покриття робіт, виконуваних у межах країни. Під час виконання робіт за кордоном страхувальник має додатково повідомляти страховика, щоб розширити страхове покриття.

Ліміт відповідальності страховика. Здебільшого встановлюється сукупний ліміт відповідальності за весь період страхування. Ліміт за однією подією, за одним позовом, як правило, не застосовується. Про­те договір передбачає поновлення ліміту за додаткову платню.

Судові витрати сплачуються страховиком понад обумовлений лі­міт. При оплаті позовів, сума яких перевищує передбачений ліміт, страхувальник компенсує витрати пропорційно. Наприклад, якщо лі­міт дорівнює 40000 гр. од., а сума позову — 50000 таких одиниць, то страховик сплатить лише 80% усіх витрат.

Страхування професійної відповідальності передбачає високі лімі­ти відповідальності. Не завжди страхувальник може сплатити потрібну високу страхову премію, що забезпечує достатню суму покриття. Слід особливо відзначити США, де приватним лікарям висуваються позови на мільйони доларів пацієнтами, які не задоволені лікуванням.

Андеррайтшг. Оцінювання ризиків та розробка умов страхування залежить від виду професійної діяльності. Наприклад, відповідаль­ність нотаріусів передбачає суми компенсацій менші порівняно з ри­зиками будівельних підрядчиків, лікарів. Методи андеррайтингу та умови страхування значно різняться між собою. Страховик ретельно вивчає історію діяльності страхувальника, вік, досвід та кваліфікацію працівників, кількість партнерів та співробітників фірми, якість конт­ролю, клієнтуру. На ступінь ризику впливають масштаби підприємст­ва, наявність діючих офісів за кордоном та особливості національного законодавства в цих країнах. В основу оцінки буде покладено досвід та інтуїції андеррайтера, який визначає основні фактори ризику про­фесіонала.

362                                 

• відсотки від річного грошового обігу страхувальника плюс фік­совані суми премій за кожну застраховану особу (тобто службовця);

• згідно із сумами компенсацій з додаванням оплати за кожного службовця.

Ліміти відповідальності страховиків на території колишнього СРСР за договорами професійної відповідальності є нижчими від сві­тових. Недостатньо розроблено правову базу з питань виникнення від­повідальності та урегулювання позовів. Це позначається на тарифній політиці страховиків. Здебільшого страхові премії становлять від 0,5 до 7% лімітів.

Страхування від наклепу, поговори та дискредитації. У такому покритті мають потребу особи, пов'язані з друком та виданням кни­жок, журналів, газет, ведучі телевізійних та радіопрограм. Позови мо­жуть висуватися якщо через поговір завдано шкоди репутації інших осіб. Наклепи, поговори можуть викликати до них ненависть, зневагу, насмішки, завдати шкоди роботі. При цьому недостатньо самого лише ущемлення гідності та почуттів постраждалих. Має бути факт завдан­ня шкоди репутації.

Якщо наклепні заяви стають доступними третій стороні і такі заяви прямо або посередньо вказують на постраждалого, то це може стати основою для порушення позову.

Природно, що тільки деякі страховики готові надати таке покрит­тя. їх лякають високі суми компенсацій. Наприклад, у 1988 році газета «Сан» виплатила 1 млн фунтів стерлінгів співакові Злтону Джону у зв'язку з однією зі своїх публікацій. Як правило, договір страхування вимагає надавати сумнівний матеріал юристові страховика до його друку (у світовій практиці цей обсяг становить 40 % всіх публікацій). Своєчасні вибачення чи виправлення можуть усунути можливий позов. При цьому страхове покриття містить витрати на виправлення або ска­сування наклепницького матеріалу.

Зі страхового покриття виключаються претензії, що виникають внаслідок особистої злоби та недоброзичливості; богохульства; шко­ди, яка стосується комп'ютерного програмного забезпечення. Можли­вість страхування може бути обмежена специфікою публікацій. Ви­ключаються також позови, зроблені іноземними судами або внаслідок наклепу кримінального та міжнародного характеру.

Для фінансової зацікавленості страхувальника договір передбачає його участь у компенсаціях— від 10 до 20% у кожному позові.

Оцінюючи ризик, андеррайтер покладатиметься насамперед на іс­торію позовів страхувальника, його репутацію та майбутні плани.

