ТЕМА 7

ОСОБОВЕ СТРАХУВАННЯ

Асистанс – особливий вид страхування туристів або спец іалістів, які перебувають за кордоном, з метою надання їм до помоги на місці в технічній (ремонт автомобіля), грошовій або іншій формі. Асистанс – це перелік послуг (у рамках догово ру), що надаються у необхідний момент в натуральноречовій формі і/або грошовими коштами через технічне, медичне та фінансове сприяння. Асистанс належить до соціального стра хування, яке забезпечує безпеку мандрівників людей та їхніх сімей. За кордоном його пропонують великі фірми: VAP

Assistance, Europe Assistance, Alvia, Gesa  та інші. Головна мета – надання у критичних ситуаціях, наприклад при аварії, при проведенні рятувальних операцій, моральної, медичної та тех нічної підтримки.

Ануїтет є страховим договором, за яким виплачується річна рента протягом будьякого періоду життя застрахованого в обмін на сплату премії при укладанні договору страхування. На прак тиці річна рента може виплачуватися і щорічно, і щомісячно, але в сумі дорівнює нарахованій за рік. Найчастіше ануїтети купують при виході на пенсію або для оплати навчання дітей (на користь третьої особи). Розрізняють такі види ануїтетів.

Простий ануїтет. При сплаті одноразової премії застрахова ному виплачується річна рента довічно.

Відстрочений ануїтет. При укладанні договору обумов люється період між укладанням договору та початком виплати ренти. За цей відкладений проміжок часу призначаються періо дичні премії для оплати страхувальником ануїтету.

Строковий ануїтет. Страховий договір передбачає виплату ренти тільки до чітко обумовленої дати або до передчасної смерті (до закінчення строку дії договору).

Гарантований ануїтет. За договором передбачається випла та ренти довічно (до смерті) або протягом гарантованого строку залежно від того, який з цих двох періодів виявиться більш три валішим.

Базові типи полісів із страхування життя мають такі суттєві відмінності:

1)     тимчасове страхування життя – страхування життя на випадок смерті на визначений проміжок часу. В обмін на сплату стра хових премій страховик зобов’язаний виплатити зазначену в до говорі страхову суму у разі смерті застрахованого протягом строку дії договору;

2)     довічне страхування життя – страхування на випадоксмерті протягом усього життя застрахованого.  В обмін на спла ту страхових премій страховик зобов’язується сплатити стра хову суму у разі смерті застрахованого, коли б вона не відбула ся;

3)     змішане страхування життя – страхування і на випадоксмерті, і на дожиття протягом визначеного проміжку часу. Стра ховик зобов’язується сплатити страхову суму як у разі смерті зас трахованого, якщо вона настане до закінчення строку дії догово ру, так і після закінчення строку дії договору, якщо застрахований залишається живим.

Втрата працездатності має такі різновиди:

•        постійна повна втрата загальної працездатності – повна та абсолютна непрацездатність, яка не дозволяє застрахованій особі займатися будьякою трудовою діяльністю та яка триває до кінця його життя;

•        часткова повна втрата загальної працездатності – втрата кінцівок, зору, слуху або мови. Таким чином, цей вид втрати пра цездатності прирівнюється до певного виду тілесних ушкоджень або іншого погіршення функцій організму. Зазвичай у таких ви падках страхове покриття надається у вигляді страхового забез печення згідно з таблицями розмірів страхових виплат (склада ються страховиками самостійно при наданні послуг з добровільного страхування);

•        тимчасова втрата працездатності – неспроможність за станом здоров’я, що підтверджується лікарем, виконувати робо ту протягом відносно невеликого проміжку часу – до трьох місяців, після закінчення якого хворий повинен бути направле ний на огляд для встановлення ступеня втрати загальної спро можності до праці.

Добровільне медичне страхування (ДМС) являє собою су купність видів страхування, що передбачають зобов’язання стра ховика із страхових виплат у розмірі часткової або повної ком пенсації додаткових витрат застрахованого, що викликані його зверненням до медичної установи за медичними послугами, які включені до визначеної програми медичного страхування. ДМС має аналогічну мету, що й обов’язкове, – надання громадянам гарантії отримання медичної допомоги шляхом страхового фінан сування. Однак загальна мета у ДМС досягається іншими спосо бами.

Поперше, добровільне медичне страхування, на відміну від обов’язкового, є видом не соціального, а комерційного страху вання.

Подруге, зазвичай, добровільне медичне страхування є до повненням до обов’язкового медичного страхування, яке забез печує можливість отримання громадянами медичних послуг по над ліміти, встановлені у програмах ОМС в рамках державної бюджетної медицини.

Потретє, ОМС використовує принцип страхової солідар ності, а ДМС – принцип страхової еквівалентності. За договором добровільного медичного страхування застрахований отримує ті види медичних послуг і в тих розмірах, за які була сплачена стра хова премія.

Почетверте, участь у програмах ДМС не регламентується державою і реалізує потреби та можливості кожного окремого громадянина або професійного колективу.

Основні види ДМС розрізняються залежно від наслідків на стання хвороби, обсягу страхового покриття, типу страхового та рифу, ступеня доповнення системи ОМС. При укладанні догово ру з ДМС громадяни мають право на вибір форми страхування, вибір страхової компанії, вибір лікувальнопрофілактичної уста нови, отримання медичної допомоги на всій території (незалежно від місця проживання) та ін.

