ЧАСТИНА VII. ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИКА

РОЗДІЛ 18. ВИЗНАЧЕННЯ СТРАХОВИХ ТАРИФІВ

18.1. МАТЕМАТИЧНІ ОСНОВИ ОБЧИСЛЕННЯ ТАРИФНИХ СТАВОК

Поняття випадкової величини. Страхування виникає там, де іс­нують явища і процеси випадкової природи. Тому більшість величин, що розглядаються у страхуванні, є випадковими величинами. З мате­матичного погляду випадкова величина — це змінна, яка може набу­вати певних значень із певною ймовірністю.

Випадкова величина повністю описується своєю функцією розпо­ділу. Функцією розподілу випадкової величини £, (або інтегральною функцією) називається функція, яка кожному числу х ставить у відпо­відність імовірність того, що набуде значення, меншого за х:

Функція Fs(x) визначена при всіх значеннях аргументу х і має такі властивості:

якщо х < у, то ;

;

;

.

Серед випадкових величин можна виокремити два основні типи — дискретні та абсолютно неперервні.

Дискретною називається випадкова величина, яка може набувати скінченної або зліченної множини значень. Дискретними є, наприклад, такі величини: кількість позовів (страхових випадків) у поточному ро­ці або кількість договорів, що їх уклав страховик.

Якщо функцію розподілу (x) випадкової величини S, можна пода­ти у вигляді

398

де  — деяка невід'ємна функція, то випадкова величина назива­ється абсолютно неперервною, а функція  — щільністю розподілу випадкової величини . Абсолютно неперервними можна вважати, на­приклад, величину майбутніх прибутків страховика або тривалість очі­кування між двома послідовними страховими випадками.

Числові характеристики випадкових величин. У страховій пра­ктиці, як правило, нас цікавлять не самі випадкові величини, а деякі їх числові макрохарактеристики. Найважливішими з них є математичне сподівання та дисперсія.

Математичне сподівання (його називають також середнім, або очі­куваним, значенням) — це середньозважене за ймовірністю значення випадкової величини. Для дискретних випадкових величин математи­чне сподівання обчислюється за формулою

де хi — значення, яких набуває випадкова величина; рi, — імовірності їх реалізації. Для абсолютно неперервних випадкових величин мате­матичне сподівання подається так:

                 p, — щільність випадкової величини ξ,. Якщо випадкова величина невід'ємна (0 , математичне сподівання можна обчислити за фор­мулою

Для будь-яких сталих a, b та випадкових величин ξ, ζ, виконуються такі властивості математичного сподівання:

M[a]  = a;

M[bξ] = b M[ξ];

M[ξ+ζ] = M[ζ] + M[ξ].

Дисперсія характеризує відхилення випадкової величини ξ від її середнього значення й обчислюється як математичне сподівання квад­рата відхилення цієї величини від її математичного сподівання:

D[ξ] =  M[(ξ — M[ξ])²]

399

Дисперсія задовольняє такі співвідношення:

D[ξ] =  M(ξ ²)— M[ξ])²

D[a]=0

D[b ξ] = b²D[ξ]

D[ξ+a]= D[ξ]

де a, b — довільні сталі, ξ — випадкова величина. Якщо випадкова ве­личина невід'ємна, дисперсію можна обчислити за формулою:

D[ξ]= 2

Поряд з дисперсією часто використовують похідні поняття — стан­дартне відхилення та коефіцієнт варіації. Стандартним, або середньо-квадратичним, відхиленням називають корінь із дисперсії:

Відношення стандартного відхилення випадкової величини ξ до модуля математичного сподівання називається коефіцієнтом варіації:

Для випадкової величини ξ; квантилем рівня α (або α -квантилем) називається величина Xa, яка при заданому значенні довірчої ймовір­ності а є коренем рівняння

Незалежність випадкових величин. Випадкові величини ξ та ζ називаються незалежними, якщо при будь-яких значеннях а та b ймо­вірність події Р{ ξ < a, ζ < b} є добутком імовірностей подій Р { ξ <a } та Р {ζ < b }:

Р{ ξ < a, ζ < b}= Р { ξ <a }х Р {ζ < b }

Якщо випадкові величини не задовольняють наведену щойно умо­ву, то вони називаються залежними. Прикладом залежних випадкових величин є кількість позовів та сумарна величина виплат. Відсутність позовів означає відсутність виплат. Нехай η — кількість позовів (кіль­кість виплат) у поточному році, ξ — відповідна сума виплат у страхо­вика. Нехай з імовірністю 10 % протягом року виплат у страховика немає. Цей факт можна записати кількома способами:

400                      

P{η=0}=P{η<1}=10%;

Р{η<1, ξ < 1 грн.} = 10%.

Отже, Р{η<1, ξ < 1 грн.}> Р{ξ < 1 грн.} P{η<1}. Це означає, що випадкові величини ζ та ξ незалежні. Незалежними випадковими величи­нами можуть уважатись, наприклад, кількості позовів з різних видів страхування.

Наведемо дві важливі властивості. Якщо випадкові величини ζ та ξ незалежні, то для них виконуються такі співвідношення:

М[ζξ] = M[ζ] M[ζξ]

D[ζ+ξ] = D[ξ] + D[ζ].

Статистичні оцінки. Часто ми не маємо інформації про реальний розподіл випадкової величини ξ але маємо деяку сукупність спосте­режень, у яких вона набуває значень х1,x2, x3, .... хn. Ця сукупність зна­чень називається вибіркою, а величини

та

відповідно вибірковим (емпіричним) середнім та незсуненою вибірко­вою (емпіричною) дисперсією. Вибіркове середнє використовують для оцінювання математичного сподівання:

,

незсунена вибіркова дисперсія є оцінкою дисперсії випадкової вели­чини:

.

Принципи обчислення тарифних ставок. В актуарніи практиці використовуються найрізноманітніші методи обчислення тарифних ставок. Усі вони базуються на принципі еквівалентності фінансових зо­бов'язань страхувальника і страховика. Але парадокс полягає в тому, що не існує єдиної точки зору на те, як тлумачити цей загальновизна­ний принцип страхування. Розглянемо найпоширеніші підходи до трак­тування принципу еквівалентності.

Еквівалентність фінансових зобов'язань як еквівалентність очікуваних значень. Зобов'язання страхувальників полягають у спла­ті страхових премій. Зобов'язання страховика виражаються в оплаті

401

p=M[Y].

У такому вигляді принцип еквівалентності доволі часто викорис­товується у страхуванні життя та деяких інших галузях масового стра­хування.

Еквівалентність зобов'язань з погляду теорії розорення. Зо­бов'язання страхувальників мають безумовний характер. Купуючи по­ліс, страхувальник звільняє себе від ризику несподіваних витрат. Ви­трати страховика, навпаки, непередбачувані. Страховик приймає на себе ризик, який полягає в тому, що його виплати будуть значно біль­шими за М [Y]. Тому страховик вправі вимагати додаткової плати за можливі збитки — ризикову надбавку L. Із цього погляду справджу­ється співвідношення

р= M[Y] +L.

Постає запитання: якими мають бути величини ризикової надбавки L та страхової премії р Щоб відповісти на нього, доцільно звернутися до теорії розорення.

Факт розорення страховика описується співвідношенням U + р < Y, де U— величина власних коштів страховика. Відповідно, імовірність розорення дорівнює Р{ U + р < Y}.

Отже, якщо страховик намагається досягнути ймовірності розо­рення а, то він має забезпечити величину страхових премій р такою, щоб виконувалося співвідношення:

P{U+p<Y}=α.

Таке розуміння принципу еквівалентності є найпоширенішим у сьогоденній практиці. Основним недоліком цього підходу є досить ви­сока абстрактність поняття «імовірність розорення». Яка ймовірність розорення страховика вважається достатньою — 10 %, 1 % чи 0,1 %? На це запитання дуже важко дати аргументовану відповідь. Зменшен­ня ймовірності розорення з 2 % до 0,2 % для страховика не має прин­ципового значення, хоча може призвести до необхідності збільшити ризикову надбавку в півтора раза.

Принцип еквівалентності зобов'язань у термінах теорії розорення має математично обгрунтовану форму, але застосування його в актуа­рніи практиці може призводити до значних коливань розрахункових величин.

402

Еквівалентність зобов'язань з погляду теорії корисності.

 Нині дедалі популярнішим стає підхід до формалізації принципу еквівален­тності фінансових зобов'язань страхувальника і страховика, що грун­тується на теорії корисності.

Основним поняттям цієї теорії є функція корисності. Функцією ко­рисності називають функцію u (х), яка має такі властивості:

функція u зростаюча — u(х) > u(у) при х > у;

функція u задовольняє нерівність Єнсена М [u(х)]  u (М[х]);

функція u задовольняє умову нульової корисності u (0) = 0. Функція корисності визначає ступінь важливості для страховика певних грошових сум. Вона має суб'єктивний характер, включаючи в себе психологічний компонент.

За допомогою функції корисності принцип еквівалентності можна записати так:

M[u (U+p-Y)]=u (U).

Отже, очікувана корисність капіталу страховика після прийняття ризиків не повинна зменшитися порівняно з корисністю початкового капіталу. На практиці часто застосовують експоненціальну u(х) = 1 – е^—ax та квадратичну u(х) = ах - х² функції корисності.

Головна проблема у разі практичного застосування принципу екві­валентності в термінах теорії корисності — відшукання адекватної функції корисності.

18.2. ВИЗНАЧЕННЯ ТАРИФІВ ЗА ДОГОВОРАМИ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ

Страхова виплата за договорами страхування життя здійснюється одноразово в розмірі страхової суми (її частини) і/або у вигляді послі­довних виплат страхової суми (додаткове забезпечення доходу застра­хованої особи у разі її хвороби, досягнення нею віку, який визначено у договорі страхування, настання певних подій у її житті).

Страхові виплати здійснюються у разі:

• смерті застрахованої особи;

• дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування;

• досягнення застрахованою особою пенсійного віку (страхування додаткової пенсії) або віку, який визначено в договорі страхування;

• настання події в житті застрахованої особи, яка обумовлена у до­говорі страхування (укладання шлюбу, народження дитини, вступ до навчального закладу, смерть близького родича застрахованої особи — дружини, чоловіка, дітей, батьків).

403

Умови договору страхування життя можуть додатково передбачати обов'язок страховика здійснити страхові виплати в разі:

• хвороби застрахованої особи;

• тимчасової непрацездатності застрахованої особи внаслідок не­щасного випадку;

• стійкої непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи вна­слідок нещасного випадку.

Основні статистичні параметри у страхуванні життя. Нетто-тариф за договором страхування життя для кожного з наведених щой­но страхових ризиків (страхових подій) визначають з урахуванням статистичних закономірностей страхових ризиків протягом дії догово­ру страхування та величини інвестиційного доходу від розміщення страхових резервів.

Математичною моделлю випадкових процесів дожиття та смертно­сті, непрацездатності, хвороби у разі переходу застрахованих осіб з однієї вікової категорії в іншу є регіональні таблиці дожиття та смерт­ності і відповідні регіональні чи селективні (за статтю, станом здо­ров'я, тривалістю непрацездатності або хвороби, професією, регіоном проживання тощо) статистичні таблиці страхових ризиків, які форму­ються страховиками.

При визначенні нетто-тарифу за договором страхування життя ви­користовують:

• регіональну або селективну таблицю дожиття та смертності;

• регіональні або селективні таблиці додаткових страхових ризиків;

• річну ставку інвестиційного доходу і;

• таблиці комутаційних чисел для встановленої у договорі стра­хування річної ставки інвестиційного доходу та ймовірностей відпові­дних страхових ризиків.

Основні параметри таблиці дожиття та смертності:

lх — кількість осіб, що дожили до віку х років (змінна х позначає повне число років застрахованої особи на час укладення договору страхування життя);

 — кількість осіб у віці х років, які не доживуть до віку х + 1 рік, при цьому:

;

 — коефіцієнт смертності для особи у віці х років (ймовірність смерті протягом року для особи у віці х років), при цьому:

404

- імовірність дожити до віку х + 1 для особи у віці х років;

— імовірність смерті протягом t років для особи у віціх років;

— імовірність прожити не менш ніж / років для особи у віці х років, при цьому:

звідки

                         ;

;            .

При укладанні договору страхування життя, умови якого передба­чають страхові ризики, які щойно визначені, для кожного із цих стра­хових ризиків розраховують відповідні статистичні таблиці, розрізня­ючи їх за допомогою індексів (j = 0, 1,2 ...), при цьому індексу = 0 використовують для таблиць дожиття та смертності.

Основні параметри статистичних таблиць додаткових ризиків такі:

lx — кількість осіб, що дожили до віку х років (має дорівнювати значенню такого самого параметра в таблиці дожиття та смертності);

— кількість осіб у віці х років, для яких j-та страхова подія на­стане протягом року (до настання віку х + 1 рік);

— кількість осіб у віці х років, для яких j-та страхова подія на­стане протягом t років (на проміжку часу від х років до x + 1 років);

 — ймовірність настання протягом року j-ї страхової події для особи у віці х років;

 — ймовірність настання протягом t років j-ї страхової події для особи у віці х років, при цьому

.

— ймовірність того, що j-та страхова подія не настане протягом t років для особи у віці х років.

Розрахунки нетто-тарифів за договорами страхування життя про­водять на основі статистичних таблиць страхових ризиків. При цьому для кожного страхового ризику розраховують такі комутаційні числа:

405

де ω — граничний згідно з таблицею смертності вік;

t — змінний індекс, що дорівнює повному числу років з часу почат­ку дії договору страхування життя;

v — дисконтуючий множник, який для встановленої величини річ­ної ставки інвестиційного доходу i визначається співвідношенням:

v = 1 / 1+i;

Таблиця комутаційних чисел складається для всіх значень віку х та величини i ставки річного інвестиційного доходу, які використовують­ся в розрахунках нетто-тарифу.

Страхові ануїтети. Страховий ануїтет — це послідовність страхо­вих платежів або страхових виплат двох видів:

ануїтет пренумерандо — послідовність страхових платежів або страхових виплат, що здійснюється на початку кожного обумовленого періоду часу;

ануїтет постнумерандо — послідовність страхових платежів або страхових виплат, що здійснюється в кінці кожного обумовленого пе­ріоду часу.

Річні ануїтети — це послідовність страхових платежів або страхо­вих виплат, які здійснюються один раз на рік.

Дійсна вартість страхових ануїтетів (сподівана вартість майбутніх страхових платежів або майбутніх страхових виплат на час укладення договору страхування) визначається, як правило, в розрахунку на одну грошову одиницю річних ануїтетів постнумерандо. Інші можливі варі­анти платежів — піврічні, щоквартальні та щомісячні страхові ануїте­ти, як постнумерандо, так і пренумерандо визначаються через річні ануїтети постнумерандо.

Дійсна вартість річних страхових ануїтетів постнумерандо на час укладення договору страхування життя для застрахованої особи у віці х років у загальному випадку розраховується аналітичне за формулою

дe P(t} — імовірність настання страхової події для застрахованої особи за проміжок часу від t до t + 1 року дії договору;

406                      

значення b(t) визначає величину річного страхового платежу або річної страхової виплати.

Дисперсія таких ануїтетів визначається так:

 де через ²a(t) позначено ануїтет виду

.

Дійсна вартість страхових ануїтетів постнумерандо на час укла­дення договору страхування життя визначається аналітичне або за до­помогою комутаційних чисел з урахуванням даних статистичних таб­лиць для кожного страхового ризику:

• при укладанні договору страхування життя без обмеження стро­ку дії договору (довічне страхування) дійсна вартість страхового ануї­тету ax , який щороку сплачується в розмірі одиниця (випадок b(t) = 1), поки застрахована у віці х років особа жива, визначається ймовірністю

P(t) =  та обчислюється за допомогою співвідношень:

 або

• при укладанні договору страхування життя на строк n років дійс­на вартість страхового ануїтету , який протягом n років щороку сплачується в розмірі одиниця, поки застрахована у віці х років особа жива, визначається ймовірністю Р(t) = та розраховується за допо­могою співвідношень:

 або

• при укладанні договору страхування життя без обмеження стро­ку дії договору (довічне страхування) дійсна вартість страхового ануї­тету (Іа)х який сплачується в розмірі одиниця за кожний рік дії дого­вору (випадок b(t) = t), поки застрахована у віці х років особа жива,

визначається ймовірністю P(t) =  та обчислюється за допомогою співвідношень:

або

407

або

• при укладанні договору страхування життя без обмеження строку дії договору (довічне страхування) на випадок настання j-ї страхової події для застрахованої у віці х років особи дійсна вартість одиниці одноразової страхової виплати  визначається ймовірністю P(t) =  та розра­ховується за допомогою співвідношень:

      або  

• при укладанні договору страхування життя на строк т років на випадок настання j-ї страхової події для застрахованої у віці х років особи дійсна вартість одиниці одноразової страхової виплати    визначається за допомогою співвідношень:

 або

Приклад. При укладанні договору страхування життя на строк п років, умови якого передбачають страхову подію «стійка непрацездат­ність (інвалідність) застрахованої особи внаслідок нещасного випад­ку», дійсна вартість одиниці одноразової страхової виплати  визначається ймовірністю P(t) =  та обчислюється за формулою:

де через позначена ймовірність настання протягом року інвалідно­сті внаслідок нещасного випадку для застрахованої у віці х років осо-

408                      

• при укладанні договору страхування життя, умови якого перед­бачають страхову подію «дожиття застрахованої у віці х років особи до закінчення строку дії договору» (n — кількість років дії договору стра­хування), дійсна вартість одиниці страхової виплати визначається так:

 або 

При укладанні договору страхування життя, умови якого передба­чають страхову подію «хвороба застрахованої особи» або страхову по­дію «тимчасова непрацездатність застрахованої особи внаслідок неща­сного випадку», дійсна вартість одиниці страхової виплати  за кожний день хвороби (непрацездатності) визначається імовірністю  і пропорційна значенням середньої за рік кількості M(L) днів хвороби (тимчасової непрацездатності) і середньої' за рік кількості M(N) захво­рювань для застрахованої особи та обчислюється за допомогою спів­відношення

де — імовірність настання протягом року хвороби (тимчасової не­працездатності) для застрахованої у віці х років особи. При цьому ви­падок n = w визначає дійсну вартість страхового ануїтету без обме­ження терміну дії договору

Дійсна вартість страхових ануїтетів пренумерандо (позначення з двома крапками над виразом) у розрахунку на одну грошову оди­ницю річних платежів або виплат визначається аналітичне або за

409

  або 

 або 

Дійсна вартість страхових ануїтетів з виплатами т раз на рік (позначення з верхнім індексом (m)) у розрахунку на одну сумарну за рік грошову одиницю страхових платежів або виплат визначається для випадків постнумерандо та пренумерандо через відповідні річні ануїте­ти такими формулами:

Дійсна вартість одиниці страхових виплат для договорів страху­вання життя з негайною виплатою страхової суми в разі настання страхової події (позначення з рискою над виразом) визначається за до­помогою співвідношень:

де  — інтенсивність річної ставки i інвестиційного доходу.

