Класифікація і структура власного капіталу

 Класифікація і структура власного капіталу.

В економічній літературі більша увага приділяється саме класифікації власного капіталу за складом. Класифікація власного капіталу за формою визначає частину капіталу, який був:

·        інвестований засновниками;

·        одержаний безоплатно;

·        зароблений протягом звітного періоду.

Класифікація за рівнем відповідальності дає можливістьрозділяти капітал на юридично закріплений в установчих документах та нерегламентований, як обов'язковий чинним законодавством.

Виходячи із результатів аналізу та історичних аспектів обліку статутного капіталу в різних країнах, виділено основні проблеми, які на даний час залишаються актуальними. Існують наступні проблеми:

1)     розкриття сутності термінів -статутний фонд і статутний капітал. Різницю між фондом і капіталом визначив Ж. Андре та ствердив, що фонд - це сума основних і оборотних засобів підприємства або іншими словами підсумок балансу, капітал - засоби власника, вкладені в фонд;

2)      вибір концепції обліку статутного капіталу при застосуванні на підприємстві;

3)   яким чином по сумі відображати статутний капітал - у розмірі тільки оголошеного або фактично внесеного статутного капіталу.

Статична концепція, передбачає відображення в обліку як оголошеного розміру статутного капіталу, так і заборгованості за внесками до статутного капіталу. Динамічна концепція передбачає відображення лише фактично внесеного статутного капіталу, тобто в цьому разі відсутня інформація про оголошений, про те реально не внесений капітал. Відповідно до динамічної концепції не може бути відображений в обліку весь статутний капітал. Єдиний капітал, який "цікавить" цю теорію, - внесений капітал, завдяки чому може бути одержаний прибуток. Під час утворення підприємства або для

додаткового залучення капіталу рахунок "Статутний капітал" у пасиві буде кредитований тільки на внесену величину, а в цей час в активі будуть зареєстровані внесені грошові кошти або внесок в натуральній формі. У цьому випадку в балансі немає інформації про підписаний, але реально не внесений капітал.

На нашу думку, краще дотримуватись статичної концепції, щоб контролювати погашення внесків учасниками, адже не завжди учасники вчасно додають свою частку до статутного капіталу. Якщо відображати лише фактично внесені засоби, то з даних обліку ми не дізнаємось, чи буде поповнюватись статутний каптал, з'ясувати оголошений розмір статутного капіталу, але в цьому випадку не будуть нараховуватися курсові різниці, для спрощення обліку.

У зарубіжній практиці капітал розглядається як інвестування засобів в компанії (підприємства), які належать власникам, а не довгостроковим або короткостроковим кредиторам. Важливою проблемою є визначення величини й темпів накопичення власного капіталу. Поширеним є погляд, відповідно до якого питома вага власного капіталу повинна бути на рівні 50

% і більше. Лише в цьому випадку, на думку кредиторів, підприємство з більшою ймовірністю може погасити свої зобов'язання за рахунок власних коштів. Тому збереження капіталу на цьому рівніі є першочерговим завданням підприємству.

Відображення інформації про власний капітал в Україні принципово не відрізняється від міжнародних. Це зумовлено тим, що при формуванні Положень (стандартів) бухгалтерського обліку фахівці керувалися міжнародними стандартами фінансової звітності.

Залишається невирішеним питання щодо методики проведення аналізу операцій з власним капіталом та оцінки фінансового стану підприємства, адже в кожній країні наявні різні складові власного капіталу, існують різні підходи щодо застосування і нормативного значення коефіцієнтів автономії, фінансової залежності тощо. Це пов'язано з особливостями нормативного

регулювання бухгалтерського обліку на національному та міжнародному рівні. З огляду на це, слід удосконалити методику проведення аналізу фінансового стану підприємства, врахувавши досвід зарубіжних країн та надбання українських вчених в цій галузі. Це забезпечить аналітиків та власників інформацією про структуру капіталу підприємства та дозволить спрогнозувати чи буде підприємство мати в наступному звітному періоді бажаний розмір прибутку та визначити резерви збільшення прибутку підприємства.

Структура власного капіталу

Основними складовими власного капіталу є статутний (пайовий) капітал,резервний капітал, нерозподілений прибуток. Іншими складовими, які можуть коригувати власний капітал у бік збільшення чи зменшення, є додатковий, неоплачений та вилучений капітал. Деякі суб'єкти господарювання також можуть мати в складі власних ресурсів кошти цільового фінансування, отримані в безстрокове й безоплатне користування з бюджету або інших джерел, благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян.

