ЧАСТИНА VI.  ПЕРЕСТРАХУВАННЯ

РОЗДІЛ 17. ПЕРЕСТРАХУВАННЯ І СПІВСТРАХУВАННЯ

17.1. СУТНІСТЬ І РОЛЬ ПЕРЕСТРАХУВАННЯ

Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який дого­вір поклав йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди крок за кроком розвивалося слідом за самим страхуванням.

За одними джерелами, перше перестрахування було проведене в 1370 році: перестраховувалася частина рейсу від Коделес до Брюге (Бельгія). Інші датують перші договори перестрахування кінцем XVI століття, коли страховики-купці поділяли між собою ризики в певних частках.

Пізніше, зі зростанням обсягу перестраховувальних операцій та ускладненням їх характеру, виникли спеціалізовані компанії. Першою професійною перестраховувальною компанією була «Колонія Реіншу-ранс» (1846 рік, Німеччина). У 1863 році було створено Швейцарське перестраховувальне товариство «Свіс Ре», у 1895 році — «Російське товариство перестрахування». У 1910 — 1915 роках в Україні земські страхові компанії перестраховували ризики від вогню.

У наш час індустріалізації та науково-технічної революції ризики нестримно примножуються, дедалі підсилюється їх концентрація, а це, у свою чергу, збільшує як кількість, так і розміри збитків. Нові держа­ви, котрі після розпаду колишнього СРСР здобули політичну та еко­номічну незалежність, сприяють посиленню ролі перестрахування. Національний страховий ринок формується, спираючись на певну підтримку держави, яка обмежує діяльність іноземних компаній. Про­те нові страхові компанії мають відносно невеликі можливості щодо Прийняття ризиків. А потреба в покритті ризиків зростає швидше, ніж статутні фонди.

Якщо страхова компанія утримуватиме на своїй відповідальності ризики з високою страховою вартістю, то можлива ситуація, коли створені страхові резерви не відповідатимуть ступеню ризику і в разі настання страхової події компанія не зможе виконати своїх фінан­сових зобов'язань. Страховій компанії загрожують також великі збит­ки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій терито­рії (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазна-ІчеНі випадковості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин.

• Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком. До цієї кате-ВрІЇ згідно з правилом, прийнятим ЄС, належать підприємства, що ідповідають двом з трьох наведених далі умов:

372                                          

сума балансу перевищує 6,2 млн екю;

товарообіг більший за 12,8 млн екю за рік;

число зайнятих— понад 250 осіб.

• Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.

• Перевищується середня частота збитків. Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику. А призначення перестраху­вання полягає в тому, щоб убезпечити андеррайтера від раніше взятих ризиків.

У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визна­чення: перестрахування — це страхування одним страховиком (цеден-том, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов 'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика). Тобто в договорі перестрахуван­ня беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове то­вариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), кот­рий ризик приймає, — цесїонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник}, який уклав з перестрахо-виком договір про перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідаль­ність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Від­носини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретрог/едентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, — ретроцесіонарієм (рис. 17. 1).

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається по­діл ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховика­ми як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збит­ків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Здебільшого до послуг брокерів звертаються, перестра­ховуючи такі, що трапляються рідко, дорогі ризики; коли виникає не­обхідність розмістити їх на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним спосо­бом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний

373

договір. А після його підписання забезпечує необхідний документо­обіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15% нетто-премії.

Рис. 17.1. Цесія і ретроцесія

Отже, головні функції брокера такі:

• представлення клієнта;

• консультування;

• ведення переговорів;

• розподіл ризиків.

Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спіль­ного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страху­вання або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик стра­ховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спира­ються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип най­вищої сумлінності.

У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) стра­ховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії, з премії. Отже, комі­сійна винагорода — це узгоджена частина понесених цедентом витрат ! з укладання договорів страхування.

(Існують такі види комісій:

Оригінальна комісія — відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в перестраховувальній цесії. Перестраховувальна комісія — відрахування з премії на користь . рвтроцедента. Використовується при ретроцесії.

374

Брокерська комісія — відрахування з премії на користь брокера. Слугує для покриття витрат, пов'язаних із розміщенням перестрахову-вального договору, і враховує прибуток.

Страховик (цедент) має також право на тантьєму — комісію з при­бутку, що його перестраховик може отримати за результатами прохо­дження договору перестрахування. Тантьєма виплачується щороку із суми чистого прибутку, який отримує перестраховувальна компанія. Це форма заохочення перестраховиком перестрахувальника щодо на­даної участі в договорі перестрахування, сумлінності та обачного ве­дення справи.

Значне місі/є у перестрахуванні посідають перестраховувальні пу­ли. Розрізняють два типи пулів: пул страхування і пул перестрахуван­ня. Пул страхування проводить продаж полісів, за якими всі його уча­сники беруть на себе раніше узгоджену частку відповідальності. Пул перестрахування передбачає, що страховики випускають поліси само­стійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул на осно­ві квоти або ексцеденту. Перестраховувальний пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики між своїми членами.

Особливого значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку страхування і перестрахування. З огляду на світо­вий досвід слід зауважити, що для збільшення місткості національного ринку перестрахування вживають різних заходів, один з них — ство­рення страхових і перестраховувальних пулів. Перші паростки таких страхових об'єднань уже з'явилися в Україні.

Необхідність у перестрахуванні з кожнем днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфіч­них ризиків, а також у зв'язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, які втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризико­ваних ситуаціях.

Отже, роль перестрахування важко переоцінити.

Перестрахування — це необхідна умова забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.

Перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Урахо­вуючи перестрахування, страховик може брати на страхування більшу кількість ризиків. А це дає страховій компанії змогу використовувати закон великих чисел і основну закономірність страхування — збитки кількох покриваються багатьма.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати ро­боти; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гаран­тію надходження податків від страхової діяльності і т. ін.

375

17.2. МЕТОДИ ПЕРЕСТРАХУВАННЯ

Передавання ризиків у перестрахування може відбуватися постійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свідчить, що пер­шими були епізодичні передачі найбільш небезпечних ризиків.

Отже, за методом передавання ризиків у перестрахування і за оформ­ленням правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

• факультативні;

• облігаторні (договірні);

• факультативно-облігаторні (змішані).