Класифікація договорів із страхування життя здійснюється за такими ознаками:

1) за об’єктом страхування життя:

•        договори щодо власного життя, коли застрахований і стра хувальник – одна особа;

•        договори щодо життя іншої особи, коли застрахований і страхувальник – різні особи;

•        договори спільного страхування життя на основі принципу першої або другої смерті;

2) залежно від предмета страхування:

•    страхування на випадок смерті;

•    страхування на дожиття;

•    змішане страхування життя;

3) щодо порядку сплати страхових премій:

•  договори з одноразовою премією;

•  договори з періодичними преміями, які сплачуються протягом строку дії договору, або протягом обмеженого про міжку часу, меншого, ніж строк договору, або протягом усьо го життя;

4) за періодом дії страхового покриття:

•                   довічне страхування;

•                   страхування життя на визначений строк; 5) за формою страхового покриття:

•                   страхування на чітко встановлену страхову суму;

•                   страхування на страхову суму, яка зменшується;

•                   страхування на страхову суму, яка збільшується;

•                   зростання страхової суми відповідне до зростання індексу роздрібних цін;

•                   зростання страхової суми за рахунок участі в прибутку стра ховика;

•                   зростання страхової суми за рахунок прямого інвестування страхових премій у спеціалізовані інвестиційні фонди; 6) за видом страхових виплат:

•                   страхування з одночасною виплатою страхової суми;

•                   страхування з виплатою ренти (ануїтету);

•                   страхування доходів родини;

•                   страхування життя з виплатою пенсії;

7) за способом укладання договори страхування поділяються на:

•                   індивідуальні;

•                   колективні.

Конверсія – переведення полісу з одного виду страхування життя в інший.

Основними критеріями, за якими розрізняють договори страху& вання життя, є:

•                   об’єкт страхування;

•                   предмет страхування;

•                   порядок сплати страхових премій;

•                   період дії страхового покриття;

•                   форма страхового покриття;

•                   вид страхових виплат; • форма укладання договору.

Норма дохідності у страхуванні життя – величина доходу, що надходить за рік з одиниці грошової суми, яка інвестується стра ховиком. Відповідно з договором страхування страхувальник сплачує внески на початку договору страхування, а страхові ви плати здійснюються через певний час. Протягом зазначеного пе ріоду страховик інвестує тимчасово та відносно вільні від зобов’я зань кошти та отримує на них дохід. На момент розрахунку неттоставок страховик не в змозі визначити точно, під який про цент він вкладе страхові резерви, тому в розрахунках тарифних ставок закладається запланована норма дохідності. В деяких краї нах мінімальна гарантована норма процента, яку повинен забезпе чити страховик, встановлюється державними органами нагляду за страховою діяльністю. До таких країн відноситься і Україна. Зо крема, в Законі України «Про страхування» (ст. 9) зазначено, що визначена у договорі страхування життя величина інвестиційного доходу не повинна перевищувати чотирьох відсотків річних.

Обов’язкове медичне страхування (ОМС) полягає у забезпеченні всім громадянам рівних гарантованих можливостей отримання медичної, лікарської та профілактичної допомоги у розмірах, що встановлені державними програмами ОМС. Основна мета ОМС полягає в зібранні та капіталізації страхових внесків і наданні за рахунок зібраних коштів медичної допомоги всім категоріям гро мадян на законодавчо встановлених умовах і в гарантованих роз мірах. Страхувальниками, які оплачують страхові послуги при ОМС, можуть бути:

•                   для непрацюючих громадян – органи самоврядування, ад міністрації областей, міст, районів та ін.;

•                   для працюючих – підприємства, установи, організації та ін.

Основними функціями страхової медицини є вироблення єдиної політики упровадження та функціонування системи ОМС в Україні, вирівнювання фінансування територій регіонів Украї ни за принципом єдиного подушного нормативу, створення стра хового запасу на випадок надзвичайних ситуацій, а також фінан сування науководослідницьких програм.

Програма ОМС передбачає мінімально необхідний перелік медичних послуг, що гарантує кожній людині, яка має страховий поліс, право на користування медичними послугами.

Об’єкти особового страхування не мають вартісної оцінки, тому вважається, що не відбувається компенсації матеріальної шкоди, а мають місце виплати страховика на користь страху вальника або його родини, які носять характер фінансової допо моги.

Обов’язкове страхування від нещасних випадків здійснюється за трьома напрямками:

•        обов’язкове страхування від нещасних випадків є одним із елементів системи соціального страхування і покриває ризики виробничого травматизму та професійних захворювань. Сфера його дії обмежується наслідками нещасних випадків, які відбу ваються на робочому місці або у робочий час. Особливістю цього виду страхування є те, що страхові внески повністю сплачує ро ботодавець;

•        іншим напрямком організації обов’язкового страхування від нещасних випадків, що доповнює або компенсує соціальне страхування, є обов’язкове державне страхування життя та здо ров’я тих категорій державних службовців, чия професійна діяльність пов’язана з підвищеним ризиком нещасного випадку при виконанні своїх службових обов’язків;

•        третім напрямком обов’язкового страхування від нещас них випадків є обов’язкове особове страхування пасажирів, які перевозяться автомобільним, повітряним, залізничним і вод ним транспортом за міжміськими та туристичними маршрута ми.

Для одержання свідоцтва на право займатися актуарними розрахунка& ми та посвідчувати їх заявник подає до Держфінпослуг такі документи:

•        заяву про видачу свідоцтва на право займатися актуарними розрахунками та посвідчувати їх;

•        копію документа про вищу освіту;

•        копію сторінок трудової книжки або довідку, підписану керівником страховика та засвідчену печаткою страховика, що підтверджують досвід роботи з виконання актуарних розрахунків у межах території України;

•        копію сторінок паспорта, що підтверджують дані, зазна чені у заяві;

•        копію кваліфікаційного свідоцтва;

•        копію документа про успішне складання професійних ек заменів, передбачених американською та/або британською екза менаційними системами, або копію документів про професійну кваліфікацію дійсного чи асоційованого члена однієї з професій них актуарних організацій.

Держфінпослуг протягом 30 днів із дня надходження заяви та всіх необхідних документів приймає рішення про видачу або відмову у видачі свідоцтва на право займатися актуарними розра хунками та посвідчувати їх. Свідоцтво не підлягає передаванню для використання іншими особами.