Статутний (пайовий) капітал — це внески засновників (учасників) до капіталу підприємства для забезпечення його функціонування. Величину зареєстрованого статутного капіталу зазначають в установчих документах і в балансі підприємства. Вона визначає в грошовому вираженні загальну вартість активів, які мають бути внесені засновниками до статутного капіталу. Сума заборгованості учасників за внесками до статутного капіталу відображується в неоплаченому капіталіі вираховується із зареєстрованого статутного капіталу при визначенні власного капіталу підприємства.

Збільшення або зменшення статутного капіталу відбувається тільки за згодою учасників і має бути відображено в установчих документах. Порядок формування статутного капіталу регулюється законодавством та установчими документами. Так, законодавством встановлено мінімальний розмір статутного капіталу для багатьох господарюючих суб'єктів. Зокрема,

для товариств з обмеженою відповідальністю (TОB) та акціонерних товариств (АT) мінімальний розмір статутного капіталу встановлено відповідно на рівні 625 та 1250 мінімальних розмірів заробітної плати, рівень якої встановлено на момент створення й реєстрації товариства.

Як внески до статутного (пайового) капіталу крім грошових коштів можуть бути зараховані основні засоби, інші матеріальні та нематеріальні активи, в тому числі права користування, патенти тощо. Вартість внесків, здійснених у матеріальній чи нематеріальній формах, оцінюється загальними зборами учасників. При передачі активу до статутного капіталу право власності на нього переходить до господарюючого суб'єкта. У разі ліквідації товариства або виходу учасника з ньогоостанній має право лише на компенсацію своєї частки в межах наявного майна, а не на сам переданий актив.

Якщо господарюючий суб'єкт створюється на пайових засадах, сума пайових внесків засновників визначає пайовий капітал. В інших випадках, зокрема при створенні акціонерного товариства, за рахунок внесків учасників формується статутний капітал, а передача внесків до статутного капіталу оформляється акціями.

Статутний капітал акціонерного товариства поділяють на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, тобто він дорівнює сумарній номінальній вартості акцій. Якщо акції розміщуються за ціною, що перевищує номінальну вартість, сума перевищення відображується в додатковому капіталіі збільшує загальну величину власного капіталу. Додатковий капітал може бути використаний для погашення збитків поточного року, при зменшенні вартості майна підприємства в результаті його переоцінки тощо.

Акціонерне товариство, як і товариство з обмеженою відповідальністю, несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями АТ у межах належних їм акцій, а учасники ТОВ — у межах внесків до статутного капіталу.

Обов'язковою складовою власного капіталу для багатьох господарюючих суб'єктів є резервний капітал. Відповідно до Закону України "Про господарські товариства" резервний капітал господарських товариств (ТОВ, АТ) створюється у розмірі, встановленому установчими документами, проте не менш як 25 % статутного капіталу. Джерелом формування резервного капіталу є прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків та виплати дивідендів. Розмір щорічних відрахувань до резервного капіталу встановлюється установчими документами, проте не може бути меншим як 5 % суми чистого прибутку.

Резервний капітал формується на випадок припинення діяльності підприємства для виконання зобов'язань перед кредиторами. Він не підлягає використанню чи розподілу в разі звичайної діяльності підприємства. Кошти резервного капіталу можуть бути використані в окремих випадках, зокрема для виплати дивідендів за привілейованими акціями в акціонерному товаристві, якщо отриманий прибуток є недостатнім для здійснення таких виплат.

Основним фінансовим результатом підприємства, яке успішно функціонує, є прибуток. Частина прибутку, реін-вестована в підприємство, може бути спрямована на збільшення резервного чи статутного капіталу або залишитись нерозподіленою. В обох випадках ця частина прибутку збільшує власний капітал підприємства і називається капіталізованим прибутком.

До вилученого капіталу зараховують акції власної емісії, викуплені АТ, або частки, викуплені товариством у його учасників. Ці суми вираховуються із загального підсумку при обчисленні власного капіталу господарюючого суб'єкта.

При ліквідації підприємства в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами та компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдало шкоди ліквідоване підприємство. Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, розподіляється серед власників

підприємства пропорційно до їх частки в статутному капіталі. Претензії кредиторів та інших осіб, не задоволені за браком майна підприємства, вважають погашеними.

Скачано с www.znanio.ru