Страхова премія призначається згідно із сумою тиражу, кількістю опублікованого матеріалу та величиною обігу або гонорару страху­вальника.

Може виплачуватись єдина премія з додатковими доплатами, на­приклад за кожний том публікацій.

363

Нечесність з боку особисто страхувальника виключається.

Втрата, шкода документам. Часто професіонали утримують у се­бе різні документи своїх клієнтів — заповіти, закладні, сертифікати. Договір може передбачати покриття витрат на заміну або відновлення таких документів внаслідок їх часткової втрати або знищення. Покри­вається і відповідальність перед третіми особами, що постраждали внаслідок такої втрати.

На практиці існують численні ризики, які можуть бути віднесені до полісу страхування професійної відповідальності на особливих умовах та за додаткову премію.

16.4. СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАБРУДНЕННЯ

Невід'ємним правом людини є право мешкати поза забрудненим навклишнім середовищем. Екологічні катастрофи — Сівесо, Італія, 1976 p.; Бхопал, Індія, 1984 p.; Чорнобиль, Україна, 1986 p.; Зксзон Вал-дес, США, 1989 p. — привернули увагу людства, загострили розуміння небезпеки для життя, здоров'я, господарської діяльності людини. Уже сьогодні відчутно зросла захворюваність, спричинена різними забруд­неннями, неможливістю використовувати певні водні та земельні ре­сурси. Уряди багатьох країн ухвалили закони, що регулюють питання відповідальності та компенсацій за забруднення. Було встановлено жорсткий контроль за додержанням превентивних заходів виробника­ми, постачальниками, перевізниками, власниками місць зберігання за­бруднювальних речовин. Національні законодавства та міжнародні угоди покладають безумовну відповідальність за викиди небезпечних речовин у навколишнє середовище за принципом «платить оскверни­тель». При цьому заподіювач шкоди повинен компенсувати не лише прямі втрати, а й витрати на очищення забруднених водойм та грунту.

Гостро постала проблема охорони навколишнього середовища і в країнах колишнього СРСР. Політика вирішення господарських зав­дань «за будь-яку ціну», відсутність або порушення нормативів, що обмежують викиди забруднювальних речовин, екстенсивне природо­користування негативно відбилися на екології. Відсталість та зноше­ність технічної бази багатьох виробництв призводить до частих ава-

364                                 

Закон України «Про охорону навколишнього природного середо­вища» визначає правові, економічні та соціальні основи організації за­хисту природного середовища.

Поняття забруднення. Розв'язуючи проблеми екології, передусім необхідно визначити, що містить в собі поняття «забруднення». Будь-який викид шкідливих речовин, незалежно від їх природи та характе­ру, забруднює атмосферу, водні або земельні ресурси. До того ж навіть нешкідливі речовини, вступаючи в реакції з хімікаліями, що містяться у грунті та воді, можуть утворювати шкідливі сполуки.

Можна тлумачити забруднення і вужче. Забруднення — це викид та нагромадження шкідливих речовин у обсязі, який не може більше поглинатися навколишнім середовищем.

Забруднення можна класифікувати на випадкові, на ті, що настали в результаті непередбачених подій, та на навмисні. На практиці визна­чення характеру викиду може викликати ускладнення, особливо при постійних або повторних викидах. Підприємство може періодично скидати шкідливі речовини у межах норм, визнаних безпечними. У якийсь момент часу ці викиди перестають бути безпечними. Шкода перестає вважатись випадковою, якщо вона стала явною та забрудню­вач усвідомив це. Необхідно враховувати й те, що шкода може вияви­тися через багато років. У такому разі важко встановити зв'язок між результатом забруднення (наприклад, захворюванням) та викидами. Забруднювальні викиди можуть здійснюватись кількома забруднюва­чами, що ще більше загострює проблему.

Особливості відповідальності. Згідно з вітчизняним законодавст­вом забруднювач несе відповідальність за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів, а та­кож за порушення законодавства про охорону навколишнього природ­ного середовища.

Підприємства, які є джерелами підвищеної екологічної небезпеки, звільняються від відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, тільки коли доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Що ж до підприємств, не віднесених до власників джерел підвищеної екологічної небезпеки, то вони звільняються від покриття шкоди, як­що доведуть, що шкоду заподіяно не з їхньої вини. Особи, яким завда­ні збитки, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього при­родного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, прида­тного для використання за цільовим призначенням.