Особа, яка претендує на право займатися актуарними розрахунка& ми зі страхування життя, посвідчувати їх та отримати свідоцтво (стро ком на три роки), повинна мати:

•        вищу освіту;

•        досвід роботи з виконання актуарних розрахунків зі стра хування життя у межах території України не менший, ніж три роки; • кваліфікаційне свідоцтво;

•        документи про успішне складання професійних екзаменів, передбачених американською та/або британською екзаменацій ними системами.

Особа, яка претендує на право займатися актуарними розрахунка& ми з видів страхування, інших, ніж страхування життя, посвідчувати їх та отримати свідоцтво (строком на три роки), повинна мати:

•        вищу освіту;

•        досвід роботи з виконання актуарних розрахунків із видів страхування, інших, ніж страхування життя у межах території

України, не менший, ніж три роки;

•        кваліфікаційне свідоцтво;

•        документи про успішне складання професійних екзаменів, передбачених американською та/або британською екзаменацій ними системами.

Для укладання пенсійного договору використовуються пенсійні плани або схеми. Зміст пенсійного плану:

•        накопичення страхової суми за пенсійним планом за раху нок сплати періодичних страхових внесків протягом трудової діяльності застрахованого;

•        купівля в страховій компанії ануїтету на суму, що отримана за пенсійним страхуванням, при виході застрахованого на пен сію;

•        виплата фіксованої суми при виході на пенсію як однора зової допомоги.

Оскільки договір пенсійного страхування має за мету забез печення доходу в старості, то він не може бути викуплений стра хувальником. У разі смерті застрахованого протягом трудової діяльності визначена частина від накопичених пенсійних внесків може бути виплачена спадкоємцям. Пенсійне страхування може бути здійснене за колективним страховим договором разом із ро ботодавцем.

При здійсненні обов’язкового особового страхування від нещас& ного випадку на транспорті застрахованими вважаються:

•        пасажири з моменту оголошення посадки в морське або річкове судно, поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки;

•        водії тільки на час обслуговування поїздки.

Страховий платіж утримується з пасажира транспортною організацією, яка має агентську угоду із страховиком, на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області, Автономної Республіки Крим у розмірі до 2 відсотків вартості проїзду, на маршрутах приміського сполу чення до 5 відсотків вартості проїзду. Кожному застрахованому транспортна організація, що є агентом страховика, видає страхо вий поліс. Він може видаватися на окремому бланку або містити ся на зворотному боці квитка.

При страхуванні пасажирів усіх видів транспорту міжна родних сполучень страховий платіж включається у вартість квитка і утримується з пасажира транспортною організацією у розмірі до 2 відсотків вартості проїзду в національній валюті України.

Пасажири, що мають право на безкоштовний проїзд відпо відно до чинного законодавства, підлягають обов’язковому осо бовому страхуванню без сплати страхового платежу і без отри мання ними страхового полісу.

Страхувальниками водіїв є юридичні особи або дієздатні гро мадянисуб’єкти підприємницької діяльності, які є власниками транспортних засобів чи експлуатують їх і уклали із страховиком договори страхування. Страховий платіж із обов’язкового особо вого страхування водіїв на залізничному, автомобільному та електротранспорті визначається у розмірі до 1 відсотка страхової суми за кожного застрахованого.

Розмір страхової суми для кожного застрахованого становить 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Страховики виплачують страхові суми:

а) у разі загибелі або смерті застрахованого внаслідок нещас ного випадку на транспорті сім’ї загиблого або його спадкоємцю у розмірі 100 відсотків страхової суми;

б) у разі одержання застрахованим травми внаслідок нещас

ного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності:

І групи – 90 відсотків страхової суми;

ІІ групи – 75 відсотків страхової суми; ІІІ групи – 50 відсотків страхової суми.

в) у разі тимчасової втрати застрахованим працездатності за кожну добу – 0,2 відсотка страхової суми, але не більше 50 відсотків страхової суми.

У разі смерті або встановлення інвалідності застрахованому після тимчасової втрати працездатності та отримання ним страхо вого відшкодування потерпілому або його спадкоємцеві випла чується різниця між максимальною страховою сумою, передба ченою підпунктами «а» і «б» цього пункту, та вже отриманим відшкодуванням. Страхова сума виплачується незалежно від ви плат із соціального страхування, соціального забезпечення та в порядку відшкодування збитків.

При здійсненні обов’язкового страхування державних виконавців страхуванню підлягають заступник директора Департаменту державної виконавчої служби Мін’юсту – начальник відділу при мусового виконання рішень, заступник начальника відділу при мусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мін’юсту, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці районного, міського (міста облас ного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби та інші категорії державних виконавців (застраховані).

Страхові платежі, включаючи витрати страховика на його проведення в розмірі 6 відсотків від загальної суми цих платежів, перераховуються Мін’юстом (страхувальником) на рахунок стра ховика.

Страховик виплачує страхові суми:

а) у разі загибелі застрахованого під час виконання службо вих обов’язків – спадкоємцям – у розмірі десятирічного заробіт ку загиблого за останньою посадою, яку він займав;

б) у разі каліцтва, одержаного застрахованим під час вико нання службових обов’язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби або не пізніше, ніж через три місяці після звільнення від служби чи після закінчення цього терміну, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися під час виконання службових обов’язків, – у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності: до 25 відсотків – трирічного, від 25 до 60 відсотків – чотирирічного, від 60 до 100 відсотків – п’ятирічного заробітку.

Виплата страхових сум, зазначених у підпунктах «а» і «б» цього пункту, у зв’язку із загибеллю або у разі каліцтва провадиться за вирахуванням раніше виплачених страхових сум за цей самий стра ховий випадок. При цьому страхова сума виплачується незалеж но від виплат за іншими видами страхування і виплат у порядку відшкодування шкоди.