Дійсна вартість страхових ануїтетів, які відстрочені на w років (позначення з бічним індексом  ), визначається аналітичне або за до­помогою комутаційних чисел такими співвідношеннями:

   або ,

    або .

410     

    або  

    або    

Розрахунок нетто-премій за договорами страхування життя. Нетто-премії розраховуються на підставі принципу еквівалентності зобов'я­зань, що їх беруть страховик (страхові зобов'язання) та страхувальник (зобов'язання сплати страхових внесків), на час укладення договору страхування (принцип еквівалентності дійсних вартостей зобов'язань).

Наведені щойно співвідношення дозволяють обчислювати нетто-премії (у разі сплати премій пренумерандо) для договорів страхування життя, які враховують настання однієї, кількох або всіх зазначених страхових подій.

Величина нетто-премії N за кожним договором страхування життя визначається співвідношенням

N = TS,

де Т— нетто-тариф страхового внеску з одиниці страхової суми;

S— страхова сума за укладеним договором страхування життя. Якщо умови договору страхування життя передбачають настання кількох страхових подій, нетто-премія за таким договором страхуван­ня розраховується як сума відповідних нетто-премій для кожної стра­хової події.

При визначенні нетто-премій актуарій прогнозує значення річної ставки i інвестиційного доходу залежно від терміну дії договору стра­хування. Розрахункове значення річної ставки i’ інвестиційного дохо­ду може коригуватися з урахуванням значення річної ставки інфляції f за формулою

При розрахунку нетто-премії N лише на випадок дожиття застра­хованої у віці х років особи до закінчення строку дії договору страху­вання (n — кількість років дії договору страхування) величина нетто-премії визначається пропорційно до величини страхової суми S:

• у разі сплати страхової премії одноразово:

N=nExS,

• у разі сплати річних страхових премій протягом перших обумов­лених договором страхування k років:

411

• при довічному страхуванні у випадку сплати страхової премії одноразово:

N=;

• при довічному страхуванні в разі сплати річних страхових премій протягом перших обумовлених договором страхування k років:

• при довічному страхуванні в разі сплати річних страхових премій довічно:

• при страхуванні на строк п років у разі сплати страхової премії одноразово:

• при страхуванні на строк п років у разі сплати річних страхових премій протягом перших обумовлених договором страхування k років:

При розрахунку нетто-премії на випадок настання страхової події «хвороба застрахованої особи» або страхової події «тимчасова непра­цездатність застрахованої особи внаслідок нещасного випадку», коли умовами договору передбачається послідовність страхових виплат ве­личиною S за кожний день хвороби (непрацездатності), величина нет­то-премії визначається співвідношеннями:

• при довічному страхуванні в разі сплати страхової премії однора­зово:

;

• при довічному страхуванні в разі сплати річних страхових премій протягом перших обумовлених договором страхування k років:

412                      

• при довічному страхуванні в разі сплати річних страхових премій довічно:

• при страхуванні на строк n років у разі сплати страхової премії одноразово:

• при страхуванні на строк п років у разі сплати річних страхових премій протягом перших обумовлених договором страхування k років:

При розрахунку нетто-премії на випадок настання страхових подій «досягнення застрахованою особою пенсійного віку або віку, який визначено у договорі страхування», а також «смерті застрахо­ваної особи», величина нетто-премії визначається через величину страхової суми S, яка виплачується в разі смерті застрахованої осо­би негайно, та через величину R щорічної пенсії пренумерандо співвідношеннями:

• при довічному страхуванні особи у віці х років на випадок смер­ті та на випадок виплати довічної пенсії, починаючи з віку застрахованої особи х + w років, у разі сплати страхової премії одноразово:

;

• при страхуванні на строк п років застрахованої у віці х років особи на випадок смерті та на випадок виплати пенсії, починаючи з віку х + w років до віку х + w років, у разі сплати річних страхових премій протягом перших обумовлених договором страхування k років:

Залежність величини нетто-тарифу від запланованої кількос­ті договорів. Наведені формули розрахунку нетто-премій являють собою математичне сподівання виплат страховика і задовольняють

413

резерви компанії за договорами страхування життя в разі багатьох (кількох тисяч) договорів. При плануванні меншої кількості догово­рів наведені формули слід коригувати з урахуванням середньоквад-ратичного відхилення ануїтетів виплат та платежів. Розглянемо, як це потрібно робити.

Тариф Tо розрахованих нетто-премій збільшують на величину ри-зикової надбавки DT так, щоб виконувалася рівність

T=T₀+DT.

Ризикова надбавка до нетто-тарифу визначається з урахуванням запланованої кількості N договорів страхування, рівнем γ довірчої ймовірності (γ є [0,9; 0,99]), квантилем нормального розподілу t_γ рівня γ і обчислюється за формулою

де σ — стандартне відхилення тарифу розрахованої нетто-премії.

Стандартне відхилення σ (Т) залежить від дисперсії ануїтету ви­плат, нормується величиною ануїтету платежів і визначається для кожного типу договору страхування окремо:

• при довічному страхуванні лише на випадок настання j-ї страхо­вої події для застрахованої у віці х років особи в разі сплати страхової премії одноразово і негайною виплатою одиниці страхової суми в разі настання страхової події:

.

де d — величина дисконту, який визначається через річну ставку та ін­вестиційного доходу за формулою

d = i / (1+i)

• при довічному страхуванні лише на випадок настання j-ї страхо­вої події для застрахованої у віці х років особи в разі сплати річних страхових премій протягом перших обумовлених договором страху­вання k років і негайною виплатою одиниці страхової суми в разі на­стання страхової події:

,

414                      

• при довічному страхуванні лише на випадок настання j-ї страхо­вої події для застрахованої у віці х років особи в разі сплати річних страхових премій довічно і негайною виплатою одиниці страхової су­ми в разі настання страхової події:

• при страхуванні на строк п років лише на випадок настання j-ї страхової події для застрахованої у віці х років особи у випадку сплати страхової премії одноразово і негайною виплатою одиниці страхової суми в разі настання страхової події:

• при страхуванні на строк п років лише на випадок настання j-ї страхової події для застрахованої у віці х років особи у випадку сплати річних страхових премій протягом перших обумовлених договором страхування дроків і негайною виплатою одиниці страхової суми в ра­зі настання страхової події:

• при страхуванні лише на випадок дожиття застрахованої у віці х років особи до закінчення терміну дії договору страхування (n — кіль­кість років дії договору страхування) в разі сплати страхової премії одноразово:

• при страхуванні лише на випадок дожиття застрахованої у віці х років особи до закінчення терміну дії договору страхування (n — кількість років дії договору страхування) в разі сплати річних стра­хових премій протягом перших обумовлених договором страхування k років:

415

Аналогічно стандартне відхилення нетто-тарифу визначається для кожного розглянутого типу договору страхування.

Приклад. Розглянемо основну частину То та можливі (відносно за­планованої кількості договорів страхування) ризикові надбавки ΔT ве­личини нетто-тарифу T при укладанні договору довічного страхування життя чоловіка у віці 45 років лише на випадок смерті в разі сплати перших 5 річних страхових премій і негайною виплатою одиниці стра­хової суми при настанні страхової події.

Для розрахунків виберемо значення ставки та інвестиційного до­ходу таким, що дорівнює 4 % (i = 0,04), і візьмемо рівень довірчої ймовірності γ = 0,95, так що t_γ = 1,645.

На підставі даних таблиці дожиття та смертності в Україні за 1994 — 1995 pp., за формулою

416

залежність величини нетто-тарифу від запланованої кількості до­говорів страхування відбиває таблиця, наведена на с. 415.

18.3. ВИЗНАЧЕННЯ ТАРИФІВ ЗА ДОГОВОРАМИ ЗАГАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

Класичний підхід до визначення тарифів. Під договорами загаль­ного страхування розумітимемо договори страхування, які не є дого­ворами страхування життя. Договори загального страхування характе­ризуються відносно коротким терміном дії договору — від кількох днів до одного року. Ця особливість визначає характерні особливості розрахунку страхових тарифів за такими договорами:

• обчислюється величина лише разової страхової премії;

• не враховується можливий інвестиційний прибуток від розмі­щення тимчасово вільних коштів страхових резервів із цих видів стра­хування.

При розрахунку нетто-премії за договорами загального страхуван­ня вважають, що величина N разової нетто-премії виражає еквівалент­ність зобов'язань страховика та страхувальників і пропорційна вели­чині S страхової суми:

N=TS,

де коефіцієнт пропорційності Т називають нетто-тарифом чи нетто-ставкою.

Брутто-премія В, або просто страхова премія, пропорційна нетто-премії N:

B = αN,

де коефіцієнт пропорційності α (α > 1) містить в собі долю f наванта­ження (адміністративні витрати, комісійні, плановий прибуток страхо­вика) і визначається співвідношенням

α = 1 / (1—f).

417

Приклад. Припустимо, що при проведенні страхування визначе­ного ризику (наприклад, майнове страхування будівель від стихійного лиха) протягом фіксованого проміжку часу Δt (наприклад, одного ро­ку) страховиком заплановано:

• проведення страхування за n (n = 1, 2, ...) договорами зі страхо­вими сумами S1, S2, S3, ..., Sn відповідно;

• настання за цими договорами т страхових випадків зі страхови­ми виплатами Sb1, Sb2, Sb3, ..., Sbn.

Визначимо розмір нетто-тарифу при страхуванні ризику, який від­повідав би узятим зобов'язанням страховика з названих видів стра­хування.

У розглянутому випадку нетто-тариф можемо визначити на підста­ві загального принципу еквівалентності зобов'язань страховика та страхувальників. Зобов'язання страховика дорівнюють сумі страхових відшкодувань

Sb1+ Sb2+ Sb3+ ...+ Sbn

а зобов'язання страхувальників — сумі внесених нетто-премій

N1+N2+N3+…+Nn = T₀S1+ T₀S2+ T₀S3+…+ T₀Sn = T₀ (S1+S2+S3+…+Sn),

де То — нетто-тариф, який потрібно визначити. Значення То в даному прикладі можемо знайти з рівняння балансу зобов'язань страховика та страхувальників:

Sb1+ Sb2+ Sb3+ ...+ Sbn= T₀ (S1+S2+S3+…+Sn),

або

У цьому балансовому співвідношенні зручно виконати усереднен­ня за договорами страхування, поділивши обидві частини останнього на mn:

a адалі, ввівши значення Sb — середньої страхової виплати та значення — середньої страхової суми на один договір

418

,

перейти до співвідношення

звідки знаходимо шукане значення нетто-тарифу

Останню рівність записують, як правило, у вигляді

Т₀ = Кзбw,

тобто виражають нетто-тариф при страхуванні визначеного ризику че­рез два основні параметри:

• коефіцієнт збитковості заданим страховим ризиком

Кзб =

• відносну частоту настання страхової події за даним страховим ризиком

w = m / n.

Наведені співвідношення вирішують поставлене завдання і дозво­ляють розраховувати нетто-тариф при страхуванні визначеного ризику лише у апостеріорному (післядослідному) випадку, коли відома вся необхідна інформація, а саме відомі значення параметрів n, m, Sb, S або Кзб, w. На практиці при апріорному (до початку досліду) визначен­ні тарифів жодний із цих параметрів не відомий і всі вони е випадко­вими додатними величинами. Але наведений приклад та отримані співвідношення мають важливе значення для перевірки і коригуван­ня за результатами страхової діяльності правильності апріорного ви­значення тарифів. Саме ці співвідношення вказують на необхідність у діяльності кожної страхової компанії постійного спостереження та аналізу значень параметрів Кзб, w за прийнятим на страхування ризи­ком і дозволяють періодично коригувати наперед визначені для та­кого ризику тарифні ставки.

При апріорному визначенні нетто-тарифу у загальному випадку розглянутої моделі страхових відшкодувань у співвідношенні Т₀ = Кзбw

419

потрібно розв'язати суперечність, яка полягає в тому, що ліва частина (нетто-тариф) має бути наперед визначеною фіксованою величиною, а права частина є випадкова величина, значення якої можуть істотно змі­нюватися в різні періоди діяльності страховика.

Для розв'язання цієї суперечності широке застосування набув ме­тод, який грунтується на тому, що замість випадкової величини дос­татньо взяти її найбільше можливе із заданою довірчою ймовірністю значення.

Такий підхід визначає структуру нетто-тарифу за договором за­гального страхування:

Т = То + Тр,

де Т₀ = M[Кзбw] — основна частина нетто-тарифу (математичне споді­вання величини збитків з одиниці страхової суми в разі великої кіль­кості договорів страхування за визначеним ризиком);

Тр = Т₀ — ризикова (страхова) надбавка до основної частини нет­то-тарифу, яка із заданою довірчою ймовірністю враховує можливі не­бажані відхилення й відносної величини виплат і обчислюється за фо­рмулою:

де tγ — квантиль рівня γ нормального розподілу.

За законом великих чисел при великих значеннях п випадкова ве­личина w прямує з імовірністю одиниця до значення р теоретичної імовірності настання страхової події за визначеним ризиком та розпо­ділена за нормальним законом з параметрами

M[w] = p,     D[w] = [p(1—p)] / n.

Величини страхових виплат Sbi, будемо вважати розподіленими за рівномірним законом. Таким чином, для коефіцієнта збитковості Кзб маємо:

D[Кзб] = М[Кзб] / 3n.

Останні співвідношення дозволяють спростити формулу обчис­лення величини :

420                      

На практиці на страхування беруть ризики, ймовірність настання яких не вища за 0,25, тобто при р £ 0,25, і для  застосовують оцінку:

Отже, нетто-тариф при страхуванні виділеного ризику розрахову­ється із заданою довірчою ймовірністю γ за формулою

де tγ — квантиль рівня γ нормального розподілу;

т — кількість договорів страхування за визначеним ризиком, що планується;

р — ймовірність настання страхової події за визначеним ризиком;

М[Кзб] — математичне сподівання збитковості. Математичне сподівання величини Kw для визначеного ризику практично не змінюється і може бути визначено так:

• 0,3 — при страхуванні від нещасних випадків та хвороби;

• 0,4 — при страхуванні засобів наземного транспорту;

• 0,5 — при страхуванні вантажів та майна (крім засобів транспорту);

• 0,6 — при страхуванні засобів повітряного та водного транспорту;

• 0,7 — при страхуванні відповідальності власників автотранспор­тних засобів та інших видів відповідальності, а також при страхуванні фінансових ризиків.

Для обчислення нетто-премії за договором страхування визначено­го ризику слід нетто-тариф помножити на величину S страхової суми:

N = ST.

Зауважимо, що величина нетто-тарифу істотно залежить:

• від запланованої кількості договорів страхування за визначеним ризиком і зменшується з їх зростанням до математичного сподівання величини збитків з одиниці страхової суми;

• від значення довірчої ймовірності шуканого тарифу і зростає з наближенням цього значення до одиниці;

• від точності вибору значення коефіцієнта збитковості.

Страхові тарифи в індивідуальній моделі ризику. Наведені фор­мули у явному вигляді виражають класичний підхід розрахунку нетто-тарифу для страхового ризику за наявності мінімальної інформації про можливі майбутні страхові виплати. Якщо відомі додаткові статистич­ні дані про процес настання страхової події, можливе застосування більш точних методів обчислення страхових тарифів.

421

Для розв'язання відповідних задач вводять різні статистичні моде­лі страхових ризиків і розглядають відповідні моделі розподілу сумар­ного розміру страхового відшкодування. Найпростішою з них (.модель тдивідусиїьнш ризиків, яка щодо договорів загального страхування передбачає таке:

• кількість n незалежних між собою договорів страхування фіксо­вана та наперед визначена;

• для кожного договору страхування відомі статистичні властиво­сті пов'язаного з ним можливого відшкодування Xk, де k — порядко­вий номер договору.

Зауважимо, що далеко не за кожним договором виплачується стра­хове відшкодування, тому деякі випадкові величини Хk (страхових відшкодувань за k-тим договором) можуть дорівнювати нулю.

Загальний розмір страхового відшкодування за страховою подією, тобто розмір зобов'язань страховика, визначає сума незалежних між собою випадкових величин

S = X1+X2+…+Xn.

У загальному випадку при використанні моделі індивідуального ризику величина Bk страхової премії за k-тим договором страхування (k= 1, 2,..., n) розраховується з умови достатності із заданою довірчою ймовірністю отриманих страхових премій для виконання зобов'язань страховика за формулою

Bk = M[Xk](1+)

де M[Xk] — математичне сподівання відшкодувань за k-тим договором страхування;

 — відносна страхова надбавка.

Основний внесок до величини Bk у загальному випадку вносить значення суми M[Xk], яку називають основною частиною нетто-премії. Додаткову суму M[Xk] називають ризиковою (страховою) надбавкою до основної частини, яка із заданою довірчою ймовірніс­тю враховує можливі небажані відхилення відносної частоти настан­ня страхової події.

На практиці використовують кілька способів розрахунку відносної страхової надбавки при страхуванні визначеного ризику:

1) з фіксованим значенням для всіх договорів страхування

 де tγ — квантиль рівня γ нормального розподілу;

422                      

М[Sn] — математичне сподівання сумарного розміру страхових відшкодувань;

D[Sn] - дисперсія сумарного розміру страхових відшкодувань;

2) зі змінним значенням, пропорційним дисперсії або середньо-квадратичному відхиленню величини страхового відшкодування Хk за k-тим договором, тобто у вигляді

 або , k = 1,2,…,n.

Зауважимо, що у наведених співвідношеннях числові характерис­тики випадкових величин Хk страхового відшкодування за k-тим дого­вором визначаються залежно від наявної статистичної інформації про процес настання страхової події.

У разі, коли відомі числові характеристики сумарного розміру Sn страхових відшкодувань за страховим ризиком на підставі центральної граничної теореми, можна обчислити ймовірність достатності наявних страхових резервів розміру r для виконання зобов'язань страховика за цим ризиком:

P{Sn>r}=

або ймовірності розорення (недостатності наявних страхових резер­вів):

P{Sn<r}=l — P{Sn>r],

де –F₀(x) — інтегральна функція нормованого нормального розподілу.

Страхові тарифи в колективній моделі ризику. Складнішу мо­дель розподілу сумарного розміру страхового відшкодування за визна­ченим ризиком виражає колективна модель ризику, яка розглядає не окремі договори страхування, а весь портфель договорів за даним страховим ризиком і передбачає таке:

• кількість v вимог про страхове відшкодування за даним ризиком на фіксованому проміжку часу є випадкова величина (як правило, з пуассонівським розподілом);

• значення послідовних страхових відшкодувань Y1, Y2, ..., Yv за портфелем страхового ризику за цей проміжок часу утворюють послі­довність випадкових величин, що однаково розподілені;

• випадкові величини v, Y1, Y2, ..., Yv незалежні в сукупності.

