Характеристика наукових шкіл у менеджменті

Характеристика наукових шкіл у менеджменті

Потреба в науці про менеджмент з’явилася наприкінці XIX – на початку XX ст., що було зумовлене появою машинного виробництва. Саме тоді почали формуватися великі підприємства, на яких працювали десятки, навіть тисячі людей. У зв’язку з цим виникли проблеми планування їхньої діяльності, організації робочих місць,створення ефективної системи стимулювання працівників, розроблення технологічних процесів, забезпечення точного обліку, контролю тощо.

Перший                       етап    у    розвитку   управлінської   думки    дістав    назву   наукового

ефективніше їх використовувати. (Тейлор, наприклад, виявив, що максимальна кількість залізної руди чи вугілля може бути перекидана,якщо робітники користуватимуться лопатою–совком місткістю 9 кг).

У 1911 р. вийшла книга Ф. Тейлора «Принципи наукового управління», яка започаткувала науку управління як самостійну галузь наукових досліджень

і          практичної діяльності. Засновник школи Ф Тейлор уперше ввів термін «науковий менеджмент».

Він вивів загальні принципи управління, серед яких:

– розробка оптимальних методів виконання робіт(вивчення зусиль і рухів робітників, нормування часу виконання окремих операцій);

– розподіл праці між робітниками і менеджерами на конкретні завдання

і   функції;

– встановлення розцінок на окремі роботи на основі конкретних знань;

– професійна підготовка робітників;

– використання менеджерів для контролю і аналізу результатів робіт технологічного циклу.

Тейлор і його сучасники фактично визнавали,що робота з управління– це певна спеціальність.Організація в цілому виграє,якщо кожна група працівників зосередиться на тому,що вона робить найбільш успішно.Цей підхід різко відрізнявся від старої системи, при якій робітники самі планували свою роботу.

1.                       Розподіл загальної роботи в організації на складові її частини.

2.                       Повноваження та відповідальність. Ці категорії«тримають одна одну». «Де надаються повноваження, там виникає і відповідальність».

3.                       Дисципліна. Дотримання досягнутих угод між організацією та її робітниками.

4.                       Єдиноначальність. У кожного робітника в організації має бути один і тільки один начальник.

5.                       Єдність керівництва. Усі операції в організації, які мають одну мету,

9.                       Ієрархія (скалярний ланцюг). «Ланцюг» начальників від вищого до нижчого рівня.

10.                     Порядок. «Усьому своє місце і все на своєму місці».

11. Справедливість. Відданість персоналу організації пови поєднуватися з правосуддям керівництва організації.

12.                          Стабільність перебування на посаді.Організація має сприяти довгостроковим стосункам зі своїми робітниками.

13.                     Ініціатива. «Здатність самостійно обмірковувати та виконувати план».

14.               Корпоративний       дух.  Результат        гармонії          та          єдності          персоналу

організації.

Крім того, Файоль був першим дослідником, який класифікував вивчення менеджменту за його функціональними ознаками.I головним його внеском у

теорію      управління       є       розгляд       останнього       як       універсального      процесу,що

складається  з    кількох   взаємопов’язаних   функцій(процесний підхід).    Кожна

функція         управління       також          є          процесом,який     складається          із          серії

взаємопов’язаних дій.

Вебер приділив                увагу   розвитку   проблеми   лідерства   і    структури   влади    в

управління всією організацією.

Недоліки класичної школименеджменту: спрощене уявлення про мотиви людської поведінки; розглядання організації як замкнутої системи.

3. Школа людських відносин (1930 – 1950)

Рух за людські відносини зародився у відповідь на нездатність повністю усвідомити значення людського фактора як основного елемента ефективності організації. Цей рух був реакцією на недоліки класичного підходу. Тому школу людських відносин інколи називають неокласичною школою. Заснували її Мері Паркер Фоллет та Елтон Мейо.

Елтон Мейо став відомим у ході експерименту,який проводився на текстильній фабриці у Філадельфії в1923–1924 рр. Плинність робочої сили на прядильній дільниці тут досягала250 %, тоді як на інших дільницях лише 5-6 %. Матеріальні засоби стимулювання результатів не дали, тому президент фірми звернувся за допомогою до Мейо.

Мейо зрозумів, що вирішення проблеми криється у зміні умов праці, а не в збільшенні винагороди. Задля експерименту він встановив для прядильників дві 10-хвилинні перерви для відпочинку. Плинність робочої сили різко знизилася, поліпшився моральний стан робітників,а виробіток дуже зріс.Однак і сам Мейо повністю не зрозумів важливості своїх винаходів у цій галузі,оскільки психологія тоді була ще на початковій стадії розвитку.

Експерименти, які Е. Мейо проводив у Хоторні (1927–1933), засвідчили,

психологічному плані атмосфери (доброзичливе, уважне ставлення керівництва до робітників, довіра до керівника тощо) сприяє поліпшенню їхньої роботи. На

основі робіт Мейо, Фоллет і Бернарда було сформульовано нову філософію людських стосунків, яка враховувала психологічні мотиви поведінки людей у процесі виробництва, проблеми групових відносин, групові норми, конфлікти і співробітництво, комунікаційні бар’єри, неформальні організації.