Факультативний метод перестрахування характеризується пов­ною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідаль­ності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Отже, договір факультативного перестрахування — це індиві­дуальна угода, що найчастіше стосується одного ризику. Головна особ­ливість цього методу перестрахування полягає в можливості індиві­дуальної оцінки ризику.

Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме страхування, зокрема в тому, що перестраховик, приймаючи ри­зик, дуже докладно його вивчає, знайомиться з практикою страхових операцій цедента. Таке докладне, ретельне вивчення партнера та його пропозицій має сенс, особливо якщо це одне з перших приймань від компанії-цедента. Проте вивчення інформації в такому обсязі потребує багато часу і чималих адміністративних витрат для обох сторін (перевір­ка документів, вивчення подробиць щодо ризиків і т. ін.).

Переваги факультативного методу полягають ось у чому:

• у можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливі­ших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох перестраху-вальних компаніях, вибір найкращих пропозицій);

• у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страхо­вика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятли­вих для нього страхувань.

Характерною особливістю факультативного перестрахування є можли­вість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.

Власне утримання — економічно обгрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають:

• окремо за страховим полісом;

• за одним ризиком;

• за рядом ризиків.

Складним питанням для практичного перестрахування є визначен­ня частки ризику, яку слід залишати на своєму утриманні. Передавати

376                                          

• Обсяг премії. Чим більший обсяг зібраної премії при незначно­му відхиленні від загальної кількості ризиків, тим вищий ліміт власно­го утримання.

• Середня дохідність або середня збитковість за окремими видами страхування, за об'єктами. Чим вищою буде дохідність і нижчою збитковість, тим більшим може бути рівень власного ут­римання.

• Розмір витрат на ведення справи. Якщо витрати з ведення спра­ви за окремими видами страхування досить великі, страховик (цедент) при встановленні нижньої межі власного утримання може перекласти більшу частину цих витрат на перестраховиків.

• Територіальний розподіл застрахованих об'єктів. Чим більший розподіл, тим меншою буде кумуляція збитків і більшим можна вста­новити власне утримання.

• Кваліфікація і практичний досвід спеціалістів страховика (це-дента). Визначення правильної оцінки ризику, максимально можливо­го збитку, установлення адекватного розміру комісії і необхідного розміру передач впливає на розмір власного утримання.

Для кожного виду ризиків (груп ризиків) страхові компанії скла­дають таблиці лімітів власних утримань, які часто коригуються.

Попередньою умовою для укладання договору в перестрахуванні на факультативній основі є сліп. Сліп — це документ-пропозиція, що пересилається перестраховикам цедентом і містить основні характери­стики ризику.

Сліп включає таку інформацію: найменування та адресу страху­вальника; тип договору; об'єкт страхування; страхову суму; ставку премії; власне утримання і т. ін. (рис. 17.2).

Отримуючи сліп, перестраховик може прийняти пропозицію або відмовитися від неї, звернутися до страховика за додатковою інфор­мацією щодо ризику. Якщо перестраховик погоджується прийняти ри­зик, він указує на сліпі частку, яку зможе нести на своїй відпові­дальності.

Далі перестраховик відправляє перестрахувальникові підтверджен­ня щодо участі в договорі, потім розраховується премія перестрахови-кові і оформлюється договір перестрахування. Нині складна процеду­ра оформлення договору факультативного перестрахування спрощу­ється: пропозиції можна внести, скориставшись телефоном, телексом або звернутися до брокера.

377

Тип договору _________________________________

Перестраховик ________________________________

Період

Ризики _____________________________________

Утримання перестрахувальника __ % _______________ грн.

Комісія перестрахувальника ________ % від оригінальної премії,

_____________________________грн.

Частка перестраховика ____% від страх, суми ________ (грн.)

Премія перестраховика (з урахуванням комісії) _________ (грн.)

Умови перестрахування ___________________________

Перестрахувальник                 Перестраховик (найменування, адреса)               (найменування, адреса)

МП                               МП

Рис. 17.2. Сліп

При розгляді факультативного перестрахування необхідно зверну­ти увагу на недоліки цього методу:

1) без згоди перестраховика перестрахувальник не може змінити умови страхування;

2) великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції;

378                                           

4) вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну інформацію конкурентам про андеррайтерську політику ком-панії-цедента;

5) неможливість автоматичного поновлення факультативного по­криття.

Комісія у факультативному перестрахуванні встановлюється не ре­гулярно, тантьєма здебільшого не виводиться. Факультативні договори перестрахування укладаються на період дії оригінального полісу.

Факультативна цесія здійснюється в усіх галузях страхування. Найчастіше до неї вдаються при покритті великих ризиків (промислові підприємства, вузли та агрегати, що мають високу вартість у майново­му страхуванні), а також при страхуванні цивільної відповідальності, де страхові випадки не поодинокі і більш імовірні.

Зі зростанням обсягу страхових операцій постала потреба приско­рити механізм передавання ризиків у перестрахування. А це, у свою чергу, сприяло появі іншого методу перестрахування, який надав стра­ховикові більших можливостей щодо здійснення страхування, зни­ження його витрат за ризиками. Ідеться про облігаторне (договірне) перестрахування.

Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма по­криттями. Перестраховик також обов'язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.

У договорі облігаторного перестрахування обов'язково визнача­ються ліміти відповідальності, перестраховувальна премія, перестра-ховувальна комісія, обмеження щодо покриття. Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер, тобто використову­ється в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу. Облігаторне перестрахування дало поштовх до розвитку техніки пе­рестрахування, що посприяло розробленню системи договорів у різних галузях і видах страхування. В облігаторному, як і у факультативному перестрахуванні, ризики передаються прямо або через посередника. Зрозуміло, що вартість ризику, переданого в перестрахування через посередника, буде більшою, ніж у разі прямого передання.