При здійсненні обов’язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов’язків страхуванню підляга& ють працівники, зайняті наданням медичної допомоги населен ню, проведенням лабораторних і наукових досліджень з проблем ВІЛ інфекції, виробництвом біологічних препаратів для діагно стики, лікування і профілактики ВІЛ інфекції та СНІДу. Стра хування здійснюється за рахунок власника (уповноваженого ним органу) закладу охорони здоров’я, науководослідних установ та виробника біологічних препаратів для діагностики, лікування і профілактики ВІЛінфекції та СНІДу. Обов’язкове страхуван ня працівників бюджетних установ і організацій здійснюється за рахунок коштів, передбачених на цю мету в кошторисах на їхнє утримання.

Страхові платежі вносяться в розмірі 0,01 неоподатковува ного мінімуму доходів громадян за кожного застрахованого пра цівника. Загальна сума страхових платежів визначається страху вальником з урахуванням фактичної чисельності працюючих осіб, посади яких віднесені до категорії медичних працівників та інших осіб, які підлягають обов’язковому страхуванню на випа док інфікування вірусом імунодефіциту людини під час вико нання ними професійних обов’язків, станом на 31 грудня.

Страховики виплачують страхові суми:

а) у разі смерті працівника від захворювань, зумовлених роз витком ВІЛінфекції внаслідок інфікування вірусом імунодеф іциту людини під час виконання ним професійних обов’язків, – у розмірі десятирічної заробітної плати померлого за останньою займаною ним посадою;

б) у разі визнання працівника інвалідом внаслідок інфіку вання вірусом імунодефіциту людини під час виконання ним про фесійних обов’язків:

І групи –  у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів до ходів громадян;

ІІ групи – у розмірі 75 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

ІІІ групи – у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів до ходів громадян.

в) у разі тимчасової втрати працездатності працівником внас лідок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час вико нання ним службових обов’язків – за кожну добу 0,3 неоподат ковуваного мінімуму доходів громадян, але не більш як 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за весь час тим часової втрати працездатності протягом дії договору обов’язко вого страхування;

г) у разі інфікування працівника вірусом імунодефіциту лю дини під час виконання ним службових обов’язків – у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Страхові суми виплачуються з урахуванням рівня неоподат ковуваного мінімуму доходів громадян на день виплати. Виплата страхової суми у разі смерті чи настання інвалідності застрахова ного працівника провадиться за вирахуванням раніше сплачених страхових сум.

При здійсненні обов’язкового страхування спортсменів вищих категорій страховому захисту підлягають спортсмени збірних ко манд України (застраховані). Страхові платежі сплачують Мінмолодьспорт, Міноборони, МВС, Служба безпеки до 25 чис ла кожного місяця у розмірі 5% відсотків фонду оплати праці, включаючи встановлені чинним законодавством доплати та над бавки застрахованим за минулий місяць. Страховик виплачує страхові суми у разі:

а) загибелі або смерті застрахованого під час підготовки до змагань та участі в них його спадкоємцям – у розмірі десятирічного грошового утримання застрахованого за останньою посадою, яку він займав;

б) втрати застрахованим працездатності внаслідок поранен ня, контузії, травми або каліцтва, що сталися під час підготовки до змагань та участі в них, – у розмірі, який визначається з розра хунку середньої заробітної плати пропорційно терміну втрати працездатності, встановленого медичним закладом, за умови, що ушкодження здоров’я застрахованого віднесене до категорії тяж ких травм згідно з медичною класифікацією травм, затвердже ною МОЗ;

в) встановлення застрахованому інвалідності в період чин ності договору страхування, до якої призвів нещасний випадок, що стався під час підготовки до змагань або участі в них:

І групи – 100 відсотків страхової суми; ІІ групи – 80 відсотків страхової суми; ІІІ групи – 60 відсотків страхової суми.

Виплата страхових сум, зазначених у підпунктах «б» і «в» цього пункту, проводиться з урахуванням раніше виплачених страхо вих сум за цей самий страховий випадок.

Із вимогою про виплату страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть звернутися до страховика протягом трьох років з дня настання страхового випадку. Виплата страхових сум проводиться у семиденний термін з дня одержання страховиком усіх необхідних документів від застрахованого або його спад коємців. У разі відмови щодо виплати страхової суми страховик у семиденний термін письмово повідомляє про це застрахованого або його спадкоємців і страхувальника із зазначенням причин відмови.

При здійсненні обов’язкового страхування членів екіпажу повітря& ного судна та іншого авіаційного персоналу страхувальником є експ луатант повітряного судна. Максимальний розмір страхового та рифу на один рік не повинен перевищувати двох відсотків страхової суми, визначеної договором обов’язкового страхуван ня.

Страховим випадком вважається подія, внаслідок якої запо діяна шкода життю і здоров’ю членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу (смерть, інвалідність, тимчасова втрата працездатності) під час виконання ними службових обо в’язків (з початку передпольотної підготовки до закінчення після польотних робіт). Страхова сума, встановлена договором обов’яз кового страхування, не повинна бути меншою, ніж 100000 гривень за кожну застраховану особу.

Страховик виплачує страхові суми у разі:

а) загибелі або смерті застрахованої особи внаслідок страхо вого випадку – спадкоємцю загиблого (померлого) – 100 відсотків страхової суми;

б) встановлення застрахованій особі інвалідності І групи – 100 відсотків, ІІ групи – 80 відсотків, ІІІ групи – 60 відсотків страхової суми;

в) тимчасової втрати працездатності застрахованою особою за кожну добу – 0,2 відсотка, але не більше, як 50 відсотків стра хової суми.

Страховик, не пізніше, ніж через 10 днів після отримання необхідних документів, за умови встановлення факту настання страхового випадку згідно з договором обов’язкового страхуван ня повинен здійснити страхові виплати.

При здійсненні обов’язкового страхування працівників замовни& ка авіаційних робіт, осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт зазначені особи вважа ються застрахованими з моменту заходження на борт повітря ного судна, з метою виконання ними своїх обов’язків, до мо менту сходження з нього. Страхувальником є фізична або юри дична особа, яка є замовником авіаційних робіт і уклала відпов ідну угоду з виконавцем авіаційних робіт. Максимальний розмір страхового тарифу на один рік не повинен перевищувати двох відсотків страхової суми, визначеної договором обов’язкового страхування.