Прихильники концепції «людських стосунків» стверджували, що економічні інтереси людей не єдині спонукальні мотиви заохотити її до праці можна також задоволенням соціальних і психологічних потреб.Ішлося про прагнення до особистого визнання, формування почуття колективізму, власної значущості тощо. На підставі концепції «людських стосунків» були розроблені рекомендації щодо керування підлеглими, як змусити їх змиритися з подальшою інтенсифікацією праці та ін.

використання психологічного фактора.

Недоліком                    школи         людських          відносинє       намагання         досягти         високої

продуктивності праці тільки за позитивних психологічних умов.

Школа людських відносин дала поштовх до розвитку таких, якнаук виробнича соціологія, психологія, соціоніка.

4. Школа організаційної поведінки (1950 – дотепер).

Поведінкова  школа                   формувалася Крісом  Арджирісом, Дугласом  Мак–

Грегором, Фредеріком Герцбергом, А. Маслоу та іншими вченими. В її основі

лежать методи налагодження міжособистісних ,відносинпідвищення ефективності людських стосунків, формування колективів за психологічною сумісністю тощо.

Якщо школа людських відносин зосереджувала свою увагу головним чином на методах налагодження міжособистісних відносин,то новий підхід намагався допомогти працівнику усвідомити свої власні можливості.Методи вивчення працівника ґрунтувалися на застосуванні науки про поведінку в

Відповідно до цієї теорії для«здорової особистості властиво: перетворювати власне існування із пасивного в активне,самовдосконалюватись». Організація може гальмувати розвиток особистості,що зумовлюватиме у працівників

зумовлює досягнення гармонії в організації.

Популярність поведінкового підходу значно виросла 60в-ті роки. Ним були охоплені всі галузі управління. Представники цієї школи пропагували свій

підхід як єдиний найкращий шлях вирішення управлінських . проблем Головним було твердження, що правильне застосування науки про поведінку завжди сприятиме підвищенню ефективності як окремого працівника,тк і підприємства в цілому.

Таким чином, внесок школи наукової поведінки– застосування прийомів управління між особистими відносинами для підвищення ступеня задоволення потреб і продуктивності праці; формування організації, в якій кожен робітник

повернення до практики управління.З’явився новий напрям менеджменту– емпірична школа, яка є відображенням попередніх течій. На думку теоретиків цієї школи, головним завданням у галузі менеджменту є: одержання, обробка й аналіз практичних даних і видача на цій основі рекомендацій для керуючих.

Виділяють два основні напрями емпіричної школи: дослідження в галузі практики організації управління та розробка теоретичних основ сучасного капіталістичного суспільства.

Головним напрямом досліджень у емпіричній школі є вивчення змісту праці та функцій керівників.Вибір такого напряму досліджень пов’язаний з тим, що теоретики акцентують увагу на професіоналізації управління,тобто перетворенні праці з управління в самостійний, специфічний вид – у особливу професію.

Одним із відомих представників емпіричної школи єПітер Друкер, який вивчає практику управління. Він стверджує, що управління має починатися з розробки цілей, а потім переходити до визначення функцій, системи взаємодії та процесу.

До                       недоліків       школиможна      віднести       ,тещо       однакові       рекомендації

управління    не     можуть     бути     ефективними      для     всіх     підприємств     через     різні

умови функціонування організацій.

Школа соціальних систем

Обґрунтовуючи  подальший  розвиток  ринкових відносин, деякі  вчені (Д.

Марч,   Г.    Саймон,   А.    Епіціоні   та      ін.)  критично     підійшли      до      попередніх

– дослідження операцій і моделі;

– вплив кількісного підходу.

Дослідження операцій і моделі за своєю суттю– це застосування методів наукового дослідження доопераційних проблем організації.

Після постановки проблеми група спеціалістів із дослідження операцій розробляє модель ситуації. Модель – це форма зображення реальності. Вона дещо спрощує реальність і подає її абстрактно. Після створення моделі змінним задаються кількісні значення. Це дозволяє об’єктивно порівняти й описати

кожну змінну і відносини між ними.

Найбільшим поштовхом до застосування кількісних методів в управлінні

дав розвиток комп’ютерів.

Таким чином, внесок кількісної школи: розробка та застосування моделей

для      поглибленого      розуміння      управлінських       проблем;розвиток кількісних

методів на допомогу керівникам у складних ситуаціях.

До                           недоліків            школиналежать:   вузькоспеціалізований           підхід            до

управління; неможливість повного врахування людського фактора.

Нова школа

Характеризується розвитком сучасних кількісних методів обґрунтування рішень шляхом упровадження в науку управління точних наук і комп’ютерів. Послідовниками цієї школи можна назвати таких дослідників менеджменту, як Р. Люса, Д. Форстера, А. Голдберга та ін.

Скачано с www.znanio.ru