Облігаторне перестрахування дозволяє збільшити обсяги страхо­вих операцій, збирає більшу частину перестрахову вальної премії у про­фесіональних перестраховиків світу. Інші переваги цього методу поля­гають ось у чому:

• у рівномірному розподілі ризиків (перестраховик упевнений в тому, що ризики як більш, так і менш сприятливі, будуть розподілені рівномірно);

• автоматичності приймання ризиків, що потребує значно менших витрат пов'язаних з обробкою ризиків;

• можливості розвитку довгострокових відносин між сторонами:

379

В облігаторному перестрахуванні перестрахувальник має система­тично висилати перестраховикові перелік ризиків, що потрапляють під перестрахування. Такий перелік у перестрахуванні називається борде­ро. Коли діють облігаторні договори перестрахування, бордеро премій і бордеро збитків складаються регулярно. У такому разі відпадає необ­хідність надання додаткової інформації, що відбиває стан страхового портфеля цедента.

Зауважимо, проте, що облігаторне перестрахування не позбавлене й недоліків. Основна недосконалість цього методу така: коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідаль­ності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.

Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на не-визначений термін з правом взаємного розірвання шляхом повідом­лення сторін щодо прийнятого рішення. Перестраховики багатьох країн надають перевагу облігаторному методу. У вітчизняному пере­страхуванні поширенішим є факультативне перестрахування, оскільки облігаторна форма технічно складніша.

У практиці перестрахування інколи використовується поєднання методів перестрахування, так зване факультативно-облігаторне пере­страхування.

При факультативно-облігаторному перестрахуванні компанія-це-дент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов'язаний прийняти обу­мовлені договором ризики. Отже, факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність — для перестраховика.

Зрозуміло, що перестраховик, який укладає факультативно-обліга-торний договір, має повною мірою довіряти компанії-цеденту, оскіль­ки його інтереси та збалансованість портфеля залежать від перестра­хувальника. Тому перестраховик не завжди зацікавлений у факульта­тивно-облігаторному договорі, віддаючи перевагу звичайній факуль­тативній цесії, яка дає йому змогу всебічно проаналізувати кожний ризик.

Факультативно-облігаторне перестрахування використовується в особливо великих, небезпечних ризиках, у разі можливої кумуляції збитків, коли вичерпано місткість пропорційних договорів.

17.3. ФОРМИ ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕСТРАХУВАЛЬНИК ОПЕРАЦІЙ

Існує безліч різних за формою перестраховувальних договорів. Немає стандартного, спільного для всіх страхових компаній договору. : 'У кожному окремому випадку договори перестрахування мають свої

380                                          

певні особливості, різняться частками участі у договорі, ставками премії, власним утриманням. Проте всі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків між пе­рестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестрахувальник операцій (рис. 17.3).

Рис. 17.3. Основні форми перестрахувального захисту

Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності. Відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки.

У пропорційному перестрахуванні розрізняють квотний договір перестрахування, договір ексцедента суми і квотно-ексцедентний до­говір. Крім того, використовуються різні системи чи модифікації цих форм.

Згідно з квотним договором перестрахування перестрахувальник зобов'язується передавати перестраховикові частку в усіх ризиках пев­ного виду, а перестраховик зобов'язується приймати її. Частка участі в перестрахуванні може бути подана у відсотках від страхової суми або в абсолютному вираженні. Перестраховик має право встановлювати ліміти відповідальності за договором.

Наприклад, перстрахувальник має договір з квотою 80 %. Ліміт відповідальності перестраховика згідно з договором встановлено в 300 тис. ум. од. Якщо перестраховується ризик в 100 тис. ум. од., влас­не утримання становить 20 тис. ум. од., частка перестраховика — 80 тис. ум. од. Ризик в 400 тис. ум. од. розподіляється так: цедент — 80 тис. ум. од., перестраховик — 320 тис. ум. од. Але ліміт перестра­ховика за договором дорівнює 300 тис. ум. од., який він і приймає (20 тис. ум. од. лишилося за межами квотного договору).

Розподіл ризиків і премій згідно з квотним договором схематично ілюструє рис. 17.4.

381

Рис- 17.4. Розподіл ризиків і премій за квотним договором:

Збитки у квотних договорах також розподіляються пропорційно до участі сторін у ньому. Якщо збиток за ризиком І становить 100 %, зро­зуміло, що цедент заплатить 20 тис. ум. од., а перестраховик — 80 тис. ум. од. Збиток за ризиком II дорівнює 50 %. Тоді участь сторін у збит­ку така: цедент — 40 тис. ум. од.; перестраховик — 160 тис. ум. од,

Розподіл збитків згідно з квотним договором унаочнює рис. 17.5.

Рис. 17.5. Розподіл збитків за квотним договором:

Квотний перестрахувальний договір має переваги, які більше сто­суються компанії-цедента:

• на власному утриманні страховика лишається така частина відповідальності, яка повністю відбиває його фінансові можливості;

382

Частина VI. Перестрахування

• квотний договір не потребує великих витрат з його обслугову­вання;

• при автоматичності передання ризиків страховик звільняється від зобов'язань передавати інформацію з прийнятих ризиків, що дає певну свободу цеденту (у регулюванні збитків, поновленні або анулюванні полісів);

• результати квотних договорів більш збалансовані й стійкі. Ця форма перестрахування використовуються тоді, коли компанія починає вести страхову діяльність в тому виді страхування, де не існує чітких статистичних даних; коли компанії потрібна фінансова під­тримка з огляду на збільшення обсягів бізнесу (формування резервів, участь у витратах на ведення справи і т. ін.); коли необхідно спростити адміністративні витрати в тих видах страхування, де існує великий об­сяг відповідальності і відносно стабільні страхові суми.

Квотне перестрахування широко використовується тоді, коли йдеться про страхування цивільної відповідальності власників транс­портних засобів, а також про страхування автокаско. Цей вид договору застосовують у пропорційних ретроцесіях.

Основним недоліком квотного перестрахування є те, що за догово­ром передаються всі ризики — великі і малі. Коли б цедент мав змогу утримувати на своїй відповідальності малі ризики, у нього була б можливість залишати за собою і певні частки страхової премії. Наяв­ність у квотних договорах лімітів відповідальності перестраховика в деяких випадках змушує здійснювати додаткове перестрахування на факультативній основі.

Коли йдеться про квотний договір, страховик не має захисту від ефекту кумуляції ризиків, пов'язаного з одним і тим самим страховим випадком. Тому квотні договори нерідко доповнюються ексцедентни-ми з метою досягти спільної вигоди цедента і перестраховика або ли­ше для захисту цедента.