Страховим випадком вважається подія, внаслідок якої запо діяна шкода життю і здоров’ю застрахованих осіб (смерть, інвалідність, тимчасова втрата працездатності) під час виконання ними службових обов’язків щодо забезпечення технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт. Страхова сума, встанов лена договором обов’язкового страхування, не повинна бути мен шою, ніж 100000 гривень для кожної застрахованої особи.

Страховик виплачує страхові суми у разі:

а) загибелі або смерті застрахованої особи внаслідок страхо вого випадку спадкоємцю загиблого (померлого) – 100 відсотків страхової суми;

б) встановлення застрахованій особі інвалідності І групи – 100 відсотків, ІІ групи – 80 відсотків, ІІІ групи – 60 відсотків страхової суми;

в) у разі тимчасової втрати працездатності застрахованою осо бою за кожну добу – 0,2 відсотка, але не більше, як 50 відсотків страхової суми.

Страховик, не пізніше, ніж через 10 днів після отримання необхідних документів, за умови встановлення факту настання страхового випадку згідно з договором обов’язкового страхуван ня повинен здійснити страхові виплати.

При здійсненні обов’язкового страхування життя і здоров’я спец& іалістів ветеринарної медицини страхуванню підлягають лікарі, фель дшери та техніки ветеринарної медицини, які здійснюють діагно стичні, профілактичні, оздоровчі, лікувальні роботи у тваринництві, ветеринарносанітарну експертизу тваринницької продукції та надають інші ветеринарні послуги власникам тварин. Страхові платежі сплачуються установами державної ветеринарної меди цини, які мають позабюджетні надходження. Щорічний страхо вий внесок за кожного застрахованого встановлюється у розмірі 8% мінімального розміру заробітної плати. Якщо протягом року розмір мінімальної заробітної плати змінювався, то не пізніше як через місяць після її зміни проводяться перерахунки страхових платежів.

Страховик виплачує страхові суми:

а) спадкоємцям застрахованого – у розмірі п’ятирічної заро бітної плати застрахованого за останньою посадою, яку він зай мав до настання страхового випадку або його наслідків, що ви никли протягом року, в результаті яких застрахований загинув

(помер);

б) застрахованому – у розмірі чотирирічної заробітної плати застрахованого за останньою посадою, яку він займав до встанов лення інвалідності, якщо в результаті страхового випадку або його наслідків, що виникли протягом року, застрахованому встанов лено першу або другу групу інвалідності;

в) застрахованому – у розмірі трирічної заробітної плати зас трахованого за останньою посадою, яку він займав до встанов лення інвалідності, якщо в результаті страхового випадку або його наслідків, що виникли протягом року, застрахованому встанов лено третю групу інвалідності.

Виплата зазначених у підпунктах «а», «б», «в» цього пункту страхових сум проводиться за вирахуванням раніше виплачених сум за цей самий страховий випадок. При цьому страхова сума за обов’язковим страхуванням спеціалістів ветеринарної медицини виплачується незалежно від виплат за обов’язковим соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням та в порядку відшко дування збитків.

Виплата страхових сум проводиться у семиденний термін з дня одержання страховою компанією всіх необхідних документів від застрахованого або його спадкоємців.

При здійсненні обов’язкового особового страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожеж& них дружин страхувальником є підприємство, установа, організа ція, які утримують підрозділи відомчої та сільської пожежної охо рони і добровільні пожежні дружини (команди), та виконавчий комітет відповідної Ради, за рахунок бюджету якої утримується підрозділ сільської пожежної охорони. Застрахованим є праців ник відомчої та сільської пожежної охорони, член  добровільної пожежної дружини (команди), який виконує згідно із чинним законодавством функції з гасіння пожеж і ліквідації наслідків аварії.

Максимальний страховий тариф становить 2 відсотки стра хової суми за кожного застрахованого на рік. Максимальний обсяг відповідальності страховика встановлюється у розмірі десяти річної заробітної плати застрахованого за його посадою на день страхування. За шкоду, заподіяну здоров’ю застрахованого внас лідок виконання ним обов’язків щодо гасіння пожеж або ліквідації наслідків аварії, страховик провадить одноразову виплату у разі встановлення застрахованому:

І групи інвалідності – 100 відсотків страхової суми; ІІ групи інвалідності – 90 відсотків страхової суми; ІІІ групи інвалідності – 70 відсотків страхової суми.

При тимчасовій втраті працездатності внаслідок страхового випадку застрахованому виплачується 0,2 відсотка страхової суми за кожну добу, але не більше, як 50 відсотків страхової суми.

У разі загибелі або смерті застрахованого його спадкоємцям виплачується 100 відсотків страхової суми.

Якщо проведена виплата страхової суми, страхова відпові дальність страховика залишається до закінчення терміну дії стра хування, при цьому страхова сума обчислюється як різниця між початковою та виплаченою страховою сумою.

З вимогою про виплату страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть звернутися до страховика не пізніше трьох років з дня настання страхового випадку.

При здійсненні обов’язкового страхування членів екіпажу по& вітряного судна та іншого авіаційного персоналу страхувальником є експлуатант повітряного судна, а застрахованими – члени екі пажу та інший авіаційний персонал. Страховим випадком вва жається подія, внаслідок якої заподіяна шкода життю і здоров’ю членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персона лу під час виконання ними службових обов’язків (з початку пе редпольотної підготовки до закінчення післяпольотних робіт). Розмір максимального страхового тарифу на один рік не повинен перевищувати 2 відсотків страхової суми, визначеної договором обов’язкового страхування. Страхова сума не повинна бути мен шою, ніж 100000 гривень за кожну застраховану особу.