Колективна модель враховує можливість неодноразового настання страхової події за одним договором страхування (що дуже важливо в

423

договорах загального страхування), не обмежена умовою визначеності кількості майбутніх договорів страхування та розглядає завжди додат­ні значення відшкодувань Yk, k = 1, 2, ..., v (на відміну від індивіду­альної моделі, де значення відшкодувань Xk могли бути нульовими). Сумарний розмір S страхових відшкодувань за страховим ризиком у колективній моделі визначає випадкова сума незалежних між собою випадкових величин

S= Y1+ Y2+ ...+ Yv

За заданими числовими характеристиками кількості v вимог про страхове відшкодування та величиною Y одного страхового відшкоду­вання в загальному випадку можемо знайти числові характеристики сумарного розміру S страхових відшкодувань за страховим ризиком у колективній моделі

M(S) =M[v]M[Y];

D[S] = D[Y] M[v] + D[ v](М[Y])².

Найпростішу і найпоширенішу модель розподілу кількості страхо­вих вимог v визначає розподіл Пуассона з параметром λ , коли

P{N=k}= (l^K / k!) e^-λ, k = 0,1,2,...,

причому

M[v]=D[v]= λ.

У цьому випадку розподіл випадкової величини S називають склад­ним розподілом Пуассона, а її числові характеристики визначають за формулами

M[S]= λ [Y];

D[S] =  λ (D[Y] + (M[Y])²) = λ M[Y²].

Зауважимо, що параметр  розподілу Пуассона випадкової величи­ни v та інтегральну функцію F(t) = P{Y <t} розподілу значень випад­кової величини Y одного страхового відшкодування називають пара­метрами складного розподілу Пуассона, що записують у вигляді

S  ~ СР(λ; F). Крім того, у наведених співвідношеннях параметр λ визначає середню за портфелем кількість страхових вимог (вимог про виплату страхового відшкодування) за одиницю часу (наприклад, за один рік).

У страховій практиці дуже важливий той факт, що сума незалеж­них випадкових величин, кожна з яких має складний розподіл Пуассо­на, також має складний розподіл Пуассона. Виконується твердження:

Якщо S1, S2, ... — взаємно незалежні випадкові величини, кожна з яких розподілена за складним розподілом Пуассона Sk ~ СР(λ_K; F_K).,

424

k = 1, 2, ..., та ряд  — збіжний, то сума S = S1+ S2 + ... також має складний розподіл Пуассона S ~ СР(λ; F), параметри якого визначають співвідношення

;       

Наведене твердження на практиці використовують у таких випадках:

• при об'єднанні т незалежних страхових портфелів, таких що су­марний розмір страхових відшкодувань Sk, k =1,2,...,m по кожному з них має складний розподіл Пуассона Sk ~ СР(λ_K; F_K); у результаті отри­мують об'єднаний портфель, сумарний розмір страхових відшкоду­вань S якого також буде визначати складний розподіл Пуассона

S ~ СР();

• при дослідженні сумарного за т років страхового відшкодування S за одним і тим самим страховим ризиком з незалежними річними сумарними страховими відшкодуваннями S, k = 1, 2, ..., m, кожне з яких має складний розподіл Пуассона, можемо вважати, що S також має складний розподіл Пуассона.

У загальному випадку при використанні моделі колективного ри­зику величина В страхової премії для всіх договорів страхування од­накова й визначається з умови достатності із заданою довірчою ймові­рністю отриманих страхових премій для виконання зобов'язань страховика за формулою

В = λ1 M[Y] (1 + ),

де M[Y] — математичне сподівання виплати одного страхового від­шкодування;

λ1 — середня на один договір кількість страхових вимог за оди­ницю часу;

 — відносна страхова надбавка.

Основний внесок до величини В у загальному випадку вносить зна­чення суми λ1 М[Y], яку називають основною частиною нетто-премії. Додаткову суму λ1 М[Y], називають ризиковою (страховою) надбавкою до основної частини, яка із заданою довірчою ймовірністю враховує можливі небажані відхилення відносної частоти настання страхової події.

Відносна страхова надбавка при страхуванні визначеного ризику має фіксоване для всіх договорів значення і розраховується за формулою

де lγ — квантиль рівня γ нормального розподілу;

425

M[S] — математичне сподівання сумарного         розміру страхових

відшкодувань;

D[S] —дисперсія сумарного розміру страхових відшкодувань. Математичне сподівання M[Y] одного страхового відшкодування визначається залежно від наявної статистичної інформації про процес настання страхової події.

Середня на один договір кількість λ1 страхових вимог за одиницю часу (у загальному випадку — за один рік) розраховується на підставі середньої за портфелем кількості λ страхових вимог за одиницю часу також — один рік):

λ = λ / n,

де n — визначає кількість договорів страхового портфеля, для якого була отримана оцінка параметра λ.

ТЕСТ 18 Визначення страхових тарифів

1. Таблиця містить дані страхових відшкодувань за останній рік зі страхування автомобілів (каско).

Знайти емпіричне середнє та незсунену емпіричну дисперсію стра­хових відшкодувань.

1)  = 99,5,    = 75;

2)  = 75,       = 99,5;

3) = 98,3,     = 9,5.

2. Ставка інвестиційного доходу дорівнює і = 50 %. Знайти дискон-туючий множник та інтенсивність ставки інвестиційного доходу.

1) v = 0,563,    δ =0,740;

2) v = 0,723,    δ = 0,566;

3) v = 0,667,    δ =0,405.

426

3. Нетто-премія становить 123 грн., навантаження до нетто-премїї дорівнює 35 %. Обчислити брутто-премію.

1) В =135,11;

2) В= 189,23;

3) В= 123,00.

4. За даншт задачі № 1 класичним методом обчислити нетто-тариф, коли відомо, що страховий портфель становив 50 договорів. Довірча ймовірність — 98 %.

1) /V=12,58%;

2) ^=10,5%;

3) JV=6,88%.

5. За дсшими задачі № 4 в індивідуальній моделі ризику обчислити нетто-тариф, коли відомо, що страхова сума за кожним з договорів становила 150.

1) N =12.58%;

2) N = 10,5%;

3) N = 6,88%.

РОЗДІЛ 19. ДОХОДИ, ВИТРАТИ І ПРИБУТОК СТРАХОВИКА

19.1. ДОХОДИ СТРАХОВИКА

Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх за рахунок ви­ручки від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, що надхо­дять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов'язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами.

Двоїстий характер діяльності страховика, що полягає як у прове­денні власне страхування, так і у виконанні ним ролі активного інвес­тора, зумовлює специфіку його доходів.

Доходи страховика можна поділити на три великі групи:

• доходи від страхової діяльності, тобто всі надходження на користь страховика, пов'язані з проведенням страхування і перестрахування;

• доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів (як власних, так і коштів страхових резервів);

427

• інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до інве­стиційних доходів, але часом з'являються у страховика у процесі його звичайної господарської діяльності.

Доходи від страхової діяльності є, так би мовити, первинними доходами страхової компанії. Саме на залучення цих доходів розрахо­вує страховик, з'являючись на страховому ринку і пропонуючи стра­хові послуги за певну плату.

Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник зо­бов'язаний внести страховикові згідно з договором страхування. Тільки після сплати страхувальником страхової премії (або першого платежу страхової премії, коли вона сплачується в кілька строків) договір страхування набирає чинності, якщо інше не передбачено угодою сторін. Своєчасне внесення страхових премій — один з най­важливіших обов'язків страхувальника щодо страховика. Саме над­ходження страхової премії приводить у дію механізм страхового захисту.

Страхувальники — фізичні особи мають право сплачувати страхові премії як готівкою, так і безготівковим шляхом. Юридичні особи — тільки безготівково. Страхові премії на території нашої країни спла­чуються лише валютою України за винятком тих випадків, коли стра­хувальником е нерезидент. Він може сплачувати премію як валютою України, так і іноземною вільно конвертованою валютою.

Термін «страхова премія» — загальноприйнятий у світовій практи­ці. У практиці українських страховиків і в українському законодавстві частіше використовується термін «страховий платіж» або «страховий внесок». Усе це — синоніми. Але слід зазначити, що інтеграція у сві­товий страховий ринок потребує додержання певних стандартів, зок­рема й у визначенні понять. З огляду на це вважається за доцільніше вживати термін «страхова премія».

Страхова премія визначається залежно від суми, на яку уклада­ється договір страхування (страхової суми), і страхового тарифу. Роз­мір і порядок визначення страхової суми, а також рівень страхових тарифів — це найважливіші елементи договору страхування, адже вони є фінансовою основою взаємовідносин між страховиком і стра­хувальником, оскільки безпосередньо впливають на ціну страхової послуги. Ціна страхової послуги (страхова премія) обчислюється за формулою:

Страхова премія = Страхова сума х Страховий тариф.

Страхова сума, згідно із Законом України «Про страхування», — це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страху­вання зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випад­ку. Це та сума, на яку укладається договір страхування. Вона відбиває максимальний обсяг відповідальності страховика перед страхувальни-

428

ком за конкретним страховим договором. Виплата відшкодування в максимальному розмірі, тобто в розмірі страхової суми, здійснюється, наприклад, у тому разі, коли застраховане манно повністю знищене. Коли ж воно не знищене, а пошкоджене чи коли знищеною є лише ча­стина майна, розмір відшкодування також становитиме лише частину його вартості, тобто буде меншим від розміру узгодженої страхової суми за цим договором.

Отже, адекватне визначення страхової суми має дуже важливе значення як для страховика, так і для страхувальника. Для страхови­ка — оскільки, по-перше, від розміру страхової суми при незмінному страховому тарифі залежить сума його доходів у вигляді страхових премій; по-друге, страхова сума дає уявлення про максимальний роз­мір зобов'язань страховика за конкретними договорамии страхуван­ня. Для страхувальника — оскільки залежно від розміру страхової су­ми він може претендувати на тон чи інший розмір страхового від­шкодування.

У обов 'язкових видах страхування страхова сума (або мінімальне її значення) встановлюється, як правило, відповідними законодавчими актами. Наприклад, мінімальна страхова сума з обов'язкового страху­вання цивільної відповідальності власників транспортних засобів ста­новить в Україні 2 тис. грн. Це означає, що при проведенні цього виду страхування страховик несе відповідальність за кожним конкретним договором щонайменше у таких обсягах.

У добровільних видах страхування страхову суму встановлюють страховик і страхувальник самостійно, за взаємною згодою. При цьому в договорі страхування обов'язково має бути зазначений її розмір, а у Правилах страхування — порядок визначення.

Залежно від галузі страхування (майнове, особисте, страхування відповідальності) обирається той чи інший підхід до визначення стра­хової суми.

Так, у майновому страхуванні страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укла­дення договору, якщо інше не передбачене договором страхування або умовами обов'язкового страхування. На практиці дійсна вартість май­на звичайно обчислюється як вартість придбання майна за вирахуван­ням зносу. Знос вираховується через те, що страхування за своєю сут­ністю призначене лише для компенсування реальних збитків і не може бути для страхувальника джерелом отримання додаткових доходів.

З цієї самої причини в разі, коли одне й те саме майно є застрахо­ваним у кількох страховиків (тобто загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна), то страхове відшкодування, що виплачується всша страховиками, все одно не може перевищувати дійсної вартості майна. З настанням страхового випадку кожний страховик здійснюва­тиме виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування, навіть якщо страхова премія була розра­хована і сплачена страхувальником кожному страховикові з огляду на

429

дійсну вартість майна (тобто виходячи з повної страхової суми, а не конкретної її частки). «Надлишкове» сплачена премія не повертається. Це є своєрідна санкція до страхувальника, який з метою збагачення вдався до обману, не повідомив страховиків про подвійне страхування і тим самим порушив основний принцип страхування: принцип най­вищої сумлінності у відносинах між страхувальником і страховиком.

В особистому страхуванні розмір страхової суми не лімітується. Об'єктом страхування тут є життя, здоров'я і працездатність людини, які не мають вартісної оцінки. Тому страхова сума, на яку укладають­ся договори особистого страхування, теоретично може бути як завгод­но великою. Але на практиці її розмір обмежується здатністю страху­вальника сплачувати відповідні премії, адже розмір страхової премії обчислюється множенням страхової суми на страховий тариф.

Іноді страховик пропонує страхові поліси особистого страхування зі стандартною, заздалегідь визначеною страховою сумою. Це створює певні зручності у стосунках між сторонами, але не означає, що страху­вальник повинен за будь-яких умов погодитися із запропонованою страховою сумою. Він завжди має право на вибір, за винятком обов'язкових видів особистого страхування, в яких страхова сума ви­значається законодавче і не може бути змінена ні страхувальником, ані страховиком.

Страхові виплати на користь страхувальника за договорами особи­стого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отрима­ти одержувач за державним соціальним страхуванням, соціальним за­безпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків з майнового страхування. Навіть якщо страхувальник має кілька договорів особистого страхування, усі вони вважаються дійс­ними в повному обсязі, оскільки страхувальник сплачував страхові премії за кожним договором. Отож і страхові виплати він отримає згід­но з умовами кожного з них. Вартісні обмеження, про які йшлося що­до майнового страхування, тут відсутні. В особистому страхуванні по­няття «подвійного» страхування не використовується через неможли­вість визначення вартості життя і здоров'я людини — вони безцінні.

При укладанні договорів страхування відповідальності визначити страхову суму і, відповідно, розмір страхової премії особливо складно. Адже ці договори пов'язані з компенсацією збитків, завданих стра­хувальником життю, здоров'ю і майну третьої особи. Хто саме буде цією третьою особою, якого розміру збитків вона зазнає — нікому не­відомо. Тому в договорах страхування відповідальності звичайно вста­новлюється лише ліміт страхової суми, який може й не відповідати роз­міру заподіяних збитків, але який обмежує розмір страхових виплат з боку страховика за кожним конкретним договором. Оскільки договори страхування відповідальності найчастіше укладаються під впливом вимог міжнародних угод або вимог внутрішнього законодавства краї­ни, то відповідно до зазначених вимог звичайно встановлюється і ліміт страхової суми.

430                      

Страхова сума є базою для обчислення страхової премії. Вона, так би мовити, — «кількісний» чинник, від якого залежить обсяг премії. Роль «якісного» чинника відіграє страховий тариф.

Страховий тариф — це ставка страхової премії з одиниці страхо­вої суми або з вартості об'єкта страхування (тобто з повної страхової суми) за визначений період страхування.

Якщо йдеться про ставку премії з одиниці страхової суми, то вона встановлюється у вартісному вираженні (у гривнях чи копійках з кож­ної тисячі або сотні страхової суми). Сто або тисяча гривень, таким чином, розглядаються як одиниця страхової суми. Ставка премії при цьому встановлюється з розрахунку на кожну сотню або тисячу гри­вень, на які умовно поділяється страхова сума. Щоб знайти повну страхову премію, достатньо ставку в гривнях і копійках помножити на кількість сотень або тисяч у складі страхової суми. Наприклад, якщо страхова сума за договором страхування — 6 тис. грн., а ставка стра­хової премії— 2 грн. 10 коп. з кожної сотні, то сума страхової премії становитиме 126 грн. (2 грн. 10 коп. • 6000 грн./ 100 грн.).

Якщо ставка премії встановлюється в цілому до вартості об'єкта страхування (тобто до повної страхової суми ), то вона виражається у відсотках. Наприклад, якщо договір укладено на суму 10 тис. грн., а ставка премії — 5%, то сума страхової премії становитиме 500 грн. (10000 грн.-0,05).

У практиці українських страховиків найбільш поширеним є вста­новлення ставки премії у відсотках. Для західних компаній звичним є встановлення ставки премії у грошовому вираженні.

Страхові тарифи (або максимальний їх розмір) з обов'язкових ви­дів страхування встановлюються відповідними законодавчими актами. Страхові тарифи з добровільних видів розробляються страховиками самостійно і потім затверджуються Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю при розгляді питання про видачу ліцензії на проведення відповідного виду страхування.

Враховуючи те, що стандартним строком дії більшості договорів страхування є рік, страхові тарифи також розробляються з огляду на цей період. Коли договір укладається на строк менш як рік, певним чином зменшується і страховий тариф. Як правило, це зменшення бу­ває не пропорційним, а регресивним. Так страховик намагається сти­мулювати страхувальника укладати договори на довший термін.

Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що стра­хових премій, обчислених на основі цих тарифів, має бути достатньо, аби, по-перше, він міг виконати свої зобов'язання перед страхувальни­ками з конкретних видів страхування (тобто провести виплати), а по-друге — покрити витрати на утримання страхової компанії і дістати прибуток. Тому повний страховий тариф (брутто-тариф) включає в се­бе дві невіддільні частини: нетто-тариф і навантаження. Структуру страхового тарифу унаочнює рис. 19.1.

431

Рис. 19.1. Структура страхового тарифу

При розрахунках тарифів спочатку обчислюється нетто-тариф. Са­ме він забезпечує формування страхового фонду для майбутніх ви­плат. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. Якщо нетто-тариф занижений, то страхових премій, зібраних страхо­виком на базі цього тарифу, не вистачить для покриття ймовірних збит­ків страхувальників.

Після визначення нетто-тарифу обчислюється навантаження. Необ­хідність навантаження випливає з того, що страховикові, як і будь-якому суб'єктові підприємницької діяльності, потрібні кошти, які він міг би спрямувати на утримання компанії (у страхуванні традиційно використовується термін «на ведення справи»), включаючи оплату пос­луг страхових посередників. Крім того, страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, створюється з метою отримання прибутку. Якщо страхові премії надходитимуть страховикові лише на базі нетто-тарифу, то перелічені потреби не матимуть фінансового покриття. У забезпеченні цього фінансового покриття і полягає значення наван­таження.

Структура страхового тарифу з погляду співвідношення між нетто-тарифом і навантаженням, включаючи ведення справи і прибуток, не однакова для різних видів страхування. Існують «дорожчі» і «дешевші» види страхування залежно від того, скільки коштів витрачає страховик на укладання договорів страхування і їх обслуговування. «Дорогі» ви­ди страхування характеризуються вищою часткою витрат на ведення справи у структурі страхового тарифу. У вітчизняній практиці більших витрат потребує надання страхових послуг населенню. Відносні вит­рати на укладання та обслуговування договорів страхування тут, як правило, значно вищі, ніж аналогічні витрати при роботі страховика з юридичними особами. Це значною мірою впливає на уподобання страхових компаній у виборі клієнтів, оскільки страхувати підприємс­тва і фірми видається вигіднішим.