365

Початкове ризик забруднення вводився багатьма страховиками у поліс страхування цивільної відповідальності. Страхове покриття по­ширювалося тільки на раптове та випадкове забруднення. Великі суми позовів, складності у виявленні характеру та винуватця забруднення призвели до виділення такого страхування у окремий вид.

Одночасно з формуванням ринку екологічного страхування почи­нається розвиток перестрахувального ринку по таких ризиках. Для на­дання більш розширеного покриття та забезпечення високих лімітів, достатніх для компенсації збитків, почали утворюватись спеціальні страхові пули. В Україні у 1997 році створений пул зі страхування ядерних ризиків.

Умови страхування. Починаючи з 60-х років страховики Ллойда надавали покриття компенсацій за позовами, висуненими третіми осо­бами за шкоду їх здоров'ю та нерухомому майну внаслідок забруд­нення, а також при ущемленні інших прав та погіршенні умов життя, що захищаються законом. В страхове покриття включались і витрати на превентивне очищення. Поліс покривав не лише забруднення внас­лідок нещасного випадку.

Складність у визначенні умов страхування та ризиків, що страху­ються, викликана тим, що ризики, які призводять до забруднення нав­колишнього середовища, нині ніхто не в змозі оцінити. Страхування відповідальності за шкоду, що заподіюється навколишньому середо­вищу, базується сьогодні на таких умовах:

• компенсувати страхувальникові усі суми, присуджені за законом постраждалим третім особам у зв'язку з настанням страхового випад­ку. До суми компенсацій вносяться також судові витрати;

• страхуванням покриваються лише випадкові забруднення. Нав­мисні дії або помилки, які можуть збільшити ймовірність шкоди тре­тім особам, страхуванням виключаються;

• суми штрафів не включаються у страхове покриття. Винятки з договору страхування. Формулювання винятків можуть варіюватись у кожному конкретному випадку. Поліси страхування від­повідальності за екологічні забруднення не покривають шкоди внас­лідок навмисного порушення страхувальником законодавчих актів, постанов, розпоряджень та інших нормативних документів, що регу­люють питання екології.

Строк страхування. Хоч договір укладається на рік, розуміється продовження його в того самого страховика. Через високі страхові премії, великі адміністративні витрати при розробці умов страхування ; та укладанні договору чи програми превентивних заходів та здійсненні ^; контролю і страховикові, і страхувальникові вигідно партнерство на ^: строк не менш як 5-10 років.

366

Територіальні межі страхування. Географічні ліміти чітко обумо­влюються, особливо в разі використання транспортних засобів, напри­клад при перевезенні шкідливих речовин.

Ліміт відповідальності страховика. Страховики обмежують мак­симальну відповідальність грошовою сумою та періодом часу. Ліміти компенсацій, що надаються, не влаштовують підприємства-забрудню­вачі, оскільки вони є нижчими від реально необхідних. Проте висока вартість страхування не дозволяє придбати страхування з великими лімітами. Водночас навіть наявність пулів не вирішує проблему міст­кості національних та міжнародних ринків. Ліміти відповідальності, що надаються в Європі, не перевищують 20 млн дол.. Лондонський ринок надає покриття до 170 млн дол. Для прикладу, шкода навколиш­ньому середовищу від експлуатації Бхопальського заводу в Індії досягла понад 300 млн дол., а у зв'язку з численними людськими жертвами представники влади індійського штату Мадхия-Прадеш подали позов на суму у 3 млрддол.

Андеррайтинг. Як уже зазначалось, оцінка ризику дуже ускладне­на. Проблема екології досить нова для людства та складна. Практично неможливо отримати достовірний сценарій її розвитку. Недостатньо вивчені природа та характер ризиків. Унаслідок тривалої кумуляції мало статистичних даних про можливі розміри збитків, їх залежність від впливу різних факторів.