Ексцедентне перестрахування — складніший вид пропорційного перестрахування. Такий вид перестрахування використовується в тих випадках, коли застраховані ризики різні за страховими сумами. Дого­вір ексцедента суми передбачає передавання цедентом обумовленої частини ризиків понад власне утримання. Отже, цедент несе відпові­дальність за всіма ризиками у розмірі страхової суми, що менша або дорівнює власному утриманню, а перестраховик — за всіма ризиками, де страхова сума перевищує розмір власного утримання цедента.

Ексцедент за договором — це величина, кратна власному утри­манню цедента. Сума ексцедента виражається в кілька разів збільше­ним розміром власного утримання. Власне утримання на певному рівні в ексцедентному перестрахуванні називають лінією (часткою).

Місткість ексцедентного договору складається із суми власного утримання цедента і покриття перестраховика.

Наприклад, якщо розмір власного утримання страхової компанії дорівнює 250 тис. ум. од., сума ексцедента (покриття перестраховика) — 300 тис. ум. од., тоді місткість ексцедентного договору — 550 тис. ум. од.

Для покриття всього ризику буває недостатньо одного ексцедент­ного договору, тому крім договору першого ексцедента укладаються договори другого, третього і наступних ексцедентів.

Наприклад, існує договір ексцедента суми, який передбачає 10 ліній (часток), і другий ексцедентний договір на 5 ліній (часток). Влас­не утримання цедента становить 20 тис. ум. од. Маємо три групи ризиків зі страховими сумами:

І— 15 тис. ум. од.;

II — 200 тис. ум. од.;

IІІ — 350 тис. ум. од.

За групою І ризиків зі страховою сумою 15 тис. ум. од. передання на перестрахування не відбувається. За групою II зі страховою сумою 200 тис. ум. од. цедент лишає собі 20 тис. ум. од., 180 тис. ум. од. пе­редає перестраховикові (перестраховикам) згідно з договором першо­го ексцедента. За групою ІІІ ризиків зі страховою сумою 350 тис. ум. од. першого ексцедента недостатньо, у такому разі починає діяти дру­гий ексцедентний договір.

Як бачимо з табл. 17.1, 2-го ексцедентного договору також замало, тому цеденту потрібно шукати додаткове покриття на 30 тис. ум. од. До переваг ексцедентного перестрахування можна віднести:

• можливість компанії-цедента встановлювати ліміт власного ут­римання з урахуванням свого фінансового становища;

• цедент при старанному визначенні суми власного утримання за­лежно від характеристик застрахованих об'єктів може досягти не тільки обмеження своєї відповідальності, а й якісної зміни страхового портфеля.

Недолік цього виду договору полягає в необхідності обробки кож­ного ризику — його вивчення, визначення відповідної частки в ексце­дентному договорі, групування ризиків тощо. Тому витрати з обслуго­вування ексцедентних договорів значно вищі, ніж з обслуговування квотних договорів. До недоліків ексцедентного перестрахування, що стосуються переважно перестраховиків, можна віднести потенційно

384                                          

Ексцедентне перестрахування найчастіше застосовується у страху­ванні від вогню, нещасних випадків, а також у страхуванні життя.

Іноді квотний договір та договір ексцедента суми використовують­ся комбіновано. Квотно-ексцедентний договір передбачає встанов­лення ексцедента залежно від визначеної частки (квоти) власного ут­римання. А понад рівень утримання використовується ексцедент — ліміт відповідальності перестраховиків, що фіксується в абсолютному вираженні.

Наприклад: за квотним перестрахуванням передається 80 % зо­бов'язань, але не більш ніж 80 тис. ум. од. за одним об'єктом. Якщо після використання квотного договору є надлишок, то він передається перестраховику згідно з договором ексцедента суми за умови, що він не перевищить утримання цедента більш як у 20 раз. При використанні двох видів договорів цедент зможе взяти зобов'язання до 500 тис. ум. од., залишаючи на власне утримання всього 20 тис. ум. од.

Квотно-ексцедентний договір використовують у тому разі, коли компанія розширює свій бізнес у новому для неї виді страхування, тоб­то цедент може точно обчислити ефект збільшення квотного утри­мання.

Зауважимо, що всім договорам пропорційного перестрахування притаманна характерна особливість: збитки та премії за оригіналь­ними полісами розподіляються між цедентом і перестраховиком у від­повідній пропорції і прив'язані до страхової суми.

Сутність непропорційного перестрахування полягає в тому, що відшкодування, яке надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми, а тому немає про­порційного розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригі­нальною премією. Призначення непропорційного перестрахування — гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками що­до великого сукупного збитку за визначений період. Отже, у непро­порційному перестрахуванні цедент сам оплачує збитки до певного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту відповідальності за договором. Відповідальність за непропор­ційним договором установлюється в абсолютній сумі (договір ексце­дента збитку) чи у відсотках (договір ексцедента збитковості). Ліміт відповідальності цедента називають першим збитком, франшизою, пріоритетом. Відповідальність перестраховика— покриттям.

Непропорційне перестрахування має такі характерні особливості:

• страховик може захиститися від великих збитків, що впливають на його фінансові результати;

• перестраховик не бере участі у відшкодуванні дрібних збитків, які легко покриваються страховиком;

385

• тантьєма в договорах цієї форми, як правило, не передбачається.

Непропорційне перестрахування представлене договором ексцеден­та збитку та договором ексцедента збитковості.

Згідно з договором ексцедента збитку механізм перестрахування вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризи­ком перевищує обумовлену в договорі суму (пріоритет, франшизу) у разі настання страхового випадку.

Нехай, наприклад, існує договір ексцедента збитку на 500 тис. ум. од. понад 200 тис. ум. од. Збиток у 200 тис. ум. од. повністю покривається цедентом (він не перевищує фіксованого пріоритету). Збиток у 400 тис. ум. од. розподіляється так: цедент виплачує 200 тис. ум. од., перестрахо­вик — 200 тис. ум. од. Але збиток може перевищувати ліміти і цедента, і перестраховика. Скажімо, збиток становить 800 тис. ум. од. Перестрахо­вик виплачує 500 тис. ум. од. (понад 200 тис. од. власного утримання цедента). Цедент відшкодовує частку своєї участі у збитку і додаткову суму, що перевищує ліміт покриття (якщо він не передбачив іншого до­говору з тим чи іншим перестраховиком). Підсумовуємо:

200 + 100 = 300 тис. ум. од. (цедент);

500 тис. ум. од. (перестраховик).