Якщо нетто-тариф обчислюється спеціалістами з використанням ма­тематичних методів на базі теорії ймовірності, то навантаження визна­чається емпіричним шляхом, з урахуванням фактичних розмірів витрат

432

на ведення справи, що склалися за попередній період. Витрати на ве­дення справи можна вважати «умовно-постійними витратами» (якщо страховик проводить нормальну, звичну діяльність). Їх обсяг може бути орієнтиром при плануванні відповідних обсягів надходжень страхових премій для покриття цих витрат. Прибуток у структурі тарифу плануєть­ся з огляду на середній рівень тарифів на даний вид страхових послуг, а також на обчислені раніше нетто-тариф і витрати на ведення справи.

Якщо страхова компанія матиме на меті отримати дуже великий прибуток від проведення того чи іншого виду страхування, вона зму­шена буде встановити тарифи на рівні, вищому за середній. У такому разі вона, скоріш за все, не отримає не тільки прибутків, а й взагалі доходів у вигляді страхових премій, оскільки страхувальники не пла­татимуть занадто високу плату за той вид страхування, який у інших страховиків коштує дешевше. Більш того, страхова компанія втратить двічі, адже за відсутності надходжень страхових премій вона позбав­ляється можливості використовувати відповідні кошти для отримання інвестиційного доходу. Отже, страхові тарифи, як і ціни на будь-які інші товари і послуги, регулюються попитом і пропозицією.

Зауважимо, що для українських страховиків характерним є потяг до завищення страхових тарифів. Причому це завищення формується під впливом всіх складових тарифної ставки, а особливо — витрат на ведення справи і прибутку. У ряді випадків ці структурні компоненти тарифу дорівнюють 40 і навіть 50 відсотків брутто-ставки, що не мож­на вважати нормальним. Адже при цьому порушується принцип екві­валентності у взаємовідносинах страховика зі страхувальником, стра­хувальник переплачує за страхування майже вдвічі.

У Західних країнах існує протилежна проблема. Конкурентна бо­ротьба спонукає страховиків дедалі зменшувати ставки страхових премій. Іноді страховики взагалі не планують отримання прибутку від страхової діяльності; витрати на ведення справи покривають за раху­нок інвестиційних надходжень, страхова премія встановлюється на рівні нетто-премії, а часом навіть і нижче. Занижені страхові премії викори­стовуються як засіб залучення клієнтів. Але слід зазначити, що цей за­сіб вкрай небезпечний, бо таким чином страхова компанія позбавляє себе можливості сформувати адекватний страховий фонд, тобто на­громадити об'єктивно необхідні кошти для виконання зобов'язань пе­ред страхувальниками. Погіршується фінансовий стан компанії, опи­няється під загрозою її платоспроможність. Через це в багатьох Західних країнах органи нагляду за страховою діяльністю ретельно контролюють рівень страхових тарифів з метою недопущення викори­стання страховиками свідомо низьких, демпінгових тарифів.

Зауважимо, проте, що в ряді випадків установлення ставок премій, нижчих за рівень нетто-премії, є цілком прийнятним. Тут ідеться про своєрідну «винагороду» страховикові, який проводить активну інвес­тиційну політику, має стабільні та значні інвестиційні доходи при зба­лансованому страховому портфелі і відносно низьких витратах на ве-

433

дення справи. У цьому разі існує певна можливість знижувати ставку премії до рівня нетто-премії і нижче з урахуванням гарантії покриття дефіциту страхового фонду за рахунок вільних резервів і фінансових надходжень з інших джерел.

Якщо структуру тарифної ставки з добровільних видів страхування визначає сам страховик, то при проведенні обов'язкових видів страху­вання тут існують певні обмеження. Постановою Кабінету міністрів України від 4 червня 1994 року за № 358 «Про удосконалення механіз­му державного регулювання тарифів у сфері страхування» встановле­но, що розрахунки тарифів з обов'язкового страхування в нашій країні провадяться із застосуванням нормативу витрат на ведення страхової справи як складової тарифу. При цьому норматив витрат на ведення страхової справи не повинен перевищувати:

• з обов'язкового державного страхування — 6% розміру тарифу;

• з обов'язкового особистого страхування — 15% розміру тарифу;

• з обов'язкового страхування майна та відповідальності — 20 % розміру тарифу.

Ці обмеження покликані стримати зростання цін на страхові пос­луги хоча б у сфері обов'язкового страхування. Адже головним чин­ником зростання обсягів страхових премій, що їх мобілізують страхо­вики, має бути не занадто висока ціна, а збільшення кількості дого­ворів страхування, розширення сфери діяльності. На цій основі збільшу­ватиметься «сукупна страхова сума» з розрахунку на кожний окремий вид страхування і при використанні навіть досить низьких тарифів до­ходи страхових компаній у вигляді премій зростатимуть.

Крім страхових премій (свого найважливішого первинного доходу) страховик може отримувати також інші види доходів, які, згідно із За­коном України «Про страхування», належать до доходів від страхової діяльності.

Якщо страхова компанія має договори перестрахування і виступає як прямий страховик (цедент), вона може одержувати від перестрахо-вика доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризиків на пе­рестрахування. Економічна виправданість цих доходів полягає у при­роді перестрахування. Справи з клієнтом веде прямий страховик. Він укладає зі страхувальником страховий договір; у повному обсязі, згід­но з цим договором, несе перед ним відповідальність щодо компенса­ції збитків. Страхувальникові може бути зовсім невідома подальша доля його страхового ризику: перестрахований він чи ні, хто саме ви­конує функції перестраховика.

Передаючи ризики на перестрахування і відраховуючи за це пере-страховикові певну частину отриманої страхової премії, прямий страхо­вик неначе відіграє тут роль посередника, який надає можливість пере-страховикові одержати додатковий дохід у вигляді цієї частини стра­хової премії. Саме за надання такої можливості перестраховик перера­ховує цедентові перестрахову комісію. Розмір цієї комісії встановлю­ється звичайно у відсотках від сум страхових премій, що передаються. Він заздалегідь визначається сторонами в угоді про перестрахування.

434

При настанні страхової події з об'єктом, що був перестрахований, прямий страховик у повному обсязі сплачує відшкодування, а перест-раховик компенсує йому свою частину у відшкодуванні збитків у сумі згідно з перестраховою угодою. Це ще один вид доходів від страхової діяльності: частка від страхових сулі і страхових відшкодувань, спла­чена перестраховиксши.

Іноді система проведення деяких видів страхування потребує ство­рення централізованих страхових резервних фондів. Прикладом може бути обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Цю діяльність усередині країни та за її межами координує Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБ), яке забезпечує формування двох централізованих страхових резервних фондів: фонду страхових гарантій (для забезпечення потреб страху­вання за межами країни) і фонду допомоги потерпілим в дорожньо-транспортних пригодах (для забезпечення потреб страхування всере­дині країни).

Усі компанії, що є повними членами Моторного бюро, мають сплачувати щомісячні внески в обидва ці фонди за встановленими Урядом нормативами відрахувань від страхових премій, що надходять зі страхування цивільної відповідальності власників транспортних за­собів в Україні та за її межами. Асоційовані члени Моторного бюро сплачують внески лише до фонду допомоги потерпілим в дорожньо-транспортних пригодах.

Якщо внески до зазначених фондів були зроблені, а потім страхова компанія вийшла зі складу МТСБ, частина внесків має бути поверне­на. Можуть бути й інші причини повернення коштів із цих фондів на користь страховика.

Повернуті суми із централізованих страхових резервних фондів також вважаються доходом від страхової діяльності.

Нарешті, останній вид доходів від страхової діяльності, який від­несений до цієї категорії доходів згідно із Законом України «Про стра­хування». Це повернуті суми технічних резервів, інших, ніж резерв по­зароблених премій. Оскільки українське законодавство передбачає формування тільки двох технічних резервів: резерву незароблених премій і резерву збитків, то очевидно, що під «технічними резервами, іншими, ніж резерв незароблених премій», розуміється резерв збитків.

Про повернуті з цього резерву суми може йтися в разі, коли на під­ставі заяви страхувальника про страхову подію до резерву збитків бу­ла спрямована певна сума грошей з метою подальшого їх використан­ня для компенсації збитків страхувальникові. Скажімо, у процесі з'ясування причин і обчислення точнішого розміру збитків сума фак­тичної виплати виявилася дещо меншою, ніж та, що була попередньо зарезервована. Різниця між зарезервованою сумою і сумою, фактично сплаченою страхувальникові, і являтиме собою повернуті суми з резер­ву збитків та розглядатиметься як іще один вид доходів від страхової діяльності.

435

Усі види доходів, що їх отримує страхова компанія від проведення страхових операцій, а саме: страхові премії за договорами страхування і перестраховування; комісійні винагороди за перестраховування; част­ки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестрахо-виками; повернуті суми із централізованих страхових резервних фон­дів; повернуті суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароб­лених премій, — це доходи страховика від його основної діяльності.

Крім страхових доходів, страховик має доходи від інвестиційної діяльності (доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів і тимчасово вільних коштів страхових резервів). Ці до­ходи є похідними від первинних доходів страховика (страхових премій). Збираючи страхові премії, нагромаджуючи доходи від страхової ді­яльності, страховик має змогу протягом певного періоду розпоряджа­тися коштами, отриманими від страхувальників, інвестувати їх у різ­номанітні сфери.

У країнах з розвиненим страховим ринком страховики виступають одними з найзначніших інвесторів. При цьому ряд західних економіс­тів схильні розглядати страхові компанії як інституційних інвесторів, провідною функцією яких в економіці ринкового типу є залучення ка­піталу шляхом страхування, а власне надання страхових послуг вва­жають другорядною функцією, лише засобом для здійснення мети на­громадження коштів. Нерідко буває так, що за підсумками фінансо­вого року страхова компанія має збитки від своєї основної, тобто стра­хової, діяльності, і покриває їх за рахунок прибутків від інвестиційних операцій.

Свобода дії страховика у сфері інвестиційної діяльності безпосе­редньо пов'язана з характером коштів, що використовуються для інве­стування. Страховик має в розпорядженні дві групи коштів:

по-перше —власні кошти у вигляді статутного фонду (капіталу), спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резер­вів, нерозподіленого прибутку;

по-друге, залучені кошти у вигляді страхових резервів. Інвестування коштів, що належать до першої групи, законодавче не регламентується і здійснюється страховиком на власний розсуд. Виняток становить статутний фонд. Закон України «Про страхування» регламентує структуру його «наповнення», а отже, обмежує варіанти інвестування коштів статутного фонду.

Так, вимога формування не менш як 60% статутного фонду у ви­гляді грошових коштів спонукає страховика тримати їх на розрахун­ковому рахунку і в банківських депозитах. Коли зважити на те, що до­пускається сплата грошової частини державними цінними паперами, то йдеться про непряме спонукання вкладати до 25% статутного фонду саме в цінні папери, що випускаються державою. Обмеження загаль­ного розміру внесків страховика до статутних фондів інших страхови­ків України (не більш як 20% його власного статутного фонду, у тому числі внесок до статутного фонду окремого страховика — не більш як

436

5%) означає регулювання фінансових вкладень у корпоративні права. Заборона формувати статутний фонд нематеріальними активами ви­ключає можливості вкладання його коштів у ці види активів.

Інвестування коштів другої групи жорстко регламентується. Тим самим регламентуються можливості отримання певних видів доходів. Регламентування пов'язане з тим, що ці кошти не є власністю страхо­вика, тому розпоряджатись ними він повинен особливо обережно. Обсяг цих коштів відповідає обсягу страхових зобов'язань компанії. Щоб у будь-який момент мати змогу виконати свої зобов'язання перед страхувальниками, страховик повинен тримати кошти страхових резер­вів у диверсифікованих, прибуткових, надійних активах, які характе­ризуються достатньо високим рівнем ліквідності.

Страхова компанія, згідно із законодавством, має право робити за рахунок тимчасово вільних коштів страхових резервів як капітальні, так і фінансові інвестиції. Проте можливості капітальних інвестицій обмежуються правом придбання нерухомого майна. Інші види капі­тальних інвестицій для розміщення коштів страхових резервів законо­давством України не передбачаються. Значно різноманітнішими є мож­ливості страховика відносно фінансових інвестицій. Проте ці інвес­тиції, якщо йдеться про кошти страхових резервів, мають бути не пря­мими, а портфельними. Це означає, що страховик не має права вклада­ти тимчасово вільні кошти страхових резервів безпосередньо у статут­ні фонди юридичних осіб в обмін на корпоративні права, емітовані такими юридичними особами. Він має право здійснювати лише порт­фельні інвестиції, тобто вкладати кошти в придбання цінних паперів.

Зважаючи на те, що обмеження в інвестуванні і розміщенні тимча­сово вільних коштів поширюються, в основному, лише на кошти стра­хових резервів, можна виокремити такі доходи страховика від цих операцій:

• відсотки, що їх нараховує банк на суми залишку коштів на роз­рахунковому рахунку;

• відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку;

• відсотки за облігаціями;

• дивіденди за акціями;

• участь у прибутку перестраховиків (зважаючи на наявні права вимоги, пов'язані з формуванням технічних резервів);

• участь у прибутку юридичних осіб, у складі засновників яких пере­буває страхова компанія, тобто доходи від реалізації корпоративних прав;

• відсотки, сплачені страховикові за надання довгострокових інве­стиційних кредитів, включаючи довгострокове кредитування житлово­го будівництва (законодавство дозволяє використовувати із зазначе­ною метою кошти резервів зі страхування життя).

Розвиток фондового ринку в Україні супроводжуватиметься роз­ширенням можливостей страховиків щодо проведення їхньої інвести­ційної політики (докладніше про особливості інвестиційної політики страховика див. підрозд. 19.3).

437

Третя група доходів страховика — це інші доходи (крім доходів від страхової та інвестиційної діяльності). Такі доходи не мають яки­хось особливостей, пов'язаних зі специфікою страхування. Вони такі самі, як аналогічні доходи інших суб'єктів підприємницької діяльнос­ті. Іншими доходами страховика є, наприклад, доходи від здавання майна в оренду (оперативний або фінансовий лізинг); доходи у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду; доходи у вигляді без­поворотної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг); доходи від індексації та передачі (продажу, обліку та інших видів відчуження) основних фондів і нематеріальних активів; доходи від врегулювання безнадійної заборгованості; доходи від реалізації прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток; доходи від надання консульта­ційних послуг; штрафи, пені, інші доходи.

Перелічені доходи, зрозуміло, не відіграють такої значної ролі, як доходи від страхової та інвестиційної діяльності. Проте надходження, наприклад, по реалізованих правах регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток, часом можуть бути досить вагомими і становити значні суми. Значни­ми можуть також бути доходи від операцій лізингу (оренди), якщо в структурі активів страхової компанії значне місце посідають активи, здатні приносити такі доходи.

19.2. ВИТРАТИ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ

Витрати страхової компанії, так само, як і доходи, пов'язані із двоїстим характером її діяльності. Виокремлюють витрати на прове­дення страхових операцій (саме вони формують собівартість страхової послуги) і витрати на проведення інших операцій (витрати, що супро­воджують одержання доходів від інвестування й розміщення тимчасо­во вільних коштів страховика та інших його доходів).

Понад 90 % загальної суми витрат страхової компанії припадає, без­перечно, на «страхові» витрати. Ці витрати дуже неоднорідні. Усю їх сукупність можна за економічним змістом поділити на три великі групи:

1) виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договора­ми страхування й перестрахування;

2) витрати на обслуговування процесу страхування і перестраху­вання;

3) витрати на утримання страхової компанії. Дві останні групи витрат можна об'єднати поняттям «витрати на ведення справи».

Найвагоміша стаття витрат страховика — виплати страхових сум та страхових відшкодувань. Ці витрати — саме те, що виправдовує існування страховика в очах страхувальника.

438

Згідно із Законом України «Про страхування», страхове відшкоду­вання — це грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Що стосується страхування особистого, то випла­ту за умовами такого страхування у вітчизняному страхуванні назива­ють не «страховим відшкодуванням», а «страховою сумою». Викорис­тання неоднакових термінів пов'язане з тим, що коли йдеться про відшкодування, то звичайно під ним розуміють компенсацію матері­альних збитків, які мають грошову оцінку. Що ж до шкоди, заподіяної здоров'ю людини, або втрати нею життя, то такі збитки не можна оці­нити у грошовій формі. Тому йдеться тут не про компенсацію страхо­виком матеріальних збитків, а про виплату при настанні страхової по­дії страхової суми або її частини згідно з умовами договору страху­вання. Тобто ця виплата має швидше характер фінансової допомоги застрахованому або його родині, аніж відшкодування збитків, як у майновому страхуванні та страхуванні відповідальності. Тому й нази­вається вона не «страховим відшкодуванням», а «страховою сумою».

Страхове відшкодування, згідно з чинним законодавством, не мо­же перевищувати прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непря­мі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено догово­ром страхування.

У разі, коли маємо «недострахування», тобто страхова сума не до­рівнює повній вартості застрахованого об'єкта, а становить лише пев­ну частку його вартості, страхове відшкодування виплачується в такій самій частці від визначених за страховою подією збитків. При цьому використовується пропорційна система страхового забезпечення. Якщо умовами страхування передбачене використання іншої системи (наприк­лад, системи «першого ризику» або системи граничного забезпечення), то відшкодування відбувається за іншою схемою, згідно з угодою сторін.

Виплати страхових відшкодувань і страхових сум — це ті витрати, які, відповідно до структури тарифної ставки, забезпечуються страхо­вими нетто-преміями (див. рис. 19.1).

Виплату страховик здійснює згідно з договором страхування або керуючись законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), що складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, яку визначає сам страховик.

У разі потреби страховик може робити запити про відомості, пов'язані зі страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що во­лодіють інформацією про обставини страхового випадку, а також мо­же самостійно з'ясовувати причини й обставини страхового випадку. Законодавство зобов'язує підприємства, установи й організації надси­лати страховикам відповідь на запит про відомості, пов'язані зі стра­ховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею.

439

При цьому, згідно із Законом України «Про страхування», страховик несе відповідальність за їх розголошення.

Дуже важливе значення має термін сплати страхових сум і страхо­вих відшкодувань на користь страхувальника (застрахованого, право­наступника). Згідно із Законом України «Про страхування» страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, тільки-но стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати. Виплату страховик має здійснити у передбачений договором термін. Він несе майнову від­повідальність за несвоєчасну виплату шляхом сплати страхувальнико­ві неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами дого­вору страхування.

Якщо це передбачено договором страхування, то в загальний обсяг виплат включається також відшкодування страхувальникові витрат, які він поніс при настанні страхового випадку, щоб запобігти збиткам або зменшити їх.

Фізичним особам виплати здійснюються як готівкою, так і безготів­кове: з каси страхової компанії; перерахуванням на банківський раху­нок отримувача; перерахуванням за місцем роботи.

Юридичні особи мають право отримувати страхові виплати лише в безготівковій формі, перерахуванням відповідних сум з розрахункового рахунку страхової компанії на розрахунковий рахунок страхувальника.