Страховик виплачує страхові суми у разі:

•        загибелі або смерті застрахованої особи внаслідок страхо вого випадку – спадкоємцю загиблого (померлого) згідно із за конодавством  – 100 відсотків страхової суми;

•        встановлення застрахованій особі інвалідності І групи – 100 відсотків, ІІ групи – 80 відсотків, ІІІ групи – 60 відсотків страхової суми;

•        тимчасової втрати працездатності застрахованою особою за кожну добу – 0,2 відсотка, але не більше, як 50 відсотків страхо вої суми.

Страховик не пізніше, через 10 днів після отримання необхід них документів, за умови встановлення факту настання страхо вого випадку зобов’язаний здійснити страхові виплати.

При здійсненні обов’язкового страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного про& цесу під час виконання авіаційних робіт страхувальником є фізична або юридична особа, яка є замовником авіаційних робіт і уклала відповідну угоду з виконавцем авіаційних робіт. Застрахованими є працівники замовника авіаційних робіт, особи, пов’язані із за безпеченням технологічного процесу під час виконання авіацій них робіт з моменту заходження на борт повітряного судна до мо менту сходження з нього. Страховим випадком вважається подія, внаслідок якої заподіяна шкода життю і здоров’ю застрахованих осіб під час виконання ними службових обов’язків щодо забезпе чення технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт. Розмір максимального страхового тарифу на один рік не повинен перевищувати 2 відсотків страхової суми, визначеної договором обов’язкового страхування.

Страхова сума не повинна бути меншою, ніж 100000 гривень за кожну застраховану особу. Страховик виплачує страхові суми у разі:

•        загибелі або смерті застрахованої особи внаслідок страхо вого випадку – спадкоємцю загиблого (померлого) згідно з зако нодавством – 100 відсотків страхової суми;

•        встановлення застрахованій особі інвалідності І групи – 100 відсотків, ІІ групи – 80 відсотків, ІІІ групи – 60 відсотків страхової суми;

•        тимчасової втрати працездатності застрахованою особою за кожну добу – 0,2 відсотка, але не більше, як 50 відсотків страхо вої суми.

Страховик не пізніше, як через 10 днів після отримання необхідних документів, за умови встановлення факту настан ня страхового випадку зобов’язаний здійснити страхові випла ти.

Основними принципами страхування життя є:

•        страховий інтерес. Страховий інтерес мають страхуваль ник щодо власного життя, роботодавець щодо життя своїх співробітників, одне із подружжя щодо життя іншого, родичі щодо життя дітей, партнери по бізнесу, кредитори щодо життя боржника;

•        участь у прибутку страхової компанії. Страхові компанії зі страхування життя, враховуючи довгостроковий характер цього виду страхування, залучають страхувальників до участі в прибутку, який вони отримують. Кожний рік страховик здійснює оцінку своїх ак тивів і пасивів та частину отриманого прибутку спрямовує на збільшення страхових сум за договорами страхування. Ця додаткова сума називається бонусом та виплачується тільки після закінчення строку дії договору або настання страхового випадку. Існують дві форми нарахування бонусів:

1)     щорічні бонуси, що нараховуються у вигляді оголошеного процента від страхової суми (можуть бути прості та складні з ура хуванням реінвестування);

2)     кінцевий бонус, що нараховується страховою компанією при закінченні строку дії договору або у разі претензії з метою підвищення зацікавленості клієнта у збереженні дії договору на весь строк або заохочення за тривалий строк оплати премії при довічному страхуванні;

& викуп страхового договору. Викупна сума – це грошова сума, яку страховик готовий виплатити страхувальнику, що має намір з будьякої причини розірвати договір страхування життя. Вона є вартістю накопиченого за договором довгострокового страху вання життя резерву премій, що підлягають виплаті страхуваль нику на день довгострокового розірвання договору відповідно до його умов. Існують й інші операції, які забезпечують право вимо ги страхувальником суми резерву, нарахованого за його страхо вим договором:

1)     цесія. Страхувальник може подарувати або продати власність договору іншій особі. У даному разі вартість накопиче ного страхового резерву може перейти до іншого застрахованого. При цьому страховий договір не припиняє своєї дії;

2)     аванс або позика під страховий договір. Страхувальник може запозичити у страховика суму в розмірі до 92% вартості ви купу, не припиняючи дії договору, за умови продовження оплати премій;

3)     передача полісу під заставу. Страховий поліс може переда ватися у заставу особі, яка надає позику застрахованому.

Ризик при страхуванні життя – це тривалість людського життя. Ризиком є не сама смерть, а час її настання. Тому ризик, який страхується, має три вірогідносних аспекти:

•        вірогідність померти у молодому віці або раніше від серед ньої тривалості життя;

•        вірогідність померти або вижити протягом визначеного про міжку часу;

•        вірогідність жити у старості, маючи велику тривалість жит тя, що вимагає отримання регулярних доходів без продовження трудової діяльності.

Ринок медичних послуг – це особлива галузь грошових відно син, де об’єктом купівліпродажу є медична послуга, формують ся страховий захист, пропозиція та попит на нього. Об’єктивна основа його розвитку – забезпечення безперервності лікувально профілактичної допомоги. Цей ринок можна розглядати також як форму організації грошових відносин щодо формування та розподілу страхового фонду для забезпечення захисту населення, а також як сукупність страхових організацій, які беруть участь у наданні медичної допомоги.

Система медичного страхування передбачає адміністративно господарську самостійність лікувальнопрофілактичних установ, бездефіцитність їх фінансування, забезпечення соціальних га рантій при наданні медичних послуг соціально незахищеним про шаркам населення. Медичне страхування або страхування здоро в’я включає усі види страхування із захисту майнових інтересів страхувальників і застрахованих, пов’язані із розладом здоров’я та втратою працездатності. Безпосереднім інтересом страхуваль ника (застрахованого) тут є можливість компенсації витрат на медичне обслуговування за рахунок коштів страховика. Медичне страхування здійснюється за рахунок відрахувань від прибутку підприємств або особових коштів населення шляхом укладання відповідних договорів.