Розглянемо, як розподіляється відповідальність між цедентом і пе-;   рестраховиком згідно з договором ексцедента збитку, скориставшись а   рис. 17.6.

Рис. 17.6. Розподіл відповідальності між цедентом і перестраховиком

за договором ексцедента збитку:

386

Премія, що її призначено перестраховикам за договором ексцеден-та збитку, частіше розраховується в певних відсотках відносно річної суми брутто-премії за портфелем страхувань, що підлягає захисту. Оскільки до початку дії договору може бути відома тільки сума очіку­ваної премії, то спочатку сплачується повністю або частково визначе­на сума авансу -— депозит премії з подальшими перерахунками. Ре­зультати договорів по закінченні кожного року розглядаються, і прово­дяться переговори між сторонами стосовно розмірів ставок премій або лімітів покриття на наступний строк. Договори ексцедента збитку до­сить прибуткові для перестраховиків. Частіше вони укладаються в результаті вірогідного прогнозування можливості настання дуже вели­ких збитків.

Збитки можуть виникати внаслідок одного випадку або кумуляції ризиків. Тому розрізняють два типи покриття:

1) ризиковий ексцедент збитку — WXL (working exess of loss — робочий ексцедент збитку за окремим ризиком);

2) катастрофічний ексцедент збитку — CXL (catatroph exess of loss). Основою договору ризикового ексцедента збитку є одиничний ри­зик. Договір в умовах певного випадку (вибух, ризик від вогню) вико-ристовуєься стільки, скільки існує окремих ризиків, що призводять до збитків, обсяг яких перевищує пріоритет (франшизу).

У таких видах страхування, як страхування цивільної відпові­дальності, не завжди можна визначити сам ризик (якщо це вимоги третіх осіб), тому доцільно використовувати покриття не за ризиком, а за цілим випадком. Скажімо, під час стихійного лиха (землетрус, буря) вступають у дію більшість договорів страхового портфеля, але жодний збиток не перевищує ліміту. Сукупність цих збитків може пошкодити цеденту. У цій ситуації має сенс використати покриття за випадком — катастрофічний ексцедент збитку.

В основі катастрофічного ексцедента збитку лежить захист від кумуляції збитків в разі настання одного випадку. Зрозуміло, що цей вид захисту потребує точного визначення випадку. Тому в таких дого­ворах враховується «погодинне» застереження, яке обмежує час вияв­лення страхового випадку (у годинах, днях). Перестрахувальник фік­сує час початку страхового випадку.

Ризиковий ексцедент збитку та катастрофічний ексцедент збитку можуть доповнювати один одного. У цьому виді договору покриття по­ширюється на збитки за ризиком і за випадком, де немає змоги запобігти кумуляції. Тому найчастіше це покриття використовується при автот­ранспортному страхуванні або страхуванні цивільної відповідальності.

До цілком особливого, відокремленого виду договорів непро­порційного перестрахування можна віднести договір ексцедента збитковості (stop loss). Це договір перестрахування, який покриває не окремі ризики, а збитковість за всім портфелем договорів, що має це-дент за даним видом страхування.

387

Відмінність договору ексцедента збитковості полягає в тому, що перестраховик бере участь у відшкодуванні збитків лише у випадках, коли збитковість за певний строк перевищує обумовлений договором перестрахування відсоток. Розмір збитковості, понад який вступає в дію договір, установлюється так, щоб компанія-цедент не мала мож­ливості отримати прибуток з частки її відповідальності. Отже, мета до­говору ексцедента збитковості — захист страховика (цедента) від до­даткових або великих втрат.

Наприклад, діє договір ексцедента збитковості. Відповідальність перестраховика встановлена на рівні 103 — 127 %. Збитковість за да­ний рік— 135 %. Отже, перестраховик покриває тільки 24 % (127 - 103) від загальної збитковості, а цедент покриває 111 % збитковості: (103 + 8), де додаткові 8 % (135 - 127) становлять перевищення верхнього ліміту відповідальності перестраховика (127 %).

Особливості, які слід враховувати при укладанні договорів ексце­дента збитковості:

• повна довіра перестраховика щодо компанії-цедента, її стратегії в проведенні страхування;

• це форма покриття, що призначена для кореляції відхилень час­тотності від норми. Отже, обов'язково мають існувати попередні фор­ми перестрахуваня;

• ліміт (пріоритет) страховика має бути на такому рівні, щоб ком­панія-цедент на початок дії договору ексцедента збитковості вже нес­ла понаднормативні збитки.

Договори ексцедента збитковості використовуються в тих випад­ках, коли за окремими видами страхування результати проходження договорів піддаються різким коливанням або існує небезпека, що один чи кілька страхових випадків можуть негативно вплинути на результа­ти (градобиття, бурі).

Отже, непропорційні договори перестрахування є досить мобіль­ними, простими в обробці та організації, але водночас і більш збитко­вими. Хоча пропорційні договори виникли значно раніше, однак тен­денція сьогодні така, що непропорційні договори набувають більшої ваги, насамперед з розглянутих щойно причин. Цим пояснюється зрос­тання інтересу страховиків до непропорційних договорів.

17.4. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕСТРАХУВАННЯ РИЗИКІВ У НЕРЕЗИДЕНТІВ

Перестрахування з огляду на притаманні йому особливості та спе­цифіку не може бути обмеженим рамками однієї держави. Бажання максимального розосередження ризиків, їх неоднорідність та сумар­ний розмір припускають проведення перестраховувальних операцій на міжнародному страховому ринку.

388                                          

При укладанні договорів страхування, дія яких поширюється на територію іноземної держави, багато страховиків уважають доцільним їх перестрахування в цій державі, з додатковим зобов'язанням перест-раховика виступати в ролі аварійного комісара або сюрвейєра у разі, коли страхові випадки трапились на території його держави.

Проте вступ до співстрахувальних відносин з нерезидентами забо­ронений законодавством (згідно зі статтею 2 Закону «Про страхуван­ня» страхова діяльність здійснюється виключно страховиками-рези­дентами України). Страховики використовують інститут перестрахуван­ня для вирішення важливих питань.