У разі дострокового припинення договору страхування законодав­ство України забороняє повернення коштів готівкою, якщо страхову премію було внесено в безготівковій формі.

Наступна група витрат страховика — витрати на обслуговування процесу страхування і перестраховування. У практиці західних стра­хових компаній ці витрати поділяють на аквізиційні, інкасаційні, лік­відаційні.

Аквізш{ійні витрати — це витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових договорів страхування. Вони мо­жуть включати оплату послуг із розробки умов, правил страхування та проведення актуарних розрахунків; комісійну винагороду страховим посередникам (брокерам, агентам) за укладання й обслуговування до­говорів страхування; відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, пов'язані з виконанням їхніх обов'язків; оплату по­слуг спеціалістів, які оцінюють прийняті на страхування ризики; ви­трати на виготовлення бланків страхової документації; витрати на рек­ламу і т.ін.

Інкасаційні витрати — це витрати, пов'язані з обслуговуванням готівкового обігу страхових премій: на оплату праці службовців ком­панії, які забезпечують отримання страхових премій у готівковій фор­мі; витрати на виготовлення бланків квитанцій і відомостей щодо прийому страхових премій; на оплату банківських послуг, пов'язаних з інкасацією страхових премій.

440

Ліквідаційні витрати — це витрати з урегулювання збитків. Вони включають оплату послуг спеціалістів зі з'ясування причин і визна­чення розміру збитків, завданих об'єктам страхування; витрати на на­громадження відповідної інформації; оплату банківських послуг, пов'яза­них зі здійсненням виплат страхового відшкодування; витрати на про­їзд аварійного комісара та експертів до місця страхової події і назад;

судові витрати; поштово-телеграфні витрати з даного страхового ви­падку; відрахування в резерв збитків тощо.

Зазначені витрати поряд зі страховими виплатами відрізняють ви­трати страховика, пов'язані з його основною діяльністю, від витрат інших суб'єктів господарювання.

Остання група витрат — витрати па утримання стрихової ком­панії — це такі самі адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який господарюючий суб'єкт. Вони включають заробітну плату персоналу компанії (основну і додаткову) з нарахуваннями, плату за оренду приміщення, оплату комунальних послуг, послуг зв'язку; вит­рати на придбання канцелярських і господарських товарів, рекламу, відрядження, утримання й обслуговування автотранспорту, амортиза­ційні відрахування та інші витрати, які, згідно з чинним законодавст­вом, відносяться на собівартість страхової діяльності.

З огляду на структуру тарифної ставки зауважимо, витрати на обс­луговування процесу страхування і перестраховування та витрати на утримання страхової компанії, тобто всі витрати на ведення справи, звичайно становлять 20-25 % страхового тарифу, тоді як на виплати страхових сум і страхового відшкодування припадає від 60 до 80 %.

У практиці українських страховиків аквізиційні, інкасаційні, лікві­даційні та адміністративні витрати у складі специфічних витрат стра­ховика не виокремлюються. Закон України «Про страхування» до вит­рат страховика відносить:

• виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

• відрахування в централізовані страхові резервні фонди (наприк­лад, у ті самі два фонди Моторного (транспортного) страхового бюро України, про які йшлося в підрозд. 19.1);

• відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законо­давства (на даному етапі йдеться лише про резерв збитків за відомими вимогами страхувальників);

• витрати на проведення страхування (тобто звичайні витрати на утримання фірми);

• інші витрати, що включаються до собівартості страхових послуг. Останній із перелічених видів витрат містить у собі такі складові:

1. Оплату стороннім установам, організаціям, підприємствам або фізичним особам за надані ними послуги, пов'язані з основною діяль­ністю страховика, у тому числі:

441

• виплату комісійних винагород брокерам і агентам за укладання та обслуговування договорів страхування;

• оплату послуг з метою оцінювання прийнятих на страхування (перестраховування) ризиків та збитків, завданих об'єктам страхування;

• оплату за виготовлення бланків страхової документації;

• оплату банківських послуг, пов'язаних з інкасацією страхових платежів та здійсненням виплат страхового відшкодування;

• оплату послуг, пов'язаних з розробкою умов, правил страхування та проведенням актуарних розрахунків.

2. Відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, пов'язані з виконанням їхніх службових обов'язків, включаючи прид­бання з цією метою проїзних квитків.

Окрім витрат, які забезпечують виконання страховиком його основної діяльності (страхування і перестрахування) і на основі яких визначається собівартість страхової послуги, страхова компанія має витрати, пов'язані із забезпеченням процесу інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів, тобто витрати з управління своїми активами. Характер цих витрат залежить від конкретних видів активів, якими представлені тимчасово вільні кошти. Здебільшого такі витрати складаються з оплати послуг фі­нансово-кредитних установ, які діють на ринку цінних паперів. Порівняно з доходами від інвестиційних операцій, ці витрати виглядають досить нез­начними, проте вони існують. Так само як і витрати, пов'язані з одержан­ням доходів від інших (крім страхових і інвестиційних) господарських операцій. Усі перелічені види витрат страхова компанія бере до уваги при визначенні фінансових результатів своєї діяльності.

19. 3. ПРИБУТОК СТРАХОВИКА

Прибуток страхової компанії являє собою фінансовий результат її діяльності за певний звітний період (квартал, півріччя, дев'ять місяців, рік). Фінансовий результат — це вартісна оцінка підсумків господа­рювання страховика. Вона визначається як різниця між доходами і ви­тратами. Фінансовий результат, як правило, має додатний характер, тобто набуває форми прибутку, хоча іноді можуть бути й збитки.

Оскільки страхова компанія проводить не лише страхову, а ще й інвестиційну та господарську діяльність, прибуток страховика також є підсумком фінансових результатів усіх перелічених видів діяльності.

Згідно із Законом України «Про страхування» балансовий прибу­ток страховика складається з прибутку від страхової діяльності, при­бутку від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів, при­бутку від інших операцій. Найскладнішим є обчислення прибутку від страхової діяльності.

Закон визначає, що прибуток від страхової діяльності (крім стра­хування жиггя і медичного страхування) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та витратами страховика на надання

442

страхових послуг. Склад доходів від страхової діяльності і витрат на проведення страхування також визначений цим Законом.

У зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін в Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» прибуток стра­ховиків від страхової діяльності для цілей оподаткування не визначаєть­ся. Проте це не означає, що він не повинен визначатися взагалі. Адже страховик за будь-яких обставин має точно знати фінансові результати від проведення страхових операцій, щоб контролювати, наскільки ефек­тивно він веде страхову справу; щоб на чітко визначеній основі форму­вати спеціальні і резервні фонди, вільні резерви; виплачувати дивіденди засновникам та акціонерам; складати фінансову звітність, в якій перед­бачається висвітлення цього показника. Тобто проблема «страхового прибутку» лишається так само актуальною, як і раніш.

Розглядаючи страховий тариф як ціну за страхову послугу і вихо­дячи зі структури тарифної ставки (див. рис. 19.1), бачимо, що як і будь-яка ціна, він складається з витрат на надання страхової послуги, тобто собівартості, і прибутку. Прибуток, як правило, планується при розробці тарифів за всіма видами страхування (крім деяких видів обов'язкового страхування).

Згідно з основною ідеєю страхування нетто-тариф будується на принципі еквівалентності у відносинах між страховиком і страхуваль­никами, а навантаження має забезпечити страховика коштами для ор­ганізації і розвитку процесу страхування. Саме тому прибуток плану­ється як складова навантаження. Проте, як бачимо з рис. 19.1, страхова компанія може отримувати прибуток від страхової діяльності не лише за рахунок цієї складової тарифної ставки. Він може бути отриманий також за рахунок зниження собівартості страхової послуги: по-перше, скороченням видатків на ведення справи, коли управління страховою компанією проводиться більш ефективно, з меншими витратами, ніж передбачалося на етапі розрахунків страхових тарифів; по-друге, у ре­зультаті зниження збитковості здійснюваних компанією видів страху­вання (прибуток може виникати у тому разі, коли страхові операції у звітному періоді були менш збитковими, ніж у середньому за поперед­ні періоди, показники яких використовувались при розрахунках стра­хових тарифів, тобто коли об'єктивним ходом подій було порушено принцип еквівалентності між сумою зібраних нетто-премій і сумою фактичних виплат страхувальникам).

Так виглядає механізм формування прибутку від страхової діяль­ності з погляду структури страхового тарифу, який забезпечує надхо­дження страхових премій — базового доходу страховиків.

З практичної точки зору, згідно з вимогами Закону України «Про страхування», прибуток від страхової діяльності можна обчислити за формулою:

ПСД=(ЗП+КП+ВП+ПЦР+ПТР) - (ВС+ВЦР+ВТР+ВВС),

443

де ЗП — зароблені страхові премії за договорами страхування і перес­трахування;

КП — комісійні винагороди за перестрахування;

ВП — частки страхових виплат, сплачені перестраховиками;

ПЦР — повернуті суми із централізованих страхових резервних

фондів;

ПТР — повернуті суми з технічних резервів, інших, ніж резерв не-

зароблених премій;

ВС — виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

ВЦР — відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

ВТР — відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароб-

лених премій;

ВВС — витрати на ведення справи.

Сума в перших дужках виражає передбачені Законом доходи від страхової діяльності, сума в других дужках — витрати страховика на проведення страхових операцій. Економічний зміст кожного показника, що використовується в наведеній формулі, розглянуто в підрозд. 19.1 і 19.2. Докладнішого розгляду потребує лише перший з показників фор­мули: зароблені страхові премії.

Страхові премії в контексті доходів страховика розглядалися з по­гляду надходжень від страхувальників на користь страховика певної кількості грошей як плати за страхові послуги. Загальний підхід поля­гає в тому, що страхові премії мають бути сплачені раніше, ніж вини­кає зобов'язання страховика зробити страхову виплату. Страхова ком­панія вправі повністю розпоряджатися всім обсягом мобілізованих страхових премій, використовуючи ці кошти для поточного інвесту­вання й отримання інвестиційного доходу. Проте коли йдеться про ви­значення прибутку від страхової діяльності, не вся сума мобілізованих страхових премій може розглядатися як дохід страховика.

Страхування — це вид діяльності, при якому страхова послуга (тобто гарантія страхового захисту) «постачається» клієнтові протягом певного терміну. Наприклад, страхова компанія видала страхувальни­кові страховий поліс строком на один рік і отримала від нього страхо­ву премію в розмірі 1200 грн. Через рік строк дії договору страхування минає, відповідальність страховика перед страхувальником закінчу­ється і, отже, уся отримана страховиком страхова премія за цим дого­вором вважається заробленою. Але поки строк дії договору не скін­чився, отримана страхова премія в будь-який момент часу складається з двох частин: тієї, що вже вважається заробленою, і тієї, яку на даний момент заробленою вважати не можна (тобто незароблена премія). Співвідношення між цими частинами пропорційне до часу, який за­лишився до закінчення строку дії договору страхування. Так, за умо­вами розглядуваного прикладу (ідеться про те, що договір страхування

444

укладено на рік, тобто на 12 місяців), наприкінці першого місяця з по­чатку дії цього договору страховиком буде реально зароблена 1/12 час­тина отриманої страхової премії, тобто 100 грн., а решта 1100 грн. — це незароблена страхова премія. На цю суму страховик формує резерв не-зароблених премій, який відбиває обсяг страхових зобов'язань компа­нії перед даним страхувальником. Зауважимо, проте, що наведений приклад— це тільки схема, яка уточнює процес «заробляння». Річ у тім, що здебільшого страхова компанія має не один договір страху­вання, а десятки ' сотні договорів, строки дії яких не збігаються і не можуть збігатися. Тому визначати зароблену і незароблену страхові премії, виходячи зі строку дії кожного конкретного договору, — дуже важка і копітка робота. На практиці для визначення заробленої і неза-робленої премії страховики використовують спеціальні методи, сут­ність яких викладено в підрозд. 19.2.

Як правило, спочатку завжди обчислюється незароблена премія (вона має назву «резерв незаробленої премії»), а далі вже — зароблена. Метод обчислення незаробленої премії українськими страховиками регулюється Законом України «Про страхування». Головна ідея мето­ду полягає ось у чому.

Припустимо, що всі договори страхування укладені страховиком у січні строком на рік. Оскільки рік складається з чотирьох кварталів, то природно вважати, що в кінці першого кварталу заробленою буде 1/4 частина отриманої на початку року страхової премії, а 3/4 будуть ще незаробленими; у кінці півріччя (тобто коли мине ще один квартал) заробленою буде вже 1/2 страхової премії і стільки ж — незаробле-ною; у кінці дев'яти місяців, коли з початку року мине вже три кварта­ли, у кожному з яких зароблялося по 1/4 частині сплаченої страхової премії, заробленою стане 3/4 загального обсягу премії, і тільки 1/4 за­лишиться поки що незаробленою; вона перетвориться на зароблену по закінченні останнього четвертого кварталу поточного року. Таким чи­ном закінчиться процес «заробляння».

Згідно із Законом України «Про страхування» величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від сум надходжень страхових премій з відповідних видів страхування в кожному з трьох кварталів періоду, який передує цій звітній даті, і обчислюється у такому порядку:

сума надходжень страхових премій у першому кварталі цього пе­ріоду множиться на 1/4;

сума надходжень страхових премій у другому кварталі множить­ся на 1/2;

сума надходжень страхових премій в останньому кварталі мно­житься на 3/4;

одержані добутки додаються.

445

Здобута сума покаже на певну звітну дату величину резерву неза­робленої премії, необхідного для визначення величини заробленої премії. Ця зароблена премія лежить в основі обчислення прибутку від страхової діяльності.

Зароблені страхові премії, згідно з Законом України «Про стра­хування», визначаються збільшенням суми надходжень страхових премій протягом звітного періоду на суму незароблених страхових премій на початок звітного періоду і зменшенням отриманого ре­зультату на суму незароблених страхових премій на кінець звітного періоду. До суми надходжень страхових премій не включаються част­ки страхових премій, які були сплачені перестраховикам у звітному періоді за договорами перестрахування. Ідеться, по суті, про коригу­вання надходжень страхових премій за звітний період на суму пре­мій, переданих на користь перестраховиків, і суму збільшення (змен­шення) резерву незароблених премій. З огляду на сказане суму заро­блених страхових премій можна визначити за формулою:

ЗГІ = РНП поч + (СП — ПП) — РНП „й,

де РНП поч — резерв незаробленої премії на початок звітного періоду;

СП — страхові премії, що надійшли у звітному періоді;

ПП — страхові премії, передані перестраховикам;

РНП „й — резерв незаробленої премії на кінець звітного періоду.

Вираз у дужках показує, що при визначенні величини заробленої премії не враховуються суми премій, сплачені перестраховикам. Ці суми являють собою частину доходів перестраховика і саме в нього перетворюватимуться на зароблені премії з плином часу дії перестра­хованих у нього договорів страхування.

Зауважимо, що ступінь реальності визначеного фінансового резуль­тату (прибутку або збитку) від страхової діяльності значною мірою за­лежить від того, наскільки точно поділена страхова премія на заробле­ну і незароблену, тобто наскільки точно обчислені суми резерву неза­робленої премії. Точність обчислення залежить від методу, яким його виконують. Тому у практиці західних страхових компаній особлива увага приділяється використанню найпридатніших методів залежно від характеру діяльності страховика і видів страхування, які він про­понує. З огляду на це зазначимо, що метод, який застосовується укра­їнськими страховиками, виглядає занадто приблизним. Він не врахо­вує специфіки окремих видів страхування, терміну дії страхових договорів. А звідси — неможливість визначення достатньо точного фінансового результату від страхових операцій.

Прибуток від страхової діяльності не завжди є головною частиною балансового прибутку страховика. Дуже часто основна діяльність стра­ховика приносить йому не прибутки, а збитки, що компенсуються прибутком від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів (інвестиційним прибутком), а також прибутком від інших операцій. Ці

446                      

види прибутку страховика визначаються як різниця між відповідними доходами і витратами.

Балансовий прибуток страховика розподіляється за спільними для всіх суб'єктів підприємницької діяльності принципами. Схема розподілу при­бутку залежить від форми організації страхової компанії (акціонерне то­вариство відкритого або закритого типу, командитне, повне товариство, товариство з додатковою відповідальністю) і регулюється Законом Украї­ни «Про господарські товариства» та установчими документами страхо­вика. Особливістю розподілу прибутку страхової компанії є те, що згідно із Законом України «Про страхування» за рахунок чистого прибутку (перш ніж він буде розподілений між власниками ) страховик може ство­рювати вільні резерви з метою зміцнення своєї платоспроможності.

19.4. ОПОДАТКУВАННЯ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ

Система оподаткування є важливим фінансовим важелем регулю­вання діяльності суб'єктів господарювання. У своїй основі вона має загальні принципи побудови і впливу на фінансово-господарську ді­яльність господарюючих суб'єктів в умовах ринкової економіки.

Становлення в Україні системи оподаткування суб'єктів господарю­вання, у тому числі страхових компаній, почалось з 1991 року. Перший Закон про систему оподаткування в Україні був прийнятий у 1991 році. Становлення і розвиток системи оподаткування з часу прийняття цього Закону свідчить про недоліки в податковій політиці держави щодо суб'єк­тів господарювання, зокрема й таких, що працюють на страховому ринку.

Програма ринкових перетворень, що реалізується в Україні, перед­бачає вдосконалення оподаткування суб'єктів господарювання. У лю­тому 1997 року Верховною Радою України прийнятий третій варіант Закону «Про систему оподаткування».

Страхові компанії зобов'язані сплачувати загальнодержавні подат­ки і збори (обов'язкові платежі), а також місцеві податки і збори (обов'язкові платежі). Перелік податків і зборів, які можуть стягува­тись зі страхових компаній у процесі їх фінансово-господарської ді­яльності, наведено на рис. 19.2.

Податки у суспільстві виконують, як відомо, дві основні функції:

фіскальну та регулювальну. Через регулювальну функцію досягається вплив податків на результати фінансово-господарської діяльності, фі­нансовий стан господарюючих суб'єктів. Окремі податки та відраху­вання по-різному впливають на діяльність страхових компаній. Цей вплив пов'язаний із вирішенням цілого ряду питань. Насамперед по­трібно визначити об'єкт оподаткування, ставки податків, джерела і те­рміни їх сплати, податкові пільги, фінансові санкції при порушеннях податкового законодавства.

Розглянемо податки й відрахування, що їх мають здійснювати страхові компанії згідно з чинним податковим законодавством.

Рис. 19.2. Система оподаткування страхових компаній (страховиків) згідно із Законом України «Про систему оподаткування» (від 18 лютого 1997)

448

Оподаткування прибутку страхових компаній. Згідно з прийня­тими 22 травня і 18 листопада 1997 року Законами України «Про вне­сення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» істотно змінилося оподаткування страхової діяльності. Об'єк­том оподаткування визначено валовий дохід від страхової діяльності, який включає суму страхових внесків, страхових платежів або страхо­вих премій, нагромаджених страховиками протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами. Ставка податку визначена в розмірі 3 % від суми валового доходу, отриманого від страхової діяльності.