Андеррайтер, передусім^ повинен мати великий досвід у страху­ванні екологічних ризиків. Йому слід орієнтуватись у технологічному процесі виробництва для кращого розуміння природи можливих за­бруднень; оцінити можливості різних потенційних джерел забруднення та ступінь їх впливу на суму збитків. Часто провадиться спеціальна ек­спертиза для вивчення цих аспектів. Надзвичайно важливим фактором є історія збитків підприємства через забруднення навколишнього се­редовища, а також на інших підприємствах аналогічного профілю. Слід враховувати, що страхувальник підвладний великим, але нечас­тим збиткам. Корисно також вивчити екосистему місцезнаходження підприємства страхувальника, виявити інших можливих потенційних забруднювачів у минулому та сучасному, що впливають на цю екосис­тему. Оцінюючи ризик та розробляючи умови, слід пам'ятати про роз­виток та постійне посилення законодавства у галузі охорони навколиш­нього середовища, про кумулятивний характер забруднень, вплив якого зростає з кожним роком. Враховуються фінансові можливості страхової компанії, наявність програм перестрахування, загальна місткість ринку.

Конкретний поліс страхування може покривати не тільки випадко­ві забруднення, але й ризик поступового забруднення. Складність по­лягає у визначенні характеру забруднення. Якщо страхувальник змінив кількох страховиків, важко визначити, хто та в якому розмірі повинен відшкодовувати збитки у зв'язку з поступовим забрудненням. При ри­зику поступового забруднення гостро встає питання про ступінь від­повідальності інших можливих забруднювачів.

367

Витрати з очищення наслідків забруднення. Страхове покриття надається для відшкодування збитку третім особам. Тому страховик не відшкодовує витрати страхувальникові на превентивні заходи або на очищення його власного майна. Проте компенсуються витрати третіх осіб щодо мінімізації збитку, прийняті після настання нещасного ви­падку. І навіть якщо забруднення сталось у приміщеннях страхуваль­ника, воно може бути джерелом небезпеки навколишньому середови­щу та третім особам. Наприклад, забруднення ґрунтових вод з причини зараження шкідливими речовинами земельної ділянки стра­хувальника. У цьому випадку превентивні заходи та заходи з очищен­ня служать не лише інтересам страхувальника, а значить, ці втрати не є його власним збитком. Тому, у деяких країнах такі витрати, згідно з законами, повинні покриватися договором.

Страховики не охоче йдуть на розширення страхового покриття. Додаткові складності виникають у разі довгочасних викидів або вики­дів, що повторюються. Страховики воліють здійснювати окреме стра­хування таких витрат.

16.5. КОМБІНОВАНИЙ ПОЛІС ЗІ СТРАХУВАННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Страхування цивільної відповідальності дуже популярне у бага­тьох країнах. Законодавства ряду країн вимагають її проведення у обов'язковій формі. Покриття надається стосовно компенсації третім особам за будь-яку шкоду, нанесену страхувальником їх життю, здо­ров'ю, майну, за винятком випадків, що обумовлюються у договорі окремо. Страхувальниками виступають фізичні або юридичні особи. Поліс може видаватись один на всіх членів сім'ї. У Німеччині поліс страхування цивільної відповідальності мають 60 % сімей.

Поліс страхування цивільної відповідальності, як правило, містить такі види ризиків, як відповідальність власників нерухомості та іншо­го майна, опікунська відповідальність, відповідальність перед спожи­вачем.

У разі невеликих сум можливої шкоди у поліс можуть включатися ризики товаровиробника, роботодавця, забруднення навколишнього середовища. Страховик установлює невеликі ліміти відповідальності за такими ризиками та вужче покриття, ніж за окремим полісом. На­приклад, з приводу ризику відповідальності за шкоду, спричинену нав­колишньому середовищу, страхуються лише випадкові, непередбачені забруднення.

Що стосується відповідальності перед споживачем, вона може і включатись і у поліс відповідальності товаровиробника за якість про-^ дукції або відповідальності роботодавця, розширюючи надане покрит-

368

тя. Тому страховики відповідальності під час укладання договору ви­вчають умови існуючих договорів для того, щоб один і той самий ризик не був застрахований більш ніж один раз. Така ситуація може статись з ризиком відповідальності перед споживачами. Наприклад, вантаж­ники, що заносили у дім нові меблі, ненавмисне розбили антикварну вазу, що знаходилась у кімнаті. Або під час спорудження будинку упущена з рук робітника черепиця завдала травми людині, що прохо­дила поруч. Усі витрати будуть компенсовані за полісом, який містить ризик відповідальності перед споживачем. Можливо, це буде поліс від­повідальності роботодавця, можливо, товаровиробника. Якщо ж інше не передбачено, то компенсація буде виплачена по полісу цивільної відповідальності. Щоб уникнути неоднозначної ситуації, у договорі страхування будь-якого виду відповідальності часто застосовується за­стереження: «страховик компенсує страхувальникові суми збитків третім особам, якщо шкода не покривається ніяким іншим полісом страхування».