Такі ситуації виникають нерідко, наприклад при страхуванні ван­тажів. При цьому страховик здійснює контроль за проходженням ри­зику на території своєї держави. Що ж до перестраховика, то він зде­більшого буває не професійний, а який спеціалізується в тому виді страхування, що підлягає перестрахуванню. Взагалі, це більш схоже не на перестрахування, а на співстрахування.

Перестрахування ризиків за межами країни зумовлює відплив ва­люти у вигляді перестрахувальних премій за кордон України, а також неможливість здійснення контролю за діяльністю перестраховиків-нерезидентів з боку державних наглядових органів України. Це, у свою чергу, вимагає від законотворців застосовувати особливі вимоги до перестрахування ризиків у нерезидентів,

Зауважимо, що в різний час уряди різних держав доклали зусиль щодо регулювання перестраховувальних операцій, стримування пе­рестрахування ризиків за кордоном. Так, деякі з країн приймали рі­шення про заснування державних перестраховувальних компаній. Пе­рші такі компанії були засновані в Латинській Америці — в Уругваї (1912 p.) та в Чилі (1920 p.). Ідеться про Державні страхові банки. В Італії протягом 1913 — 1923 pp. був установлений перехідний пері­од, протягом якого страхові товариства повинні були перестраховува­ти 40 % ризиків у Національному страховому інституті (National delle Assicurazioni).

У Туреччині 1929 року було запроваджене державне перестраху­вання. Усі ризики турецьких та закордонних страхових товариств під­лягали обов'язковому перестрахуванню у розмірі 75 % в державному акціонерному товаристві «La Reassurance Nationale S.A.Turguie».

389

Українські законотворці пішли шляхом підвищення вимог з боку держави до іноземних перестраховиків.

Перші кроки з регулювання перестрахування ризиків були здійс­нені 24 квітня 1996 року з затвердженням Кабінетом міністрів України Положення «Про здійснення операцій з перестраховування». Згідно з цим Положенням укладання договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами дозволяється тільки в ра­зі, якщо:

1) законодавством країни, в якій зареєстровано перестраховика-нерезидента, передбачений державний нагляд за страховою (перестра-хувальною) діяльністю;

2) перестраховик-нерезидент має безперервний досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менш ніж 3 роки, котрі передують ро­ку, в якому укладається договір перестрахування, що страховик (цедент, перестрахувальник) може підтвердити відповідними бухгалтерськими звітами;

3) перестраховик-нерезидент не порушував страхого законодавства країни його місцезнаходження, і до нього не застосовувалися відпові­дні заходи з цього приводу протягом останніх двох років.

При укладанні договорів перестрахування за участю страхових по­середників — брокерів Ллойду страховики повинні вимагати у зазна­чених брокерів копії відповідних свідоцтв про їхні повноваження.

Страховики мають в установленому порядку повідомляти Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю про обсяги отриманих та сплачених перестраховикам страхових платежів, якщо:

1) укладаються (продовжуються) договори перестрахування з пе-рестраховиками-нерезидентами, згідно з якими перестраховикам спла­чується частка страхових платежів, що перевищує 50 % суми надход­жень зазначених страхових платежів за цими договорами;

2) частка страхових платежів, сплачених перестраховикам-нерези-дентам, перевищує у попередньому звітному періоді 50 % частки стра­хових сум та страхових відшкодувань, сплачених перестраховиками-нерезидентами за цей самий період.

390

Крім зазначених вище вимог особливістю перестрахування ризиків у перестраховиків-нерезидентів є оподаткування перестра-ховувальних премій. Так, згідно із Законом України «Про оподат­кування прибутку підприємств» суми доходів нерезидентів, от­риманих у вигляді страхових премій від перестрахування ризи­ків на території України, оподатковуються за ставкою 15 % на від­міну від тих самих доходів резидентів, що оподатковуються за став­кою 3 %.

Зазначена ситуація, в якій доходи нерезидентів у вигляді перестра-ховувальних премій оподатковуються за більшою ставкою, ніж доходи резидентів, існує не тільки в Україні, а наприклад, у Росії та Білорусії, а також у багатьох країнах далекого заруб іжжя.

З огляду нате, що в 1997 році в Україні з 63057 тис. грн. страхових платежів, сплачених перестраховикам, 42484 тис. грн. (67,4 %) було сплачено нерезидентам, указана норма закону є дуже актуальною. До­сить велику питому вагу серед часток страхових платежів, сплачених перестраховикам-нерезидентам у 1997 році, належить обов'язковому страхуванню. Ідеться про відповідальність експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіацій­них робіт, що становить 77,7 %; для водного транспорту — 92,4 %; ва­нтажів та багажу — 58,4 %.

Щодо обов'язкового страхування відповідальності повітряного пе­ревізника з відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, частка платежів, сплачених перестраховикам-нерези­дентам у 1997 році, становила 92,6 %.

Остання особливість, пов'язана з перестрахуванням ризиків у перестраховиків-нерезидентів, полягає в проведенні розрахунків з ними.

Так, згідно з Роз'ясненням Національного банку України № 276 від 26.07.1995 p. «Щодо питань застосування іноземної валюти у страхо­вій діяльності» для здійснення розрахунків з перестраховиками-нере-зидентами за договорами перестрахування страховики повинні надава­ти уповноваженим банкам такі документи:

1. Копію ліцензії перестраховика-нерезидента;

2. Договір перестрахування або перестрахувальний сертифікат і підтвердження про прийняття ризику до перестрахування.

Або такі: договір перестрахування чи перестраху вальний сертифі­кат (поліс), примірник страхового полісу і звіт перед партнером (бордеро) або інший документ згідно з договором перестрахування, який оформляється страховиком.

Або договір перестрахування чи перестрахувальний сертифікат (поліс) і рахунок-фактуру (інвойс).

Отже, перестрахування ризиків у перестраховиків-нерезидентів має свої особливості, які треба враховувати сторонам договору пере­страхування.

391

17.5. СПІВСТРАХУВАННЯ ТА МЕХАНІЗМ ЙОГО ДІЇ

Один і той самий об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування і, за згодою страхувальника, кількома страховиками.