До складу валового доходу страхової компанії, що оподатковуєть­ся за ставкою 3 %, не включаються доходи, отримані страховиками-резидентами у вигляді страхових внесків, страхових платежів або стра­хових премій, нагромаджених протягом звітного періоду за договора­ми страхування і перестрахування життя на території України або за її межами.

Доходи нерезидентів, отримані у вигляді страхових внесків, стра­хових платежів або страхових премій від перестрахування ризиків на території України, оподатковуються за ставкою 15 % у джерела їх ви­плати за рахунок таких виплат.

Доходи нерезидентів, отримані у вигляді страхових внесків, стра­хових платежів або страхових премій від страхування ризиків на тери­торії України, оподатковуються за ставкою ЗО % у джерела їх виплат за рахунок таких виплат.

Згідно із Законом України «Про страхування» нерезиденти не мо­жуть здійснювати страхування на території України. Тобто існує неуз­годженість у названих законодавчих актах.

Водночас слід звернути увагу на те, що підвищені ставки оподат­кування доходів нерезидентів від страхової діяльності в Україні ство­рюють сприятливі умови для діяльності українських страховиків на внутрішньому страховому ринку.

Звільняється від оподаткування валовий дохід страхових компаній, пов'язаний зі страхуванням життя фізичної особи, що передбачає страхову виплату в разі таких страхових випадків:

• смерть застрахованої особи;

• рішення суду про оголошення застрахованої особи померлою;

• дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування або досягнення нею віку, визначеного договором страху­вання. У цьому випадку строк дії договору не повинен бути меншим від 120 календарних місяців. Договір не може передбачати часткових виплат до закінчення строку його дії або настання страхового випадку. (На перехідний період до 2003 року строк дії договору зі страхування життя громадян віком після 50 років встановлюється від 60 календар­них місяців.)

Якщо договір страхування життя буде розірваний достроково і це не пов'язано зі смертю застрахованої особи, доходи, отримані страхо-

449

виком, підлягають оподаткуванню в оподатковуваному періоді, протя­гом якого відбулося розірвання договору. При цьому використовується ставка податку в розмірі 6 %.

Доходи від страхування фізичних осіб на інших умовах, крім щой­но перелічених, оподатковуються за ставкою в розмірі 3 %.

Крім доходів від страхової діяльності страховики можуть одержу­вати доходи з інших джерел: відсотки за депозитними рахунками, від реалізації основних фондів і нематеріальних активів, від реалізації цінних паперів, від операцій з борговими вимогами. Ці доходи оподат­ковуються в загальному порядку. Тобто об'єктом оподаткування є при­буток, який розраховується зменшенням валового доходу звітного пе­ріоду від зазначених операцій на суму валових витрат і амортизацій­них відрахувань при їх здійсненні.

При цьому до складу валових витрат, пов'язаних з отриманням до­ходів з інших джерел, не включаються витрати страхової компанії, які мають місце при здійсненні операцій з основної діяльності (страху­вання і перестрахування). Тобто потрібно вести окремий від основної діяльності облік і належно оподатковувати доходи, що надходять з інших джерел. При оподаткуванні прибутку страхових компаній від іншої діяльності застосовується ставка ЗО %. Схему оподаткування ва­лового доходу і прибутку страховиків наведено на рис 19.3.

Завдяки змінам в оподаткуванні результатів основної діяльності страховиків, тобто переходу до оподаткування валового доходу від страхової діяльності (крім доходу від страхування і перестрахування життя), розширюється самостійність страхових компаній у здійсненні фінансово-господарської діяльності, у формуванні поточних витрат, а отже, і прибутку. Одночасно перехід до оподаткування валового дохо­ду замість прибутку підвищує відповідальність страховиків за поточні і кінцеві разультати їхньої діяльності.

Розширено самостійність, а також і відповідальність страховиків за сплату податку на прибуток (дохід). Не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, страховики складають податкову декла­рацію за звітний квартал і подають до Державної податкової адмініст­рації. Протягом кварталу (до 20 числа другого і третього місяців ква­рталу) вони сплачують авансові внески до бюджету (за підсумками першого і другого місяців кварталу). Авансові внески страховик роз­раховує самостійно без складання податкової декларації. При цьому слід звернути увагу, що штрафні санкції за відхилення розмірів спла­чених внесків від розмірів внесків, перерахованих за результатами звіт-ното кварталу, не застосовуються. Подання бухгалтерської звітності передбачено лише за результатами діяльності страховика — платника податку за рік (не пізніше 15 лютого року, що настає за звітним).

Страховики — платники податку на прибуток (дохід) несуть повну відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати по­датку та додержання податкового законодавства.

450

Рис. 19.3. Схема оподаткування валового доходу, прибутку страховиків

Якщо податковою адміністрацією буде виявлено приховування або заниження суми податку, страховик сплачує суму донарахованого по­датку і штраф у розмірі ЗО % від суми донарахованого податку (недоїмки). Крім того, установлюється пеня: виходячи зі 120 % облі­кової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати податку. Пеня нараховується на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.

Зазначені штрафні санкції не застосовуються, якщо до початку пе­ревірки Державною податковою адміністрацією страховик виявив факт заниження оподаткованого прибутку (доходу) і письмово повідомив І     про це податковий орган, сплатив недоїмку, а також пеню.

Страховики, які на момент перевірки податковим органом не ма­ють бухгалтерських звітів і балансів, декларацій і розрахунків, пов'яза-

451

них з нарахуванням та сплатою податку за відповідні періоди, спла­чують штрафи у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одноразове порушення.

Страховики, які не подали або невчасно подали до Державної по­даткової адміністрації декларації про отриманий прибуток (дохід), роз­рахунок податку, платіжне доручення на перерахування податку до бюджету, сплачують штраф у розмірі 10 % суми нарахованого податку за кожний випадок порушення.

Слід звернути увагу страховиків — платників податку на те, що ко­ли за наслідками перевірки податковим органом виявлено випадки арифметичних помилок або описок, що призвели до заниження суми податку, але не більш як на 5 % загальних зобов'язань, платника подат­ку щодо сплати останнього за період, який перевіряється, керівник від­повідного податкового органу може прийняти рішення про незастосу-вання фінансових санкцій у вигляді штрафів до такого платника пода­тку. Прийняте рішення керівником податкового органу не звільняє платника податку від зобов'язань щодо сплати пені.

Плата за землю. Плата за землю вноситься у вигляді земельного податку або орендної плати. Платниками податку є власники землі або землекористувачі. За земельні ділянки, надані в оренду, береться орендна плата. Отже, страхові компанії можуть сплачувати податок на землю або орендну плату із земельних ділянок, які зайняті під офіси, культурно-побутові та господарські будівлі, гаражі.

Ставки податку за землю в населених пунктах встановлюються у відсотках до грошової оцінки землі або в копійках за 1 м² земельної ділянки (якщо грошова оцінка земельної ділянки не встановлена). Ста­вки податку за 1 м² диференціюються залежно від чисельності меш­канців у населеному пункті, а також від розміщення ділянки на тери­торії населеного пункту.

Страхові компанії мають вносити плату за землю в розмірі 3 % су­ми грошової вартості землі. Джерелом сплати цього податку є балан­совий прибуток страховика.

Податок із власників транспортних засобів. Цей податок спла­чують страхові компанії, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби (автомобілі, мотоцикли, човни моторні). Ставки податку встановлені з одиниці потужності транспортних засобів в екю залежно від потужності двигуна транспортного засобу та одиниці її вимірювання. Якщо страховик бере в оренду автотранспортні засоби, він не виступає платником зазначеного податку. Джерелом сплати по­датку є балансовий прибуток страховика.

Отже, плата за землю і податок із власників транспортних засобів впливають на фінансову діяльність страхових компаній через розпо­діл балансового прибутку та формування прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні. Але з огляду на незначний абсолютний об­сяг зазначених податків їх вплив на фінансовий стан страховиків не істотний.

452

Непрямі податки. Сплата страховими компаніями непрямих по­датків (податок на додану вартість і мито) не пов'язані з їх основною діяльністю.

Податок на додану вартість страховики можуть сплачувати при реалізації основних фондів, нематеріальних активів, інших матеріаль­них цінностей, у разі надання консультаційних послуг. Податок у роз­мірі 20 % додається до ціни реалізації. Податкове зобов'язання зі сплати податку виникає, коли кошти покупця зараховуються на раху­нок страховика як оплата матеріальних цінностей або послуг.

Податок мито (ввізне мито) страховики сплачують при закупівлі матеріальних цінностей за імпортом. Податкове зобов'язання виникає при перетинанні митного кордону. Джерелом сплати мита є кошти, використовувані страховиком для закупівлі за імпортом.

Відрахування в цільові державні фонди. Згідно із Законом Украї­ни «Про систему оподаткування» страховики мають здійснювати за­гальнодержавні обов'язкові платежі (збори) на обов'язкове державне пенсійне страхування; обов'язкове соціальне страхування; формування фонду для здійснення заходів щодо мінімізації наслідків Чорнобиль­ської катастрофи та соціального захисту населення; формування інно­ваційного фонду; фінансування витрат, пов'язаних із будівництвом, реконструкцією та утриманням автомобільних доріг.

Зазначені відрахування належать до поточних витрат страховика, а отже, безпосередньо впливають на формування прибутку від його ос­новної діяльності.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування і соціальне страхування. Страхові компанії здійснюють зазначені відрахування на фактичні витрати з оплати праці фізичних осіб (працівників), котрі перебувають у трудових відносинах зі страховиком. Це основна і до­даткова заробітна плата та різні види заохочень і виплат, здійснюва­них на підставі тарифних ставок у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян). До таких витрат не належать витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, виплата доходів у вигляді дивіден­дів, відсотків, інші витрати, які не враховуються при обчисленні се­редньомісячної заробітної плати для призначення пенсій.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлено в розмірі 32 °/о від витрат на оплату праці працівників страхових компа­ній. Крім того, страхові компанії мають сплачувати збір у розмірі 32 % суми винагород, що виплачені фізичним особам за договорами цивіль­но-правового характеру.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується до Пенсійного фонду одночасно з отриманням коштів в установах банків на оплату праці. Страхова компанія має зареєструватися в органах Пен­сійного фонду України. Комерційні банки при відкритті відповідних банківських рахунків зобов'язані вимагати від страхової компанії —-платника збору інформацію про зазначену реєстрацію.

Пенсійний фонд не включається до Державного бюджету України. Забороняється використовувати кошти Пенсійного фонду не за цільо­вим призначенням, у тому числі на кредитні, депозитні операції, на­дання позик. Тимчасово вільні кошти цього фонду можуть бути вико­ристані виключно на придбання державних цінних паперів.

Збір на обов'язкове соціальне страхування (у тому числі збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття). Спла­чують суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форми влас­ності, а отже, і страхові компанії в розмірі 5,5 % витрат на оплату пра­ці (у тому числі 1,5 % становить збір на обов'язкове соціальне страху­вання на випадок безробіття).

Страхові компанії сплачують такий збір, до Державного бюджету в порядку, визначеному законодавством, одночасно з одержанням кош­тів в установах банків на оплату праці.

Кошти, що надходять від збору, зараховуються на окремий раху­нок Державного бюджету України. Забороняється використання цих коштів не за цільовим призначенням.

Збір на формування фонду для здійснення заходів щодо мінімі­зації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення. Страхові компанії здійснюють його в розмірі 10% фак­тичних витрат на оплату праці осіб, які перебувають у трудових відно­синах зі страховою компанією, а також витрат на виплату авторських винагород і виплату за виконані роботи (послуги) згідно з договорами цивільно-правового характеру. Збір сплачується у другій половині мі­сяця одночасно з одержанням коштів у банку на оплату праці і зарахо­вується до складу доходів державного бюджету.

Збір на фінансування витрат, пов 'язаних з будівтщтвом, реконс­трукцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг, страхові ком­панії здійснюють у розмірі від 0,4 до 1,2 % суми валового доходу, от­риманого від надання страхових послуг. Конкретний розмір відраху­вань визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними та Севастопольською міською Радою народних депутатів. Страхові компанії здійснюють відрахування коштів незалежно від ре­зультатів фінансово-господарської діяльності, не пізніше 15 числа кож­ного місяця в розмірі 1/3 квартального платежу. До 15 числа місяця, який іде за звітним кварталом, здійснюється підсумковий розрахунок збору за квартал.

Відрахування до Державного інноваційного фонду. Згідно з По­становою Кабінету міністрів України від 18 лютого 1992 року за № 77 суб'єкти господарської діяльності здійснюють відрахування до Інно­ваційного фонду в розмірі до 1 % обсягу реалізації продукції (послуг). Від загальної суми відрахувань ЗО % перераховується до Державного інноваційного фонду (тобто 0,3 % обсягу реалізації). Ці відрахування мають обов'язковий характер. Решта 70 % суми відрахувань залиша-

454

ються в розпорядженні страхової компанії і використовуються на фі­нансування інноваційної діяльності. Не використаний на кінець року страховою компанією залишок зазначених коштів вилученню не під­лягає. За відсутності витрат на фінансування інноваційної діяльності страховик може не нараховувати 0,7 % зазначених відрахувань.

Місцеві податки. Згідно з внесеними в 1997 році змінами до Зако­ну України «Про систему оподаткування» передбачено два місцевих податки і 14 зборів, які надходять до місцевих бюджетів. Найпошире­нішими є місцеві податки — комунальний і на рекламу. Ці податки сплачують і страхові компанії. Вони включаються в поточні витрати, а отже, впливають на формування прибутку від основної діяльності.

Комунальний податок. Обчислюється в розмірі 10 % (максимальна ставка) річного фонду праці. Останній визначається із середньо-списочної чисельності працівників страхової компанії і місячного не оподатковуваного доходу, що встановлений при стягненні прибутко­вого податку з фізичних осіб.

Податок з реклами. Обчислюється від вартості послуг за встанов­лення і розміщення реклами. Максимальні ставки встановлені в розмі­рі 0,1 % вартості послуг за одноразову рекламу і 0,5 % вартості послуг за розміщення реклами на значний проміжок часу.

Ставки за зазначеними податками, пільги при їх стягненні і термін сплати визначають місцеві органи.

ТЕСТ 19 А Доходи, витрати і прибуток страховика

1. Прибуток від страхової діяльності формується за рахунок:

1) зароблених страхових премій;

2) одержаних комісійних винагород за передачу ризиків на пере­страхування;

3) доходів від розміщення тимчасово вільних коштів;

4) комісійних винагород страховим посередникам.

2. Частина тарифу, яка призначена для покриття витрат на про­ведення страхування, називається:

1) брутто-тариф;

2) нетто-тариф;

3) навантаження.

3. Чи можуть страхувальники брати участь у прибутку страхо­вика?

1) Так;

2) ні;

3) тільки якщо належать до засновників або акціонерів.

455

4. Плата за страхування, яку страхувальник зобов 'язаний внести страховику відповідно до договору страхування, називається:

1) страховим тарифом;

2) страховою сумою;

3) страховою премією;

4) тантьємою.

5. При страхуванні майна страхова сута не повинна перевищува­ти його дійсної вартості:

1) на момент укладання договору страхування;

2) на момент настання страхової події.

6. Чи може страхова виплата бути залішена на компенсаїіію збит­ку в натуральній формі?

1) Так;

2) ні;

3) так, якщо це передбачено умовами договору страхування.

7. Норматив витрат на ведення справи з обов 'язкових видів стра­хування встановлюється:

1) страховиком;

2) страхувальником;

3) Урядом;

4) Укрстрахнаглядом.

8. При передачі ризику на перестрахування комісійні винагороди за перестрахування отримує:

1) перестраховик;

2) цедент;

3) як перестраховик, так і цедент.

9. За наявності кількох страхових полісів зі страхування одного й того самого об 'єкта виплата відшкодування в повному обсязі:

1) не відбувається;

2) відбувається тільки з особистого страхування;

3) відбувається тільки зі страхування відповідальності.

10. Страхова премія — це:

1) винагорода страхувальнику за беззбиткове проходження дого­вору страхування;

2) оплата послуг страхового брокера;

3) плата страхувальника за страхування.

456

ТЕСТ 19 Б Оподаткування страхових компаній

1. Які з перелічених дсиїі видів доходів страховиків оподаткову­ються за ставкою 3 % згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»?

1) Доходи нерезидентів від страхування ризиків;

2) валові доходи від страхової діяльності зі страхування і пере­страхування життя;

3) валові доходи від страхової діяльності (крім доходу від страху­вання і перестрахування життя);

4) відсотки, нараховані страховій компанії;

5) прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і нематері­альних активів;

6) доходи нерезидентів від страхування ризиків;

7) прибуток, отриманий від операцій з борговими зобов'язаннями;

8) прибуток від реалізації цінних паперів.

РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВА НАДІЙНІСТЬ СТРАХОВИКА

20.1. ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОЇ НАДІЙНОСТІ

Особливості організації діяльності страховика визначаються своєрід­ністю страхового процесу: на вході і на виході цього процесу перебу­вають гроші, які лише тимчасово затримуються у страховика. Страхо­вик, як уже зазначалося, приймає від страхувальника гроші не в обмін на суто матеріальний товар чи послугу, а для того, щоб у майбутньому ви­користати їх на страхові виплати тим страхувальникам, які потребува­тимуть допомоги. Зазначена особливість (тобто «плата наперед») потре­бує певних гарантій щодо здатності страхової компанії відповідати за своїми зобов'язаннями перед страхувальниками. Однією із гарантій є фінансова надійність страховика. Вона постійно перебуває в центрі його уваги та пов'язана з тарифною, фінансовою, інвестиційною і перестра-хувальною політикою страховика.

Фінансова надійність забезпечується кількома чинниками:

• розміром власних коштів;

• правильно розрахованими тарифними ставками;

• збалансованим страховим портфелем;

• величиною страхових резервів, адекватних сумі взятих страхови­ком на себе зобов'язань;

457

• розміщенням страхових резервів;

• перестрахуванням.

Фінансова надійність страховика — це його здатність виконати страхові зобов'язання, які прийняті за договорами страхування та пе­рестрахування у разі впливу несприятливих чинників. Тому стійка фі­нансова надійність страхових операцій дає змогу страховикові викона­ти всі зобов'язання за будь-яких несприятливих обставин.