Цікавим є сам принцип побудови страхового захисту за полісом страхування цивільної відповідальності. Вважається, що все не обумо­влене як виняток, покривається полісом. Традиційно ризик цивільної відповідальності власників транспортних засобів виключається.

Ще мало відомим, але дуже перспективним є поліс страхування від­повідальності «керуючих директорів», тобто запрошених висококва­ліфікованих спеціалістів, які керують компанією від імені власників фірми.

Умови страхування, принципи андеррайтингу та розрахунку пре­мій є аналогічними розглянутим у цьому розділі. Вони є комбінацією методів, що застосовуються в кожному окремому виді страхування від­повідальності.

ТЕСТ 16

Страхування відповідальності

1. Згідно з цивільним правом правопорушник вважається:

1) винним за будь-яких обставин;

2) винним, поки не доведе інше;

3) невинним, якщо не буде доведена його вина.

2. Який з видів відповідальності не страхується?

1) Відповідальність товаровиробника за якість продукції;

2) відповідальність за договором;

3) моральна відповідальність;

4) професійна відповідальність.

369

3. Договір страхування на основі «прояву збитків» покриває позови:

1) що були подані в період дії договору;

2) що виникли внаслідок шкоди, яка виявилася під час дії договору;

3) що виникли внаслідок шкоди, яка спричинена під час дії дого­вору.

4. Договір страхування на основі «заявлених позовів» покриває по­зови:

1) що були подані після ретроспективної дати і до закінчення про­довженого періоду;

2) що виникли внаслідок шкоди, яка виявилася під час дії догово­ру чи продовженого періоду;

3) що були подані під час дії договору чи продовженого періоду за умови, що шкода виявилася після ретроспективної дати і до закінчен­ня договору.

5. У результаті виробничого дефекту розфасовувального авто­мата в партії товару сталася нестача. Її було виявлено тільки під час реалізації товару. Збитки, спричинені витратами власника авто­мата на усунення дефекту та його наслідків, покриваються догово­ром страхування:

1) гарантії продукції;

2) відповідальності товаровиробника за якість продукції;

3) відповідальності за контрактом;

4) відповідальності перед споживачем.

б. Яка шкода не компенсується за полісом страхування відпові­дальності роботодавця ?

1) Тілесні пошкодження, які нанесено робітнику фірми його спів­робітником при виконанні зварювальних робіт;

2) травма, яку отримано під час доставляння замовлення клієнтові, у результаті автомобільної аварії;

3) перелом ноги робітника, який посковзнувся на сходах їдальні.

7. Через помилки в розрахунках міцності бетону, що його було ви­користано при будівництві балконів, виникла небезпека настання не­щасного випадку. Балкони необхідно перебудувати. Збитки можуть бути відшкодовані договором страхування;

1) відповідальності за якість продукції підрядчика;

2) відповідальності домовласника;

3) відповідальності роботодавця архітектора;

4) професійної відповідальності інженера-конструктора.

370

8. Діями працівника, який виконував ремонт обладнання у примі­щенні клієнта, було спричинено шкоду третій стороні у вигляді тіле­сних пошкоджень. Відшкодування буде здійснене за договором стра­хування:

1) відповідальності перед споживачем;

2) відповідальності товаровиробника за якість продукції;

3) професійної відповідальності;

4) відповідальності роботодавця.

9. Поліс цивільної відповідальності покриває шкоду в результаті забруднення навколишнього середовища:

1) в будь-якому випадку;

2) тільки якщо шкода виявляється поступово;

3) якщо забруднення має раптовий і випадковий характер.

10. Розширене покриття зі страхування відповідальності за шко­ду. спричинену навколишньому середовищу, не відшкодовує збитків:

1) пов'язаних з неможливістю третіх осіб користуватися своєю власністю в результаті забруднення;

2) спричинених витратами третіх осіб на очищення й усунення на­слідків забруднення;

3) спричинених витратами страхувальника на очищення і усунення наслідків забруднення;                                 

4) спричинених витратами страхувальника на очищення його вла­сності, майна.