Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

 Методи обліку витрат і калькулювання собівартості

продукції

В залежності від виду продукції, її складності, типу, характеру технологічного процесу й організації виробництва на промислових підприємствах застосовуються різні методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, а саме: нормативний, попередільний, позаказний і простий (однопередільний). Кожний з цих методів відрізняється побудовою аналітичних позицій обліку виробництва, номенклатурою об'єктів калькулювання і прийомами розподілу витрат між окремими видами виробів, а також між готовою продукцією і незавершеним виробництвом.

Простий (однопередільний) метод калькулювання собівартості продукції застосовується у виробництвах, у яких відсутнє незавершене виробництво, або воно незначне. Прикладом тут можуть служити видобуток вугілля, вироблення електроенергії.

Суть цього методу зводиться до прямого розрахунку, тобто усі витрати на виробництво по статтях калькуляції повинні поділятися на кількість виробленої продукції. У результаті виходить собівартість одиниці продукції.

Найбільш оптимальним методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції на підприємствах машинобудування і металообробної промисловості є позаказний метод. Об'єктом обліку і калькулювання при позаказному методі є окреме виробниче замовлення, що відкривається на одне чи кілька однорідних виробів (на підприємствах серійного і масового виробництва) чи на кожен виріб (на підприємствах із дрібносерійним і індивідуальним характером виробництва), а також на виконання дослідних, експериментальних, ремонтних і інших робіт. Для щомісячного визначення фактичної собівартості продукції виробничі замовлення, як правило, повинні видаватися на таку кількість одиниць, що намічається випустити протягом місяця. При виготовленні великих виробів із тривалим технологічним циклом виробництва виробничі замовлення можуть видаватися не на виріб у цілому, а на окремі його агрегати і вузли, що представляють закінчені конструкції.

При позаказному методі обліку витрат на виробництво витрати цехів враховуються по окремим замовленням і статтям калькуляції, а витрати сировини, матеріалів, палива й енергії — по окремих групах. По виробах, на які не потрібно складання розгорнутих звітних калькуляцій, облік витрат може здійснюватися тільки по статтях витрат, без розшифровки матеріалів по групах. Уся первинна документація складається з обов'язковою вказівкою номерів (шифрів) замовлень. На кожне замовлення відкривається карта аналітичного (позаказного) обліку витрат на виробництво, у якій указуються найменування, тип і кількість виробів, замовник, термін виконання замовлення, цехи-виконавці, планова собівартість, ціна й ін.

Для визначення собівартості прямі витрати (вартість матеріалів, заробітна плата і т.п.) враховуються в розрізі кожного замовлення окремо. Вони відображаються на підставі первинних видаткових документів, у яких в обов'язковому порядку вказується номер замовлення (шифр витрат). Непрямі (загальвиробничі) витрати розподіляються між замовленнями пропорційно прийнятому на підприємстві базису розподілу.

Особливість позаказного методу обліку витрат на виробництво полягає в тім, що

фактична собівартість одиниці виробів чи робіт визначається після виконання замовлення шляхом розподілу суми витрат на кількість виготовленої по цьому замовленню продукції (виробів). При здачі продукції (виробів) замовнику чи на склад частинами до виконання замовлення в цілому продукція, що здається, (вироби) оцінюється по нормативній (плановій) чи фактичній собівартості однорідних виробів, що випускалися раніше, з урахуванням змін у їхній конструкції, технології й умові виробництва. Вартість незавершеного виробництва визначається підсумовуванням витрат по незакінчених замовленнях.

Попередільний метод обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції застосовується на підприємствах з масовим випуском продукції, де з вихідної сировини (матеріалу) шляхом послідовної обробки виходить готовий продукт (наприклад, у хімічному, текстильному, цегельному, металургійному й інших виробництвах).

Найважливіша особливість попередільного методу полягає в тому, що об'єктом обліку витрат на виробництво є технологічний переділ, при якому витрати, що утворять собівартість продукції, враховуються по окремих закінчених технологічних переділах (фазах, стадіях) і статтях витрат.

Фактична собівартість продукції визначається щомісяця шляхом розподілу загальної суми витрат на кількість випущеної продукції по переділі. Відповідно до отриманих даних по переділах і складаються калькуляції собівартості продукції (напівфабрикатів). Калькуляція останнього переділу є калькуляцією собівартості готової продукції.

Застосовуються два варіанти попередільного методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції: напівфабрикатний і безнапівфабрикатний.

При полуфабрикатному варіанті прямі витрати враховуються по кожнім переділі, а усередині переділу — по видах продукції, непрямі — у цілому по виробництву з розподілом між переділами у встановленому на підприємстві порядку. Собівартість визначається по кожнім переділі, а по видах продукції усередині переділу — коефіцієнтним методом чи способом виключення витрат на супутню продукцію.

При безнапівфабрикатному варіанті калькулюеться тільки собівартість готового продукту, що складається з витрат на сировину (матеріали), витрат на заробітну плату в початковому переділі і витрат на обробку в наступних переділах.

Нормативний метод обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції застосовується на підприємствах обробних галузей промисловості з масовим і крупносерійним характером виробництва, де виробляється різноманітна і складна продукція, що складається з великої кількості деталей і вузлів (наприклад, на підприємствах машинобудування, швейної, взуттєвої, трикотажної, шинної, меблевої промисловості й ін.). В основі цього методу лежить систематичний облік змін і відхилень від установлених норм витрат на одиницю продукції з причин і винуватців виникнення цих відхилень.

Для числення фактичної собівартості продукції, що випускається, до нормативної собівартості необхідно додати або відняти від неї виявлені в звітному періоді відхилення від норм і зміни норм. Цей метод дозволяє організувати оперативний контроль за собівартістю продукції і в остаточному підсумку за формуванням фінансового результату діяльності підприємства за звітний період.

На практиці можуть застосовуватися комбіновані методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, що дозволяють максимально використовувати переваги окремих методів для прийняття управлінських рішень.