Існують законодавче визначені вимоги до власних коштів страхо­вика, які мають бути сформовані за рахунок вкладів засновників і при­бутку. Статутний фонд — головний елемент функціонування будь-якого суб'єкта господарської діяльності незалежно від форми власнос­ті. Він є сумою вкладів засновників для забезпечення життєдіяльності компанії. Порядок формування статутного фонду регулюється чинним законодавством і статутними документами. Основними вимогами до створення українських страхових компаній, як уже зазначалося, є наяв­ність мінімального розміру статутного фонду — 100 тис. екю (для компаній, створених за участю іноземних юридичних осіб та інозем­них громадян, — 500 тис. екю). Важливо, що не менш як 60 % статут­ного фонду має бути внесено у грошовій формі, тобто являти собою ліквідні кошти для виконання зобов'язань перед страхувальниками в разі нестачі спеціальних коштів. Згідно із Законом України «Про стра­хування» допускається сплата грошової частини внесків до статутного фонду цінними паперами, що випускаються державою за їх номіналь­ною вартістю в порядку, визначеному Міністерством фінансів Украї­ни, але не більш як 25 % загального розміру статутного фонду.

Законодавством забороняється використовувати для формування статутного фонду кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит та під заставу, і вносити матеріальні активи.

Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний обсяг власних коштів, вільних від зобов'язань. Та­кими коштами є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також су­ма нерозподіленого прибутку. Вільні резерви — це частка власних ко­штів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності.

Фінансова надійність страховика залежить від правильного розра­хунку тарифних ставок, які є ціною за страхову послугу. Цей розра­хунок не може бути зроблений без урахування збитковості страхової суми, яка складається на страховому ринку. Коли визначається ціна за страхову послугу, насамперед ураховується реальна ціна ризику. Крім того, необхідно враховувати величину, однорідність та стабільність страхових операцій. На підставі цих характеристик, сформованого страхового портфеля, а також статистичних даних про настання стра­хових подій за кілька років і розраховується тарифна ставка. Але не завжди об'єктивні вимірювання доступні страхувальникові, оскільки він не всі розрахунки може виконати, а іноді й не володіє потрібною

458

інформацією. Тоді йому не залишається нічого іншого, як тільки по­кладатися на свій суб'єктивний погляд щодо вірогідності настання не­гативних подій і можливих збитків. Відхилення страхової ставки від об'єктивних обгрунтувань може призвести до зниження фінансової надійності страховика та до невиконання страховиком своїх зобов'я­зань перед страхувальниками.

Ще один фактор фінансової надійності страховика — достат­ність страхових резервів, які відбивають обсяг страхових зобов'язань за укладеними договорами страхування. Розмір страхових резервів по­винен бути адекватний узятим страховим зобов'язанням. Виконання страхових зобов'язань забезпечується достатнім розміром страхових резервів (при їх формуванні слід ураховувати вид страхування, термін дії договору, рівномірність розподілу ризику), а також правильно ви­значену основу для страхової премії.

Акумульовані у страхові резерви премії деякий час є у розпоряд­женні страховика і можуть бути інвестовані з метою одержання додат­кового доходу. Проте тимчасово вільні кошти, інвестовані страхови­ком, підлягають регулюванню, оскільки кошти страхових резервів є коштами страхувальників і мають бути повернені їм при настанні страхової події. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових резервів, є гарантією виконання його зобов'язань і повинні розміщува­тися з метою забезпечення ліквідності, диверсифікованості, надійності та прибутковості. Такі вимоги дозволять забезпечити своєчасні і в пов­ному обсязі страхові виплати. Крім того, при розміщенні тимчасово вільних коштів страхових резервів необхідно враховувати характер розподілу ризику; термін страхування; обсяг акумульованих коштів;

необхідність у інвестиційному доході.

Фінансова надійність страховика забезпечується і таким інструмен­том, як перестрахування. Значна вартість об'єктів, які можуть бути прийняті на страхування, незбалансований страховий портфель, коли­вання результатів діяльності страховика, можуть негативно вплинути на фінансову надійність страхової компанії. Проте метою перестраху­вання є те, що страховик, приймаючи на страхування великий ризик, передає його частку перестраховикові і далі несе відповідальність пе­ред страхувальником у повному обсязі. Тому визначення розміру вла­сного утримання зобов'язань має дуже велике значення. Справді, якщо розмір зобов'язань буде надто високим, то в разі настання страхового випадку у страховика може не бути достатньо коштів для покриття збитків страхувальників.

Розмір власного утримання має бути залежним від галузі страху­вання, характеру ризику, імовірності та можливого максимального роз­міру збитку, ступеня схильності до ризику, розміру власних коштів страхової компанії, а також від періоду та території. Одним із найваж­ливіших моментів визначення розміру власного утримання є залеж­ність від розміру власних коштів: чим більший розмір власних коштів страховика, тим більший розмір страхових виплат, що їх компанія може

459

здійснити в разі настання страхового випадку. З метою захисту вико­нання зобов'язань страховика перед страхувальниками Законом України «Про страхування» передбачається в обов'язковому порядку укладан­ня угоди перестрахування в разі, коли страхова сума за окремим об'єк­том страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів.

Додержання страховиком перелічених чинників, котрі мають вплив на його фінансову надійність, є певною гарантією для страху­вальників, які в обмін на сплачені гроші отримують від страховика за­певнення щодо забезпечення страхового захисту.

20.2. СТРАХОВІ РЕЗЕРВИ

Проведення страхування зумовлює інверсію страхового циклу, ос­кільки потребує спочатку внесення страхової премії, а потім, через де­який час, — надання страхової послуги у вигляді виплати страхового відшкодування. Моменти надходження страхових премій і виплати страхового відшкодування, як правило, не збігаються, і це дає змогу страховику акумулювати значні кошти у вигляді страхових резервів. Розмір цих резервів на будь-який момент має бути постійно достатнім для виконання страховиком умов договору страхування.

Міжнародний досвід розрахунку розміру страхових резервів пока­зує, що вони формуються за рахунок страхової премії до визначення фактичної збитковості страхової суми з урахуванням наявності у стра­ховому портфелі страховика видів страхування та терміну дії договору страхування. Методика розрахунку страхових резервів визначається залежно від виду та строку дії договору страхування.

Через неоднаковий розподіл ризику та різну методику і структуру тарифної ставки як джерела формування страхових резервів страхові резерви у ризикових видах страхування і страхуванні життя мають від­мінності у складі та методах визначення. При страхуванні життя згід­но з особливостями його проведення формуються резерви зі страху­вання життя. За видами страхування, відмінними від страхування жит­тя, формуються технічні резерви.

Формування резервів зі страхування життя здійснюється відраху­ванням частини страхової премії, яка передбачена для забезпечення страхових виплат (нетто-премії), та частини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів страховика.

Технічні резерви — це показник, який виражає грошову оцінку обов'язків страховика за страховими зобов'язаннями, і одночасно — сума коштів, що є гарантією виконання зобов'язань перед страхуваль­никами з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Технічні резерви дозволяють страховику бачити загальний обсяг відповідальності за діючими договорами страхування. Обсяг техніч­них резервів має бути достатній для покриття відшкодування всіх збит-

460

ків за діючими договорами страхування, навіть у випадках припинення надходження премій за цими договорами.

З огляду на це при оцінюванні фінансового стану страховика та його надійності, розміру статутного фонду і резервів, вільних від зо­бов'язань, правильно розрахованої тарифної ставки та збалансованого страхового портфеля важливе місце має відводитися достатності стра­хових резервів. Остання зумовлюється складом таких резервів і засто­суванням тих чи інших методів їх обчислення.

Страхові резерви, які формують українські страховики, схематично унаочнює рис. 20.1.

Рис. 20.1. Система страхових резервів згідно із Законом України «Про страхування»

Резерви зі страхування життя мають у своєму складі резерви дов­гострокових зобов'язань (математичні резерви); резерви належних ви­плат страхових сум. Величина резервів довгострокових зобов'язань обчислюється актуарно, окремо за кожним договором за методикою фор­мування резервів зі страхування життя. (Докладніше про визначення та методи розрахунку резервів зі страхування життя див. підрозд. 18.2.)

Законодавством України предбачено: резерв позароблених премій, що включає в себе частки від сум надходжень страхових платежів, які відповідають страховим ризикам, що не минули на звітну дату, а ре­зерв збитків — зарезервовані несплачені суми страхового відшкоду­вання за відомими вимогами страхувальників. Технічні резерви фор­муються окремо за кожним видом страхування. Згідно із Законом України «Про страхування» українські страховики використовують єдиний спрощений метод розрахунку резерву незароблених премій — метод «плаваючих кварталів» (див. підрозд. 18.3), застосований також при визначенні прибутку страховика.

Призначення кожного виду технічних резервів різне. Спільним є те, що протягом певного часу в період дії договору страхування вони являють собою кошти страхувальників, а не страховиків і призначені для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування, які не минули на звітну дату.

461

Страховики країн ЄС, які здійснюють ризикові види страхування, формують резерви премій та резерви збитків. При цьому майже 2/3 об­сягу річної премії припадає на резерв збитків і 1/3 — на резерв премій. Систему технічних резервів ілюструє рис. 20.2.

Рис. 20.2. Система технічних резервів, згідно з Директивами Європейського Співтовариства

Резерви премій являють собою резерв незароблених премій; додат­ковий резерв ризиків, що не минули.

Резерв незароблених премій виникає через розбіжність діяльності страховика та періоду дії договору страхування. Цей резерв складаєть­ся з частини страхових премій, які надійшли за договорами страхуван­ня, що укладені у звітному періоді, але стосується терміну дії договору страхування, що припадає на наступний звітний період.

Поділ страхової премії на зароблену та незароблену докладно роз­глянуто в підрозд. 18.3. Отже, резерв незароблених премій за своїм змістом є не резервом, а є статтею размежування обліку отриманих страхових премій між суміжними звітними періодами. Це обумовлено тим, що страхові премії, як правило, сплачуються наперед — авансом за весь термін дії договору страхування, який не завжди збігається зі звітним періодом. Резерв незаробленої премії — це страховий резерв, який призначений для виплат страхового відшкодування в майбутньо­му. Отже, він являє собою витрати майбутніх періодів.

Для визначення справжнього розміру резерву незаробленої премії існують різні методи. При виборі тієї чи іншої методики розрахунку резерву незаробленої премії необхідно враховувати такі чинники: вид страхування, термін дії договору страхування, рівень збалансованості страхового портфеля, рівномірність розподілу ризику. Береться до уваги також періодичність сплати премій за укладеними договорами страхування.

462

У практиці страхування зарубіжні компанії використовують кілька методів визначення розміру заробленої частини страхової премії та за­лишку частини премії, яка не є заробленою, — резерву незаробленої премії:

метод 1/365 — «pro rata temporis»;

метод 1/4; 1/8; 1/12; 1/24—«паушальні» методи;

метод 40 %; 36 %.

При застосуванні методу «pro rata temporis» розрахунок незаробле­ної премії виконується за кожним договором страхування окремо. Не-зароблена страхова премія за і-м договором страхування визначається як добуток страхової премії та частки від ділення строку дії договору страхування, який ще не закінчився (у днях) до всього строку дії дого­вору страхування (у днях) за такою формулою:

НЗПі = Пі (nі - mі) / mі,

де Пі — страхова премія за /-м договором страхування;

mі — строк дії i-го договору страхування;

nі — число днів, що минули з моменту, коли i-ии договір страху­вання набрав чинності до звітної дати.

На підставі визначеної величини незаробленої премії за кожним договором страхування обчислюється сумарна величина резерву. Пе­ревага цього методу в тому, що він дозволяє страховику на будь-яку дату визначати розмір резерву незароблених премій.

Метод 1/365 є найбільш точним, проте він дуже трудомісткий. Йо­го використання потребує чіткої організації роботи страховика. Необ­хідне своєчасне відображення: надходження страхової премії по кож­ному договору страхування; дати укладення договору страхування;

дати, коли договір страхування набирає чинності; дати його закінчен­ня; строку дії договору страхування. У страховиків, що укладають ве­лику кількість договорів, опрацювання даних без використання сучас­них технічних засобів займає значний час і зусилля. Для швидкого обліку та опрацювання даних необхідно застосовувати системи прог­рамного забезпечення.

Принцип методу 1/24 полягає ось у чому: за всіма договорами страхування, що укладаються протягом місяця терміном на один рік, припускається, що страхова премія надходить в середині місяця. Отже, на кінець місяця заробленою страховою премією вважається половина страхової премії певного місяця або 1/24, а розмір резерву становить відповідно 23/24 страхової премії. Наприкінці наступного місяця дії договору страхування, укладеного в попередньому місяці, вважається, що договір діє половину попереднього місяця і повний місяць, напри­кінці якого здійснюється розрахунок резерву незароблених премій. Тому страхова премія є заробленою і дорівнює половині розміру на­лежної страхової премії попереднього місяця і належної страхової премії місяця, наприкінці якого здійснюється розрахунок резерву. Отже, зароблена страхова премія становить 3/24 (1/24 + 2/24), а резерв незароблених премій — 21/24 (24/24 - 3/24) страхової премії.

463

При використанні методу 1 /8 з огляду на організацію роботи страхо­вика припускають, що договори страхування, строк дії яких рік, укладе­ні протягом одного кварталу і набирають чинності у середині кварталу.

Страховики застосовують іноді простіші, але не такі точні методи розрахунку незаробленої премії — метод 40 %; 36 %. Метод цей грун­тується на тому, що дата укладення договору страхування не має кон­кретного значення і вважається, що всі договори страхування укладені у середині року, тобто 1 липня. Отже, резерв незароблених премій на кінець року має відповідати половині нетто-премії. Водночас для спрощення розрахунок виконується на основі не нетто-, а брутто-премії. Проте береться до уваги, що витрати на ведення справи стано­влять 20 %; 28 %. Звідси половина брутто-ставки дорівнює 40 %; 36 %. Метод 40 %; 36 % придатний тоді, коли страховик здійснює масові види страхування на основі уніфікованих договорів, тобто коли дого­вори страхування укладені на один строк, страхові премії надходять рівномірно, а компанія має надійний страховий портфель.

Резерв ризиків, які ще не минулії, формується як додаток до резерву незароблених премій, щоб компенсувати можливість заниження тарифу.

Резерв катастроф формується з метою забезпечення страхових виплат у разі настання природних катастроф або значних промислових аварій, у результаті яких буде завдано збитків численним страховим об'єктам і коли постає потреба здійснювати виплати страхового від­шкодування в сумах, що значно перевищують середні розміри збитків, які взято до уваги при розрахунку страхових тарифів. Резерв катаст­роф формується з урахуванням можливості великомасштабних аварій, від яких одночасно постраждає багато страхових об'єктів, і виявиться брак страхових резервів, сформованих з огляду на рівномірне настання випадків. Резерв катастроф особливо необхідний при страхуванні ри­зиків стихійних лих, а також при формуванні страхового портфеля на території підвищеної небезпеки. Відрахування до резерву катастроф мають надходити протягом тривалого періоду і формуватися страхо­виками в разі, якщо діючими договорами страхування передбачена від­повідальність при настанні такого роду подій.

Резерв коливань збитковості дозволяє страховикам компенсувати перевищення своїх витрат, що пов'язані з відшкодуванням збитків, у випадках, коли фактична збитковість страхової суми за видом страху­вання на звітний період перевищує очікуваний рівень збитковості, який узято за основу при розрахунку тарифної ставки за цим видом страху­вання. У роки успішної діяльності страховика цей резерв поповнюєть­ся за рахунок отриманих у результаті страхової діяльності надлишків, у збиткові з нього вилучаються кошти для покриття збитків, що пов'язані зі здійсненням страхових операцій.

Що ж до резерву збитків, то фіксуються суми виплат, які передбачають­ся за страховими випадками, що настануть до закінчення фінансового року.

Підставою для формування резерву збитків є забезпечення можли­вості відшкодувати збитки в майбутньому періоді за страховими випад-

464

ками. У практиці страхової справи збитки за застрахованими ризиками сплачуються страховиком не відразу, а через деякий час. Так, визна­чення резерву збитку можна поділити на кілька етапів. Перший етап — настання страхового випадку: розмір збитку не визначений, і страхо­вик не отримав повідомлення про його настання. На другому етапі — страховик на підставі заяви страхувальника про випадок, який настав, у журналі реєстрації збитків фіксує страхову суму за даним договором страхування. Наступний етап — визначення фактичної суми збитку. І останній етап — розрахунок зі страхувальником за збитками, що заявлені. Отже, резерв збитків поділяється на резерв збитків, що заявлені, але ще не врегульовані; резерв збитків, що сталися, але ще не відомі (IBNR).

Резерв збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, формується для забезпечення зобов'язань, які пов'язані з урегулюванням збитків за страховими випадками, про настання яких в обумовленому порядку бу­ло заявлено страховикові. При цьому резерв є сумою таких елементів:

• невизначених збитків, які розраховуються в розмірі 5 % від сум надходжень страхових премій;

• заявлених, але ще не врегульованих збитків, тобто збитків, за якими ще не складений розрахунок страхового відшкодування;

• урегульованих, але ще не сплачених збитків, тобто збитків, які заявлені страхувальником і зафіксовані в регістрах обліку страхови­ком та за якими складений розрахунок страхового відшкодування, але відшкодування ще не надане.

Величина резерву збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, ви­значається за кожною неврегульованою заявою від страхувальника. Якщо збиток заявлений, але розмір збитку не встановлений, для роз­рахунку береться максимально можлива величина збитку, яка не пере­вищує страхової суми.

Резерв збитків, що сталися, але ще не відомі (IBNR), формується у зв'язку з випадками, які сталися, але про факт настання яких страхо­викові не було повідомлено на звітну дату і зобов'язання за якими бу­дуть виконані в наступному звітному періоді.

Зауважимо, що достатнього розміру резерву збитків (на відміну від резерву премій), на практиці добитися неможливо. Важко оцінити майбутні збитки навіть за збитками, що заявлені, а тим більше за збит­ками, які сталися, але ще не відомі. Проте є види страхування, за яки­ми можна точно оцінити розмір збитків. Наприклад, страхування май­на, авто-каско. Але існують і такі види страхування, як страхування цивільної відповідальності, відповідальності роботодавця, що їх зару­біжні страховики називають «страхування з довгим хвостом». Така на­зва пояснюється тим, що врегулювання збитків може тривати довго пі­сля закінчення договору страхування. Наслідок нещасного випадку або захворювання може виявитися через деякий час. Судовий розгляд може розтягтися на кілька місяців. Нерідко бувають обставини, коли страховики сплачують збитки десятирічної давності. Найбільш відо­мий приклад — збитки, яких зазнали англійські та страховики інших

465

країн у зв'язку з захворюваннями, що були викликані використанням у будівельній справі шкідливого азбесту, котрий у свій час вважався ма­теріалом, що не впливає на здоров'я людини. Зауважимо, що фактич­ний розмір резерву збитку досягається в практиці. Для розрахунку роз­міру резерву збитків, що сталися, але ще не відомі, існують різно­манітні методи. За ступенем складності вони варіюються від вельми складних до найпростіших. Кожний метод обирається залежно від ви­ду страхування, кількості показників і наявності відповідних даних.