Співстрахування — страхування, при якому два та більше стра­ховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці.

При цьому договір має містити умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика.

За наявності угоди між співстрахувальниками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідно­синах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.

На практиці страховик, котрий бере участь у страхуванні в меншій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку. Однак це не зобов'язує його, як прийнято у пропорцій­ному перестрахуванні, підпорядковуватися всім рішенням лідируючо­го страховика та сплачувати свою частку у збитках на тій підставі, що інші страховики сплатили свої частки.

Якщо страхувальник застрахував об'єкт не на повну суму, він роз­глядається як один зі страховиків і несе відповідальність за недостра-хованою часткою. Інколи страховики, які беруть участь у співстраху-ванні, вимагають, щоб страхувальник сам виступав співстраховиком, тобто утримував на власній відповідальності частину ризику.

Інколи співстрахування розглядається як окремий випадок перест­рахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгоджен­ням приймають чи передають на страхування великі ризики.

І це не є випадковим. Хоча з юридичного погляду співстрахування та страхування різні, за своєю економічною сутністю вони дуже схожі. В обох випадках здійснюється розподіл страхових внесків та страхо­вих виплат, наявна співучасть у преміях та страхових ризиках. В обох випадках відповідно координуються страхові фонди різних страхови­ків (перестраховиків), які одночасно беруть участь в одному й тому самому страхуванні.

Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі перест-рахувальних пулів (об'єднань, фондів).

Пул базується на концепції взаємності. Сутність його полягає в то­му, що премія та суми збитків за відповідними ризиками передаються в пул, який розподіляє проходження операцій між членами пулу згідно з розміром премії, що її передано до пулу.

Розрізняють два типи пулів: пули страхування та пули перестра­хування.

Зауважимо, що багато з пулів не виправдали надій, оскільки серед­ні."! результат діяльності страхових компаній, що не були членами пу­лів, був вищий, ніж у членів пулу.

392

Проте створення пулів було доречним при страхуванні ризиків з потенційною катастрофічною відповідальністю (наприклад, страхуван­ня атомних електростанцій, авіаційних ризиків). Об'єднання страхови­ків до пулів відбувається також за КАСКО суден, у разі страхування нафторизиків, коштовностей тощо.

Раніше в деяких країнах пули створювались для скорочення обсягу операцій з перестрахування, що виходять за межі країни.

Об'єднання страховиків до пулів виправдане також при проведенні небажаних з технічного погляду страхових операцій або невеликих за вузькоспеціалізованих операцій окремих страховиків, для яких важли­во утримати спеціалістів у цій галузі, також виправдує діяльність пу­лів. Мало місце створення регіональних перестраховувальних пулів, мета яких була в міжнародному розподілу ризиків.

Учасники пулу зобов'язані приймати всі зазначені в угоді ризики тільки в межах пулу. Вони також повинні приймати частку у всіх ри­зиках, що передані до пулу, чи колективно підписаних всіма його чле­нами.

Нерідко через пул здійснюється перестрахування ризиків. У такому разі договори страхування спочатку укладаються окремими його учас­никами, а надалі передаються повністю в пул. Доля кожного члена пу­лу в перестрахуванні визначається на підставі пропорційного розподі­лу. Частка, яку отримує кожний з учасників пулу, визначається у вигляді фіксованого відсотка.

Пул, створений на базі співстрахування, має принципові особливо­сті. Він відрізняється від перестрахового пулу тим, що в полісі, який видається страхувальнику, зазначається перелік членів пулу, які бе­руть участь у страхуванні певного ризику, і їхня частка в страховій сумі. У тому разі, коли в пулах зі співстрахування беруть участь і про­фесіональні перестраховики, які не укладають прямих договорів стра­хування, їхня частка повинна бути погоджена і підписана прямими страховиками, що беруть участь у конкретному пулі.

Кожний із учасників пулу бере участь у ризиках, що покриваються пулом, на підставі схеми пропорційного розподілу. Частка кожного члена пулу визначається у відсотках від загальної місткості пулу під час його створення. Із зарубіжної практики відомі також випадки ви­значення частки в абсолютних долях (наприклад 15 із 100 долей), а ін­коли і в фіксованих сумах. Для країн з високим рівнем інфляції такий метод визначення пайової участі не зручний.

Кожний з учасників пулу бере участь як у тих ризиках, які він сам прийняв і передав до пулу, так і в усіх інших ризиках, які внесені до пулу іншими учасниками. Це дає можливість кожному учаснику пулу збільшити кількість ризиків, що приймаються на страхування, поліп­шити структуру страхового портфеля, зменшити небезпеку кумуляції ризиків.

Пул може нормально функціонувати тільки тоді, коли він дотри­мується прийнятих правил та обмежень і всі члени пулу використову-

393

Міжнародним досвідом об'єднання страховиків відпрацьовані го­ловні принципи їх організації. Ці принципи відображені в угоді про пул та визначають такі умови:

• форму об'єднання (обов'язкову чи добровільну, з укладанням юридичної особи чи без отримання відповідного статусу);

• форму прийняття чи розподілу відповідальності за страховим ри­зиком: співстрахування чи перестрахування;

• вид відповідальності учасників пулу перед страхувальниками:

часткова, солідарна або субсидіарна;

• порядок об'єднання страховиків у страховий пул: вільний, обме­жений, з урахуванням відповідних спеціальних критеріїв;

• форму взаємовідносин між учасниками пулу та страхувальника­ми, що стосується укладання договору страхування: будь-яким учас­ником пулу, тільки учасником-андеррайтером чи лідером пулу;

• установлення ліміту відповідальності пулу;

• проведення спільної політики з перестрахування відповідальнос­ті, що перевищує місткість пулу;

• здійснення спільної політики інвестування страхових резервів;

• проведення страхування на підставі загальних правил та тарифів.

Деякі із зазначених умов включаються в угоду про страховий пул як безперечні принципи його організації. До таких безперечних прин­ципів належать, наприклад, умови про проведення страхування за єди­ними правилами та тарифами, умови здійснення єдиної політики з пе­рестрахування відповідальності, що перевищує місткість пулу, ліміт його відповідальності.

Питання про прийняття інших умов як основоположних принципів організації страхового пулу може бути вирішене різними шляхами.