Страхування громадян, які виїжджають за кордон – комплекс ний вид страхування, який неможливо класифікувати однознач но. Основним змістом цього виду страхування є компенсація ме дичних витрат, які можуть виникнути в закордонній поїздці внаслідок раптового захворювання  або нещасного випадку. Цей аспект страхування громадян, які від’їжджають за кордон, тісно пов’язується із звичайним страхуванням від нещасних випадків (в частині відшкодування медичних витрат). На відміну від ме дичного страхування, відшкодуванню підлягають лише ті витра ти, які виникають внаслідок раптового захворювання або нещас ного випадку. Відмінність звичайного страхування від страхування від нещасного випадку полягає в території дії полісу. Якщо йдеться про звичайне страхування від нещасного випадку або медичне страхування, то відповідальність страховика, зазви чай, територіально обмежується країною постійного проживан ня застрахованого. У страхуванні громадян, які від’їжджають за кордон, навпаки, покриття розповсюджується на закордонні країни і не діють на території країни постійного проживання. Традиційно цей вид страхування прийнято відносити до страху вання від нещасних випадків, але в ньому також присутні еле менти й майнового страхування, і страхування невідкладної до помоги.

Організація страхування громадян, які від’їжджають за кор дон, можлива у двох формах:

•        компенсаційній, коли елемент страхування невідклад ної допомоги відсутній; застрахований у подорожі не тільки самостійно оплачує медичні послуги, але й бере на себе їх організацію. Після повернення з подорожі він на основі нада них документів (рахунків, рецептів тощо) отримує від стра ховика компенсацію тих витрат, які включені до страхового покриття;

•        сервісній, що з позиції клієнта виглядає таким чином. Перед поїздкою клієнт укладає з вітчизняною страховою ком панією договір страхування, який, язазвичай, гарантує йому оплату обумовлених медичних витрат, а також надання пев них послуг. У страховому полісі зазначені телефони опера тивних (сервісних) центрів, по одному з яких застрахований зобов’язаний повідомити про факт захворювання або нещас ного випадку. З цього моменту організацією та оплатою до помоги застрахованому займається виключно оперативний центр.

Страхування на дожиття означає, що особа, яка платила стра ховий внесок, дожила до певного попередньо встановленого віку, отримує від страховика страхову суму.

Страхування на випадок смерті передбачає, що за страхову пре мію, яка вноситься страхувальником протягом усього його життя або до якогось певного часу, страховик зобов’язується при на станні смерті, коли б вона не сталася, виплатити попередньо вста новлену страхову суму.

Страхування життя – підгалузь особового страхування, в якій об’єктом страхових відносин є майнові інтереси, що не супере чать законодавству України, пов’язані із життям застрахованого, що здійснюється на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником.

Договір страхування життя відрізняє від інших страхових до& говорів чотири аспекти:

1)     це довгостроковий договір;

2)     договір страхування життя – це договір страхування суми.За договором страхування життя виплачується обумовлена зазда легідь страхова сума, оскільки оцінити вартість людського життя і, відповідно, нанесену шкоду не є коректним;

3)     для договорів страхування життя не існує «надмірного»страхування і, відповідно, обмежень за виплатами. За всіма укла деними клієнтом договорами здійснюється виплата страхових сум при настанні страхового випадку. Єдиним обмеженням для ви значення страхової суми є можливість клієнта сплачувати не обхідні страхові внески;

4)     за договором страхування життя страховик зазвичай заздалегідь може визначити вірогідність настання  страхового ви падку за допомогою використання таблиць смертності населен ня, тобто вірогідність для клієнта дожити або померти у певному віці.

Найбільш поширеними видами страхування життя є:

•        змішане страхування. Змішаним страхуванням життя на зивають такий вид страхування життя, який об’єднує в одному договорі на одну особу кілька самостійних видів страхування.

Змішане страхування охоплює страхування на дожиття, страху вання на випадок смерті застрахованого, втрату страхувальни ком здоров’я від нещасного випадку. Страхувальниками в цьо му виді страхування є тільки фізичні особи. Страхові компанії при укладанні договорів із цього виду страхування враховують такі обставини: стан здоров’я страхувальника, його вік, про фесію, стать, місце перебування. Звичайно, враховуються й інші фактори, зокрема, умови праці, життєдіяльність, генетична спад ковість. Усе це в сукупності визначає рівень смертності страху вальників.

Договір змішаного страхування життя не укладається лише з непрацюючими інвалідами першої групи. Можуть бути передба чені й інші обмеження щодо інвалідів ІІ групи, хворих на онко логічні захворювання, СНІД тощо. Ці та інші хвороби включені до списку тому, що вони можуть призвести до передчасної смерті страхувальника.

За договором змішаного страхування життя розмір внесків встановлюється залежно від строку страхування, страхової суми і віку страхувальника. Страхувальник може сплачувати внески шляхом безготівкових розрахунків або готівкою;

•        страхування дітей. При страхуванні дітей страхуваль никами є батьки та інші родичі дитини, які сплачують стра хові внески на користь застрахованої дитини (застрахованою є дитина віком від дня її народження до 15 років). Крім того, договори страхування дітей можуть бути укладені юридични ми особами. За договорами страхування дітей розмір внесків залежить від віку дитини, страхової суми, строку страхування і тривалості сплати страхових внесків. Страховими компанія ми пропонується кілька варіантів страхування дітей: довгос трокове нагромаджувальне страхування, короткострокове страхування щодо компенсації втрати здоров’я у зв’язку із нещасним випадком, різні програми добровільного медично го страхування;