Отже, порядок визначення розміру технічних резервів, який засто­совують українські страховики, не достатньо відбиває обсяг відпові­дальності страховика за діючими на момент оцінки договорами стра­хування. Це може призвести до зниження надійності страхових операцій, платоспроможності страховика.

20.3. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА СТРАХОВИКА

Світовий досвід показує, що страховики є важливим джерелом ін­вестиційного капіталу. По-перше, це пов'язано з інверсією циклу (оскільки отримання страхової премії передує наданню страхової по­слуги), а по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому страховик протя­гом часу дії договору страхування тимчасово розпоряджається кошта­ми страхувальника, які акумульовані у страхові резерви.

Крім коштів страхових резервів, страховик має у своєму розпоряд­женні власні кошти у вигляді вкладів засновників, а також спеціаль­них фондів, які сформовані за рахунок прибутку та суми нерозподіле­ного прибутку.

Тому кошти страховика, які перебувають у його розпорядженні, є сукупністю ресурсів, за рахунок яких він (страховик) виконує свої зо­бов'язання при настанні страхового випадку та забезпечує нормальне функціонування компанії. Ці кошти представлені, по-перше, надход­женнями страхових премії, по-друге, власними коштами, які можуть використовуватися протягом кількох років.

З огляду на це при інвестуванні таких коштів необхідно враховувати їх структуру, а також оптимальний термін інвестування. Потрібно вихо­дити з того, що резерви є коштами страхувальників і в разі настання страхового випадку мають своєчасно повертатися їм у вигляді страхово­го відшкодування, яке може бути й більшим порівняно з внесками за на­дання страхової послуги. Активи страхової компанії мають бути розміще­ні з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифіко-ваності. Зазначимо, що це і є основні вимоги до управління активами.

Безпечність вкладень активів страхової компанії свідчить про мі­німальний інвестиційний ризик, вона може досягатися шляхом дивер-сифікованості коштів.

Що ж до прибутковості активів страховика, то вона має значення при визначенні загального фінансового результату. Адже іноді в кінці звітного періоду страховик компенсує збитки, пов'язані зі страховою діяльністю, за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності. Тому в ці­лому ііо компанії може досягатися позитивний фінансовий результат.

Говорячи про ліквідність активів страхових компаній, мають на увазі можливісіь оперативної конвертації їх у готівкові платіжні кош-пі, за рахунок яких страховик дістає змогу виконати свої зобов'язання. Особливістю використання принципу ліквідності у страхуванні є те, що вимоги до ліквідності залежать від ризиків, які становлять страхо­вий порт4)ель страховика. Якщо страховик здійснює страхування та­ких видів, серед яких присутні високоризикові (авіаційне страхування, страхування відповідальності і т. ін.), йому в короткий термін необхідно буде перетворити свої активи на готівкові кошти. Отже, страховикові з ризикових видів страхування доцільно мати високоліквідні активи.

Але безпечність, прибутковість, ліквідність активів не є взаємо-замінюваними характеристиками. Так, за надійними активами (державні цінні папери) маємо низьку прибутковість. Збалансований портфель інвестування досягається за допомогою диверсифікації вкладень. Диверсифіковспіість — це розподіл інвестиційних коштів між категорія­ми активів інвестування.

Кошти, які надходять від ризикових видів страхування, перебува­ють у розпорядженні страховика протягом терміну дії договору стра­хування, тобто, як правило, до одного року. Максимальний період ча­су між датою акумулювання коштів у страхові резерви та датою їх використання для страхових виплат становить рік. Але частина коштів може знадобитися в будь-який час для відшкодування збитків за цими договорами страхування. Тому кошти страхових резервів за договора­ми ризикових видів страхування мають бути інвестовані у високолік­відні, короткострокові активи.

Кошти, що акумульовані в резерви коливань збитковості та катаст­роф, призначені для забезпечення виконання страховиком своїх зо­бов'язань за договорами страхування у випадках, коли поточних над­ходжень страхових премій буде недостатньо. Кошти цих резервів можуть використовуватися не щороку, тому вони мають бути інвесто­вані в довгострокові активи. Але вони повинні бути високоліквідними, коли постане потреба використати їх за призначенням.

Що ж до резервів зі страхування життя, то з огляду на більші тер­міни до договорів і виконання зобов'язань здебільшого по закінченні строку дії договору або в обумовлений строк страховики мають мож­ливість інвестувати кошти на триваліший термін та знизити вимоги до ліквідності таких інвестиційних вкладень.

Власні кошти страховика, вільні від зобов'язань, можуть бути вкладені переважно в довгострокові та менш ліквідні види активів.

При інвестуванні коштів слід враховувати їх розмір. Від самого початку діяльності страховика значну частку інвестицій становлять власні кошти, насамперед статутний фонд. У ході діяльності головним джерелом інвестицій стають страхові резерви.

467

Отже, страховик обирає власну інвестиційну політику, виходячи з видів страхування, терміну та розміру акумульованих коштів. Компанії, які здійснюють страхування життя, на відміну від страховиків, що про­водять ризиковані види страхування, довше володіють коштами і мо­жуть інвестувати їх у нерухомість, державні цінні папери та інші дов­гострокові активи. Для компаній, які здійснюють ризикові види страху­вання, слід робити акцент на більш ліквідних інвестиційних коштах.

Згідно із Законом України «Про страхування» страхові резерви мають бути представлені активами таких категорій:

• грошові кошти на розрахунковому рахунку;

• банківські вклади (депозити);

• нерухоме майно;

• цінні папери, що передбачають одержання доходу;

• цінні папери, що емітуються державою;

• права вимог до перестраховиків;

• довгострокові інвестиційні кредити (для резервів зі страхування життя).

З метою захисту страхувальників від невиконання страховиком своїх зобов'язань установлюється державний контроль над інвести­ційною діяльністю. Директивами ЄС установлені розміри обсягів інве­стицій страхових резервів, а саме: вкладення в нерухомість — не більш як 10 % загального обсягу резервів за кожним об'єктом; вкла­дення в акції, які котируються, та гарантовані кредити — не більш як 10 % розміру резервів за кожним із видів зазначених вкладів; інвести­ції в незабезпечені кредити — не більш як 5 % за кожним їх видом; в акції, що не котируються, — не більш як 10 % у сукупності вкладень; у готівку— не більш як 3 % загальної суми резервів.

Положенням про порядок формування, розміщення та обліку стра­хових резервів з видів страхування, відмінних від страхування життя, визначена величина окремих категорій активів, які беруться для пред­ставлення технічних резервів і обліковуються як розміщення техніч­них резервів у обмежених обсягах (у відсотках до обсягів наявних тех­нічних резервів). Розглянемо ці активи.

• Банківські вклади (депозити) — в кожному банку не більш як ЗО;

• нерухоме майно — не більш як 10;

• права вимоги до перестраховиків — не більш як 50;

• цінні папери, що передбачають одержання доходів, — не більш як 40, утому числі:

акції, які не котируються на фондовій біржі, — не більш як 15, з них акцій одного емітента — не більш як 2;

акції, які котируються на фондовій біржі, — не більш як 5 одного емітента;

облігації — не більш як 5, з них облігацій одного підприємства — не більш як 2.

У разі, коли обсяги страхових резервів, сформованих в іноземних валютах, перевищують 10 % від загальної суми активів страховика для

468

забезпечення ліквідності та безпечності розміщення резервів, не менш як 60 % їх мають бути представлені у цих самих валютах активами та­ких категорій: грошові кошти на розрахунковому рахунку в іноземній валюті; банківські вклади (депозити) в іноземній валюті.

З розвитком страхового ринку, збільшенням обсягів страхових операцій, насамперед зі страхування життя, збільшенням розміру стра­хових резервів та власних коштів страховика зростає роль страхової системи в інвестиційному процесі нашої країни. Але обсяг коштів, акумульованих страховиками, на відміну від банківських, ще малий. Це тому, що розмір статутних фондів страхових компаній значно мен­ший. ніж розмір таких самих фондів банків.

Зростання продажу страхових послуг сприятиме збільшенню інве­стування. Добра передумова до цього така: витрати на придбання стра­хової послуги дозволено включати до собівартості продукції (послуги). Що ж до фізичних осіб, то їм слід було б надавати податкові пільги.

Зростання інвестиційної можливості страхової системи забезпечу­валося б наявністю державної перестрахувальної компанії. Низька фі­нансова місткість українського страхового ринку призводить до того, що значні суми страхових премій, тобто інвестиційні ресурси, надхо­дять до іноземних перестрахувальних компаній. Наявність державної перестрахувальної компанії сприяла б акумулюванню певної частини страхових премій, які нині надходять за кордон. Така компанія могла б узяти на себе відповідальність за ризиками, які перевищують суми, що їх здатні лишити в себе прямі страховики. Частина цієї суми могла б лишатися на власне утримання, а решта — бути переданою іншим страховим та перестрахувальним компаніям у нашій державі та за її межами. Завдяки цьому зменшилася б частка страхових премій за дого­ворами перестрахування в інші країни і збільшився б обсяг власних інвес­тиційних кошті в.

Надходження інвестиційних ресурсів страховика у сфери, важливі для розвитку суспільства, мають бути відповідно обумовлені, а їх вкладення бути надійними як для страховика, так і для страхувальни­ка. Слід також приділити увагу вимогам, які застосовуються при ви­значенні рівня покриття коштів, що інвестуються страховиком. Щоб вкладення страховика були доцільними, перегляд структури та рівня покриття інвестиційних коштів має враховувати надійність вкладів та їх ліквідність. Тому ефективна інвестиційна діяльність страховика за­лежить насамперед від розвитку фінансового ринку, а також від забез­печення вільного доступу до нього страхових компаній.

20.4. ОЦІНКА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ СТРАХОВИКА

Зобов'язання страховика складаються з двох груп:

• зовнішні зобов'язання, тобто зобов'язання перед страхувальни­ками, фінансовими установами, перестраховиками, бюджетом і т. ін.;

469

• внутрішні зобов'язання — це зобов'язання перед засновниками, представництвами та філіями, співробітниками.

За обсягом перевагу мають зовнішні зобов'язання, які можна поді­лити на страхові та інші. Обсяг зовнішніх зобов'язань є основним по­казником для визначення платоспроможності.

У Західних країнах страхові компанії поряд зі страховою діяльніс­тю здійснюють фінансову та інвестиційну, тому у страховика виника­ють фінансові й інвестиційні зобов'язання, які впливають на його пла­тоспроможність.

Страхові 'зобов'язання — основна складова зовнішніх зобов'язань. Страхова платоспроможність забезпечується за рахунок двох основних джерел — коштів страхових резервів, які мають бути адекватними взятим зобов'язанням, і власних вільних коштів. З огляду на характер страхової послуги, в основі якої лежить категорія страхового ризику та випадковість його настання, розрахунковий розмір страхових резервів може бути недостатнім для виконання всіх зобов'язань за страховими виплатами. Тому страховик повинен мати вільні від зобов'язань кош­ти, які може використати для виплат у разі, коли страхові резерви бу­дуть використані.

Коли бракуватиме страхових резервів, страховик повинен буде ви­конати страхові зобов'язання за рахунок власних коштів. Західний до­свід показує, що страховика можна вважати платоспроможним у разі, коли власні кошти перевищують зовнішні зобов'язання.

До власних коштів страховика належить статутний фонд, а також резерви, які формуються за рахунок прибутку, та резерви, які не пов'язані із зобов'язаннями. Сюди слід також віднести нерозподілений прибуток. Наявність значного обсягу власних коштів має важливе зна­чення із самого початку діяльності. Коли страховик не має збалансо­ваного страхового портфеля, а страхові резерви малі й не можуть дати значного інвестиційного прибутку, страховик за рахунок власних кош­тів може виконати свої зобов'язання. Власні кошти страховика утво­рюють запас (маржу) платоспроможності.

У Європейському Економічному співтоваристві у зв'язку зі специ­фікою проведення кожного виду страхування та різним розподілом ризику запас платоспроможності визначається окремо за ризиковими видами страхування і зі страхування життя.

У ризикових видах страхування оцінка платоспроможності полягає в зіставленні фактичної платоспроможності з розрахунковою нормативною.

Директивами ЄС передбачено визначати фактичний запас плато­спроможності як різницю між активами (крім нематеріальних) і зо­бов'язаннями. У разі, якщо фактичний запас платоспроможності пере­вищує розрахунковий нормативний, страхова компанія вважається платоспроможною. Іншими словами, власних коштів, вільних від зо­бов'язань, разом із страховими резервами має бути достатньо для ви­конання зобов'язань за страховими виплатами.

470

Розрахунковий нормативний запас платоспроможності має дорів­нювати найбільшій із двох сум, одна з яких обчислюється на підставі страхових премій, а друга — на підставі страхових виплат.

У першому випадку розрахунковий запас платоспроможності визнача­ється на підставі надходжень страхових премій за звітній період, а саме:

Р -[(0,18 x SPI) + (0,16 x SP2)],

де Р1 — розрахунковий розмір на підставі страхових премій;

SP1 — сума надходжень страхових премій до 10 млн екю;

SP2 — сума надходжень страхових премій більше, ніж 10 млн екю (загальна сума страхових премії за винятком SP\);

Vs — загальна сума страхових виплат за винятком виплат, сплаче­них перестраховиками;

V— загальна сума страхових виплат.

З огляду на досвід західні компанії загальну суму надходжень страхових премій поділяють на дві частини — суму надходжень стра­хових премій до 10 млн екю і понад 10 млн екю. У разі, якщо страхо­вик має надходження страхових премій понад 10 млн екю, вважається, що страховик уклав більше угод страхування, у нього ширше розподі­лений ризик, а тому він (страховик) більш надійний. У такому разі зас­тосовується «пільговий» коефіцієнт 0,16. У противному разі — 0,18.

Відношення загальної суми страхових виплат за винятком виплат, що сплачені перестраховиками, до загальної суми страхових виплат, виокремлює частку виплат, які сплачені самим страховиком, причому воно повинно бути не меншим від 50%. У разі, коли фактично цей ко­ефіцієнт менший за 50%, він береться в розмірі 50%.

У другому випадку — розмір розраховується на підставі страхових виплат'.

Р2 = [(0,26 • V1)+(0,23 • V2)] ,

де Р2 — розрахунковий розмір на підставі страхових виплат;

V1 — середньорічна сума виплат до 7 млн екю;

V2 — середньорічна сума виплат понад 7 млн екю (загальна сума страхових виплат за винятком V1).

Період розрахунку середньорічної суми виплат установлено 3 ро­ки, при страхуванні кредитів — 7 років. Використання середньорічної суми виплат на відміну від визначення страхової премії за звітний пе­ріод пов'язане з випадковістю настання страхової події і коливань роз­міру збитків.

Поділ загальгої середньорічної суми страхових виплат і'а ;іпі час тини зумовлений тими самими причинами, що й поділ загальгої сумя страхової премії.

Перший результат відрізняється від другого тим, що норматиг.нии запас платоспроможності на підставі страхових премій визначається згідно із зобов'язаннями, які прийняті, а нормативний запас n'wo-спроможності на підставі страхових виплач - на основі зоооіі'язань. що виконані.

Директивами ЄС передбачено також наявність гарантійного фонду, тобго вільних від зобов'язань коштів в обсязі 1/3 фактичного запа­су платоспроможності. Цей фонд створюється страховиками для конт­ролю за додержанням фактичного запасу платоспроможності,

Забезпечення платоспроможності страховикіа України контролю­ється згідно із Законом України «Про страхування», яким передбачено:

• наявність сплаченого статутного фонду та наявність гаран'і шного фонду страховика;

• створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

• перевищення фактичного запасу платоспроможності над розра­хунковим нормативним запасом платоспроможності.

Принциповим моментом у новому українському законодавстві є введення маржі платоспроможності, тобто перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим, де розрахунковий нор­мативний запас встановлюється на рівні двох коефіцієнтів: 0,25 та 0,30, відповідно взятих від надходжень страхових премій за звітний період та від страхових відшкодувань за той самий період.

Зміст методики визначення платоспроможності страховика полягає в порівнянні обсягу зобов'язань страховика перед страхувальниками з обсягом власних коштів, які можуть бути використані на покриття зо­бов'язань. Порівняння фактичного запасу платоспроможності над нор­мативним запасом відображає частку власних коштів страховика в за­гальних зобов'язаннях.

Згідно з українським законодавством фактичний запас платоспро­можності страховика визначапься відніманням від вартості майна (валюти балансу) страховика (сума рядків балансу 070,150, 320) суми нематеріальних активів (рядок балансу 020) і загальної суми зобов'я­зань, у тому числі страхових, які беруться в розмірі технічних резервів (сума рядків балансу 530 та 750 — розмір технічних резервів). Факти­чний запас платоспроможності страховика має перевищувати розраху­нковий нормативний запас платоспроможності.

Нормативний запас платоспроможності страховика дорівнює біль­шій з двох визначених величин. Першої, яка визначається множенням суми надходжень страхових премій протягом звітного періоду на 0,25. При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 90 % страхових премій, сплачених перестраховикам. Другої, яка визначається множенням суми здійснених страхових виплат протягом звітного періо-

472

ду за договорами страхування на 0,30. При цьому сума здійснених стра­хових виплат зменшується на 90 % страхових виплат, компенсованих перестраховикам згідно з укладеними договорами перестрахування.

Платоспроможність залежить також від розміру ресурсів страхо­вика і зобов'язань, які бере на себе страховик. Якщо страховик бере страхові зобов'язання, які не відповідають його фінансовим можливостям, то частина зобов'язань лишається не покритою ресур­сами, за рахунок яких страховик мав би змогу їх виконати. З ураху­ванням забезпечення виконання зобов'язань перед страхувальниками Законом України «Про страхування» передбачено обов'язкове укла­дання договору перестрахування в разі, коли страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фо­нду і сформованих страхових резервів.

ТЕСТ 20 Фінансова надійність страховика

1. Фінансова надійність страховика забезпечується:

1) розміром статутного фонду;

2) кількістю учасників страховика;

3) видами страхування, які проводить страховик;

4) величиною страхових резервів;

5) збалансованим страховим портфелем.

2. Страхові резерви, які формуються українськими страховиками:

1) технічні резерви;

2) резерв збитків;

3) резерви належних виплат страхових сум:

4) резерв збитків, що заявлені, але ще не урегульовані;

5) резерви із страхування життя;

6) резерв коливань збитковості.

3. Страхові резерви розміняються згідно з прині^ипами:

1) тільки прибутковості;

2) безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості;

3) безпечності та ліквідності.

4. Розрахунковий нормативний запас платоспроможності визна­чається на основі:

1) розміру статутного фонду;

2) надходжень страхових премій та страхових виплат;

3) страхових премій, сплачених перестраховикам;

4) кількості страхових полісів.

Скачано с www.znanio.ru