На принципи організації страхового пулу впливають, насамперед, такі чинники:

• цілі та завдання, які встановлені при його створенні;

• специфіка ризиків, для страхування яких створюється пул;

• правова та страхова нормативна база, що регламентує діяльність страхових пулів у країні їх утворення;

• особливості національної економіки та національного страхового ринку, що коригують міжнародний досвід страхових пулів. Шляхом створення пулу вирішуються такі завдання:

• Заявляються умови для страхування ризиків, раніш невідомих і таких, точно оцінити які дуже важко; таких, що трапляються рідко і не дають змоги в разі максимального охоплення сформувати збалансова­ний страховий портфель; катастрофічних ризиків.

• За рахунок об'єднання фінансових засобів окремих страховиків відповідно збільшується місткість пулу, а також підвищуються мож­ливості страховиків з прийняття на страхування значних ризиків.

394

• Підвищується надійність страхового захисту за рахунок збіль­шення гарантій виконання страховиками своїх обов'язків з відшкоду­вання збитків. При цьому надійність страхового захисту, що гаранту­ється пулом, залежить від того, на основі якого договору будуються взаємовідносини між страховиками — учасниками пулу та страхуваль­никами: співстрахування або перестрахування. І якщо пул є співстра-хувальним, то на основі якої відповідальності: часткової, солідарної або субсидіарної—діють учасники страхового пулу. Форми договорів та відповідальності, на підставі яких будуються взаємовідносини уча­сників пулу, визначаються угодою про пул.

Один із головних принципів організації страхового пулу — це ви­значення ліміту його відповідальності.

Ліміт відповідальності пулу, чи максимальний обсяг зобов'язань за договором страхування, що укладений від імені пулу, установлюється в угоді про пул як сукупність максимальних обсягів відповідальності кожного учасника пулу. У свою чергу, максимальний обсяг відпові­дальності кожного страховика за окремим ризиком за договором стра­хування не може перевищувати 10 % статутного фонду та сформова­них страхових резервів страховика.

Місткість страхового пулу безпосередньо впливає на актуальність вирішення питання про перестраховування відповідальності, що пере­вищує зазначену місткість.

Перестрахувальні пули бувають таких видів:

• Пул ринку або ринковий пул.

Ринковий пул є організаційною формою, яка об'єднує більшість компаній ринку для прийняття великих чи дуже небезпечних, навіть катастрофічних ризиків. Особливості пулу можуть бути корисними для покриття нових видів страхування (наприклад, атомних ризиків).

• Урядовий перестрахувальний пул.

У деяких країнах з метою запобігання передання ризиків інозем­ним закордонним перестраховикам урядами створюються центральні перестрахувальні компанії або пули, у які всі страхові компанії, що здійснюють страхування в державі, повинні передавати до перестра­хування всі ризики або їх частину.

• Андеррайтерські пули.

Невеликі компанії, що мають бажання вийти на новий ринок чи почати проводити новий вид страхування, не мають достатнього дос­віду чи необхідної місткості. У такому разі вони можуть об'єдну­ватись, утворюючи пули з компаніями, що мають більший досвід, об'єднуючи андеррайтерські можливості для прийняття на страхуван­ня конкурентоспроможних часток.

Україна також іде шляхом створення перестрахувальних пулів. Нині вже існують ядерний пул, авіаційний пул, пул зі страхування морських ризиків, до яких увійшли найвідоміші українські страхови­ки, що спеціалізуються у відповідних галузях.

395

ТЕСТ 17

Перестрахування

1. Сума власного утримання страховика становить 50 тис. ум. од. Сума ексцедента — 200 тис. ум. од. Якою буде місткість договору?

1) 250 тис. ум. од.;

2) 150 тис. ум. од.;

3) 200 тис. ум.од.

2. Що означає договір з 60 %-вою квотою?

1) Цедент приймає 60 % кожного ризику;

2) цедент приймає 40 % кожного ризику;

3) перестраховик приймає 40 % кожного ризику;

4) перестраховик приймає 60 % кожного ризику.

3. Коли використовується 2-й договір ексг/едента суми?

1) Використовується додатково до 1-го договору ексцедента суми;

2) використовується для небезпечних ризиків;

3) використовується як альтернатива до 1-го договору ексцедента суми;

4) використовується в тому разі, коли 1-й договір ексцедента суми не може задовольнити позовів.

4. Основна перевага факультативного перестрахування:

1) жодних переваг;

2) висока ставка комісії перестрахування;

3) увага, що приділяється окремим ризикам;

4) легкість в управлінні.

5. Що означає «погодинне» застереження?

1) Час виявлення страхового випадку;

2) час оплати перестраховиком претензій;

3) час початку перестрахування.

6. Які з наведених далі тверджень правильні? (Так; ні)

1) Перестрахувальний пул діє як посередник, розподіляючи пере­дані в перестрахування ризики.

2) Власне утримання в перестрахуванні — це частина ризику, яку утримує цедент згідно зі своїми фінансовими можливостями.

3) Ліміт покриття в перестрахуванні — це відповідальність цеден-та і перестраховика за договором.

4) Тантьєма — це винагорода перестрахувальникові від пере­страховика за прибуток, отриманий перестраховиком.

396

7. Коли цедент одержує найвшцу комісію перестрахування?

І) За квотним договором;

2) за договором ексцедента суми;

3) за факультативно-облігаторним договором.

8. Власне утримання цедента за договором ексцедента суми ста­новить 20 тис. ум. од. Ексцедентний договір складається з чотирьох часток (ліній). Клієнт має намір укласти договір страхування на суму 200 тис. ум. од.

Який розмір ризику може прийняти цедент?

1) 80 тис. ум. од.;

2) 100 тис. ум. од.;

3) 40 тис. ум. од.

9. Чи правильне твердження, що сукупний ексцедент збитку — це той самий договір ексцедента збитковості (stop loss) за умови, що ліміти будуть виражені в абсолютній сумі?

1) Так;             2) Ні.

10. У непропорційному перестрахуванні збитки, котрі більші за середню суму власного утримання і{едента і вищі за верхню макси­мальну межу відповідальності перестраховика, покриваються:

1) перестраховиком;

2) цедентом;

3) перестраховиком і цедентом згідно з їхніми частками (поділя­ються між ними).