•        страхування до одруження. Страхувальниками є батьки, бабусі, дідусі та інші родичі дитини віком від 18 до 80 років, які уклали договір на користь застрахованих дітей. Договори стра хування можуть укладатися відносно дітей віком від дня народ ження до не більш як 18 років на момент закінчення дії договору страхування. Відповідальність страховика закінчується тоді, коли дитина досягла повноліття, але виплата здійснюється лише через певний проміжок часу. Після закінчення терміну страху вання (18 років) починається вичікувальний період, який закі нчується реєстрацією шлюбу застрахованої особи або її дожит тям до 21 року. Якщо у період дії договору страхування має місце смерть страхувальника, то дія договору продовжується без по дальшої сплати страхових внесків і дає право застрахованій особі на отримання повної страхової суми при реєстрації шлюбу. У разі смерті страхувальника протягом певного періоду дії догово ру страхування, зазвичай у перші 6  місяців, від захворювання серцевосудинної системи, онкологічного захворювання тощо, застрахованій особі виплачується частина страхових платежів, або викупна сума, якщо це передбачене договором страхування. Страхова премія визначається залежно від віку застрахованого та страхувальника, страхової суми, терміну страхування та інших умов договору;

•        страхування ренти та додаткових пенсій. Страхування ренти – це сукупність видів страхування, за умовами яких страховик зобов’язується виплачувати застрахованій особі при дожитті до встановленого договором строку регулярне стра хове забезпечення, довічно або тимчасово. Страхування рен ти передбачає, що страхувальник вносить до страхової ком панії за один раз або розстроченими платежами певну суму, яку вона використовує з метою інвестування. Після визначе ного у договорі строку страхувальник одержує певні виплати сам (якщо живий) або їх одержує особа, на користь якої був укладений договір страхування, чи спадкоємці. Специфіка страхування ренти полягає в тому, що воно призначене для створення додаткового регулярного джерела доходу певній особі. Існує кілька різновидів страхування ренти: довічна і тимчасова; негайна та відкладена. Все залежить від строків внесення внесків і строків виплати регулярного забезпечен ня.

Страхування пенсій – це вид особового страхування і водно час різновид ренти, при якому страховик бере на себе зобов’язан ня виплачувати застрахованому у певному розмірі і з певною пе ріодичністю пенсію протягом життя або обумовленого строку.

Пенсійне страхування передбачає, що страхова компанія здійснює застрахованій особі виплати, які пов’язуються із виходом на пен сію або віком, установленим договором страхування. Строк стра хування обчислюється як різниця між пенсійним віком і віком страхувальника при укладанні договору. Пенсія виплачується довічно, якщо договір повністю сплачений страховими внеска ми. Договори страхування додаткової пенсії укладаються з дієздатними громадянами із врахуванням віку, статті й незалеж но від стану здоров’я.

Страхування від нещасних випадків належить до ризикових видів страхування; його метою є страховий захист громадян на випадок втрати здоров’я або смерті внаслідок нещасного ви падку. Страхувальниками за цим видом страхування можуть бути юридичні особи або дієздатні громадяни, які уклали зі страховиком договір страхування. Договір страхування не ук ладається з онкологічно хворими, хворими на тяжкі форми захворювання серцевосудинної системи, ВІЛінфікованими, які перебувають на обліку в наркологічних, психоневрологіч них, туберкульозних, шкірновенерологічних диспансерах. Страховою подією за цим видом страхування є нещасний ви падок, тобто будьякий раптовий, випадковий вплив на здоро в’я застрахованого, який стався не з його вини та призвів до травми, інвалідності й смерті. Страховою подією вважається: гостре отруєння отруйними рослинами, хімічними речовина ми, недоброякісними харчовими продуктами, ліками; травми; захворювання енцефалітом, поліомієлітом; поранення органів або їх вилучення внаслідок неправильних медичних маніпу ляцій, або смерть застрахованої особи. Страховими випадка ми, за настання яких страховик повинен виконати зобов’язан ня, взяті при укладанні договору страхування від нещасних випадків, є:

•        тимчасова втрата застрахованою особою загальної працез датності;

•        постійна втрата загальної працездатності;

•        смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випад ку.

Не вважається страховим випадком подія, яка відбулася внас лідок:

•        навмисних або неправомірних дій страхувальника, що при звели до настання страхового випадку;

•        дій страхувальника, який перебував у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння;

•        самогубства або замаху на самогубство страхувальника, за винятком тих випадків, коли страхувальник (застрахована осо ба) був доведений до такого стану протиправними діями третіх осіб;

•        навмисного спричинення страхувальником собі тілесних ушкоджень, у тому числі під впливом дій третіх осіб;

•        інші випадки.

Таблиці смертності – система показників, що дозволяють стра ховикам оцінити ризик смерті або дожиття до певного строку для осіб різного віку та статі. Таблиці смертності складаються дер жавними органами статистики з визначеною періодичністю на основі інформації, що збирається в результаті перепису населен ня. Крім того, в деяких країнах страховики, які тривалий час зай маються страхуванням життя та мають значний масив даних про своїх клієнтів, створюють власні таблиці смертності, які більш точно характеризують смертність серед застрахованих. Вважаєть ся, що перші зведені математичні таблиці смертності склав англ ійський астроном Едмунд Галлей (16561742 рр.). Найпростіша таблиця смертності для будьякого віку x років показує число осіб L_x, які доживають до цього віку із першопочаткової сукуп ності, що складається, зазвичай, із L₀ = 100000 новонароджених. У таблиці смертності, як мінімум, повинні бути наявними два стовпці:

•        у першому зазначається вік  років (від 0 до  років з шагом один рік, де  – граничний вік таблиці смертності);

•        у другому – наводиться число осіб із  новонароджених, які доживають до вказаного віку  років.

Існують різні концепції складання таблиць смертності:

1)     ретроспективні таблиці, тобто таблиці смертності, які скла дені за даними попередніх років, що описують смертність насе лення в різному віці на момент дослідження;

2)     перспективні таблиці смертності, які будуються в резуль таті екстраполяції на майбутні роки існуючих на сьогодні демо графічних тенденцій.

Достовірно побудована таблиця смертності має важливе зна чення для кожної страхової компанії, оскільки саме від неї зале жать розмір та резерви премії.